9. Я більше не відчуватиму тривоги й не хвилюватимуся через старіння
Прийнявши Божу роботу в останні дні, я виконувала свій обов’язок у церкві. Коли мені було за п’ятдесят, я почала виконувати обов’язок по роботі з текстами. Тоді я зрозуміла, що моя реакція й пам’ять не набагато гірші, ніж у молодих братів і сестер, а ефективність і результативність в обов’язку були майже такими ж, як у них. Я була дуже рада й відчувала велику мотивацію у своєму обов’язку. Але з віком моє тіло почало здавати, і в мене також підвищився тиск. Мої сили й енергія поступово згасали, а розум працював повільніше. Іноді, коли я їла й пила Божі слова трохи швидше, мій мозок не встигав за цим. Бувало й так, що я забувала щойно прочитане й мені доводилося повертатися та перечитувати це знову. Моя пам’ять погіршилася, я стала дуже забудькуватою. Часто слова крутилися на язиці, але я ніяк не могла згадати, що хотіла сказати. Тоді я дивилася на свою напарницю – сестру тридцяти з гаком років, кмітливу й сповнену енергії. Вона була спостережливою, працювала швидко й ефективно. Те, що вона могла закінчити за пів години, забирало в мене півтори. Я часто заздрила її молодості й енергії і водночас хвилювалася за себе, думаючи: «А що, як через кілька років мій розум стане ще повільнішим? Боюся, що тоді я не зможу виконувати жоден обов’язок і стану справді ні на що не здатною. Як я тоді зможу здобути спасіння?». Іноді я навіть скаржилася в серці: «Чому я прийняла Божу роботу в останні дні лише в такому похилому віці? От би я була на 20 років молодшою, як було б чудово! А тепер я стара й ні на що не здатна». Правду кажучи, я хотіла виконувати свій обов’язок якнайкраще, але мені було вже 60 років. Мій розум і зір були вже не ті, що колись, і в мене був високий тиск. Якщо ввечері я працювала трохи довше, то відчувала сильну втому та мусила раніше лягати спати. Бачачи, яка величезна прірва в ефективності в обов’язках між мною й молодими людьми, я відчула себе зневіреною та меншовартісною й зрештою стала жити в негативному стані. Я більше не хотіла платити ціну у своєму обов’язку чи зосереджуватися на вдосконаленні своїх навичок. Мені навіть не хотілося розмірковувати над своїми відхиленнями, щоб покращити результати роботи. Я подумала: «Я стара й ні на що не здатна. Хоч як я старатимусь, я не зможу добре виконати свій обов’язок. Можливо, одного дня я стану абсолютно зайвою й буду відсіяна».
У цій тривозі та хвилюванні я прочитала Божі слова: «Серед братів і сестер є й літні люди від 60 до 80–90 років, які через свій похилий вік теж відчувають певні труднощі. Незважаючи на вік, такі люди не завжди мислять цілком правильно та раціонально, а їхні ідеї й погляди не завжди узгоджуються з істиною. Ці літні люди так само мають проблеми й постійно непокояться: “Моє здоров’я вже не дуже добре, і коло обов’язків, які я можу виконувати, обмежене. Якщо я виконуватиму лише цей маленький обов’язок, чи запам’ятає мене Бог? Іноді я хворію, і мені потрібно, щоб за мною хтось доглядав. Коли за мною нікому доглядати, я не можу виконувати свій обов’язок – то що ж мені робити? Я старий, не запам’ятовую прочитані Божі слова, і мені важко розуміти істину. Коли я спілкуюся про істину, то говорю плутано й нелогічно, і в мене немає досвіду, яким варто поділитися. Я старий, мені бракує сил, у мене поганий зір, і я вже слабкий. Мені все важко дається. Я не тільки не можу виконувати свій обов’язок, а й легко все забуваю та помиляюся. Іноді я плутаюся та створюю проблеми для церкви, братів і сестер. Я хочу досягти спасіння та прагнути до істини, але це дуже важко. Що ж мені робити?”. Коли такі люди про це розмірковують, то починають нервуватися … Ці літні люди через свій вік упадають у глибоку муку, тривогу й занепокоєння. Щоразу, стикаючись із якимись труднощами, невдачами, тяготами чи перепонами, вони звинувачують свій вік і навіть ненавидять себе та самі собі не подобаються. Але в будь-якому разі це марно, тут немає жодного рішення, і такі люди не мають шляху вперед. Чи може бути таке, що в них справді немає шляху вперед? Чи є тут якесь рішення? (Літні люди теж мають у міру можливостей виконувати свої обов’язки.) Якщо літні люди виконуватимуть свої обов’язки в міру власних можливостей, це прийнятно, чи не так? Хіба літні люди вже не спроможні прагнути до істини через свій вік? Хіба вони не здатні розуміти