24. Важкий шлях віри індійської дівчини
Я народилася в християнській родині. Мій тато – пастир, а мама також служить у церкві. Змалечку я вірила в Господа разом із ними. Мої батьки були дуже благочестивими віруючими в Господа й завжди привітно ставилися до інших. Наша сім’я була дуже дружною. Усі друзі дитинства заздрили мені, що в мене така щаслива родина, і я теж вважала, що мені дуже пощастило. Дорослішаючи, я помітила, що люди навколо мене часто грішать, і я сама жила в рабстві гріха. Щоб захистити власні інтереси, я брехала й діяла імпульсивно, а ще заздрила іншим і ненавиділа їх. Мене це дуже турбувало. Я навіть сама собі такою не подобалася, то як же я могла подобатися Богові? Я часто плакала й сповідалася в гріхах перед Богом, але потім однаково мимоволі грішила. Я дуже хвилювалася: якщо я й далі так житиму, не покаюся й не змінюся, чи зможу я зрештою увійти до Царства Небесного? Тож я запитала тата: «Я так часто грішу, чи простить мене Господь? Що я можу зробити, щоб досягти справжнього покаяння?». Тато відповів: «Не хвилюйся. Якщо ми сповідуватимемося й каятимемося перед Господом, Він простить наші гріхи. Господь нас не покине». Татова відповідь аж ніяк не допомогла мені позбавитися плутанини.
У березні 2020 року пандемія набула ще серйознішого характеру, і всім установам було наказано закритися. Я тоді навчалася на бакалавраті за спеціальністю «Медсестринство», і теж поїхала додому, оскільки мій навчальний заклад закрили. У квітні я отримала у Facebook запрошення від своєї подруги Елли відвідати онлайн-зібрання Церкви Всемогутнього Бога. Після певного періоду дослідження я зрозуміла істину втілення Бога й дізналася, що Бог виконав три етапи роботи, щоб спасти людство, і що Божа робота суду в останні дні покликана очистити й перетворити сатанинські характери людей, звільнити їх від рабства гріха й повністю спасти їх. Це був саме той шлях до звільнення від гріха, який я так шукала. Слова, виражені Всемогутнім Богом, розвіяли плутанину, яка переслідувала мене роками, і у своєму серці я визначила, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся. Після цього я часто відвідувала зібрання. На кожному зібранні мені вдавалося зрозуміти певні істини, і моє серце справді отримувало забезпечення. Пізніше я поділилася у Facebook гімнами Божих слів від Церкви Всемогутнього Бога, їх побачив один пастир і розповів моєму татові про мою віру у Всемогутнього Бога. Тато запитав мене: «Ти відвідуєш онлайн-зібрання Церкви Всемогутнього Бога? Мені сказали, що ти повірила в єресь. Ти це знаєш? Шлях, який проповідує Церква Всемогутнього Бога, не відповідає Біблії. Тобі більше не дозволено в це вірити! Як моя донька може не слухатися мене й вірити в інший шлях?». Тато дуже переймався своєю репутацією, і навіть сказав: «Моя рідна донька не бажає слухати моїх повчань. Як же я можу далі навчати інших?». Я відповіла: «Тату, ти ж теж знаєш, що всі ми живемо в гріху й часто грішимо мимоволі та не можемо звільнитися, навіть якщо хочемо. Усе через те, що нашу внутрішню гріховну природу не було усунено. В останні дні Всемогутній Бог висловлює істину й виконує роботу суду саме для того, щоб усунути нашу гріховну природу, очистити нас і спасти від гріха». Почувши це, тато дуже розлютився й сказав: «Неможливо, щоби Бог виконував нову роботу! Хоча ми ще не очищені, якщо ми молитимемося й сповідатимемося перед Господом, Він простить нас. Немає жодної потреби в роботі суду й очищення». Я відповіла татові: «У багатьох пророцтвах Писання згадується, що коли Господь повернеться, Він виконає ще один етап роботи. Господь Ісус сказав: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам” (Івана 16:12–13). “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда” (Івана 17:17). Це каже нам про те, що Бог приходить в останні дні, щоб висловлювати істину й очищати людей від їхніх гріхів. Робота Всемогутнього Бога в останні дні повністю виконує ці пророцтва. Господь – святий. “Без святості ніхто не побачить Господа” (До Євреїв 12:14). Зараз ми всі живемо в гріху: ми егоїстичні, жадібні, зарозумілі, упевнені у власній праведності й часто хизуємося; ми брешемо, обманюємо, змагаємося за славу й вигоду тощо. Ми просто не придатні увійти до Царства Небесного, не позбувшись цих гріхів!». Але тато зовсім не хотів мене слухати. Щоб змусити мене заперечувати Всемогутнього Бога, він переказав мені всі ті безпідставні чутки, які КПК використовує для очорнення Церкви Всемогутнього Бога, і з сумним обличчям сказав: «Це все моя провина. Я погано за тобою доглядав, і вони ввели тебе в оману». Почувши ці слова, я дуже засмутилася; вони дещо вплинули на мене. Я подумки помолилася до Бога в серці, благаючи Його спрямувати мене. Я подумала, що за два місяці, протягом яких я вірую у Всемогутнього Бога, я прочитала багато Божих слів і побачила, що всі слова Всемогутнього Бога є істиною. Ці слова спрямовували мене, щоб я позбулася свого розбещеного характеру й жила нормальною людськістю. Вони