56. Пробудження від сну про здобуття благословення
У 28 років у мене розвинулася алергічна астма. Щоразу як мій стан погіршувався, я не могла дихати, і я відчувала таку задуху, що в мене починала крутитися голова. Вночі я навіть не могла прилягти; мені доводилося сидіти, опираючись на щось, і мені довелося залишатися в такому положенні всю ніч. Тоді мені доводилося часто лягати в лікарню на лікування, а страждання від моєї хвороби виснажували мене як фізично, так і морально. Я пам’ятаю, як одного разу я дуже захворіла і не могла дихати, і після більш ніж десятиденного перебування в лікарні мій стан все ще не покращився, і навіть з крапельницею та кисневою маскою я все одно задихалася й була вся мокра від поту. У лікарні не могли вилікувати моє захворювання, тому мене перевели до широкопрофільної лікарні. Моя родина несла мене на ношах, і як тільки ми дісталися до лікарні, я знепритомніла. У той момент я подумала, що для мене це може стати кінцем, але після десяти днів невідкладного лікування мій стан вдалося стабілізувати. Після виписки я одужувала вдома. Я з пересторогою проживала кожен день, боячись, що навіть найменша помилка знову спровокує мою хворобу. Одного дня я пішла на прийом до лікаря. Лікар сказав: «Ваша хвороба – виклик медицині. Добре, що симптоми можна контролювати, але вилікувати хворобу неможливо. Ви завжди повинні мати при собі ліки для невідкладної допомоги, оскільки затримка з лікуванням може загрожувати життю». Досить прикро було це чути. Як я могла захворіти на цю хворобу в такому молодому віці? Щоразу, коли я згадувала той час, коли була у критичному стані і знаходилася на межі смерті, я тремтіла від страху. Протягом наступних більше десяти років я перебувала в пошуках медичної допомоги, але ніхто не міг виявити першопричину моєї проблеми. Страждання через хворобу змусили мене втратити надію на життя. У 2009 році моя мати проповідувала мені Боже Євангеліє останніх днів. Читаючи Божі слова, я зрозуміла, що це завершальний етап Божої роботи зі спасіння людства. Можливість прийняти Божу роботу останніх днів у моєму житті була великим благословенням. Я подумала: «Якщо я належно прагнутиму, то для Бога дрібницею буде вилікувати мою хворобу. Можливо, я навіть побачу красу царства!». Це було як оазис у пустелі – і я знову повірила в життя. Після цього я почала виконувати обов’язки в церкві. Поступово я відчувала, що моя хвороба не така серйозна, як раніше. Хоч у мене досі були часті загострення хвороби, я могла їх контролювати за допомогою ліків. У серці я продовжувала дякувати Богові і я стала ще більш вмотивованою у виконанні своїх обов’язків. Одного разу я зустріла сестру, яка вже давно вірила в Бога. Вона сказала, що до того, як знайшла Бога, страждала на ту саму хворобу, що й я. Після того, як вона знайшла Бога, вона продовжувала виконувати свої обов’язки в церкві й не помітила як одужала від хвороби. Я собі подумала: «Бог зміг зцілити її, тож Він, безперечно, зможе зцілити й мене. Просто я ще не заплатила достатню ціну й не гідна цього. Як тільки я докладу більше зусиль, Бог не підведе мене».
