97. Чому я боюся брати відповідальність у своєму обов’язку?
Раніше я відповідала за роботу з поливу в нашій церкві. Одного дня лідер підійшов до мене й сказав, що збирається призначити мене відповідальною за роботу над виробництвом фільмів. Я була приголомшена: ще рік тому я відповідала за цю роботу, але через прагнення до швидкого успіху створила перешкоди, і мене зрештою відсторонили. Якщо мені знову доручать цю роботу, чи справді я з нею впораюся? Керівництво роботою з виробництва фільмів вимагало не лише здатності виконувати саму справу – воно вимагало знання різноманітних суміжних питань. А мені дуже бракувало фахових знань, та й мої здібності й рівень були цілком посередніми. Якщо я візьмуся за цю роботу й у мене нічого не вийде, що я робитиму? Я розуміла, що не можу прийняти цей обов’язок. Тож я розповіла лідеру, як мене раніше відсторонили від цієї роботи та чому так сталося, і наголосила, що мій рівень і працездатність залишають бажати кращого. Я натякала, що не хочу приймати цей обов’язок. Я думала, що, почувши це, він обере когось іншого. Але лідер зробив те, чого я зовсім не очікувала. Він побесідував зі мною, попросив переглянути уроки, які я винесла з тієї невдачі, і сказав, щоб я добре виконувала цей обов’язок, покладаючись на Бога. Я вагалася. Я знала, що маю Божий дозвіл взяти на себе цей обов’язок; що я маю прийняти його й покоритися. Але я боялася: якщо я візьмуся за нього й не впораюся, мене викриють і відсторонять. Трохи подумавши, я вирішила зціпити зуби й прийняти цей обов’язок. Та сама думка про те, що я відповідатиму за роботу над виробництвом фільмів, викликала в мене страх. Сестра, яка займалася цим мене, нічим не поступалася мені ні здібностями, ні рівнем – якщо вже їй це не вдалося, то як зможу я? Я подумала про роботу з поливу, яку тоді виконувала: вона була не надто складною, та й результати в мене були непогані. Продовжувати виконувати цей обов’язок було б значно безпечніше. З роботою над виробництвом фільмів усе було інакше: для мене це було справді важко, та й раніше я вже мала переступи в цій справі. Я боялася, що якщо не впораюся й цього разу та спричиню якісь переривання чи завади, то мене взагалі можуть відсіяти. Я опинилася між двох вогнів. Що більше я про це думала, то сильніше відчувала пригніченість. Хоч я й погодилася взятися за цей обов’язок, я постійно відкладала його під приводом того, що роботу з поливу ще нікому не передали. Я розуміла, що цей стан неправильний, тож помолилася Богу, благаючи Його спрямувати мене до розуміння себе й допомогти мені змінити цей стан.
Після молитви я прочитала деякі Божі слова: «Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. … Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). Мене зворушило ставлення Ноя до Божого доручення. Коли Бог довірив йому доручення, Ной не знав, яким був Божий намір. Але він не сумнівався в Божому проханні, не відкидав його й не робив щодо нього припущень, а також не шукав виправдань, щоб ухилитися. Він проявив лише просту слухняність і покору й зробив усе так, як велів Бог. Він не зупинявся, щоб подумати про власні втрати чи здобутки, а з усіх сил намагався задовольнити Боже прохання й виконав Його доручення. Коли я подумала про власне ставлення до обов’язку, мені стало дуже соромно. Коли лідер сказав мені про свої плани призначити мене відповідальною за роботу над виробництвом фільмів, я почала робити припущення й стала обережною у своєму серці. Я думала, що робота над виробництвом фільмів занадто складна, і що найменша необережність призведе до мого викриття, тому прагнула ухилитися від обов’язку. Коли я виконувала цей обов’язок раніше, я не впоралася з ним добре – саме тому я повинна була прийняти його зараз із вдячним серцем, бути уважною до Божих намірів під час його виконання й відшкодувати свій минулий борг. Натомість я думала лише про власні інтереси. Я підозрювала Бога й стереглася Його, вважаючи, що, даючи мені цей обов’язок, Він хотів позбавити мене моїх майбутніх перспектив і долі. Я побачила, що не маю ані совісті, ані розуму. Коли все було гаразд і в моєму житті не було проблем, я гучно заявляла про свою готовність коритися Богу й задовольняти Його. Але щойно Він захотів, щоб я взяла на себе відповідальність, я почала думати виключно про себе, не виявляючи жодної краплі покори. Що більше я про це думала, то більше соромилася, і я вирішила, що більше не уникатиму свого обов’язку. Утім, на серці в мене все ще був тягар тривог, які не повністю розвіялися, тому я продовжувала молитися Богу, шукаючи відповіді, що допомогли б мені розв’язати цю проблему.