також дали мені певне розуміння праведного характеру Бога. У своєму серці я щиро прагнула Божих слів, і щоразу, їдячи й п’ючи їх, я могла насолоджуватися присутністю Святого Духа. Моє серце отримувало забезпечення й сповнювалося спокоєм і радістю. Таким був мій особистий досвід. Я чітко знала, що лише істини, висловлені Всемогутнім Богом, можуть очистити мій розбещений характер і спасти мене від рабства гріха. Хай би що казав тато, я мала й далі відстоювати свою віру у Всемогутнього Бога. Я хотіла показати йому слова Всемогутнього Бога на своєму телефоні, але він не дозволив мені його дістати й накричав на мене: «Якщо хочеш щось дізнатися, читай Біблію. Якщо не розумієш – підійди й запитай мене. Не слухай інші вчення так бездумно!». Я почувалася пригніченою через те, що мій тато чіплявся за буквальне тлумачення Біблії й не приймав істину. Тоді тато відібрав у мене телефон, і я не знала, чи поверне він його мені, і чи зможу я надалі відвідувати онлайн-зібрання. Я розуміла, що зазнати переслідувань з боку рідних – це нелегке випробування, і боялася, що через свій малий духовний зріст не зможу залишитися непохитною. Я подумки молилася до Бога в серці, благаючи Його спрямувати й захистити мене.
Згодом тато знову почав вимагати, щоб я покинула Церкву Всемогутнього Бога. Побачивши, що я мовчу, він дуже розлютився і запитав мене: «Ти будеш слухатимешся моїх повчань чи підеш за тими китайцями, які проповідують повернення Господа Ісуса?». Я відповіла: «Я слідуватиму за Богом». Тільки-но я це сказала, як тато дав мені ляпаса. Він запитував мене ще двічі, і обидва рази моя відповідь залишалася незмінною. Після кожної моєї відповіді він давав мені ляпаса. Мій молодший брат запитав: «Сестро, чому ти така вперта? Просто послухай тата, і нехай наша сім’я буде такою ж дружною, як і раніше». Я нічого не відповіла, і тато, розлючений, пішов до іншої кімнати. Я згадала слова Господа Ісуса: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її» (Матвія 10:34–35). Я знала, що Господь повернувся, і що деякі люди можуть розпізнати Його голос і піти за Ним, тоді як інші, не впізнавши Його, опиратимуться Йому. І хоча ми були однією сім’єю, через це ми розділимося. Це було те, з чим я мала зіткнутися. Через дві-три хвилини тато покликав мене до іншої кімнати. Тримаючи довгу товсту палицю, він почав мене допитувати: «Кажи! Кого ти будеш слухати?». Я відповіла: «Я слухаю Бога!». Тато оскаженів, ткнув мене в плече кінцем палиці, залишивши на ньому синець. Брат теж кричав збоку, наказуючи мені не вірити у Всемогутнього Бога. Тато сказав: «Прямо зараз я – сатана! Якщо ти не послухаєш мене, я тебе вб’ю!». Тієї миті я була дуже здивована. Я ніколи не думала, що мій тато, якому я колись довіряла і якого поважала, чоловік, який здавався таким привітним і смиренним у своїй вірі в Господа, міг казати такі речі. Він був віруючим багато років і був чудовим пастирем, який проповідував у різних куточках. Він був повністю викритий у Божій роботі останніх днів. Коли він почув звістку про повернення Господа Ісуса, він зовсім не мав бажання шукати. За своєю сутністю він був маловіром! Спочатку я думала, що тато вислухає моє свідчення про Бога, але тієї миті я зрозуміла, що хоча він і був пастирем, він зовсім не мав страху Божого в серці. Він був неправдивим пастирем, який служив Богові, проте опирався Йому. Він не любив істину; усе, про що він дбав – це його репутація. Лише ззовні він здавався відданим, але в глибині душі ненавидів істину. Я сказала татові: «Я не відмовлюся від істинного шляху». Тато дуже розлютився і наказав мені видалити контактну інформацію всіх моїх братів і сестер з телефону. Він також не припиняв погрожувати мені і почав бити по обличчю. Бачачи тата таким, я дуже злякалася і відчула певну слабкість. Я ніколи не думала, що зазнаю таких переслідувань за віру в Бога. Я не знала, з чим іще мені доведеться зіткнутися. Якщо в майбутньому мені доведеться терпіти ще більше болю або зіткнутися зі смертю, чи залишуся я непохитною у своєму свідченні? У той момент я згадала досвід братів і сестер у Китаї, які зазнали переслідувань з боку КПК. Вони змогли бути непохитними у своєму свідченні про Бога посеред усіляких тортур. Чого варте це маленьке переслідування, від якого я страждала? Бог обдарував мене благодаттю, привівши мене перед Собою і забезпечивши мене істиною. Я маю бути непохитною у своєму свідченні. Я не могла відмовитися від істинного шляху просто через власне боягузтво. Побачивши мою тверду позицію, тато раптом з силою вдарив мене палицею по голові. Брат, злякавшись, що він мені розіб’є голову, кинувся зупиняти тата, і крикнув мені: «Ти хочеш померти від татових рук? Чому ти така вперта? Чому ти не можеш просто визнати, що ти неправа?». Тато схопив мене за волосся і почав штовхати, продовжуючи тикати кінцем палиці мені в плече. Він не зупинявся, доки моє плече не стало синьо-чорним від синців. Бачачи тата таким, я відчула певну слабкість у серці.
