1. Я навчився, як гармонійно співпрацювати з іншими
У серпні 2021 року куратор сказала мені, що планує поставити брата Ван Цзіня зі мною в пару для співпраці у роботі з текстами, і що щойно знайдеться підходяща приймаюча сім’я, вона влаштує нас туди. Щойно я це почув, то миттєво відчув опір, і в голові спливла вся неприємна історія стосунків між мною та Ван Цзінем.
Коли я раніше виконував обов’язок з текстами, то спершу був тим, хто вів нашу групу. Брати і сестри, з якими я співпрацював, рідко висловлювали заперечення чи вказували на проблеми в написаних мною листах спілкування, і куратор завжди обговорювала справи зі мною. Але після того, як до групи приєднався Ван Цзінь, він часто мав іншу думку щодо моїх листів і вказував на проблеми. Хоча він і мав рацію, я не бажав цього приймати. Я був у групі так довго, і ніхто ніколи так прямо не вказував на мої недоліки. Через його зауваження здавалося, ніби я гірший за нього. Було два випадки, коли він вказував на проблеми в моїх статтях просто перед куратором, і мені було особливо важко це прийняти. Я думав собі: «Невже куратор подумає, що навіть після стілького часу роботи з текстами я досі не засвоїв принципів так добре, як той, хто щойно почав навчання? Як же мені тепер на очі показуватися?». Коли я так думав, мені здавалося, що Ван Цзінь навмисне чіпляється до мене, намагаючись присоромити мене прилюдно, і я мимоволі став упередженим проти нього. Я відчував особливу кризу, коли бачив, як він дуже чітко й розумно бесідує перед куратором. Я відчував, ніби він затьмарив мене й позбавив мене місця в серці куратора. Пізніше, коли ми разом вивчали комп’ютерні навички, Ван Цзінь зіткнувся з проблемою й попросив мене про допомогу. Я думав: «Що ти не такий уже й здібний? Хіба не ти постійно кажеш, що я в цьому не розбираюся або того не вмію? Якщо я в усьому гірший за тебе, то чому ти взагалі мене питаєш?». Я щиро не хотів його вчити й говорив з ним нетерплячим тоном. Через деякий час Ван Цзінь сказав мені: «Брате, спілкуючись із тобою цей період, я виявив, що ти не тільки маєш зарозумілий характер і відмовляєшся приймати істину, але й сильне бажання статусу. Якщо ти так продовжуватимеш, боюся, що зрештою станеш антихристом». Коли я це почув, моє обличчя запалало від сорому, ніби мені дали ляпаса. Мені було жахливо: «Одне діло назвати мене зарозумілим, але як він міг сказати, що я стану антихристом? Хіба він не просто вішає на мене ярлик? Що це за людина – антихрист? Це люди, яких Бог ненавидить і відсіює, і яких брати і сестри відкидають. Якщо мої брати і сестри дізнаються про це, що вони про мене подумають?». Щоразу, згадуючи про це, я відчував сильну відразу до Ван Цзіня й ніколи більше не хотів співпрацювати з ним у виконанні обов’язків.
Я й уявити не міг, що церква знову організує нашу співпрацю. Я подумав: «Так не піде. Я мушу знайти спосіб переконати куратора. Я в жодному разі не можу дозволити йому приєднатися до групи». Але я хвилювався, що якщо скажу правду, куратор подумає, що я прискіпливий і зовсім не знаю себе. Тож я почав ходити манівцями й сказав: «Хоча Ван Цзінь і виконував раніше обов’язок з текстами, він ніколи не редагував проповідей. Крім того, у нього досить серйозна астма й шийний спондильоз, і він старіє. Він не дуже підходить для цього обов’язку». Але кураторка відповіла: «Коли Ван Цзінь раніше виконував обов’язок із роботи з текстами, його професійні навички були найкращими в групі, і він дещо осягає принципи. Поки що вам краще й надалі співпрацювати». Почувши це, я відчув легке розчарування. Думка про те, що доведеться щодня стикатися з кимось, хто постійно вказує на мої проблеми, викликала в мене внутрішнє пригнічення. Я навіть не міг описати це відчуття. Через кілька днів лідерка прийшла на зібрання, і перед нею я знову вдав, що турбуюся про Ван Цзіня, кажучи, що він старіє й має слабке здоров’я, і що я боюся, що він не витримає навантаження обо’вязку роботи з текстами. Сказавши це, я відчув легкий докір сумління, знаючи, що не говорю того, що насправді у мене на серці. Але коли я подумав, що мої слова можуть переконати лідерку не дозволити Ван Цзіню приєднатися до групи, ця крапля неспокою зникла. На мій подив, погляд лідерки був точнісінько таким, як у кураторки. Я був неймовірно засмучений. Коли я повернувся додому, я поділився з дружиною своїми зауваженнями щодо Ван Цзіня. Вислухавши мене, вона нагадала: «Незалежно від того, з ким ми співпрацюємо, завжди є урок, який ми повинні засвоїти. Ти постійно зациклений на інших – це не прояв прагнення до істини!». Я знав, що вона має рацію, але все одно не хотів співпрацювати з Ван Цзінем і належним чином не розмірковував над собою. Я все ще сподівався, що лідерка не зможе знайти підходящу приймаючу сім’ю, щоб мені не довелося з ним співпрацювати.
