54. Я більше не скаржуся на свою лиху долю
Я народилася в бідній сільській родині. Коли я навчалася в старших класах, мої батьки не могли платити за навчання, тому намагалися позичити гроші в мого дядька. Проте моя тітка боялася, що ми не зможемо повернути борг, і не хотіла нам позичати. Я подумала собі: «Я мушу докласти всіх зусиль, щоб вступити до університету, і тоді люди навколо захоплюватимуться моєю родиною». У школі, щоб зекономити гроші, я їла лише ті коржі, що приносила з дому. Я постійно відчувала запаморочення й слабкість через недостатнє кровопостачання мозку, спричинене тривалим недоїданням, що позначилося на результатах мого навчання. Зрештою я провалила вступні іспити до університету. Я розплакалася й поскаржилася на свою важку долю. Однак я не бажала приймати таку долю. Щоб здобути вищу освіту й виділитися з натовпу я також записалася на іспити для дорослих самостійного навчання, курси бухгалтерського обліку й навіть складала іспити на державну службу. Але попри всі мої зусилля, врешті-решт я однаково зазнала невдачі. Тож я пішла працювати на завод. Щоб стати цеховим статистиком і заслужити захоплення інших, я працювала понаднормово й навчалася до пізньої ночі, здобуваючи професійні знання статистика, поки інші відпочивали. Я перевантажувала себе, працюючи понад десять годин щодня. На додачу, я також щодня працювала понаднормово й дуже пізно лягала спати. Від такої важкої роботи в мене паморочилося в голові, я була виснажена й навіть засинала на роботі. У результаті я помилилася в статистиці кількості продукції, що ледь не завдало заводу величезних збитків. Лідер команди розкритикував мене перед усіма працівниками цеху. У той момент мені хотілося крізь землю провалитися. У мене загуло в голові, і я прямо там знепритомніла. Відтоді я страждаю на сенсоневральну приглухуватість, і мені протипоказані будь-які переживання. Щоразу, коли я перебувала під сильним тиском на роботі, у мене паморочилося в голові й дзвеніло у вухах. Уколи й ліки не допомагали, і я більше не могла працювати. У той час на серці в мене було дуже погано, і я цілими днями скаржилася, чому в мене така лиха доля. Я часто замикалася в кімнаті й плакала, навіть думала накласти на себе руки. Оскільки я довго жила в пригніченні й стражданнях, моя приглухуватість поступово погіршувалася.
У 2013 році мої свекор і свекруха прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів і проповідували мені Євангеліє. Коли я читала Божі слова й жила церковним життям із братами і сестрами, я відчувала особливу свободу й звільнення. Поступово мій настрій покращився, і в мене знову з’явилася надія на життя. Пізніше мене обрали лідером у церкві. Я подумала собі: «У громаді я заплатила таку високу ціну, але все було марно. А тепер, хоч я щойно приєдналася до Божого дому, я можу виконувати обов’язки лідера. Вірити в Бога краще. Треба наполегливо працювати, і, можливо, в майбутньому мене підвищать, і ще більше людей захоплюватимуться мною». Тож я почала активніше виконувати свої обов’язки. Я цілими днями проводила групові зібрання за будь-яких обставин. Брати і сестри також хвалили мене за те, що я несу ношу у своєму обов’язку. Пізніше мене обрали проповідником. Коли моє бажання статусу було задоволене, у мене з’явилося більше енергії на виконання обов’язку. Саме тоді, коли я насолоджувалася захопленням своїх братів і сестер, інцидент з отруєнням газом спричинив погіршення моєї глухоти. Під час зібрань я погано чула братів і сестер, коли вони говорили тихо, і глухота мене часто обмежувала, тож я жила в негативному стані. Зрештою я стала нездатною виконувати справжню роботу, і мене перепризначили. Думаючи про те, що я більше не виконую обов’язку лідера й не можу викликати захоплення в інших, я ще більше скаржилася на свою лиху долю. Після цього я не могла знову піднятися й втратила віру в Бога.
