89. Роздуми про неприйняття істини
Лист до Ай Сі
Дорога Ай Сі,
давно не бачилися! Як твої справи? Ми не бачилися більше року, але те, що сталося, коли ми разом виконували наш обов’язок, досі свіже в моїй пам’яті. Оскільки я не прийняла істину, я скривдила тебе, і ми віддалилися одна від одної. Щоразу, коли я думаю про це, то відчуваю докори сумління. Я дуже хочу попросити в тебе вибачення. Я пишу цей лист, щоб розповісти тобі про свої роздуми та розуміння.
Тоді ми відповідали за роботу з поливу. Оскільки я тільки-но почала, я мало знала про цей обов’язок, і ти часто мені допомагала. Коли ти бачила, що я щось зробила не так, ти давала мені підказки та нагадування. Я знала, що так ти мені допомагаєш. Але що більше ти вказувала мені на мої помилки, то більш ніяково я почувалася. Одного разу поливальники погано співпрацювали, тому мені довелося написати лист, щоб вирішити цю ситуацію. Я відчувала до них певну зневагу й дорікала їм запитливим тоном. Побачивши це, ти запитала, з яким настроєм я писала лист, і відверто вказала на мої проблеми. Ти сказала, що писати такий лист неправильно, що я поводжуся зверхньо, і що через це люди легко відчують себе скованими. Ти сказала мені розміркувати над собою й переписати лист. Хоча я теж усвідомлювала, що виявляю зарозумілий характер, у серці я постійно виправдовувалася, думаючи: «Чому щоразу, як я пишу лист, ти маєш до нього претензії? Через такі слова я виглядаю погано, ніби не можу розв’язати навіть таку просту проблему. Що про мене подумають інші, коли дізнаються?». Я не могла прийняти це у своєму серці й стала упередженою до тебе. Я також подумала, що коли в майбутньому знайду в тебе проблему, то теж вкажу на неї, щоб ти не думала, що мною можна помикати. Одного разу дехто, хто відповідав за збереження книг Божих слів, був безвідповідальним і ставився до цього недбало. Ти написала йому листа, де провела бесіду й розібрала природу та наслідки таких дій, використовуючи досить суворі слова. Я вхопилася за це й сказала, що ти написала неправильно, що ти поводишся зверхньо й дорікаєш людям, і що бесіду в такому тоні людям важко прийняти. Ти побесідувала зі мною про те, за яких обставин ми можемо обтинати інших, а за яких – бесідувати та допомагати їм, і сказала, що ця людина все розуміла, вона була просто безвідповідальною, і за таких обставин ми можемо її обтинати. Я знала, що твої слова правильні й корисні для роботи, але моє серце цього не приймало. Здавалося, що все сказане тобою – правильно, а все, що я роблю – ні, і що ти постійно до мене чіпляєшся. Здавалося, що надалі мені доведеться бути обережнішою, щоб не виявити розбещеність чи не сказати чогось не так, аби ти мене не викрила й не зганьбила. Відтоді я стала нерішучою і замкнутою у виконанні свого обов’язку та не відчувала жодної свободи. Усередині я почувалася дуже виснаженою. Зазвичай, коли ти бачила, що я недбало ставлюся до свого обов’язку, ти вказувала мені на це. А коли в мене накопичувалася робота, з якою я вчасно не справлялася, ти казала, що я лінива й жадаю комфорту, і не несу ношу свого обов’язку. Я знала, що ти говориш про мої проблеми, але щоразу всередині все кипіло, і мені здавалося, що ти завжди викриваєш мої проблеми й говориш так прямо, без такту й без огляду на мою гордість та почуття, ставлячи мене в незручне становище. У серці я не могла цього прийняти. Усе, що мені залишалося – поспіхом виконувати свій обов’язок, відчуваючи безпорадність і опір, щоб ти знову не вказувала на мої проблеми. Оскільки я не шукала істину й не розмірковувала над собою, проблеми в моєму обов’язку так і не були розв’язані.
