98. Що буває, коли постійно догоджаєш іншим

Я займаюсь роботою з євангелізації в церкві. Ми з сестрою Вандою разом керуємо групою. На початку я бачила, як Ванда активно виконує свій обов’язок і досить ефективно працює. Я вважала її відповідальною людиною, яка несе тягар свого обов’язку. Але згодом я помітила, що вона виконує свій обов’язок дедалі пасивніше. Вона стала рідко помічати проблеми в роботі, не говорячи вже про їхнє розв’язання. Раніше вона завжди зверталася до мене, щоб узагальнити проблеми чи відхилення в роботі та обговорити способи їхнього розв’язання. Але тепер вона просто мовчала. Зазвичай ми ділилися основною роботою в групі та вчасно узагальнювали проблеми. Це допомагало краще розв’язувати проблеми й підвищувати ефективність роботи. Але тепер Ванда не вкладала душу у розв’язання проблем групи. Я подумала: «Вона не виконує обов’язки керівниці групи. Це неприйнятно, мені слід поспілкуватися з нею про це». Але моєю другою думкою було: «В мене зазвичай дуже хороші стосунки з Вандою. Якщо я прямо скажу їй, що вона не дуже обтяжує себе виконанням обов’язку й не здійснює справжньої роботи, чи не поставить це її в незручне становище? Якщо цими словами я порушу мир між нами, як ми ладнатимемо далі? Облиш. Краще не ризикувати. Не варто її засмучувати». У той час я постійно подумки звинувачувала себе: «Можливо, в цей період Ванда була у поганому стані себе почувала в цей період? Якщо так триватиме, постраждає її життя, і це вплине на її роботу. Чи не варто мені якнайшвидше з нею поспілкуватися? Але, якщо я прямо вкажу на те, що вона себе не обтяжує, чи не буде вона відчувати себе скуто і вважати, що я слідкую за її роботою? Можливо, слід повідомити керівниці, щоб вона допомогла Ванді. Тоді мені не доведеться ображати її». Але потім я подумала: «Якщо я повідомлю керівницю, а Ванда дізнається про це, чи не скаже, що я обмовила її? Ні, краще нічого не говорити». Отак я ходила по колу й просто не могла знайти вихід із цієї ситуації. Я усвідомлювала, що перебуваю в неправильному стані, тож помолилася Богу, попросила Його вказати мені шлях пошуку істини й розв’язання моїх проблем.

Одного разу під час зібрання я почула такі слова Божі: «Коли ви бачите проблему, але нічого не робите, щоб її усунути, не обговорюєте її, не намагаєтеся її зменшити, і, ба більше, не повідомляєте про неї вищим керівникам, а граєте роль людиновгодників, хіба це не ознака нелояльності? Чи вірні Богові людиновгодники? У жодному разі. Такі люди не просто не вірні Богові – вони діють як спільники сатани, його слуги й послідовники. Вони не вірні своєму обов’язку й відповідальності, але зберігають вірність сатані. Саме в цьому полягає проблема. Що до професійної неспроможності, то під час виконання свого обов’язку можна постійно вчитися та накопичувати досвід. Такі проблеми легко розв’язати. Найважче виправити розбещений характер людини. Якщо ви не прагнете до істини та виправлення свого розбещеного характеру, при цьому завжди намагаючись догодити людям і не розбиратися з тими, хто, як ви бачите, порушує принципи, не допомагати їм, не викривати й не розкривати їх, а натомість завжди триматися осторонь і не брати на себе відповідальність, таке виконання обов’язку тільки скомпрометує й затримає роботу церкви» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). «Поведінка людей і ставлення до інших повинні ґрунтуватися на словах Божих; це – найбільш базовий принцип людської поведінки. Як люди можуть практикувати істину, якщо вони не розуміють принципів людської поведінки? Втілювати істину в життя – це не казати порожні слова та вигукувати гасла. Незалежно від того, із чим людина може зіткнутися в житті, доки це стосується принципів людської поведінки, поглядів на події або питань виконання свого обов’язку, людина стикається з необхідністю зробити вибір, і їй слід шукати істину, шукати основу й принцип у словах Бога, і тоді знаходити шлях практики. Ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра, шляхом пошуку істини. Наприклад: яким принципом слід керуватися під час взаємодії з іншими людьми? Можливо, твоя початкова точка зору полягає в тому, що гармонія – це скарб, а витримка – це прояв великого розуму, що потрібно зберігати мир, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати й так досягати добрих стосунків з іншими. Обмежений цією точкою зору, ти промовчиш, коли побачиш, як інші вчиняють проступки чи порушують принципи. Ти подумаєш: хай краще робота церкви зазнає збитків, ніж ти когось образиш. Ти намагатимешся підтримувати гармонію з усіма, ким би вони не були. Ти говоритимеш тільки те, що приємне іншим, і думатимеш лише про те, як уберегти їхні почуття й не дати їм утратити обличчя. Навіть побачивши, що в когось є проблеми, ти проявлятимеш терпимість: може, за спиною цієї людини ти й висловишся про її проблеми, але в очі зберігатимеш мир і підтримуватимеш із нею стосунки. Що ти думаєш про таку поведінку? Хіба це не поведінка чоловіковгодника? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Тож хіба діяти таким чином – не ницість? Ті, хто поводиться подібним чином, не є ані хорошими, ані благородними людьми. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від ціни, яку ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, тоді ти зазнав невдачі й не отримаєш Божого схвалення, не будеш Ним згаданий і не задовольниш Його» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Слова Божі змусили мене усвідомити, що я послуговувалася хибною думкою про те, стосунки між людьми мають завжди бути мирними. Якби я завжди викривала й вказувала на проблеми інших, це б ображало їх і, ймовірно, зачіпало їхню гордість, шкодило нашим стосункам, і нам було б важко ладнати далі. Порівнюючи такий підхід зі словами Божими, я нарешті усвідомила, що він не відповідає істині й суперечить принципам буття справжньої людини. Такі люди егоїстичні, підлі, хитрі й підступні. Коли вони помічають чиїсь проблеми, то задля збереження добрих стосунків не говорять нічого, крім лестощів і похвали. Вони нещирі у своєму спілкуванні й насправді не допомагають, а навпаки, завдають людям шкоди. Вони нікчемні в очах Бога, і Він їх не схвалює. Саме так я ставилася до Ванди – я чітко бачила, що вона не обтяжує себе виконанням обов’язку й не здійснює реальної роботи, але я не практикувала істину, вказуючи їй на її проблеми. Мені навіть не вистачало сміливості доповісти про її труднощі. Я думала лише про те, як зберегти свої стосунки з сестрою. Я вважала, що викриття чиїхось проблем викличе в них образу й вразить їхні почуття. Незважаючи на те, що я бачила, як це впливає на роботу, я все одно не бажала зректися плоті й практикувати істину. Я була хитрою людиноугодницею! Я виявила проблему сестри, але не викрила її. І хоча я зберегла наші стосунки, це не принесло жодної користі для її входження у життя, і це також вплинуло на роботу церкви з євангелізації. Вчиняючи так, я насправді шкодила іншим і роботі церкви.