Пізніше я взяла на себе обов’язки, пов’язані з текстами. Я собі подумала: «Можливість виконувати обов’язки, пов’язані з текстами, є Божою милістю й піднесенням, тому я маю це робити від щирого серця. Може, Бог побачить мою готовність заплатити цю ціну й полегшить мої страждання. Бог всемогутній, і, можливо, Він зможе повністю вилікувати мою хворобу». З такою думкою я працювала щодня від світанку до заходу сонця, і мій обов’язок також дав певні результати. До 2017 року оскільки деякі ліки ставали менш ефективними при тривалому застосуванні, а більш ефективні були для мене занадто дорогими, я могла покладатися лише на гормональні препарати, щоб контролювати хворобу. Я подумала собі: «Усі ці роки я не відчувала сковувань через цю хворобу й наполегливо виконувала свої обов’язки. Можливо, Бог побачить мою присвяту й одного дня вилікує мою хворобу. Тоді я зможу виконувати свої обов’язки як звичайна людина. Хіба це не було б чудово!». Якраз тоді, коли я про це мріяла, моя хвороба не відступала, а навпаки прогресувала. Оскільки тривалий час я приймала гормональні препарати, почали з’являтися побічні ефекти, і моє тіло почало набрякати. Побачивши мій стан, куратор не мав іншого вибору, окрім як відправити мене додому на лікування. Я почувалася вкрай негативно налаштованою й нещасною, роздумуючи: «Моя хвороба настільки загострилася. Я навіть не знаю, чи доживу я до завтра, вже не кажучи про прекрасні краєвиди Божого царства в майбутньому». Коли я про це думала, навіть не помітила, як сльози почали котитися по моєму обличчю, і в душі я почала нарікати, «О Боже! Усі ці роки я мужньо витримувала вітер і дощ, щоб виконувати свій обов’язок, я терпіла численні труднощі, йдучи на жертви. Мій обов’язок також дав результати, то чому Ти ж мене не захистив? Якщо я так помру, чи не буде моя присвята марною? Боже, Ти використовуєш цю хворобу, щоб викрити й відсіяти мене? Якби я знала, що так буде, я б зосередилася на лікуванні своєї хвороби та турботі за своїм тілом. Тоді б я не опинилася в такому стані». Чим більше я про це думала, тим більше почувалася скривдженою. Після цього я не їла й не пила слова Божі, не молилася. Я щодня жила в тумані, наче ходячий мертвець. Я почувалася дуже далекою від Бога, ніби Він мене покинув. Я була дуже налякана, тож я молилася Богу, «Боже, я знаю, що мій стан неправильний, але я не знаю, який урок мені слід винести. Будь ласка, просвіти мене і спрямуй до розуміння моєї проблеми».
Одного дня я прочитала Божі слова й отримала деяке розуміння своєї проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Коли люди починають вірити в Бога, у кого з них немає власних цілей, мотивації й амбіцій? Навіть якщо якась частина людини вірить в існування Бога та бачила Його існування, у її вірі в Бога все одно є ця мотивація, і кінцева мета віри людини в Бога – це отримати від Нього благословення й те, чого вона хоче. У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: “Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало присвятив, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог якісь обітниці в обмін на мою продуктивність упродовж цього часу? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій фінал? Чи можу я отримати благословення? …”. У своєму серці кожна людина часто й постійно робить такі підрахунки, виношуючи мотивацію, амбіції й ділове мислення, коли домагається чогось від Бога. