38. Мій вибір
Мої батьки рано пішли з життя, і ми з двома сестрами змалечку жили з нашою бабусею, і саме вона проповідувала нам Євангеліє Господа Ісуса. Ми часто молилися Господу, а в неділю ходили з бабусею до церкви. Після її смерті нас до себе забрали тітка з дядьком, які ставилися до нас як до власних дітей. Тітка часто казала нам, що навчання – найважливіша річ у житті та ключ до світлого майбутнього. Я тримала ці слова в серці і думала, що хоч би що трапилося, я не можу покинути навчання. Я дуже старанно вчилася та навіть коли хворіла, наполягала на тому, щоб іти до школи. Мої оцінки завжди були серед найкращих у класі, та я здобула багато нагород і грамот.
У 2020 році, після спалаху пандемії COVID-19, я перестала ходити до церкви й почала читати Біблію вдома. Мене надихнув приклад святих із Біблії, які присвятили своє життя Богу, і з часом у мене з’явилося бажання служити Йому. Я почала шукати в інтернеті групи для зустрічей, і в серпні 2020 року подруга на Facebook запросила мене на онлайн-зустріч. На зустрічі вони свідчили мені про роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Коли я вперше прочитала слова Всемогутнього Бога, то була глибоко зворушена й схвильована, бо Його слова мали владу та викривали багато таємниць, яких я раніше не розуміла. Тому я з великим бажанням відвідувала онлайн-зібрання, а у вільний час дивилася багато фільмів від Церкви Всемогутнього Бога та досвідні свідчення братів і сестер. Моє серце сповнилося радості та було повністю забезпечене.
Невдовзі я вже практикувала полив новонавернених онлайн. Через пандемію я могла навчатися лише дистанційно та мала багато вільного часу, тож поєднувати обов’язки й навчання було не надто складно. З часом мої дядько й тітка почали хвилюватися, що мої обов’язки вплинуть на навчання, і тому попросили мене припинити відвідувати онлайн-зібрання. Я трохи захвилювалася, подумавши: «Якщо мені не дозволять відвідувати онлайн-зібрання, як я буду виконувати свої обов’язки? Останнім часом все більше і більше новонавернених приходить, щоб прийняти роботу Всемогутнього Бога, і якщо я не поливатиму їх належним чином, постраждає їхнє життя. Це була б моя провина, і, безумовно, мене б через це мучило сумління». Тому я вирішила продовжувати виконувати свої обов’язки. Одного разу лідер запитав мене у повідомленні, чи не хочу я виконувати свої обов’язки повний робочий день. Я була в захваті й, отримавши це повідомлення, одразу погодилася, бо нарешті могла присвятити весь свій час Богові, і моя мрія служити Йому все життя здійснилася б. Але я також мала певні побоювання, бо подумала: «Якщо я виконуватиму свої обов’язки повний день, що тоді буде з моїм навчанням? Якщо я кину навчання, що буде з моїм майбутнім? Як відреагують дядько з тіткою? Вони все ще чекають, що одного дня я піклуватимуся про них і віддячу їм за любов і зусилля, вкладені в моє виховання». Саме тоді я прочитала два уривки з Божих слів: «Незалежно від того, який обов’язок людина виконує, це найдоречніша справа, яку вона могла б робити, найпрекрасніша та найсправедливіша справа серед людства. Будучи створеними істотами, люди повинні виконувати свій обов’язок, і лише тоді вони можуть отримати схвалення Творця. Створені істоти живуть під пануванням Творця й приймають усе, що передбачено Богом, і все, що походить від Бога, тому вони мусять виконувати свої зобов’язання й обов’язки. Це абсолютно природно і виправдано, і було визначено Богом. Із цього видно, що для людей виконання обов’язку творіння є більш справедливим, прекрасним і благородним, ніж будь-що інше, вчинене під час життя на землі; ніщо серед людства не є більш значущим чи гідним, і ніщо не приносить більше сенсу та цінності в життя створеної істоти, ніж виконання обов’язку створеної істоти. На землі тільки та група людей, яка правдиво й щиро виконує обов’язок створеної істоти, є тими, хто кориться Творцеві. Ця група не слідує за світськими тенденціями; вони коряться керівництву і спрямуванню Бога й слухають тільки слова Творця, приймають істини, висловлені Творцем і живуть згідно зі словами Творця. Це найправдивіше, найгучніше