Пізніше був випадок, коли я писала лист поливальникам про певні відхилення в роботі, які потрібно було виправити. Коли я писала, то бачила, що висловлююся нечітко, але мені було лінь це виправляти. Коли ти побачила мій лист, то знову вказала на мої проблеми, сказавши, що я не пояснила все чітко, і що ти не можеш зрозуміти, яку проблему я хочу розв’язати. Ти попросила мене ретельно обдумати це й не бути недбалою, а також детально побесідувала зі мною про те, як написати цей лист. У серці я знову відчула опір і подумала: «Чому ти постійно вишукуєш мої помилки й ускладнюєш мені життя? Раніше, коли я писала листи, у мене ніколи не було стільки проблем, то чому ж ти знаходиш так багато помилок? Якщо про це дізнаються лідер або брати й сестри, що вони про мене подумають? Чи не подумають вони, що я не можу розв’язати навіть такі дрібні питання, і що обрати мене відповідальною за роботу з поливу було помилкою? Я більше не знаю, як співпрацювати в цій роботі. Ти постійно розвінчуєш мої недоліки й дивишся на мене зверхньо. Тож просто роби це сама, і цей лист теж пиши сама. Я відчуваю себе дуже скованою, працюючи з тобою!». Що більше я про це думала, то більше засмучувалася, і навіть думала про те, щоб відплатити тобі: «Якщо нічого не вийде, я напишу лідеру лист, доповім про твої проблеми й запропоную свою відставку. Тоді лідер знатиме, що річ не в тому, що я не виконую роботу, а в тому, що ти занадто зарозуміла, через що я не хочу співпрацювати, і лідер точно тебе обітне. Якщо я піду й робота постраждає, то це буде твій переступ, і ти відчуватимеш провину та докори сумління. Ось що ти отримаєш за те, що завжди вказуєш на мої проблеми!». Я знала, що не повинна цього робити, адже в цьому мені бракувало людськості, але не могла позбутися упередженості до тебе. На зібраннях я розповідала про те, що виявляла останнім часом, але оскільки не мала самопізнання, за кожним моїм словом стояли скарги та звинувачення, через що ти відчувала себе скованою. Я відчувала, що після цього ти говорила зі мною дуже обережно, боячись вказувати на мої проблеми, бо я могла їх не прийняти, тому ти з усіх сил намагалася бесідувати зі мною тактовно. Однак, оскільки я не мала самопізнання, то коли ти знову згадувала про мої проблеми, я одразу замикалася в собі та ігнорувала тебе. Одного разу я не розмовляла з тобою більше доби, що спричинило затримки в роботі, яку нам потрібно було обговорити. Мені було дуже тяжко й боляче, і я пішла до ванної поплакати. Я бачила, як ти пішла працювати з комп’ютером до іншої кімнати, і знала, що ти теж у поганому стані. Тоді мені спали на думку слова «емоційне насильство», і я відчула, що саме його я і вчиняю, завдаючи тобі болю. Але я просто не могла позбутися цього стану, в якому перебувала, і крізь сльози молилася Богу, бажаючи його виправити.
