62. Тепер я вмію правильно ставитися до невдач і провалів
У травні 2024 року я вправлялась у написанні проповідей у церкві. На початку в мене виникали певні труднощі. Мені здавалося, що через поверхневе розуміння істини мені не вдасться викласти її належним чином. Сестра, з якою ми працювали разом, бесідувала зі мною й надихала мене, а також давала мені корисні поради. Одного разу, під час написання проповіді, я якось задумалась над відповідними істинами. І щойно я їх збагнула, мені стало зрозуміло, як і що писати. Тоді я швидко закінчила проповідь. Я сильно раділа й була дуже вдячна Богові за наставництво. Два дні потому куратор написав мені, що мою проповідь було відібрано серед інших і що в мене хороший рівень і цікавий хід думок. Я була одночасно і здивована, і щаслива. Я лише нещодавно почала підготовку, і першу ж написану мною проповідь уже виділили серед інших. Деякі з сестер, які навчалися разом зі мною, написали вже по декілька проповідей, але жодну з них не було відібрано. Тому я відчула себе дійсно особливою. Декілька днів потому я випадково прочитала листа, який куратор написав лідерам. У листі він писав: «Цяо Сінь дуже здібна в написанні проповідей, має багато ідей і великий рівень, і ми плануємо її зрощувати». Хоча це і була дрібниця, я відчула, що стала центром загальної уваги, і що я відрізняюсь від решти братів і сестер. Я згадала, як минулого року написала кілька статей за тиждень, і мене одразу помітив куратор. Куратор сказав, що я маю талант до письменства, і доручив мені виконувати обов’язок, пов’язаний із текстами. Почавши підготовку з написання проповідей, я знову привернула увагу іншого куратора. Тоді я подумала: «Я привертаю увагу, куди б не пішла. Схоже, у мене справді є рівень і талант до письменства!». Після цього я відчула, що відрізняюся від інших. Я подумала: «Я маю старанно вправлятися й робити кожну проповідь кращою за попередню, щоб врешті навчитися за короткий час писати проповіді, які відповідають стандартам. Таким чином, всі ставитимуться до мене краще й ще більше хвалитимуть». Згодом я почала активно писати проповіді й написала аж дві проповіді поспіль, які представила куратору. Куратор також часто писав мені листи, щоб підтримати, і між рядками я розуміла, що він піклується про мене й цінує. У душі я почувалася дуже щасливою. Я жила з почуттям самозадоволення.
Невдовзі я отримала письмовий відгук на написану мною проповідь. Я відкрила файл і побачила, що в багатьох місцях лідери залишили свої коментарі – в деяких аспектах бесіда залишилася нерозкритою, в інших – відхилялася від теми… Я була дуже розчарована й почувалася пригнічено. Я думала: «За логікою, якщо я маю талант до письменства, мої проповіді мають із кожним разом ставати кращими, і я маю демонструвати очевидний прогрес. То чому ж натомість я деградувала? Що подумають про мене лідери? Чи не вирішать вони, що переоцінили мене та що в мене зовсім немає рівня?». Що більше я про це думала, то більш негативною ставала. В мене зовсім зникло натхнення розмірковувати над темами, які піднімали лідери. Я зрозуміла, що мій стан неправильний, тож я шукала Божі слова, аби прочитати. І я натрапила на цей уривок: «Людям не слід думати про себе як про дуже досконалих, видатних, благородних або таких, що дуже вирізняються з-поміж інших; усе це викликано зарозумілим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе не таким, як усі, – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за себе або бути кращими за себе – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти сильним