92. Історія, що стоїть за переслідуванням сім’ї
Колись у мене була щаслива сім’я, і чоловік був дуже добрим до мене. Я шкодувала лиш про те, що за багато років після весілля ми не народили дітей. Я обійшла багатьох відомих лікарів і витратила купу грошей, але все було марно. Через це я майже весь час жила в болю та розпачі. Одного дня у 2015 році до нас додому прийшла сестра на зібрання з моєю свекрухою. Вона поділилася зі мною Євангелієм Всемогутнього Бога останніх днів і прочитала мені багато слів Всемогутнього Бога. З Божих слів я зрозуміла, що людина створена Богом, що людські долі – у Його руках, що все, що людина має, дано Богом, і що час народження дітей також передвизначено Ним. Поступово я змогла звільнитися від цього болю, перестала сумувати через відсутність дітей, і в мене на душі стало значно світліше. Пізніше в мене народилася дитина. Хоча мій чоловік тоді й не вірив у Бога, він підтримував нашу віру. Наша родина була щасливою та дружною, і сусіди нам дуже заздрили.
Але хороші часи тривали недовго. У 2017 році батьки чоловіка побачили по телевізору наклепи та паплюження проти Церкви Всемогутнього Бога з боку КПК. Вони побачили, як КПК придушує та заарештовує тих, хто вірить у Всемогутнього Бога. Вони боялися арешту й більше не наважувалися приймати братів і сестер. А потім спробували й мене переконати покинути віру. Одного дня свекор суворим тоном сказав: «Я бачив по телевізору, що КПК скрізь заарештовує тих, хто вірить у Всемогутнього Бога. Багатьох уже заарештували, і я чув, що після арешту їх катують. Страждає вся сім’я – від дорослих до дітей, а в майбутньому їхні діти не зможуть ні вступити до університету, ні піти в армію, ні стати держслужбовцями. Заради нашої сім’ї, не дозволяй більше своїм братам і сестрам приходити до нас на зібрання. Тобі теж треба припинити вірити!». Свекруха підтакнула йому: «Одну сестру розшукує КПК, вона зараз у бігах, і досі не може повернутися додому. Її син записався до армії, але через те, що його мати вірить у Всемогутнього Бога, він не пройшов політичну перевірку, і його не взяли. Зараз КПК так жорстко все придушує. Тобі теж треба перестати вірити!». Почувши їхні слова, я подумала: «Людина створена Богом, і поклонятися Йому – це правильно. Якщо ми покинемо віру через страх переслідувань, хіба це не означатиме зрадити Бога?». Тож я відповіла: «Наша віра в Бога полягає в тому, що ми збираємося читати Божі слова та йти правильним шляхом у житті. Ми не робимо нічого незаконного. КПК заарештовує та переслідує віруючих, бо це атеїстична партія, яка опирається Богу. Нам просто треба бути обережнішими в майбутньому». Свекруха сказала: «Вірити в Бога – це добре, але проти КПК не попреш. КПК не дозволяє людям вірити, і якщо ти будеш наполягати на своєму і тебе одного дня заарештують, нашій сім’ї буде кінець!». Я бачила, що не зможу їх переконати, тому більше нічого не сказала. Згодом мій чоловік також піддався омані через чутки від КПК. Він боявся, що через мою віру мене заарештують і це зачепить нашу сім’ю, тому часто заважав мені ходити на зібрання та виконувати свій обов’язок. Ставлення свекрухи до мене також різко змінилося. Вона не лише перестала допомагати мені з дитиною, але й почала стежити за мною. Щоразу, коли я йшла на зібрання, вона розповідала про це чоловікові, а він часто злився на мене й погрожував, що якщо я й далі ходитиму на зібрання, він розшукає братів і сестер, щоб поквитатися з ними. Уся родина забороняла мені вірити в Бога, і ніхто не допомагав із дитиною. Я не могла ходити на зібрання чи виконувати свій обов’язок, і почувалася дуже слабкою та змученою. Я часто плакала від смутку, не знаючи, коли ці дні закінчаться. Іноді я навіть думала: «Якщо я послухаю їх і перестану ходити на зібрання, хіба сварки не припиняться? Чи зможе наша сім’я повернутися до того щасливого життя, яке ми мали раніше?». Але я знала, що думати так – неправильно. Я не могла зрадити Бога, щоб догодити їм. Якби я це зробила, то дійсно не мала б совісті.
