86. Зростання в поневірянні
23 серпня 2022 року районний лідер запросив кількох із нас, проповідників, на зібрання. Ми чекали аж до пополудня, але лідер так і не з’явився. Згодом ми дізналися, що церковних лідерів та багатьох братів і сестер заарештували. Сестру Лу Ян, яка жила зі мною, також заарештували. Крім того, лідер, який запросив нас на зібрання, не виходив на зв’язок цілу добу, і з ним майже певно щось сталося. Я була приголомшена, коли почула цю новину. Арешти охопили десятки церков і відбулися рано-вранці 23-го числа, що вказувало на сплановану операцію КПК. Я згадала, що всього кілька днів тому лідер пару разів заходив до мене додому, і подумала, чи не стала я теж мішенню. Якщо так, чи не заарештують одного дня й мене? КПК не вважає віруючих за людей і застосовує всілякі тортури, щоб змусити їх зрадити Бога. Я наглядала за роботою кількох церков, і якби мене заарештували, КПК точно так просто мене б не відпустила. Від цих думок у мене все стиснулося всередині, і я тривожилася від кожного найменшого звуку надворі, боячись, що мене можуть будь-якої миті заарештувати. Усвідомивши, що мій стан неправильний, я швидко помолилася Богу: «Боже, оскільки церква зазнає масштабних репресій, мені дуже боязко. Прошу, захисти мене й дай мені віру, щоб це середовище не сковувало мене». Після молитви я згадала фільм «Моя історія, наша історія» і швидко знайшла його, щоб подивитися. Один уривок із Божих слів у фільмі додав мені віри.
Всемогутній Бог говорить: «Хоча сатана хижо витріщався на Йова, без Божого дозволу він не наважився зачепити жодної волосини на тілі Йова. Хоча сатана за своєю суттю нечестивий і жорстокий, після того, як Бог віддав йому Свій наказ, у нього не було іншого вибору, окрім як підкоритися Божому велінню. Отже, незважаючи на те, що сатана був такий лютий та розгнузданий, як вовк, що кидається на отару овець, коли він накинувся на Йова, він не наважився забути межі, установлені для нього Богом, не посмів переступити накази Бога, і в усьому, що він робив, сатана не наважувався відхилятися від принципів і рамок Божих слів – хіба це не факт? Із цього видно, що сатана не сміє суперечити жодному зі слів Бога Єгови. Для сатани кожне слово з вуст Божих – це наказ і небесний закон, вираження Божої влади, бо в кожному слові Бога приховане Його покарання для тих, хто порушує Божі накази, і тих, хто не кориться небесним законам і виступає проти них» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Божі слова чітко кажуть нам, що хоч би яким жорстоким був сатана, він не може перевищити Божих наказів або вийти за межі чи рамки, встановлені Богом. Наскільки б диявольським не був сатана, він усе одно залишається знаряддям служби в Божих руках та інструментом для удосконалення Божих обранців. Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла: у день масштабних репресій лідер планував зібратися з кількома з нас, і якби поліція провела операцію трохи пізніше, нас, проповідників, заарештували б разом із ним. Я побачила, що арешти братів і сестер дозволені Богом. Сатана не може діяти без Божого дозволу; у цьому Божа влада. Це стало особливо ясно, коли я побачила у фільмі братів у в’язниці, які покладалися на Бога, щоб передавати Його слова під суворим наглядом, допомагали одне одному та підтримували одне одного, і їхня віра в Бога ставала ще міцнішою. Хоч як би КПК не використовувала погрози чи спокуси, вони були непохитними у своєму свідченні. Це продемонструвало силу Божих слів. Побачивши досвід цих братів, я вже не так боялася. Я подумала про те, як часто проголошувала Божу всемогутність і володарювання над усім сущим, і як часто казала, що захищатиму роботу церкви. Але почувши, що заарештовують дедалі більше людей, я сповнилася боягузтва і страху. Моя колишня рішучість та обіцянки наче розвіялися, і, зокрема, через думку про катування в разі арешту мої страхи вийшли назовні. Зіткнувшись із реальністю, я нарешті побачила, якою малою була моя віра. Щойно наразившись на небезпеку, я стала боягузливою й наляканою, і почала хвилюватися про власну фізичну безпеку. Хіба в мене був хоч якийсь духовний зріст? Усвідомивши це, я помолилася Богу, просячи Його дати мені віру, щоб я могла виконувати свої обов’язки й бути непохитною у своєму свідченні під час поневірянь.
