39. Чому я не змогла спокійно прийняти свій обов’язок
29 листопада 2023 року мене обрали кураторкою роботи з текстами. Коли я почула цю новину, то дуже стривожилася. Я нічого не могла з собою вдіяти, адже в голові постійно проносилися спогади про час, коли я вже була кураторкою. Коли в роботі виникали відхилення й проблеми, сестра, з якою я співпрацювала, активно шукала їхні причини та шляхи вирішення, але я ніколи не могла правильно з цим впоратися. Щоразу, коли виникали проблеми, я вважала, що це через мій низький рівень і брак працездатності. Я ніколи не аналізувала відхилення й недоліки в проблемах, що виникали, і тим паче не докладала зусиль, щоб подумати, як їх виправити та розв’язати. Мені завжди здавалося дещо принизливим, що у виконанні мого обов’язку виникає так багато проблем. Через це я мимоволі жила в негативному стані й постійно хотіла втекти від свого обов’язку. А якщо лідери також вказували на мої проблеми, я ставала ще більш негативно налаштованою. Оскільки я тривалий час жила в негативному стані й працювала недбало, багато проблем у роботі не розв’язувалися вчасно, і я не надавала реальної допомоги братам і сестрам. Лідери багато разів бесідували зі мною про мій стан, але я все одно не могла його змінити. Зрештою це серйозно вплинуло на роботу, і мене відсторонили. І хоча мене відсторонили, це відчулося як полегшення. Але тепер від мене хотіли, щоб я знову стала кураторкою. Хіба це не означало б повернення до того самого болісного й принизливого шляху, що й раніше? Я справді не хотіла знову бути кураторкою! До того ж мені здавалося, що я просто не на тому рівні, аби нею бути. Я бачила, що багато лідерів, працівників і кураторів – це люди з хорошим рівнем, високою працездатністю та ефективністю в роботі. Себе ж я вважала людиною з низьким рівнем і поганою ефективністю, яка просто непридатна бути кураторкою. На той момент, виконуючи свій обов’язок як учасниця команди, я бачила певні результати й могла зберегти хоч трохи гордості. Натомість роль кураторки означала велике робоче навантаження й необхідність враховувати всі аспекти. Зі своїми посередніми здібностями я відчувала, що хоч би як я старалася, я все одно не зможу виконувати роботу добре, і зрештою мене просто знову відсторонять. Це стало б черговою нищівною поразкою, і тоді як на мене дивитимуться брати й сестри? Чи не скажуть вони, що я абсолютно ні на що не здатна? Щоразу, коли в мене виникали такі думки, я хотіла відмовитися від цього обов’язку. Проте водночас я відчувала, що своєю відмовою підведу Бога. Тим паче, оскільки на той час був лише один куратор роботи з текстами, і навантаження було настільки великим, що одна людина просто не могла з усім впоратися, лідер зазначив, що це вже вплинуло на роботу. Оскільки я багато років вправлялася в обов’язках, пов’язаних із текстами, і раніше вже була кураторкою, то була більш-менш знайома з різними аспектами цієї роботи. Тож якби я зараз не прийняла цей обов’язок, я б справді була не гідна називатися членом Божого дому. Але якщо я погоджуся, а потім не зможу впоратися з цією роботою, хіба моїм гордості та статусу не настане кінець? Від цих думок мені ставало особливо пригнічено й боляче на душі. Я почувалася ніби між молотом і ковадлом. Я вилила свій справжній стан Богові: «Боже, сьогодні цей обов’язок куратора покладено на мене, і я знаю, що це Твоє піднесення та благодать. Але мене не покидає відчуття, що мені бракує рівня, щоб бути кураторкою. Я дуже боюся, що знову ставши кураторкою, я зіткнуся з усілякими проблемами й зрештою знову потраплю в пастку статусу й гордості, не маючи змоги з неї вирватися. Боже, прошу, даруй мені віру та рішучість покоритися Тобі».