Пізніше, після деякого часу лікування, мій слух дещо відновився, і лідери доручили мені виконувати обов’язок з поливу. Я подумала собі: «Якщо я досягну певних результатів в обов’язку з поливу, брати і сестри однаково захоплюватимуться мною». Тому я щодня читала відповідні принципи й озброювалася істиною, часто засиджуючись до 11-12-ї ночі. Поступово результати, яких я досягала, виконуючи свій обов’язок, покращилися, і мене також підвищили, доручивши відповідати за ширше коло роботи. Коли я думала про те, що знову завоюю захоплення братів і сестер, то була така щаслива. Я думала собі: «Наполеглива праця приносить плоди. Якщо я працюватиму ще старанніше, можливо, мене знову підвищать. Тоді ще більше людей захоплюватимуться мною». Однак пізніше в мене загострився шийний спондильоз, і втрата слуху стала настільки серйозною, що я більше не могла нормально спілкуватися з іншими. Лідери впорядкували, щоб я повернулася до своєї місцевої церкви лікуватися й водночас виконувати обов’язки по змозі. Я почувалася дуже зневіреною. Я думала про те, яку велику ціну заплатила, з якими труднощами завойовувала захоплення інших. Однак через хворобу я більше не могла виконувати цей обов’язок. Чому ж у мене така лиха доля? Пізніше через поганий слух мені стало надто важко спілкуватися з іншими. Я могла виконувати лише якусь роботу із загальних справ. Це особливо мучило моє серце, і я думала собі: «Якби я не була глухою, я б мала можливість проповідувати Євангеліє й поливати новонавернених. А тепер я можу виконувати лише якусь роботу із загальних справ. Якщо я не буду в центрі уваги, хто буде мною захоплюватися? Чому в мене така лиха доля? У будь-якому разі, така вже моя доля, тож я просто працюватиму абияк і так проживатиму день за днем». Після цього, хоч я й не покинула свого обов’язку, я постійно жила в зневіреному стані й не була зосередженою, виконуючи його. Я постійно щось забувала, часто припускалася помилок і все затримувала.
Пізніше сестра, з якою я співпрацювала, нагадала мені, що жити в такому стані небезпечно, і що я маю шукати істину, щоб швидко розв’язати проблему зі своїми негативними емоціями. Лише завдяки нагадуванню сестри я помолилася до Бога: «Боже, я не хочу жити в зневірі. Таке життя надто жалюгідне. Прошу, приведи мене до розуміння моїх власних проблем і виведи із цього неправильного стану». Одного дня, під час своїх духовних роздумів, я прочитала два уривки з Божих слів, які одразу торкнулися мого серця. Бог говорить: «Першопричина виникнення негативної емоції депресії в кожного своя. У певних людей почуття депресії може виникати через постійну віру у власну жахливу долю. Хіба це не одна з причин? (Так і є.) У молодості вони жили в селі чи бідному регіоні, їхні сім’ї були незаможними, і в них не було нічого особливо цінного, крім якихось простих предметів обстави. Вони мали хіба що один-два комплекти одягу, який мусили носити, навіть якщо він був із дірками, і в них ніколи не було можливості постійно харчуватися якісною їжею – натомість вони мусили чекати на Новий рік або свята, щоб поїсти м’яса. Часом вони голодували й мерзли, бо не мали достатньо одягу, щоб зігрітися, а велика миска, повна м’яса, була їхньою нездійсненною мрією, і їм було складно розжитися навіть шматочком якогось фрукта. Живучи в такому середовищі, вони почувалися відмінними від інших людей, які жили у великому місті, мали заможних батьків, могли їсти й носити все, що хотіли, отримували все, що хотіли, просто тут і зараз, і були обізнані про різні речі. А наша людина із села все думала: “У них така добра доля. Чому моя доля настільки погана?”. Така людина постійно хоче виділитися з натовпу та змінити свій талан. Але це не так легко – змінити свій талан. Коли людина народжується в такій ситуації, то наскільки вона може змінити й поліпшити свою долю, хоч би й старалася? Коли вона виростає, то куди б вона не поткнулась у суспільстві, її зупиняють перешкоди, її всюди цькують, і тому вона постійно почувається дуже невезучою. Вона думає: “Що ж мені так не щастить? Чому мені постійно трапляються недобрі люди? У моєму дитинстві життя було важким – просто так воно склалося. Але тепер я виріс, і мені досі живеться так погано. Я постійно хочу показати, на що я здатен, але мені ніколи не трапляється такої нагоди…” … Почавши вірити в Бога, вона покладає собі добре виконувати свій обов’язок у Божому домі, стає спроможною переносити тяготи й важко працювати, здатна в будь-якій справі витримати більше за будь-кого іншого та старається завоювати схвалення й повагу більшості людей. Вона думає, що її навіть можуть обрати керівником церкви, начальником