Одного вечора, після 11-ї години, у мене раптово піднялася висока температура – 42 градуси. Я почувався безсилим, лежачи зі слабкістю та запамороченням, скрутившись калачиком і тремтячи під ковдрою. Моя дружина швидко почала розтирати моє тіло спиртом, щоб збити температуру. Під час цього вона сказала: «У тебе раптово піднялася така висока температура, чи не думаєш ти, що тобі варто розмірковувати над собою? Останні кілька днів ти просто шукав недоліки у Ван Цзіня, але хіба ти не маєш власних уроків, які треба засвоїти? Чи може така серйозна хвороба бути Божою дисципліною?». Я усвідомив, що мені справді потрібно розмірковувати над собою. Я мовчки молився Богу, просячи Його скерувати мене, щоб я зрозумів свої власні проблеми.
Пізніше я прочитав уривок із Божих слів і здобув певне розуміння свого стану. Всемогутній Бог говорить: «Зіткнувшись із проблемою, деякі люди шукають відповідь у інших, але коли інший говорить згідно з істиною, вони не приймають її, не можуть підкоритися, і в глибині душі думають: “Зазвичай я кращий за нього. Якщо цього разу я прислухаюся до його пропозиції, чи не буде це виглядати так, що він перевершує мене? Ні, я не можу слухати його в цьому питанні. Я просто зроблю по-своєму”. Тоді вони знаходять причину та виправдання, щоб відкинути точку зору іншої людини. Коли вони бачать когось кращого за себе, то намагаються звалити його, вигадують про нього чутки або використовують ниці методи, щоб принизити його й підірвати його авторитет, і вони навіть розтоптують його, і все це для того, щоб захистити свій власний статус у свідомості людей. Що це за характер? Це не просто зарозумілий і пихатий характер – такі люди мають сатанинську природу-сутність; це порочний характер. Вони нападають на людей, які кращі за них і перевершують їх, та витісняють їх – вони підступні й нечестиві. І те, що вони не зупиняються ні перед чим, щоб звалити людей, показує, що в них є значна демонічна природа! Живучи за сатанинськими характерами, вони принижують людей, намагаються підставити їх і мучать їх. Хіба це не лиходійство? І попри те, що вони так живуть, вони досі думають, що з ними все гаразд, що вони хороші люди. Але коли вони бачать когось, хто їх перевершує, то здатні мучити його й розтоптувати. У чому тут проблема? Хіба люди, які коять такі лихі вчинки, не є розгнузданими й свавільними? Такі люди зважають лише на власні інтереси та власні почуття, і все, чого вони хочуть, – це задовольнити власну жагу й амбіції та досягти власних цілей. Їм байдуже, скільки шкоди вони завдають роботі церкви, і вони воліють пожертвувати інтересами Божого дому, щоб захистити свій статус у свідомості людей та власну репутацію. Хіба такі люди не гордовиті й самовдоволені, егоїстичні й мерзенні? Такі люди не тільки гордовиті й самовдоволені, вони також надзвичайно егоїстичні й підлі. Вони взагалі не уважні до Божої волі. Чи є у таких людей хоч якийсь страх перед Богом? У них немає анінайменшого страху Божого. Ось чому вони діють безглуздо й роблять усе, що хочуть, без жодного почуття провини, без жодного трепету, без жодних побоювань або занепокоєння й не замислюючись про наслідки. Таке вони роблять часто, і так вони поводилися завжди. Якою є природа такої поведінки? М’яко кажучи, такі люди надто заздрісні та мають надто сильне прагнення до особистої слави й статусу; вони надто брехливі й віроломні. Жорсткіше кажучи, суть проблеми полягає в тому, що серця таких людей анінайменшою мірою не богобоязливі. Вони не бояться Бога, вони вважають себе надзвичайно