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який дав мені віру й силу. Всемогутній Бог говорить: «Ти повинен досягти такого рівня, коли, незалежно від обставин, з якими ти зіткнешся, ті не зможуть змінити твоєї рішучості. Тільки тоді ти будеш тим, хто по-справжньому любить істину та прагне до істини. Якщо, коли щось із тобою трапляється і ти стикаєшся з невеликими труднощами, ти відступаєш, стаєш негативно налаштованим і пригніченим, і втрачаєш свою рішучість, то так не піде. Ти повинен мати силу людини, яка готова поставити своє життя на карту й сказати: “Що б не сталося – навіть якщо я помру, – я не відмовлюся від істини або від своєї мети прагнути до істини”. Тоді ніщо не зможе тебе спинити. Якщо ти справді зіткнешся з труднощами й будеш загнаний у глухий кут, Бог діятиме. Окрім того, ти мусиш мати таке розуміння: “Незалежно від того, з чим я стикаюся, це все уроки, які я мушу засвоїти в своєму прагненні до істини, – вони були влаштовані Богом. Я можу бути слабким, але я не налаштований негативно, і я вдячний Богові за те, що Він дає мені можливість засвоїти ці уроки. Я вдячний Богові за те, що Він організував таку ситуацію для мене. Я не можу відмовитися від своєї рішучості слідувати за Богом і здобути істину. Якби я відмовився від неї, це було б те саме, що й поступитися сатані, зруйнувати себе та зрадити Бога”. Саме таку рішучість ти й повинен мати. З якими б дрібними справами ти не стикався, всі вони є маленькими епізодами в розвитку твого життя. Ти не маєш дозволити їм заблокувати напрямок твого поступу. Коли ти стикаєшся з труднощами, ти можеш шукати й чекати, але напрямок твого поступу не повинен змінюватися, хіба не так? (Беззаперечно.) Незалежно від того, що кажуть інші, або як вони ставляться до тебе, і незалежно від того, як Бог ставиться до тебе, твоя рішучість не повинна змінюватися» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Зі слів Бога я зрозуміла: Бог сподівався, що я й далі слідуватиму за Ним. Навіть якби ніхто мене не підтримував і всі б відкинули, я не могла зрадити Бога. Я мала залишатись непохитною у своєму свідченні. Раніше, коли я чула в бесідах братів і сестер, що незгоди й випробування – це Божі благословення, я не розуміла, що це означає. Але завдяки цьому досвіду я здобула певне розуміння. Через переслідування з боку моєї сім’ї я побачила потворність і нечестя сатани. Сатана хотів використати мою родину, щоб змусити мене зрадити Бога і втратити шанс досягти спасіння, але Бог завжди захищав мене, давав мені віру і скеровував мене долати одну трудність за іншою. Бог дозволив переслідуванням від моєї родини спіткати мене, щоб удосконалити мене, аби я могла зрозуміти істину і здобути вміння розпізнавати. Я відчула, що тільки Бог любить людей найбільше. Я пообіцяла собі: «Хай би якою слабкою була моя плоть, я ніколи не відмовлюся від прагнення до істини». Згодом я змогла повернути свій телефон, бо мені треба було складати іспит із медсестринства онлайн. Але батьки, хвилюючись, що я й далі відвідуватиму онлайн-зібрання Церкви Всемогутнього Бога, пильно за мною стежили. На мене часто гримали, і рідні розмовляли зі мною холодно й різко. Я відчувала сильний біль і слабкість, і часто молилася Богу, щоб Він дав мені віру й зміцнив моє серце.
