60. Вибір у небезпечному середовищі
Я працюю проповідницею і відповідаю за роботу декількох церков. Одного вечора в січні 2024 року сестра Лю Мінь надіслала мені документ про виключення Юди Чжан і сказала мені: «Чжан продала багатьох лідерів і працівників після того, як її заарештували. Вона продала й тебе. Ти повинна бути обережною». Я відчула певне занепокоєння й подумала: «Чжан продала мене, тож тепер я стала мішенню Комуністичної партії Китаю. Будь-якого дня мене можуть заарештувати, тому я дійсно повинна бути обережною!». Одного дня у квітні я отримала ще один лист від співпрацівника, в якому було написано: «Після арешту Юй стала Юдою і продала тебе, але я не знаю, чи ідентифікувала вона тебе на фото. Ти повинна бути обережною». Коли я це почула, я ще більше занепокоїлася й подумала: «Якщо поліція КПК має мою фотографію і навіть попросила Юду впізнати мене, то я в дуже небезпечній ситуації! Зараз всюди встановлені камери високої чіткості, а також ведеться спостереження дронами. Мене будуть відстежувати, куди б я не пішла, і моє затримання – це лише питання часу! Коли поліція намагається спіймати лідерів та працівників, вона переслідує їх аж до смерті. Якщо мене заарештують і я не витримаю тортур, стану Юдою або мене заб’ють до смерті, то чи не буде моя віра марною?». Чим більше я про це думала, тим більше боялася. Я відчувала, що бути лідером або працівником занадто небезпечно. У той час євангельська робота в церквах, за яку я була відповідальна, не приносила результатів. Я хотіла з’ясувати, чому робота не давала результатів, але потім я подумала про те, що мене переслідує КПК, і обставини в тих церквах, за які я була відповідальна, були несприятливими. Якби мене помітила поліція КПК по дорозі в церкву, мене могли б заарештувати в будь-який момент. Коли я подумала про це, я не наважилася туди йти. У той час багато братів і сестер жили в страху й лякалися, і пасивно виконували свої обов’язки. Зокрема, євангельська робота не мала жодних покращень. Хоча я продовжувала писати листи, щоб стежити за ходом роботи, прогресу було небагато.
Одного вечора я отримала лист від наших вищих лідерів. У ньому було написано: «Євангельська робота в деяких церквах не приносить жодних результатів. Як проповідниця, ти повинна відвідати церкви, щоб особисто зрозуміти ситуацію, виявити проблеми та вирішити їх». Коли я прочитала це, я відчула певний опір і подумала: «Усі церкви, за які я відповідаю, знаходяться в несприятливих місцевостях. Мені занадто небезпечно їхати туди й перевіряти хід роботи. Крім того, арешт лідерів і працівників є головною метою КПК. Якщо мене заарештують, я можу навіть втратити життя. Краще нікуди не їхати. Я повинна просто сховатися й писати листи, щоб стежити за роботою. Так буде безпечніше». Коли я так подумала, я відчула внутрішнє занепокоєння. Євангельська робота в церквах, за які я була відповідальною, практично зупинилася, і мені потрібно було негайно поїхати туди, щоб вирішити цю проблему. Але я боялася, що мене спіймають, тому не наважувалася їхати. Я не знала, що робити. Я жила в тривозі та неспокої. Наступного дня я отримала ще один лист від вищих лідерів. У ньому було написано: «Церкви, за які ти відповідаєш, мають повільний прогрес у різних напрямках роботи. Брати і сестри живуть у страху й дуже пасивно виконують свої обов’язки. Ти повинна поїхати й у всьому розібратися». Прочитавши лист від лідерів, я зрозуміла, що повинна поїхати і вирішити ці проблеми. Але тоді я згадала, як деякий час тому одного лідера поліцейські забили до смерті через три дні після арешту, і я відчула, як мене охопив страх. Я навіть захотіла виконувати звичайні обов’язки, де не доведеться ризикувати так сильно. Я усвідомила, що мій стан був неправильним, і шукала слова Бога, щоб вирішити цю проблему.