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, і мій стан дещо змінився. Бог говорить: «Сьогодні більшість людей не має того пізнання. Вони вірять, що страждання не має цінності й що світ їх відкидає, що їхнє сімейне життя неспокійне, що Бог не вважає їх приємними, а їхні перспективи похмурі. Деякі люди навіть хочуть померти, коли їхні страждання сягають певної межі. То не справжня любов до Бога; такі люди – боягузи, вони не мають наполегливості, вони безхребетні та нікчемні! Бог жадає, щоб людина Його любила, але що більше людина Його любить, то більші її страждання, і що більше людина Його любить, то більші її випробування. Якщо ти Його любиш, тоді тебе спіткають усі види страждань, – а якщо не любиш, то, можливо, все для тебе йтиме гладко й усе навколо тебе буде мирним. Коли ти полюбиш Бога, то завжди відчуватимеш, що багато чого навколо тебе нездоланне. І оскільки твій духовний зріст занадто малий, ти будеш переплавлений і нездатний задовольнити Бога – ти завжди відчуватимеш, що Божі наміри занадто піднесені, і вони поза межами досяжності людини. Через усе це ти будеш переплавлений – усередині ти будеш переплавлений, бо багато в тобі слабкості, і ти в багатьох аспектах неспроможний задовольнити Божі наміри. Та ви маєте ясно бачити, що очищення здобувається лише переплавкою. Тож протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Божі слова глибоко мене зворушили. Моя сім’я повірила чуткам КПК. Вони переслідували мене й заважали вірити в Бога, через що я ладна була піти на поступки. Я була такою слабкою, і мені так бракувало духовного зросту! Комуністична партія опирається Богу. Тому вірити в Нього, іти правильним життєвим шляхом у країні, де вона править, – це шлях, усіяний перешкодами. Переслідування з боку сім’ї було для мене випробуванням: на чий бік я стану – Бога чи сатани? Зрозумівши це, я твердо вирішила: хай як родина переслідуватиме мене, я не здамся. І скільки б я не страждала, я піду за Богом до самого кінця. Згодом я переїхала з дитиною в інший будинок, і батьки чоловіка більше за мною не стежили. Удень чоловік був на роботі, тож я знову могла ходити на зібрання та виконувати свій обов’язок. Я була справді щасливою.