або керівником команди, і хіба тоді вона не вшанує цим своїх предків і сім’ю? Хіба тоді вона не змінить свій талан? Однак реальність не зовсім відповідає її бажанням, і людина поникає, думаючи: “Я вірю в Бога вже кілька років і дуже добре ладнаю з братами й сестрами, але чому, коли приходить час обирати керівника, начальника чи керівника команди, моя черга ніколи не приходить? Це тому, що я такий непоказний, чи тому, що я недостатньо добре себе проявив і мене ніхто не помітив? Під час кожного голосування в мене з’являється маленька надія, і я був би щасливий, навіть якби мене обрали керівником команди. Я сповнений ентузіазму та прагну віддячити Богові, але щоразу, коли відбувається голосування, мене обходять, і я тільки залишаюся розчарованим. Та що ж таке? Невже я справді здатен бути лише звичайною, посередньою людиною, яка все життя проживе нічим не примітною? Коли я озираюся на своє дитинство, юність і середній вік, то бачу, що пройдений мною шлях завжди був дуже посереднім, і я не зробив нічого вартого уваги. Мені не те щоб бракує амбіцій або духовного рівня, і я не те щоб недостатньо стараюся чи не вмію переносити тяготи. У мене є стремління та цілі, і навіть можна сказати, що я маю амбіції. То чому ж мені ніколи не вдається виділитися? Якщо оцінити все це й підбити підсумки, то в мене просто погана доля, я приречений на страждання, і Бог улаштував мені все саме так”. Що більше людина зациклюється на цьому, то гіршою їй здається її доля» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). «Такі люди, що постійно думають, ніби в них погана доля, безупинно почуваються так, наче їхні серця чавить велетенський камінь. Оскільки вони завжди вважають, що причина всього, що з ними відбувається, – їхня погана доля, то їм здається, ніби вони не можуть нічого змінити, що б не трапилося. То що ж вони роблять? Вони просто почуваються негативно налаштованими, змиряються зі своїми нещастями та починають ухилятися від праці» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Божі слова розвінчували саме мій стан. Причина, чому я постійно жила в негативних емоціях зневіри, полягала в тому, що я завжди вважала, ніби в мене лиха доля. Коли я була дитиною, моя родина була бідною, і люди дивилися на нас звисока, тож я скаржилася на свою лиху долю. Я вірила, що лише заможне життя й захоплення інших є доброю долею. Я старанно вчилася, щоб змінити свою долю. Однак через недостатнє кровопостачання мозку, спричинене недоїданням, я не могла гарно вчитися й зрештою провалила вступні іспити до університету. Але я не хотіла приймати свою долю, тому пішла працювати на завод, щоб заробляти гроші. Щоб стати статистиком, сидіти в кабінеті й викликати захоплення в інших, я працювала понаднормово, щоб опанувати технічні навички. Зрештою я припустилася статистичної помилки, і лідер команди розкритикував мене перед усіма, що шокувало мене й призвело до сенсоневральної приглухуватості. Я ще більше упевнилася, що це через мою тяжку долю, і жила в стражданнях, втративши надію на життя. Почавши вірити в Бога, я вважала, що якщо належно виконуватиму свої обов’язки й буду підвищена до лідера, то брати і сестри захоплюватимуться мною і я зміню свою долю. Проте моя глухота посилилася через отруєння газом, і я не могла нормально виконувати свій обов’язок. Це вплинуло на роботу, і мене зняли з мого обов’язку. Пізніше, почавши виконувати обов’язок із поливу, я платила велику ціну в надії досягти результатів, які змусять інших захоплюватися мною. Коли мене підвищили, я подумала, що моя доля змінилася на краще і я нарешті матиму шанс проявити себе. Однак в мене загострився шийний спондильоз, а глухота погіршилася. Я не могла нормально спілкуватися з іншими, що впливало на мої обов’язки. Мені не залишалося нічого іншого, окрім як повернутися до місцевої церкви, щоб виконувати там обов’язки із загальних справ. Оскільки моє бажання репутації й статусу не було задоволене, я звинувачувала Бога в тому, що Він упорядкував для мене лиху долю. Я вважала, що моя лиха доля в цьому житті полягає лише в тому, щоб гарувати й наполегливо працювати, тому жила в зневіреному стані й зовсім опустила руки. Я не несла ноші у своєму обов’язку, постійно припускалася помилок, затримувала справи й не виконувала свій обов’язок як слід. Я вірила в Бога багато років і прочитала стільки Його слів, але коли зі мною щось траплялося, я не приходила перед Нього шукати істину, і коли щось ішло не так, як я хотіла, я скаржилася, що Він упорядкував для мене лиху долю. Я навіть стала негативною й чинила опір. Це був погляд маловіра, і я не виявляла будь-якої покори Богові.