Після цього я замислилася, якими мають бути принципи взаємодії з людьми. Я прочитала такі слова Божі: «Ви мусите зосередитися на істині – тільки тоді ви зможете ввійти в життя, і тільки після входження в життя ви зможете забезпечувати й вести інших. Якщо виявиться, що дії інших суперечать істині, ми маємо з любов’ю допомогти їм прагнути до істини. Якщо інші здатні практикувати істину, а в тому, як вони діють, є принципи, ми маємо намагатися вчитись у них і наслідувати їх. Це і є взаємна любов. Саме такою мусить бути атмосфера в церкві: усі зосереджуються на істині та прагнуть її досягти. Не має значення, наскільки люди старі або молоді, чи є вони досвідченими віруючими. Також неважливо й те, чи мають вони високий або низький духовний рівень. Ці аспекти не мають значення. Перед істиною всі рівні. Обов’язково потрібно звертати увагу не те, хто говорить правильно й відповідно до істини, хто думає про інтереси Божого дому, хто несе найбільший тягар у роботі Божого дому, хто чіткіше розуміє істину, хто поділяє відчуття праведності та хто готовий платити ціну. Такі люди мають отримувати підтримку й підбадьорення від своїх братів і сестер. Ця атмосфера праведності, яку створює пошук істини, мусить панувати в церкві; у такий спосіб ви будете мати роботу Святого Духа, і Бог буде дарувати благословення й керівництво» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки той, хто виконує свій обов’язок усім серцем, розумом і душею, є тим, хто любить Бога). У церкві править істина; брати й сестри мають взаємодіяти згідно з принципами істини. Коли члени церкви взаємодіють між собою, вони мають ставити істину понад усе. Якщо людина порушує принципи, слід вказати їй на це, розібратися з цим, з любов’ю допомогти, щоб вона могла прагнути до істини. Треба підтримувати й захищати кожного, хто говорить і вчиняє за істиною, є чесним і здатним захищати роботу церкви. Святий Дух може виконувати свою роботу лише якщо всі зосереджуються на пошуку й практиці істини та ставлять пошук істини понад усе в церкві. Коли я це усвідомила, мій настрій покращився, і я отримала шлях до практики. Я також подумала про те, що кожна істинно віруюча людина бажає гідно виконувати свій обов’язок і віддячити Богу за Його любов. Але при виконанні своїх обов’язків ніхто не може уникнути проявів своєї розбещеності й багатьох недоліків. Брати й сестри мають допомагати й виправляти один одного. Вказувати на проблеми інших не для того, щоб зганьбити їх, не для того, щоб завдати їм удару, а для того, щоб допомогти людям усвідомити свої проблеми та повністю змінити свої неправильні погляди. Тільки це є істинною любов’ю і проявом взаємної любові. Це захист роботи церкви. І навпаки, якщо ти бачиш проблеми інших, але тримаєш язик за зубами, дотримуючись філософії сатани, щоб захистити власні інтереси, це безвідповідально по відношенню до роботи церкви й входженню в життя інших людей. Жити так – дуже егоїстично й підло. Я замислилася про свою взаємодію з Вандою. Я помітила проблему в її виконанні обов’язку, але не надала їй реальної допомоги, оскільки мене хвилював лише захист свого іміджу, я не думала ні про її входження в життя, ні про роботу церкви. Я дійсно була егоїстичною, підлою та не мала людської сутності! В той момент мене мучили докори сумління, я хотіла практикувати слова Божі і поводитися з сестрою згідно з принципами істини.

Згодом я пішла до Ванди, відкрилася й поспілкувалася з нею. Я розповіла їй по черзі про всі проблеми, які я помітила. Вона була дійсно зворушена, коли прочитала уривок зі слів Божих, і сказала, що дійсно останнім часом перебувала в поганому стані, навіть не знала, що говорити під час молитов. Я була шокована тим, що почула і звинувачувала себе. Якби я раніше на це вказала й допомогла їй, можливо, вона б могла змінити свій неправильний стан, і це б не вплинуло на виконання нею обов’язку. Я зрозуміла, що, не практикуючи істину та діючи як людиноугодниця лише заради збереження стосунків із сестрою, я дійсно завдала їй шкоди. Тож я помолилася Богу й вирішила, що в майбутніх стосунках з людьми я зосереджуватимусь на практиці істини, і коли виявлятиму проблему, я вказуватиму на неї й одразу допомагатиму, а не буду людиноугодницею.

Відтоді Ванда стала більш активною у виконанні обов’язку. Але через деякий час я помітила, що її робота часто порушувала принципи. Навіть коли людина мала погану людську сутність і не відповідала принципам поширення Євангелія, вона все одно ділилась ним, марно витрачаючи зусилля. Я була збентежена. Ванда вже так давно поширювала Євангеліє. Вона повинна краще розуміти кожен аспект принципів. Як вона могла припускатись таких очевидних помилок? Невже її стан досі не змінився? Можливо, варто їй нагадати. Але потім я подумала: «Я вже допомогла їй раніше. Не треба постійно її виправляти. Це дуже незручно. Якщо я весь час її виправлятиму, чи не подумає вона, що я зарозуміла, що я завжди прискіпуюсь до інших, шукаючи проблеми, що я багато вимагаю від людей? Це завдасть шкоди моїй репутації. Мені варто просто облишити це». Отже, я бачила, що стан Ванди не був у порядку під час виконання обов’язку, але я все одно заплющувала очі, не вказувала на це й не допомагала їй. Минув деякий час, і Ванду звільнили, оскільки вона недбало й неефективно виконувала свій обов’язок протягом тривалого часу. Я почувала себе дуже винною. Я чітко бачила проблеми у виконанні обов’язку сестрою, але не звертала уваги. Я заплющувала очі й не робила нічого, щоб нагадати чи допомогти їй. Тепер, коли її звільнили, хіба я також не несла відповідальність за це? Я відчувала муки та була розгублена. Чому я завжди була людиноугодницею, не здатною практикувати істину? У чому корінь цієї проблеми?