Якось сестра Чень Пін прийшла до мене на зібрання. Але чоловік дізнався про це й вигнав її, а потім сердито крикнув: «Цим людям більше не можна приходити до нас додому влаштовувати зібрання! Якщо поліція дізнається, постраждає вся наша сім’я. Якщо я ще раз побачу їх тут – викличу поліцію!». Я страшенно розлютилася й почала сперечатися з ним, але хоч би що я казала, чоловік більше не дозволяв мені вірити в Бога. Я думала про те, що сестра Чень Пін більше не зможе приходити до мене на зібрання. А оскільки син ще такий малий, я не могла брати його із собою на зібрання та виконувати свій обов’язок. Я відчула слабкість у душі. Мені здалося, що шлях віри надто важкий, і що, можливо, варто на якийсь час припинити виконувати свій обов’язок і почекати, поки дитина підросте. Пізніше я прочитала Божі слова й змогла розпізнати свій стан. Бог говорить: «Коли Бог працює, коли Бог піклується про людину й проникливо спостерігає за нею, і коли Він вважає її достойною і схвалює її, сатана слідує близько позаду, намагаючись ввести людину в оману й тяжко скривдити її. Оскільки Бог бажає здобути цю людину, то сатана робить усе, що тільки може, аби втрутитися, використовуючи різноманітні ниці методи, щоб завадити Божій роботі й зашкодити їй, аби досягти своєї підступної мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче вихопити тих, кого Бог має намір здобути, щоб зайняти їх, контролювати їх і керувати ними, так щоб вони вклонялися сатані й коїли зло разом із ним, опираючись Богу. Хіба то не зловісний мотив сатани? Ви часто кажете, що сатана такий нечестивий, такий поганий, та чи ви його бачили? Ви бачите, наскільки поганим є людство; ви не бачили, наскільки поганим є справжній сатана. Однак у випадку з Йовом ви чітко побачили, наскільки нечестивим є сатана. Ця справа дуже явно показала, які огидні лик і єство сатани. Воюючи з Богом і слідуючи позаду Нього, сатана має на меті зруйнувати всю працю, яку хоче звершити Бог, і зайняти тих, кого хоче здобути Бог, та контролювати їх. Він хоче повністю знищити тих, кого Бог хоче здобути, або володіти ними й використовувати їх, якщо вони не будуть знищені. Така його ціль» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний IV). З Божих слів я чітко побачила зло й мерзенність сатани. Бог працює, щоб спасати людей, але сатана щосили намагається завадити людям іти за Богом. Він вигадує всілякі чутки, щоб очорнити Церкву Всемогутнього Бога, і ставиться до віруючих як до державних злочинців. Він заарештовує та переслідує їх, уплутує сім’ї християн, залякує наших невіруючих родичів і використовує їх, щоб створювати завади й перешкоджати нашій вірі. Мерзенна мета великого червоного дракона у всьому цьому – змусити всіх нас зрадити Бога й піти в пекло разом із ним. Моя сім’я боялася арешту від КПК і не наважувалася вірити в Бога, тому вони об’єдналися, щоб перешкодити моїй вірі. Зіткнувшись із переслідуваннями, я відчула слабкість і хотіла покинути свій обов’язок, щоб захистити нашу щасливу сім’ю. Але це означало б потрапити в пастку сатани! Зрозумівши це, я твердо вирішила: хоч би яким важким був шлях, я не здамся. Я маю покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні. Пізніше я потайки брала дитину із собою на зібрання. На диво, щойно ми приходили до сестри, мій син засинав і прокидався лише тоді, коли наше зібрання закінчувалося. Тож я могла спокійно бути на зібраннях. Пізніше мене обрали церковною лідеркою. Роботи в церкві було дуже багато, тому я віддала сина в дитсадок і продовжила виконувати свій обов’язок.