Тоді я прочитала Божі слова, і серед них був уривок, який мене зворушив. Бог говорить: «Дехто каже: “До обтинання я відчував, ніби в мене є шлях, а після обтинання не знаю, що робити”. Чому ж вони не знають, що робити після обтинання? У чому причина? (Коли вони стикаються з обтинанням, то не приймають істину й не намагаються пізнати себе. Вони таять деякі уявлення й не шукають істину, щоб їх розв’язати. Через це вони залишаються без шляху. Замість того щоб шукати причину в собі, вони стверджують протилежне: нібито саме обтинання змусило їх збитися зі шляху.) Хіба це не зворотне звинувачення? Це ніби сказати: “Те, що я робив, відповідало принципам, але твоє обтинання мене ясно показує, що ти не даєш мені вирішувати справи згідно з принципами. То як же мені практикувати в майбутньому?”. Ось що мають на увазі люди, які так говорять. Чи приймають вони обтинання? Чи приймають вони той факт, що припустилися помилок? (Ні.) Хіба це твердження насправді не означає, що вони знають, як безрозсудно чинити лихі вчинки, але коли їх обтинають і просять діяти згідно з принципами, вони не знають, що робити, і розгублюються? (Так.) Тож як вони діяли раніше? Коли хтось стикається з обтинанням, хіба це стається не тому, що він не діяв згідно з принципами? (Так.) Вони безрозсудно чинять лихі вчинки, не шукають істину й не діють згідно з принципами чи правилами Божого дому, тому й отримують обтинання. Мета обтинання – дати людям змогу шукати істину й діяти згідно з принципами, щоб вони більше не чинили безрозсудно лихих вчинків. Однак, зіткнувшись з обтинанням, ті люди кажуть, що більше не знають, як діяти чи як практикувати, – чи є в цих словах хоч якийсь елемент самопізнання? (Ні.) Вони не мають наміру ні пізнавати себе, ні шукати істину. Натомість вони мають на увазі: “Раніше я дуже добре виконував свої обов’язки, але відтоді як ти обітнув мене, ти вніс безлад у мої думки та заплутав мій підхід до обов’язків. Тепер моє мислення ненормальне, і я не такий рішучий чи сміливий, як раніше, я не такий відважний, і все це через обтинання. Відтоді як мене обітнули, моє серце глибоко зранене. Тому я мушу сказати іншим, щоб вони були дуже обережними, виконуючи свої обов’язки. Вони не повинні виявляти свої недоліки чи оступатися; якщо вони оступляться, їх обітнуть, і тоді вони стануть боязкими й утратять запал, який колись мали. Їхній сміливий дух значно притупиться, а їхня юнацька відвага й бажання викладатися на повну зникнуть, залишивши їх боязкими й слабкими, такими, що бояться власної тіні, і з відчуттям, що все, що вони роблять, – неправильно. Вони більше не відчуватимуть Божої присутності у своїх серцях і почуватимуться дедалі більш віддаленими від Нього. Навіть молитви й волання до Бога здаватимуться такими, що залишаються без відповіді. Вони відчуватимуть, що не мають тієї ж життєвої сили, енергійності й краси, і навіть почнуть зневажати самих себе”. Хіба це щирі слова, якими ділиться в бесіді людина з досвідом? Хіба вони справжні? Хіба вони повчають людей чи приносять їм користь? Хіба це не просто перекручування фактів? (Так, ці слова досить абсурдні.)» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (17)). Прочитавши Божі слова, я раптом подумала про власну поведінку та вияви. Я завжди думала, що це я почуваюся скованою. Я думала, що раніше, коли я писала листи, у мене ніколи не було стільки проблем, але тепер, із тобою, проблем ніби стало так багато, і я більше не знала, як співпрацювати в цій роботі – насправді ж усі ці думки були викривленими. Коли я писала листи, я виявляла зарозумілий характер і сковувала людей. Я була недбалою у розв’язанні проблем, зазвичай лінувалася й не несла ношу свого обов’язку. Вказуючи мені на ці проблеми, ти брала відповідальність за роботу й допомагала мені, даючи можливість своєчасно розмірковувати над собою і пізнавати власні проблеми, щоб виконувати свій обов’язок згідно з істинами-принципами та досягати результатів у розв’язанні проблем. Але я цього не приймала й натомість вважала, що коли ти вказуєш на мої проблеми, аби я відмовилася від своїх неправильних методів, це змушує мене почуватися скованою, і я стала нерішучою у своєму обов’язку. Я вже не могла писати листи так добре, як раніше, і не знала, як співпрацювати пыд час виконання свого обов’язку. Із цього випливало, що мій підхід відповідав істині, що твої настанови були неправильними, і якби ти дозволила мені виконувати мій обов’язок так, як я хочу, то я робила б це чудово. Я сприймала твої правильні настанови як негативні, а свої неправильні дії – як нормальні. Я справді не приймала істину, не могла відрізнити позитивне від негативного й була глуха до будь-яких доводів!