істину? (Здатні.) Чи спроможні літні люди розуміти істину? Вони спроможні зрозуміти певну частину істини, але й молодь не може зрозуміти все. Літні люди завжди хибно вважають, що вони плутаються, у них погана пам’ять і тому вони не здатні розуміти істину. Чи мають вони рацію? (Ні.) Хоча в молодих людей набагато більше енергії та фізичних сил, ніж у літніх, насправді їхні здібності до розуміння, осмислення й пізнання точно такі, як і в літніх людей. Хіба літні люди не були колись молодими? Вони не народилися старими, і молоді люди теж колись постаріють. Літнім людям не слід постійно думати, що вони відрізняються від молоді, бо старі, фізично слабкі, нездорові та мають погану пам’ять. Насправді ніякої різниці немає. … Літні люди не можуть нічого робити, не здатні виконувати свої обов’язки й тим більше прагнути до істини, – це неправда: для літніх знайдеться багато справ. Різноманітні єретичні й помилкові погляди, а також традиційні ідеї й уявлення, невігластво та впертість, усе консервативне, ірраціональне й абсурдне, що ти накопичив протягом життя, нагромадились у твоєму серці, і тобі треба витрачати навіть більше часу, ніж молодим, на те, щоб відкопати, розібрати та розпізнати всі ці речі. Те, що ти не можеш нічого робити чи мусиш мучитися, тривожитись і непокоїтися, коли тобі немає чим зайнятися, – це неправда: це не твоє завдання та не твоя повинність. Передусім літні люди повинні мати правильні установки. Хоча ти, може, і вже немолодий, а твоє тіло відносно зістарилося, твої установки все одно мають бути як у молодого. Хоча ти старієш, твоє мислення сповільнюється й пам’ять погіршується, але якщо ти досі здатен пізнавати себе, розумієш Мої слова й істину, то це доводить, що ти не старий і тобі не бракує духовного рівня» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Божі слова точно розвінчали мій стан. Я побачила, що сестра, з якою я була в парі, молода й ефективно виконує свій обов’язок. А я була старшою, мала високий тиск, мій розум був повільнішим, а моя ефективність в обов’язку була набагато нижчою за її. Я думала, що через те, що я стара та ні на що не здатна, Бог неодмінно відцурається від мене й не спасе мене. Я жила в стані нерозуміння Бога. Я хвилювалася, що через кілька років моє тіло ще більше здасть, і тоді я, можливо, не зможу виконувати жоден обов’язок і буду відсіяна. Думки про це навіювали на мене смуток. Але, прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що Бог ставиться і до молодих, і до літніх людей однаково. Коли Бог висловлює істину, вона не лише для молодих чи лише для старих. Бог ніколи не поділяв Своїх обранців на різні ранги за віком, і ніколи не казав, що церкву слід очистити від літніх людей. Бог не виявляє прихильності, і хоч би скільки людині було років, вона може бути полита й нагодована Божими словами. Бог дає кожному рівну можливість бути спасенним. Якщо людина не прагне істини й відчуває до неї відразу, вона не може бути спасенна, незалежно від її віку. Бог визначає фінал і місце призначення людини не за її віком, а переважно за тим, чи здобуває вона істину. Хоч би скільки людині було років, якщо вона здатна розуміти Божі слова та практикувати істину, вона може досягти зміни в характері та прийняти Боже спасіння. Хоча мені було вже шістдесят і я повільно засвоювала нові навички, мій розум усе ще був ясним, і я все ще могла розуміти Божі слова, коли їла й пила їх. Завдяки Божим словам я також могла розпізнавати свої недоліки та свій розбещений характер. Бог не перестав просвіщати та спрямовувати мене лише через те, що я стара. Бог сподівається, що я зможу приділяти більше часу тому, щоб їсти й пити Його слова. Бог хоче, щоб я здобула розпізнання сатанинських отрут і законів виживання, а також традиційної культури. Він хоче, щоб я відкинула ці негативні речі, жила по-людськи й діяла на основі істини. Саме це Бог і сподівається побачити. Мій розум зараз усе ще здоровий і раціональний, і я все ще можу виконувати свої обов’язки. Тому мені слід цінувати час, який я зараз маю, викладатися на повну у своїх обов’язках і прагнути зміни в характері. Я більше не могла використовувати свій вік як виправдання тому, щоб не прагнути істини. Якщо я житиму в тривозі й хвилюванні, без відчуття ноші за свій обов’язок, і не прагнутиму зміни в характері, то справді стану ні на що не здатною й урешті-решт буду відсіяна Богом.
