70. Як я позбулася свого почуття ненависті
Ми з Лі Сінь разом відповідали за роботу з текстами, але згодом її відсторонили, оскільки вона не могла виконувати реальну роботу. Вона ніяк не могла змиритися з фактом свого відсторонення, постійно боролася за статус і конкурувала зі мною. Я помічала, що Лі Сінь погано до мене ставиться – ігнорує мене, коли я до неї звертаюсь, і не виявляє ініціативи в обговоренні роботи, через що затримувалося просування деяких проєктів. Вона також зневажала мене за недоліки в моїй роботі, постійно вихвалялася переді мною тим, як працювала раніше, і зневажливими зауваженнями вказувала на мою розбещеність. Я почувалася дещо скованою та сліпо вважала, що просто занадто переймаюся власною репутацією. Я думала, що поступаюся їй у компетентності й не підходжу на роль лідерки команди. Я стала дещо негативно налаштованою й навіть думала відмовитися від обов’язку та передати його Лі Сінь. Лише згодом, завдяки бесіді й допомозі мого лідера, мій стан трохи покращився, але я й далі почувалася скованою під час роботи з Лі Сінь. Пізніше, коли мій лідер дізнався, що Лі Сінь свавільно виконує свій обов’язок, часто бореться за статус, нападає на інших і відштовхує їх, він проаналізував і розвінчав її проблеми. Спершу я могла правильно ставитися до Лі Сінь, і також із любов’ю допомагала їй і спрямовувала її розмірковувати над її проблемами. Але згодом, коли я побачила, що вона написала у своєму розмірковуванні та розумінні, я просто вийшла з себе. Вона написала, що не лише нападала на мене й відштовхувала в очі, а й критикувала мене за спиною, перед іншими учасниками команди та лідером. Я була така зла й засмучена й дивувалась, як вона могла так зі мною вчинити. Хіба ж вона не руйнувала мою репутацію поза очі? Я вважала справді обурливим те, що вона так зі мною повелася після того, як я з любов’ю бесідувала з нею й допомагала, коли вона була негативно налаштованою та слабкою. Я подумала, якою ж боягузкою я була, проявляючи до неї терпимість і терпіння й розмірковуючи лише над собою, і почала відчувати до Лі Сінь певну ненависть. Чому я завжди пробачаю іншим? Хіба через це я не виглядаю нікому не потрібною слабачкою та занадто поступливою? Цього разу я не могла пробачити їй так просто, я мала показати їй, що можу бути жорсткою й що зі мною краще не жартувати. Ті два дні я відчувала особливі пригнічення й біль і загрузла в емоціях люті та ненависті. Іноді, коли Лі Сінь проявляла ініціативу, щоб поговорити зі мною про роботу, я хотіла спілкуватися з нею нормально, як і раніше, але потім на мене знову наринули всі спогади про те, що сталося, і мене охопило палке переконання: «Я не можу так легко піти з нею на компроміс, я маю бути жорсткою. Добрих людей ображають, так само як і на покірних конях їздять. Я не можу здаватися їй надто люб’язною й милою. Вона так погано зі мною вчинила, то чому я не можу змусити її відчути хоч трохи болю?». Після цього, коли Лі Сінь говорила зі мною, я відповідала нормально, але з холодним виразом обличчя, і була дещо різкою, а також навмисно уникала зорового контакту. У той час я почувалася страшенно неспокійно та просто хотіла побути наодинці в спокої й тиші. Я намагалася не думати про ці неприємні речі, але просто не могла викинути ці думки з голови. Згодом я придушила ці негативні емоції й змогла нормально говорити з Лі Сінь про роботу, але мені постійно хотілося виплеснути на неї свої невдоволення, лють і ненависть. Я відчувала неабиякий біль і муки й не знала, як виправити свій стан. Усе, що я могла зробити, це відкрити свої найпотаємніші думки Богові, молячись Йому знову і знову: «О Боже, бачачи, що Лі Сінь зробила зі мною, я відчуваю таку злість. Я відчуваю до неї певну ненависть і навіть маю бажання помститися. О Боже, я не хочу жити за своїм розбещеним характером і хочу нормально з нею спілкуватися, але просто не можу цього зробити, мій духовний зріст надто малий. Прошу, допоможи мені та спрямуй мене».
