53. Вибір у небезпечному середовищі
15 квітня 2022 року, трохи по десятій вечора, я отримала лист від лідерки, у якому йшлося, що в церкві мого рідного міста заарештували чотирьох братів і сестер. Побачивши ці знайомі імена, я відчула неабиякий тягар на серці. З однією сестрою ми раніше разом виконували обов’язки, і поліція нас обох допитувала телефоном. Чи не зачепить її арешт і мене? Мені стало трохи страшно. Згодом я дізналася, що заарештували ще п’ятьох братів і сестер, двоє з яких були лідерами церкви. 21-го числа опівдні я отримала ще одного листа від лідера, у якому йшлося про те, що зв’язок із церквою в моєму рідному місті втрачено, і мене спитали, чи можу я повернутися туди, щоб з’ясувати ситуацію, перевірити, чи не в небезпеці книги Божих слів, і подивитися, чи можна їх перевезти. Коли я прочитала лист, я занепокоїлася. Якщо поліція вилучить книги Божих слів, це буде величезна втрата. Але я поїхала з місцевої церкви десять років тому й не знала, де зберігаються книги. Раптом я згадала про маму – вона завжди була в церкві й, мабуть, знала ситуацію. Та потім у серці зринула егоїстична думка: «Якщо я скажу, що мама може знайти дім, де зберігаються книги, лідерка точно влаштує все так, щоб я повернулася. Переслідування КПК зараз такі жорстокі; якщо я повернуся в такий час, хіба я не полізу просто на рожен? Якщо мене заарештують і ув’язнять, чи витримаю я тортури? Від самої лише думки про те, як поліція катує заарештованих братів і сестер, мені стає страшно. Краще мені просто залишитися тут. Повертатися надто небезпечно!». З такими думками я не стала одразу відповідати лідерці згодою на повернення. Та потім я згадала, як протягом багатьох років насолоджувалася Божою благодаттю й забезпеченням істиною, не зробивши для Бога багато чого. Особливо зараз – мої зусилля у виконанні обов’язків не приносили особливих плодів, і я часто жила за своїм розбещеним характером. Я вже забагато завинила перед Богом. Тепер, коли багатьох братів і сестер із церкви мого рідного міста заарештували, а зв’язок із ними зник, я не могла просто стояти й дивитися, як і не могла дозволити, щоб великий червоний дракон вилучив книги Божих слів. Цієї миті мені на думку спав рядок із гімну: «Настав час виявити нашу відданість Богові. Ми маємо постраждати заради свідчення про Нього». Бог сподівався, що в часи небезпеки та труднощів я зможу поставити на перше місце інтереси Божого дому. Але я боялася арешту в разі повернення й думала лише про власні інтереси. Я не мала жодної вірності Богові, якою ж я була егоїсткою! Коли церква зіткнулася з переслідуваннями та труднощами, я просто намагалася врятувати власну шкуру. У мене справді зовсім не було совісті! Коли церковна робота потребувала мене, якби я не виступила вперед тоді, то потім точно відчувала б провину й глибоко шкодувала би про це Я не могла більше бути боягузкою: я мусила зробити все можливе, щоб захистити книги Божих слів. Усвідомивши це, я швидко відписала лідерці, повідомивши їй, що можу повернутися й розшукати маму, щоб з’ясувати ситуацію.