Одного дня, під час духовних роздумів, я натрапила на уривок із Божих слів, який дав мені розуміння мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути некваплива робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є тип людини, який боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним розпізнати різницю. Насправді це не проблема боягузтва. Як так сталося, що ця людина така смілива, якщо йдеться про збагачення чи коли вона робить щось на власну користь? Заради цього такі люди підуть на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі не йдуть на жодні ризики. Такі люди егоїстичні й ниці, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, з їхньою людськістю є проблема. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й ниці люди, вони не щирі віруючі в Бога, і вони анітрохи не приймають істину. Лише через цю причину їх не можна спасти» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Божі слова глибоко зворушили моє серце. Раніше я не думала, що моє небажання брати на себе відповідальність є такою серйозною проблемою. Та тепер, завдяки розвінчанню Божих слів, я зрозуміла: люди, які бояться брати відповідальність, – це найбільш егоїстичний і лукавий тип людей. Такі люди не мають жодної щирості до Бога. І якщо вони надто довго житимуть у такому стані й не зміняться, то Бог зрештою зневажатиме їх. Оцінюючи власні вчинки крізь призму Божих слів, я побачила, що була саме такою людиною: егоїстичною, ницою, слизькою й лукавою. Я чудово розуміла, що відповідального за роботу над виробництвом фільмів щойно перепризначили, і потрібно було терміново знайти когось на це місце. Я добре знала і саму роботу, і людей, тож на той момент була найкращою кандидатурою. Але через бажання захистити себе я не хотіла брати на себе цей обов’язок. Я натякала, що мій рівень низький і мені бракує працездатності, але насправді я просто хотіла ухилитися від свого обов’язку. У вирішальний момент я повелася як дезертир і зовсім не захистила роботу церкви. Я була егоїстичною й ницою та зовсім не мала людськості. Коли людина зі справді хорошою людськістю побачить труднощі в роботі церкви, вона активно виступить уперед і поспішить допомогти, щоб підтримати цю роботу. Вона не думатиме про власні здобутки та втрати. Навіть якщо вона матиме власні труднощі чи недоліки, вона не ухилятиметься від свого обов’язку. Вона покладатиметься на Бога, вчитиметься, як діяти, практикуватиме на власному досвіді й робитиме все можливе, щоб стати кращою. Лише така людина володіє і совістю, і розумом. Коли я подумала про все це, то відчула смуток і докори сумління. Я порозмірковувала й запитала себе: що заважає мені прийняти цей обов’язок?