Після цих подій залишилося багато важливої роботи з усунення наслідків, якою треба було зайнятися. Щоб книги з Божими словами не потрапили до рук КПК, було вирішено, що ми з сестрою Гао Цін відповідатимемо за їхнє перевезення. Бачачи, що мене просять виконати таке важливе завдання, і розуміючи значущість цієї відповідальності, я була готова це зробити. Однак, думаючи про небезпеки, пов’язані з перевезенням, я не могла позбутися страху: «Якщо нас заарештують і КПК дізнається, що ми перевозимо книги з Божими словами, вони точно змусять нас видати більше інформації про церкву і піддадуть нас тортурам. Навіть якщо ми не помремо, із нас витягнуть усі жили! Що я робитиму, якщо залишуся калікою? Я не зможу не тільки виконувати свій обов’язок, але й давати собі раду. Хіба це не буде для мене кінцем? Чи зможу я тоді бути спасенною? Мені бракує і сміливості, і мудрості. Чи справді я впораюся із цим обов’язком? Чи не варто знайти для цього зобов’язання когось сміливішого й мудрішого?». Я вже збиралася сказати це сестрі, але завагалася й проковтнула свої слова. Я подумала про те, що, зважаючи на обмежену кількість людей, з якими можна було зв’язатися в таких обставинах, лише після ретельних роздумів усі вирішили, що саме я маю взятися за це завдання. Я згадала такі Божі слова: «Ти повинен захищати все, що стосується інтересів Божого дому або роботи Божого дому й Божого імені, а також брати за все це відповідальність на себе. Кожен із вас має таку відповідальність і зобов’язання, і це те, що ви мусите робити» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про Божі адміністративні постанови в період Царства). У будь-який час захист інтересів Божого дому та забезпечення безпеки книг із Божими словами є зобов’язанням та обов’язком кожного з Божих обранців. Я вже багато років була віруючою і насолоджувалася поливом та забезпеченням Божих слів, проте, коли безпека книг із Божими словами опинилася під загрозою і їх треба було перевезти, я не проявила ініціативу у виконанні цього завдання. Натомість я думала лише про власні перспективи та шляхи. Зі страху перед арештом і тортурами я хотіла перекласти цей обов’язок на когось іншого. Я була такою егоїстичною, і мені так бракувало совісті й розуму! Оскільки всі погодилися, що я найбільше підходжу для перевезення книг із Божими словами, у цьому мав критися Божий намір. Тим паче, враховуючи, що мене не заарештували під час цих масштабних репресій, я точно мала відіграти свою роль і не повинна була відмовлятися. Я – створена істота; Бог знає, на що я здатна. Заарештують мене чи ні – це було в Божих руках. Якби Бог призначив, що мене мають заарештувати, я б скорилася, але якщо Бог цього не дозволить, КПК нічого не зможе мені зробити. Так само, як Даниїл мав віру в Бога, і навіть коли його кинули до лев’ячого рову, леви не завдали йому шкоди. Хоч би якою свавільною була КПК, вона все одно в Божих руках і є лише знаряддям у Божій роботі. Зрозумівши це, я здобула віру й помолилася Богу: «Боже, зараз книги з Твоїми словами потрібно терміново перевезти, і мені боязко та страшно, але я знаю, що сатана – у Твоїх руках. Я готова не думати про власну безпеку й працювати з сестрою Гао Цін, щоб доставити книги в безпечне місце. Прошу, спрямуй нас». Наступного ранку ми вирушили крізь густий туман і успішно доставили книги в безпечне місце.
Оскільки кількох церковних лідерів було заарештовано, нас із сестрою Гао Цін тимчасово підвищили, щоб ми наглядали за роботою цих церков. Я знала, що не повинна ухилятися від свого обов’язку, але відчувала сильний тиск. Взяти на себе цей обов’язок у такий критичний момент було справді дуже небезпечно. Однак, оскільки лідерів заарештували, а робота церкви майже зупинилася, брати й сестри не могли жити своїм церковним життям і терміново потребували когось, хто взяв би на себе цю роботу. У такий час з мого боку було б браком людськості ухилитися від цього обов’язку. Після довгих роздумів я прийняла цей обов’язок. Утім, невдовзі я дізналася, що під час допитів поліція показувала фотографії заарештованим братам і сестрам, вимагаючи впізнати лідерів. КПК постійно заарештовувала лідерів, і якби вони дізналися, що тепер я церковна лідерка, хіба мене не чекав би суворий вирок у разі арешту? Я згадала братів і сестер, яких заарештували й засудили. З деяких знущалися співкамерники у в’язниці, інших жорстоко били й катували тюремні наглядачі, і вони мусили щодня виконувати важку фізичну працю. Зважаючи на моє й без того слабке здоров’я, щойно мене заарештують і засудять, кожен день у в’язниці здаватиметься роком, і чи зможу я звідти вибратися – важко сказати. Виконувати обов’язки в Китаї справді вкрай небезпечно, – це як стояти на лезі ножа, постійно наражаючись на смертельну небезпеку. Я постійно думала про те, що було б краще, якби я не брала на себе цей обов’язок… Я була глибоко стурбована й не могла зосередитися на роботі. Усвідомивши, що мій стан неправильний, я швидко помолилася Богу, просячи Його захистити моє серце.