Пізніше я прочитала ще інші Божі слова: «Антихристи вірять у Бога виключно заради отримання вигоди та благословень. Навіть якщо вони зазнають якихось страждань або платять якусь ціну, усе це для того, щоб укласти угоду з Богом. Їхній намір і бажання отримати благословення та винагороди величезні, і вони міцно за це тримаються. Вони не приймають жодної з багатьох істин, які висловив Бог; у своїх серцях вони завжди думають, що віра в Бога – це виключно заради отримання благословень і забезпечення доброго місця призначення, що це найвищий принцип і що ніщо не може його перевершити. Вони думають, що люди не повинні вірити в Бога, якщо це тільки не заради отримання благословень, і що якби не благословення, віра в Бога не мала б ні сенсу, ні цінності, що вона втратила б свій сенс і цінність. Чи були ці ідеї прищеплені антихристам кимось іншим? Чи походять вони від чиєїсь освіти чи впливу? Ні, вони визначаються притаманною антихристам природою-сутністю, яку ніхто не може змінити. Незважаючи на те, що втілений Бог сьогодні говорить так багато слів, антихристи не приймають жодного з них, а натомість опираються їм і засуджують їх. Природа їхньої відрази та ненависті до істини ніколи не може змінитися. Якщо вони не можуть змінитися, про що це свідчить? Це свідчить про те, що їхня природа нечестива. Це не питання прагнення чи непрагнення до істини; це нечестивий характер, це нахабне ремствування на Бога й ворожнеча з Богом. Це природа-сутність антихристів; це їхнє справжнє обличчя» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Бог розвінчує, що антихристи, хоч би скільки страждань вони зносили чи яку б ціну платили у своїй вірі в Бога, завжди намагаються виторгувати в Нього благословення. Вони цінують благословення більше, ніж прагнення істини заради спасіння. Коли вони не можуть здобути благословення, то не бажають виконувати жоден обов’язок чи платити будь-яку ціну. Вони навіть опираються Богові й скаржаться, що Він неправедний. Таким є нечестивий характер антихриста. Розмірковуючи над собою після прийняття Божої роботи в останні дні, я побачила, що віра в Бога приносить благословення й шанс бути спасенною та увійти до Царства Небесного. Я раділа цьому, тому виконувала свої обов’язки незважаючи ні на що. Коли я побачила, що моя робота принесла непогані результати, я відчула, що роблю внесок у церкву. Тож я думала, що Бог неодмінно дасть мені добре місце призначення. Але тепер, коли я постаріла й маю проблеми зі здоров’ям, моя ефективність і результати у виконанні обов’язків уже не могли зрівнятися з показниками молодих людей. Тому я хвилювалася, що з віком не зможу більше виконувати жодних обов’язків, і тоді буду відсіяна Богом. Відчуваючи, що втратила будь-яку надію на отримання благословень, я поринула в негативні емоції, живучи в болю, тривозі та негативному опорі. На словах я стверджувала, що докладаю зусиль і присвячую себе заради обов’язків, але глибоко в душі завжди все прораховувала заради свого фіналу й місця призначення. Я намагалася використати свої обов’язки, щоб торгуватися з Богом. По суті, я намагалася маніпулювати Богом і обманювати Його. Я побачила, якою ж справді егоїстичною та ницою я була! Я подумала про те, що Бог висловив мільйони слів, щоб спасти людство, і про те, як же мені пощастило постати перед Богом, насолоджуватися таким рясним живленням Божих слів і здобути розпізнання негативних речей. Я зрозуміла цінність і сенс життя як створеної істоти й отримала можливість бути спасенною. Я більше не жила в порожнечі, прагнучи вигоди й насолод, як невіруючі. Завдяки своєму обов’язку я можу жити перед Богом, і це вберегло мене від стількох напастей сатани. Зараз, хоча я вже старша й маю високий тиск, у мене немає жодних серйозних симптомів. І якщо я дотримуюся правильного режиму, мені не потрібні ліки, щоб нормально виконувати свої обов’язки. Хіба це не Божа благодать щодо мене? Проте, навіть насолодившись Божою любов’ю, я не відплатила за неї, а натомість використовувала свої обов’язки, намагаючись торгуватися з Богом. Мені справді бракувало совісті й розуму! Я постала перед Богом і покаялася: «О Боже, у своїх обов’язках я завжди намагалася торгуватися з Тобою, прагнучи благословень і викликаючи в Тебе зневагу та відразу. Я бажаю щиро покаятися перед Тобою».
Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і знайшла шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Старші люди можуть робити ще багато чого, крім доброго виконання свого обов’язку в міру своїх можливостей. Якщо ти не тупий, не слабкий розумом і здатен розуміти істину, якщо ти спроможний подбати про себе, тобі слід багато чого робити. Як і молодь, ти можеш прагнути до істини й шукати її, і ти повинен часто приходити до Бога молитися, шукати істину-принципи, а також старатись у всьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Це той шлях, яким тобі належить слідувати, і не треба мучитися, тривожитись і непокоїтися через те, що ти старий, маєш багато недуг або твоє тіло старіє. Мучитися, тривожитись і непокоїтися – це неправильно: це ірраціональні прояви» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Із Божих слів я зрозуміла, що, окрім правильного ставлення до встановлених Богом природних законів старіння, хвороб і смерті, літнім людям слід часто поставати перед Богом, щоб молитися й шукати Його. Стикаючись із людьми, справами й речами, їм слід ставитися до них на основі істин-принципів, зосереджуючись на практикуванні істини, щоб задовольняти Бога. Вони не повинні почуватися меншовартісними через те, що вони старші й менш здібні за молодь, а також не повинні бути скуті своїм віком. Їм слід виконувати свої обов’язки якнайкраще, зважаючи на свою енергію й фізичний стан. Саме таке ставлення повинно бути в літніх людей. Усвідомивши це, я також змогла правильно сприйняти свій вік і недоліки. Зважаючи на те, що я була старшою й мала схильність забувати речі, я заздалегідь робила нотатки про те, що мені потрібно зробити, аби не затримувати роботу. Що стосується фахових навичок, молоді люди можуть запам’ятати все за один раз, тоді як у мене погана пам’ять і я розумію все повільніше. Через це я докладала більше зусиль, і якщо не могла засвоїти щось із першого разу, то вивчала це ще тричі. Мені не слід постійно порівнювати себе з молодими людьми, а натомість треба прагнути істини й намагатися виконувати свої обов’язки якнайкраще. Потім я подумала про Божі слова: «Я визначаю місце призначення кожної людини не за віком, старшинством чи обсягом страждань, і тим паче не за тим, наскільки вона жалюгідна, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього. Ви мусите розуміти, що всі, хто не слідує волі Бога, будуть покарані без жодного винятку. Це те, чого не може змінити жодна людина» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Із Божих слів я зрозуміла, що те, як Бог визначає фінал і місце призначення людини, залежить не від її віку й не від того, скільки страждань вона знесла, а від того, чи здобула вона істину та чи змінився її характер. Якщо я не прагнутиму істини й не відмовлюся від свого бажання благословень, а мій розбещений характер не зміниться, то навіть якби я була на двадцять років молодшою, я усе одно була б відсіяна. Я більше не хочу триматися своїх облудних поглядів. Я бажаю лише прагнути підкорятися Божому володарюванню й упорядкуванням, добре виконувати свої обов’язки, поки живу, і прагнути зміни в характері. А зрештою, навіть якщо я не матиму доброго фіналу, мені все одно слід належно виконувати свої обов’язки. Саме такими мають бути совість і розум людини, і саме в цьому напрямку мені слід рухатися.
Пам’ятаю, якось ми зібралися, щоб підтягнути робочі навички для розв’язання поточних проблем, але деяких речей я ще не зовсім розуміла. Коли моя напарниця почала бесідувати про своє розуміння, і її бесіда була досить непоганою, мої негативні емоції знову виринули на поверхню. Я подумала: «Я вже старша, і мені потрібно так багато часу, щоб усе зрозуміти. Якщо через два роки я стану ще нетямущішою, то взагалі не зможу виконувати жодних обов’язків». Ці думки викликали в мене почуття дискомфорту. Але тієї миті я згадала Божі слова: «Незалежно від того, чи ти фізично здатний виконувати свій обов’язок, чи можеш узятися за якусь роботу, чи дозволяє тобі здоров’я виконувати твій обов’язок, твоєму серцю не можна відступати від Бога, а тобі не можна відмовлятись у серці від свого обов’язку. Так ти виконаєш свої повинності, зобов’язання й обов’язок – ось якої вірності ти мусиш держатися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Божі слова миттєво розвіяли мої хвилювання. Якщо в майбутньому, коли я постарію, я не зможу швидко все сприймати й не зможу виконувати роботу з текстами, я все одно зможу виконувати інші обов’язки, які відповідатимуть моїм здібностям. Навіть якщо одного дня мій фізичний стан не дозволить мені виконувати мої обов’язки, доки моє серце не віддалиться від Бога, доки я зможу взивати до Нього, їсти й пити Його слова та розмірковувати над собою, Бог не відцурається від мене. Що Бог зневажає, так це відсутність у мене справжньої віри в Нього, оскільки я завжди прагну благословень. Подумавши про це, я відчула звільнення в серці й більше не була пасивною чи негативно налаштованою. Натомість я почала глибоко все обмірковувати й вивчати, досягши певного прогресу в засвоєнні потрібних навичок. Я від щирого серця дякую Богові за Його наставництво. Хоч би яким був мій фізичний стан, і хоч би який фінал чи місце призначення чекали на мене, я бажаю коритися Божому володарюванню й упорядкуванням і добре виконувати свої обов’язки.