важливими, а кожен аспект самих себе – вищим за Бога й істину. У їхніх серцях Бог не гідний згадки й незначний, і Бог взагалі не має жодного статусу в їхніх серцях. Чи можуть ті, у кого в серці немає місця для Бога, і хто не шанує Бога, втілювати істину в життя? Зовсім ні. Отже, коли вони зазвичай веселяться, постійно себе чимось займаючи й витрачаючи досить багато енергії, що вони роблять? Такі люди навіть стверджують, що кинули все, щоб повністю присвятити себе Богові, і багато страждали, але насправді мотив, принцип і мета всіх їхніх дій – заради їхнього власного статусу й престижу, захисту всіх їхніх інтересів. Ви б сказали, що така людина жахлива, чи ні? Що це за люди, які багато років вірять у Бога, але водночас не відчувають страху перед Ним? Хіба вони не гордовиті? Хіба вони – не сатана? А яким об’єктам найбільше бракує страху Божого? Окрім звірів, його бракує нечестивим людям та антихристам, тим, хто одного типу з дияволами й сатаною. Вони взагалі не приймають істину; вони позбавлені страху Божого. Вони здатні на будь-яке зло; вони – вороги Бога й вороги обраних Ним людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Те, що розвінчує цей уривок Божих слів, було саме моїм станом. Прочитавши його, я відчув, ніби мені прокололи серце, і злякався. Я згадав, як раніше, коли ми обговорювали питання, брати й сестри в групі зазвичай погоджувалися з моїми поглядами. Кураторка також радилася зі мною щодо питань, у яких вона не могла розібратися. Це дало мені відчуття зверхності. Але відтоді, як я почав співпрацювати з Ван Цзінем і побачив, як він бесідує з такою чіткістю й розумом перед кураторкою, а також, здавалося, розуміє принципи краще за мене, це дало мені відчуття кризи всередині. До того ж, він завжди міг знайти мої проблеми, кажучи, що якісь частини моїх листів погані чи недоречні, і навіть вказував на недоліки в моїх статтях перед кураторкою. Це зачіпало моє самолюбство й загрожувало моєму статусу. Тож, коли цього разу лідерка організувала нашу співпрацю, я особливо опирався, думаючи: «Якщо я співпрацюватиму з ним цього разу, і він продовжуватиме вказувати на мої проблеми, як раніше, хіба я знову не втрачу обличчя?». Щоб не пустити його в групу, я сказав, що він не має досвіду редагування проповідей, і під приводом турботи про його здоров’я намагався переконати лідерку та кураторку не дозволяти йому навчатися в групі. Коли мої спроби провалилися, я говорив засуджував Ван Цзіня перед дружиною, аби виплеснути своє невдоволення. Я навіть відчайдушно сподівався, що лідерка не зможе знайти для нас підходящу приймаючу сім’ю, лише б мені не довелося з ним співпрацювати. Щоб захистити власне самолюбство й статус, я повністю нехтував роботою церкви. Я був таким егоїстичним і ницим, таким позбавленим людськості! Лише через викриття фактами я побачив, що маю глибоку жагу до репутації та статусу, надзвичайно злостиву натуру й зовсім не маю богобоязливого серця. Правда в тому, що ніхто не ідеальний, і жоден обов’язок не може бути виконаний лише однією людиною. Лідерка організувала мою співпрацю з Ван Цзінем через потреби церковної роботи. Якби я писав проповіді самотужки, там напевно було б багато відхилень і недоліків. Коли двоє людей доповнюють одне одного, результати нашої роботи будуть кращими. Але я не зміг зрозуміти Божих намірів і навіть робив усе можливе, щоб завадити Ван Цзіню приєднатися до групи. Я справді не знав, що для мене добре. Усвідомивши це, я відчув глибокий жаль і докір сумління, і вирішив більше ніколи не чинити такого зла.