сторонам інших перевершувати або перевищувати свої власні сильні сторони – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у себе, і, коли люди виявляють, що інші кращі за них, ставати негативно налаштованими, не бажати говорити, відчувати дискомфорт і пригніченість, засмучуватися – все це наслідок зарозумілого характеру. Зарозумілий характер може призвести до того, що ти не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, захищаючи своє обличчя, і не зможеш дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Ба більше, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й заздрощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, і навіть не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Зарозумілий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що моє прагнення до досконалості та бажання виділятися поміж інших, а також моє небажання приймати настанови лідерів щодо моїх проблем, були зумовлені тим, що мною керував зарозумілий характер. Коли я почула, що написані мною проповіді виділили серед інших і що куратор сказав, що я маю високий рівень, я стала пихатою й подумала, що я не звичайна людина, а людина з високим рівнем і талантом до письменства. Я поставила собі вимогу, щоб мої проповіді були кращими, ніж у інших, і вирішила, що до них не має виникати стільки питань, оскільки тільки тоді я буду гідною звання людини із письменницьким талантом. Тому щоразу, коли я стикалася з невдачами, я була негативно налаштованою й не могла об’єктивно себе оцінювати. Насправді мати труднощі у написанні проповідей – це абсолютно нормально, неможливо знати та вміти робити все, коли лише починаєш виконувати обов’язок, і не допускати жодної помилки. То були нереалістичні вимоги до себе. Крім того, лідери вказували на мої помилки, аби допомогти мені виявити недоліки, навчитися їх виправляти та розвиватися, але коли я стикалася з невдачами, я засмучувалась і не могла належним чином сприймати свої недоліки. Я була надто високої думки про себе й дійсно зарозумілою! Подумавши, я вирішила прийняти настанови та допомогу лідерів і зосередитись на пошуку й осмисленні відповідних істин-принципів при написанні своїх проповідей, щоб запобігти повторенню подібних відхилень і помилок.
Після цього я заспокоїла своє серце й почала вивчати відповідні принципи, і мені навіть вдалося зрозуміти деякі з них під час навчання. Але коли справа дійшла до написання, в мене все ще виникали деякі труднощі, і я зрозуміла, що написати проповідь, яка б відповідала стандартам, непросто. Час минав, а ідеї не приходили, і я почала втрачати надію, думаючи про себе: «А що, як я не зможу написати гарну проповідь? Що про мене подумають лідери? А якщо вони скажуть: “Виявляється, у Цяо Сінь зовсім низький рівень, і вона ще й не розуміє істини”?». Думаючи про це, я занепокоїлась, і коли я поверталася до навчання, мої думки блукали, і мене постійно хилило в сон. Вночі, намагаючись заснути, я постійно зітхала й поверталася з боку на бік, не в силах заснути. Мені дуже кортіло якнайшвидше написати хорошу проповідь, щоб показати її всім і цим відновити свою репутацію. Але чим більше я думала про те, як саме написати її гарно, тим більше тиску я відчувала. Наступного ранку я прокинулася, почуваючись зовсім виснаженою, і в мене почала боліти голова. Я міркувала весь день, але мені в голову так і не прийшло жодної ідеї. У мене було таке відчуття, ніби на мене тиснув важкий камінь, заважаючи мені дихати. Сестра, з якою ми співпрацювали, хотіла повчити ці принципи разом зі мною, але мені ця ідея не сподобалась.