Згодом я з важким серцем пішла на зібрання. Лідер, дізнавшись про мій стан, знайшов для мене уривок із Божих слів: «Що, з одного боку, Божа мета в упорядкуванні середовищ для людини полягає в тому, щоб дозволити людям пережити різні речі на власному досвіді багатьма різними способами, засвоїти від них уроки, увійти в різні реальності істини, яка міститься в Божому слові, збагатити досвід людей і допомогти їм здобути вичерпніше й багатогранніше розуміння Бога, самих себе, своїх середовищ і людства. З іншого боку, Бог хоче, щоб люди підтримували з Ним нормальні стосунки, тож улаштовує для них деякі особливі середовища й упорядковує деякі особливі уроки. У такий спосіб люди частіше приходять до Нього, а не живуть у безбожному стані, кажучи, що вони вірять у Бога, але діючи в спосіб, який не має нічого спільного ні з Богом, ні з істиною, що призведе до лиха. Отож у середовищах, упорядкованих Богом, Бог Сам приводить до Себе людей, а вони йдуть неохоче й пасивно. Це демонструє хороші наміри Бога. Що більше тобі бракує розуміння щодо певного питання, то більше ти мусиш мати богобоязливе та побожне серце й часто приходити до Бога, щоб шукати Божу волю й істину. Коли ти чогось не розумієш, тобі потрібні Божі просвітління й провід. Коли ти стикаєшся з тим, чого не розумієш, тобі слід просити Бога більше працювати над тобою. Ось хороші наміри Бога. Що більше ти приходитимеш до Бога, то ближчим до Бога буде твоє серце. Що ближчим твоє серце буде до Бога, то більше Бог житиме в ньому – хіба це не правда? Що більше Бог перебуватиме в серці людини, то кращими ставатимуть її прагнення, шлях, яким вона йде, і стан її серця» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Божі слова дуже чіткі. Які б ситуації не організовував Бог, усе це для того, щоб ми могли засвоїти уроки та здобути істину. Я згадувала час, коли я була кураторкою раніше: через те, що в моєму обов’язку виявлялося багато відхилень і недоліків, а моє марнославство залишалося незадоволеним, я часто була негативною. Я ніколи не шукала істини, щоб розв’язати проблему свого розбещеного характеру. Я думала лише про те, що про мене подумають брати й сестри, і чи не будуть вони дивитися на мене зверхньо. Я постійно хотіла втекти від свого обов’язку, ставала негативно налаштованою й лінувалася, не виконуючи жодної реальної роботи. У підсумку робота затримувалася, а моє життя зовсім не зростало. Усе це було наслідком того, що я тривалий час не шукала істини. Я згадувала ті часи, коли я ще не була кураторкою: тоді я вважала, що в мене все добре в усіх аспектах, і я зовсім не мала реального розуміння себе. А відколи стала кураторкою, у виконанні мого обов’язку розвінчалося багато відхилень і проблем, і я часто зазнавала обтинання. Усе це змушувало мене розмірковувати над своєю розбещеністю та недоліками і приходити перед Богом, щоб шукати істину. Якби я змогла сміливо глянути в очі своїм недолікам і вадам, більше молитися Богові та шукати істини-принципи, я б змогла засвоїти уроки в усіх відношеннях. Це була Божа благодать. Проте я не вміла бути вдячною, завжди хотіла ухилитися від обов’язку й поводилася безвідповідально. Навіть після відсторонення я не відчувала ні краплі провини чи докорів сумління. Навпаки, я сприйняла це як своєрідне полегшення. Я справді підвела Бога! Але Бог не відчував до мене неприязні, а натомість дав мені ще одну можливість для вправляння, бажаючи, щоб я більше озброювалася істиною та швидше зростала в житті. Я ж була нечутливою та нетямущою й зовсім не розуміла Божого наміру. Я переймалася, що мої недоліки знову розвінчаються, й що інші дивитимуться на мене зверхньо, а тому не хотіла виконувати обов’язок куратора. Я справді не виправдала Божого кропіткого наміру. Усвідомивши все це, я відчула провину і свою заборгованість перед Богом.