Пізніше я прочитала ще більше Божих слів і здобула глибше розуміння поняття доброї й лихої долі. Бог говорить: «Боже впорядкування того, якою має бути доля людини, – чи доброю, чи поганою, – не можна розглядати чи оцінювати очима людини або ворожбита, і його не можна оцінювати за тим, скільки багатства та слави людина має за життя, скільки страждань вона переживає й наскільки успішна в гонитві за перспективами, славою та багатством. Але саме в цьому полягає серйозна помилка тих, хто каже, що в них погана доля, а також те, як свою долю оцінює більшість людей. Як вони це роблять? Як мирські люди оцінюють, добра чиясь доля чи погана? Насамперед на основі того, чи гладко проходить життя цієї людини, чи може вона тішитися багатством і славою, чи може вести помітно кращий спосіб життя, ніж в інших, скільки їй протягом життя доводиться страждати, а скільки – тішитися, як довго вона живе, яку кар’єру має, яке її життя: сповнене труда чи комфортне й легке. Саме на все це й інші речі люди спираються, оцінюючи, добра в людини доля чи погана. Ви теж так оцінюєте свою долю, хіба ні? (Так.) Отже, коли більшість із вас стикається із чимось, що вам не до вподоби, коли настають важкі часи чи ви не можете тішитися дуже високим рівнем життя, то ви теж думаєте, що у вас погана доля, і занурюєтесь у депресію. Ті, хто каже, що в них погана доля, не обов’язково справді мають погану долю, так само як і ті, хто каже, що в них добра доля, не обов’язково мають добру долю. Як же саме оцінити, добра доля чи погана? … Скажіть Мені, чи добра доля у вдови? Для мирських людей доля вдов погана. Якщо жінка овдовіла в тридцять-сорок років, то це справді погана доля, їй дуже важко! Але якщо вдова дуже страждає через те, що втратила чоловіка, і приходить до віри в Бога, то хіба її жереб тяжкий? (Ні.) Оскільки в тих, хто не овдовів, усе добре, їх багато підтримують, у них повно їжі й одягу, у сім’ї багато дітей та онуків, вони живуть щасливим життям, у комфорті, не відчуваючи жодних тягот і духовних жадань, то вони не вірять у Бога й не повірять у Нього, як би ти не намагався донести до них Євангеліє. То в кого ж добра доля? (У вдови, бо вона повірила в Бога.) Бач, оскільки мирські люди вважають, що вдова має погану долю, і вона дуже страждає, то далі вона змінює свій напрямок і починає слідувати іншим шляхом, вірить у Бога та слідує за Богом – хіба це не означає, що тепер вона має добру долю й живе щасливо? (Так і є.) Її погана доля змінилася на добру. Якщо ви кажете, що в неї погана доля, то її доля в житті мала б завжди бути поганою, і та жінка не змогла б її змінити; як же тоді її можна змінити? Чи змінилася доля тієї жінки, коли вона почала вірити в Бога? (Ні, це змінилися її погляди на речі.) Це змінилося її ставлення до речей. Чи змінився об’єктивний факт її власної долі? (Ні.) … Чи справді вона отримала в реальності добру долю, бо повірила в Бога? Не обов’язково. Просто тепер вона вірить у Бога, у неї є надія, вона відчуває в серці певне вдоволення, цілі, до яких вона прагне, змінилися, її погляди стали іншими, і тому вона почувається у своєму теперішньому життєвому середовищі щасливою, вдоволеною, радісною та спокійною. Їй здається, що її доля зараз дуже добра – набагато краща, ніж у тієї жінки, яка не овдовіла. Тільки тепер наша вдова усвідомлює, що її попередній погляд – що в неї погана доля – був хибним. Що ви можете із цього винести? Чи бувають такі речі, як “добра доля” й “погана доля”? (Ні.) Ні, не бувають» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Коли я читала Божі слова, у моєму серці посвітлішало. Чи є доля людини доброю, чи лихою, не можна вимірювати нашими уявленнями й фантазіями, і на це не можна дивитися зі світського погляду. Невіруючі думають, що добре їсти, гарно вдягатися й насолоджуватися захопленням та підтримкою інших – це добра доля. І навпаки, вони вважають, що якщо ти все життя живеш у злиднях, на самому дні громади, і на тебе дивляться звисока, або якщо ти