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно “аргументує” перед Богом те, який фінал вона хоче для себе, і намагається отримати від Бога заяву й побачити, чи дасть їй Бог те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку домагаючись чогось від Нього та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, негативно налаштованими, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або до них приходять випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби домагання благословень і обітниць від Бога є її невіддільним правом і повинністю, а захист людини, піклування про неї та її забезпечення – це зобов’язання Бога, які Йому слід виконувати. Таким є принципове сприйняття трьох слів – “віра в Бога” – у всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва. Тепер, коли все дійшло до такої точки, хто може змінити цей курс? І скільки людей здатні по-справжньому зрозуміти, наскільки критичними стали ці стосунки? Я вважаю, що, коли люди поринають у радісну атмосферу отримання благословень, то годі й уявити, наскільки ніякові такі стосунки з Богом і як на них гидко дивитися» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). Читаючи Божі слова, я відчувала, як пронизує моє серце, я почувалася засмученою, осоромленою й приниженою. За ці роки віри в Бога, навіть страждаючи від хвороби, я рано вставала й працювала допізна, щоб виконувати свій обов’язок, і хоча, здавалося, я була відданою Богу, уважною до Його намірів і прагнула задовольнити Його, моїм справжнім наміром було використати мою присвяту та досягнення як капітал, щоб Бог вилікував мою хворобу. Я розглядала ці речі як засіб для досягнення спасіння та входження до Царства Божого. Усе, що я робила, було для мого власного благословення й користі, і я намагалася укласти угоду з Богом. Я не щиро виконувала свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Моя хвороба була невиліковною, а роки болю і страждань змусили мене втратити волю до життя, але в моєму болю і відчаї до мене прийшло Боже Євангеліє. Побачивши Божу владу й силу, я поклала на Нього свою надію. Особливо коли побачила, як сестра одужала після того, як знайшла Бога, Я думала, поки я готова терпіти страждання, виконуючи свій обов’язок, Бог не підведе мене. Я вірила, Він не тільки вилікує мою хворобу, але й приведе мене до Свого царства, щоб я насолоджувалася вічним життям. Тож, яке завдання мені б не доручала церква, я приймала й корилася, і я приймала ліки, щоб тримати свою хворобу під контролем, і ніколи не відкладала свій обов’язок. Але коли моя хвороба загострилася, а не відступила назад, і я навіть зіткнулася з загрозою смерті, я одразу ж відвернулася від Бога, відчуваючи, що Бог був неправедний до мене. Я жила в негативному стані, нарікаючи на Бога й неправильно розуміючи Його. Я не читала Божих слів і не молилася, і навіть шкодувала про свою попередню присвяту. Дивлячись на себе у світлі розвінчування Божих слів, я усвідомила, що мої стосунки з Богом були суто егоїстичними, як між працівником і роботодавцем. Моє гарування й пожертви були спрямовані на те, щоб отримати блага від Бога, і я використовувала Бога й лукавила перед Ним. Я ніколи по-справжньому не ставилася до Бога як до Бога. Я згадала про свою важку хворобу, на яку захворіла в 20 років, і я знала, що без Божого захисту я б давно померла. Як інакше я б могла продовжувати жити? Саме Бог подарував мені друге життя і дозволив мені прожити до цього моменту. Але замість вдячності я користувалася своєю присвятою, щоб вимагати від Бога благословення й благодаті. Мені справді не вистачало людськості і я була негідною Божого спасіння. Я подумала про Павла. Хоч він гарував і жертвував собою, він зробив це не для того, щоб догодити Богу, а щоб отримати благословення й корону. Наприкінці, у своїй непокірності, він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Він образив Божий характер. Якщо я не покаюся й не змінюся, і продовжуватиму вимагати від Бога благословення й благодаті, зрештою Бог відцурається мене й відсіє, як Павла. Розуміючи це, я відчула ще більше жалю, і я ненавиділа себе за те, що стільки років вірила в Бога, не шукаючи істини. Я пішла неправильним шляхом, прагнучи благословення. Я молилася Богу, «Боже, за всі ці роки віри в Тебе я не проявила до Тебе ніякої любові й не намагалася віддячити Тобі. Я завжди лише намагалася використовувати Тебе. Я була абсолютно позбавлена людськості! Боже, я хочу бунтувати проти своїх неправильних намірів і перестати намагатися домовитися з Тобою».