Я трохи краще зрозуміла Божий намір і прийняла обов’язок куратора. Та все ж я не могла позбутися тривоги й хвилювання. Я боялася, що не виконаю свій обов’язок належно, цілковито втрачу обличчя й зрештою мене відсторонять, як і минулого разу. Одного дня я прочитала уривок із Божих слів, який дуже мене зворушив. Бог говорить: «Незалежно від того, високий чи низький твій рівень, і незалежно від того, розумієш ти істину чи ні, у кожнім разі ти мусиш мати таке ставлення: “Оскільки цю роботу доручили мені, я мушу ставитися до неї серйозно, я мушу перейматися нею, і я мушу докласти всіх зусиль і всю душу, щоб виконати її добре. Щодо того, чи зможу я виконати її ідеально, я не можу взяти на себе сміливість дати гарантії, але моє ставлення полягає в тому, що я зроблю все можливе, щоб виконати її добре, і я точно не буду недбалим. Якщо в роботі виникне проблема, мені слід узяти на себе відповідальність, й подбати про те, щоб засвоїти урок, і добре виконувати свій обов’язок”. Це правильне ставлення» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Прочитавши цей уривок із Божих слів, я була дуже зворушена. Божі вимоги до мене не високі. Він не вимагає від мене братися за якусь велику роботу, що виходить за межі мого рівня та здібностей, а лише просить, щоб я мала щире серце й докладала всіх зусиль, аби належно виконувати свій обов’язок. Цього достатньо, щоб задовольнити Бога. Хоча я все ще не наважувалася гарантувати, що зможу взяти на себе обов’язок куратора, я повинна була принаймні мати таке ставлення: докладати всіх зусиль, щоб належно виконувати свій обов’язок. Це було мені під силу. Я усвідомила, що моя попередня нездатність добре виконувати свій обов’язок була зумовлена не тим, що мені бракувало рівня, а тим, що я постійно жила в стані винесення самій собі вироку, повсякчас бажаючи відступити. Я не мала відчуття ноші щодо свого обов’язку, і коли виникали проблеми, я не приходила одразу перед Богом, щоб порозмірковувати над собою, не аналізувала, чому виникли ці відхилення й проблеми, і не роздумувала над тим, як шукати істину для їхнього розв’язання. День за днем я думала лише про власну гордість і статус. Хіба могла б я з таким ставленням добре виконувати свій обов’язок? Усвідомивши це, я побачила, що мої марнославство, гордість і турбота про статус були моїми найбільшими перешкодами у виконанні обов’язку.
Згодом я почала розмірковувати над своєю проблемою: «Чому щоразу, коли справа стосується гордості й статусу, я мимоволі загрузаю в неправильному стані?». Я прочитала Божі слова: «Леліяння антихристами власної репутації й статусу набагато більше, ніж у звичайних людей: це щось притаманне їхньому характеру-сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що роблять антихристи, вони в першу чергу дбають про власну репутацію та статус і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони будуть здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). З Божих слів я побачила, що антихристи ставляться до репутації та статусу як до самого їхнього життя, як до мети, якої вони прагнуть усе своє життя. Хоч би що вони робили чи говорили, вони зважають лише на власну репутацію та статус. Це і є сутність антихриста. Згадуючи минуле, ще змалечку я завжди мала сильне бажання здобути репутацію та статус, і завжди жила за сатанинськими отрутами: «Людині потрібне обличчя, так само як дереву – кора» та «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів». Мені було дуже важливо, як мене сприймають інші. Коли я навчалася в четвертому класі, вчителька обрала мене для участі в олімпіаді з математики. Але я отримала не такі високі бали, як інші учні, й відчула себе вкрай приниженою. Після цього я вигадала відмовку й кинула школу. Вчителька побачила, що мої оцінки насправді були