Пізніше я прочитала ще деякі Божі слова: «Коли їхні призначені обов’язки коригують, якщо це було рішення церкви, люди мають прийняти й послухатися, вони мусять розмірковувати над собою та розуміти сутність проблеми й власні недоліки. Це дуже корисно для людей, і це те, що слід практикувати. Таку просту справу звичайні люди можуть збагнути й правильно до неї поставитися, не маючи надто багато труднощів чи нездоланних перешкод. … Коли відбувається просте коригування їхніх призначених обов’язків, люди мають ставитися до цього зі ставленням слухняності, робити те, що каже їм Божий дім, і те, на що вони здатні, і, що б вони не робили, робити це якнайкраще, наскільки вистачає сил, усім серцем і всією міццю. Те, що зробив Бог, – не помилка. Таку просту істину можуть практикувати люди, що мають хоч трохи совісті й розуму, але це вище за здібності антихристів. Коли йдеться про коригування призначених обов’язків, антихристи негайно вдаються до аргументів, софістики й непокори, і в глибині душі відмовляються це прийняти. Що ж у їхньому серці? Підозра й сумнів, а потім вони всілякими методами випробовують інших. Вони промацують ґрунт своїми словами й діями, і навіть безсовісними методами змушують і спокушають людей говорити правду й бути відвертими. … Навіщо їм настільки ускладнювати просту річ? Є лише одна причина: антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу й вигоду та статус зі своєю надією на здобуття благословень та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії на здобуття благословень й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. … Тому вони остерігаються лідерів і працівників Божого дому, боячись, що хтось розпізнає або побачить їх наскрізь, і що їх тоді відсторонять, а їхня мрія про благословення буде зруйнована. Вони думають, що мусять підтримувати свою репутацію та статус, щоб мати надію на отримання благословень. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть не варто і згадувати відзначати, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). Божі слова розвінчують, що антихристи особливо нечестиві й лукаві. Вони беруть просту, зрозумілу справу й роблять її надто складною. Антихрист узяв би питання перепризначення обов’язку й пов’язав би його зі своїми благословеннями та місцем призначення. Антихристи виконують свій обов’язок лише заради власних благословень, вважаючи їх важливішими за будь-що інше. Вони завжди планують власний фінал і місце призначення, зовсім не рахуючись із Божими намірами чи роботою церкви. Те, що я виявила через власну поведінку, було характером антихриста. Зіткнувшись зі звичайною зміною обов’язку, я знову й знову обдумувала це в голові: як мало труднощів було в роботі з поливу, яку я тоді виконувала, як гладко вона йшла, як мало помилок я допускала, а ризик викриття був мінімальним. Виконувати цей обов’язок було безпечніше, і це гарантувало отримання благословень. Робота над виробництвом фільмів, навпаки, була значно важчою й вимагала ґрунтовного засвоєння низки фахових навичок і принципів. Якщо я не впораюся, мене викриють і відсторонять. Ба більше, я вже зазнавала невдачі раніше – я боялася, що якщо цього разу спричиню якісь проблеми й буду відсіяна, то взагалі не матиму жодної надії на отримання благословень. Я побачила, що виконувала свій обов’язок із розрахунком на здобуття благословень для себе; що я була готова виконувати його, коли це було мені вигідно, але опиралася й відмовлялася приймати його, коли не було. Я залишала для себе шлях до відступу, ретельно захищала себе, намагаючись використати свій обов’язок для досягнення своєї мети – здобуття благословень. Я була такою лукавою й нечестивою! Я згадала Божі слова: «Здатність виконувати обов’язок створеної істоти, здатність задовольняти Творця – для створеної істоти це найпрекрасніше серед людства, і це те, що слід поширювати серед нього як розповідь, яку слід хвалити. Усе, що Творець доручає створеним істотам, мусить бути беззастережно прийнято ними; для людства це питання і щастя, і привілею, а для всіх тих, хто виконує обов’язок створеної істоти, немає нічого більш прекрасного або гідного згадки; це щось позитивне. … Таку прекрасну й таку велику річ порода антихристів перекручує на угоду, у якій вони випрошують вінці та винагороди з Божої руки. Така угода перетворює щось найпрекрасніше й найсправедливіше на щось найпотворніше й найнечестивіше. Хіба не це роблять антихристи? Судячи з цього, хіба антихристи не є нечестивими? Вони справді досить нечестиві!» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Для створених істот виконувати свої обов’язки – це найпрекрасніша й найсправедливіша річ. Але антихристи перетворюють цю прекрасну річ на угоду: вони вірять у Бога без щирості та виконують свої обов’язки, щоб здобути для себе благословення. Їхня сутність – це сутність маловіра. Я подумала про те, скільки часу я вже вірю в Бога, як багато я їла й пила слово Боже, але точка зору, що стоїть за моїм прагненням, так і не змінилася. Моє ставлення до обов’язку було ставленням антихриста. Якщо я не змінюся, Бог зневажатиме мене.