Одного дня в листопаді 2020 року я була на онлайн-зібранні, як раптом увірвалася мама зі словами: «Хтось довідався, що ти віриш у Всемогутнього Бога, і розпитує про це тата». Тоді тато покликав мене на кухню і спитав, чи я досі відвідую зібрання Церкви Всемогутнього Бога. Я відповіла: «Так, відвідую». Тато сказав лагідним тоном: «Люба доню, чому ти досі відвідуєш зібрання Церкви Всемогутнього Бога? Я ж попереджав тебе, що це не істинний шлях. Я сказав своїм співпрацівникам, що ти вже покинула Церкву Всемогутнього Бога, а ти й далі відвідуєш їхні зібрання. Ти мене так розчаровуєш!». Я спробувала пояснити, але тато плюнув мені в обличчя і вдарив кулаком в око. Мама втрутилася, щоб його зупинити, а тато спробував схопити мене за волосся, кажучи, що якщо я не слідуватиму за ним у вірі в Господа в церкві, він мене вб’є. Тієї миті я дуже злякалася і мовчки помолилася Богу в серці. Побачивши, що я не зреклася Всемогутнього Бога, тато вдався до іншої тактики. Він сказав: «Я проповідував стільки років, і ніхто ніколи не казав, що з моїми проповідями щось не так, а тепер моя рідна донька йде проти мене. Оскільки ти не хочеш слухати мої проповіді і вважаєш, що проповіді інших правильні, я піду з посади пастиря. Збирай свої речі, сьогодні ввечері ми повертаємося до нашого рідного міста!». Моя мама і брати плакали, благаючи мене передумати. Тато лютував: він не лише погрожував і намагався мене побити, але й зі злості бив кулаком об стіну. Він сказав, що поїде тієї ж ночі, щоб покінчити з життям. Я була налякана до смерті. Якби з татом справді щось сталося, я б відчувала, що страшенно підвела його. Хоча я розуміла, що це середовище було для мене випробуванням, мені все одно було дуже страшно. Мама змусила мене піти вибачитися перед батьком, сказавши, що якщо з ним щось трапиться, це буде повністю моя провина, і що вона мене не простить, як і мої брати та сестри. Вона також сказала, що я дуже непоступлива і зовсім не зважаю на їхні почуття. Бачачи свою сім’ю такою скривдженою та засмученою, я відчула сильну слабкість. Саме тоді я згадала Божі слова, які описують методи, що їх сатана використовує для розбещення людей: «Перша – це контроль і примус. Тобто сатана зробить усе можливе, щоб установити контроль над твоїм серцем. Що означає “примус”? Це означає використання тактики погроз та силового впливу, щоб змусити тебе підкоритися йому, примушуючи тебе думати про наслідки в разі твоєї непокори. Ти боїшся й не наважуєшся кинути йому виклик, тому піддаєшся йому» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Зі слів Бога я зрозуміла, що за всім цим стояли хитрощі сатани. Сатана використовує різноманітні методи та засоби, щоб контролювати та примушувати людей, штовхаючи їх зраджувати Бога. У моєму житті моя сім’я дуже дорога для мене. Якби через мене з ними сталося щось погане, я б ніколи не змогла собі цього пробачити. Коли тато сказав, що поїде геть, щоб покінчити з життям, а мама сказала, що не простить мене, я відчула, що якщо продовжу вірити у Всемогутнього Бога, вся моя родина буде лаяти мене і вижене з дому. Це змусило мене відчути слабкість. Але Божі слова допомогли мені усвідомити, що сатана використовував сімейну прихильність, щоб погрожувати мені, намагаючись змусити мене зрадити Бога. Якби я послухалася батька і зрадила Бога, у мене не було б свідчення. Я твердо вирішила, що маю безумовно слідувати за Всемогутнім Богом, і що я не можу слухатися їх.
Тієї ночі тато знову забрав мій телефон, а мама спала зі мною, щоб наглядати за мною. Вони також сказали, що якнайшвидше відправлять мене назад до коледжу, бо там мені не дозволять користуватися телефоном і навряд чи дозволять виходити, тож мені буде дуже важко відвідувати зібрання або зустрічатися з братами і сестрами. Лежачи в ліжку, я не могла стримати сліз. Я молилася Богові, просячи Його дати мені силу й мужність. Я знала, що якщо хочу продовжувати вірити в Бога і виконувати свій обов’язок, мій єдиний вибір – піти з дому. Інакше вони точно відправлять мене назад до школи, щоб обмежити мою віру в Бога. Але я була просто дівчиною; куди я могла піти? У мене не було грошей, тож як я буду жити далі? Але якщо я залишуся вдома, вони не дозволять мені слідувати за Богом. Що мені робити? Ті кілька днів я не могла спати, і в моєму серці був неспокій. Іноді я думала, що як старша донька я повинна була б допомагати батькам дбати про моїх молодших братів і сестер. Я проходила фахову підготовку в школі і після закінчення змогла б знайти роботу. Мої батьки покладали на мене так багато надій. Як я могла кинути навчання? Але Бог обдарував мене, як створену істоту, благодаттю, давши можливість виконувати свій обов’язок у Його домі. Це було Боже піднесення, і навіть більше – відповідальність, яку я мала виконати. Як мені було обрати між навчанням і вірою? Розмірковуючи над цим знову й знову, я відчувала сильний внутрішній конфлікт і біль. Тоді я згадала уривок із Божих слів: «Прокиньтеся, браття! Прокиньтеся, сестри! Мій день настане без зволікання; час – це життя, і повернути втрачений час – значить спасти життя! Цей час уже недалеко! Якщо ви не складете вступний іспит до університету, ви можете готуватися до нього знову і знову. Проте Мій день не буде відкладено надалі. Пам’ятайте! Пам’ятайте! Це Мої добрі слова напучування. Фінал світу розгорнувся на ваших очах, і незабаром прийдуть великі катастрофи. Що важливіше: ваше життя чи ваш сон, ваша їжа, питво та вбрання? Настав час зважити все це! Не сумнівайтеся більше! Ви занадто боїтеся сприймати ці речі серйозно, чи не так?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 30). Зі слів Бога я знала, що лиха вже почалися. У 2016 році там, де я жила, стався землетрус магнітудою 6,7, а у 2020 році спалахнула глобальна пандемія COVID-19. Лиха стають дедалі масштабнішими. Таємний прихід Бога для виконання роботи спасіння людства добігає кінця, і часу залишилося обмаль. Якби я продовжила навчання, це затримало б моє прагнення істини та духовне зростання, тож я більше не хотіла вчитися. Я знала, що попереду мене чекає багато труднощів, але вірила, що Бог відкриє для мене шлях.