не такими вже й поганими. Їй стало шкода, що я кидаю навчання, тому вона спеціально прийшла до мене додому, щоб переконати мене повернутися. Тільки тоді я повернулася до школи. Одного разу, у сьомому класі, я неправильно відповіла на запитання вчителя, і весь клас вибухнув сміхом. Я відчула себе вкрай приниженою й більше ніколи не ходила до школи. Знайшовши Бога, я залишилася такою ж. Через те, що моє бажання здобути репутацію та статус не було задоволене, я жила в негативному стані й хотіла відмовитися від свого обов’язку. Коли я раніше була кураторкою, розвінчалося багато моїх недоліків, і я почувалася дуже приниженою, тому постійно хотіла ухилитися від свого обов’язку й не докладала жодних зусиль для розв’язання проблем, які можна було б розв’язати. Я лінувалася й була негативно налаштованою у виконанні свого обов’язку, й зрештою затримала церковну роботу, за що мене відсторонили. Цього разу я не хотіла бути кураторкою ще й тому, що боялася виявитися нездатною виконувати реальну роботу й знову бути відстороненою, а також боялася, що моя гордість зазнає чергового удару. Щоб уникнути зверхнього ставлення до себе, я постійно хотіла відмовитися від цього обов’язку. Я постійно думала про свою репутацію та статус, анітрохи не дбаючи про церковну роботу. Я була справді егоїстичною, ницою й позбавленою людськості! Людина, яка має людськість, стикаючись із певним обов’язком, не зважатиме на те, чи принесе він їй престиж, або з якими труднощами їй доведеться зіткнутися. Якщо цього вимагає церковна робота, вона покладатиметься на Бога й робитиме все можливе, щоб виконати свою частину роботи. Але я завжди поринала в турботи про репутацію та статус, і щойно стикалася з якимись перешкодами чи невдачами у своєму обов’язку, то одразу впадала у стан зневіри. Я завжди хотіла відмовитися від свого обов’язку й ухилятися від нього. Хіба в цьому я не противилася Богу? Я побачила, що гонитва за статусом і славою призведе лише до того, що я опиратимуся Богу й ображатиму Його характер, і що так я йду шляхом антихриста. Якщо я й далі прагнутиму репутації та статусу, я ніколи не виконуватиму свій обов’язок належно, і зрештою Бог відчуватиме до мене лише відразу та відсіє мене. Усвідомивши все це, я помолилася Богу: «Боже, моє серце надто поглинуте статусом і славою. Я більше не хочу бунтувати проти Тебе. Хоч би яким був мій рівень, я готова зробити все можливе, щоб належно виконувати свій обов’язок, аби Твоє серце втішилося».
У своїх пошуках я виявила, що завжди трималася помилкового погляду. Я вважала, що куратор повинен мати хороший рівень і працювати ефективно, інакше він не придатний бути куратором. Але я ніколи не шукала істини щодо того, чи справді цей мій погляд був правильним. Пізніше я прочитала Божі слова: «Дивлячись на це з погляду загальної роботи Божого дому, звісно, якби було більше людей із високим рівнем, церковна робота справді була б легшою. Однак є одна передумова: у Божому домі Бог виконує Свою власну роботу, і люди не відіграють вирішальної ролі. Тому, чи є рівень людей високим, посереднім чи низьким, це не визначає результатів Божої роботи. Кінцеві результати, яких потрібно добитися, досягаються Богом. Усе веде Бог; усе є роботою Святого Духа» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). «Незалежно від того, високий твій рівень чи низький, і незалежно від того, скільки в тебе талантів, якщо проблему твого розбещеного характеру не розв’язано, то хоч на яку позицію тебе поставлять, ти не будеш придатним для використання. І навпаки, якщо твої рівень і здібності обмежені, але ти розумієш різні істини-принципи, включно з істинами-принципами, які тобі слід розуміти й осягати в межах своєї сфери роботи, і проблему твого розбещеного характеру розв’язано, тоді ти будеш