переживаєш муки хвороби чи митарства й труднощі, – це лиха доля. Насправді для Бога немає такого поняття, як добра чи лиха доля. Як у тому прикладі про вдову, наведеному Богом. Спочатку вдова думала, що в неї лиха доля, а потім почала думати, що добра. Хоч її життєві умови не змінилися, її погляд на речі змінився. З Божих слів вона зрозуміла, що хоч би як насолоджувалися ті, хто має щасливу родину й комфортне життя, якщо вони не можуть прийти перед Бога й прийняти Його спасіння, то зрештою потрапять до пекла. А завдяки стражданням, які вона витерпіла, вона прийняла Божу роботу й отримала можливість зрозуміти істину й бути спасенною. Вона справді найблагословенніша людина. Оскільки погляд вдови на речі змінився, змінився і її спосіб мислення. Однак, оскільки я не розуміла істини, то вважала, що мати славу, вигоду й захоплення інших, а також підвищення й виконання обов’язків лідера означає мати добру долю, тому щоразу, коли мені перепризначали обов’язки, я скаржилася на свою лиху долю. Я усвідомила, наскільки абсурдними й нерозумними були мої погляди. Насправді у Божому домі обов’язки перепризначають відповідно до потреб роботи, і ці перепризначення всебічно зважуються відповідно до рівня й навичок людей. Обов’язок, який виконує людина, зовсім не пов’язаний із тим, добра в неї доля чи лиха. Навіть якби мені перепризначили обов’язки, якби я не прагнула до істини, мене б однаково викрили й відсіяли. Хоч я й виконувала обов’язок із загальних справ, доки я прагнула до істини й зміни свого характеру, я все ще мала можливість бути спасенною. Візьмемо для прикладу проповідницю, яка виконувала обов’язок разом зі мною. Вона мала певні дари й згодом була обрана лідером округу. Однак вона завжди прагнула до репутації й статусу та вчиняла багато речей, що переривали роботу церкви й заважали їй. Зрештою вона вперто відмовилася покаятися, була виключена з церкви й втратила свій шанс бути спасенною. З цього ми можемо побачити, що якщо ти віриш у Бога, не прагнучи до істини й не шукаючи, як змінити свій характер, навіть якщо ти станеш лідером, Бог тебе однаково викриє й відсіє. З цих прикладів зрозуміло, що доброю долею я вважала насолодження славою, вигодою й захопленням інших, а також підвищення й призначення на важливі посади, якщо ти віриш у Бога, а от виконання звичайного обов’язку за лаштунками я вважала лихою долею. Цей погляд надзвичайно перекручений і зовсім не відповідає істині. Бог упорядковує життєві умови кожної людини відповідно до її потреб. Благі наміри Бога є в усьому, що люди переживають у своєму житті. Я народилася в бідній родині і, незважаючи на те, що старанно вчилася, однаково не змогла виділитися з натовпу. Хоча, на перший погляд, здавалося, що в мене лиха доля, саме завдяки цьому я змогла прийти перед Бога й прийняти Його спасіння. Я мала сильне бажання репутації та статусу, тож якби я жила в багатстві й мала статус, я б ще більше прагнула до слави й вигоди. Зрештою мене б змели лихі течії й поглинув би сатана. Лише переживши стільки невдач і поразок, я змогла повернутися до Бога, прийняти полив і забезпечення Божих слів та зрозуміти деякі істини. Це найбільше благословення. Це набагато значущіше, ніж здобути славу й вигоду та насолоджуватися багатством і пишнотою світу. Коли я почала вірити в Бога, через втрату слуху мені призначили виконувати обов’язки із загальних справ. Це також був Божий захист для мене. Моє бажання репутації та статусу було надто сильним; щоразу, коли з’являлася нагода проявити себе, я не могла втриматися й працювала заради репутації та статусу. Було б надто легко ступити на шлях антихристів і бути викритою й відсіяною. Хоч я зараз глуха, Божий дім не позбавив мене можливості виконувати свій обов’язок. Натомість мені призначили підхожі обов’язки відповідно до мого фізичного стану. Хоч цей обов’язок і виконується за лаштунками й, можливо, не надто цінується іншими, він не заважає мені прагнути до істини. У період, коли я виконувала