Після цього я замислився: «Який розбещений характер змушував мене так опиратися співпраці з Ван Цзінем?». Я прочитав слова Бога й здобув більше розуміння своєї проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Яка головна мета антихриста, коли він нападає на інакомислячого й відторгає його? Він прагне створити в церкві таку ситуацію, де немає голосів, що суперечать його власному, де його влада та його лідерський статус абсолютні, де його слова абсолютні й усі мусять до них дослухатися, і де, навіть якщо хтось має відмінну думку, він не має її висловлювати, йому слід дозволити їй гнити в серці. Будь-хто, хто наважиться відкрито не погодитися з ним, стає його ворогом, і він використовуватиме всі можливі методи, щоб мучити його, і відчайдушно бажатиме змусити його зникнути. Це один із засобів, за допомогою якого антихрист нападає на інакомислячого й відторгає його, зміцнює свій статус і захищає свою владу. Він думає: “Це нормально, що в тебе є інша думка, але ти не можеш ходити й говорити про це як тобі заманеться, а тим паче ставити під загрозу мою владу та статус. Якщо в тебе є заперечення, ти можеш сказати їх мені віч-на-віч. Якщо ж ти скажеш про це перед усіма й змусиш мене втратити лице, ти напрошуєшся на неприємності, і мені доведеться з тобою розібратися!” Який це характер? Антихрист не дозволяє іншим вільно висловлюватися. Якщо інші люди мають заперечення проти антихриста або думку про щось інше, вони не можуть просто вільно порушити це питання; вони мусять зважати на гордість антихриста. Якщо ні, то антихрист ставитиметься до них як до ворогів, нападаючи на них і відторгаючи їх. Яка це природа? Це природа антихриста. А чому він так робить? Він не допускає, щоб у церкві були якісь альтернативні голоси, він не дозволяє, щоб у церкві були якісь інакомислячі, і не дозволяє Божим обранцям відкрито бесідувати про істину й розрізняти людей. Найбільше він боїться того, що люди його розвінчають і розпізнають; він хоче гарантувати, що його влада і статус, який він посідає у серцях людей, завжди зміцнюватимуться й ніколи не будуть підірвані. Він ніколи не стерпів би нічого, що загрожує його гордості, репутації або його становищу й цінності як лідера чи впливає на нього. Хіба це не прояв злостивої природи антихристів? Не задовольняючись тією владою, якою він уже володіє, він зміцнює і убезпечує її та прагне вічного панування. Він хоче контролювати не лише поведінку інших, а і їхні серця. Ці методи, які використовують антихристи, цілком спрямовані на захист їхньої влади та статусу і є повністю результатом їхнього бажання триматися за владу. … Це особливо актуально, коли присутній інакомислячий, і антихрист чує, що інакомислячий щось сказав про нього або критикував його за спиною. У такому разі він вирішить цю справу в найкоротші терміни, навіть якщо це означатиме ніч без сну й день без їжі. Як же він може докладати таких зусиль? Це пояснюється тим, що він відчуває, що його статус під загрозою, що йому кинуто виклик. Він відчуває, що якщо не вдасться до таких дій, його влада та статус будуть у небезпеці – щойно його лихі вчинки й скандальна поведінка будуть розвінчані, він не тільки не зможе утримати свій статус і владу, а й буде вичищений або виключений із церкви. Ось чому він відчайдушно й нетерпляче обдумує способи придушити справу й розвіяти всі приховані загрози для себе. Це єдиний спосіб, у який він може утримати свій статус» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт другий. Вони нападають на інакомислячих і відторгають їх). Бог каже, що антихристи виключають інакомислячих. Вони не дозволяють існувати в церкві жодним іншим голосам, останнє слово в усьому має бути за ними, і всі повинні їх слухати. Щойно хтось вносить пропозицію або вказує на їхні недоліки, змушуючи їх втрачати обличчя та свій статус у серцях інших, вони негайно ставляться до цієї людини як до інакомислячого й ворога. Вони навіть вдаються до будь-яких засобів, щоб витісняти й придушувати їх, аби зміцнити власну владу й статус. Це прояв злостивої натури антихристів. Я розмірковував над тим, що я виявив – хіба я не був таким самим, як антихрист? Коли