На той час у мене було лише таке поверхове розуміння. Пам’ятаєш? Пізніше ми відкрилися одна одній і поговорили про наші стани. Ти сказала, що не дивилася на мене зверхньо й не намагалася ускладнити мені життя, і ти сказала, що не знаєш, як зі мною спілкуватися, коли я тебе ігнорую, що тобі здається, ніби виконувати обов’язок таким чином дуже важко, і ти навіть хотіла кинути свій обов’язок тут. Зізнаюся тобі, коли я почула ці твої слова, у мене серце краялося. Я ніколи не усвідомлювала, що змушувала тебе почуватися такою скованою й скривдженою. Я завжди думала, що з моєю людськістю все гаразд, і що навіть якщо я й виявляла певну розбещеність, то нікого б не сковувала й не кривдила. Але так воно й було, і мені довелося поглянути правді в очі та розміркувати над собою. За ті два дні мене перепризначили на інший обов’язок, і я пішла з почуттям провини та каяття.
Пізніше я шукала й розмірковувала, щоб зрозуміти власні проблеми. Я прочитала такі Божі слова: «Коли йдеться про обтинання, антихристи не можуть його прийняти. І є причини, чому вони не можуть його прийняти; головна з них полягає в тому, що, коли їх обтинають, вони відчувають, що втратили лице, що втратили свою репутацію, статус і гідність, що вони більше не можуть підвести голови перед усіма. Ці речі впливають на їхні серця, тому їм важко прийняти обтинання, і вони відчувають, що той, хто їх обтинає, має щось проти них і є їхнім ворогом. Саме така ментальність в антихристів, коли їх обтинають. У цьому можете не сумніватися. Насправді саме в обтинанні найбільше виявляється, чи може хтось прийняти істину і чи може хтось щиро коритися. Те, що антихристи так опираються обтинанню, достатньо демонструє, що вони відчувають відразу до істини й анітрохи її не приймають. Ось у чому суть проблеми. Їхня гордість – не суть проблеми; сутність проблеми – неприйняття істини. Коли антихристів обтинають, вони вимагають, щоб це було зроблено з хорошим тоном і ставленням. Якщо тон того, хто обтинає, серйозний, а його ставлення суворе, антихрист опиратиметься й кидатиме виклик, і розлютиться від сорому. Антихристи не зважають, чи правильне те, що в них розвінчано і чи є це фактом, і не розмірковують над тим, де вони помилилися або чи слід їм приймати істину. Вони думають лише про те, чи не зазнали удару їхнє марнославство та гордість. Антихристи абсолютно не здатні визнати, що обтинання є корисним для людей, люблячим і спасительним, що воно приносить людям користь. Вони цього навіть не бачать. Хіба це не трохи нерозбірливо й нерозумно з їхнього боку? Отже, коли антихрист постає перед обтинанням, який характер він виявляє? Безсумнівно, це характер, що відчуває відразу до істини, а також характер зарозумілості й непоступливості. Це викриває, що природа-сутність антихристів – це відраза до істини та ненависть до неї» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина восьма). З того, що розвінчали Божі слова, я побачила: коли антихристи втрачають своє лице через те, що хтось інший наставляє, допомагає чи обтинає їх, навіть знаючи, що розвінчане цією людиною є істиною, вони ніколи не розмірковують над власними проблемами і вважають, що це та людина ускладнює їм життя, і тому відчувають ненависть, відразу і навіть хочуть їй відплатити. Я побачила, що природа антихриста відчуває відразу до істини й ненавидить її. Читаючи Божі слова, я здобула певне розуміння розбещеного характеру, який я виявляла. Я подумала про те, як я була недбалою і не несла ношу свого обов’язку, як я не була уважною, коли писала листи, і не висловлювалася чітко. Ти вказувала на проблеми для того, щоб я могла швидко їх виправити, і це було б корисно для роботи. Але я просто вважала, що ти ускладнюєш мені життя, і відмовлялася приймати це, аби зберегти обличчя. Я перекладала провину на тебе, бажаючи обмовити тебе перед лідером, і