Під час ранкових читань я прочитала уривок із Божих слів, процитований у відео з досвідним свідченням, який мені дуже допоміг. Всемогутній Бог говорить: «Коли людина не здатна розгледіти, зрозуміти й прийняти влаштовані Богом середовища та Його володарювання й підкоритися їм, коли людина стикається в повсякденному житті з різними труднощами або коли вони більші за те, що можуть витримати нормальні люди, підсвідомо вона всіляко непокоїться, тривожиться й навіть мучиться. Вона не знає, що буде завтра чи післязавтра, як усе буде за кілька років і яким буде її майбутнє, і тому вона мучиться, тривожиться й непокоїться через усілякі речі. У якому контексті люди мучаться, тривожаться й непокояться через усілякі речі? У такому, що вони не вірять у володарювання Бога, тобто не здатні повірити в Боже володарювання та розгледіти його. Навіть якби вони побачили його на власні очі, то не зрозуміли б його й не повірили б у нього. Вони не вірять, що Бог володарює над їхньою долею, що їхнє життя в Божих руках, і тому в їхніх серцях здіймається недовіра до Божого володарювання та впорядкувань, а потім і звинувачення, і вони не можуть підкоритися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). «Якщо людина прагне до істини, вона не заплутається в цих труднощах і не зануриться в негативні емоції муки, тривоги й занепокоєння. І навпаки, якщо людина не прагне до істини, ці труднощі все одно будуть у ній присутні, і що тоді буде в результаті? Вони обплутають тебе так, що ти не зможеш вирватися, а якщо ти не зумієш подолати ці труднощі, вони зрештою перетворяться на негативні емоції в глибині твого серця, які не даватимуть тобі спокою; вони впливатимуть на твоє нормальне життя й нормальне виконання обов’язків, і через них ти почуватимешся пригнобленим, неспроможним знайти визволення: ось який результат ти через них отримаєш» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). З Божих слів я зрозуміла, що мій страх бути заарештованою й забитою до смерті насправді був викликаний нерозумінням всемогутності та володарювання Бога: Я не вірила, що все перебуває під Божим володарюванням. Оскільки я була продана Юдою й тепер була мішенню КПК, я боялася, що якщо мене заарештують і я не витримаю тортур, то стану Юдою або мене заб’ють до смерті, я втрачу шанс на спасіння. Тому я не наважувалася йти до церков, щоб вирішувати проблеми. Я не хотіла коритися середовищу, які Бог для мене влаштував. Я навіть скаржилася, що виконувати обов’язки лідерів і працівників занадто небезпечно, і просто хотіла виконувати звичайні обов’язки, які не пов’язані з великими ризиками. Я не виявляла жодної вірності чи покори Богу!
Потім я прочитала більше Божих слів і здобула деяке розуміння свого стану. Всемогутній Бог говорить: «Окрім власної безпеки, про що ще думають деякі антихристи? Вони кажуть: “Зараз наше середовище несприятливе, тож менше показуймо свої обличчя й менше проповідуймо Євангеліє. Так нас із меншою ймовірністю спіймають, і робота церкви не буде зруйнована. Якщо ми уникнемо арешту, ми не станемо Юдами, і тоді зможемо залишитися в майбутньому, чи не так?” Хіба немає антихристів, які використовують такі виправдання, щоб уводити в оману своїх братів і сестер? Деякі антихристи дуже бояться смерті й ведуть жалюгідне існування; вони також люблять репутацію та статус і готові брати на себе лідерські ролі. Хоча вони й знають, що “роботу лідера нелегко взяти на себе – якщо великий червоний дракон дізнається, що мене зробили лідером, я стану відомим, і мене можуть оголосити в розшук, і щойно мене спіймають, моє життя опиниться в небезпеці”, заради того, щоб упиватися благами цього статусу, вони нехтують цими небезпеками. Коли вони служать лідерами, вони лише упиваються своїми плотськими насолодами й не займаються справжньою роботою. Окрім невеликого листування з різними церквами, вони більше нічого не роблять. Вони ховаються десь і ні з ким не зустрічаються, тримаючи себе в ізоляції, і брати та сестри не знають, хто їхній лідер, – ось до якої міри вони бояться. Тож хіба не правильно сказати, що вони лідери лише за назвою? (Так.) Вони не займаються жодною справжньою роботою як лідери; вони дбають лише про те, щоб сховатися. Коли інші запитують їх: “Як воно, бути лідером?”, вони відповідають: “Я неймовірно зайнятий, і заради безпеки мені доводиться постійно переїжджати. Це середовище настільки тривожне, що я не можу зосередитися на своїй роботі”. Вони завжди відчувають, ніби за ними стежить