57. Чому так важко рекомендувати інших?
Я відповідав за графічний дизайн у церкві. Окрім своєї власної роботи, я щодня відстежував роботу команди й розв’язував проблеми братів і сестер. Хоча щодня я був зайнятий, коли брати й сестри зверталися до мене з проблемами й загалом приймали всі мої поради, я радів. Мені подобалося це відчуття, що всі мною захоплюються.
Пізніше до нас приєдналися кілька нових братів і сестер. Їм бракувало досвіду в графічному дизайні, тому вони потребували моєї допомоги та настанов. Раптом я відчув великий тиск. Я мав не лише щодня сам робити дизайн, а й наставляти цих братів і сестер та відстежувати роботу інших. Я вже ледве давав собі раду, і було б чудово мати когось у напарники. Я згадав про Шаєнн. Вона добре розумілася на техніці, відповідально виконувала свій обов’язок і серйозно ставилася майже до всієї дорученої мною роботи. Тож я захотів порекомендувати її куратору, щоб її підвищили до лідерки команди й вона могла стати моєю напарницею. Розділивши навантаження на двох, ми б працювали ефективніше, а проблеми могли б обговорювати разом. Але щойно я зібрався сказати це куратору, як раптом подумав: «Якщо Шаєнн справді стане лідеркою команди, чи не затьмарить вона мене згодом? Тоді брати й сестри у разі труднощів консультуватимуться не зі мною, і мій статус у їхніх серцях уже не буде таким високим. Посада лідера команди – це результат моєї постійної праці й наполегливості: я навчав усіх техніці графічного дизайну й розв’язував їхні проблеми та труднощі. Якщо зараз я порекомендую Шаєнн, то розділю з нею свій статус і владу. Хіба я не залишуся в програші?». Після таких думок я відмовився від ідеї рекомендувати Шаєнн. Я подумав: «Почекаю ще трохи. Докладу більше зусиль, заплачу більшу ціну, і, можливо, сам упораюся з роботою – тоді вся заслуга дістанеться мені». Згодом церква доручила мені ще одне завдання, тому в мене не вистачало часу відстежувати роботу братів і сестер та їхнє навчання професійним навичкам. Я почав хвилюватись: якщо так піде й далі, робота зі зрощування людей точно затримається. Мій час і сили були надто обмежені. Тож я знову захотів порекомендувати Шаєнн куратору, але щойно зібрався це сказати, як знову завагався: «Саме я приймаю остаточні рішення щодо всієї роботи в команді, і якщо лідерів у команді буде двоє, я втрачу цю владу. Кожну справу доведеться обговорювати з іншою людиною, і мої слова більше не матимуть такої ваги. Чому б мені поки що не впоратися самому? Якщо я не встигатиму наглядати за якоюсь роботою, я відстежуватиму її потроху. До того ж зрощування людей не відбувається за день чи два, і я не те щоб навмисно перериваю роботу чи заважаю їй. Я просто нікого не рекомендую – Бог, напевно, мене за це не засудить». Згодом робота зі зрощування просувалася повільно, і щоразу, думаючи про це, я відчував провину. Тож я помолився Богові: «О Боже, зважаючи на теперішню ситуацію з персоналом і навантаження, для роботи було б корисно, якби двоє лідерів команди співпрацювали; я хочу порекомендувати Шаєнн, але не можу змусити себе це сказати. Чому мені так важко рекомендувати інших? Прошу, просвіти та спрямуй мене пізнати власні проблеми».
