28. Чи веде прагнення слави й вигоди до щасливого життя?
У 1998 році компанія, де ми з дружиною працювали, збанкрутувала, і ми обоє втратили роботу. Тоді з грошима в сім’ї було досить скрутно. Моя мати хворіла, і потрібні були гроші на лікування, а ще треба було платити за навчання дитини. Я намагався позичити грошей у друзів і родичів, але ніхто не відгукнувся. Я побачив, якими байдужими можуть бути люди одне до одного. Я подумав: «Я маю заробити більше грошей і вибитися в люди, щоб ніхто більше не дивився на мене зверхньо!». Після цього я відкрив свиноферму та разом з іншими партнерами заснував компанію. Але все прогоріло, і я опинився у великих боргах. Згодом хтось порадив мені піти працювати бухгалтером у логістичну компанію. Я дуже дорожив цією роботою, адже це була одна з найвпливовіших компаній країни, і я думав: якщо буду наполегливо працювати, то матиму великі перспективи. Щоб покращити матеріальне становище сім’ї, я часто працював понаднормово. Бос дуже мене цінував і почав доручати мені найважливіші фінансові справи компанії. Я сумлінно підходив до кожного завдання, був старанним і відповідальним у всьому, що мені доручали, тож бос був за мене спокійний. Він був мною дуже задоволений, тому крок за кроком мене підвищували, і від простого бухгалтера я дослужився до керівника відділу. Водночас розширювалося й коло моїх зобов’язань. Ті родичі, друзі та колеги, які колись дивилися на мене зверхньо, почали підлещуватися до мене. Я був такий щасливий і думав, що нарешті мені є до чого прагнути в житті. Розмірковуючи про це, я думав: зараз я лише керівник відділу, але якщо мене знову підвищать, то зросте не лише мій дохід, а й репутація. От тоді я дійсно досяг би успіху й здобув би і славу, і вигоду.
Через деякий час один родич проповідував мені Боже Євангеліє останніх днів. Походивши на зібрання якийсь час, я зрозумів, що істини, які Бог висловлює в останні дні, покликані спасти людство. І якщо людина прагне істини, а її характер змінюється, Бог зможе захистити її під час великих лих, і вона ввійде до чудового місця призначення. Відтоді, працюючи на своїй основній роботі, я також відвідував зібрання з братами й сестрами, їв і пив слова Божі та співав гімни, вихваляючи Бога. Невдовзі я почав виконувати свій обов’язок. Спочатку мій обов’язок не дуже перетинався з роботою. Але з часом справ у ньому побільшало, і іноді доводилося брати на роботі по кілька відгулів поспіль. Я почав перейматися, що мій обов’язок негативно вплине на роботу. Оскільки фінансова робота, за яку я відповідав, була пов’язана з грошима, одна маленька помилка могла коштувати мені посади, і якби бос зрештою звільнив мене, усі мої надії пішли б прахом. Я думав: «Якщо це станеться, хіба мої родичі, друзі та колеги й далі так само поважатимуть мене?». До того ж ми з сім’єю щойно почали жити краще, і якби я схибив і втратив цю роботу, ми б знову опинилися в бідності. Добре все обдумавши, я вирішив рідше брати відгули й брати на себе більше роботи. Після цього, навіть беручи відгул для виконання свого обов’язку, я дзвонив своєму помічнику, щоб проконтролювати його роботу, без кінця нагадуючи та даючи вказівки, аби пересвідчитися, що все йде як слід. У звичайні робочі години я працював ще наполегливіше, і навіть під час духовних роздумів хвилювався через роботу. Навіть наприкінці робочого дня, отримавши якесь завдання, я одразу ж брався за нього. Тоді як інші після роботи йшли додому відпочивати, я залишався в офісі й працював понаднормово. Іноді я працював до пізньої ночі й так виснажувався, що спина нестерпно боліла, а в тілі зовсім не лишалося сил. Я збирався почитати Божі слова після повернення додому, але вже через кілька рядків мозок просто вимикався, і мене так хилило на сон, що я не міг продовжувати. Я навіть заспокоював себе словами: «Почитаю пізніше, коли матиму більше часу», а потім просто лягав спати. Іноді мені хотілося заспокоїти серце, щоб уважно порозмірковувати над Божими словами, але в мене просто не було на це сил. Щойно телефонували по роботі, я закривав книгу Божих слів і йшов вирішувати ці питання. Хоча я й продовжував виконувати свій обов’язок, але, як віруючий, я не міг підтримувати навіть регулярні духовні роздуми чи зберігати нормальні стосунки з Богом. Мені було дуже неспокійно, і я думав, що це зовсім не те життя, якого я хотів. Але згадуючи, який престиж давала мені ця посада, я відчував, що не в силах її покинути. Це була справжня дилема.