свідчення, і це найкраще свідчення віри в Бога. Здатність виконувати обов’язок створеної істоти, здатність задовольняти Творця – для створеної істоти це найпрекрасніше серед людства, і це те, що слід поширювати як розповідь, яку всі люди мають хвалити. Усе, що Творець доручає створеним істотам, мусить бути беззастережно прийнято ними; для людства це питання і щастя, і привілею, а для всіх тих, хто виконує обов’язок створеної істоти, немає нічого більш прекрасного або гідного згадки; це щось позитивне. … Будучи створеною істотою, коли хтось приходить до Творця, він маєш виконувати свій обов’язок. Так чинити дуже доречно, і він повинен виконувати цю відповідальність. За умови, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів ще один етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Бога в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й бути очищеними, починати задовольняти Божі наміри й ставати на правильний життєвий шлях, і, в кінцевому підсумку, бути здатними боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не ставати предметом нещасть від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина сьома). «Оскільки всі ми належимо до людського племені та є благочестивими християнами, наш обов’язок і повинність – віддати наш розум і тіло для звершення Божого доручення, бо все наше єство прийшло від Бога й існує завдяки Божому царюванню. Якщо ми не присвятимо наш розум і тіло для звершення Божого доручення та для справедливої справи роду людського, то наші душі почуватимуться осоромленими перед тими, кого піддали мученицькій смерті за Боже доручення, і ще більше осоромленими перед Богом, Який забезпечив нас усім» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського). У Божих словах ясно сказано, що присвячувати своє тіло й розум виконанню Божого доручення та поширенню Його Євангелія – це наша відповідальність і наше зобов’язання. Якщо ми не присвячуємо своє тіло та розум Божому дорученню й живемо лише заради плоті, тоді наше життя не має сенсу. Бог сподівається, що ми виконуватимемо свої обов’язки, а не марнуватимемо час. Я – створена істота, моє життя походить від Бога, тому я маю виконувати свої обов’язки. Завдяки Божим словам я також усвідомила, що виконання обов’язків – це шлях до спасіння та вдосконалення, і якщо я перестану їх виконувати, моє життя стане порожнім, і я житиму марно, без схвалення Всемогутнього Бога. Божі слова дали мені сміливість, і в мене з’явилося бажання задовольнити Його та присвятити Йому своє життя. Хоч я й була готова від усього відмовитися, зокрема від навчання, аби виконувати обов’язки створеної істоти, я все одно переживала, що буде з моїм майбутнім, якщо я кину навчання. Я питала себе, чи зможу я знайти гідну роботу без диплома і забезпечити себе в майбутньому. Я також пригадала слова, які часто говорила мені тітка: «Освіта – це найважливіше в житті. Знання – найцінніший скарб, який неможливо вкрасти, і ключ до світлого майбутнього». Я думала, що якщо погано вчитимусь, то не зможу знайти гідну роботу й не матиму стабільного життя. Від цієї думки я стала ще більш тривожною та стурбованою. На той момент до закінчення середньої школи мені залишалося всього два-три місяці, тому я хотіла спершу завершити навчання. Так я навчалася і водночас виконувала свої обов’язки в церкві. Я прагнула успішно поєднувати і те, й інше, але насправді це було дуже складно. Часом мені доводилося виконувати домашнє завдання й поливати новонавернених, і моє серце не могло заспокоїтися. Пам’ятаю, одного дня мені задали домашнє завдання, і коли я побачила, як його багато, я замислилася, що буде з моїми обов’язками, якщо я спробую все це виконати. Щобільше, коли я читала матеріал, який вивчала, то відчувала великий дискомфорт, адже більша частина вмісту не відповідала істині, а деякі речі навіть суперечили їй та заперечували існування Бога. Через це я відчувала сильний біль і внутрішній неспокій. Я ніби жила у двох світах: світі світла та світі темряви, стоячи одною ногою у світлі, а другою в темряві. Тоді я нарешті усвідомила, що маю зробити вибір між навчанням та обов’язками.