Після цього я відкрився лідеру щодо свого стану, і він надіслав мені деякі Божі слова. Бог говорить: «Якщо ти церковний лідер, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й знаходити та зрощувати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не пригнічуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох людей, що прагнуть до істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть кожен пункт роботи, і зрештою всі вони матимуть досвідні свідчення, тоді ти – лідер чи працівник, який відповідає стандарту. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти є відданим. Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це спонукає його нападати на інших та витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це порочний характер. Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні егоїстичні бажання, не думаючи про інших і не дбаючи про інтереси Божого дому, мають поганий характер, і Богу вони не подобаються. Якщо ти справді здатен дбати про Божі наміри, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти підготовку й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не будеш відданим у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що лідери і працівники мають вчитися виявляти та зрощувати талановитих людей, що це на користь церковній роботі та що це – совість і розум, які повинна мати людина. Якщо ж хтось побоюється, що, рекомендуючи інших, зашкодить своєму статусу, і через це пригнічує талановитих людей, то це означає, що він егоїстичний і ниций та заздрить здібним. Тож я почав розмірковувати над собою. Деякі брати й сестри тільки-но почали займатися графічним дизайном. Вони потребували зрощування, а їхні професійні навички – удосконалення. Я сам із цим не справлявся й чітко розумів, що зможу витримати цю роботу лише з напарником. Шаєнн була б підходящою лідеркою команди, і порекомендувати її було б корисно для роботи. Але я хвилювався: якщо вона працюватиме краще за мене, брати й сестри захоплюватимуться нею й ігноруватимуть мене, і я втрачу свій статус. Я вважав, що залишуся в програші, тому й не порекомендував Шаєнн. Я також думав, що якщо зможу витримати багато страждань і заплатити велику ціну, щоб узяти на себе цю роботу, то, врешті-решт, уся заслуга дістанеться лише мені. Тож я зціпив зуби й робив усе сам, у результаті чого робота зі зрощування інших просувалася повільно. Насправді Бог підносив мене й виявляв до мене благодать, дозволивши мені виконувати обов’язок лідера команди, але я не зважав на Божі наміри. Я не лише не зрощував талановитих людей, а навіть хвилювався, що Шаєнн добре виконуватиме свій обов’язок і перевершить мене. Я бачив, що робота затримується, але все одно не бажав її рекомендувати. Виконуючи свій обов’язок, я захищав лише власні славу, вигоду та статус, не зважаючи на прогрес чи результати роботи. Я справді був надто егоїстичним і не виявляв ані краплі вірності своєму обов’язку!
Пізніше я прочитав ще такі Божі слова: «На вашу думку, чи складно співпрацювати з іншими людьми? Насправді ні. Можна навіть сказати, що це легко. Але чому люди досі вважають це складним? Тому що в них розбещені характери. Тим, у кого є людськість, совість і розум, співпрацювати з іншими відносно легко, і вони відчувають, що це щось радісне. Річ у тім, що нікому не легко досягти чогось самотужки, і, незалежно від сфери діяльності й виду виконуваної роботи, завжди добре, коли поруч є хтось, хто може вказати на щось і запропонувати допомогу, адже це набагато простіше, ніж працювати поодинці. Окрім того, існують обмеження щодо здатності людей з огляду на їхній рівень і на те, що вони самі можуть пережити на власному досвіді. Ніхто не може бути експертом у всьому: неможливо, щоб одна людина все знала, все могла, всього досягла, – такого бути не може, і такий розум має бути в кожного. І тому незалежно від того, чим ти займаєшся та чи важливо це, тобі завжди буде потрібен хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш правильніше, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху, – це хороша річ. Зокрема, служіння Богу – це велика справа, і якщо ти не вирішиш проблему свого розбещеного характеру, це може поставити тебе в небезпечне становище! У людей є сатанинські характери, і вони можуть повставати проти Бога та протистояти Йому в будь-який час і в будь-якому місці. Люди, що живуть за сатанинськими характерами, можуть будь-коли заперечувати Бога, протистояти Йому та зраджувати Його. Антихристи дуже нетямущі, вони цього не розуміють; вони думають: “Я мав достатньо клопоту з отриманням влади, навіщо мені ділитися нею з іншими? Давати владу іншим означає, що мені самому нічого не залишиться, чи не так? Як я зможу продемонструвати свої таланти та здібності без влади?”