Я продовжувала розмірковувати над цим, щоб зрозуміти себе, і знайшла уривок із Божих слів: «Антихристи не вірять, що слова Бога є істиною, і не вірять, що Його характер праведний і святий. Вони розглядають усе це крізь призму людських уявлень та фантазій і підходять до роботи Бога з людськими поглядами, людськими думками й людською підступністю, використовуючи логіку й мислення сатани для окреслення Божих характеру, ідентичності та сутності. Очевидно, що антихристи не тільки не приймають і не визнають Божих характеру, ідентичності та сутності, а навпаки, вони сповнені уявлень, протистояння й бунтарства щодо Бога й не мають ані найменшої крихти справжнього знання Його. Визначення антихристами Божої роботи, Божого характеру й Божої любові – це знак питання, сумнів, і вони сповнені скептицизму, заперечення й наклепу щодо цього; то що ж тоді з Його ідентичністю? Божий характер представляє Його ідентичність; з таким ставленням до Божого характеру, як у них, їхнє ставлення до Божої ідентичності самоочевидне – пряме заперечення. Це сутність антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина шоста)). Бог розвінчує, що антихристи не вірять у Божу праведність. Вони не вірять, що Божий дім керується істиною, і навіть відмовляються визнати, що слово Бога є істиною. Антихристи завжди розглядають Божі дії на основі власних уявлень і фантазій. Вони сповнені сумнівів і заперечують Божу праведність, вони не вірять, що Бог справедливий і праведний – а це наклеп і богохульство проти Нього. Коли я закінчила читати Божі слова, мені стало страшно. Я думала про те, що поводилася достоту як антихрист: я не формувала свій погляд на речі на основі Божого слова й не вірила в Його праведність. Натомість я облудно вважала: чим більшу відповідальність я беру на себе й чим складнішою є робота, тим швидше мене викриють. Я гадала, що як тільки я не зможу добре виконати свою роботу або виникнуть якісь відхилення, мене відсторонять і відсіють, і тому я завжди хотіла сховатися від цієї відповідальності. Я не хотіла, щоб моя робота була складною або важливою, думаючи, що так мене викриють не так швидко. Тепер, зі слів Бога, я зрозуміла, що Він – праведний і що церква перепризначає людей на обов’язки, спираючись на принципи. Церква не відсторонює людей свавільно через тимчасові помилки чи переступи – вона дивиться на загальні результати людини й ухвалює комплексне рішення. Якщо людина має хорошу людськість і прагне істини, то навіть якщо в її роботі виникають деякі відхилення або вона тимчасово не досягає добрих результатів, церква допоможе їй і підтримає. Аналогічно, якщо хтось не може виконувати реальну роботу через брак рівня, церква розгляне його ситуацію й доручить йому відповідний обов’язок. А якщо людина систематично не виконує реальну роботу, або заважає роботі церкви та перериває її, і якщо вона незмінно не розкаюється після неодноразової допомоги та бесід, то зрештою її відсторонять. Я згадала минулий раз, коли відповідала за роботу над виробництвом фільмів, і як моє прагнення до швидкого успіху створило перешкоди. Тоді інші бесідували зі мною й намагалися допомогти, але я не змінилася, і зрештою мене відсторонили. Однак церква все одно дала мені ще один шанс покаятися, дозволивши продовжувати виконувати обов’язок. Я також бачила, як деякі брати й сестри поруч зі мною часто стикалися з проблемами та труднощами у своїй роботі – але вони були простими, чесними та прагнули істини. Хоча вони мали проблеми й робили помилки, вони змогли поступово засвоїти принципи і виконувати свої обов’язки дедалі краще, постійно перевіряючи себе та розмірковуючи над собою. Із цього я побачила, що Бог праведний і що Божий дім керується істиною. Ті, хто прагне істини й докладає