багато очей, і не знають, де безпечно сховатися. Окрім носіння маскування, переховування в різних місцях і постійних переїздів, вони щодня не роблять жодної справжньої роботи. Чи існують такі лідери? (Так.) Яких принципів вони дотримуються? Ці люди кажуть: “У хитрого кролика три нори. Щоб кролик міг захиститися від нападу хижака, він має підготувати три нори, щоб сховатися. Якщо людина стикається з небезпекою і мусить тікати, але їй немає де сховатися, хіба це прийнятно? Ми повинні вчитися в кроликів! Створені Богом тварини мають цю здатність до виживання, і люди повинні вчитися в них”. Відтоді, як вони взяли на себе лідерські ролі, вони усвідомили цю доктрину й навіть вірять, що зрозуміли істину. Насправді ж вони страшенно налякані. Щойно вони чують про лідера, на якого донесли в поліцію, бо місце, де він жив, було небезпечним, або про лідера, на якого націлилися шпигуни великого червоного дракона, бо він занадто часто виходив виконувати свій обов’язок і спілкувався з занадто багатьма людьми, і як цих людей урешті-решт заарештували й засудили, вони негайно лякаються. Вони думають: “О ні, чи не буду я наступним, кого заарештують? Я мушу винести із цього урок. Я не повинен бути занадто активним. Якщо я можу уникнути виконання якоїсь церковної роботи, я її не робитиму. Якщо я можу уникнути того, щоб показуватися, я не буду цього робити. Я максимально скорочу свою роботу, уникатиму виходів на вулицю, уникатиму спілкування з будь-ким і забезпечу, щоб ніхто не знав, що я лідер. У наш час хто може дозволити собі дбати про когось іншого? Просто залишитися в живих – це вже виклик!” Відтоді, як вони взяли на себе роль лідера, окрім того, що носять сумку й ховаються, вони не виконують жодної роботи. Вони живуть у постійному страху, боячись бути спійманими й засудженими. Припустімо, вони чують, як хтось каже: “Якщо тебе спіймають, тебе вб’ють! Якби ти не був лідером, якби ти був просто звичайним віруючим, тебе, можливо, відпустили б після сплати невеликого штрафу, але оскільки ти лідер, важко сказати. Це занадто небезпечно! Деяких лідерів чи працівників, яких спіймали і які відмовлялися видавати будь-яку інформацію, поліція забила до смерті”. Щойно вони чують про те, що когось забили до смерті, їхній страх посилюється, і вони ще більше бояться працювати. Щодня все, про що вони думають, – це як уникнути арешту, як не показуватися, як уникнути спостереження і як уникнути контакту зі своїми братами й сестрами. Вони ламають голову, думаючи про ці речі, і повністю забувають про свої обов’язки. Хіба це віддані люди? Чи можуть такі люди впоратися з якоюсь роботою? (Ні, не можуть.)» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог розвінчує, що антихристи турбуються лише про свій захист, коли виникає небезпека. Вони лише захищають себе від небезпеки і зовсім не думають про інтереси церкви. Їхня природа егоїстична й ница. Я усвідомила, що моя власна поведінка була такою ж егоїстичною, як і поведінка антихриста. Я добре усвідомлювала, що різні справи в тих церквах, за які я була відповідальна, просувалися повільно, а брати і сестри жили в страху й лякалися. Просто писати листи не давало жодних результатів. Я мала негайно поїхати до церков і вирішити ці проблеми. Але я не наважувалася їхати, бо боялася, що мене заарештують, і навіть скаржилася, що обов’язки лідерів і працівників занадто небезпечні. Зокрема, коли я згадала, як нещодавно поліцейські забили до смерті одного лідера через три дні після арешту, я ще більше боялася арешту; я не хотіла йти до церков, щоб вирішувати ці проблеми, і навіть хотіла виконувати обов’язки, які не передбачали жодного ризику. Як лідер, я не змогла захистити роботу церкви в критичний момент і не думала про свої обов’язки та відповідальність, не проявивши жодної вірності чи покори Богу. Бог підніс мене, щоб я виконувала обов’язки лідера; я повинна була добре виконувати роботу церкви й захищати інтереси Божого дому. Але замість цього, щоб захистити себе, я сховалася, ганебно чіпляючись за своє життя. У критичний момент мені було байдуже, чи житимуть брати і сестри, чи помруть, я не зважала на інтереси церкви і зовсім не була віддана своєму обов’язку. Робота цих церков зупинилася, а я, затримуючи роботу, лишила після себе переступи. Якщо я негайно не покаюся, то навіть якщо б мені вдалося сховатися та уникнути арешту, я б не виконала свого обов’язку. Це було б зрадою Бога, і в кінці кінців я була би відсіяна й покарана Богом, як антихрист.