У той час я іноді брала телефон молодшої сестри, щоб зайти у свій Facebook і перевірити повідомлення. Брати і сестри часто надсилали мені слова Всемогутнього Бога, щоб допомогти. Я побачила Божі слова: «Ті, кого Бог згадує як “переможців”, – це люди, які досі можуть бути непохитними у своєму свідченні, зберігати свою віру та свою вірність Богові, і, незважаючи ні на що, зберігати чисте серце перед Богом і свою щиру любов до Нього, перебуваючи під впливом сатани та в його облозі, – тобто перебуваючи серед сил темряви. Так вони залишаються непохитними у своєму свідченні перед Богом. Такі люди і є ті, кого Бог згадує як “переможців”. Якщо твоє прагнення є чудовим, коли Бог благословляє тебе, але ти відступаєш без Його благословення, чи є це чистотою? Оскільки ти впевнений, що цей шлях істинний, ти маєш іти ним до кінця; ти маєш зберігати свою вірність Богові. Оскільки ти побачив, що Сам Бог прийшов на землю, щоб удосконалити тебе, ти повинен повністю віддати Йому своє серце. Якщо ти все ще можеш слідувати за Ним, що б Він не робив, навіть якщо в самому кінці Він визначає несприятливий для тебе результат, це і є збереженням твоєї чистоти перед Богом. Принести в жертву Богу святе духовне тіло й цнотливу людину означає зберегти щире серце перед Богом. Для людини щирість – це чистота, а вміння бути щирим перед Богом – це збереження чистоти. Ось, що ти маєш застосовувати на практиці» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тобі слід зберегти свою вірність Богу). Зі слів Бога я зрозуміла, що ті, кого Бог має намір зробити переможцями – це люди, здатні віддати Богові свої щирі серця під час випробувань. Що більші випробування ці люди переживають, то сильнішим стає їхнє боголюбне серце. Я побачила, що Бог використовує випробування, щоб удосконалити людей. Подумавши про це, я зрозуміла, що так воно і є. Щоразу, коли я зазнавала переслідувань, моя віра в Бога ставала трохи міцнішою. Через ці неодноразові переслідування Бог практично організовував обставини відповідно до мого духовного зросту, щоб удосконалити мою віру й допомогти моєму духовному зросту. Я від усього серця дякувала Богові. Божі слова дали мені віру та мужність відстоювати істинний шлях. Я молилася Богові, просячи Його допомогти мені, щоб я могла коритися Йому і бути непохитною у своєму свідченні про Нього, та не нарікати на Бога, хай би з яким болем я зіткнулася в майбутньому. Одного вечора я згадала досвід Петра, про який ми раніше бесідували на зібранні. У 18 років Петро покинув батьків, родину та світські перспективи, щоб іти шляхом віри в Бога. Пізніше, почувши заклик Господа, він пішов за Ним, не зважаючи ні на що інше. Це змусило мене багато про що замислитися. Я знала, що Всемогутній Бог – це істинний Бог, Господь Ісус, Який повернувся, але я не заплатила жодної ціни за слідування Богові. Я не могла слідувати за Богом однодумно. Мені було справді соромно. Від цих думок на душі посвітлішало, і я відчула, що Бог скеровує мене зробити вибір. Я мала й далі слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок. Тож я зв’язалася телефоном сестри з братами і сестрами, сказавши їм, що хочу покинути навчання і слідувати за Богом, і що якщо батьки знову спробують мене зупинити, я втечу з дому. Одна сестра провела зі мною бесіду, сказавши: «Ти дівчина, і твоя сім’я хвилюватиметься, якщо ти ось так утечеш. Це абсолютно природно й цілком виправдано для нас – слідувати за Богом. Ти можеш усе чітко пояснити батькам, сказати їм, що обираєш слідувати за Богом. Якщо вони все одно намагатимуться тебе зупинити, тоді тобі доведеться обрати той життєвий шлях, яким ти повинна йти». Я відчула, що сестра мала рацію, і почала думати, як пояснити свою позицію татові.