Я прочитала уривок із Божих слів: «Деякі люди вибирають хорошу спеціальність у коледжі та в кінцевому підсумку знаходять задовільну роботу після закінчення навчання, роблячи тріумфальний перший крок у своїй життєвій подорожі. Деякі люди вивчають та опановують безліч різних навичок, але все ж ніколи не знаходять роботу, що підходить їм, або ніколи не знаходять свою посаду, не кажучи вже про кар’єру; на початку свого життєвого шляху вони стикаються з перешкодами на кожному кроці, їх оточують неприємності, їхні перспективи похмурі, а їхнє життя невизначене. Деякі люди старанно займаються навчанням, але втрачають усі шанси отримати вищу освіту за крок до завершення; здається, їм ніколи не судилося домогтися успіху, їхнє найперше прагнення в життєвій подорожі розчинилося в повітрі. Не знаючи, рівний чи кам’янистий шлях чекає на них попереду, вони вперше відчувають, наскільки людська доля сповнена змінними факторами, і тому ставляться до життя зі сподіваннями і страхом. Деякі люди пишуть книги й досягають певного рівня популярності, незважаючи на те, що вони не дуже освічені; дехто заробляє гроші в бізнесі, хоча й майже повністю неграмотний, і може утримувати себе в такий спосіб… Яку професію людина обирає, як вона заробляє на життя: чи є у людей якийсь контроль над тим, чи роблять вони хороший, а чи поганий вибір у цих питаннях? Чи узгоджується це з бажаннями й рішеннями людей? У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть отримати задоволення чи втіхи. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя й скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що мої доля та майбутнє не в моїх руках і не залежать від моїх зусиль. Вони повністю визначені Творцем. Моя тітка завжди казала, що знання – це ключ до світлого майбутнього та незліченних багатств. Ці слова глибоко вкоренилися в моєму серці, і я повірила, що це істина. Я часто казала собі, що хай що станеться, я не повинна кидати навчання, адже це ключ до мого успішного майбутнього, а якщо я кину навчання, моя доля не зміниться на краще. Я не хотіла вирости й померти бідною, тому старанно вчилась. Але тепер я усвідомила, що сатана використовує слова, які вкоренилися в моєму серці, щоб вводити людей в оману, спонукати їх противитися Богу та заперечувати Його володарювання й упорядкування, змушуючи вірити, що хороша доля залежить від наших власних зусиль і знаходиться в наших руках, і заперечувати істину, що доля людини знаходиться в руках Творця. Я дивувалася, чому багато людей з високими академічними досягненнями та престижними спеціальностями отримують роботу й статок, які аж ніяк не відповідають їхнім очікуванням. Дехто, закінчивши навчання, працює нянею, фермером, продавцем, а дехто навіть не може знайти роботу. Натомість багато людей, які зовсім не вчилися або робили це не надто старанно, стали багатими чи відомими. Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що наші долі не в наших руках, а в руках Бога. Як сказав Господь Ісус: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Матвія 6:25–26). З Божих слів я зрозуміла, що Він – джерело всього, що нам потрібне, Він забезпечує всі наші потреби, тому мені не варто ні про що турбуватися. Яким буде моє майбутнє, чи матиму я що їсти, де жити, чи знайду хорошу роботу, – про це не варто турбуватися, я просто маю шукати Бога й довірити Йому все, а Він усе влаштує та упорядкує. У той момент я відчула полегшення і вирішила припинити навчання й зосередитися на своїх обов’язках. Але я хвилювалася, що моя сім’я не погодиться з цим, і відчувала, що я перед ними в боргу. Вони багато пережили, щоб виростити мене. Мій дядько часто працював понаднормово й брав додаткову роботу, щоб заробити більше грошей на наше утримання. Іноді він сам не їв, щоб нам вистачило їжі. Мені було дуже боляче думати про це, але якби я відмовилася від своїх обов’язків, щоб віддячити їм, моя совість не дала б мені спокою.