людиною, придатною для використання» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). «Здатність добре виконувати свій обов’язок залежить не тільки від духовного рівня людини, але головним чином від її ставлення до свого обов’язку, від її характеру, від того, хороша її людська сутність чи погана, і чи здатна вона прийняти істину. Це основні питання. Чи вкладаєш ти серце у свій обов’язок, чи робиш ти все можливе й чи дієш від щирого серця, чи ставишся ти до виконання свого обов’язку серйозно й сумлінно, чи трудишся чесно й старанно – ось на що дивиться Бог, і Бог уважно стежить за кожним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Божі слова допомогли мені усвідомити, що мій погляд зовсім не відповідав істині. Уся робота в Божому домі виконується Самим Богом, і рівень людини не визначає всього. Те, чи зможемо ми належно виконувати свій обов’язок, здебільшого залежить від нашого ставлення до нього. Це залежить від того, чи маємо ми сумлінне й відповідальне серце, й чи здатні діяти згідно з істинами-принципами. Якщо людина має дари й рівень, але не відчуває ноші чи відповідальності за свій обов’язок, то коли брати й сестри вказують на її проблеми, вона відмовляється їх приймати, не розмірковує над ними й не аналізує їх. У такому разі, навіть попри свої дари та рівень, вона не зможе належно виконувати свій обов’язок, а Бог не благословить і не спрямує її. І навпаки: якщо людина має посередній рівень, але її серце на правильному місці, якщо вона виконує свій обов’язок старанно й відповідально, а коли брати й сестри вказують на її відхилення та недоліки, вона здатна прийняти це й виправити їх – тоді вона все одно зможе досягти певних результатів у своєму обов’язку. Я згадала одну знайому сестру. Її рівень був посереднім, але після того, як її обрали лідеркою, вона отримала відчуття ноші через свій обов’язок. Вона виконувала свою роботу сумлінно й прагматично, досягла досить хороших результатів у своєму обов’язку, і згодом її підвищили, доручивши масштабнішу роботу. Була також сестра, з якою я співпрацювала раніше. Вона мала хороший рівень, але коли лідер вказував на проблеми та відхилення в її роботі, вона не тільки відмовлялася їх приймати, а й сперечалася у відповідь і відмовлялася коритися. У результаті вона втратила роботу Святого Духа, не могла розгледіти суть жодної проблеми, не досягла жодних результатів у своєму обов’язку, і зрештою її відсторонили. Із цих фактів я зрозуміла, що здатність людини належно виконувати свій обов’язок не визначається вирішальною мірою її рівнем. Головне – це те, чи здатна вона прийняти істину, і яким є її ставлення до свого обов’язку.
Пізніше я прочитала ще два уривки з Божих слів, які дуже мені допомогли. Всемогутній Бог говорить: «Рівня, дарів і талантів, які дав тобі Бог, уже достатньо – просто ти не задоволений, не відданий своєму обов’язку, ніколи не знаєш свого місця, завжди хочеш виголошувати пишномовні слова й хизуватися, зрештою псуючи свої обов’язки. Ти не задіяв рівня, дарів і талантів, даних тобі Богом, ти не доклав повних зусиль і не досяг жодних результатів. Хоча ти можеш бути досить зайнятим, Бог каже, що ти подібний до блазня, ти не та людина, яка знає своє місце й зосереджена на своїх належних завданнях. Богу не подобаються такі люди. Тому, хоч якими є твої плани й цілі, якщо ти зрештою не прийдеш до виконання свого обов’язку згідно з принципами, яких вимагає Бог, усім серцем, усім розумом і всією силою, на основі вродженого рівня, дарів, талантів, здібностей та інших умов, які дав тобі Бог, то Бог не пам’ятатиме того, що ти зробив, і ти не виконуватимеш свій обов’язок, а радше коїтимеш зло» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). «По-перше, максимально використовуй притаманні й наявні дари, здібності та