69. У небезпеці я більше не покидаю свій обов’язок
У жовтні 2021 року я почала виконувати обов’язок лідерки в церкві «Світанок». Увечері 10 грудня я отримала листа, у якому йшлося, що євангельського диякона Ян Хуея та його сім’ю заарештувала поліція ще вдень 8 грудня. Я раптом зрозуміла, що наступного ранку брат Лі Чжи, один із моїх напарників, мав зустрітися з Ян Хуеєм та іншими. Я обговорила це з іншою напарницею, сестрою Чжан Сінь, і ми вирішили наступного ранку швидко повідомити Лі Чжи про арешт Ян Хуея. Наступного дня Чжан Сінь пішла, та до обіду 12 числа так і не повернулася. Мене охопили тривога й страх, я хвилювалася, що Чжан Сінь також могли заарештувати. Якщо їх усіх схопили, багато братів і сестер опиняться під ударом, а книги Божих слів опиняться під загрозою. Якщо ми швидко не перевеземо книги до того, як поліція почне обшук, втрати будуть величезними, а мій переступ – дуже серйозним. Думки про це лякали мене ще більше. Я постійно молилася Богу в своєму серці: «О Боже! Мій духовний зріст занадто малий, і я не знаю, як пережити цю ситуацію. Будь ласка, просвіти й спрямуй мене, дай мені віру та сміливість, щоб належним чином розібратися з цими наслідками». Після молитви я негайно написала листа, щоб домовитися про зустріч із двома сестрами й обговорити перевезення книг Божих слів. Коли я збиралася виходити, сестра, яка мене приймала, стурбовано сказала: «Тобі не можна йти! Якщо ти підеш і не повернешся, що буде з роботою церкви?». Побачивши переляк на її обличчі, я захвилювалася ще більше: «Вони досі не повернулися, тож їх напевно заарештували. Якщо я вийду, чи не стежитиме за мною хтось? А що як я справді не повернуся?». У серці я невпинно молилася Богові й згадала Божі слова: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто чіпляється за життя й боїться смерті, буде важко її перейти, але ті, хто готовий віддати своє життя, здатні пройти твердим кроком впевнено ступаючи та не хвилюючись. Якщо люди виношують сполошені та боязкі думки, то це тому, що сатана обдурив їх, він боїться, що ми перейдемо міст віри та увійдемо в Бога. Сатана всіма можливими способами намагається надіслати нам свої думки. Кожної миті ми маємо молитися про те, щоб Бог осяяв і просвітив нас, кожної миті покладатися на Бога, щоб Він очистив нас від сатанинської отрути, що є всередині нас, кожної миті практикувати наближення до Бога в дусі й давати Богові запанувати над усім нашим єством і зайняти його» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Оскільки церква зіткнулася з арештами, моїм зобов’язанням і нагальним обов’язком було захистити братів і сестер та книги Божих слів. Мій страх перед арештом був думкою, насланою сатаною. Я не повинна була потрапити в пастку сатани. Якби я сховалася через страх арешту, не перевезла б вчасно книги Божих слів і вони були б конфісковані поліцією, я вчинила б переступ. Нездатність захистити інтереси церкви в такий критичний момент була б ганьбою. Хоча процес перевезення був ризикованим, я вірила, що Бог усемогутній і що все під Божим контролем. Чи буду я заарештована, вирішує Бог; якщо Бог цього не дозволить, поліція не зачепить і волосини на моїй голові. Розмірковуючи над Божими словами, я стала боятися менше. Обговоривши все з двома сестрами, ми швидко розійшлися, щоб діяти кожна окремо. Одна пішла попередити братів і сестер, а я разом з іншою сестрою взяла на себе перевезення книг Божих слів. І лише коли всі книги Божих слів були в безпеці, я нарешті зітхнула з полегшенням.