Після цього, за допомогою ліків та інгаляцій, моя хвороба відносно була під контролем. У квітні 2022 року я повернулася до обов’язків, пов’язаних із текстами. Я дуже цінувала цю можливість. Протягом цього часу я виконувала свої обов’язки якнайкраще й з усією душею, і результати моєї роботи були досить добрими. В одну мить настав вересень 2023 року, і моя астма раптово загострилася. Ліки та ін’єкції виявилися неефективними, і в мене не лишилося іншого вибору, окрім як звернутися за лікуванням до обласної лікарні. Після багатьох труднощів мій стан нарешті стабілізувався. Але незабаром моя астма знову загострилася. Я могла тільки вдихати, а не видихати, від чого в мене паморочилося в голові й темніло в очах, і я відчувала, що постійно перебуваю на межі життя й смерті. Мені не залишалося нічого іншого, як повернутися додому, щоб одужувати. Думка про повернення додому викликала в мене сильні зневіру й безнадію, і я не могла стримати сліз. Я подумала собі, «Я так старанно виконувала свої обов’язки, стільки страждань перенесла й заплатила велику ціну, то чому ж мій стан продовжує погіршуватися? Чому Бог не врахує моє бажання виконувати обов’язки й не захистить і не зцілить мене? Хіба Бог не бачить мого серця?». Чим більше я думала про це, тим більше почувалася скривдженою і вважала, що Бог поводиться зі мною неправедно. Я відчувала повну безнадію щодо майбутнього. Не тільки мою хворобу навряд чи можливо було вилікувати, але я й відчувала, що мої надії на спасіння і входження до царства стали ще більш примарними. Тоді ж сестра знайшла для мене уривок із Божих слів, який відповідав моєму стану: «Коли Бог розпоряджається, щоб хтось захворів, – чи легко, чи тяжко, – Його мета полягає не в тому, щоб змусити тебе оцінити всі нюанси хвороби, шкоду, яку вона тобі завдає, тяготи та труднощі, які вона тобі приносить, і всі незліченні почуття, які вона в тебе викликає; Його мета полягає не в тому, щоб ти оцінив хворобу завдяки тому, що нездужаєш. Натомість Його мета – це щоб ти виніс із хвороби уроки, навчився відчувати Божу волю, дізнався, які розбещені характери ти виявляєш і як ти неправильно ставишся до Бога, коли хворієш, і щоб ти навчився підкорятися Божому володарюванню та впорядкуванням, аби досягти справжнього послуху Богові й зуміти бути непохитним у своєму свідченні: це критично важливо. За допомогою хвороби Бог хоче тебе спасти й очистити. Що Він хоче в тобі очистити? Усі твої надмірні бажання й вимоги до Бога та навіть різні плани, судження й задуми, які ти будуєш за всяку ціну, щоб вижити й жити. Бог не просить тебе будувати плани й судити, і Він не дозволяє тобі мати щодо Нього якісь надмірні бажання; Він вимагає лише того, щоб ти Йому підкорився й у практиці переживання та підкорення пізнав власне ставлення до хвороби, до тілесних станів, які Він тобі дає, а також до власних особистих бажань. Пізнавши все це, ти зможеш оцінити, наскільки це корисно, що Бог упорядкував для тебе обставини твоєї хвороби чи дав тобі ці тілесні умови; і ти зможеш оцінити, наскільки сильно вони допомагають тобі змінити характер, досягти спасіння та ввійти в життя. Ось чому, коли приходить хвороба, не можна постійно гадати, як би її уникнути, втекти від неї чи відкинути її. … Ти не можеш сказати: “Якщо я вилікуюся від цієї хвороби, то віритиму, що це велика Божа сила, а якщо не вилікуюся, то буду незадоволений Богом. Чому Бог дав мені цю хворобу? Чому Він її не зцілює? Чому на цю хворобу захворів саме я, а не хтось інший? Я її не хочу! Чому я маю померти так рано, таким молодим? Чому це інші люди живуть собі далі? Чому?”