Згодом я натрапила на уривок зі слів Всемогутнього Бога, який розв’язав мою проблему. Всемогутній Бог говорить: «Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. У свою чергу, у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого передвизначення. Саме подих життя від Бога підтримує кожну живу істоту протягом усього її зростання до дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина існує та зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина росте ласкою батьківського виховання та що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, на якій триває її життя, що наполегливість – це джерело існування її життя, а переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і забезпечення людині абсолютно нічого не відомо, і саме так вона марнує життя, дароване їй Богом… Ніхто з людей, про яких Бог дбає день і ніч, не береться вклонятися Йому. Бог просто продовжує працювати над людиною, щодо якої немає жодних очікувань, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те, з яким запалом Бог відчайдушно жадає, щоб людина повернулася до Нього» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Із Божих слів я зрозуміла, що Він забезпечує кожного, і хоча здається, ніби це наша сім’я дбає про нас, насправді це Бог стоїть за всім, усе впорядковує та наглядає за нами протягом усього життя. Я раптом згадала, що коли ми з сестрами були ще дітьми, ми добре жили навіть без опіки батьків. Де б ми не жили, люди, яких ми зустрічали, завжди були до нас добрі та ставилися до нас як до своїх дітей. Я також пригадала, що коли мені було сім років, ми з сестрою переходили дорогу, і на нас раптом налетіла машина, яка ледь нас не збила. Ми з сестрою завмерли від страху, але машина вмить зупинилася, і ми не постраждали. Іншого разу, коли я переходила дорогу, мене ледь не збив триколісний велосипед, але він також раптово зупинився, і я знову залишилася неушкодженою. Згадуючи ці випадки, я не могла стримати сліз. Бог завжди був поруч, оберігаючи й захищаючи мене, але я цього не усвідомлювала. Я думала, що все, що я маю, – це результат жертовності та важкої праці моїх дядька й тітки. Я завжди відчувала вдячність до них і сподівалася колись їм відплатити. З Божих слів я зрозуміла, що все, що я мала, було завдяки Його любові й турботі, і що саме Він найбільше заслуговує на мою любов і вдячність. Як створена істота, я маю зобов’язання та відповідальність виконувати обов’язки створеної істоти. Після цього я помолилася Богу та попросила Його дати мені сміливість розповісти родині про своє рішення.
Одного вечора я надіслала повідомлення своїй тітці, і ось що я написала: «Тітонько, коли я була маленькою, бабуся поділилася зі мною та сестрами Євангелієм Господа Ісуса, навчила нас молитися Богу та пояснила нам, що Він – Творець. Я побачила, який Бог прекрасний і добрий, як Він пожертвував усім заради людства та прощає нам усі гріхи, скільки б їх не було. Якщо Бог робить для нас усе, чому б нам, людям, не виконувати свої обов’язки під Його управлінням. Тому я вирішила служити Богу. Господь знову став плоттю, і Він – Усемогутній Бог, який здійснює роботу суду й очищення, щоб звільнити людей від гріха. Я хочу присвятити весь свій час своїм обов’язкам і виконати свою обіцянку Богу. Сподіваюсь, ти зможеш прийняти моє рішення». Коли я надіслала це повідомлення, мені ніби камінь з душі впав і стало набагато легше.
