73. Після відсторонення лідера, яким я захоплювалася
Лі Чен був лідером церкви, який відповідав переважно за роботу з вичищання та виключення людей, а також наглядав за моїми завданнями. Спілкуючись із ним більше року, я помітила, що він мав хороший рівень, виявляв відчуття ноші у своєму обов’язку, міг визначати проблеми в роботі та розпізнавати стани людей. Особливо під час підготовки матеріалів для вичищання та виключення він міг вловлювати ключові моменти й знаходити відповідні Божі слова, щоб визначати цих людей на основі їхньої поведінки, – а із цим я сама впоратися не могла. Щоразу, коли ми збиралися та бесідували про розпізнавання різних типів людей, я завжди сподівалася, що Лі Чен буде там. Якщо він не з’являвся, я почувалася розчарованою, наче втратила свою опору. За останній рік чи близько того всі церкви, якими опікувався Лі Чен, очистили від деяких злих людей і маловірів, що суттєво очистило самі церкви. Я твердо вірила, що Лі Чен – той, хто прагне істини та розуміє її, навіть думала, що лише така людина, як він, може бути лідером. Я глибоко ним захоплювалася і бачила в ньому взірець на своєму шляху віри.
Одного травневого дня 2023 року я отримала лист від вищого лідера, в якому повідомлялося, що Лі Чена відсторонили. Я була приголомшена й не могла повірити цій новині: «Лі Чен має хороший рівень і дари, він досягає результатів у своєму обов’язку. Як таку людину могли відсторонити? Невже лідери занадто вимогливі? Я маю спитати їх, чому Лі Чена відсторонили, коли побачу їх». Тоді я не могла не порівнювати себе з Лі Ченом. Він не лише міг наскрізь бачити стани людей і знаходити відповідні Божі слова, щоб розв’язувати їхні труднощі, але й досягав результатів у своїй роботі. Що ж до мене, то мені бракувало його дарів, я не могла так само страждати та платити таку ціну, як він, і мені часто було важко розв’язувати стани людей, тому я постійно зверталася до нього по допомогу. Тепер, коли навіть таку людину, як Лі Чен, відсторонили, я відчула, що мене теж незабаром відсторонять. Ця думка зламала мій дух, і наступні кілька днів у мене не було сил для обов’язку, а попереду я бачила лише темряву. Я зрозуміла, що мій стан неправильний, і хотіла шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми. Я знала, що рішення церкви про відсторонення людей ґрунтуються на принципах, і що відсторонення Лі Чена напевно сталося через порушення ним принципів при виконанні свого обов’язку. Я згадала один уривок із Божих слів, знайшла його та прочитала. Бог говорить: «У кожен період і на кожному етапі в церкві відбуваються певні речі, які суперечать людським уявленням. Наприклад, деякі люди хворіють, керівників і працівників змінюють, когось викривають і виганяють, хтось стикається з випробуванням життям і смертю, а в деяких церквах навіть є лихі люди й антихристи, які спричиняють порушення, тощо. Таке відбувається час від часу й аж ніяк не випадково. Усе це результат Божого володарювання й упорядкувань. Дуже мирний період може раптово перерватися кількома інцидентами чи незвичайними подіями, які відбуваються навколо вас або з вами особисто, і їхня поява порушує звичайний порядок і нормальність людського життя. Зі сторони ці події не відповідають людським переконанням і фантазіям; люди не хотіли б їх бачити або переживати на власному досвіді. Тож чи йдуть вони людям на користь? Як людям слід із ними справлятися, переживати їх і розуміти? Чи замислювався хтось із вас над цим? (Ми маємо розуміти, що це результат Божого володарювання.) Чи достатньо лише розуміння того, що це результат Божого володарювання? Чи винесли ви із цього якісь уроки? … Люди від початку не мали розуміння Бога, і коли вони стикаються з тим, що суперечить їхнім переконанням, то не шукають істину й не знаходять людей для спілкування, а лише керуються у своєму ставленні власними переконаннями й фантазіями та врешті-решт приходять до висновку, що “ще невідомо, від Бога це чи ні”, і в них з’являється недовіра до Бога й навіть сумнів у Його словах. Як наслідок, їхні сумніви, здогадки та побоювання Бога стають дедалі серйознішими, і вони втрачають мотивацію до виконання своїх обов’язків. Вони не бажають страждати та йти на жертви, вони втрачають наснагу й день у день працюють абияк. Після того, як вони