Несподівано, протягом наступних кількох днів, ставлення батьків до мене раптом стало дуже добрим. Вони розповідали, як важко працювали, дбаючи про мене з самого мого народження. Тато часто казав: «Люба доню, ти знаєш, як сильно ми тебе любимо? У дитинстві в тебе була астма, і вночі тобі було важко дихати. Ми з мамою тримали тебе на колінах і давали ліки. Ночами ми по черзі носили тебе на руках, допомагаючи змінити позу для сну. Якби ми так про тебе не дбали, як би ти одужала? Ми відмовляли собі в усьому й заощаджували, щоб дати тобі найкращу освіту, аби в майбутньому ти змогла виділятись серез інших. Усі наші гроші пішли на тебе. Ти не можеш забути нашу доброту!». Слухаючи ці слова батьків, у мене щеміло серце, і я відчувала себе перед ними в боргу. Пізніше на зібранні я відкрито розповіла про свій стан у бесіді. Одна сестра прочитала мені уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Наші життя й душі походять від Бога й були створені Ним – вони походять не від наших батьків, і тим паче не від природи, а дані нам Богом; просто наша плоть народилася від наших батьків, а наші діти народилися від нас, однак їхні долі повністю в Божих руках. Те, що ми можемо вірити в Бога, – це можливість, дана Ним; це визначено Ним і є Його благодаттю. Отже, тобі не потрібно виконувати своє зобов’язання чи нести відповідальність перед кимось іншим; ти повинен виконувати лише обов’язок перед Богом, який тобі належить виконувати як створеній істоті. Саме це людям слід робити понад усе інше, і це найголовніша справа, яку людям найбільше належить виконати у своєму житті. Якщо ти не виконуєш свій обов’язок як слід, ти не є створеною істотою, яка відповідає стандарту. В очах інших ти можеш бути хорошою дружиною і люблячою матір’ю, компетентною господинею, шанобливою дитиною і хорошим членом суспільства, але перед Богом ти є особою, яка бунтує проти Нього, особою, яка вірить у Бога, але не виконує обов’язку й зобов’язання створеної істоти, особою, яка вірить у Бога, але не прагне до істини, не кориться Богу щиро, і яку буде викрито та відсіяно. Чи може така людина здобути Боже схвалення? Такі люди нічого не варті» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: моя думка про те, що батьки віддали для мене так багато, що саме вони дбають про мене найбільше, і що, обравши йти за Богом, я залишуся перед ними в боргу – була хибною. Насправді, це Бог дарував мені все це. Моє життя і все, що мені потрібно для зростання, було дароване мені Богом. Те, що мої батьки виростили мене, також сталося завдяки Божому володарюванню і Його упорядкуванням. Саме перед Богом я в боргу, а не перед батьками. Я згадала, як батьки казали, що дали мені все найкраще для насолоди життям і хорошу освіту, і що вони мене дуже люблять. Насправді ж вони були добрі до мене лише ззовні. Коли ж постало таке велике питання, як повернення Господа, вони повсякчас намагалися завадити мені прийняти істинний шлях. Хіба ж це любов? Вони казали все це, щоб спокусити мене зрадити Бога! Я дякувала за керівництво Божих слів, яке дозволило мені розгледіти хитрощі сатани. Згодом я провела цілу ніч, пишучи листа татові, у якому ще раз засвідчила йому про роботу Всемогутнього Бога. Я також написала про те, що відчуваю, коли не можу читати слова Всемогутнього Бога, і висловила свою тверду рішучість іти за Ним. Наприкінці листа я написала: «Пророцтва про повернення Господа вже збулися. Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся. Я багато бесідувала з тобою, але ти відмовляєшся слухати, і навіть переслідуєш мене та чиниш перешкоди. Тепер я прошу тебе дати мені свободу віросповідання і дозволити відвідувати зібрання. Якщо ти й далі чинитимеш мені перешкоди, одного дня я піду з дому. Ми живемо в демократичній країні, а ти позбавив мене права на свободу віросповідання. Я твердо вирішила завжди слідувати за Всемогутнім Богом; ти не зможеш мене зупинити». Потім я показала листа татові. Прочитавши його, тато сказав: «Я забороняю тобі надалі вірити у Всемогутнього Бога. Я попереджав тебе тричі. Чому ти й далі вперто віриш? Навіщо ти порушуєш цю тему знову й знову? Чому ти досі хочеш приєднатися до їхньої церкви?». Я сказала татові: «Я вже сказала все, що мала сказати. Хай там що, я не відмовлюся від слідування за Всемогутнім Богом!». Тато помовчав мить, а потім сказав: «Я відправив тебе вчитися, щоб ти могла допомагати мені в різних справах, але тепер твої знання перевершують мої, і ти не лише не допомагаєш, а ще й кажеш, що мої повчання хибні. Як же я можу тепер проповідувати іншим? Як я можу бути пастирем? Якщо ти любиш тата, то маєш робити так, як я кажу. У Біблії сказано, що діти повинні слухатися батьків. Лише послухавшись мене, ти доведеш, що шлях, у який ти віриш – правильний». Я знала, що батько боявся, що моє слідування за Всемогутнім Богом вплине на його статус пастиря і зашкодить його репутації серед віруючих. Я сказала: «Мені дуже пощастило народитися в християнській родині і з дитинства знати, що є Бог. Але не всі твої повчання правильні. Я слухатимусь, коли ти кажеш правильні речі, але не можу слухатися, коли ти кажеш неправильні. Я прийняла Божу роботу в останні дні й зустріла повернення Господа Ісуса. Чинячи мені перешкоди, ти заважаєш мені чути Божий голос і коритися Богу. Як же я можу тебе слухати?». Побачивши, що я не поступлюся, тато продовжив: «Я не буду тебе змушувати. Ти можеш обрати свій власний шлях. Але ти маєш знати: якщо послухаєш мене – ми зможемо жити разом у злагоді. Якщо ж ти обереш іти за Всемогутнім Богом, наша сім’я розпадеться, бо ми йдемо різними шляхами. А це означає, що відтепер наші дороги розійдуться!». Я трохи злякалася і подумала: «Якщо я залишуся без сім’ї, куди я піду? Як я буду жити сама?». Але я знала: навіть якщо я втрачу все, я не можу зрадити Бога. Тож я ще раз твердо сказала татові: «Я хочу йти за Всемогутнім Богом і крокувати правильним шляхом!».