цей обов’язок, я виявила багато розбещеності. Іноді я була недбалою й несумлінною, а іноді упивалася плотськими задоволеннями й не хотіла платити ціну. Ївши й пивши слова Божі, я здобула певне розуміння свого розбещеного характеру, і згодом, коли діяла, я могла повставати проти плоті, вкладала серце у свій обов’язок і була сумлінною. Водночас я також навчилася шукати істини-принципи в усьому, бути сумлінною й уважною до деталей навіть у дрібних і незначних справах. Переживши це, я усвідомила, що неважливо, чи ти лідер, чи ти виконуєш обов’язки із загальних справ в Божому домі, доки ти прагнеш до істини, ти матимеш життя-входження й шанс бути спасенним. Бог упорядкував мою долю в житті відповідно до моїх потреб; усе це на користь мені. Проблема була в тому, що я не була задоволена; у мене завжди були власні амбіції та жага, і я не корилася Божому володарюванню. У результаті я не лише жахливо страждала, а й не виконувала свій обов’язок як слід. Коли мій погляд змінився, я більше не почувалася такою нещасною.
Пізніше я читала Божі слова й здобула трохи більше розуміння щодо погляду, який стояв за моїм прагненням. Всемогутній Бог говорить: «Правильні чи неправильні думки й погляди тих людей, які постійно говорять, що в них погана доля? (Неправильні.) Очевидно, що ці люди відчувають емоцію депресії, бо загрузли в крайнощах. Через цю крайню емоцію депресії, породжену крайнощами в думках і поглядах, вони не можуть правильно реагувати на те, що відбувається в житті, і нормально реалізовувати функції, належні людям; вони не можуть виконувати ні обов’язки, ні повинності, ні зобов’язання створінь. … Вони розглядають різні питання та людей із цієї крайньої й неправильної точки зору, і тому вони постійно живуть, дивляться на людей і речі, поводяться й діють під ефектом і впливом цієї негативної емоції. Зрештою, як би вони не жили, вони видаються настільки втомленими, що не здатні знайти в собі нітрохи ентузіазму для віри в Бога та прагнення до істини. Яке б життя вони не вибрали, вони не можуть позитивно й активно виконувати свій обов’язок, і хоча вони вірять у Бога вже багато років, але ніколи не зосереджуються ні на виконанні свого обов’язку всім серцем і душею, ні на задовільному виконанні обов’язку, і тим більше вони, звісно, не прагнуть до істини й не практикують згідно з істиною-принципами. Чому так відбувається? Якщо оцінити все це й підбити підсумки, то причина в тому, що такі люди постійно думають, ніби в них погана доля, і це призводить до глибоко депресивних почуттів. Такі люди стають повністю зневіреними, безсилими, як ходячі трупи, не мають анітрохи життєвої енергії, не проявляють ніякої позитивної чи оптимістичної поведінки, не кажучи вже про хоч якусь рішучість або витривалість у тому, щоб присвячувати належну вірність своєму обов’язку, повинностям і зобов’язанням. Натомість такі люди проживають день за днем тяжко та неохоче, безцільно й безтолково, з недбалим ставленням, навіть несвідомо перебуваючи свої дні. Вони не мають жодного уявлення, як довго ще житимуть абияк. Кінець кінцем їм залишається тільки картати себе, кажучи: “Ой, просто житиму вже абияк, скільки вийде! Якщо одного дня я більше не зможу продовжувати в тому ж дусі та церква захоче мене виключити й вигнати, то хай просто вижене, та й годі. Це тому, що в мене погана доля!”. Бачиш, навіть слова таких людей настільки безнадійні. Ця емоція депресії – не просто настрій: що важливіше, вона має руйнівний вплив на думки, серця та прагнення людей. Якщо ти не зможеш вчасно та швидко змінити свої депресивні почуття, вони не тільки вплинуть на все твоє життя, але й зруйнують його та приведуть тебе до загибелі. Навіть якщо ти справді віриш у Бога, ти не зможеш здобути істину й досягти спасіння та кінець кінцем загинеш» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Прочитавши цей уривок із Божих слів, я усвідомила, що мій стан постійного життя в емоціях зневіри й скарг на лиху долю був надто небезпечним. Це