Згодом лідерка прийшла до мене й детально побесідувала зі мною про те, що мені робити після повернення до рідного міста. Вона кілька разів наполегливо просила мене не зв’язуватися напряму з братами й сестрами по церкві чи з мамою після повернення, адже було невідомо, чи не стежить за ними поліція. Також вона сказала мені спершу переконатися, чи мама в безпеці, і лише потім зустрічатися з нею, щоб обговорити питання щодо книг Божих слів. Тоді я водночас нервувала й боялася. Я боялася, що мене заарештує поліція, і нервувала, бо ніколи раніше не стикалася з такою ситуацією і не знала, чи зможу впоратися з цим як слід. Коли лідерка пішла, я поспішила почитати Божі слова. Бог говорить: «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек не могло поставати перед тобою, тобі слід бути здатним залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла вершитися безперешкодно. Це – твій обов’язок… Ти маєш витримати все; заради Мене ти мусиш бути готовий зректися всього й слідувати за Мною зі всіх своїх сил і бути готовим заплатити будь-яку ціну. Настав час, коли Я перевіряю тебе: чи віддаси ти Мені свою вірність? Чи зможеш ти вірно слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; зі Мною як твоєю підтримкою хто зможе перепинити твій шлях? Пам’ятай це! Пам’ятай! Усе містить Мої благі наміри і перебуває під Моїм проникливим спостереженням. Чи слідує кожне твоє слово та дія Моєму слову? Коли на тебе зійдуть перевірки вогнем, чи схилиш ти коліна і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся, не в змозі рухатися вперед?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Коли я прочитала ці Божі слова, які кажуть: «Настав час, коли Я перевіряю тебе: чи віддаси ти Мені свою вірність?». «Коли на тебе зійдуть перевірки вогнем, чи схилиш ти коліна і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся, не в змозі рухатися вперед?», – я відчула, ніби Бог чітко говорить мені, що нинішні обставини були влаштовані Ним, що це для мене випробування. Я відчувала, що Бог проникливо спостерігає за моїм серцем, щоб побачити, чи поставлю я на перше місце власні інтереси, злякаюся й відступлю під час переслідувань і труднощів, чи поставлю на перше місце інтереси Божого дому й у безпеці перевезу книги Божих слів. А ще я відчувала, що Бог сподівався на те, що я впораюся як слід. Я не хотіла суперечити Божому наміру й не хотіла бути боягузкою, яка просто намагається вижити, тож я швидко стала на коліна й помолилася до Бога: «Боже, мій духовний зріст надто малий; я ніколи раніше не стикалася з такими обставинами, і я дуже нервую, бо боюся, що не виконаю цей обов’язок як слід. Боже, будь ласка, спрямуй мене й допоможи заспокоїти моє серце». Після молитви мені стало значно спокійніше.
Коли я дісталася до свого рідного міста, було вже по восьмій вечора. Йдучи вулицею, я почувалася неспокійно, не знаючи, як там брати й сестри, чи в безпеці книги Божих слів, і чи не загрожує мені самій якась небезпека. У серці я постійно просила Бога допомогти мені зберегти спокій. Коли я підійшла до дверей свого молодшого брата, то завагалася, бо знала, що брат проти моєї віри в Бога. Коли мій батько помер від хвороби, я не повернулася, і брат особисто сказав мені: «Відтепер ти мені більше не сестра». Я не знала, чи допоможе він мені. Моє серце знову напружилося, і я кілька хвилин простояла в коридорі, не наважуючись зайти. Я подумки помолилася, поступово відчула спокій і набралася сміливості постукати у двері. На мій подив, брат не виявив жодної ворожості. Від нього я також дізналася, що мама поки що в безпеці. Того дня, коли заарештували братів і сестер, вона якраз переїжджала на нове місце, і тепер ніхто в церкві не знав, де вона живе. Я швидко поїхала до мами. Я подумала: «Мама прожила в попередньому будинку сім років, і кожен брат і сестра в церкві знали, де він. Поліції було б так легко її знайти, тож яке щастя, що вона переїхала – інакше я б не змогла з нею зв’язатися. Хіба те, що мама переїхала заздалегідь, не є Божим улаштуванням і впорядкуванням?». Тієї миті я відчула, що мій духовний зріст надто малий, і що я взагалі не маю віри в Бога. Спочатку я не наважувалася повернутися, боячись, що мене заарештують і що я не знайду дім, де зберігалися книги. Тепер я побачила, що Бог усе влаштував. Побачивши Божу всемогутність і володарювання, я набула віри. Мама сказала, що два роки тому знала чотири будинки, де зберігалися книги Божих слів, але вона не знала, чи змінилося щось відтоді. За цю справу відповідала сестра на ім’я Лі Хань, і точнішу інформацію можна було отримати від неї. До того ж, за рекомендацією Лі Хань хранителі книг довірилися б нам. Я подумала: «Дім Лі Хань – це магазин, і майже всі заарештовані про нього знають. Якщо за нею стежить поліція, хіба нас із мамою теж не заарештують?». Ті поліцейські – це дияволи, які завдають шкоди людям. Декого із заарештованих братів і сестер ошпарювали окропом, когось роздягали догола й били електрошокерами по всьому тілу, а інших приковували наручниками й підвішували догори ногами. Від однієї лише думки про ці жорстокі сцени я тремтіла. Я подумала: «Якщо мене заарештують, хіба мені теж не доведеться терпіти такі тортури? Якби вони мене застрелили й одразу вбили, було б добре, і я б померла без особливих мук. Можливо, я стала б мученицею, і моя душа була б спасенна. Але ці дияволи підступні й порочні. Вони змушують заарештованих братів і сестер зрікатися Бога, зраджувати лідерів церкви й видавати церковні кошти. Якщо брати й сестри відмовляються говорити, їх піддають різним тортурам, а якщо вони й далі мовчать, їх кидають до в’язниці, де їх мучать інші в’язні. Поліція використовує всілякі порочні методи, справді перетворюючи це на пекло на землі, де люди не можуть ні жити, ні померти, і зазнають нестерпних мук! За своє життя я не зазнала особливих страждань, і навіть головний біль чи температура завдають мені сильного дискомфорту. Як же я витримаю такі нелюдські тортури? Моя мама теж старенька, і якщо її заарештують, вона жахливо страждатиме, навіть якщо не помре». З такими думками я сказала мамі: «Якщо за Лі Хань стежить поліція, нас також можуть заарештувати. Я не думаю, що нам варто зв’язуватися з Лі Хань». Почувши це, мама не стала наполягати.