Побачивши, який я відданий і відповідальний, бос підвищив мене до посади менеджера з фінансових розрахунків у головному офісі, і тепер я відповідав за всі розрахунки за вантажоперевезення в усій мережі. Це був ключовий відділ компанії, і здобуття цієї посади означало, що я ставав усе ближче й ближче до своєї мети – купити машину й будинок. І це вже не кажучи про додаткові переваги від такого підвищення. Від компаній до приватних осіб – усі, хто хотів швидше отримати аванси чи виплати за перевезення, активно намагалися до мене підлеститися. До того ж я мав дорадче право щодо підвищення зарплат, розподілу завдань і кадрових перестановок у відділі, тому дедалі більше людей намагалося завоювати мою прихильність. Іноді, коли я писав повідомлення в робочий чат, відповідало багато людей, і такою бурхливою реакцією я ще не насолоджувався ніколи в життя. Разом із підвищенням зросла й моя зарплата, а крім того, я мав чималий додатковий дохід. Керівники, які активно шукали моєї допомоги, час від часу приносили мені місцеві делікатеси, дорогі сигарети та алкоголь, подарункові сертифікати тощо. Кожне свято було для мене справжнім сезоном жнив. Іноді я замислювався: як віруючий, я маю бути чесною людиною й не використовувати своє становище заради особистої вигоди, як це роблять невіруючі. Але я просто не міг встояти перед спокусою наживи. Я чудово знав Божі вимоги, але був не в силах їх практикувати. До того ж через тривале напруження очей мій зір поступово погіршувався, а через занадто часту роботу допізна в мене підвищився тиск і набрякали литки, через що після робочого дня я почувався фізично й морально виснаженим. Я розумів, що якщо так триватиме й далі, я підірву своє здоров’я, але просто не міг зупинитися. Адже без цієї роботи я б утратив усі ці матеріальні блага та загальне захоплення. Іноді на зібраннях брати й сестри ділилися тим, як вони переживали різні ситуації, як усвідомлювали свою розбещеність і як змінювалися після читання Божих слів. Я страшенно заздрив їм і думав: «Усі ці брати й сестри прагнуть зміни характеру, а я й далі борсаюся в болоті грошей, слави й вигоди. Мені не те що не вдалося позбутися свого розбещеного характеру – я навіть не жив подобою християнина. Я став абсолютним рабом грошей!». Я розумів, що ця робота дуже вповільнює моє прагнення істини та віру в Бога, але все одно не міг відмовитися від слави й вигоди, які вона мені приносила. Я знав: щойно я відпущу це, уся слава й матеріальні насолоди, здобуті роками важкої праці, будуть утрачені. Мене роздирали суперечності, і я просто не знав, що робити.