Пізніше я розповіла їй про те, в якому стані перебувала останні кілька днів, і вона прочитала мені уривок з Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людей, змушуючи їх думати лише про ці дві речі й спонукаючи їх боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в них є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людей невидимі кайдани, і, коли на них ці кайдани, у них немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вони несуть ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так серед слави й вигоди сатани знищується покоління за поколінням. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Вислухавши Божі слова, я раптом відчула, як на моєму серці посвітлішало. Я зрозуміла, що почуття пригніченості в моєму серці в останні кілька днів було викликане сковуванням і путами слави, вигоди та статусу. Спочатку куратор казав, що я маю високий рівень і що мої проповіді досить непогані. Я стала самозадоволеною, відчувши, що маю особливий талант до письма, і тому почала докладати більше зусиль до написання проповідей, сподіваючись заслужити похвалу й захоплення оточуючих. Однак, коли до двох написаних мною проповідей виникли численні питання, я занепокоїлась, що інші будуть дивитись на мене зверхньо й перестануть вважати мене талановитою людиною з високим рівнем, тому я не могла припинити думати над тими місцями в моїх проповідях, на які вказали лідери. Я також не вивчала принципи, не шукала істину, щоб якось виправити свої недоліки. Я лише бажала якнайшвидше написати гарну проповідь, щоб відновити свою репутацію. Однак чим сильніше я тривожилась, тим менше у мене з’являлося ідей, тим сильніше затуманювалися мої думки, і навіть пропрацювавши весь день, я так і не змогла просунутися вперед. Я згадала, що коли я тільки-но починала писати проповіді, незважаючи на безліч труднощів, у мене було чисте серце, яке покладалося на Бога. Я щиро вивчала й шукала відповідні Божі слова, які змусили мене задуматися, і Бог просвітив і спрямував мене. Таким чином, коли я знову почала писати, у мене вже були деякі ідеї. Але тепер усі мої думки були зайняті гордістю та статусом, а прагнення зберегти гарну репутацію в очах оточуючих не давало мені їсти і спати, викликало запаморочення та слабкість, а також заважало зосередитись на написанні проповіді. Моїм серцем повністю заволоділи слава й вигода. Якби я не змінила такий стан речей, я б продовжувала жити в темряві та з нестерпним болем, Згодом я могла б втратити роботу Святого Духа або навіть можливість продовжувати виконувати цей обов’язок. Тоді я помолилась Богові: «Боже, я не хочу жити в стані гонитви за репутацією та статусом, але я не знаю, як розв’язати це питання. Будь ласка, просвіти і спрямуй мене, щоб я змогла вийти з цього хибного стану і як слід виконати свій обов’язок».
Наступного ранку моя сестра прочитала мені кілька уривків із Божих слів, і один з них мені дуже допоміг. Всемогутній Бог говорить: «Всім відомо, що людині негоже бути про себе високої думки тільки тому, що вона змогла досягти певних результатів у своєму обов’язку. То чому ж люди все ще схильні високо оцінювати себе? Частково це пов’язано з гордістю та поверховістю людей. Чи є інші причини? (Це відбувається тому, що люди не усвідомлюють, що це Бог веде їх до досягнення цих результатів. Вони вважають, що заслуговують на все це й мають всі можливості, тому вони високої думки про себе. Насправді без Божої роботи люди нічого не можуть зробити, але вони цього не бачать.) Це твердження є правильним, і воно також є найголовнішим у цьому питанні. Якщо люди не знають Бога й не мають Святого Духа, який їх просвічує, вони завжди вважатимуть себе здатними на все. Тому, якщо вони мають необхідні засоби, вони можуть стати зарозумілими й високо цінувати себе. Чи здатні ви відчувати Боже керівництво й просвітництво Святого Духа під час виконання свого обов’язку? (Так.) Якщо ви здатні відчувати роботу Святого Духа, але все одно високо цінуєте себе й вважаєте, що маєте реальність, що ж тоді відбувається? (Коли наше виконання обов’язку принесло певні плоди, ми думаємо, що половина заслуги належить Богу, а половина – нам. Тоді ми безмежно розширюємо свою співпрацю, думаючи, що не було нічого важливішого за цю співпрацю, і що Боже просвітління було б неможливе без неї.) Отже, чому Бог просвітив тебе? Чи може Бог просвітити й інших людей? (Так.) Коли Бог просвіщає когось, це відбувається по милості Божій. А якою є крихта співпраці з твого боку? Це твоя заслуга чи це твій обов’язок і зобов’язання? (Це наш обов’язок і зобов’язання.) Коли ти усвідомлюєш, що це твій обов’язок і зобов’язання, тоді в тебе правильний стан розуму, і ти не думатимеш про намагання поставити собі це в заслугу. Якщо ти завжди думаєш: “Це мій внесок. Чи було б можливим Боже просвітління без моєї співпраці? Це завдання вимагає співпраці