Ван Цзінь виявив проблеми в моєму обов’язку й прямо вказав на них, я не тільки не прийняв це з позитивної точки зору, але й відчув, що він зачіпає моє самолюбство. Хоч би як він мав рацію і хоч би скільки його слова відповідали фактам, я не хотів цього приймати, і навіть став упередженим і затаїв на нього злобу. Пізніше, коли він вивчав комп’ютерні навички й зіткнувся з труднощами, він попросив мене про допомогу лагідно і по-доброму, але я поставився до нього холодно, щоб загасити його ентузіазм. Ще гірше те, що я добре знав, що Ван Цзінь раніше виконував обов’язок з текстами й мав певне розуміння принципів, і що його слабке здоров’я не впливало на його здатність виконувати свій обов’язок. Але тільки тому, що він завжди вказував на мої проблеми, що зачіпало моє самолюбство й статус, я бачив у ньому інакомислячого й ворога. Я використав його слабке здоров’я та брак досвіду в редагуванні проповідей як виправдання, щоб спробувати переконати лідерку й кураторку не дозволяти йому навчатися в групі. Щоб захистити власне самолюбство й статус, я зробив так багато речей, щоб атакувати й витісняти інакомислячого. Моя природа була такою злостивою! Основною причиною того, що я був здатний на всі ці ниці та мерзенні лихі вчинки, були сатанинські отрути, якими я жив, такі як: «У всьому світі паную лише я», «Цар гори може бути лише один» і «Справжній чоловік мусить бути безжальним». Ці речі стали моєю природою, змушуючи мене бажати мати останнє слово в будь-якій групі людей, де я перебував. Щоразу, коли я бачив когось кращого за себе, я не міг ставитися до них справедливо. Особливо, коли їхні слова чи дії зачіпали моє самолюбство або загрожували моєму статусу. Я ставився до них як до скалки в оці, придушував і витісняв їх, і навіть вважав їх ворогами. Я думав про антихристів і злих людей, яких було виключено з Божого дому. Вони відчували цілковиту відразу до істини й ненавиділи її, ніколи не приймаючи правильних пропозицій від інших. Щойно хтось зачіпав їхнє самолюбство й статус, вони придушували й мучили їх, мріючи позбутися кожного, хто не піде за ними, і перетворити церкву на власні володіння. Їх виключили через численні лихі вчинки, які вони вчинили, і серйозні завади, які вони принесли в роботу церкви. Якби я не покаявся і продовжував діяти згідно зі своїми розбещеними характерами, атакуючи й витісняючи інакомислячих, щоб захистити власну репутацію та статус, то зрештою Бог неодмінно відцурався б від мене й відсіяв мене. Усвідомивши це, я відчув і жаль, і страх, і швидко став молитися Богу: «О Боже, я помилявся. Я був надто глибоко розбещений сатаною. Щоб захистити власне самолюбство й статус, я не хотів співпрацювати з братом, і навіть засуджував і витісняв його. Боже, я готовий покаятися. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я знайшов шлях практики».
Пізніше я прочитав слова Бога й дізнався, як практикувати. Всемогутній Бог говорить: «Ти мусиш зближуватися з людьми, які можуть говорити тобі правду; мати таких людей поруч із собою – це для тебе велика перевага. Зокрема, наявність поруч таких хороших людей, які, виявивши в тебе проблему, мають сміливість докоряти тобі й розвінчувати тебе, може вберегти тебе від того, щоб збитися зі шляху. Їм байдуже, який у тебе статус, і коли вони виявляють, що ти зробив щось усупереч істинам-принципам, то за потреби вони відразу докоряють тобі та розвінчують тебе. Тільки такі люди є порядними, людьми з почуттям справедливості. Як би вони тебе не розвінчували й не докоряли тобі, усе це допомагає тобі, і все це для того, щоб наглядати за тобою та підштовхувати тебе вперед. Ти мусиш зближуватися з такими людьми; коли поруч із тобою такі люди, які допомагають тобі, ти в набагато більшій безпеці – ось що значить мати Божий захист. Коли поруч із тобою щодня є люди, які розуміють істину й дотримуються принципів, наглядаючи за тобою, – це так корисно для того, щоб ти добре виконував свій обов’язок і роботу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що наявність поруч когось, хто наважується говорити правдиво, розвінчувати й указувати на мої проблеми, є неймовірно корисною для мого