Я почала аналізувати й шукати відповідь і побачила, що в словах Божих сказано: «У філософіях життя є постулат, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження дружніх стосунків необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо ти ясно їх бачиш, тобто треба дотримуватися принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Мовляв, друзі мусять обманювати одне одного, ховатись одне від одного, плести інтриги між собою; і хоча вони кришталево ясно знають, якого типу їхні друзі, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження своїх дружніх стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй громаді, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти критикуватимеш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся постулатом філософій життя, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не повірники одне одного. То що ж це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні відкривати свої почуття, ні вести глибокі розмови, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серці, ні вказувати на проблеми, які бачать в іншого, ні говорити слова, які могли б принести іншому користь. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб утримати прихильність інших Вони не наважуються говорити правду чи дотримуватися принципів, щоб це не викликало ворожість до них зі сторони інших. Коли людині ніхто не загрожує, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Звісно, що це хитрий, підступний спосіб існування з елементом оборонної позиції, мета якого – самозбереження. У людей, які так живуть, немає ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. У спілкуванні між собою такі люди займають розважливу, стратегічну оборонну позицію, і від таких стосунків кожен бере те, що йому потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини I. Що значить прагнути до істини (8)). «Сатанинська природа людини містить безліч сатанинських філософій і отрут. Іноді ти сам про них навіть не здогадуєшся й не усвідомлюєш їх, але на них усе одно ґрунтується кожна мить твого життя. Більше того, ти думаєш, що ці речі цілком правильні й розумні, і в них немає нічого хибного. Цього достатньо, щоб показати, що філософії сатани стали людською природою, і тепер люди живуть у повній відповідності з ними, вважаючи такий спосіб життя добрим і не відчуваючи ніякого покаяння. Отже, вони постійно виявляють свою сатанинську природу й постійно живуть за філософіями сатани. Сатанинська природа – це життя людства, його природа і сутність» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Завдяки одкровенню слів Божих я зрозуміла: я не могла втриматись від догоджання іншим, тому що була дуже глибоко зіпсована сатаною. Моє серце було сповнене принципами й законами сатани, наприклад, «ніколи не бий нижче поясу» і «якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» тощо. Такі речі стали кодексом, за яким я проживала своє життя. Керуючись цими сатанинськими принципами, я вважала, що мудрий спосіб життя – це не ображати людей своїми словами й вчинками, підтримувати добрі стосунки й зберігати мир. Тож навіть коли я бачила, що Ванда недбало виконує свої обов’язки й порушує принципи, і це вже має вплив на роботу церкви, я не хотіла викривати або виправляти її. Я вважала за краще дозволити потерпати роботі з євангелізації, але зберегти свої стосунки. Я була настільки міцно зв’язана принципами сатани, що не могла практикувати істину та не мала ні крихти совісті чи розуму! Я побачила, що в словах Божих говориться: «Звісно, що це хитрий, підступний спосіб існування з елементом оборонної позиції, мета якого – самозбереження». Я була глибоко схвильована. Слова Божі вцілили в саме яблучко, викрили мої підступні наміри, коли я жила за сатанинськими принципами. Раніше я з поважним виглядом вважала, що не виправляю сестру, оскільки боюся, що вона почуватиметься скуто. Але насправді це було лише виправдання, щоб не практикувати істину. Я боялася, що якщо надто часто виправлятиму її, вона образиться, подумає, що я гордовита людина, яка любить прискіпуватись і не може ставитись до людей справедливо. Щоб справити гарне враження на сестру, Я заплющувала очі на її проблеми, змушуючи її постійно жити у своїй розбещеності й не усвідомлювати це. Я не була правдивою у своїй взаємодії з іншими, це все була фальшива обгортка й хитрощі. Я була такою безпринципною й підступною! Я згадала, що, співпрацюючи разом з Вандою над виконанням обов’язку, я не практикувала істину й не виконувала обов’язок так, як повинна була це робити. Тепер її звільнили, а мені лишилось тільки шкодувати. Я на собі відчула те, як життя за сатанинськими принципами насправді шкодить і собі, й іншим. Твоє життя стає ницим і ганебним. Я більше не бажала жити за цими принципами. Я хотіла шукати істину й добре виконувати свій обов’язок.