Тієї ночі я взагалі не могла заснути. Я розмірковувала над тим, як, зіткнувшись із масштабними репресіями проти церкви, виявила лише боягузтво і страх, і як навіть хотіла ухилитися від свого обов’язку, щоб захистити себе. Чому, коли щось траплялося, я постійно думала лише про себе? Під час духовних роздумів я прочитала два уривки з Божих слів: «Антихристи роблять усе можливе, щоб захистити свою безпеку. Вони думають собі таке: “Я цілковито мушу гарантувати свою безпеку. Кого б не спіймали, це не маю бути я”. У цьому питанні вони часто приходять перед Бога в молитві, благаючи, щоб Бог зберігав їх від біди. Вони відчувають, що, як би там не було, вони виконують лідерську роботу в церкві, і Бог має їх захищати. Заради своєї власної безпеки та щоб уникнути арешту, уникнути всіх переслідувань й опинитися в безпечному середовищі, антихристи часто благають і моляться за свою власну безпеку. Лише коли йдеться про їхню власну безпеку, вони справді покладаються на Бога й віддають себе Йому. У цьому питанні вони мають справжню віру, і їхнє покладання на Бога є справжнім. Вони завдають собі клопоту помолитися Богові лише для того, щоб попросити Його захистити їхню безпеку, і анітрохи не думають про роботу церкви чи свій обов’язок. У їхній роботі особиста безпека є принципом, який ними керує. Якщо місце безпечне, то антихристи оберуть це місце для роботи й дійсно здаватимуться дуже ініціативними й позитивно налаштованими, демонструючи своє велике “почуття відповідальності” та “вірність”. Якщо виконання якоїсь роботи означає, що їм доведеться піти на ризик, і є імовірність зіткнутися з небезпекою, бути виявленими великим червоним драконом, вони вигадують виправдання, відмовляються від неї та шукають нагоди її уникнути. Щойно виникає небезпека або натяк на неї, вони вигадують усі можливі способи, щоб виплутатися й покинути свій обов’язок, не дбаючи про братів і сестер, а хвилюючись лише про те, щоб уникнути небезпеки. Можливо, подумки вони вже підготувалися: щойно з’явиться небезпека, вони негайно кинуть усю роботу, яку виконують, не дбаючи про те, як іде робота церкви, чи яку шкоду це може завдати інтересам Божого дому, чи про безпеку братів і сестер, – для них головне втекти» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). «Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог викриває, що природа антихриста є надзвичайно егоїстичною і ницою. Вони ставлять власні інтереси понад усе, і в будь-якій ситуації, якщо щось зачіпає їхні інтереси, вони без вагань захищають себе. Антихристами керує виключно вигода, їм цілковито бракує совісті й розуму. Вони дотримуються сатанинської філософії: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», і живуть абсолютним образом сатани. Розмірковуючи над Божими словами та власною поведінкою, хіба я не виявила егоїстичний і ниций характер антихриста? Зазвичай, коли не було загрози арешту, я охоче виконувала свої обов’язки, хоч би якими важкими чи виснажливими вони були, створюючи видимість вірності своєму обов’язку та покори Богові. Але коли церква зіткнулася з масштабними репресіями, і розпоряджені для мене обов’язки зачепили мої особисті інтереси, виявилися мої егоїзм і ницість. Коли брати й сестри запропонували мені перевезти книги з Божими словами, я хотіла перекласти цей обов’язок на когось іншого, щоб захистити себе. Коли церква тимчасово підвищила мене до лідерки, замість того, щоб зосередитися на належному виконанні церковної роботи та взяти на себе цю відповідальність, я хвилювалася про арешт і вирок, і навіть думала ухилитися від обов’язку задля власного захисту. Я так боялася смерті! Кажуть, що щирість пізнається в біді, але чи проявила я щирість, зіткнувшись із поневіряннями? Ні! Я не виявила нічого, крім егоїзму та нещирості! Я думала про всі ці роки, протягом яких насолоджувалася поливом та забезпеченням Божих слів, але коли церква зазнала масштабних утисків і потребувала мого внеску, я шукала виправдання, щоб ухилитися від цього й захистити себе. Хіба в мене була хоч якась людськість? Я молилася