Пізніше я побачила цей уривок із Божих слів: «Якщо хтось скривдив тебе раніше, а ти ставишся до нього так само, чи відповідає це принципам істини? Якщо через те, що тебе скривдили – скривдили дуже сильно, – ти намагаєшся чесними чи нечесними способами помститися й покарати кривдника, то, на думку безбожників, це справедливо й розумно, і тут нема чого критикувати; але що це за спосіб дії? Це гарячковість. Люди тебе ображають, що є виявом розбещеної сатанинської природи, але якщо ти мстишся їм, то хіба твоя поведінка не є такою ж, як і їхня? Менталітет, відправна точка й джерело твоєї відплати такі ж, як і в них; немає жодної різниці. Отже, характер твоїх дій, безумовно, гарячковий, природний і сатанинський. Зважаючи на те, що це сатанинський і безрозсудний вчинок, чи не варто тобі змінити свій спосіб дій? Чи слід змінити джерело, наміри та мотивацію своїх дій? (Так.) Як їх змінити? Якщо з тобою відбувається щось незначне, хоч і викликає в тебе дискомфорт, але не зачіпає твоїх інтересів, не завдає тобі болю, не викликає ненависті, не змушує тебе ризикувати життям заради помсти, то ти можеш відкинути свою ненависть, покладаючись не на гарячковість, а радше на свою раціональність і людську сутність, аби правильно й спокійно розібратися з цим питанням. Ти можеш відверто й щиро пояснити це питання своєму співрозмовнику та подолати свою ненависть. Але якщо ця ненависть заглибока, така, що ти дійшов до прагнення відплати та відчуваєш гірку ненависть, то чи здатен ти все ж проявити терпіння? Коли ти можеш не покладатися на гарячковість, а спокійно сказати: “Я мушу бути раціональним. Я повинен жити по совісті й розсудливості, жити за принципами істини. Я не можу відповідати злом на зло, я повинен бути непохитним у своєму свідченні й присоромити сатану”, – хіба це не інший стан? (Так.) Які стани ви мали в минулому? Якщо хтось інший вкрав або з’їв щось твоє, це ще не означає великої, глибокої ненависті, тому ти не вважатимеш за потрібне сперечатися з ним, поки не почервонієш від злості, – така поведінка не гідна тебе й не варта того. У такій ситуації ти можеш вирішити питання раціонально. Чи вміння раціонально підходити до справи дорівнює практиці істини? Чи це означає, що ти маєш реальність істини в цьому питанні? Звісно, ні. Раціональність і практика істини – це різні речі. Якщо ти стикаєшся з чимось, що викликає в тебе особливу лють, але ти здатен раціонально й спокійно із цим упоратися, не дозволяючи гарячковості чи розбещеності вилитися з тебе, – це вимагає від тебе розуміння принципів істини й покладання на мудрість, аби впоратися з цим. У такій ситуації, якщо ти не молишся Богу й не шукаєш істини, в тобі легко виникне гарячковість – аж до насильства. Якщо ти не шукаєш істини, а користуєшся лише людськими методами й вирішуєш питання відповідно до власних уподобань, то ти не зможеш вирішити його, трохи проповідуючи доктрину або сідаючи й відкриваючи своє серце. Це не так просто» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише усунення власних розбещених характерів може привести до справжнього преображення). Розмірковуючи над Божими словами, я відчула неабияку провину. Через те, що Лі Сінь нашкодила моїй репутації, засуджуючи мене перед іншими, я хотіла помститися їй і ускладнити їй життя. Хіба мої дії чимось відрізнялися від її вчинків? Хіба я не дозволяла запальності й розбещеному характеру керувати моїми діями? Хіба не сатана стояв за всім цим? Я не практикувала істину! Я завжди вважала себе досить доброю й терпимою і зазвичай не була дріб’язковою чи корисливою у стосунках із людьми. Лише прочитавши Божі слова, я зрозуміла: я не була дріб’язковою тільки тоді, коли це не зачіпало моїх інтересів. Я не вважала за потрібне занадто зациклюватися на дрібницях і неважливих справах. Якби я була надто дріб’язковою, то виглядала б негідно й обмежено. З такими питаннями я могла впоратися розсудливо, виглядаючи великодушною й здатною прощати. Як і на початку, коли Лі Сінь погано до мене ставилася, я могла правильно з нею поводитися й ставитися до неї з розумінням. Я вважала, що для неї цілком нормально виявляти розбещеність, і вважала себе людиною, яка легко прощає. Але коли я дізналася, що Лі Сінь критикувала мене перед іншими учасниками команди та лідером, я сприйняла це як сильний удар по моїй порядності й гідності. Я просто не могла більше цього терпіти й загрузла в люті та ненависті. Я побачила, що насправді я не терпляча й не терпима. У Божих словах сказано: «Якщо ти стикаєшся з чимось, що викликає в тебе особливу лють, але ти здатен раціонально й спокійно із цим упоратися, не дозволяючи гарячковості чи розбещеності вилитися з тебе, – це вимагає від тебе розуміння принципів істини й покладання на мудрість, аби впоратися з цим». Тоді я подумала: «Які істини мені потрібно осягнути, аби позбутися цих сповнених ненависті емоцій?».