Одного дня на зібранні я прочитав уривок із Божих слів: «Люди мають прагнути жити змістовним життям, а не задовольнятися поточними обставинами. Вони повинні жити образом Петра й мати знання й досвід Петра. Вони повинні прагнути чогось вищого та глибшого. Вони повинні шукати глибшої, чистішої любові до Бога та прагнути життя, яке мало б цінність і зміст. Лише це і є справжнім життям; лише тоді вони будуть такими, як Петро. Ти повинен зосередитися на ініціативному входженні на позитивну сторону, і не повинен бути пасивним і дозволяти собі відступати, тому що ти задовольняєшся тимчасовим полегшенням, одночасно ігноруючи при цьому глибші, детальніші та практичніші істини. Ти повинен мати практичну любов, і ти повинен знайти всі можливі способи звільнитися від цього занепадницького, безтурботного життя, яке нічим не відрізняється від тваринного. Ти повинен жити змістовним життям, життям, яке має цінність, і ти не повинен обманювати себе чи ставитися до свого життя як до іграшки» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Божі слова справді просвітили мене. Бог вимагає, щоб ми брали приклад із Петра. Він не був обтяжений мирськими справами та зміг відмовитися від слави, вигоди, статусу й плотських насолод, аби прагнути змістовного життя. Петро мав неабиякі досягнення в навчанні, і завдяки своєму розуму та мудрості він міг би стати поважним чиновником у ті часи. Але він вважав, що гонитва за мирською славою й вигодою через таку кар’єру не має жодного сенсу. Натомість він хотів шукати змістовного життя. Згодом Господь покликав Петра слідувати за Ним. Петро здобув багато істин, прийшов до справжнього розуміння Бога й урешті-решт досяг найвищої любові до Нього та покори до самої смерті, здобувши Боже схвалення. Тоді у світлі цього я подивився на себе. Аби жити в пошані та пробитися нагору, я вкладав усі свої сили в роботу. Але що я насправді здобуду від такої гонитви за грошима, статусом і плотськими насолодами? Поміркувавши, я зрозумів: навіть якщо мої плотські бажання будуть задоволені і я досягну своєї мети – матиму машину, дім і статус, – але, вірячи в Бога, так і не здобуду істини, то який сенс у такому житті? Хіба це не було б марнуванням життя? Життя лише заради плотських насолод нічим не відрізняється від існування тварини. І якими б прекрасними не були ці плотські насолоди, зрештою вони перетворяться на ніщо. Хоча я ще не мав такої рішучості, як у Петра, я мусив прагнути до цього. Мені треба було більше зосередитися на тому, щоб їсти й пити Божі слова та прагнути істини. Тож я помолився Богу, просячи Його відкрити для мене шлях: «Боже, я не хочу так жити далі. Я хочу старанно прагнути істини. Хоча зараз моє розуміння обмежене, я готовий поступово відмовлятися від грошей, слави й вигоди. Прошу Тебе, спрямуй мене, щоб я вирвався з болота грошей, слави й вигоди». Після молитви я відчув себе набагато спокійніше.
Одного дня бос раптом покликав мене на розмову. Він сказав, що система розрахунків за вантажоперевезення вже фактично налагоджена, але авіаційні розрахунки все ще перебувають на етапі освоєння, і він хотів, щоб я взяв цю роботу на себе. Робота з авіаційними розрахунками була куди менш престижною, ніж із вантажними, але обсяг роботи був значно меншим. Я чітко розумів, що Бог почув мою молитву та крок за кроком веде мене до звільнення від пут грошей, слави й вигоди, зважаючи на мій духовний зріст. Керівники у секторі вантажоперевезень були справжніми снобами, і коли почули, що мене перевели, усі вони віддалилися й не хотіли мати зі мною нічого спільного. Іноді, коли вони бачили мене, то демонстративно витягували телефони та вдавали, ніби відповідають на дзвінок. Порівняно з минулим, коли навколо мене постійно вилися люди, я почувався так, ніби впав з п’єдесталу, і ловив себе на думці, що сумую за тими днями, коли мною захоплювалися й підлещувалися до мене. Одного дня на зібранні я прочитав уривок із Божих слів: «У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, вам точно відомо про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розбитою ви вибрали перше, причому без вагань; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви все ж вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто приголомшений. Ваші серця несподівано виявилися настільки нездатними пом’якшитися. Кров серця, яку Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашого покидання та безсилого прийняття, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Кожне Боже запитання влучало мені прямо в серце. Хоча я вірив у Бога, я все ще не міг розпізнати суть грошей, слави й вигоди. Я зосереджував більшу частину своєї енергії на роботі й зароблянні грошей і не міг підтримувати навіть нормальні духовні роздуми чи читати Божі слова. А це останнє перепризначення – хоча я зміг прийняти його від Бога, але, взявшись за авіаційні розрахунки, я побачив, як ті самі керівники, що раніше підлещувалися до мене, раптом змінили своє ставлення, і мене це дуже зачепило. Я усвідомлював, що краще мати владу, бо без неї тебе ніхто не поважає, тож усе ще сумував за тими днями, коли займався вантажними розрахунками. Я справді був тією самою людиною, яку розвінчує Бог: відданою лише грошам, славі й вигоді! Ця зміна посади була шляхом, який відкрив для мене Бог. Оскільки обсяг роботи з авіаційними розрахунками був набагато меншим, ніж із вантажними, я зміг вивільнити час, щоб більше споряджати себе Божими словами й використовувати вільні години для проповідування Євангелія своїм колегам, що було корисно для мого прагнення істини та виконання обов’язків. Зрозумівши це, я перестав сумувати за своєю попередньою роботою.