були крайні думки, і якби я не розв’язала їх, я б втратила можливість бути спасенною. Спочатку я думала, що коли я жила в зневірі й скаржилася на свою лиху долю, я просто почувалася розчарованою, і оскільки я не покинула свого обов’язку, я не вважала це лихим вчинком. Лише тепер я усвідомила, що сутність життя в емоціях зневіри – це невдоволення Божим володарюванням; це мовчазний опір Богові. Якби я не покаялася, я б ніколи не змогла здобути істину й бути спасенною. Зрештою я могла б лише бути знищеною. Наслідки такі жахливі! Я згадала про те, як, перш ніж повірити в Бога, я була незадоволена долею, яку Він для мене впорядкував, тому що завжди зазнавала невдач у світі. Коли я почала вірити в Бога, я все ще прагнула до захоплення з боку інших. Коли я не змогла виділитися у своєму обов’язку, я почувалася нещасною. Я скаржилася на свою лиху долю й жила в стані негативу й занепаду. Хоч я й виконувала свій обов’язок, мені бракувало мотивації. Я була пасивною й охолонула до свого обов’язку та виконувала його недбало. Я часто припускалася помилок, створюючи проблеми й завади для своїх братів і сестер та затримуючи власне життя-входження. Якби я не змінила цього стану, я б втратила роботу Святого Духа, свій обов’язок, а зрештою й шанс на спасіння. Зрозумівши це, я відчула напад страху, що не полишав мене, і щиро помолилася до Бога: «Боже, стільки років я була непоступливою й відчувала відразу до істини. Я постійно скаржилася на свою лиху долю й не могла вирватися зі своїх крайніх емоцій. Лише зараз я усвідомила, що погляд, який стояв за моїм прагненням, був хибним. Я готова покаятися перед Тобою, щиро прагнути до істини ц належно виконувати свій обов’язок».
Пізніше я роздумувала: яка була корінна причина того, що я стільки років жила в таких стражданнях? Я прочитала Божі слова: «Що використовує сатана, щоб міцно тримати людину під своїм контролем? (Славу й вигоду.) Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людей, змушуючи їх думати лише про ці дві речі й спонукаючи їх боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в них є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людей невидимі кайдани, і, коли на них ці кайдани, у них немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вони несуть ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так серед слави й вигоди сатани знищується покоління за поколінням. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Прочитавши Божі слова, я раптом зрозуміла, що весь біль, який я пережила протягом цих років, був принесений сатаною. Сатана спокушав мене та шкодив мені славою й вигодою, змушуючи мене з дитинства прагнути виділитися з-поміж інших і змінити свою долю. Коли я вчилася в школі, вчителі вчили мене, що «Щоб стати найвеличнішою людиною, треба витримати найбільші труднощі», «Людина прагне вгору, а вода тече вниз» і «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів». Я прийняла ці правила виживання й помилково вважала, що якщо я матиму славу й вигоду, я матиму все, і що доки я наполегливо працюватиму, більше страждатиму й платитиму вищу ціну, я матиму добре майбутнє й зможу насолоджуватися всім багатством і процвітанням у світі. Я старанно вчилася понад десять років, щоб здобути славу та вигоду й викликати захоплення в інших, але зрештою я однаково зазнала невдачі. Я не хотіла приймати свою долю, тому вчилася понаднормово, щоб стати статистиком. Зрештою я не лише не змінила свою долю, а й припустилася помилок на роботі через надмірне навантаження на свій організм. Я пережила шок і в результаті в мене розвинулась сенсоневральна приглухуватість. Почавши вірити в Бога, я прагнула до швидких здобутків у виконанні свого обов’язку, засиджуючись допізна за роботою, не зважаючи на своє здоров’я, щоб на мене не дивилися звисока. Зрештою моя приглухуватість погіршилася, і я не могла нормально спілкуватися з братами і сестрами. Я могла виконувати лише роботу із загальних справ за лаштунками й