. Вони не знають, що Бог довірив людям саме обов’язок, а не владу чи статус. Антихристи приймають тільки владу та статус, вони відкладають свої обов’язки вбік і не виконують реальну роботу. Натомість вони прагнуть лише слави, вигоди, статусу й хочуть лише захопити владу, контролювати Божих обранців і впиватися благами статусу. Чинити так дуже небезпечно – це протистояння Богові!» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог каже, що ніхто не є знавцем усього. Нам усім потрібні люди, які б ставали нашими напарниками та допомагали нам, компенсуючи наші недоліки завдяки навчанню одне в одного. Так ми зможемо зменшити кількість помилок і відхилень у роботі та разом виконувати свої обов’язки, щоб задовольняти Бога. Але антихристам бракує цього розуму, і вони постійно хочуть монополізувати владу та мати останнє слово, вони ніколи не хочуть співпрацювати з іншими чи дозволяти їм брати участь у їхній роботі. Розмірковуючи над цим, я усвідомив, що був таким самим. Я був надто зайнятий, щоб самому виконувати обов’язок лідера команди, і було багато завдань, які я не міг своєчасно впорядкувати та впровадити. Але коли я хотів порекомендувати Шаєнн, я побоювався, що моя влада ослабне. Я вважав, що порекомендувати Шаєнн як напарницю рівнозначно тому, щоб поступитися своєю владою лідера команди. Я більше не зміг би мати останнє слово, приймати всі рішення чи красуватися перед братами й сестрами. Тому я не хотів рекомендувати Шаєнн. Я з’ясував причину, чому не міг рекомендувати інших або бути їхнім напарником. Уся справа в тому, що я не міг відпустити владу й статус, які були в моїх руках. Я надавав занадто великого значення владі.
Пізніше я почав шукати відповідь: чому я надавав такого великого значення владі та статусу? Я прочитав уривок із Божих слів і здобув певне пізнання себе. Всемогутній Бог говорить: «Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони будуть здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди. Чому вони завжди вважають таке важливим? Прочитавши слова Божі, послухавши проповіді, невже вони дійсно не розуміють усього цього, невже вони дійсно не здатні розпізнати все це? Невже слова Бога й істина дійсно не здатні змінити їхні уявлення, ідеї й точки зору? Справа зовсім не в цьому. Проблема лежить у них самих і цілковито пов’язана з тим, що вони не люблять істину, тому що в глибині душі вони відчувають відразу до істини, і, як наслідок, вони абсолютно несприйнятливі до істини, що визначено їхньою природою-сутністю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Бог розвінчує, що хоч би де були антихристи та яку б роботу виконували, вони ніколи не відмовляться від свого прагнення до статусу. Вони вважають, що якщо зможуть здобути статус і владу, то отримають похвалу й захоплення людей, матимуть престиж, право голосу та право приймати рішення. Вони вірять, що таке життя має цінність і сенс, і що втрата статусу позбавила б їх життя. Я був саме таким. Я перебував під сильним впливом таких сатанинських отрут, як «Виділяйся над іншими та принось честь своїм предкам» і «Цар гори може бути лише один». Тому змалечку я мріяв про те, щоб вирости й зробити собі ім’я, щоб усі рівнялися на мене і, хоч би куди я пішов, усе крутилося навколо мене. Пам’ятаю, коли я щойно вступив до коледжу, то ділив обов’язки старости групи з іншим студентом. Через деякий час я відчув, що з двома старостами я не зможу виділитися, тому запропонував обрати старостою когось одного з нас. Я сподівався, що оберуть мене, щоб відтоді я був у центрі уваги, найголовнішим у всій групі – але в підсумку програв. Оскільки я не став старостою, то одразу ж відмовився від інших керівних ролей у групі й не виконував їх. Прийшовши до церкви, я й далі вважав здобуття статусу метою свого прагнення й вірив, що як єдиний лідер команди я матиму останнє слово та всі рівнятимуться на мене. Що ж до Шаєнн, то я вважав, що якщо порекомендую її, то вона розділить мій статус і владу. Якщо одного дня вона працюватиме краще за мене, я втрачу право голосу. Я більше ніколи не відчуватиму тієї вищості від того, що всі звеличують мене та слухають мої слова. Через це я волів затримувати роботу, аніж рекомендувати її. Я став рабом статусу. Я згадав, як у минулому через те, що я жадав благ статусу й не робив справжньої роботи, я вчинив переступ і був відсторонений. Саме тоді я побачив: життя за сатанинськими філософіями й законами лише змушувало мене йти хибним шляхом і мимоволі опиратися Богові.
Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Будь-яка людина, що прагне лише до слави, вигоди та статусу, а не належно виконує свій обов’язок, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент. Будучи лідером чи працівником, сьогодні ти служиш Богу – це не звичайна річ. Ти не робиш щось для жодної людини, не кажучи вже про заробіток коштів на оплату рахунків і на харчування; натомість ти виконуєш свій обов’язок у церкві. Тим паче цей обов’язок походить від Божого доручення. Що ж означає його виконання? Що ти муситимеш звітувати перед Богом про свій обов’язок, незалежно від того, добре ти його виконуєш чи погано; у кінцевому підсумку необхідно дати звіт Богу, має бути певний результат. Річ у тім, що прийняте тобою – це Боже доручення, священна відповідальність, і незалежно від того, наскільки важлива чи незначна ця відповідальність, вона – це щось серйозне. Наскільки вона серйозна? У меншому масштабі вона стосується того, чи зможеш ти досягнути істини в цьому житті, і того, як на тебе дивиться Бог. У ширшому масштабі вона прямо пов’язана з твоїми перспективами й долею, з твоїм фіналом; якщо ти чиниш зло та протистоїш Богові, тебе буде засуджено й покарано. Усе, що ти робиш, коли виконуєш свій обов’язок, записано Богом, і Бог має власні принципи та стандарти щодо того, як це оцінювати та як про це судити; Бог визначає твій фінал на підставі всього твого виконання обов’язку. Чи серйозна це справа? Так, серйозна! Отже, якщо тобі призначають завдання, то хіба це твоя приватна справа? (Ні.) Ця робота – не те, що ти можеш виконати самостійно, але вона вимагає від тебе взяти на себе відповідальність за неї. Ця відповідальність лежить на тобі; ти мусиш виконати це доручення. Чого це стосується? Це стосується співпраці, того, як співпрацювати в служінні, того, як співпрацювати для виконання обов’язку, того, як співпрацювати для здійснення даного тобі доручення, і того, як співпрацювати так, щоб слідувати Божій волі. Ось чого це стосується» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Дочитавши Божі слова, я відчув певний страх, особливо коли прочитав такі слова Бога: «Будь-яка людина, що прагне лише до слави, вигоди та статусу, а не належно виконує свій обов’язок, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент». Я побачив, що прагнення слави, вигоди та статусу рівнозначне грі з вогнем і власним життям, коли ти зовсім його не цінуєш. Обов’язок – це Боже доручення, дуже серйозна справа. Але я сприймав свій обов’язок як інструмент для здобуття влади й статусу; хоча я знав, що не можу впоратися з цією роботою сам, я не порекомендував Шаєнн як свою напарницю, анітрохи не зважаючи на те, чи вплине це на роботу церкви. Це означало опиратися Богові та ображати Його; хіба я не грався з вогнем? Як лідер команди, я не лише не виконав свого обов’язку, а й допустив затримку роботи під моїм наглядом. Цьому не могло бути виправдання перед Богом! Я прагнув лише слави, вигоди й статусу та щоб люди рівнялися на мене. Шлях, яким я йшов, був шляхом антихристів. Якби я не покаявся, то не мав би доброго фіналу й місця призначення. Усвідомивши це, я побачив, що мій колишній погляд не відповідає істині. Я вважав: «Хоч я й не рекомендую інших, але поки я відкрито не перериваю роботу й не заважаю їй, Бог мене не засудить». На позір я був зайнятий виконанням свого обов’язку, страждав і платив ціну, не робив нічого відверто злого. Проте, щоб захистити власні владу й статус, я волів затримувати роботу, аби тільки не рекомендувати Шаєнн. Я думав лише про те, як захистити власні славу, вигоду та статус – усе, про що я думав, було злим і засуджувалося Богом. Бог проникливо спостерігає за серцями й думками людей. Якби я не зійшов зі злого шляху та далі прагнув репутації й статусу, то врешті-решт був би лише засуджений і покараний Богом.