У своєму шуканні я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Напад і помста – це вид дій та вияв, що походить від злостивої сатанинської природи. Вони також є проявами порочного характеру. Люди думають так: “Якщо ти погано поставишся до мене, я несправедливо поставлюсь до тебе. Якщо ти не дозволяєш мені зберегти обличчя, то навіщо б я дозволяв таке тобі?”. Що це за мислення? Хіба це не мстивий спосіб мислення? Хіба це не обґрунтовані думка й погляд в очах звичайної людини? Хіба вони не витримують критики? “Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь” і “Відплатити тією ж монетою” – невіруючі часто кажуть такі речі; усе це філософії, які витримують критику поміж невіруючих, і вони цілком відповідають людським уявленням. Проте як слід розглядати ці слова тим, хто вірить у Бога й прагне до істини? Чи правильні ці думки й погляди? (Ні.) Чому вони неправильні? Як їх слід розпізнавати? Звідки походять ці думки й погляди? (Від сатани.) Вони походять від сатани, у цьому немає жодних сумнівів. Від якого характеру сатани вони походять? Вони походять від злостивої природи сатани; вони мають злостиву й потворну сутність та справжнє обличчя сатани. Якою є природа думок, поглядів, висловлювань і навіть дій, що містять природу-сутність сатани? Без сумніву, це розбещений характер людини – характер сатани. Чи відповідають ці сатанинські речі Божим словам? Чи відповідають вони істині? Чи мають вони обґрунтування в Божих словах? (Ні.) Чи є вони думками й поглядами, якими слід володіти послідовникам Бога, і діями, які їм слід чинити? Чи відповідають істині ці думки та дії? (Ні.) Оскільки вони не відповідають істині, то чи відповідають вони совісті та розуму нормальної людськості? (Ні.) Тепер ви чітко бачите, що ці речі не відповідають ані істині, ані нормальній людській сутності. Чи вважали ви раніше, що ці дії та думки були доречними, презентабельними й мали під собою підґрунтя? (Так.) Ці сатанинські думки й теорії займають панівне становище в серцях людей, керують їхніми думками, поглядами, поведінкою, діями, а також різними станами; чи можуть люди зрозуміти істину? Звісно, ні. Навпаки, хіба люди не практикують і не дотримуються того, що вони вважають правильним, так, ніби це істина? Якщо ці речі є істиною, то чому їх дотримання не розв’язує твоїх практичних проблем? Чому їх дотримання не призводить до справжніх змін у тобі попри твою багаторічну віру в Бога? Чому ти не здатен використати Божі слова, щоби розпізнати ці філософії, які походять від сатани? Чи ти досі дотримуєшся цих сатанинських філософій так, ніби вони є істиною? Якщо ти справді маєш проникливість, то хіба ти не знайшов корінь проблем? Тому що те, за що ти тримався, ніколи не було істиною, – це радше були сатанинські омани й філософії – ось де лежить проблема. Ви всі повинні пройти цим шляхом, щоб дослідити й ретельно вивчити себе; побачити, які речі всередині вас є тими, які, на вашу думку, мають підставу, які відповідають здоровому глузду й життєвій мудрості, які, на вашу думку, ви можете викласти на стіл – неправильні думки, погляди, способи дій і підвалини, які ви вже прийняли як істину у своїх серцях, які ви не вважаєте розбещеними характерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише усунення власних розбещених характерів може привести до справжнього преображення). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що виявляю порочний і злостивий характер. Я вважала просто неприпустимим те, як Лі Сінь критикувала мене перед іншими та нашкодила моїм репутації й статусу. Як кажуть: «Хто везе, на тому і їдуть». Якщо я просто спущу це на гальмах, інші точно скажуть, що я нікчемна слабачка, і вирішать, що можуть поводитися зі мною як заманеться. Я просто не могла залишити це без відповіді та хотіла помститися Лі Сінь й ігнорувати її. Я також подумала, що це Лі Сінь першою повелася зі мною погано. Тож якою б не була моя відповідь, вона не буде надмірною. Щонайменше, я маю дати їй відчути, як це – коли тобі роблять боляче, щоб виплеснути частину свого невдоволення й пригніченості. Як-то кажуть: «Зуб за зуб, око за око» та «Якщо ти чиниш підло, не звинувачуй мене в несправедливості». Завдяки розвінчанню Божих слів я побачила, що всі мої думки та погляди походили від запальності, сатанинських філософій і мого розбещеного характеру. Я хотіла нападати й мститися будь-кому, хто завдавав мені шкоди або ображав мене. Якщо мені робили неприємно, я змушувала кривдника відчувати те саме. Я усвідомила, що була справді порочною й злостивою. Коли я дозволяла розбещеному характеру керувати моїм життям, я думала лише про те, як потішити й задовольнити себе та як захистити власні інтереси. Я навіть не замислювалася, чи мої дії взагалі узгоджуються з істиною й чи не завдадуть вони шкоди Лі Сінь. Я стала такою егоїстичною й обмеженою. Лі Сінь змогла порозмірковувати над собою й пізнати себе, вона знайшла сміливість розвінчати свою розбещеність. Вона виявляла бажання практикувати істину й каятися. Мені слід було правильно ставитися до неї й відкинути свої упередження. Та я не лише не підтримала її, а й зациклилася на її виявах розбещеності та прагнула помститися їй за це. Хіба я не була невблаганною, попри те, що мала рацію? Усвідомивши це, я зрозуміла, що моя людськість була справді поганою. Коли я загрузла в емоціях ненависті, то навіть попри те, що я втамувала свою жагу помсти, я не почувалася бодай трохи щасливішою чи спокійнішою. Навпаки, мені стало ще гірше, я відчувала провину та внутрішнє засудження. Я на власному досвіді переконалася: життя за розбещеним характером призводить до особистих страждань і завдає шкоди людям навколо. Мені не слід було так чинити. Я також усвідомила, що мої погляди нічим не відрізнялися від поглядів невіруючих. Я думала, що можу захистити себе, лише відповідаючи злом на зло. У невіруючому світі простодушних людей часто кривдять, і все, що їм лишається, – це зносити приниження та йти на компроміси. Проте в Божому домі панують істина та праведність. Хоч би що з нами трапилося й хоч би як ставилися до нас інші, усе це відбувається з Божого дозволу. Це уроки, які ми маємо з цього винести, та істини, які маємо практикувати. Я маю приймати це від Бога й ставитися до Лі Сінь правильно, згідно з Його словами.