У травні 2013 року бос об’єднав відділи розрахунків за вантажоперевезення й авіаперевезення, створивши новий відділ і поклавши на мене повну відповідальність. Обсяг роботи тепер подвоївся порівняно з тим часом, коли я керував лише одним напрямком. І хоча мені дали кількох помічників, усе ще залишалося багато питань, які потребували уваги, тож робота знову поступово поглинула весь мій час. Я не міг не згадувати ті часи, коли відповідав за авіаційні розрахунки: тоді я не був таким обмеженим у часі й міг не лише підтримувати регулярні духовні роздуми, а й виділяти час на проповідування Євангелія колегам, завдяки чому я зрозумів багато істин, виявив свої недоліки та відчув нагальний Божий намір спасти людей. Але тепер уся моя енергія була зосереджена на роботі, і я усвідомив, що рішення боса призначити мене керівником новоствореного відділу було спокусою від сатани. Тому я захотів відмовитися від цієї роботи. Але коли я подумав про те, що ця посада була результатом моїх багаторічних старань, мені стало шкода так легко її відпускати, тож я помолився Богу: «Боже, мені дуже важко. Якщо я звільнюся, мені доведеться жити скромно, і всі мої попередні мрії стануть не більше ніж ілюзіями, але я знаю, що прагнення істини важливіше, тому, будь ласка, спрямуй мене». У той час я часто молився Богу, шукаючи Його настанов і керівництва, і свідомо шукав Божі слова для читання. Одного дня я почув гімн Божих слів під назвою «Чи є світ твоїм місцем спочинку?»:
1 Чи дійсно світ – твоє місце спочинку? Чи дійсно ти можеш, уникаючи Моєї кари, добитися від світу хоч найменшої усмішки задоволення? Чи справді ти можеш своєю минущою втіхою приховати порожнечу у своєму серці, порожнечу, яку неможливо утаїти?