з боку людини; наша співпраця становить основну частину цього досягнення”, тоді ти помиляєшся. Як би ти співпрацював, якби Святий Дух не просвітив тебе та якби ніхто не поспілкувався з тобою про принципи істини? Ти б не знав, чого вимагає Бог, і не знав би шляху практики. Навіть якби ти хотів коритися Богові та співпрацювати, ти б не знав, як це робити. Хіба ця твоя “співпраця” – не просто пусті слова? Без істинної співпраці ти дієш лише відповідно до власних ідей – чи може в цьому разі виконуваний тобою обов’язок відповідати стандарту? Зовсім ні, що вказує на нагальне питання. Яке ж це нагальне питання? Який би обов’язок не виконувала людина, досягнення нею результатів, виконання нею свого обов’язку відповідно до стандарту та отримання нею Божого схвалення залежать від дій Бога. Навіть тоді, коли ти виконуєш своє зобов’язання та свій обов’язок, якщо Бог не працюватиме, якщо Бог не просвіщатиме й не спрямовуватиме тебе, ти не знатимеш свого шляху, свого напрямку або своїх цілей. До чого це призводить у кінцевому підсумку? Протрудившись увесь цей час, ти не виконаєш належним чином свій обов’язок і не здобудеш істину або життя – усе це буде марно. Отже, виконання свого обов’язку на належному рівні, навчання своїх братів і сестер та отримання Божого схвалення – усе це залежить від Бога! Люди можуть робити лише те, на що вони особисто здатні, що вони мають робити та що знаходиться в межах притаманних їм можливостей – не більше того. Зрештою, тоді ефективне виконання твоїх обов’язків залежить від керівництва Божими словами та просвітління та керівництва Святим Духом; тільки тоді ти зможеш зрозуміти істину й виконати Боже доручення відповідно до шляху, який Бог тобі дав, і принципів, які Він установив. Це Божі благодать і благословення, і якщо люди не бачать цього, вони сліпі. Незалежно від того, яку роботу людина виконує в Божому домі, яким має бути результат? Одна його частина повинна полягати в тому, щоб свідчити про Бога й поширювати Євангеліє, а інша частина – в тому, щоб навчати братів і сестер та приносити їм користь. Потрібно прагнути досягнути результатів в обох областях. Які б обов’язки ти не виконував у Божому домі, чи зможеш ти досягти хоч якихось результатів без Божого керівництва? Точно ні. Можна сказати, що без Божого керівництва те, що ти робиш, по суті, марне» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що не можу позбавитися ярлика «тієї, що має особливий талант до письменства», тому що весь успіх написаних проповідей я приписувала собі та вважала, що ці результати стали можливі тільки завдяки моєму рівню, таланту до письма і зусиллям, які я вкладала роздумуючи та платячи ціну. Насправді, під час написання я часто відчувала труднощі, і натхнення я здобувала, молячись Богові, розмірковуючи над важливими істинами, одержуючи Боже просвітлення та настанови. Однак згодом, почувши від інших кілька слів похвали й підбадьорення, я стала пихатою, думаючи, що все це – виключно моє досягнення, і навіть сама повісила на себе ярлик «та, що володіє високим рівнем і талантом до письменства», відмовляючись бачити себе тією, ким я була насправді. Насправді те, чи можна належно виконати той чи інший обов’язок, частково залежить від розуміння принципів цього обов’язку та відповідних істин і, що найважливіше, від отримання Божого просвітлення й настанов. Бувають моменти, коли ми не маємо ідей, і, молячись Богові, шукаючи Його настанови й розмірковуючи над Його словами, ми неусвідомлено приходимо до розуміння деяких істин, здобуваємо світло та нові ідеї, і тільки тоді наші проповіді можуть дати хороші результати. Це відбувається не через наші власні здібності. Я замислилась над тим, як останні кілька днів я жила у світі слави та статусу, не маючи можливості отримати Боже просвітлення й настанови. Незважаючи на всі мої зусилля в написанні, в моїй голові коїлась суцільна плутанина, в мене не було жодних ідей. Я була повною дурепою. Я дійсно усвідомила, що гарні результати в моїх обов’язках були здобуті завдяки Божому просвітленню і настановам, і що мені нема чим хвалитися. Однак я безсоромно приписала усі заслуги собі. Це було справді ганебно! Хоча я й написала декілька проповідей, я осягнула лише невелику частину самого процесу їх написання. Насправді я не осягнула багатьох принципів і не була впевнена в істинності багатьох аспектів; іноді мені навіть було важко осягнути ключові моменти під час написання проповідей. Незважаючи на те, що я завчила відповідні принципи, при їх практичному застосуванні мені багато чого бракувало, і мені, як і раніше, були потрібні виправлення та допомога з боку інших. Проте я вважала себе винятковою людиною. Я немов літала у хмарах й зовсім не усвідомлювала своїх обмежень. Що більше я про це думала, то більше мені було соромно, хотілося сховати обличчя і просто провалитися крізь землю.