У 2018 році КПК розпочала чергову спецоперацію проти Церкви Всемогутнього Бога. Усі вулиці були завішані банерами: «Жорстке придушення Церкви Всемогутнього Бога» та «Війська відійдуть лише після повного викорінення». Гучномовці в житлових районах крутили оголошення з ранку до ночі, підбурюючи людей доносити на тих, хто вірив у Всемогутнього Бога. За кожен арешт обіцяли винагороду у дві тисячі юанів. У той час багатьох братів і сестер заарештували. Над містом нависла темрява й паніка. Чоловік боявся, що мене заарештують, і почав утискати мене ще сильніше. Одного разу, коли я вже збиралася виходити, чоловік сказав: «Не думай, що я не знаю про твої таємні зібрання. Я ж бачу, яка ти зайнята. Мабуть, уже лідеркою стала! Поліція спеціально ловить тих, хто вірить у Всемогутнього Бога. Подивися, на вулицях скрізь камери й прослушка, поліція може спіймати тебе будь-якої миті! Тобі більше не можна вірити, інакше ти потягнеш на дно й нас! Ти маєш прямо зараз написати мені письмове зобов’язання, у якому пообіцяєш, що більше не віритимеш у Всемогутнього Бога. Якщо не напишеш, я вижену тебе з дому, і ти більше ніколи не побачиш нашу дитину!». Я була шокована його словами. Тільки дияволи КПК змушують людей писати письмові зобов’язання про відмову від Бога. Хіба ж він сам не диявол? Я твердо сказала: «Всемогутній Бог – це Спаситель, який прийшов спасти людство. Я ніколи не зраджу Бога, і тим паче не писатиму жодних зобов’язань!». Від цих слів чоловік просто оскаженів. Лівою рукою він схопив мене за шию, а правою двічі сильно вдарив по обличчю. Моє обличчя вмить запалало від болю, а по щоках нестримно покотилися сльози. За всі роки нашого шлюбу чоловік жодного разу мене не бив. А того дня він ударив мене, бо повірив чуткам КПК. Я почувалася такою зраненою та слабкою. Крізь сльози я молилася Богу, просячи Його дати мені віру та силу. Побачивши, що вже час іти на зібрання, я вигадала привід, щоб вийти. Але чоловік зупинив мене, сказавши: «Сьогодні я буду робити лише одне – стежити за тобою. Якщо тільки наважишся піти на зібрання – я викличу поліцію, і вас усіх заарештують!».
Але після цього я все одно знайшла спосіб піти на зібрання. Чоловік побачив, що я його не слухаю. Він наговорив про мене жахливих речей моїм батькам і родичам, щоб вони вмовили мене покинути віру. Мама відповіла: «Я знаю її. Відколи вона прийшла у ваш дім, вона ніколи з тобою не сварилася й робила все, що мала. Вона просто вірить у Бога. Що в цьому поганого?». Мій брат теж намагався його переконати. Побачивши, що моя родина не на його боці, чоловік просто оскаженів. Він знайшов мій MP5-плеєр, з якого я читала Божі слова, і розтрощив його. Він і Біблію розірвав. А потім розбив скляні двері до ванної, багато посуду на кухні та ще купу речей. Батьки чоловіка примчали до нас коли дізналися про це й сердито накинулися на мене: «Комуністична партія не дозволяє вірити в Бога! Ти не можеш просто припинити вірити? Якщо будеш далі наполягати на своєму й тебе схоплять – це принесе лихо всій нашій сім’ї! Твоєму чоловіку більше не дадуть жодних будівельних контрактів, наше майно конфіскують, і ми всі залишимося без копійки. Сьогодні із цим покінчено! Викинь книги й перестань вірити!». Свекруха ще й підбурила свекра піти до Чень Пін, щоб поквитатися з нею. Я подумала, що Чень Пін відповідає за церковну роботу. Якщо з нею щось трапиться, постраждає вся церква. Тому я сердито сказала: «Вірити в Бога – це мій вибір. Не чіпайте інших. Відтепер вона сюди не приходитиме, а я не ходитиму до неї». Почувши це, вони подумали, що я здалася, і пішли. Але згодом чоловік усе одно пішов до Чень Пін. Він так дошкуляв їй, що їй довелося покинути свій дім, щоб виконувати свій обов’язок. Думка про те, що Чень Пін не може повернутися додому через мене, викликала страшну провину й ніяковість. До того ж через переслідування родини я не могла зв’язатися з братами й сестрами. Мої дні минали в стані глибокого пригнічення. Читаючи Божі слова, я мусила ховатися, боячись, що чоловік побачить. Дивлячись на нашу велику кімнату, я почувалася пташкою в клітці. Хоча життя було комфортним, я не почувалася щасливою. Як же я мріяла вільно вірити в Бога й читати Його слова!