Коли ми закінчили це обговорювати, була вже пізня ніч, і, лежачи в ліжку не в змозі заснути я думала: «Мама не знає точно, де зберігаються книги, і якщо ми поїдемо туди навмання, хіба ті сім’ї легко нам їх віддадуть? Було б надійніше зв’язатися з Лі Хань». Я усвідомила, що моє небажання зв’язуватися з Лі Хань виникло через те, що я боялася бути втягнутою і все ще захищала власні інтереси, тому я швидко звернулася до Божих слів, щоб вирішити свій стан. Я прочитала цей уривок із Божих слів: «Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи. Тож коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові й має справжню віру в Бога, як вони з ними справляються? Чим їхні дії відрізняються від дій антихристів? (Коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові, вони шукатимуть будь-який спосіб захистити інтереси Божого дому, захистити від втрат приношення Божі, і вони зроблять необхідні розпорядження для лідерів і працівників, а також для братів і сестер, щоб мінімізувати втрати. Антихристи ж насамперед дбають про власний захист. Їх не турбує робота церкви чи безпека Божих обранців, і коли церква стикається з арештами, це призводить до шкоди для церковної роботи.) Антихристи кидають напризволяще роботу церкви й Божі приношення й не доручають людям займатися ліквідацією наслідків. Це те саме, що дозволити великому червоному дракону захопити Божі приношення і Його обраних людей. Хіба це не прихована зрада Божих приношень і Його обраних людей? Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці. Антихристи ставлять на перше місце свою особисту безпеку; вони вважають, що все інше їх не стосується. Їм байдуже, коли щось трапляється з кимось іншим, ким би він не був. Поки із самими антихристами нічого поганого не трапляється, вони почуваються спокійно. Вони позбавлені будь-якої вірності, що визначається природою-сутністю антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Прочитавши Божі слова, я відчула глибокий розпач і смуток, думаючи про те, що Божі слова судять мене. Характер, який я виявила, був точнісінько як в антихристів. Антихристи, стикаючись із небезпекою і труднощами, думають лише про власну безпеку й про те, як себе захистити, не виявляючи жодної вірності Богові та нехтуючи інтересами Божого дому й безпекою братів і сестер. Вони вкрай егоїстичні й ниці. Тепер, коли церква зіткнулася з арештами, захист книг Божих слів був найважливішим завданням у цей небезпечний час, і саме це мала би зробити будь-яка людина, наділена совістю та людськістю. А я в цей критичний момент думала лише про те, як зберегти себе, і зовсім не дбала про те, щоб безпечно й надійно перевезти книги. Де була моя вірність Богові? Якби я діяла необачно, якби не знайшла будинки для зберігання, або якби вони не віддали нам книги, це затримало б їх перевезення. Якби поліція вилучила ці книги через те, що їх вчасно не перевезли, відповідальність лежала б на мені! Божі слова – це джерело людського життя. Аби зрозуміти істину, пізнати себе, позбутися розбещених характерів і досягти спасіння, без Божих слів не обійтися. Божі слова навіть важливіші за людське життя. Брати й сестри ризикують власним життям, щоб доставити Божі слова до церкви, аби більше людей могли прочитати їх, зрозуміти істину й досягти Божого спасіння. Ті, хто щиро вірить у Бога, неодмінно ризикнули б життям, щоб захистити книги Божих слів, але в цей вирішальний момент я думала лише про те, як захистити себе. Що більше я про це думала, то більше відчувала, що зовсім не маю людськості. Я також згадала про Петра, який зазнав чимало страждань і навіть був ув’язнений, коли працював і пас церкву для Господа. Під час останнього переслідування християн римським імператором Петро вже втік із міста. Коли Господь Ісус явився Петру, той зрозумів, що це означає, що Господь Ісус хоче, аби його розіп’яли, тож він підкорився й повернувся до Риму, де врешті-решт був розіп’ятий догори ногами й дав свідчення найвищої любові до Бога. Хоч я й не можу зрівнятися з Петром, церква довірила мені це завдання, і це була моя відповідальність та обов’язок. Я мала б бути вірною Богові, поставити на перше місце інтереси Божого дому, виконати завдання будь-яким можливим способом і докласти всіх зусиль. Усвідомивши це, я помолилася Богові в каятті.