Згодом я побачила, що в словах Божих говориться: «Бути чесною людиною, або, якщо поглянути детальніше, бути простою й відкритою людиною, яка нічого не приховує, яка не бреше, яка не добирає слів, а також бути прямою людиною, яка має почуття справедливості, яка може говорити правдиво. Люди мусять спершу досягти цього. … Бог має найбільшу огиду до підступних людей. Якщо ти хочеш звільнитися від впливу сатани й досягти спасіння, ти мусиш прийняти істину. Спершу ти мусиш стати чесною людиною. Будь відвертим, говори правду, не будь скований своїми почуттями, відкинь удавання й хитрість, говори й розв’язуй питання, керуючись принципами, – це легкий і щасливий спосіб життя, і ти зможеш жити перед Богом» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Лише практикуючи істину, можна скинути кайдани розбещеного характеру). «Моє Царство потребує тих, хто є чесним, тих, хто є нелицемірним чи небрехливим. Щирі та чесні люди непопулярні у світі, хіба ні? Я ж – цілковита протилежність. Чесним людям дозволено приходити до Мене; Я радію таким людям, і такі люди Мені потрібні. Саме в цьому полягає Моя праведність» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 33). Слова Божі допомогли мені зрозуміти, що Бог любить чистих, прямолінійних і чесних людей, які можуть бути відвертими й не лукавити у своїх словах і вчинках. Тільки чесні люди заслуговують на входження до Царства Божого. Так вирішив праведний характер Бога. Подумайте про те, якою показовою є будь-яка взаємодія у світі безбожників. Іншим говорять лише приємні й улесливі слова. Жодного слова правди. Стикаючись зі злом, яке суперечить совісті й етиці, більшість людей вибирають захистити себе і вважають за краще не здіймати галас. Вони не наважуються сказати ні слова правди. Вони надзвичайно лицемірні й підступні, не мають цілісності й внутрішнього стрижня. Але коли я взаємодіяла з іншими, я теж керувалась цими сатанинськими принципами. Коли я помічала проблему, я не викривала її й не допомагала. Я просто захищала свої стосунки з іншими. Таке життя було безпринципним і облудним. Воно викликає в Бога огиду й ненависть. У той момент я подумала про те, що Бог святий і має надійну сутність. Втілений Бог по-справжньому взаємодіє з людьми. Він висловлює істину, піддає суду, викриває людей усюди й завжди, коли вони демонструють свою розбещеність та уявлення про Бога. Зокрема, Божі слова суду та викриття прямо говорять про корінь і суть нашої розбещеності. Хоча слова Його суворі й жорсткі, вони мають змусити нас пізнати себе, покаятися й змінитися. Слова Божі рішучі й однозначні. Всі вони йдуть від серця. По відношенню до людей Боже серце є особливо чесним і надійним. Якби Бог чітко не вказав і не пояснив це нам, якби Він не розкрив нам правду про те, наскільки сильно люди були розбещені сатаною, ми б ніколи не пізнали себе. Натомість ми би жили власними уявленнями, вважаючи себе хорошими. Ми б ніколи не змінили свій розбещений характер і ніколи б не досягли спасіння. Бог сподівається, що ми зможемо дізнатися правду про нашу розбещеність через Його слова суду й викриття, що ми зможемо покаятися перед Богом, жити за Його словами й прагнути бути чесними. Такою є любов Бога до людей. Обміркувавши все це, я відчула велику наснагу. Я вирішила, що готова виконувати вимоги Бога, бути чистою, прямолінійною й чесною людиною.