Пізніше через зраду юди поліція заарештовувала дедалі більше людей у церкві та постійно конфісковувала книги Божих слів. 14 січня 2022 року поліція також заарештувала Ян Хун, яка мене приймала. Не маючи підходящого місця для проживання, я думала про те, щоб негайно втекти, міркуючи: «Якщо мене впіймає поліція, я зазнаю жорстоких тортур. Якщо не витримаю й зраджу Бога, як юда, наслідки будуть просто немислимими». Зрештою я знайшла відносно безпечне місце, але невдовзі юда продав і його, тож мені знову довелося переїжджати. Без підходящого житла мені здавалося, що безпечного місця для нас просто немає. Я почувалася такою безпорадною й змученою, що не могла не скаржитися: «Коли ж ці дні, сповнені постійного страху й тривоги, закінчаться? Краще б поліція просто заарештувала мене й забила до смерті». У своєму глибокому болю я згадала Божі слова: «Ти маєш витримати все; заради Мене ти мусиш бути готовий зректися всього й слідувати за Мною зі всіх своїх сил і бути готовим заплатити будь-яку ціну. Настав час, коли Я перевіряю тебе: чи віддаси ти Мені свою вірність? Чи зможеш ти вірно слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; зі Мною як твоєю підтримкою хто зможе перепинити твій шлях? Пам’ятай це! Пам’ятай! Усе містить Мої благі наміри і перебуває під Моїм проникливим спостереженням. Чи слідує кожне твоє слово та дія Моєму слову? Коли на тебе зійдуть перевірки вогнем, чи схилиш ти коліна і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся, не в змозі рухатися вперед?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Божі слова допомогли мені зрозуміти: хоча ця хвиля переслідувань і арештів, з якими зіткнулася церква, викриття деяких юд і відсутність безпечних місць для виконання обов’язків створили для нас багато труднощів, вони змогли вдосконалити мою віру й викрити мою розбещеність. Божа робота в останні дні спрямована на те, щоб випробувати віру людей через різні форми переслідування, поневірянь, випробувань і переплавок, викриваючи, хто справді вірить, а хто ні. Ті, хто продовжує читати Божі слова й залишається вірним у своїх обов’язках попри небезпеку й негаразди, будучи непохитними у своєму свідченні перед великим червоним драконом навіть у разі арешту, – це справжні віруючі та послідовники Бога. З іншого боку, ті, хто відступає зі страху, покидає свої обов’язки та зраджує Бога заради власного захисту під час переслідувань і поневірянь, – це кукіль і маловіри, викриті Божою роботою, і зрештою вони будуть відсіяні. У цьому й полягає мудрість Божої роботи. Раніше я думала, що маю міцну віру й довіряю Богу, але факти показали, що мені бракувало справжньої вірності та покори. У такій ситуації я постійно ховалася й переїжджала, скаржилася й відмовлялася коритися, зіткнувшись із фізичними стражданнями. Я навіть думала дозволити поліції схопити мене й забити до смерті, аби лише не жити в постійному страху. Я побачила, якою ж бунтівничою я була! У вирішальні моменти я не могла свідчити про Бога, а натомість ішла на компроміс із сатаною. Я справді розчарувала Бога! Я також усвідомила, що перед лицем переслідувань і негараздів я повинна зберігати вірність Богу й терпіти будь-які труднощі до кінця – саме так мають чинити справжні віруючі. Зрозумівши це, я відчула приплив сил.