пережили кілька конкретних інцидентів, ті незначні ентузіазм, рішучість і бажання, які вони мали до цього, покинули їх і зникли, і все, що залишилося, – це думки про те, як складати власні плани на майбутнє й шукати вихід. Таких людей не меншість. Оскільки люди не люблять істину й не шукають її, коли з ними щось трапляється, вони дивляться на це своїми очима, так і не навчившись приймати це як таке, що походить від Бога. Вони не шукають істину в Божих словах, щоб знайти відповіді, і не шукають людей, які розуміють істину, щоб спілкуватися з ними та розв’язувати ці питання. Натомість вони завжди використовують власні знання та досвід взаємодії зі світом, щоб аналізувати й оцінювати те, що з ними стається. І що в результаті? Вони заганяють себе в незручне становище, коли їм нікуди йти – це наслідок того, що вони не шукають істину» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (11)). З Божих слів я зрозуміла: коли в церкві відбуваються речі, які не відповідають людським уявленням, ті, хто не прагнуть істини, не прийматимуть це від Бога. Натомість вони скаржитимуться й неправильно розумітимуть Бога на основі власних уявлень та фантазій, а їхні стани погіршуватимуться, що впливатиме на їхні обов’язки. Саме так поводилася і я. Я завжди була високої думки про Лі Чена й рівнялася на нього. Коли я бачила, що він має хороший рівень і дари, щодня зайнятий своїм обов’язком і завжди може знайти правильні Божі слова, щоб розв’язати стани братів і сестер, я думала, що він прагне істини. Тепер його відсторонили, і це зовсім не відповідало моїм уявленням. Я не шукала істини в цьому питанні, натомість відчувала образу за Лі Чена й навіть вважала, що лідери вчинили з ним несправедливо. Хіба я не дивилася на цю справу поверхово? Божий намір полягав у тому, щоб я винесла уроки та зрозуміла певні аспекти істини з таких ситуацій, що не відповідають людським уявленням. Однак коли я почула, що Лі Чена відсторонили, моєю першою реакцією було поскаржитися на те, що лідери вчинили несправедливо, думаючи, що їхні вимоги занадто високі, і я навіть хотіла влаштувати їм допит, чому вони так повелися з Лі Ченом. Я також думала, що я гірша за Лі Чена, і мене теж можуть відсторонити, через що я жила в негативі й хибному розумінні, що впливало на мій обов’язок. З Божих слів я побачила, як небезпечно не шукати істини, коли зі мною щось трапляється. Усвідомивши це, я відчула, що мій опір зменшився, і я захотіла шукати істину в цій справі.
Згодом, коли лідер бесідував і розвінчав поведінку Лі Чена, я дізналася, що той був дуже зарозумілим, упевненим у власній праведності й діяв свавільно при виконанні свого обов’язку, – він усе вирішував сам, не обговорюючи справи зі співпрацівниками. Незважаючи на неодноразові бесіди, він не змінив свого курсу, спричиняючи переривання й завади в роботі церкви. Лише тоді його відсторонили й змусили розмірковувати над собою. Лідер також навів приклади конкретної поведінки Лі Чена. Нещодавно один лідер церкви затримував виконання свого обов’язку через сімейні проблеми, і, не шукаючи принципів, не вникаючи в контекст і не порадившись зі співпрацівниками, Лі Чен підготував матеріали, щоб вичистити цю людину із церкви. На щастя, вищий лідер втрутився й запобіг цьому. Іншого разу Лі Чен самовільно призначив куратора, ні з ким не порадившись. Цей куратор мав низький рівень і не міг організувати роботу, що вплинуло на роботу церкви. Коли лідер обтяв Лі Чена за свавільні дії, той відмовився це прийняти. Пізніше інші сестри також розповіли про деякі прояви свавілля Лі Чена в його обов’язку. Коли я почула ці факти, я була шокована, і мені не хотілося вірити, що Лі Чен був такою зарозумілою людиною. Тоді лідер показав мені уривок із Божих слів: «Антихристи ні з ким не здатні співпрацювати; вони постійно бажають установити одноосібне правління. Ознака цього прояву – “одноосібність”. Чому для його опису використовується слово “одноосібність”? Тому що перед тим, як ужити заходів, вони не постають перед Богом у молитві, не шукають істин-принципів і тим більше не знаходять когось, з ким можна побесідувати та спитати: “Чи доречно так зробити? Що визначено в упорядкуваннях роботи? Як слід мати з таким справу?”