Богу, кажучи, що готова присвячувати себе Йому та відплатити за Його любов, проте те, чим я жила, було егоїстичним і ницим, я лише намагалася захистити себе. Хіба це не обман Бога? Якби ці факти не були виявлені, і якби не суд і викриття Божими словами, я б досі не мала жодного справжнього розуміння свого егоїстичного й корисливого сатанинського характеру. Я б і далі думала, що маю щирість до Бога, що Він точно мене схвалює, і що коли Божа робота завершиться, я увійду до Царства й насолоджуватимуся Божими благословеннями. Я справді не знала себе! Божа робота така практична. Через переслідування та арешти, здійснені великим червоним драконом, Він викрив мою розбещеність і допоміг мені зрозуміти себе. Це Боже спасіння для мене! Думаючи про це, я відчула каяття і більше не хотіла жити за філософіями сатани.
Згодом я натрапила на уривок із Божих слів, який мене дуже просвітив. Бог говорить: «Якщо ти визнаєш, що ти – створена істота, ти мусиш підготуватися до страждань і заплатити певну ціну заради виконання свого зобов’язання щодо проповідування Євангелія й заради належного виконання свого обов’язку. Такою ціною може бути страждання від декількох фізичних хвороб або труднощів чи страждання від переслідувань із боку великого червоного дракона або нерозуміння з боку світських людей, а також від поневірянь, яких людина зазнає, проповідуючи Євангеліє, як-от: бути запроданим, бути побитим і облаяним, бути засудженим, навіть бути оточеним і побитим натовпом і перебувати в смертельній небезпеці. Може статися так, що під час проповідування Євангелія ти помреш до завершення Божої роботи, не доживеш до дня Божої слави. Ви повинні бути готові до цього. Ці слова не мають на меті налякати вас; це факт. … До того ж, як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: якщо ми справді чітко бачимо сенс життя та цінність життя й смерті, і живемо згідно з Божими словами, то можемо мати справжню покору Богові й бути непохитними у своєму свідченні про Нього в часи поневірянь. Життя – найцінніше для кожного з нас. Якщо ми зможемо довірити свої життя Богові, тоді ніщо не зможе нас здолати. Згадуючи свій шлях слідування за Богом до цього моменту, я могла поступово відмовлятися від таких речей, як робота, сім’я, шлюб і багатство, але коли я зіткнулася з небезпекою та ймовірністю втратити життя, моє бунтарство викрилося. Я хотіла ухилитися від своїх обов’язків, щоб захистити себе. Я страшенно боялася смерті! Божевільні переслідування та арешти з боку КПК мають на меті зробити нас боязкими та наляканими, змусити зректися віри в Бога, відмовитися від своїх обов’язків і зрадити Його, позбавляючи нас шансу на спасіння. У цьому й полягає підступ сатани. Тільки довіривши свої життя Богові, виконуючи свої обов’язки з богопокірним серцем, хоч би як Бог усе влаштовував і впорядковував, ми зможемо здолати й осоромити сатану. Я завжди думала: якщо я помру через переслідування, то не буду спасенною, але це були лише мої власні уявлення та фантазії. У період Благодаті апостоли зазнали переслідувань і арештів з боку римського уряду. Декого вбили мечем, а інших розіп’яли догори дриґом. Вони заплатили життям, щоб поширювати Євангеліє Царства Небесного, і віддали свої життя на свідчення про спасіння Господа Ісуса, здобувши таким чином Боже схвалення. Сьогодні багатьох братів і сестер також заарештовують і переслідують за поширення Божого Євангелія останніх днів. Вони зносять тортури й побиття, що призводять до каліцтва або навіть смерті, але вирішують бути непохитними у свідченні про Бога, відмовляючись підкоритися сатані навіть перед лицем смерті. Така смерть сповнена сенсу. Хоча з людського погляду їхні фізичні тіла вмирають, їхні душі – ні. Усе це відбувається за Божим упорядкуванням. Віддати своє життя, щоб свідчити про Бога, – це найвища форма свідчення. Розмірковуючи над цим, я відчула просвітлення. Це нинішнє середовище було Божим способом випробувати мене, щоб побачити, чи виберу я в цій несприятливій ситуації виконувати свої обов’язки й бути непохитною у своєму свідченні, чи покину