Невдовзі чоловік сказав: «Друг із поліції попередив, що уряд починає спецоперацію проти вас, віруючих у Всемогутнього Бога. І якщо вас спіймають, жодні гроші вже не допоможуть. Ти не тільки сама страждатимеш у в’язниці, але й потягнеш за собою всю нашу сім’ю. Уряд хоче заборонити будь-яку віру. Навіть церкви Трьох Самостійностей зноситимуть. Думаєш, зможеш спокійно жити, якщо підеш проти КПК? Вірити в Бога в Китаї – це самогубство! Я не хочу жити в постійному страху й тривозі через твою віру. У тебе два варіанти. Перший: ти кидаєш віру й сидиш удома з нашим сином. Якщо так, ти будеш головною в сім’ї, і я тебе в усьому слухатиму. Другий: ти залишаєшся зі своєю вірою, але залишаєш сина й ідеш із цього дому з порожніми руками». Я чітко розуміла, що нашому шлюбу кінець. Мені було дуже боляче. Від думки про те, що дитині доведеться розлучитися з мамою в такому юному віці, я почувалася страшенно безсилою й мовчки ковтала сльози. Перед лицем розпаду сім’ї я згадувала минуле. Воно проносилося в голові, мов кадри з фільму. Невже я справді можу відмовитися від сім’ї, яку так важко створювала всі ці роки? А надто, коли я думала про розлуку з дитиною. Думка, що я не побачу, як син росте, робила рішення піти у стократ важчим. Серце краялося від болю, ніби його різали ножем, а в голові був суцільний туман. Під час цієї болісної боротьби в голові майнула думка: «Якщо я покину віру, чоловік зі мною не розлучиться. Я зможу бути поруч із сином, і наша родина знову заживе щасливим життям». Але, зловивши себе на цій думці, я усвідомила: це ж зрада Бога. Я згадала, як жила в темряві й порожнечі до того, як повірила в Бога. Це Бог урятував мене з цього моря страждань. Він дав мені істину й шанс на спасіння. Якщо заради сім’ї я виберу зрадити Бога, то буду негідною Божого спасіння! Тож я помолилася Богу в серці: «Боже, я не хочу Тебе зраджувати. Я хочу вірити в Тебе, виконувати свій обов’язок і відплатити за Твою любов. Але я не можу покинути свою дитину. Я така слабка. Прошу, дай мені віру й силу». Після молитви я згадала гімн із Божих слів «Ти маєш зректися всього заради істини»:
1 Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи.
2 Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд»
Завдяки просвітленню та керівництву Божих слів я зрозуміла, що не можу зрадити Бога заради збереження сім’ї. Я подумала про Бога. Як Він, щоб урятувати людей з-під влади сатани, терпить величезне приниження. Він стає плоттю, щоб говорити й працювати серед людей, і зазнає всіляких труднощів. Бог заплатив за це таку велику ціну. Якби я зрадила Бога заради сімейного щастя, де б була моя совість чи людське достоїнство? Прагнення істини та Божого спасіння у моїй вірі – це правильний життєвий шлях. Усі страждання заради здобуття істини того варті. Будь-які плотські задоволення чи комфорт – це порожнеча. Лише здобувши істину, можна врятуватися й жити далі. Я не повинна відкидати істину та зраджувати Бога заради дитини й сім’ї. Я мала бути сильною, я мала прагнути істини, відплатити за Божу любов і жити змістовним життям. Тієї миті мені все стало зрозуміло. Як би чоловік не тиснув на мене, я ніколи не зроблю того, що зрадить Бога. Чоловік підштовхував мене до розлучення, бо боявся, що якщо мене заарештують, я потягну його на дно. Він діяв так, лише щоб захистити власні інтереси. Я побачила, що лише Бог по-справжньому любить людей. А де любов між людьми? Стосунки між людьми будуються лише на особистих інтересах. Щойно вигода зникає – люди стають ворогами. Чоловік чітко знав, що віра в Бога – це правильний шлях, але все одно став на бік КПК, щоб тиснути на мене. Його сутністю був опір Богу. І йдучи за КПК, він ішов шляхом до загибелі та знищення. Натомість я, вірячи в Бога й прагнучи істини, ішла шляхом спасіння. Наші шляхи докорінно відрізнялися. Жити разом означало б лише терпіти його постійний тиск, не маючи змоги вільно вірити в Бога