Пізніше я прочитала ще кілька уривків із Божих слів, які дали мені віру й силу. Бог говорить: «Ті, хто при владі, можуть здаватися порочними ззовні, але не бійтеся, бо це тому, що у вас мало віри. Поки ваша віра зростатиме, нічого не буде надто складним. Радійте та стрибайте досхочу! Все під вашими ногами та в Моїх руках. Хіба не одним Моїм словом вирішується, що буде зроблено або зруйновано?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 75). «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, тобі слід залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок… Ти маєш витримати все; заради Мене ти мусиш бути готовий зректися всього й слідувати за Мною зі всіх своїх сил і бути готовим заплатити будь-яку ціну. Настав час, коли Я перевіряю тебе: чи віддаси ти Мені свою вірність? Чи зможеш ти вірно слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; зі Мною як твоєю підтримкою хто зможе перепинити твій шлях?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Правильно. З Божою допомогою, чого мені було боятися? Яким би нестримним і порочним не був великий червоний дракон, він перебуває під Божим володарюванням. Він є об’єктом служіння в Божих руках. Без дозволу Бога поліція не змогла б заарештувати мене, навіть якби я була прямо під їхнім носом. Озираючись в минуле на роки, протягом яких я слідувала Божій волі, було багато випадків, коли на мене насувалася небезпека і я ледь не була заарештована. Саме дивовижний Божий захист щоразу рятував мене від небезпеки. Наприклад, одного вечора в 2020 році двоє людей перевіряли будинок, який ми орендували. Оскільки, це загрожувало моїй безпеці, я не могла показати їм свій паспорт, тому вони збиралися повідомити про нас. Один із чоловіків грізно сказав мені: «Зачекай тут, я піду і викличу поліцію, щоб вас негайно заарештували!». Сказавши це, він вийшов. Ми з сестрами скористалися нагодою і швидко пішли. Наступного ранку до будинку прийшли десять поліцейських. Вони не могли заарештувати нас, тому замість цього заарештували нашого невіруючого господаря житла. Я побачила, що все залежить від Бога – чи заарештують мене, чи ні. Як каже Бог: «Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана й до мурах на землі не може лізти, не кажучи вже про людство, створене Богом» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Якщо Бог дозволив би мене заарештувати, це було б з Його добрим наміром, і я мала би коритися Божому володарюванню та впорядкуванню, будучи непохитною у своєму свідченні для Бога.
Я прочитала ще один уривок Божих слів і здобула набагато чіткішу точку зору про смерть. Всемогутній Бог говорить: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Божі слова дуже чітко пояснюють значення смерті. Учні Господа Ісуса загинули мученицькою смертю за популяризування Євангелія Господа. Деяких вбили мечем, деяких повісили, а деяких розіп’яли. Вони своїм життям дали прекрасне і гучне свідчення про Бога і принизили сатану. Їхня смерть була значущою і цінною, схваленою Богом. Хоча їхнє тіло померло, це не була справжня смерть: їхні душі повернулися до Бога. У Божій роботі останніх днів багато братів і сестер також дали свідчення про перемогу над сатаною. Після арешту, незалежно від того, як поліція їх катувала, вони воліли померти, ніж зрадити Бога або стати Юдою. Однак я боялася, що мене заб’ють до смерті ще до арешту, і як черепаха, що ховається в панцирі, я не наважилася виконати свій обов’язок. Де в цьому було моє свідчення? Чим більше я про це думала, тим більше відчувала жаль і докори сумління. Мені було соромно показувати своє обличчя, я ненавиділа себе за те, що була такою егоїстичною, ницою й за те, що мені бракувало людськості. Я молилася до Бога: «Дорогий Боже, збережи мене, я намагалася врятувати свою шкуру – я живу жалюгідним життям і не виявляю ніякої вірності чи покори Тобі. Ти маєш останнє слово щодо того, чи буде мене заарештовано чи ні. Я готова повністю довіритися Твоїм рукам і більше не бути скованою страхом смерті. Я готова ходити до церков, щоб реально вирішувати проблеми та виконувати свої обов’язки». Після молитви я відчула себе набагато спокійнішою і врівноваженішою.
Після цього я пішла до церкви. З’ясувавши ситуацію, я дізналася, що лідери церкви боялися, що їхні брати і сестри будуть заарештовані за проповідування Євангелія і що вони будуть нести за це відповідальність, тому вони були дуже пасивними у стеженні за роботою. Ми їли, пили й бесідували про Божі слова у відповідь на цей стан. Лідери церкви зрозуміли, що їхній страх взяти на себе відповідальність і нездатність виконувати реальну роботу були наслідком того, що вони перебували під контролем свого егоїстичного й ницого сатанинського характеру, і вони були готові змінити ситуацію. Після цього вони почали зустрічатися з лідерами груп, дияконами та євангельськими працівниками, щоб бесідувати й вирішувати проблеми євангельської роботи. Ми працювали разом, і робота церкви поступово почала покращуватися. Від щирого серця дякую Всемогутньому Богу за те, що Він викрив і врятував мене!