Після цього я поїхала жити до подруги в інший район. Хоча моя подруга була невіруючою, вона зрозуміла мене, коли почула, що я пережила переслідування. Згодом я звернулася по допомогу до правозахисної організації. Співробітники, вислухавши мою заяву, сказали, що якщо моя сім’я втручатиметься в мою свободу віросповідання, вони можуть подати позов і винести попередження моїм батькам. Потім вони відвезли мене до притулку. Тут я мала все необхідне для виживання, але не могла жити церковним життям чи читати Божі слова, і моє серце все ще сильно боліло. Пізніше я зв’язалася з братами й сестрами з чужого телефону. Сестра Сільвія розповіла мені, що мої батьки, аби знайти мене, вступили у змову з поліцією, і ті заарештували трьох братів і сестер, які зі мною спілкувалися. Я була шокована. Ніколи б не подумала, що поліція піде на таке. Тож я пішла до правозахисної організації по допомогу. Несподівано, того ж дня пополудні батьки привели багато поліціянтів до будівлі правозахисної організації. Мама плакала й благала мене повернутися додому, запевняючи, що вони не втручатимуться в мою віру. Тоді ми дійшли згоди, і правозахисна організація змусила маму підписати угоду. Поліція обдурила мене, заявивши, що вони вже відпустили братів і сестер. Але коли я приїхала до поліційного відділку, брати і сестри все ще були замкнені в ізоляторі тимчасового тримання, і їх жорстоко побили. Одну сестру навіть побили до непритомності. Я розповіла поліціянтам, чому пішла з дому і як моя сім’я мене переслідувала, і я пояснила, що Індія – демократична країна, де свобода віросповідання захищається законом, і що неодноразові спроби моїх батьків змусити мене відмовитися від віри не відповідають індійському законодавству. Один поліціянт люто накричав на мене: «Яка ще віра? Припини! Ти зрадила своїх батьків заради віри. Хай би що там було, ти маєш слухатися батьків!». Я була страшенно налякана криком поліціянта. Раніше я знала лише те, що уряд КПК опирається Богу. Тепер я побачила, що багато тутешніх поліціянтів також опираються і ненавидять Бога. Зрештою, начальник поліції сказав: «Нам потрібно дійти згоди. Ти повернешся додому і житимеш із батьками, а батьки більше не переслідуватимуть тебе і не заважатимуть тобі вірити в Бога. Відповідно до статей 25-28 Конституції Індії, індійці мають свободу віросповідання. Ви всі повинні про це пам’ятати». Мама погодилася.