. Вони ніколи нічого не обговорюють зі співпрацівниками й напарниками та не прагнуть досягти консенсусу – вони просто все зважують і прораховують самостійно, розробляючи власні плани й упорядкування. Лише побіжно переглянувши упорядкування роботи Божого дому, вони вважають, що зрозуміли їх, а далі сліпо організовують роботу – і коли про це дізнаються інші, роботу вже організовано. Ніхто інший не може заздалегідь почути про їхні погляди й думки з їхніх власних вуст, бо вони не розповідають про свої думки та погляди ніколи й нікому. Хтось може запитати: “Але ж у всіх лідерів і працівників є напарники, хіба не так?”. Номінально в них може бути хтось у напарниках, але коли настає час для роботи, у них уже немає напарника – вони діють одноосібно. Хоча лідери та працівники мають напарників, і кожен, хто виконує будь-який обов’язок, має напарника, антихристи вважають, що вони мають хороший духовний рівень і кращі за звичайних людей, тому звичайні люди не гідні бути їхніми напарниками, і всі вони нижчі за них. Ось чому антихристи полюбляють командувати й не люблять нічого ні з ким обговорювати. Вони думають, що, роблячи це, вони виглядають як некомпетентні нікчеми. Що це за точка зору? Що це за характер? Чи це зарозумілий характер? Вони думають, що співпрацювати й обговорювати що-небудь з іншими, розпитувати їх і шукати в них – це негідно й принизливо, це ображає їхню самоповагу. І тому, щоб захистити свою самоповагу, вони не допускають прозорості ні в чому з того, що вони роблять, і не розповідають про це іншим, не кажучи вже про те, щоб обговорювати це з кимось. Вони думають, що обговорення з іншими вказує на їхню некомпетентність; що завжди цікавитися думкою інших людей означає, що вони тупі й не здатні мислити самостійно; що, співпрацюючи з іншими над виконанням завдання або розв’язанням якоїсь проблеми, вони виглядають непотрібними. Хіба це не їхній зарозумілий і безглуздий менталітет? Хіба це не їхній розбещений характер? Зарозумілість і упевненість у власній праведності в них є надто очевидними; вони втратили всякий нормальний людський розум, і в них не все в порядку з головою. Вони завжди думають, що в них є здібності, що вони можуть закінчити все самі та їм не потрібно співпрацювати з іншими. Через ці свої розбещені характери вони не здатні досягти гармонійної співпраці. Вони вважають, що співпрацювати з іншими – означає послаблювати та фрагментувати свою владу, що коли роботу виконувати спільно з іншими, їхня власна влада слабшає й вони не можуть вирішувати все самі, а це означає, що їм бракує реальної влади, що для них є величезною втратою. І тому, що б із ними не сталося, якщо вони вважають, що розуміють це та знають правильний спосіб упоратись із цим, вони не обговорюватимуть це ні з ким іншим і ухвалюватимуть усі рішення одноосібно. Вони вважають за краще робити помилки, ніж щось повідомляти іншим; вони воліють бути неправими, але не ділитися владою з кимось іншим; і вони радше виберуть відсторонення, ніж дозволять іншим втручатись у їхню роботу. Такими є антихристи» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Божі слова викривають, що антихристи діють свавільно, ухвалюючи всі рішення самостійно, щоб утримати свою владу. Коли щось трапляється, вони не шукають істин-принципів і не обговорюють це з іншими, а їхня природа – зарозуміла й нерозсудлива. Якщо порівняти це з поведінкою Лі Чена: як лідер церкви, він діяв свавільно й утримував владу у своєму обов’язку. А коли брати й сестри вказували на його проблеми, він не лише не розмірковував над собою, але й вважав, що розуміє ситуацію та може ухвалювати рішення самостійно. Він не шукав принципів, відсунув своїх співпрацівників і самовільно готував матеріали, щоб вичищати людей, а також призначив невідповідного куратора, перериваючи роботу церкви й заважаючи їй, та ігноруючи слова інших. Хіба ці вчинки Лі Чена в точності не відповідали Божому розвінчанню того, як антихристи роблять усе «соло»? Він монополізував владу, щоб контролювати церкву, переривав роботу церкви й заважав їй, що є саме тією поведінкою антихристів, яку розвінчав Бог. Він уже почав іти шляхом антихриста. Лідери й працівники кілька разів вказували на його проблеми, але він ніколи не сприймав їх серйозно. Те, що вищий лідер відсторонив його на основі принципів, було цілком доречним!