Наступного дня мені все ще було важко на душі через цю ситуацію, і я не знала, як поводитися з Лі Сінь. Тож я помолилася Богові: «О Боже, я знаю, що не повинна ставитися до Лі Сінь, спираючись на сатанинські філософії. Але моє розуміння цієї проблеми занадто поверхове, і я не відчуваю полегшення. Я не знаю, як мені з нею спілкуватися. О Боже, прошу, спрямуй мене». Після цього я натрапила на ще один уривок із Божих слів: «Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Щойно людина має статус, їй часто важко контролювати свої емоції, і тому їй подобається хапатися за можливості вибухнути своїм невдоволенням та виплеснути свої емоції; вона часто гнівається без причини, щоб похизуватися своїми здібностями й дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності інших людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над своїми емоціями. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх власних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою зарозумілу натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людських розбещеності й нечестя, і навіть більше вони сповнені людських амбіцій і жаги» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II). Розмірковуючи над Божими словами, я відчула сильний сором. Я побачила, що Божа сутність – праведна і свята, і Він здійснює Свою роботу дуже принципово. Божі гнів і милість – абсолютно чисті та бездоганні. Візьмемо, наприклад, ставлення Бога до міст Содом і Ніневія. Обидва міста зріклися Бога, загрузнувши у злі та розпусті. Богові давно було відомо про їхні лихі вчинки, і вони мали бути знищені за скоєне ними зло. Але ці два міста зовсім по-різному відреагували на Божих посланців, які до них прийшли. Жителі Содому жорстоко переслідували посланців і люто ненавиділи все позитивне. Зрештою, вони розгнівали Божий характер і були знищені палаючою сіркою. Натомість жителі Ніневії повірили й послухалися проголошення Йони. Усе місто постало перед Богом, щоб покаятися й визнати свої гріхи, завдяки чому Бог зрештою змінив Своє рішення, змилосердився над ними та пробачив їх. Бог дуже принциповий у Своєму ставленні до людей. Якщо люди вперто відмовляються каятися, Бог їх засудить і знищить. Але коли вони щиро каються й визнають свої гріхи, Бог одразу ж стримує Свій гнів, виявляє до них милосердя й прощає їх. Із Божого ставлення до людства що в моїх власних учинках і ставленні до людей не було жодної принциповості. Я діяла виключно на основі свого розбещеного характеру. Коли Лі Сінь виявляла розбещеність, але це не сильно шкодило моїм інтересам, я не вказувала їй на це й не допомагала, а просто потурала їй. А коли мої інтереси серйозно постраждали і я більше не могла цього терпіти, я захотіла помститися їй, піддавшись запальності. І навіть коли вона хотіла покаятися, я не могла їй пробачити. Я загрузла в емоціях ненависті та затаїла глибоку образу. Я усвідомила, що в обох випадках я ставилася до Лі Сінь на основі свого розбещеного характеру й діяла виключно заради власних інтересів. Я прагнула помститися через свою запальність, щоб зберегти гординю, статус і гідність, водночас випліскуючи на Лі Сінь своє невдоволення. Мої лють і ненависть були егоїстичними, обмеженими та сатанинськими. Це був вияв мого розбещеного характеру!
Згодом я також натрапила на ще два уривки Божих слів: «Якби сталося щось, що викликало твою ненависть, як би ти до цього ставився? На основі чого ти б це розглядав? (Спираючись на слова Божі.) Правильно. Якщо ти не знаєш, як розглядати те чи інше відповідно до Божих слів, тоді ти здатний тільки завжди бути поблажливим, коли можеш, стримувати своє обурення, йти на поступки й чекати слушного моменту, шукаючи можливості помститися, – ти підеш таким шляхом. Якщо ти хочеш прагнути до істини, ти мусиш сприймати людей і об’єкти відповідно до слів Божих, запитуючи себе: “Чому ця людина так до мене ставиться? Як це може відбуватися зі мною? Чому може бути такий результат?”