я навіть ігнорувала тебе, завдаючи тобі болю й затримуючи просування роботи. Твоя допомога мені завжди була чимось позитивним і відповідала істині, і я мала б прийняти її та швидко все виправити. Натомість я розцінила твою добру допомогу як приниження, і вона навіть викликала в мене відразу, ненависть і бажання тобі відплатити. Ззовні здавалося, що я не приймаю твої настанови, але за своєю сутністю я не приймала позитивних речей або істини, я противилася істині, і це показувало, що я докорінно не була людиною, яка кориться істині. Мені не подобалося, що ти викривала мою справжню ситуацію. Я любила, коли мене цінували й хвалили. Я побачила, що за своєю природою я була марнославною, нечестивою і не любила істину, і що я йшла шляхом антихриста. Мені було так боляче жити у своєму розбещеному характері, і я отримала лише те, на що заслуговувала! Я згадала Божі слова: «Коли людину нудить від істини, це катастрофічно для досягнення нею спасіння; це не те, що можна чи не можна пробачити, не форма поведінки та не те, що виявляється в людині на якусь мить; це природа і сутність людини, і такі люди найбільше набридли Богові» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розуміння істини має вирішальне значення для належного виконання свого обов’язку). Я відчула, як сильно Бог гидує тими, хто відчуває відразу до істини й ненавидить їх. Я добре знала, що твої вказівки на мої проблеми відповідали фактам та істинам-принципам, але я не приймала їх, а натомість надмірно все аналізувала, точнісінько як маловірка. Через такі дії проблема моєї розбещеності не могла бути вирішена, і я не мала змоги виконувати свій обов’язок згідно з принципами. Усе, що я робила – це завдавала збитків і створювала перешкоди для церковної роботи, змушуючи Бога гидувати мною.
Я прочитала ще один уривок із Божих слів і здобула певне розуміння сатанинських отрут, що стояли за неприйняттям обтинання. Бог говорить: «Що робити, якщо хтось продовжує критикувати твої недоліки? Ти можеш сказати: “Якщо ти мене критикуєш, я тебе теж критикуватиму!”. Чи добре отак нападати одне на одного? Хіба так людям слід поводитися, діяти та ставитися до інших? (Ні.) Люди можуть знати, що вони не повинні цього робити відповідно до доктрини, але багато людей досі не може подолати такі спокуси й пастки. Можливо, ти не чув, щоб хтось критикував твої недоліки, або нападав на тебе, або судив тебе позаочі, але коли ти почуєш таке від когось, ти не зможеш цього винести. Твоє серце заб’ється швидше, і твій запал просочиться назовні; ти скажеш: “Як же ти смієш мене критикувати? Якщо ти погано поставишся до мене, я тобі накою біди! Якщо ти критикуватимеш мої недоліки, не думай, що я омину увагою твої слабкі місця!”. Інші кажуть: ‘Є такий вислів: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”, тож я не критикуватиму твої недоліки, але я знайду інші способи, як за тебе взятися, і я твою пиху зіб’ю. Подивимося, хто тут крутий!’. Хороші ці методи чи ні? (Ні.) Майже з кожною людиною трапляється так, що якщо вона дізнається, що хтось її критикує, судить її або сказав щось погане про неї за її спиною, її першою реакцією буде гнів. Вона наїжачиться від люті, не зможе ні їсти, ні спати, а якщо й зможе заснути, то лаятиметься навіть уві сні! Її імпульсивність не знає меж! Це така дрібниця, але вона не може з цим змиритися. Отак імпульсивність впливає на людей; це лихі наслідки зіпсованих характерів. Коли зіпсований характер стає частиною життя людини, де він проявляється в першу чергу? Він проявляється в тому, що коли людина стикається з чимось, що їй здається неприємним, це спочатку впливає на її почуття, а потім назовні проривається імпульсивність цієї людини. І коли це відбувається, людина живе у своїй імпульсивності й ставиться до цього питання виходячи зі свого зіпсованого характеру. У її