обов’язку та мого життя-входження. Я згадав, як співпрацював з Ван Цзінем. Щоразу, коли він знаходив проблему в написаній мною статті, він вказував на неї прямо. Хоча тоді це було важко для мого самолюбства, результати справді були набагато кращими після внесення виправлень згідно з його пропозиціями. Я зрозумів, що повинен приймати вказівки й допомогу інших. Навіть коли мене обтинають, я повинен спершу прийняти це від Бога й скоритися. Без когось на кшталт нього, хто вказував би на мої проблеми й допомагав мені, мій обов’язок напевно був би сповнений відхилень і вад, що було б шкідливо для роботи церкви. Крім того, мені було б нелегко зрозуміти свої власні розбещені характери. Я подумав про те, як раніше мав останнє слово в усьому в групі, і ніхто з братів і сестер ніколи не давав мені жодних пропозицій. Я почав вірити, що я в усьому вправний і все розумію. Це лише підживлювало мій зарозумілий характер і змушувало мене ставити себе вище за всіх інших. Після того, як Ван Цзінь почав співпрацювати зі мною, він висловлювався, щойно бачив проблему. Це дозволило мені здобути певне усвідомлення власних проблем і розбещеності, яку я виявляв, і таким чином стримувати себе й уникати вчинків, що образили б Божий характер. Ван Цзінь не вказував мені в обличчя на мої проблеми й недоліки, щоб атакувати чи тиснути на мене, і він точно не мав наміру мене засуджувати. Його метою було захистити роботу церкви. Він щиро намагався мені допомогти. Проте, зіткнувшись із такою хорошою людиною з почуттям справедливості, я не тільки був невдячний за його вказівки й допомогу, але й помилково сприйняв його добрі наміри за злобу й використав ниці та злостиві засоби, щоб придушити й витіснити його. Це не тільки завдало йому болю, але й принесло переривання й завади в роботу. Я справді не міг відрізнити добро від зла чи правильне від неправильного! Я вирішив, що коли знову співпрацюватиму з Ван Цзінем, то обов’язково належним чином прийму його пропозиції.
Незабаром брати й сестри знайшли підходящий будинок, і ми з Ван Цзінем почали разом співпрацювати у виконанні нашого обов’язку. Спочатку, коли Ван Цзінь вказував на мої проблеми, мені все ще було важко відпустити своє самолюбство. Я думав: «Він ніколи раніше не редагував проповідей. Якщо він може знайти проблеми в проповідях, які я редагував, хіба це не доводить, що я не такий вправний, як він? Що він про мене подумає?». Коли в мене виникла ця думка, я усвідомив, що знову живу заради самолюбства й статусу, тому свідомо шукав Божі слова для читання. Я прочитав слова Бога: «Спершу мусиш зректися своєї плоті, марнославства й гордині, відмовитися від своєї вигоди, цілком віддатися виконанню обов’язку, душею й тілом, виконувати його з покірним серцем та всім серцем вірити, що твої страждання не мають значення, допоки ти догоджаєш Богу. Якщо, зіткнувшись із труднощами, ти молишся Богу та шукаєш істину, зрозумій, як Бог веде тебе, чи є у твоєму серці мир і радість, чи маєш ти це свідчення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Божі слова показали мені шлях уперед. Я мав відпустити своє самолюбство, вкласти серце й розум у свій обов’язок і добре його виконувати. Лише тоді я займатимуся своєю належною роботою. Насправді в кожного різні сильні сторони. Лише використовуючи їх та навчаючись на сильних сторонах одне одного, щоб компенсувати наші слабкості, ми досягнемо хороших результатів у виконанні нашого обов’язку. Репутація та статус – це просто порожні речі. Навіть якщо всі дивляться на мене із захопленням, це не означає, що я володію істиною-реальністю, і тим паче це не дозволить мені досягти спасіння. Якщо я не розумію істини й не позбувся своїх розбещених характерів, зрештою, мене все одно відправлять у пекло на покарання. Усвідомивши це, коли Ван Цзінь знову вказував мені на мої проблеми, я не був таким схильним до опору. Натомість я шукав відповідні принципи на основі проблем, на які він вказував, і вивчав їх. Практикуючи таким чином, я не тільки швидко вирішував проблеми, але й відчував спокій і легкість у серці. Наші стосунки також ставали дедалі гармонійнішими. Я дякую Богу від щирого серця!