Я не могла не розмірковувати: «Спілкуючись із Лі Ченом так довго, як я могла не розпізнати його, а натомість думала, що він має істину-реальність, та захоплювалася ним?». Під час пошуку я прочитала цей уривок із Божих слів: «Деякі люди часто бувають обмануті тими, хто зовні здається духовним, шляхетним, піднесеним та великим. Що стосується людей, які можуть красномовно говорити про слова й доктрини, чия мова та вчинки здаються гідними захоплення, то ті, хто обманюється ними, ніколи не дивилися на сутність їхніх дій, принципи, що стоять за їхніми вчинками, або на те, якими є їхні цілі. Що більше, вони ніколи не дивилися, чи справді ці люди коряться Богу, як ніколи й не визначали, чи щиро ці люди бояться Бога, а від злого втікають, чи ні. Вони ніколи не розрізняли людськості-сутності цих людей. Навпаки, починаючи з першого кроку знайомства з ними, вони поступово почали захоплюватися цими людьми та шанувати їх, і врешті-решт ці люди стають їхніми ідолами. Що більше, у свідомості деяких людей ідоли, яким вони поклоняються, і які, на їхню думку, можуть покинути свої сім’ї та роботу, і які зовні здаються здатними сплатити ціну, є тими, хто справді догоджає Богові та хто може справді досягти добрих результатів і хорошого місця призначення. У їхній свідомості ці ідоли є тими, кого хвалить Бог» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота). З Божих слів я зрозуміла, що моє поклоніння Лі Чену було здебільшого зумовлене результатами, яких він досягав, коли курував роботу з вичищання, та його високою працездатністю. Він також мав певний розум і дари та міг знаходити відповідні Божі слова для бесіди, що були спрямовані на стани людей, тому я думала, що він розуміє істину та має реальність. Однак факти показали, що Лі Чен абсолютно не усвідомлював той серйозний характер антихриста, який він виявляв. Він не бажав приймати обтинання від лідерів, і було зрозуміло, що він не приймав істину, а зазвичай лише озброювався доктринами. Він займався своїм обов’язком лише для того, щоб досягати результатів і щоб люди були про нього високої думки, зовсім не прагнучи до істини, щоб вирішити проблему власного розбещеного характеру. А я поклонялася йому, як ідолу, і навіть брала з нього приклад – якою ж невігласкою я була! Я подумала про те, як Бог схвалив Петра, бо той зосереджувався на пошуку істини й задоволенні Божих намірів як у повсякденному житті, так і при викоанні свого обов’язку. У кожній дрібній справі він зосереджувався на зміні свого старого характеру. На противагу цьому, я судила людей на основі їхнього розуму й дарів, роботи, яку вони виконували, і страждань, які вони зносили зовні. Я побачила, що мій погляд на оцінювання людей порушував Божі вимоги. Якби не відсторонення Лі Чена, я б не розмірковувала над цими проблемами й продовжувала б брати з нього приклад. У цей момент я щиро подякувала Богу за те, що Він влаштував таких людей, справи та речі. Це Бог спасав мене. Бачачи, що деякі брати і сестри в церкві досі не розпізнали Лі Чена, я побесідувала з ними про те, що означає діяти свавільно, а також про те, що не варто судити людей лише за їхньою зовнішністю, а радше за тим, чи діють вони згідно з Божими словами й чи можуть практикувати істину, щоб підтримувати роботу церкви. Після того як брати й сестри вислухали, вони змогли трохи розпізнати Лі Чена.