2 Може, ти й здатен обдурити всіх у своїй сім’ї, але ти ніколи не зможеш обдурити Мене. Через те, що твоя віра надто мізерна, ти досі, до цього дня, безсилий знайти хоч якісь із принад, що їх може запропонувати життя. Я закликаю тебе: краще щиро витратити половину твого життя заради Мене, ніж провести все твоє життя в посередності та марних клопотах задля плоті, терплячи всі ті страждання, які людині ледь можна витримати. Для чого це – так дорожити собою й утікати від Моєї кари? …
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що значить бути реальною людиною»
Божі слова глибоко мене зворушили. Я згадав, як щодня працював без зупину, наче машина, у гонитві за грошима, статусом і життям у матеріальному достатку, і як у результаті виснажив своє тіло й розум і нажив чимало фізичних недуг. Коли я відповідав за авіаційні розрахунки, у мене було менше додаткового доходу, але я мав більше часу, щоб їсти й пити слова Божі, і моє серце стало ближчим до Бога, що змінило мій духовний стан. Зважаючи на те, що лиха стають дедалі більшими, якби я продовжував чіплятися за гроші й статус, то після завершення Божої роботи, якби я так і не здобув істину та загинув у лихах, було б надто пізно для каяття. Бог приготував для мене таку чудову можливість, дозволивши мені отримувати поживу й полив Його слів, збиратися та бесідувати про Його слова з братами й сестрами, забезпечуючи мене духовним харчем. Проте в мене не було жодної вдячності. Я не розумів нагального Божого наміру спасти людей, був нездатний виконувати свій обов’язок створеної істоти й досі просто планував своє майбутнє та забезпечення. Хіба вся ця важка праця й гарування заради моєї плоті не були марними? Дбаючи лише про дрібні вигоди, що були переді мною, я втратив шанс здобути істину й життя. Я був справді короткозорим! Матеріальні речі, за якими я гнався, не мали б жодної користі під час лих і зовсім не врятували б мене. Зрозумівши це, я став на коліна перед Богом і помолився: «Боже, я справді перед Тобою в боргу. Ти спас мене, але я не думав про те, щоб віддячити Тобі, і я все ще чіпляюся за гроші й статус. Ці речі стали для мене такою спокусою. Боже, мій духовний зріст надто малий. Я не хочу, щоб сатана й далі розбещував мене та робив з мене дурня в цьому брудному світі. Будь ласка, дай мені рішучість повстати проти плоті, щоб я міг повночасно виконувати свій обов’язок, аби відплатити за Твою любов».
Пізніше я прочитав уривок із Божих слів і почав чіткіше бачити наслідки гонитви за славою й вигодою. Всемогутній Бог говорить: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Божі слова влучили в самісіньку точку, розвінчуючи, як сатана використовує славу й вигоду, щоб зв’язувати та контролювати людей. Я давно перебував під впливом сатанинських ідей, таких як: «Гроші – це ще не все, але без них нічого не можна зробити», «Гроші правлять світом» і «Людина дереться вгору; вода тече вниз», і ці ідеї почали керувати мною. Роками я працював понаднормово та неймовірно виснажував своє здоров’я в гонитві за грошима, славою й вигодою, і я став менше молитися Богу та менше читати Його слова, віддаляючись від Нього все далі й далі. Я бачив, що деякі брати й сестри присвячували свій час прагненню істини та що вони швидко прогресували у своєму житті. А я у своїй гонитві за грошима, славою й вигодою майже не досяг у житті жодного прогресу. Яка ж це була жахлива втрата! Роками я з головою поринав у роботу й терпів приниження, і зрештою, хоча мої мрії й здійснилися, я ставав дедалі більш криводушним і лукавим. Я проводив свої дні, спілкуючись із людьми без жодної щирості, ставлячись до них лише з позиції взаємної вигоди. Заради слави й вигоди я втратив свою людську гідність і порядність і жив у постійних стражданнях і муках. Я згадав одного колись відомого підприємця, який став мільярдером ще в молодості й на піку своєї слави та багатства щодня мотався по різних банкетах. Він відмовлявся відпочивати, незважаючи на сильне виснаження, і в результаті захворів і помер, не доживши й до сорока. Ось до чого призводить те, що сатана використовує славу й вигоду, аби шкодити людям. Господь Ісус одного разу сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). В останні дні Всемогутній Бог щедро дарував нам усі істини для спасіння людства. Якби я й далі чіплявся за славу й вигоду, можливо, я продовжив би зростати у своїй посаді, але я втратив би шанс здобути істину та спастися. Я більше не хотів гнатися за своїми так званими ідеалами й вирішив знайти можливість звільнитися з роботи та повночасно присвячувати себе Богові. Я почав готуватися до передачі справ і звернувся до свого генерального директора, пана Сюя, щоб обговорити моє звільнення. Пан Сюй сказав: «Щоб оформити твоє звільнення, потрібна заміна, а на це піде багато часу. Але якщо ти попросиш про тривалу відпустку, я зможу домовитися, щоб якийсь менеджер узяв на себе твою роботу, і ти зможеш передати свої зобов’язання, а потім піти». Обміркувавши це, я погодився з такою пропозицією, і, чекаючи на новини, почав готуватися до передачі справ.