сильні сторони, які дав тобі Бог, а також технічні чи професійні навички, які ти здатен здобути й досягти, і не стримуйся. Якщо ти задовольнив Бога в усіх цих речах і відчуваєш, що ще можеш досягти більших висот, то подивися, які технічні чи професійні навички ти можеш покращити або в яких можеш зробити прорив у межах того, чого може досягти твій рівень. Ти можеш і далі вчитися й вдосконалюватися на основі того, чого ти можеш досягти зі своїм власним рівнем. … Якщо ти можеш виконувати свій обов’язок усім серцем, усією силою і всім розумом у міру своїх можливостей, і маєш щире серце, то перед Богом ти дорогоцінний, як золото. Якщо ти не можеш платити ціну й тобі бракує вірності у виконанні твого обов’язку, то навіть якщо твої вроджені умови кращі, ніж у пересічної людини, ти не є дорогоцінним перед Богом, ти не вартий навіть піщинки» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). З Божих слів я зрозуміла: хоч би яким був рівень людини, якщо вона виконує свій обов’язок у межах своїх можливостей, докладаючи всіх сил та розуму, й має щире серце – така людина є ціннішою за золото в Божих очах. Рівня, яким мене наділив Бог, насправді було достатньо. Я також могла осягнути певні принципи щодо роботи з текстами, і зазвичай не було такого, щоб я взагалі не мала шляху, слідкуючи за роботою. Проблема полягала в тому, що я ніколи не вміла правильно ставитися до власних недоліків. Я постійно порівнювала себе з тими, хто мав кращий рівень і дари, і ніколи не зосереджувала своє серце на тому, як належно виконувати свій обов’язок. Тепер, знову виконуючи обов’язок куратора, я буду глибоко цінувати цей обов’язок і виконуватиму його всім серцем і розумом. Я більше не могла ставитися до нього з негативом.
Коли моє ставлення змінилося, наступного разу, виконуючи свій обов’язок, я помолилася, щоб Бог зберіг моє серце спокійним перед Ним. Уважно перевіряючи проповіді, я могла знаходити певні проблеми, а також отримувала користь, вивчаючи професійні навички разом із братами й сестрами. Коли в роботі з’являлися відхилення й проблеми, що розвінчували багато моїх недоліків, мені все ще було соромно. Я ставала дещо негативно налаштованою й навіть думала про те, щоб відступити. Але в такі моменти я згадувала свої минулі невдачі. Раніше я завжди загрузала в турботах про гордість і статус. Коли виникали проблеми, я не виявляла ініціативи в аналізі відхилень і недоліків, завжди почувалася негативно й відступала. У результаті я втратила роботу Святого Духа. Я не хотіла знову впадати у стан зневіри, тому молилася Богу, благаючи Його допомогти мені вийти з негативу. Водночас я відкрилася про свій стан лідерам, братам і сестрам, і всі вони бесідували зі мною та підбадьорювали мене. Лідери також допомагали й підтримували мене, вказуючи на проблеми в тому, як я виконувала свій обов’язок. Я роздумувала над тим, що спричинило ці проблеми. Я виявила, що деякі з них виникли через моє недбале ставлення, а інші – через те, що я не осягала принципів. Тож я проаналізувала та виправила ці проблеми. Іноді, коли справ було занадто багато і я не встигала з усім впоратися, лідери писали мені й допомагали навчитися розставляти пріоритети. Раціонально спланувавши свій час таким чином, я змогла нормально виконувати свій обов’язок. Через деякий час результати в роботі з текстами дещо покращилися. Тепер я обіймаю посаду кураторки вже понад пів року. Хоча я маю багато недоліків і вад, і в роботі все ще залишається чимало проблем, через усе пережите цього разу я справді відчуваю, що робота в Божому домі підтримується Святим Духом. Коли я відкидаю особисті інтереси та старанно виконую свій обов’язок, я можу отримувати роботу й керівництво Святого Духа, а також досягати певних результатів у своєму обов’язку. Дякувати Богу!