Наступного ранку тітка сказала мені: «Шаро, ти впевнена у своєму рішенні? А як же твоє майбутнє? Дядько стільки для тебе зробив, а ти так легко відмовляєшся від навчання?». Тітка також сказала мені багато образливих речей, які глибоко мене засмутили. Вона запитала мене: «Чи ти ще вчишся?». Я відповіла: «Ні, вже не вчуся». Коли тітка це почула, вона дуже розсердилася і підвищила голос: «Що? Ти не вчишся? Що ти собі думаєш? Ми з дядьком так важко працювали, щоб відправити тебе до школи, а ти так з нами вчиняєш? Я завжди вважала тебе найдобрішою та найрозумнішою серед сестер, але, видається, я помилялася. Ти нас дуже розчарувала!». Я не могла стримати сліз, адже знала, що вони пішли на величезні жертви заради мене, але я розуміла, що вибір на користь своїх обов’язків був правильним. Але скільки б разів я не намагалася пояснити, моя тітка просто не розуміла мене. Пізніше, сидячи на кухні, я написала повідомлення одній сестрі та розповіла їй про свої переживання. Сестра підтримала мене й надіслала уривок із Божих слів: «Ти повинен мати в собі Мою відвагу, і ти повинен мати принципи, коли доходить до зустрічі з родичами, які не вірять. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Покладайся на Мою мудрість, щоб іти досконалим шляхом; не дозволяй жодній із сатанинських змов оволодіти тобою. Зроби все можливе, щоб покласти своє серце переді Мною, і Я втішу тебе та принесу тобі мир і радість. Не слід намагатися виглядати якимось певним чином перед іншими; хіба те, що ви робите Мене задоволеним, не має більшої цінності та ваги? Задовольняючи Мене, чи не наповнишся ти ще більшим вічним і пожиттєвим миром і щастям?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Божі слова зворушили моє серце, додали мені сил, і я відчула, що Він підбадьорює, робить нагадування і напучує мене. Я розуміла, що сатана використовує мою родину, щоб спокусити й атакувати мене, зробити мене слабкою і змусити відступитися, та я не могла піддатися йому. Хоч як би моя родина до мене ставилася, я мала бути непохитною у своєму свідченні, щоб посоромити сатану! Я помолилася Богу: «Боже, сатана нападає на мене, і я слабка та безсила. Прошу, дай мені сил, пильнуй моє серце та захисти від підступів сатани». Після молитви я набралася сміливості та була готова покластися на Бога, щоб протистояти неминучій ситуації. Невдовзі повернувся мій дядько. Побачивши його, я знову занервувала. Дядько запитав: «Ти хочеш піти й служити Богу в церкві. Це те, чого ти справді бажаєш?». Я кивнула. Він знову запитав: «Чи ти впевнена у своєму рішенні?». Я відповіла: «Так». Я думала, що дядько розлютиться, але, на мій подив, він сказав: «Гаразд, якщо це твоє рішення, я тебе не зупинятиму. Шаро, я обіцяв твоїй матері, що подбаю про вас із сестрами та забезпечу вам освіту, і тепер, коли я це вже зробив, я більше не втручатимусь у твої рішення. Якщо ти не пошкодуєш про свій вибір, іди й роби, що хочеш». У той момент я не могла стримати сліз, адже зовсім не очікувала, що мій дядько так спокійно відреагує. Я зрозуміла, що всі навколо мене перебувають під Божим володарюванням, що це Він зробив, і від щирого серця подякувала Йому!