серці зародяться філософські погляди сатани, і вона почне обмірковувати, які шляхи й засоби вона застосовуватиме, щоб помститися, тим самим оголюючи свій зіпсований характер. Ідеї та точки зору людей щодо розв’язання таких проблем, а також шляхи й засоби, які спадають їм на думку, і навіть їхні почуття та імпульсивність – усе це випливає із зіпсованих характерів. Отже, які зіпсовані характери проявляються в цьому випадку? По-перше, це, безумовно, злоба, за якою слідують зарозумілість, хитрість, лиходійство, непримиренність, відраза й ненависть до істини. З-поміж цих зіпсованих характерів зарозумілість, мабуть, є найменш впливовою. Які тоді зіпсовані характери найбільшою мірою здатні домінувати над почуттями й думками людини й визначати, як ця людина в кінцевому підсумку займатиметься цією справою? Це злість, непримиренність, відраза й ненависть до істини. Ці зіпсовані характери сковують людину мертвою хваткою, і очевидно, що вона живе в сітці сатани. Як виникає сітка сатани? Хіба її не породжують зіпсовані характери? Твої зіпсовані характери сплели всілякі сатанинські сітки для тебе. Наприклад, коли ти чуєш, що хтось робить щось на зразок того, що судить тебе, проклинає тебе або критикує твої недоліки за твоєю спиною, ти дозволяєш сатанинській філософії й зіпсованим характерам бути твоїм життям і панувати у твоїх думках, поглядах і почуттях, у такий спосіб, породжуючи певну послідовність дій. Ці зіпсовані дії здебільшого є наслідком того, що в тебе сатанинські природа й характер. Якими б не були твої обставини, доки розбещений характер сатани сковує й контролює тебе та домінує над тобою, усе, чим ти живеш, усе, що ти проявляєш, і все, що ти демонструєш – твої почуття, думки й погляди, а також твої способи й засоби ведення справ – усе воно сатанинське. Усе це суперечить істині та є ворожим відносно Божих слів та істини. Що більше ти віддаляєшся від Божого слова й істини, то більше тебе контролюють та заманюють у сітку сатани. Якщо натомість ти зможеш звільнитися від кайданів і контролю своїх зіпсованих характерів і зректися їх, постати перед Богом, діяти й розв’язувати проблеми за допомогою методів і принципів, зазначених у Божих словах, тоді ти поступово звільнишся від сітки сатани. Здобувши свободу, ти більше не живеш колишньою подобою сатанинської особи, що знаходиться під контролем своїх зіпсованих характерів, а новою особою, яка приймає Божі слова як своє життя. Змінюється весь твій спосіб життя. Але якщо ти піддаєшся почуттям, думкам, поглядам і практикам, породженим сатанинськими характерами, ти дотримуватимешся літанії сатанинських філософій і різних технік, таких як “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”, “Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш”, “Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм”, “Той, хто не прагне помститися, – не чоловік”. Ці принципи будуть у твоєму серці, диктуватимуть твої дії. Якщо ти візьмеш ці сатанинські філософії за основу своїх дій, характер твоїх дій зміниться, і ти коїтимеш зло й чинитимеш опір Богові. Якщо ти береш ці негативні думки й точки зору за основу своїх дій, очевидно, що ти далеко відійшов від Божих учень і слів, і що ти потрапив у сітку сатани й не можеш виплутатися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що сатана прищеплює людям свої сатанинські філософії, такі як: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», «Якщо ти погано поставишся до мене, я тобі накою біди», і «Відплатити тією ж монетою». Вони підбурюють людей діяти імпульсивно, стверджуючи, що будь-кому, хто шкодить чиїйсь репутації та інтересам, потрібно відплатити тим самим. Це змушує людей сваритися, нападати одне на одного й кривдити. Тому люди стають усе більш порочними й зловісними, і втрачають свою нормальну людськість. Я побачила, що постійно жила за