щирих зусиль, іноді можуть робити переступи. Але якщо вони готові покаятися, Божий дім дасть їм стільки шансів, скільки можливо. І якщо вони здатні змінитися, то Божий дім продовжуватиме їх просувати та зрощувати. А от ті, хто не приймає істину, ненавидить її й чинить усіляке зло без покаяння – такі люди будуть вичищені з Божого дому. Церква призначила мене відповідальною за роботу над виробництвом фільмів, і тим самим дала мені шанс практикувати й виправити свої недоліки. Я не лише не була за це вдячною, але й неправильно все зрозуміла й стереглася цього рішення, вважаючи, що Божий дім такий же несправедливий і неправедний, як і суспільство. Хіба це не було різновидом хули проти Бога? Коли я усвідомила це, на мої очі навернулися сльози. Я ненавиділа себе за своє бунтарство, за те, що не мала ані совісті, ані розуму! Я відчула каяття й докори сумління і постала перед Богом, щоб помолитися та покаятися. Надалі я більше не мала наміру неправильно розуміти Бога чи стерегтися Його.
Згодом я прочитала два уривки з Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). «У чому проявляється чесна людина? Перший прояв чесної людини – це відсутність сумнівів у Божих словах. Ще один прояв чесної людини – найголовніший і найважливіший – це в усьому шукати та практикувати істину. Ти кажеш, що чесний, але подумки постійно відсуваєш Божі слова на задній план і просто робиш що хочеш. Хіба це прояв чесної людини? Ти кажеш: “Хоча мій духовний рівень низький, але серце чесне”. Проте коли на тебе лягає якийсь обов’язок, ти боїшся виконати його погано та через це зазнати страждань і понести відповідальність, тож ти знаходиш відмовки, щоб ухилитися від цього обов’язку чи перекласти його на когось іншого. Хіба це прояв чесної людини? Очевидно, що ні. Тож як має поводитися чесна людина? Вона має коритися Божим упорядкуванням, бути відданою обов’язку, який вона має виконувати, і прагнути задовольняти Божі наміри. Це проявляється кількома способами: один – це прийняття свого обов’язку з чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, не ставлячись до нього байдуже й не інтригуючи заради власної вигоди. Це прояви чесності. Інший – це вкладати все своє серце й сили в те, щоб добре виконувати свій обов’язок, у належний спосіб виконувати завдання, доручені тобі Божим домом, і вкладати своє серце та любов у свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Це прояви, які мусить мати чесна людина, виконуючи свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені шлях для практики. Обов’язок – це дане небом покликання людини, зобов’язання, яке вона має виконувати. Він не має нічого спільного з отриманням благословень чи зіткненням із нещастям. Хоч би що чекало на мене – благословення чи нещастя, – я мусила прийняти цей обов’язок із чесним серцем і виконувати його якнайкраще, не плануючи й не вигадуючи схем заради власної вигоди. З якими б труднощами я не стикалася у своєму обов’язку, якщо я щиро покладатимуся на Бога, Він мене спрямовуватиме. Я була готова зробити все можливе, щоб виконати цей обов’язок із відкритим серцем. Якщо мені справді бракуватиме рівня, або якщо мені забракне здібностей і я не впораюся із завданням, тоді я прийму перепризначення від церкви.
Після цього я почала відповідати за роботу над виробництвом фільмів. Під час роботи я іноді стикалася з труднощами або невдачами, але вони більше не сповнювали мене сумнівами. Завдяки одностайній співпраці з братами й сестрами, а також спільному пошуку істин-принципів, ми змогли поступово розв’язати ці труднощі. Я винесла уроки зі своїх невдач, і невдовзі робота покращилася. Бачачи все це, я була розчулена. Те, що я змогла пережити таку зміну, було цілком результатом Божих слів. Дякувати Богу!