. Не питай чому: це Боже влаштування. Немає ніякої причини, і тобі не слід питати чому. Запитувати чому – це бунтівничі розмови, і це не те, що варто питати створінню. Не питай чому: немає ніяких “чому”. Бог упорядкував і спланував усе саме так. Якщо ти запитуєш чому, то можна лише сказати, що ти занадто бунтівничий, занадто непоступливий. Коли тебе щось не влаштовує чи Бог не робить так, як ти хочеш, або не дає тобі зробити по-своєму, ти стаєш незадоволеним, роздратованим і постійно питаєш чому. Тож Бог питає тебе: “Чому ти, створіння, не виконував свій обов’язок добре? Чому ти не виконував свій обов’язок вірно?”. І як ти відповіси? Ти скажеш: ‘Немає ніяких “чому” – просто я така людина’. Це прийнятно? (Ні.) Для Бога прийнятно так говорити з тобою, але для тебе неприйнятно так говорити з Богом. Твоя позиція неправильна, і ти занадто безтолковий» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Прочитавши Божі слова, я дещо зрозуміла Божий намір. Бог не хотів, щоб я жила в своїй хворобі й оцінювала всі її аспекти, і змушувати мене з тривогою шукати способи втекти від своєї хвороби. Хворобу можна вилікувати, але чи можна її вилікувати і чи загрожуватиме це моєму життю, вирішувати не людям. Все це знаходиться під Божим володарюванням і напередвизначенням. Я маю підкоритися Божим володарюванню та впорядкуванням поміркувати над тим, наскільки зіпсований характер і помилкові погляди я виявила під час своєї хвороби, і шукати істину, щоб розв’язати ці проблеми. Це було почуття розуму, яке я повинна була мати. Я думала про те, що під час хвороби я не була покірною перед Богом. Коли мій стан погіршився і я не могла виконувати свої обов’язки, або коли моє життя було навіть під загрозою, я не шукала істини, а жалілася натомість. Я нарікала на Бога за те, що він не зважає на мої страждання й присвяту і не захищає мене, і я вірила, що Бог був неправедний. Хоч завдяки попередньому досвіду я трохи зрозуміла свою помилкову позицію, намагаючись домовитися з Богом, справжньої трансформації не відбулося. Бог знав мої недоліки та вади, і через рецидив моєї хвороби Він розвінчував мої ниці наміри знову повірити в Нього. Тільки тоді я усвідомила, наскільки глибоко вкорінилося в мені бажання отримати благословення. Рецидив моєї хвороби містив у собі Божий добрий намір і стався для того, щоб очистити мене від моїх зіпсованості й нечистості. Але я не зрозуміла роботи Бога й нарікала, що Бог неправедний. Я неправильно зрозуміла Бога, вважаючи, що Він хотів відсіяти мене через хворобу, і я побачила, що після всіх цих років віри я все ще зовсім не знала Бога. Я справді була безпорадною, жалюгідною й сліпою! Тепер я зрозуміла, що, хоч на перший погляд я дуже страждала від цієї хвороби, за всім цим стояли кропіткі наміри Бога, що це було Боже спасіння для мене, і що це було для того, щоб я замислилася й пізнала себе у хворобі. Без цього я б продовжувала дотримуватися своєї помилкової точки зору, яка стояла за моїми прагненнями, і я б ще більше віддалилася від Божих вимог і, зрештою, пішла б шляхом, з якого немає вороття. Усвідомивши це, у мене на серці стало світліше, і я більше не нарікала на Бога або не розуміла Його невірно.