Пізніше я продовжила розмірковувати: чому я так гостро відреагувала на відсторонення Лі Чена й одразу зневірилася? Я дослідила себе й виявила, що дотримувалася такого погляду: якщо таку людину, як Лі Чен, який був кращим за мене в усіх аспектах, могли відсторонити, то й мені недалеко до відсторонення. Після цього я прочитала уривок із Божих слів: «Під час виконання своїх обов’язків антихристи постійно розраховують власні перспективи й долю: скільки років вони вже виконують свої обов’язки, скільки труднощів вони зазнали, скільки вони покинули заради Бога, яку ціну вони заплатили, скільки своєї енергії вони витратили, скільки років своєї молодості вони віддали, і чи мають вони тепер право отримати винагороди й вінець; чи накопичили вони достатньо капіталу за ці кілька років виконання своїх обов’язків, чи є вони улюбленцями в очах Бога, і чи є вони людьми, які можуть отримати винагороди й вінець в очах Бога. … Вони міцно тримаються за власні амбіції та жагу, вважаючи їх істиною, єдиними цілями в житті та найсправедливішою справою. Вони не знають істини, що якщо характер людини не зміниться, то вона назавжди залишиться ворогом Бога, і не знають, що те, які благословення Бог дає людині і як Бог ставиться до людини, ґрунтується не на її рівні, дарах, талантах чи капіталі, а на тому, скільки істини вона практикує і скільки істини вона здобуває, і чи є вона людиною, яка Бога боїться, а від злого втікає. Це істини, яких антихристи ніколи не зрозуміють. Антихристи ніколи цього не побачать, і саме в цьому вони найдурніші. Від початку й до кінця, яке ставлення антихристів до свого обов’язку? Вони вірять, що виконання свого обов’язку – це угода, що той, хто найбільше витрачає сил на свій обов’язок, робить найбільший внесок у Божий дім і витримує найбільше років у Божому домі, урешті-решт матиме вищий шанс отримати благословення й вінець. Така логіка антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). З Божих слів я побачила, що антихристи ставляться до своїх обов’язків як до угоди, використовуючи більший обсяг роботи та результати в своєму обов’язку як розмінну монету для отримання благословень від Бога. Такою є логіка антихристів. Я також дотримувалася цього погляду. Коли я побачила, що того, хто в усіх аспектах був видатнішим за мене, відсторонили, я подумала, що рано чи пізно мене теж відсторонять. Я відчула, що мої перспективи невизначені, і це призвело до мого негативу. Насправді ж Божі стандарти оцінювання людей ґрунтуються не на тому, наскільки вони обдаровані, і не на тому, як багато вони страждають чи працюють зовні, а на тому, скільки істини вони практикують і здобувають у своїх обов’язках. Тим часом я судила людей не згідно з Божими словами, а на основі власних уявлень та фантазій, думаючи, що люди з дарами та ті, хто тяжко працює, безумовно відповідають Божому наміру й здобудуть Його схвалення. Тому, коли я почула, що Лі Чена відсторонили, я не могла цього прийняти й навіть хотіла допитуватися в лідерів, чому його відсторонили, та шукати для нього справедливості. Насправді ж мій захист Лі Чена був лише приводом для мене самої сперечатися у відповідь. Я хвилювалася, що стану наступною, кого відсторонять, і боялася, що не матиму доброго майбутнього. За моїм бажанням допитуватися в лідерів по суті стояло бажання допитуватися в Бога, поскаржитися, що Бог несправедливий і надто вимогливий до людей. Я не стояла на позиції створеної істоти й не корилася Божій роботі, а сперечалася з Богом і виступала проти Нього. Лише тоді я усвідомила, наскільки серйозною була природа того, що я виявила. Я згадала Павла, який використав виконану ним роботу як ресурс, щоб виступати проти Бога й вимагати від Нього вінець праведності. Зрештою він був покараний і проклятий Богом. Якщо я не покаюся, Бог не схвалить мене, хоч би скільки я страждала при виконанні свого обов’язку, і зрештою я буду покарана, як і Павло! Відсторонення Лі Чена стало для мене попередженням, що спонукало мене визнати, що, хоча я й вірила в Бога, я поклонялася людям і йшла неправильним шляхом. Від щирого серця я відчула, що в цьому виявлялася Божа любов і спасіння для мене.
Після відсторонення Лі Чен певний час розмірковував над собою, здобув певне розуміння свого розбещеного характеру, і церква перепризначила його на інший обов’язок. Тепер я знову виконую свій обов’язок разом із Лі Ченом, але більше не поклоняюся йому, як раніше. Натомість я зосереджуюсь на розпізнаванні того, чи ґрунтуються його слова на Божих словах. Якщо я маю іншу думку, я її висловлюю, шукаю істини-принципи щодо речей, яких не розумію, і повідомляю лідерам про проблеми, в яких не можу розібратися. Практикуючи так, я можу зрозуміти певні принципи й знайти шлях уперед. Завдяки цьому досвіду я усвідомила важливість пошуку істини й почала зосереджуватися на розмірковуванні над тими своїми вчинками під час виконання обов’язку, що порушують принципи. Я також спрямовую братів і сестер шукати істини-принципи в їхніх обов’язках, щоб усі перестали зосереджуватися на зовнішніх діях, а натомість сконцентрувалися на прагненні до істини й виконанні своїх обов’язків згідно з принципами. Цей досвід виправив мій помилковий погляд на речі, і я вдячна за Боже спасіння!