свої обов’язки і житиму безглуздим життям. Бог спостерігав за моїм ставленням і тим, як я практикую. Господь Ісус сказав: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Матвія 10:28). «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Матвія 10:39). Моє життя в Божих руках. Хоча сатана може ув’язнити й покалічити моє тіло, він не може контролювати мою долю чи місце призначення. Життя кожної людини в Божих руках, і все, що ми переживаємо, належно впорядковано Ним. Якби я покинула свої обов’язки, щоб захистити себе, це означало б зрадити Бога, і я втратила б свій шанс на спасіння. Бог дав мені життя й привів мене у цей світ, тому я маю місію, яку повинна виконати. Можливість слідувати за Творцем і виконувати свої обов’язки як створена істота означає, що моє життя прожите не дарма! Божі слова надихнули моє серце. Що б не готувало майбутнє, для створеної істоти абсолютно природно й виправдано коритися Творцю. Я була готова довірити своє життя Богу, робити те, що можу, і виконувати свої обов’язки. Згодом, щоб швидко відновити церковне життя, ми скликали зібрання із церковними дияконами. Ми бесідували про те, як наполегливо виконувати наші обов’язки в часи поневірянь, і про Божий намір перед лицем переслідувань та арештів, а також організували виконання різних завдань. Через два місяці церковне життя братів і сестер поступово повернулося в норму.
Одного листопадового дня ми раптом отримали новину, що церковного лідера Лі Чжуна та п’ятнадцятьох інших братів і сестер примусово заарештувала й вивезла поліція. Моє серце знову стиснулося, і я відчула ще більшу ненависть до КПК, цього демона. Наступного ранку ми терміново обговорили зі співпрацівниками питання перевезення книг із Божими словами в безпечне місце. Оскільки лише я знала нове місце, було вирішено, що саме я перевезу книги на нову локацію. Однак я подумала: «По дорозі всюди повно машин і камер, їх неможливо уникнути. Якщо мене виявлять під час перевезення, це буде беззаперечним доказом, і мене точно засудять. А що, як мене закатують до смерті? Це надто небезпечно! Може, хай поїде хтось інший». Але щойно я хотіла це запропонувати, як проковтнула свої слова. У такий критичний момент я все ще думала про власну безпеку. Хіба це прояв хоч якоїсь вірності? Я так боялася смерті! Моє життя в Божих руках, я ним не розпоряджаюся. Я маю бути вірною Богу. Із цими думками я помолилася Богу: «Боже, я така егоїстична й ница. Я знову намагалася відштовхнути від себе свої обов’язки. Тепер я готова довірити своє життя Тобі. Прошу, спрямуй мене, щоб я виконала свої обов’язки в цей вирішальний момент і безпечно перевезла книги». У цю мить я згадала деякі Божі слова: «Коли йдеться про твої обов’язок і зобов’язання, а в ширшому масштабі – про доручення, дане тобі Богом, і про якусь важливу роботу, доручену тобі Богом, тобі завжди слід платити ціну. Хоч би як важко це було – хоч би довелося гнути спину, хоч би тебе спіткало переслідування, чи навіть якби це поставило твоє життя під загрозу – ти маєш не скупитися на ціну, а виявляти свою відданість і коритися аж до смерті» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Чому людина мусить прагнути до істини). Божі слова дали мені віру й силу. В обов’язку, який ліг на мене того дня, був Божий намір, і те, заарештують мене чи ні, також було призначено Богом. Оскільки саме в той момент мені було найзручніше перевезти книги з Божими словами, я мала беззаперечно скоритися. Згодом, завдяки співпраці всіх, я успішно перевезла книги в безпечне місце.
Завдяки цьому досвіду я дещо усвідомила: коли я була в небезпечній ситуації, Божі слова дали мені віру й мужність, і я змогла наполегливо виконувати свої обов’язки. Водночас я побачила, якою лякливою я була і як сильно цінувала власне життя. Я здобула певне розуміння свого егоїстичного й корисливого сатанинського характеру, стала ясніше дивитися на смерть і менше боятися. Моя віра у слідування за Богом і прагнення змістовного життя стала більш непохитною. Цього розуміння я не змогла б здобути в комфортному середовищі.