Пізніше я прочитала Божі слова і здобула деяке розуміння Божого праведного характеру. Всемогутній Бог говорить: «Праведність – це аж ніяк не справедливість чи розважливість; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Уявімо, що Бог відсіяв Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. Якби Бог тоді знищив Йова, люди не сказали б, що Він праведний. Насправді ж хіба Бог мусить виправдовуватися, коли знищує людей, незалежно від того, розбещені вони чи ні та наскільки глибоко? Хіба Він мусить пояснювати людям Свої підстави? Хіба Бог мусить говорити людям про правила, які Сам визначив? У цьому немає потреби. У Божих очах розбещена людина, схильна до протистояння Богові, не має жодної цінності; як би Бог із нею не вчинив, усе було б доречно, і все це Божі розпорядження. Якби ти був неприємний Божим очам, якби Він сказав, що після твого свідчення Йому вже немає від тебе користі, і тому знищив би тебе, чи було б це теж Його праведністю? Так, було б. Хоча зараз ти, можливо, і не можеш розпізнати це з фактів, але в доктрині ти мусиш це розуміти. Як би ви сказали – знищення Богом сатани є вираженням Його праведності? (Так.) А що, якби Він дозволив сатані залишитися? Не наважуєтеся сказати, так? Сутність Бога – це праведність. Хоча й нелегко осягнути те, що Він робить, усе, що Він робить, є праведним; просто люди цього не розуміють. Коли Бог віддав Петра сатані, як відповів Петро? “Людство не в змозі збагнути, що Ти робиш, але все, що Ти робиш, містить Твої благі наміри; у всьому цьому є праведність. Як я можу не вихваляти Твою мудрість і вчинки?” Тепер ти повинен бачити, що причина, чому Бог не знищує сатану в час Свого спасіння людини, полягає в тому, щоб люди могли ясно побачити, як сатана їх розбестив і до якої міри він їх розбестив, а також як Бог очищує та спасає їх. Зрештою, коли люди зрозуміють істину, ясно побачать огидне обличчя сатани й узрять жахливий гріх розбещення їх сатаною, Бог знищить сатану, показавши їм Свою праведність. Час, коли Бог знищить сатану, сповнений Божого характеру та мудрості. Усе, що робить Бог, праведне. Хоча люди можуть бути нездатними сприйняти Божу праведність, їм не слід виносити судження як їм заманеться. Коли люди вважають якісь Його дії необґрунтованими чи мають про них певні уявлення та через це кажуть, ніби Він неправедний, вони поводяться вкрай нерозсудливо» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що зовсім не розуміла праведного характеру Бога. Я вважала Божу праведність чесною і розсудливою, якою її сприймає зіпсоване людство. Я думала, оскільки я вірила в Бога, заплатила ціну і присвятила себе Богові, Він повинен вилікувати мою хворобу й наділити мене благодаттю та благословеннями. Коли все відповідало моїм уявленням, я вважала Бога праведним, але коли Бог не благословляв мене, і все йшло не так, як я собі уявляла й мріяла, я вважала Бога неправедним. Я оцінювала Божу праведність виключно на основі того, чи отримала я благословення і блага, що абсолютно не відповідає істині. Ці погляди були справді спотвореними! Насправді, незалежно від того, наскільки людина зрікається чогось або присвячує себе після того, як знайшла Бога, скільки людина страждає або яку велику ціну вона платить, це все, що має робити створена істота. Що стосується того, як Бог ставиться до людей – чи дарує Він благодать і благословення, чи зцілює хвороби тіла – це прерогатива Бога, а зіпсоване людство не має права вимагати від Бога те чи інше. Люди повинні приймати й коритися, бо це є почуття розуму, яким вони мають володіти. Але я, будучи впевненою у власній праведності, вимагала, щоб Бог зцілив мене завдяки моїй присвяті. Хіба я не намагалася шантажувати Бога? Ідея, що після того, як я повірила в Бога, пожертвувала собою і присвятила себе Богові, і тому Бог повинен був подбати про те, щоб у мене все пройшло без ускладнень, і вилікувати мою хворобу, а якщо Він цього б не зробив, то Він був би неправедний – чи не були це лише мої уявлення? Якщо Бог зцілить мене, то це буде Його праведність, а якщо Він не зцілить мене, це теж буде Його праведність. Незалежно від того, наскільки серйозною стане моя хвороба, навіть якщо Бог дозволить мені померти, це буде Божа праведність. Я не могла розглядати праведний характер Бога з точки зору особистих інтересів, а лише з точки зору Його сутності. Бог є Творцем, і Його суть – це праведність. Те, як з нами поводяться, є тим, на що ми заслуговуємо, і це є праведним. Я подумала про те, як Бог віддав Петра сатані. Петро зміг прийняти без нарікань чи без невірного розуміння Бога, і він навіть сказав: «Людство не в змозі збагнути, що Ти робиш, але все, що Ти робиш, містить Твої благі наміри; у всьому цьому є праведність. Як я можу не вихваляти Твою мудрість і вчинки?» Я лише маленька створена істота, і все, що Бог робить зі мною, є справедливим. Чи вилікує Він мене, чи ні, чи надасть Він мені благий фінал чи місце призначення, чи ні, я маю прийняти й підкоритися, бо це свідчить про наявність людськості та розуму. Розуміючи це, я молилася Богу, «Боже, раніше я не розуміла Твого праведного характеру, і я його визначала за своїми власними уявленнями та фантазіями. Тепер я розумію, все, що Ти робиш, є праведним. Навіть якщо мою хворобу не вдасться вилікувати і я помру, Ти все одно будеш праведним, і я все одно буду дякувати Тобі і славити Тебе!».