Одного дня на початку жовтня бос сказав мені: «Я чув, що тобі потрібно взяти шестимісячну відпустку за сімейними обставинами. Такого ще ніколи не було серед фінансових працівників нашої компанії, особливо на такій важливій посаді, як твоя. Але лише цього разу я в порядку винятку затвердив її для тебе. Протягом цієї шестимісячної відпустки твоя зарплата зберігатиметься. Коли ти повернешся, тобі виплатять усе відразу, і я збережу за тобою твою посаду керівника». Подякувавши босу, я вийшов з кабінету. Слова боса глибоко мене схвилювали. Отримувати зарплату, не працюючи шість місяців, та ще й зберегти посаду керівника? Здавалося, компанія дуже мене цінує. Я згадав, як бос планував доручити мені управління фінансами головного офісу. Якби це сталося, я став би одним із керівників компанії, а це означало б, що ще більше людей дивилося б на мене з повагою. Тієї миті я відчув, що мої думки та наміри були неправильними, і згадав два уривки з Божих слів, які читав на попередніх зібраннях: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). «Коли люди проходять свій досвід аж до того дня, коли їхній погляд на життя, а також сенс і основа їхнього існування цілком змінюються, тобто вони трансформуються до самих кісток і стають кимось іншим, хіба це не неймовірно? Це велика зміна, докорінна зміна. Ти досягаєш моменту, коли тобі байдуже, чи маєш ти славу, статус, багатство, насолоди або владу та велич світу – ти можеш легко все це відпустити. Лише тоді можна вважати, що ти маєш людську подобу. Ті, хто зрештою буде довершений Богом, – це саме така група; вони живуть заради істини, живуть заради Бога й живуть заради того, що є справедливим. Це подоба справжньої людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із Божих слів я зрозумів, що хоча слова боса начебто задовольняли мої плотські потреби, за ними стояв сатанинський підступ. Сатана мав намір використати гроші, славу й вигоду, щоб спокусити мене та змусити й далі служити йому, аби зрештою я втратив шанс на спасіння. Натомість Бог сподівався, що я житиму, аби здобути істину та належно виконувати свій обов’язок створеної істоти – саме до цієї мети я мав прагнути. Божі слова зміцнили мою віру, і я швидко владнав усі процедури передачі справ. Процес передачі пройшов дуже гладко, і я усвідомив, що все в Божих руках і влаштовано Богом. Менш ніж через місяць після звільнення я почав виконувати свої обов’язки в церкві, і в мене з’явився час на регулярні духовні роздуми та повноцінне церковне життя. Я насолоджувався щоденним поливом і поживою від Божих слів, і моє серце повнилося миром і радістю. Коли я стикався з труднощами у своїх обов’язках, я молився Богу й радився з братами-напарниками, а щодо проблем, які не міг вирішити, шукав відповідей у лідерів. Іноді брати й сестри вказували на мої недоліки в обов’язках, і хоча мені було трохи ніяково, але завдяки молитві, а також тому, що я їв і пив слова Божі, я зміг коритися й знаходити в Божих словах шлях для практики, що покращило ефективність виконання мого обов’язку. Усе це завдяки Божим настановам!
Завдяки цьому досвіду я чітко побачив, що гроші й статус приносять лише тимчасову насолоду, і що навіть якби я здобув багатство, славу та вигоду, що перевершують мої найсміливіші мрії, це було б не більше ніж швидкоплинне торжество, за яким настала б порожнеча, і зрештою я став би жертвою для сатани. Сьогодні я здатен звільнитися від спокус грошей і статусу, уникнути сатанинських мук і йти правильним життєвим шляхом. Усе це завдяки настановам Божих слів. Божа робота спасіння людства є справді практичною, і я від щирого серця дякую Богу!