Рано-вранці наступного дня я зв’язалася з сестрою, щоб вона вийшла на Лі Хань, і ми домовилися про зустріч. Побачивши нас, Лі Хань стривожено сказала: «Один із заарештованих став Юдою. Тепер заарештували сестру з родини зберігачів, і інші сім’ї також у небезпеці. Ми сподіваємося, що ви зможете швидко приїхати й забрати книги». Почувши слова Лі Хань, я усвідомила всю серйозність ситуації і ще більше занепокоїлася. Я швидко пішла з Лі Хань, щоб визначити, де знаходяться інші сім’ї зберігачів. Дорогою ми були дуже обережні, постійно озиралися довкола, а я невпинно молилася в серці. Визначивши, де знаходяться ці сім’ї, я домовилася про машину, щоб перевезти книги. На мій подив, коли ми виїхали на трасу, виявилося, що поліцейські перевірки були дуже суворими. Кожну машину перевіряли по кілька хвилин, перш ніж пропустити, а поруч порядок підтримували кілька інспекторів дорожньої поліції. Побачивши це, я знову розхвилювалася. Якщо нас упіймають, ми не зможемо перевезти книги. Я безперестанку молилася Богові в серці. Я згадала Божі слова, які говорять: «Все суще без виключення, живе чи мертве, буде зміщуватись, змінюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Справді, і живе, і неживе перебуває під Божим володарюванням і впорядкуванням, і думки та ідеї тих, хто не вірить у Бога, також під Його контролем. Те, чи зможемо ми сьогодні безперешкодно проїхати, було в Божих руках, і мені потрібно було мати віру. Тієї миті нашу машину зупинили для перевірки. На мій подив, інспектор виявився знайомим брата, який був за кермом, і пропустив нас без перевірки. Я побачила Божий захист.
Після цього я розмірковувала над собою: «Чому я так боюся арешту? Якщо я не вирішу цю проблему, невідомо, коли я можу спіткнутися». Я побачила уривок із Божих слів: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що страждання заради істини – це найцінніше. Лише через труднощі людина може здобути істину. Візьмімо, до прикладу, братів і сестер, які витримали тортури. Вони пережили тортури й нелюдські знущання, але в них сформувалося справжнє розуміння й ненависть до потворного обличчя та злої сутності Комуністичної партії, а їхні серця стали більш непохитними у слідуванні за Богом. Деякі брати й сестри, коли опинялися на межі смерті, закликали до Бога й ставали свідками Його чудесного захисту, здобуваючи справжнє розуміння Божої всемогутності та володарювання й розвиваючи щиру віру. Хоча вони дуже страждали, вони давали свідчення, які перемагали сатану. Усього цього неможливо було б здобути в комфортному середовищі; їхні страждання мале глибоке значення! Я не розуміла істини й не знала цінності та значущості страждань, завжди боялася плотських страждань і уникала обставин, які Бог влаштовував для мене. Хіба це не було моєю сліпотою та невіглаством? Я також згадала цей уривок із Божих слів: «Будучи членами людства та благочестивими християнами, ми маємо зобов’язання й повинність – віддати наш розум і тіло для звершення Божого доручення, бо все наше єство прийшло від Бога й існує завдяки Божому володарюванню. Якщо наші розум і тіло не присвячені Божому дорученню та справедливій справі роду людського, то наші душі почуватимуться осоромленими перед тими, хто став мучеником за Боже доручення, і ще більше осоромленими перед Богом, Який усім нас забезпечив» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). Моє життя дароване Богом. Це Бог привів мене до Себе й дав мені можливість прагнути істини й отримати спасіння. Як людина, наділена совістю та розумом, я повинна жити для Бога. Перевезти сьогодні книги Божих слів було моїм зобов’язанням. Навіть якби мене справді заарештували й мені довелося б страждати фізично, я мусила виконати свій обов’язок. Я згадала святих в історії, яких переслідували і які ставали мучениками за своє свідчення про Бога: Петра розіп’яли догори ногами за Бога, Стефана забили камінням, декого вбили мечем, розпиляли навпіл або зварили в олії, а інших розірвали п’ятьма кіньми. Усі вони присвятили себе справедливій справі людства, яку пам’ятає Бог, і це – славетний вчинок. Якщо сьогодні мене заарештують і посадять за перевезення Божих книг, це також буде стражданням за праведність. Усвідомивши це, я вирішила повстати проти своєї плоті й була готова зробити все можливе у виконанні цього обов’язку.