У березні 2022 року звільнена сестра повідомила мені: поліція знає, що я лідерка церкви. Вони відстежували мене через систему спостереження «Скайнет» і вихвалялися, що схоплять мене, щойно я вийду з дому. Ця новина викликала в мене сильну тривогу й страх, і я відчула, що постійно перебуваю під загрозою арешту. Я подумала: «Якщо поліція мене спіймає, вони так просто мене не відпустять. Оскільки вони цілеспрямовано шукають лідерів, мене точно змусять зрадити братів і сестер. Якщо я їх не зраджу, мене напевно жорстоко катуватимуть, можливо, навіть заб’ють до смерті чи зроблять калікою. Якщо мене заб’ють до смерті, хіба мій шлях віри в Бога не закінчиться? Хіба я не втрачу шанс на спасіння?». Я більше не могла витримувати ці думки. Через кілька днів я отримала листа від вищого лідера з вказівкою для мене і сестри Чень Лі перевестися до церкви «Ранкова Зірка». Потай я зраділа, подумавши: «Нарешті я зможу поїхати звідси. Обстановка тут надто лякає; поліція вже заарештувала понад дев’яносто осіб. Залишатися тут занадто ризиковано!». Очікуючи на переведення, я отримала ще одного листа від церкви «Ранкова Зірка». У ньому говорилося, що двох лідерів церкви та близько десятка братів і сестер заарештували, а деякі книги Божих слів конфіскувала поліція. Чень Лі, яка знала тамтешню ситуацію, мала вирушити туди тієї ж ночі, щоб розібратися з наслідками, що затримало моє переведення. Чень Лі сказала: «Обстановка така погана, і ми мусимо їхати до церкви “Ранкова Зірка”, щоб залагодити наслідки. Якщо ти зараз поїдеш, що буде з роботою цієї нашої церкви?». Від її слів я відчула глибоку провину. Сестри ризикували життям, розбираючись із наслідками, тоді як я думала про те, щоб якнайшвидше поїхати. Як лідерка церкви, у цей критичний час я не захищала роботу церкви й не зважала на труднощі сестер, а просто хотіла втекти. Як я могла бути такою егоїстичною? Усвідомивши це, я пояснила ситуацію вищому лідеру та висловила готовність залишитися й займатися роботою церкви. У той момент я постала перед Богом, щоб молитися й шукати: «Яким є Божий намір у допущенні такої обстановки? Як мені слід розмірковувати й пізнавати себе?». Тоді я прочитала уривок із Божих слів: «Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Читаючи Божі слова, я зрозуміла: коли ті, хто справді вірить у Бога і вірний Йому, бачать, як великий червоний дракон шалено заарештовує Божих обранців, вони можуть повставати проти плоті, нехтувати власною безпекою й захищати інтереси Божого дому. Це той, хто зважає на Божий намір, має людськість і совість. Але коли я побачила, що для виконання церковної роботи потрібні люди, я думала лише про власну безпеку та про те, як би швидше звідси поїхати, щоб більше не проводити свої дні в постійному страху й тривозі. Я не дбала про роботу церкви, не співчувала труднощам сестер, а хотіла лише ухилитися від своїх обов’язків і сховатися, наче черепаха в панцирі. Я була такою боягузкою, цілковито позбавленою людськості! Зіткнувшись із негараздами, я захищала себе й нехтувала роботою церкви, виявляючи свою егоїстичну та ницу природу. Якби я не виправилася, я б неодмінно накликала на себе Божу ненависть і цурання. Я більше не могла йти на поступки плоті чи бути боягузкою. Якою б небезпечною не ставала обстановка чи якими б великими не були труднощі, я мала докласти всіх зусиль, щоб підтримати роботу церкви. Саме таку вірність і покору повинна мати створена істота, і це є свідченням тріумфу над сатаною. Я була готова залишитися й працювати з сестрами, щоб розібратися з наслідками.