Потім я подумала про те, що головна причина, з якої мені не вдавалося добре написати ці дві проповіді, полягала в тому, що я тільки-но розпочала підготовку та ще не осягнула деякі принципи. Тому я вивчила ці принципи зі своїми сестрами та використала ці дві проповіді як приклади для аналізу й обговорення. Усі пропонували свої ідеї. Після цього, коли я вкотре переписала проповіді, у мене з’явився напрямок. Щоразу, коли я чогось не розуміла, я молилася Богу, шукала істину й розмірковувала, і я переглянула одну з проповідей після того, як остаточно її доопрацювала. Однак при доопрацюванні іншої роботи у мене все ще виникали труднощі. Я не мала чіткого розуміння істини й почувалася трохи стурбованою. Я також боялася, що мій текст буде нудним і сухим, і запитувала себе, що про мене подумають лідери після того, як я його здам. А раптом вони скажуть, що в мене недостатньо високий рівень? Я не наважувалась звернутися за допомогою до братів і сестер, але я не знала, як рухатися далі, і тут я відчула сильний тиск на серце. Тоді я згадала уривок із Божих слів. Бог говорить: «Коли Бог вимагає, щоб люди належно виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи звершити великі справи, чи здійснити видатні подвиги. Бог хоче того, щоб люди були здатні сумлінно робити все, що в їхніх силах, і жити за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, і Він не хоче бачити якихось приємних несподіванок від тебе. Усе це Йому не потрібно. Усе, що потрібно Богові, – це щоб ти сумлінно практикував згідно з Його словами. Після того, як ти зрозумієш Божі слова, дій згідно з ними та виконуй їх, або після того, як ти почув Божі слова, добре пам’ятай їх, а коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реальностями та тим, чим ти живеш. Так Бог буде задоволений. Ти постійно прагнеш величі, шляхетності, статусу; ти постійно прагнеш вивищення над іншими. Що відчуває Бог, коли це бачить? Він цим гидує, і Він віддалиться від тебе. Що більше ти прагнеш до величі та шляхетності, намагаючись бути кращим за інших, піднятися над натовпом, стати винятковим і видатним, то більшу відразу Бог відчуває до тебе. Якщо ти не розмірковуєш над собою і не каєшся, то Бог гидуватиме тобою й відкине тебе. Тобі в жодному разі не можна бути тим, до кого Бог відчуває відразу; ти мусиш бути людиною, яку Бог любить. Отже, як можеш ти стати людиною, яку Бог любить? Слухняно приймай істину, займи належне тобі місце як створена істота, дій на основі Божих слів, твердо стоячи на землі, належно виконуй свій обов’язок, будь чесною людиною та живи людською подобою. Цього достатньо, і це задовольнить Бога» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Перечитавши Божі слова, я зрозуміла, що Бог не висуває до людей високих вимог і не просить їх досягати визначних результатів. Доки люди будуть слухняні й покірні та належно виконуватимуть свій обов’язок, твердо стоячи на землі відповідно до Божих вимог, Бог буде задоволений. Проте мені завжди кортіло виділятися й писати хороші проповіді, щоб заслужити похвалу і схвалення оточуючих. Це було зумовлено моїми амбіціями та жагою. То був мій розбещений характер. Я згадала першу адміністративну постанову, якої мають слухатися Божі обранці і яка каже: «Людині не слід возвеличувати чи прославляти