Одного разу наша керівниця, сестра Белінда, обговорювала з нами роботу. Я зрозуміла, що в роботі, яку їй призначили, було порушення, і хотіла вказати на це. Але потім я подумала: «Сестра є керівницею. Якщо я вкажу на недогляд або відхилення у виконанні нею обов’язку, чи не буде їй ніяково? Що як вона подумає, що я ускладнюю їй життя й спробує поквитатися зі мною пізніше? Облиш це, краще промовчати. Всі припускаються помилок». В цей момент я усвідомила, що моя схильність догоджати людям знову виходить на перший план. Тож я помолилася Богу й попросила вказати мені шлях практики принципів істини. Пізніше я прочитала слова Божі, в яких сказано: «Якщо в тебе мотивації й точка зору “приємної людини”, ти не спроможешся практикувати істину й дотримуватися принципів у жодному питанні, і ти завжди зазнаватимеш невдач і падатимеш. Якщо ти не пробудишся й ніколи не шукатимеш істини, то ти невіруючий, і ти ніколи не здобудеш істини й життя. Що ж тоді робити? Зіткнувшись із таким, потрібно звернутися до Бога в молитві, благаючи про спасіння та просячи, щоб Бог дав тобі більше віри й сили, аби ти зміг дотримуватися принципів, робити те, що мусиш, вирішувати питання згідно з принципами, стояти на своєму, захищати інтереси Божого дому та не допускати ніякої шкоди для його роботи. Якщо ти зможеш зректися власних інтересів, репутації, позиції “приємної людини” та робитимеш те, що мусиш, із чесним і цілісним серцем, тоді ти переможеш сатану та здобудеш цей аспект істини. Якщо ти завжди житимеш за філософією сатани, підтримуючи свої стосунки з іншими й ніколи не практикуючи істину, не наважуючись дотримуватися принципів, то чи зможеш ти практикувати істину в інших питаннях? У тебе не буде ні віри, ні сили. Якщо ти ніколи не можеш шукати чи приймати істину, то чи така віра в Бога дасть тобі отримати істину? (Ні.) А якщо ти не можеш отримати істину, чи можеш ти спастися? Ні, не можеш. Якщо ти постійно живеш за філософією сатани, абсолютно позбавленою реальності істини, то ніколи не зможеш спастися. Ти мусиш розуміти, що отримання істини – необхідна умова спасіння. Як же тоді отримати істину? Якщо ти зможеш практикувати істину й жити за істиною, якщо істина стане основою твого життя, тоді ти здобудеш істину та матимеш життя, а отже, будеш одним зі спасенних» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що люди, які живуть за сатанинськими принципами і завжди догоджають іншим, ніколи не відкриють істини, і зрештою ніколи не здобудуть спасіння. Тоді я також зрозуміла, що якщо ви хочете перестати бути людиноугодником, треба багато молитись і покластися на Бога, попросити в Бога сили, щоб зректися плоті, відмовитись від особистих інтересів і дбати про роботу церкви. Практикуючи в такий спосіб, ви можете поступово подолати обмеження свого розбещеного характеру. Якщо ви зовсім не здатні практикувати істину й не віддані виконанню свого обов’язку, зрештою вас викриють і виженуть. Після цієї думки в мене з’явилась сміливість і мотивація практикувати істину. Я не могла продовжувати догоджати іншим, забуваючи про совість і людяність. Тому я порушила це питання зі своєю керівницею. Коли я розповіла їй про це, відчула значне полегшення. Пізніше, під час зібрання, керівниця поспілкувалася про свій самоаналіз і здобутки після зіткнення з проблемою. Почувши про досвід і усвідомлення сестри, я була дуже зворушена й відчула солодкий присмак практики істини. Цей досвід зміцнив мою віру в практику істини. Коли я пізніше стикалася з подібними ситуаціями, хоча я все ще часто демонструвала погляди людиноугодниці, біль і страждання були меншими за ті, що я відчувала раніше. Я могла свідомо зрікатися себе й практикувати істину. Практикуючи її у такий спосіб, я відчула полегшення та спокій. Цей ефект був досягнутий завдяки Божим словам. Слава Богу!