почувалася особливо змученою, бо мною не захоплювалися інші. Слава й вигода були наче кайдани на моєму тілі, які не давали мені вирватися. Я думала про те, як невіруючі цінують славу й вигоду більш, ніж саме життя. Деякі люди не можуть змиритися з тим, що їм не вдалося вступити до університету або з тим, що зазнали невдачі в кар’єрі, і в результаті страждають на психічні розлади або навіть вчиняють самогубство, стрибаючи з будівель. Я була такою ж. Не змігши досягти своїх амбіцій і бажання прагнути до захоплення з боку інших, я просто й далі скаржилася, що Бог не впорядкував для мене доброї долі, жила у зневіреному стані й опустила руки. Я навіть думала накласти на себе руки. Якби не Божий захист, я могла б закінчити так само, як ті невіруючі. Я нарешті чітко побачила, що правила виживання, прищеплені мені сатаною, не були позитивними речами. Вони змушували мене турбуватися про репутацію та статус, і коли я не могла їх здобути, я віддалялася від Бога, зраджувала Його, опиралася Йому й зрештою ризикувала своїм шансом на спасіння. Це був нечестивий намір сатани розбещувати людей. Якби я й далі так вчиняла, мене б рано чи пізно відсіяли. Я шкодувала, що була такою сліпою й нерозумною та стільки років зазнавала шкоди від сатани. Я вирішила повністю повстати проти сатани й відтепер жити за Божими словами, більше не прагнучи до репутації й статусу.
Одного дня я прочитала Божі слова й зрозуміла Його наміри. Всемогутній Бог говорить: «Як люди мають ставитися до долі? Треба підкорятись упорядкуванням Творця, активно та напружено шукати мету й сенс Творця в тому, як Він усе це впорядкував, досягати розуміння істини, реалізовувати свої найголовніші функції в цьому житті, яке Бог для тебе впорядкував, виконувати обов’язки, повинності та зобов’язання створіння, робити своє життя осмисленішим і ціннішим, поки зрештою Творець не залишиться тобою задоволений і не запам’ятає тебе. Звісно, ще краще було б досягти спасіння завдяки твоїм пошукам і напруженим зусиллям – це був би найкращий результат. У будь-якому разі, коли йдеться про долю, створеному людству найдоречніше ставитися до неї без свавільних суджень і визначень та без використання крайніх методів реагування на неї. І, звісно, людям тим більше не можна намагатись опиратися долі, обирати чи змінювати її – натомість їм слід, дослухаючись до свого серця, оцінити власну долю, пошукати, розглянути й дотримуватися її, перш ніж позитивно на неї відреагувати. Нарешті, у життєвому середовищі та в подорожі, яку Бог визначив для тебе в житті, ти мусиш шукати той спосіб поводження, якого Бог тебе навчає, і той шлях, іти яким Бог від тебе вимагає, та переживати долю, яку Бог так для тебе впорядкував, і кінець кінцем ти будеш благословенний» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). У Божих словах я знайшла шлях. Бог вимагає від мене триматися свого становища як створеної істоти й виконувати свій обов’язок приземлено. Якщо подумати, Божі благі наміри є у будь-якому обов’язку, що я виконую, і я маю приймати це від Нього. Незалежно від того, чи зможу я завоювати захоплення інших, я лише крихітна створена істота, і мені достатньо виконувати свою функцію створеної істоти. Від щирого серця я готова коритися долі, яку для мене впорядкував Бог.
Тепер я можу охоче коритися та вчуся вкладати серце у виконання свого обов’язку й бути сумлінною. Я практикую, щоб шукати істини-принципи в усьому й діяти відповідно до Божих вимог. Якщо я чогось не розумію, я більше шукаю бесід зі своїми братами і сестрами. Якщо я припускаюся помилок у своєму обов’язку, я негайно шукаю й підсумовую причини, розмірковую над своїми розбещеними характерами і якнайшвидше виправляю свої помилки. Коли я практикую в такий спосіб, я відчуваю спокій і мир у своєму серці. Поступово я перестала бути скутою поглядом, що в мене лиха доля, і мій стан дедалі покращується. Це результати, які мені принесли просвітлення й керівництво Божих слів. Дякувати Всемогутньому Богові!