Пізніше брати й сестри прочитали мені уривок із Божих слів, який стосувався мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Антихристи роблять усе можливе, щоб захистити свою безпеку. Вони думають собі таке: “Я цілковито мушу гарантувати свою безпеку. Кого б не спіймали, це не маю бути я”. … Якщо місце безпечне, то антихристи оберуть це місце для роботи й дійсно здаватимуться дуже ініціативними й позитивно налаштованими, демонструючи своє велике “почуття відповідальності” та “вірність”. Якщо виконання якоїсь роботи означає, що їм доведеться піти на ризик, і є імовірність зіткнутися з небезпекою, бути виявленими великим червоним драконом, вони вигадують виправдання, відмовляються від неї та шукають нагоди її уникнути. Щойно виникає небезпека або натяк на неї, вони вигадують усі можливі способи, щоб виплутатися й покинути свій обов’язок, не дбаючи про братів і сестер, а хвилюючись лише про те, щоб уникнути небезпеки. Можливо, подумки вони вже підготувалися: щойно з’явиться небезпека, вони негайно кинуть усю роботу, яку виконують, не дбаючи про те, як іде робота церкви, чи яку шкоду це може завдати інтересам Божого дому, чи про безпеку братів і сестер, – для них головне втекти. … Ці люди не бажають зазнавати переслідувань за віру в Бога; вони бояться арешту, катування та засудження. Насправді у своїх серцях вони давно піддалися сатані. Вони нажахані владою сатанинського режиму, і ще більше бояться, що їх спіткають такі речі, як тортури та жорстокі допити. Отож якщо все йде гладко, і немає жодної загрози їхній безпеці чи проблем із нею, і немає жодної можливої небезпеки, антихристи можуть запропонувати свій запал і “вірність”, і навіть своє майно. Але якщо обставини погані, і їх можуть будь-коли заарештувати за віру в Бога й виконання свого обов’язку, і якщо їхня віра в Бога може призвести до звільнення з офіційної посади або до того, що їх покинуть близькі, тоді вони будуть надзвичайно обережними, не проповідуватимуть Євангеліє й не свідчитимуть про Бога, не виконуватимуть свій обов’язок. При найменшій ознаці біди вони ховаються, як черепаха в панцир; при найменшій ознаці біди вони бажають негайно повернути до церкви свої книги Божих слів і все, що пов’язано з вірою в Бога, щоб залишитися в безпеці й неушкодженими. Хіба вони не небезпечні? Якби їх заарештували, хіба вони не стали б юдами? Антихристи настільки небезпечні, що можуть стати юдами в будь-який момент; завжди є ймовірність, що вони зрадять Бога. Крім того, вони егоїстичні й ниці до крайності. Це визначається природою-сутністю антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог розвінчує, що коли антихристи стикаються з небезпекою, вони хочуть покинути свої обов’язки, прагнучи захистити себе. Вони нехтують роботою церкви й думають лише про те, як вибратися живими. Такі люди егоїстичні й ниці. Я усвідомила, що моя поведінка була такою ж, як в антихриста. Коли не було небезпеки, я могла активно виконувати свої обов’язки. Але коли багатьох лідерів і працівників заарештували, деякі стали юдами, а мене також продали, я стала боязкою й переляканою, бажаючи якомога швидше покинути це небезпечне місце. Я побачила, що була справді егоїстичною й ницою, завжди дбаючи про власні тілесні інтереси, і що я не думала про те, щоб працювати з сестрами як єдине ціле, аби розібратися з наслідками й мінімізувати втрати. У своїх обов’язках я не мала жодної вірності й виявила егоїстичний і ниций характер антихриста. Без розвінчання Божих слів я б не визнала, що це був характер антихриста.
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який приніс певну ясність у моє серце. Всемогутній Бог говорить: «Такі люди просто боягузливі, і ми не можемо однозначно характеризувати їх як антихристів лише на основі цього прояву, але яка природа цього прояву? Сутність цього прояву – це сутність маловіра. Вони не вірять, що Бог може захистити безпеку людей, і вони, звісно, не вірять, що присвячення себе Богові – це присвячення себе істині, і що це те, що Бог схвалює. Вони не бояться Бога у своїх серцях; вони бояться лише сатани та нечестивих політичних партій. Вони не вірять в існування Бога, вони не вірять, що все в руках Божих, і вони, звісно, не вірять, що Бог схвалить людину, яка все присвячує заради Нього, заради слідування Його шляхом і виконання Його доручення. Вони не бачать нічого з цього. У що ж вони вірять? Вони вірять, що якщо потраплять до рук великого червоного дракона, їх чекає поганий кінець, їх можуть засудити або вони навіть ризикують втратити життя. У своїх серцях вони думають лише про власну безпеку, а не про роботу церкви. Хіба це не маловіри?