Після цього я дізналася про покору Йови Богові в Божих словах і була глибоко зворушена. Бог говорить: «Йов не намагався укласти з Богом якусь угоду, нічого не ставив до Бога жодних вимог і нічого в Нього не випрошував. Він хвалив Боже ім’я через велику силу й владу Бога у володарюванні над усім сущим, і хвала Йова ніяк не залежала від того, чи здобув він благословення, а чи зазнав напасті. Він вірив, що незалежно від того, чи отримують люди від Бога благословення чи напасть, велика Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, Боже ім’я має прославлятися. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо на неї зійшло нещастя, то це теж відбувається через Боже володарювання. Велика Божа сила та влада володарюють над усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв великої Божої сили та влади, і з якого погляду ти б не дивився на це, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов пережив і пізнав за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог цінував їх. Бог цінував це знання Йова й дорожив Йовом за те, що в нього було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що з ним ставалося, незалежно від часу й місця. Йов не ставив Богу жодних вимог. А від себе він вимагав чекати всіх упорядкувань, які йшли від Бога, приймати та зустрічати їх і коритися їм; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Прочитавши Божі слова, у мене на серці стало світло, і я знайшла шлях до практики. Йов вірив у Бога, не намагаючись укласти з Ним угоду, і незалежно від того, чи здобував він благословення, чи зазнавав лиха, він славив Бога. Так було тому, що він визнавав Божу владу у всьому і на основі власного досвіду, і він знав, що це велика сила Божа все влаштувала й володарювала над усім. Незалежно від того, чи людина в кінцевому підсумку отримує благословення чи страждання, вона має беззастережно підкорятися володарюванню й упорядкуванням Творця. Йов мав людськість і розум; він не просив Бога нічого робити. Натомість він вимагав від себе завжди чекати, приймати й коритися всьому, що походило від Бога. Йов був чесним, добрим і мав справжню віру в Бога; зрештою, він був непохитним у своєму свідченні під час випробувань і отримав Боже схвалення. Я також хотіла наслідувати Йова, і чи відступить моя хвороба чи ні, або яким би не був результат, я скорюся Божим упорядкуванням і влаштуванням, і більше не робитиму власних виборів. Я молилася Богу, «Боже, раніше я не розуміла істини. Я завжди турбувалася про те, чи вилікується моя хвороба, чи матиму я благий фінал або місце призначення, і я жила у великих стражданнях. Сьогодні, я готова довірити себе у Твої руки, і чи здобуду я благословення, чи страждання, я підкорюся Твоєму володарюванню та впорядкуванням». Після того, як моя точка зору дещо змінилася, я відчула велике полегшення і звільнення. Після цього я спробувала традиційні китайські народні ліки, щоб поправити своє здоров’я, і несподівано мій стан дійсно стабілізувався, і я могла нормально виконувати свої обов’язки.
Через цей досвід я усвідомила, якби це не відкрилося через хворобу, я б не змогла розпізнати свої ниці наміри для здобуття благословення. Хоч я відчувала фізичний біль через свою хворобу, я дещо здобула розуміння своїх облудних поглядів, що стояли за моїми прагненнями, і я пережила деякі зміни. Це були Божі любов і спасіння для мене! Дякувати Богу!