саму себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Десять адміністративних постанов, яких повинні дотримуватися обрані Богом люди в період Царства). Я завжди прагнула слави, вигоди та статусу, бажаючи отримувати похвалу й повагу від інших і здобути місце в їхніх серцях. Це те, що Бог зневажає. Життя в такому стані унеможливлює належне виконання моїх обов’язків, і це може навіть перешкодити моїй роботі. Мені довелося кардинально змінити помилкове уявлення про те, що стояло за моїм прагненням. Хоча мені ще багато чого не вистачало при написанні проповідей, я була готова заспокоїти своє серце перед Богом, щоб шукати істину й докласти всіх зусиль для співпраці. Я вирішила писати стільки, скільки розуміла, і розглядати кожну проблему, що виникала під час написання проповідей, як можливість виправити свої недоліки. Я вірила, що поступово вправляючись таким чином, я обов’язково досягну прогресу. Коли я про це подумала, мені стало набагато легше.
Наступного разу, коли я писатиму проповіді, я спочатку записуватиму те, що мені зрозуміло, а те, що мені незрозуміло, досліджуватиму й розмірковуватиму над цим або обговорюватиму зі своїми братами та сестрами, і як тільки мені стане зрозумілою істина, я продовжу писати. Таким чином, ефективність написаних мною проповідей значно зросла. Незабаром після цього лідери надіслали нам кілька хороших проповідей, щоб ми їх дослідили й використали як джерело натхнення. Ці проповіді були дійсно свіжими та яскравими, а наші бесіди на тему істин – справді дієвими та зрозумілими. Я зрозуміла, що в порівнянні з ними мої проповіді були переповнені словами й доктринами, а про істину не було чіткої бесіди. Тоді я зрозуміла, як багато мені бракувало. Порівняно з моїми братами та сестрами я так сильно відставала! Коли вони описували свої думки й здобутки, вони не тільки не хвалилися, але й говорили, що їм багато чого бракує, і що здатність написати проповідь, що відповідає стандартам, пояснюється не їх рівнем і не розумінням істини, а отриманням просвітлення від Святого Духа через молитву, пошук і роздуми над відповідними істинами. Побачивши це, я відчула глибокий сором. Я подумала про те, що тільки почала писати проповіді і, маючи лише поверхневе розуміння цієї справи, вважала себе вищою за середній рівень. Я навіть привласнила собі ярлик тієї, хто має особливий талант до письменства, якого не могла позбутися. Я дуже переоцінювала себе й мені бракувало самоусвідомлення!
Тепер, коли я знову ознайомилась з рекомендаціями лідерів, я можу правильно до них ставитися, і якщо щось мені незрозуміло чи я чогось не можу зробити, я можу виявити ініціативу та шукати, а якість моїх проповідей покращилася порівняно з тим, що було раніше. У глибині душі я знаю, що мій прогрес – заслуга Божого просвітлення й настанов. Завдяки цьому досвіду я здобула певне розуміння свого розбещеного характеру й досягла певних успіхів у своєму житті-входженні. Я також зрозуміла, що моє розуміння істини справді поверхневе, і що мені слід зосередитися на принципах істини й неухильно виконувати свій обов’язок. Якби не це одкровення, я продовжувала б жити в стані самовдоволення й не просунулася б у виконанні свого обов’язку. Цей провал і невдача принесли мені величезні здобутки, і я щиро дякую Богові за це!