цими сатанинськими отрутами. Коли я чула, як хтось розвінчує мою розбещеність і проблеми, я не приймала це покірно, а натомість виявляла запальність і ставилася до них холодно й вороже. Як і тоді, я розцінювала твої настанови та допомогу як щось негативне, переконана, що ти викриваєш мої недоліки та шкодиш моїй репутації та інтересам. Тож я все перекрутила й причепилася до твоїх проблем, і сказала, що твоє обтинання, яке відповідало принципам – це твоя зверхня поведінка. Я навіть хотіла, щоб лідер обітнув тебе, і хотіла змусити тебе відчувати докори сумління та провину, покинувши свою посаду. Я вдавала із себе жертву й навмисно ігнорувала та відштовхувала тебе. Моєю метою було змусити тебе перестати говорити про мої проблеми, захистивши таким чином свою репутацію та інтереси. Я справді була схожа на розлюченого ведмедя, якого ніхто не наважується зачепити, без краплі людськості чи розуму! Вказуючи на мої проблеми, тобі навіть доводилося стежити за виразом мого обличчя, ти почувалася скованою через мене, хотіла втекти від цієї ситуації та більше не виконувати свій обов’язок, і зрештою робота затрималася. Хіба мої дії були схожі на вчинки людини? Я чинила зло й противилася Богу! Мені були огидні мої власні вчинки, і моє серце сповнилося ненавистю до себе. Я жила за сатанинськими отрутами й стала зарозумілою, порочною та егоїстичною. Я не лише завдала тобі болю, але й вчинила переступи та накликала на себе жаль – я справді шкодила і собі, й іншим! Я подумала про те, як реагують деякі антихристи, коли брати й сестри, які прагнуть істини з почуттям справедливості, дають їм поради та викривають їхні дії, що суперечать істинам-принципам, тим самим зачіпаючи їхню репутацію та статус. Вони відчувають відразу та опір і від сорому спалахують гнівом. Вони перекручують факти й перекладають провину на братів і сестер, придушуючи тих, хто має почуття справедливості, та завдаючи їм страждань, щоб зміцнити своє становище. Їхні дії шкодять братам і сестрам, заважають церковній роботі, переривають і руйнують її, ображають Божий характер, що призводить до їхнього виключення із церкви. Хіба природа моєї поведінки не була такою ж? Я побачила, що те, як я поводилася й діяла згідно зі своїм сатанинським характером, справді змушувало Бога гидувати мною. І що якби я не покаялася, то рано чи пізно почала б скоювати лихі вчинки, які руйнують церковну роботу й заважають їй, як це роблять антихристи й злі люди, тим самим образивши Божий характер, через що Бог би мене відсіяв – я справді була в сильній небезпеці! Думаючи про це, я відчула страх і каяття, і забажала постати перед Богом, щоб покаятися й визнати свої провини.
Потім я почала шукати шлях практики й побачила уривок із Божих слів: «Що тобі слід робити, якщо ти хочеш триматися якнайдалі від шляху антихриста? Ти повинен узяти на себе ініціативу зближуватися з людьми, які люблять істину, з порядними людьми, з тими, хто може вказати на твої проблеми, хто може говорити правду й докоряти тобі, коли виявляє твої проблеми, і особливо з людьми, які можуть обтинати тебе, коли виявляють твої проблеми, – це люди, які є для тебе найкориснішими, і ти повинен їх цінувати. Якщо ти бойкотуватимеш і позбуватимешся таких хороших людей, то втратиш Божий захист, і лихо поступово прийде до тебе. Зближуючись із хорошими людьми та з тими, хто розуміє істину, ти матимеш мир і радість, і ти зможеш уберегтися від лиха; зближуючись із людьми мерзенними, безсоромними та з тими, хто лестить тобі, ти опинишся в небезпеці. Тебе не тільки легко буде обдурити й ошукати, але й лихо може спіткати тебе будь-якої миті. Ти мусиш знати, що за люди можуть принести тобі найбільшу користь: це ті, хто може застерегти тебе, коли ти робиш щось не так або коли ти звеличуєш себе, свідчиш про себе й уводиш інших в оману, – саме вони можуть принести