Пізніше я дізналася, що один із заарештованих став Юдою і водив поліцію заарештовувати братів і сестер. Кількість заарештованих зросла до дев’ятнадцяти, у поліції був список, і вони використовували фотографії, щоб Юда впізнавав людей. Цим братам і сестрам потрібно було швидко сховатися. Почувши такі новини, я подумала: «Ситуація стала настільки серйозною, навіть гіршою, ніж я уявляла. Якщо я поїду перевозити книги зараз, дуже ймовірно, що мене заарештують. Чи зможу я витримати тортури поліції?». Я знала, що знову злякалася, тому швидко стала на коліна, щоб помолитися: «Боже, новини про ситуацію в церкві знову налякали мене. Я боюся арешту та фізичних страждань. Боже, будь ласка, спрямуй мене й поведи, щоб я не жила за своїм егоїстичним і ницим розбещеним характером і змогла виконати цей обов’язок». Тієї миті я згадала ці Божі слова: «По дорозі в Єрусалим Ісус перебував в агонії, ніби ніж прокручувався у Його серці, але Він не мав жодного наміру відмовитися від Свого слова. Завжди існувала могутня сила, яка змушувала Його рухатися туди, де Він буде розіп’ятий. Зрештою, Він був прибитий до хреста й став подобою гріховної плоті, завершивши роботу спокути людства. Він звільнився від кайданів смерті й аду. Перед Ним смерть, пекло та ад втратили свою силу та були переможені Ним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів). Коли Господь Ісус ніс хрест на Голгофу, Його жорстоко били, Його тіло було в синцях, а обличчя вкрите кров’ю, і Він дуже страждав. Проте Він не виказував жодних ознак жалю. Щоб відкупити все людство, Він добровільно витерпів ці страждання й був розіп’ятий. Зрештою Він переміг сатану й завершив роботу відкуплення всього людства. Господь Ісус, повністю усвідомлюючи величезні страждання, яких вимагало розп’яття, не відступив. Навіть якби це означало терпіти страждання Самому, Він усе одно спас би людство від гріха. Думаючи про це, я відчула глибоке натхнення. Потім, розмірковуючи над собою, я усвідомила, що постійно відступала перед обличчям небезпеки та поневірянь, і моя поведінка була такою низькою та ницою! Ситуація, з якою я зіткнулася сьогодні, також була випробуванням, яке визначало, що я виберу в цей вирішальний момент: бути вірною Богові чи собі. Я більше не могла бути егоїсткою й думати лише про власну плоть; мені потрібно було наслідувати приклад Господа Ісуса, і навіть якби мене заарештували, посадили або закатували до смерті, я мусила перевезти книги Божих слів. Задовольнити Бога, хоча б раз, було б того варте. Коли я подумала про це, то відчула приплив сили в усьому тілі, і в мене з’явилася енергія для виконання цього завдання. Я знала, що все це даровано Богом, і була глибоко вдячна.
Після цього ми безпечно перевезли книги з трьох будинків. Коли ми вивозили книги з четвертого будинку, було вже за північ. У сусідському будинку було два собаки, які невпинно гавкали на будь-який звук. Я так нервувала, що серце, здавалося, вистрибне з грудей, – боялася, що сусіди можуть нас виявити й викликати поліцію. У серці я невпинно кликала до Бога. На моє полегшення, після того, як ми закінчили завантажувати машину, сусіди не вийшли. Побачивши Божий захист, я палко подякувала Йому. Таким чином ми успішно й безпечно, без жодних інцидентів, перевезли книги з чотирьох сімей зберігачів. На зворотному шляху ми ділилися своїм досвідом, і наша радість була непередаваною.
Через цей досвід я здобула певне розуміння Божої всемогутності та володарювання. Від того, що мама переїхала в день арешту братів і сестер, до того, що брат допоміг мені з’ясувати ситуацію, і нашого безперешкодного проїзду через блокпости – усе це було під Божим володарюванням і впорядкуванням. Безпечне перевезення книг цього разу відбулося виключно завдяки Божому наставництву. Без просвітлення Божих слів і сили, яку дав Бог, я не змогла б повстати проти своєї плоті й мені забракло б віри виконати це завдання. Усе це було результатом дії Божих слів.