Але, на мій подив, одного дня дядько раптом передумав і зажадав зустрітися з братами та сестрами, заявивши, що я не можу піти, поки він цього не зробить. Я мала віддавати йому свій телефон о 8 вечора та не могла відвідувати зібрання, а якщо я відмовлюся віддати телефон, він мене вижене. Ці його слова дуже мене налякали. Оскільки мій дядько був досить суворим, я не наважилася не послухатися його вимог, але о 8 вечора треба було поливати новонавернених, а якщо дядько забере телефон, то як мені їх поливати? Я не могла заспокоїтись через ці думки, тому помолилася Богу: «Боже, зараз я нічого не можу вдіяти, я довіряю Тобі свою нинішню ситуацію. Прошу, допоможи мені». Після молитви я подумала про те, що все в Божих руках, і що я маю покладатися на Нього, бути з Ним і не дозволяти сатанинським схемам здійснитися. Ця думка принесла мені просвітлення, і я вирішила поливати новонавернених. Настала 8 вечора, але дядько не забрав мій телефон, і я, як зазвичай, відвідала онлайн-зібрання. На мій подив, дядько нічого не сказав і не перервав мого онлайн-зібрання, і не сказав ні слова, поки я не завершили зібрання з новонаверненими. Тієї миті я не могла стримати сліз. Я зрозуміла, що хоч би яким суворим не був мій дядько, він також перебував у Божих руках, під Його володарюванням і керівництвом. Я сподівалася, що переслідування з боку дядька припинилося, але він і далі чинив мені перешкоди. Часом я дивувалася: «Чому дядько раптом передумав і почав протидіяти мені?». Так тривало, доки я не прочитала два уривки з Божих слів: «Коли Бог працює, опікується людиною і проникливо спостерігає за цією людиною, і коли Він прихильний до цієї людини і схвалює її, сатана відразу слідує позаду, намагаючись ввести людину в оману й серйозно скривдити її. Якщо Бог бажає здобути цю людину, то сатана робитиме все, що тільки може, аби перешкодити Богу, використовуючи різноманітні нечестиві хитрощі, щоб спокусити людину, завадити Божій праці та зіпсувати її, аби досягти своєї прихованої мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче захопити собі тих, кого Бог бажає здобути, він хоче керувати ними й заволодіти ними, щоб вони вклонялися сатані, щоб разом із ним чинили злі дії й чинили опір Богу. Хіба то не зловісний мотив сатани?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний IV). «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче щось народжене людськими домовленостями або людськими завадами. Але за лаштунками кожен крок роботи і все, що відбувається, є ставкою, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні про Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог у вас виконує, стоїть парі сатани з Богом, – за всім цим стоїть битва. … Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що Бог хоче спасти людей, а сатана не бажає, щоб люди вільно слідували за Богом і щоб Він здобував їх. Отже, коли люди прагнуть наблизитися до Бога й поклонятися Йому, сатана докладає всіх зусиль, щоб перешкоджати їм і завадити приходити до Бога. Я побачила, наскільки сатана злий і безсоромний! На перший погляд здавалося, що я зіткнулась із перешкодами й обмеженнями з боку своєї сім’ї, але за цим приховувалися завади сатани. Сатана використовував людей, справи та речі навколо мене, щоб завадити мені слідувати за Богом. Такою була злостива мета сатани, і я зненавиділа його ще дужче. Бог говорить: «Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення». Хоч як би сатана не перешкоджав і не заважав мені, я буду непохитною у своєму свідченні та посоромлю його! Я також згадала, через що пройшов Йов. Сатана таємно побився з Богом об заклад, і Йов зазнав різних тілесних, емоційних і духовних страждань. Йов переніс багато труднощів, не збунтувавшись і не віддалившись від Бога. Навіть коли дружина перешкоджала йому й нападала на нього, щоб змусити покинути віру в Бога, він залишився непохитним. Зрештою, сатана побачив, що Йов, попри великі муки, усе ж не відрікся від Бога та не зрадив Його, і осоромлений відступив. Ці думки ще більше зміцнили мою рішучість слідувати за Богом. Згодом мій дядько майже щодня приводив родичів, щоб переконати мене змінити думку. Він запитав: «Що для тебе зараз важливіше: обов’язок чи родина? Вибирай!». Вони висловлювали багато думок, в яких протистояли Богу й заперечували Його, і я чітко побачила їхнє справжнє обличчя, сповнене спротиву й ненависті до Бога. Хоч як би вони не намагалися мене переконати чи перешкодити, ніщо не змусило мене змінити своє рішення. Я продовжила виконувати свій обов’язок і зібрала речі, щоб покинути дім. Тепер, коли я виконую свій обов’язок з братами і сестрами, я відчуваю легкість і спокій. Нарешті я можу вільно слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок!