тобі найбільшу користь. Зближуватися з такими людьми – це правильний шлях» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Прочитавши Божі слова, я знайшла шлях практики. Мені слід зближуватися з тими, хто мене наставляє й допомагає мені, а не уникати їх. Я подумала про те, що ти не мала лихих намірів, коли вказувала на мої проблеми. Навіть якщо ти іноді говорила відверто, сказане тобою відповідало фактам та принципам, тож мені не слід було реагувати імпульсивно. Навіть якщо я не могла цього прийняти або не розуміла цього на той час, мені слід було мати серце, що шукає істину, поміркувати над тим, що буде корисним для роботи дому Божого, і вчинити відповідно, мінімізуючи проблеми та відхилення. Я думала про те, що в мене не було відчуття ноші у моєму обов’язку, що я мала схильність звучати зверхньо під час написання листів, що я не зважала на реальні труднощі та почуття іншої людини, і що я була недбалою та неуважною. Вказуючи на мої проблеми й викриваючи мої розбещені характери, ти допомагала мені розмірковувати над собою, і це допомогло б мені серйозно та уважно виконувати свій обов’язок і досягати результатів. Мені слід було подякувати тобі та більше приймати твій нагляд і допомогу. Те, що ти вказувала на мої проблеми, було позитивним, і це стримувало мене, інакше я б і далі жила у своїх розбещених характерах, не знаючи цього. Я б і далі виконувала свій обов’язок недбало й без відчуття ноші, завдаючи збитків роботі, і стала б ненадійною людиною, якою б гидував Бог. Усвідомивши це, я свідомо змінилася й почала відчувати більшу ношу у своєму обов’язку, ніж раніше. Коли виникали проблеми, я зосереджувалася на тому, щоб підходити до них, не покладаючись на запальність чи свій зарозумілий характер, і розмірковувала над тим, як провести бесіду так, щоб вона принесла результати. Практикуючи в такий спосіб, я відчувала набагато більше спокою на душі. Я також по-справжньому відчула, що коли людина здатна відмовитися від репутації, прийняти істину й коритися їй, вона справді може мати гідність, достоїнство, людськість і розум. Якщо людина відчуває відразу до істини, вона не лише не розуміє її, але й не може добре виконувати свій обов’язок, і нею гидує Бог. Поводячись так, людина стає такою низькою та нікчемною.
Пізніше, коли я спільно виконувала обов’язок з іншими братами і сестрами, я все ще виявляла ці розбещені характери, а потім свідомо молилася Богу, відмовлялася від себе, приймала настанови та допомогу інших і практикувала входження. Поступово ці характери ставали не такими серйозними, як раніше. Я зрозуміла, що прислухатися до пропозицій інших справді дуже допомагає й приносить користь роботі. Я відчувала спокій і свободу в серці, і розуміла, що це чудовий шлях практики. Згадуючи все це, я відчуваю таку вдячність до Бога. Якби Бог не викрив мене таким чином, і якби не суд і викриття в Його словах, у мене б просто не було жодного самопізнання. І я б не змогла побачити, що сатана настільки мене розбестив, що мій характер став порочним і сповненим відрази до істини. Коли зачіпалися мої інтереси, я зривала свій гнів на виконанні обов’язку, не виявляючи жодної покори Богові та живучи без жодної людської подоби. Я була такою брудною і розбещеною, мала погану людськість, але Бог не відсіяв мене за це, а натомість дав мені шанс подумати й покаятися, щоб я знала, як мені жити як людина. Він крок за кроком вів мене до розуміння та прийняття істини, і я дякую Богові від щирого серця. Хоча я все ще дуже розбещена й маю багато недоліків, я прагну пізнавати істину й позбутися своєї розбещеності. Я дякую Богові за Його настанови та спасіння!
Власне, це все, що я хотіла сказати цього разу. Якщо ти вважаєш, що я чогось не зрозуміла, будь ласка, дай мені знати, бо це буде для мене великою допомогою.
Щиро твоя,
Ши Цзін,
19 вересня 2023 року