. На таке слід дивитися у світлі слів Божих. Перше, що потрібно зробити, – це зуміти прийняти цю справу від Бога й радо визнати, що вона походить від Бога та що це щось корисне та благодатне для тебе. Щоб прийняти цю справу від Бога, ти спершу мусиш розглядати її як організовану й керовану Богом. Усе, що відбувається під сонцем, усе, що можна відчути, побачити й почути, – усе відбувається з Божого дозволу. Після того, як ти приймеш цю справу від Бога, оціни її у світлі слів Божих і з’ясуй, якою є людина, яка зробила відповідний учинок, і в чому суть цієї справи – попри те, чи завдали її слова або вчинки тобі болю, чи зазнали твої почуття удару або чи було розтоптано твій характер. Спершу зверни увагу на те, чи є ця людина нечестивою або звичайною розбещеною людиною, спочатку розпізнавши її такою, якою вона є відповідно до слів Божих, а потім розпізнай цю справу й постався до неї відповідно до слів Божих. Хіба це не правильні кроки? (Так.) Спочатку прийми цю справу від Бога й розглянь причетних до неї людей відповідно до Його слів, щоб визначити, чи є такі люди звичайними братами й сестрами, лихими людьми, антихристами, невіруючими, злими духами, брудними демонами або шпигунами великого червоного дракона, і чи містять їхні дії загальні прояви розбещеності або лихий учинок, навмисно спрямований на те, щоб потурбувати й перервати щось. Усе це слід визначати шляхом зіставлення зі словами Божими. Оцінка того чи іншого у світлі Божих слів – найточніший і найоб’єктивніший спосіб. Людей слід диференціювати, а питання розв’язувати відповідно до слів Божих. Тобі слід міркувати так: “Цей інцидент дуже зачепив мої почуття й кинув на мене тінь. Але що у виникненні цього інциденту є повчанням для мого входження в життя? Якою є воля Божа?”. Це підводить тебе до суті питання, яке ти маєш з’ясувати та зрозуміти, а саме: слідування правильним шляхом. Ти мусиш шукати Божу волю, думаючи: “Цей інцидент травмував моє серце й мою душу. Я відчуваю муку й біль, але я не можу бути негативно налаштованим і докірливим. Найважливіше – розрізнити, диференціювати й вирішити, чи дійсно цей інцидент корисний для мене, згідно з Божими словами. Якщо він походить від Божого дисциплінування і є корисним для мого входження в життя й мого саморозуміння, тоді я мушу його прийняти й підкоритися; якщо ж це спокуса від сатани, тоді я маю молитися Богові й ставитися до нього мудро”. Чи такий пошук і хід думок є позитивним входженням? Чи є це сприйняттям людей і об’єктів відповідно до слів Божих? (Так.) Далі, із яким би питанням ти не розбирався або які б проблеми не виникали у твоєму спілкуванні з людьми, задля їх розв’язання тобі слід шукати доречні слова Божі» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (9)). «Якщо ти обираєш правильний шлях, коли хтось говорить у спосіб, що шкодить твоєму образу чи репутації або ображає твою гідність і достоїнство, ти можеш обрати терпимість. Ти не вступатимеш у суперечки з ним, використовуючи будь-яку мову, й навмисно не виправдовуватимеш себе, й не спростовуватимеш, й не нападатимеш на іншу сторону, породжуючи в собі ненависть. У чому сутність і значення терпимості? Ти кажеш: “Деякі речі, які він сказав, не відповідають фактам, але такими є всі, перш ніж вони зрозуміють істину й досягнуть спасіння, і я колись теж був таким. Тепер, коли я розумію істину, я не йду шляхом невіруючих, сперечаючись про правильне й неправильне чи вдаючись до філософії боротьби, – я обираю терпимість і ставлення до інших із любов’ю. Деякі речі, які він сказав, не відповідають фактам, але я не звертаю на них уваги. Я приймаю те, що можу розпізнати й сприйняти. Я приймаю це від Бога й приношу це перед Бога в молитві, просячи Його організувати обставини, які викриють мої розбещені характери, дозволяючи мені пізнати сутність цих розбещених характерів і мати можливість почати розв’язувати ці проблеми, поступово долати їх і входити в істину-реальність. Що стосується того, хто ображає мене своїми словами, і чи правильні речі, які він говорить, чи ні, або які його наміри, то, з одного боку, я практикую розрізнення цього, а з іншого – я ставлюсь до нього з терпимістю”. Якщо ця людина – та, хто приймає істину, ти можеш сісти й мирно побесідувати з нею. Якщо ні, якщо це зла людина, то не звертай на неї уваги. Зачекай, доки вона достатньо себе проявить, і всі брати й сестри ретельно розрізнять її, і ти теж, і лідери та працівники збиратимуться вичистити її й розібратися з нею, – ось тоді настане час для Бога розібратися з нею, і, звісно, ти також відчуєш радість. Однак шлях, який тобі слід обрати, – це зовсім не вступати в словесні перепалки зі