На третій день після повернення з поліційного відділку, мої двоюрідні брати, у змові з батьками, обманом змусили мене повернутися до рідного міста й піти там до церкви. Вони домовилися з тамтешнім пастирем помолитися за мене, щоб вигнати моїх так званих «демонів». Я намагалася опиратися, але сили були нерівні. Тож я стала уважно спостерігати, що вони збираються робити. Вони співали всі разом так, ніби їм було дуже сумно, заплющивши очі, піднявши руки й проливаючи сльози. Якась дівчина знепритомніла, і вони перенесли її на лаву, кажучи, що вона померла, але прокинеться. Вони вірили, що дівчина принесе якісь новини з небес. Потім вони почали верзти всілякі нісенітниці, мовляв, мене ввели в оману. За їхніми діями я побачила, як ці релігійні люди дурять інших, а також зрозуміла, що Бог дозволив мені пережити все це, щоб я могла здобути вміння розпізнавати, чітко побачити нечестя сатани й чітко розгледіти, як ці релігійні люди обманюють і вводять інших в оману. Лише за кілька годин вони обдурили багатьох із присутніх. Я мовчки пообіцяла собі: «Хай що вони кажуть, хай що трапиться, я маю твердо стояти на своїй позиції». Зрештою, навіть коли вони всі разом накинулися на мене, це ніяк на мене не вплинуло. Побачивши, що моя віра у Всемогутнього Бога залишається непохитною, мої рідні пішли на ще більш неймовірний крок. Наступного ранку батьки з двоюрідними братами силоміць відвезли мене до місця, де практикували чаклунство. Я навіть уявити такого не могла – щоб саме мої батьки, які стільки років вірили в Господа Ісуса, пішли на таке! Раніше я чула, що коли чаклун насилає на когось порчу, та людина може збожеволіти. На душі було трохи страшно. Але потім я згадала фільм «Нове життя після тортур» із сайту Церкви Всемогутнього Бога. У цьому фільмі поліція накачала сестру наркотиками, щоб змусити її зрадити Бога, намагаючись довести її до божевілля. Але сестра покладалася на Божі слова, щоб подолати знущання й тортури поліції, і зрештою була непохитною у своєму свідченні, осоромивши сатану. Згадавши про це, я трохи набралася сміливості. Я надіслала повідомлення сестрі Сільвії, розповівши їй про все, що сталося. Вона сказала мені покладатися на Бога, а також надіслала деякі Божі слова. Уривок із Божих слів надав мені сили і дав ще більше віри, щоб зустріти те, що мало статися. Всемогутній Бог говорить: «Коли Бог обирає людину й веде її з-під влади сатани до Свого дому, чи може сатана ставити до Бога якісь умови? Він не сміє ставити жодних умов, не сміє нічого говорити. Якщо Бог каже: “Це Моя людина, тобі більше не дозволено торкатися її”, то сатана покірно віддає цю людину. Їжа, одяг, житло, переміщення та кожен крок цієї людини перебувають під Божою опікою та Його очами, і без Божого дозволу сатана не посміє більше торкнутися цієї людини. Що це означає? Це означає, що людина повністю живе під Божою опікою й захистом, без втручання й зазіхань із боку зовнішніх сил, і що її щоденна радість, смуток і біль – усе це перебуває під уважним дослідженням Божих очей, під Його опікою й захистом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише в доброму виконанні обов’язку сотвореної істоти є цінність життя). Зі слів Бога я зрозуміла, що сатана також у Божих руках, і що без Божого дозволу сатана не наважується зробити нічого. Я більше не боялася того, як моя сім’я намагатиметься мене налякати чи які тактики вони застосують, щоб змусити мене зрадити Бога. Побачивши, що вони, будучи християнами, могли піти й поклонятися злим духам, і що, віривши в Господа стільки років, вони могли чинити те, що зраджувало і ганьбило Бога, я відчула особливо глибоке розчарування в них. Лише через те, що я прийняла Всемогутнього Бога, вони вдалися до таких методів, щоб заважати мені й змусити зрадити істинний шлях. Вони так сильно ненавиділи істину! Я сказала мамі: «Навіщо ви це робите? Хіба ви не розумієте, що це чаклунство, що це сатана і злі духи? Ви ж вірите в Господа, проте, щоб завадити мені прийняти нову Божу роботу, ви насправді звернулися до сатани і злих духів!». Мама сказала: «Ми робимо це для твого ж блага. Наші молитви до Бога не змогли тебе змінити, але сатана може в цьому допомогти. Ми тут не для того, щоб їм поклонятися». Побачивши їхнє справжнє обличчя, мені стало дуже сумно. Вони нічим не відрізнялися від маловірів. Чого я ніяк не очікувала, так це того, що знахар, знаючи, з якою метою моя сім’я привела мене туди, скаже мені: «Люба, молися Богу, у якого ти віриш. Є лише один Бог, і Бог, у якого ти віриш – правильний». Я дуже зраділа і справді побачила Божий захист. Бог усім керує. Після всіх своїх спроб батьки побачили, що нічого не можуть зі мною вдіяти, тож вони погодилися більше не обмежувати моє відвідування зібрань, припинити втручатися в мою віру і перестати перейматися тим, чи ходжу я до школи. 12 січня 2021 року я нарешті змогла відкрито відвідувати онлайн-зібрання вдома. Хоча іноді батьки все ще гримали на мене і намагалися вмовити повернутися до школи, щоб закінчити навчання, коли бачили, що я на зібранні, це більше на мене не впливало. Згодом я пішла з дому і почала виконувати свій обов’язок у церкві повний робочий день.
Пройшовши через цей досвід, я по-справжньому відчула, що все в Божих руках. Бог використав ці складні обставини, щоб удосконалити мою віру, а також дати мені змогу здобути вміння розпізнавати свою сім’ю та релігійних людей. Моя родина вірила в Господа поколіннями, і багато хто з них – пастирі. Раніше я вважала, що вони щиро служать Богові й люблять Його, але Божа робота в останні дні розвінчала їх усіх. Тепер я чітко бачу їхню сутність ненависті до істини. Вони зовсім не вірять у Бога щиро. Вони опираються Йому. Саме керівництво й настанови Божих слів дали мені змогу бути непохитною посеред нападів з усіх боків від моєї сім’ї. Дякувати Богу! Я ніколи не пошкодую, що слідувала за Всемогутнім Богом.