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Божі слова розвінчали мій справжній стан. Я завжди стверджувала, що вірю у Всемогутнього Бога, але, зіткнувшись з арештами КПК, я не вірила по-справжньому, що все в Божих руках, а тим паче не вірила в унікальну Божу владу. Дізнавшись, що мене продав юда й що мене розшукує поліція, я злякалася, що мене схоплять, скалічать або заб’ють до смерті, і навіть відчула бажання зрадити Бога. Через виявлені факти я побачила, наскільки боязкою й боягузливою я була насправді, і що я не мала жодного розуміння Божої влади. Я поводилася так, ніби моє життя було в руках сатани. Я була настільки налякана масштабними арештами КПК, що повністю втратила мужність. Якою ж жалюгідною я була! Насправді, які б методи чи передові технології не використовувала КПК, щоб стежити за мною чи схопити мене, без Божого дозволу їхні підступи не матимуть успіху. Я згадала один день у 2021 році, коли збиралася піти до будинку сестри на зібрання. Щойно я захотіла піднятися сходами, як згадала про термінову справу в церкві й вирішила не підніматися. Наступного дня я дізналася, що саме в той момент поліція здійснила обшук у її домі. Без Божого захисту я б потрапила до рук поліції. Подібно до цього, хоча мене продали юди, а КПК знала, що я лідерка церкви, і використовувала високотехнологічне обладнання для стеження за мною, я розуміла, що як би великий червоний дракон не намагався мене схопити всіма можливими способами, без Божого дозволу його зусилля будуть марними. Якби Бог дозволив, я б не змогла втекти, навіть якби намагалася. Моє життя і смерть – у Його руках, а не в руках сатани. Коли я зіткнулася з небезпекою, моє бажання втекти походило з мого надмірного страху смерті та жаги до життя. Я вважала своє життя найважливішим, думаючи, що якщо втрачу його, то більше не зможу прагнути спасіння й що я не матиму хорошого фіналу та місця призначення. Тож, коли виникала небезпека, я завжди хотіла зберегти своє життя. Господь Ісус сказав: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Матвія 10:39). Протягом історії Господніх учнів та апостолів під час поширення Євангелія забивали камінням до смерті й розривали кіньми. Хоча їхні тіла померли, вони свідчили про Бога перед сатаною, що означає бути гнаними за праведність і бути тими, кого Бог пам’ятає. З іншого боку, ті, хто в небезпеці зраджує Бога, стає юдою або покидає свої обов’язки через жагу до життя й страх смерті, можуть здаватися живими у плоті, але вони втратили своє свідчення перед Богом, і Бог не схвалює їх. Мені пощастило прийняти Божу роботу в останні дні, і це велика благодать. Якщо Бог дозволить, щоб мене схопили, я маю свідчити про Бога перед сатаною без жодного особистого вибору, знаючи, що навіть якщо мене схоплять або я помру, це буде значущим і цінним. Пізніше юди зрадили багатьох членів церкви, і нормальні зібрання й виконання обов’язків були перервані. Брати й сестри жили в страху. Стикаючись із такою ситуацією, я також була слабкою й часто молилася Богу, просячи про віру та сміливість. Я твердо вирішила, що, незалежно від труднощів, я покладатимуся на Нього, щоб розібратися з наслідками. Одній церкві терміново були потрібні нові лідери, і я мусила поїхати туди й організувати вибори. Хоча я мала побоювання, особливо щодо стеження поліцейською системою «Скайнет», і відчувала боязкість і страх, я згадала Божі слова: «Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може самовільно чіпати навіть мурах на землі, не кажучи вже про людство, створене Богом» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Божі слова зміцнили мою віру. Сатана – це лише знаряддя служби в Божих руках, контрастне тло, і я не повинна боятися. Я мушу молитися й покладатися на Бога, віддати себе в Його руки та належно виконувати свої обов’язки. Тоді я поклалася на Бога в організації виборів лідера церкви, і, практикуючи так, я відчула мир і стабільність у своєму серці.
Завдяки цьому досвіду я здобула певне розуміння свого егоїстичного й ницого розбещеного характеру, справжніше усвідомлення Божої всемогутності та володарювання, а також розпізнала сутність КПК в її опорі Богу. Це пізнання, якого я не змогла б здобути в комфортному середовищі.