Пізніше я прочитав ще два уривки з Божих слів і знайшов шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіша практика для входження в істину-реальність – це думати про інтереси Божого дому на кожному кроці, відкидаючи свої егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус і ставлячи інтереси Божого дому на перше місце, – це найменше, що вони мають робити. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Крім того, якщо ти можеш виконувати свої зобов’язання; виконувати свої повинності та обов’язок; відкласти свої егоїстичні бажання, наміри й мотиви осторонь; бути уважним до Божих намірів і ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який ти маєш виконувати, то, переживаючи це так протягом певного часу, ти відчуєш, що так жити як людина – це добре, що люди мають жити чесно й відкрито, і що їм не слід вести безхребетне, мерзенне, низьке існування, а радше мають бути порядними й справедливими. Ти відчуєш, що це той образ, яким повинна жити людина. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Якщо ти як лідер або працівник завжди вважаєш себе вищим за інших і насолоджуєшся своїм обов’язком, ніби це урядова посада, завжди впиваєшся благами свого статусу, завжди складаєш власні плани, завжди зважаєш на свою славу, вигоду та статус і насолоджуєшся ними, завжди дбаєш про власні справи та постійно прагнеш здобути вищий статус, керувати більшою кількістю людей і контролювати їх, а також розширювати рамки своєї влади, – це проблема. Ставитися до важливого обов’язку як до шансу насолодитися своїм становищем, неначе ти якийсь державний чиновник, – це дуже небезпечно. Якщо ти завжди так поводишся, не бажаючи співпрацювати з іншими, не бажаючи послаблювати свою владу й ділитися нею з кимось іншим, не бажаючи, щоб хоч хтось інший затьмарив тебе й перебрав на себе увагу, якщо ти хочеш лише одноосібно насолоджуватися владою, тоді ти антихрист. Але якщо ти часто шукаєш істину, практикуєш повстання проти своєї плоті, мотивацій та ідей і здатен взяти на себе співпрацю з іншими, відкриваєш своє серце для того, щоб радитись і шукати разом з іншими, уважно прислухаєшся до чужих ідей і пропозицій та приймаєш поради, які є правильними й узгоджуються з істиною, від кого б вони не походили, тоді ти практикуєш у мудрий і правильний спосіб, і ти здатен уникнути виходу на неправильний шлях, і це є для тебе захистом» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Як віруючий у Бога, з’ївши й випивши так багато Його слів, я не міг захистити інтереси церкви у виконанні свого обов’язку. Натомість я всюди говорив і діяв лише заради власних егоїстичних бажань, репутації й статусу. Мені справді бракувало совісті й розуму, і я був негідний виконувати свій обов’язок у церкві. У Божому домі править істина, править праведність. Якщо людина має рівень і здібності та відчуває ношу церковної роботи, її слід рекомендувати та слід просити її взяти на себе відповідну роботу в церкві. Якщо рекомендуєш інших, то з’являється ще одна людина для виконання церковної роботи. Це корисно і для просування роботи, і для братів і сестер. Якщо людина постійно жадає благ статусу та хоче сама монополізувати владу, прагнучи бути вищою за інших, мати останнє слово й відмовляючись співпрацювати з напарниками, така людина йде шляхом антихриста. Але якщо в неї є напарник і вони можуть обговорювати роботу, вчитися одне в одного й контролювати одне одного, тоді можна уникнути монополізації влади в одних руках і не піти шляхом антихристів – це стає своєрідним невидимим щитом для самої людини. Розмірковуючи над цим, я усвідомив, що якщо рекомендуватиму талановитих людей, це буде корисною не лише для роботи церкви, а й допоможе мені самому. Після цього я написав лідеру й порекомендував Шаєнн, і лідер погодився, щоб ми з нею стали напарниками. Тоді моє серце відчуло велике полегшення, і мені стало дуже легко. Відтоді я обговорював роботу із Шаєнн, ми розподілили зобов’язання, і поступово результати зі зрощування людей також покращилися. Завдяки цьому досвіду я почав потроху розуміти те, що сказано в Божих словах: «Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти підготовку й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не будеш відданим у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Із Божих слів я побачив, що, рекомендуючи інших, я не завдаю шкоди своїм інтересам, а практикую істину та готую добрі вчинки. Це корисно і для мене, і для роботи церкви. Практикуючи так, я відчуваю спокій. Дякувати Богу!