чи прагнути істини. Тому я спокійно сказала: «Оскільки ти пропонуєш розлучення – я згодна». Чоловік зневажливо посміхнувся й відрізав: «Після розлучення ти більше ніколи не побачиш нашого сина! А якщо я дізнаюся, що ти прийшла за ним, я викличу поліцію, і вас усіх заарештують!». Тоді підійшла свекруха й спробувала мене переконати: «Якщо ти просто перестанеш вірити в Бога, зможеш забирати сина куди захочеш і житимеш добре! До того ж, він іще такий маленький… Як у тебе серце не крається його покинути?». Почувши слова свекрухи, я відчула, ніби мені встромили ножа в серце. Я подумала: «Від самого народження він завжди був зі мною. Хто про нього дбатиме? Чи не буде він страждати? Чи не ображатимуть його інші? А що, як він захворіє, і його буде нікому доглядати?». Що більше я про це думала, то більше боліло. Тоді я згадала Божі слова: «Я завжди втішатиму всіх, хто сприймає Мої наміри, і не дозволю їм страждати або зазнавати шкоди. Найголовніше нині – бути здатним діяти відповідно до Моїх намірів. Ті, хто це робить, неодмінно отримають Мої благословення та стануть під Мій захист. Хто по-справжньому здатен повністю присвятити себе Мені та пожертвувати всім заради Мене? Усі ви половинчасті; ваші думки біжать по колу, ви думаєте про сім’ю, про зовнішній світ, про їжу та одяг. Незважаючи на той факт, що ти тут, переді Мною, робиш щось заради Мене, у своєму серці ти, як і раніше, думаєш про свою дружину, дітей і батьків удома. Та хіба вони – твоя власність? Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не довіряєш Мені? Чи ти боїшся, що Мої влаштування щодо тебе будуть неналежні? Чому твоя плотська сім’я й твої близькі завжди в тебе на думці? Чи займаю Я певне місце у твоєму серці?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 59). «Окрім народження та виховання, відповідальність, яку батьки несуть у житті людини, полягає лише в тому, щоб зовні забезпечити їй середовище для зростання, і на цьому все, тому що лише завчасне призначення Творця має вплив на долю будь-якої людини. Жодна особа не може контролювати те, яке майбутнє матиме людина; це завчасно призначено задовго наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, у кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини взагалі не можуть перешкодити її долі в житті й не можуть нічого зробити, щоб допомогти їй, коли йдеться про ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що в якій би сім’ї людині не було завчасно призначено народитися, і в якому навколишньому середовищі вона не росла б, це не більше ніж передумови для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Божі слова дали мені віру й силу. Я згадала, як через хворобу багато років була безплідною. Навіть відомі лікарі розводили руками. І коли я жила в темряві й болю, саме Божі слова принесли мені світло. Вони допомогли мені зрозуміти Боже володарювання й напередвизначення та звільнитися від болю. Згодом якимось дивом у мене народилася дитина. Моя сім’я і дитина – це дари від Бога. Я завжди думала, що сама зможу добре дбати про дитину, і ніколи не віддавала його в Божі руки. Божі слова допомогли мені зрозуміти, що насправді це Бог наглядає за кожною людиною, оберігає та забезпечує її. Доля мого сина в Божих руках, і Він усе для нього влаштує. Бог визначає Його долю я й те, чи він страждатиме. Я не можу ідеально дбати про нього лише тому, що я вдома. Так само я не можу гарантувати йому здоров’я та безпеку лише тому, що щодня поруч. Я повинна довірити все, що стосується моєї дитини, Богу, і зосередитися на виконанні свого обов’язку. Розмірковуючи так, я відпустила частину тривог за дитину, і мені стало не так боляче. Свекруха продовжувала скаржитися на мене, але я не хотіла з нею сперечатися. Я подумала: «Це ж очевидно: твій син хоче розлучитися, щоб захистити себе. А ти кажеш, що це я кидаю сім’ю і дитину через віру в Бога. Хіба ти не бачиш, що перекручуєщ правду?».