злими людьми, не сперечатися з ними й не намагатися виправдати себе. Натомість це шлях практики згідно з істинами-принципами, коли б щось не трапилося. Незалежно від того, чи маєш ти справу з людьми, які завдали тобі шкоди, чи з тими, хто не завдавав і є для тебе корисним, принципи практики повинні бути однаковими» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (15)). Прочитавши Божі слова, я відчула ще більшу внутрішню ясність і знайшла деякі шляхи практики. Я побачила: хоч би що з нами трапилося, усе це відбувається з Божого дозволу, і це уроки, які нам слід засвоїти. Бог вимагає, щоб ми ставилися до людей принципово. Маючи справу з тими, хто заподіяв нам шкоду, ми не повинні постійно зносити приниження і йти на компроміси, але так само не повинні грузнути в ненависті й шукати помсти. Натомість ми маємо приймати ситуацію від Бога, шукати Божий намір і розв’язувати питання відповідно до істин-принципів. Якщо хтось виявляє розбещеність і ненавмисно кривдить нас своїми словами чи діями, ми маємо виявляти любовну терпимість і поблажливість. Нам слід використовувати їхню критику та розвінчання, щоб порозмірковувати над власними хибами й зосередитися на своєму житті-входженні. Якщо в їхніх словах і вчинках криються неправильні наміри, тобто вони засуджують нас і нападають на нас поза очі, ми не можемо сліпо розмірковувати лише над собою. Ми також повинні розпізнати, що це за люди, які в них наміри, і вказати на їхні проблеми. Якщо вони готові прийняти істину, покаятися й змінитися, тоді до них слід ставитися як до братів і сестер, пропонувати їм бесіду та підтримку. Якщо ж вони анітрохи не приймають істину і є злими людьми та антихристами, то їх слід розвінчати, розпізнати, зірвати з них маску та доповісти про них згідно з істиною, а також їх слід зневажати й відкидати. Саме так і потрібно ставитися до людей відповідно до істин-принципів. Розбещений характер Лі Сінь був досить серйозним, але вона була готова прийняти істину, покаятися й змінитися, тому я повинна була ставитися до неї правильно. Я мала бути терпимою й терплячою до неї і пробачити їй те, що вона мені нашкодила. Що ж до тих проблем, яких вона не усвідомлювала, я мала вказати на них і допомогти їй, спрямувати її до пізнання себе та подолання свого розбещеного характеру. Крім того, завдяки цій ситуації я порозмірковувала над собою й змогла пізнати себе. Я побачила, що мій духовний зріст надто малий, а жага репутації й статусу – занадто сильна. Коли слова та вчинки Лі Сінь загрожували моєму статусу й гордості, я хотіла помститися через свою запальність і втратила розум, який має бути в нормальної людини. Деякі критичні зауваження Лі Сінь на мою адресу були необ’єктивними, але деякі вказували на мої реальні проблеми. Наприклад, виконуючи свій обов’язок, я зосереджувалася лише на роботі, а не на переживанні Божих слів; мені бракувало вміння розставляти пріоритети в завданнях тощо. Усе це були мої недоліки. Можливо, через цю критику я трохи й втратила обличчя, але вона допомогла мені чіткіше побачити свої проблеми. Це також було корисно для мого життя-входження. Тож чому я маю ображатися на неї й зневажати її? Що більше я про це думала, то більш зворушеною почувалась, і моя упередженість щодо Лі Сінь зрештою повністю зникла.
Пізніше, під час зібрання, я відкрилася Лі Сінь щодо розбещеності, яку я виявила, і свого життя-входження. Попрактикувавши так, я відчула, що відчуженість між нами зникла, і я нарешті змогла правильно до неї ставитися. Згодом, співпрацюючи з Лі Сінь, я зрозуміла, що її боротьба за статус усе ще була дуже серйозною, і вона мало себе пізнала. Іноді її оцінка щодо мене була необ’єктивною. Я намагалася приймати це від Бога, розмірковувати над своїми проблемами й утримуватися від помсти через запальність, водночас зосереджуючись на розпізнаванні та спостереженні. Коли я побачила, що розбещений характер Лі Сінь став доволі серйозним, її людськість була поганою, вона постійно не бажала щиро каятися та спричиняла переривання й завади, я доповіла про її ситуацію лідеру. Зрештою, Лі Сінь відсторонили. Практикуючи так, я почувалася набагато спокійнішою й вільнішою. Дякувати Богу! Завдяки цьому досвіду я зрозуміла: тільки практикуючи істину й живучи за Божими словами, ми можемо справді жити людською подобою.