Я також згадала одного брата з нашої місцевості, за яким КПК полювала через його віру. Він ризикував життям і таємно повернувся додому, щоб доглядати паралізованого старенького батька. Але КПК схопила його й забила до смерті. Хіба ж це віруючі кидали свої сім’ї? Хіба не жорстоке переслідування християн з боку КПК призводило до таких наслідків? Я згадала уривок із Божих слів: «Ця земля, що була брудною тисячоліттями, є нестерпно брудною, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, нещадно застосовуючи порочні засоби, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля суворо охороняється. Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він затуляє їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, вдивляється своїми лютими очима, глибоко боячись, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь могли насолоджуватися люб’язністю й красою Бога? Чи могли вони коли-небудь розуміти справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасні наміри Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й радіти приходу Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони кривдять Бога, вони до крайності дикі, у них немає ані найменшої поваги до Бога, вони нападають і грабують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокусами вводять невинне людство в заціпеніння. Які пращури давнини? Які дорогі вожді? Вони всі нікчеми, які протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все під небом впало в стан темряви й хаосу! Яка свобода віросповідання? Які законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Розмірковуючи над Божими словами, я побачила, що КПК – це справді злий демон, який опирається Богу й шкодить людям. Вона вдає, ніби підтримує свободу віросповідання, але таємно і з шаленством опирається Богу, заарештовує та переслідує Божих обранців. КПК справді заслуговує на прокляття й погибель! Бог стає плоттю, щоб висловлювати істину на землі, очищати й спасати людей. А КПК шалено створює переривання й завади. Щоб заарештовувати й переслідувати Божих обранців та знищити Його роботу, КПК роками проводила різні спецоперації для придушення Церкви Всемогутнього Бога. Вона відстежує мобільні телефони та встановлює на вулицях камери, щоб стежити за братами й сестрами та затримувати їх. Через це багато хто з них не може повернутися додому й розлучені з родинами. Багатьох братів і сестер заарештували, катували у в’язницях і навіть забили до смерті. КПК також позбавляє сім’ї християн права на роботу та навчання. Вона розпалює сімейні конфлікти, руйнуючи незліченну кількість родин. КПК справді ница і зла! Моя колись щаслива сім’я була зруйнована й розділена через чутки та утиски з боку КПК. КПК – це демонічне угруповання, яке опирається Богу, шкодить людям і пожирає їх! Переживши ці переслідування, я також побачила, що Божа мудрість проявляється через підступи сатани. Попри шалені переслідування з боку КПК, рішучість Божих обранців іти за Ним не похитнулася. Навпаки, дедалі більше людей приймають Боже спасіння останніх днів. А Боже Євангеліє останніх днів поширилося в багатьох країнах за кордоном. Те, що походить від Бога, неодмінно процвітатиме! Я подумала про те, як багато людей досі засліплені чутками КПК. Вони живуть під владою сатани, не знаючи про Боже спасіння останніх днів. На мені лежить відповідальність і зобов’язання ділитися Божим Євангелієм останніх днів із тими, хто прагне явлення Бога. Я дала перед Богом обітницю, що йтиму за Ним до кінця й поширюватиму Євангеліє, щоб відплатити за Його любов. Пізніше ми з чоловіком пройшли через процес розлучення.
Озираючись зараз на пережите: хоча я втратила сім’ю, моє життя вже не таке комфортне, як раніше, і я не можу бути поруч із дитиною вдень і вночі – я зрозуміла деякі істини й набула розпізнавання. Сьогодні, маючи змогу приходити до Бога, виконувати свій обов’язок створеної істоти, а також поширювати й свідчити про Боже спасіння останніх днів, я відчуваю, наскільки це цінно й змістовно! Я ніколи не пошкодую про свій вибір.
