72. Що стоїть за прагненням до лідерства
Увірувавши в Бога, я побачила, що церковні лідери часто бесідують з братами і сестрами про Божі слова, щоб розв’язувати їхні проблеми й труднощі. Тому я вважала, що люди, які є лідерами в церкві, розуміють істину, напевно схвалені Богом і мають надію на спасіння. У березні 2021 року мене обрали лідеркою у церкві. Я почувалася чудово в душі та думала, що якщо й далі так прагнутиму, то в Божому домі на мене чекає світле майбутнє, і я зможу здобути Боже схвалення. Однак я не очікувала, що пізніше мене відсторонять через мій низький рівень і нездатність виконувати реальну роботу. Ця новина була як грім з ясного неба, і я не могла стримати сліз. Я подумала собі: «Низький рівень – це фатальна проблема. Хіба це не означає, що в майбутньому я не матиму шансу стати лідеркою?». Більш як через місяць церква призначила мене відповідальною за роботу із загальних справ. Я відчувала, що зайняття цілими днями якимись загальними справами не піде на користь моєму життю-входженню. Це не схоже на виконання обов’язку лідера, де можна вправлятися в бесіді про істину й розв’язувати різні проблеми, здобувати більше істин і мати більше шансів на спасіння. Зокрема, мені стало дуже неприємно, коли я зустріла сестру, з якою ми раніше співпрацювали в лідерському обов’язку, і почула, як вона розповідає про розгляд і розв’язання якихось питань у церкві. Я думала, що мати можливість виконувати обов’язок лідера, як вона, – справді чудово, а я ж могла виконувати лише роботу із загальних справ, яка мені не подобається. Коли я згадувала слова вищих лідерів про те, що в мене низький рівень і мені бракує передумов, щоби бути лідеркою, я відчувала біль у серці й мовчки плакала. Моє майбутнє здавалося мені безбарвним, а шанси бути спасенною – мізерними. Я не могла зібрати жодних сил, щоб виконувати свій обов’язок, і просто працювала механічно, не досягаючи аніяких результатів. Пізніше я усвідомила, що мій стан неправильний, і почала розмірковувати: «Чому я відчуваю втрату, коли бачу, як інші стають лідерами? До чого саме я прагну у своїй вірі в Бога?».
Одного дня я прочитала два уривки з Божих слів і здобула деяке розуміння щодо свого стану. Всемогутній Бог говорить: «Коли антихриста відстороняють, його перша реакція така, ніби його вдарила блискавка, ніби небо обвалилося, і його світ зазнав краху. Те, на що він міг покладати свої надії, зникло, як і його шанс жити з усіма благами статусу, разом із рушійною силою, яка змушує його шаленіти і робити лихі вчинки. Це те, що для нього є найбільш неприйнятним. … Коли він думає, що його надії на благословення зруйновані або що вони серйозно зменшилися, йому здається, ніби його голова ось-ось вибухне, ніби його серце б’ють молотом, і це так само боляче, як різати ножем. Коли він ось-ось втратить благословення входження в Царство Небесне, якого він так прагнув удень і вночі, йому це здається жахливою новиною, що з’явилася нізвідки. Відсутність будь-якого статусу для антихриста – це те саме, що відсутність будь-якої надії на благословення, і він стає схожим на ходячого мерця, його тіло стає схожим на порожню оболонку, позбавлену душі, і ніщо не скеровує його життя. У нього немає надії й нічого, на що можна було б сподіватися. Коли антихрист стикається з розвінчуванням і відстороненням, перше, що спадає йому на думку, – це те, що він втратив будь-яку надію на благословення. Тож, на цьому етапі, він просто здасться? Чи захоче він скоритися? Чи скористається він цією можливістю, щоб відмовитися від своєї жаги до благословень, відпустити статус, охоче стати звичайним послідовником і з радістю трудитися для Бога та добре виконувати свій обов’язок? (Ні.) Чи може це стати для нього поворотним моментом? Чи цей поворотний момент змусить його розвиватися в хорошому напрямку й у позитивному ключі, чи змусить його розвиватися в гіршому напрямку й у негативному ключі? З огляду на природу-сутність антихриста, очевидно, що відсторонення – це абсолютно не початок того, що він відмовиться від своєї жаги до благословень, або початок того, що він полюбить і шукатиме істину. Натомість він працюватиме ще наполегливіше, щоб боротися за можливість і надію на благословення; він чіплятиметься за будь-яку можливість, яка може принести йому благословення, яка може допомогти йому відновити свої позиції і дати йому змогу повернути свій статус. Ось чому, зіткнувшись із відстороненням, антихрист, окрім того, що він засмучений, розчарований і вороже налаштований, також боротиметься не на життя, а на смерть проти відсторонення і прагнутиме переломити ситуацію, змінити її» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). «Люди такого типу не прагнуть до істини, проте все одно завжди хочуть, щоб їх підвищували й давали їм важливу роль у Божому домі. У своїх серцях вони вірять, що чим більші в людини робочі здібності, чим більше вона отримує важливих посад, чим більше її підвищують і цінують у Божому домі, тим більші її шанси отримати благословення, вінець і нагороди. Вони вірять, що якщо комусь бракує робочих здібностей або він не має особливої майстерності, то він не придатний для благословення. Вони думають, що дари, майстерність, спроможності, навички, рівень освіти, робочі здібності людини й навіть так звані сильні сторони та заслуги в її людськості, які цінують у світі, як-от рішучість перевершити інших і незламна позиція, можуть слугувати капіталом для отримання благословень і нагород. Що це за стандарт? Чи це стандарт, який відповідає істині? (Ні.) Він не відповідає стандартам істини. Тож хіба це не логіка сатани? Хіба це не логіка нечестивого віку й нечестивих світських тенденцій? (Так.) Судячи з логіки, методів і критеріїв, які такі люди використовують для оцінки речей, а також з їхнього ставлення й підходу до цих речей, здавалося б, ніби вони ніколи не чули й не читали Божих слів, ніби вони були в повному невіданні щодо них. Але насправді вони щодня слухають, читають і молитовно читають Божі слова. То чому ж їхня точка зору ніколи не змінюється? Одне можна сказати напевно: скільки б вони не слухали й не читали Божих слів, вони ніколи не будуть упевнені в своїх серцях, що Божі слова – це істина і що вони є критерієм для вимірювання всього; вони не зрозуміють і не приймуть цього факту від щирого серця. Ось чому, незалежно від того, наскільки абсурдною та перекрученою може бути їхня перспектива, вони вічно за неї триматимуться, і незалежно від того, наскільки правильними є Божі слова, вони їх відкидатимуть і засуджуватимуть. Це порочна природа антихристів. Щойно вони не отримують важливої ролі, і їхні жага й амбіції залишаються незадоволеними, виявляються їхні роздвоєні копита, проявляється їхня порочна природа, і вони хочуть заперечити існування Бога. Насправді, ще до заперечення існування Бога, вони заперечують, що Божі слова є істиною» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). Бог розвінчує, що після відсторонення антихристи вважають, ніби в них немає надії на отримання благословень. Вони не тільки не здатні коритися й розмірковувати над собою, а й навіть стають негативними й натомість опираються, і тішать себе дикими ілюзіями про повернення й відновлення свого статусу. Антихристи використовують сатанинську логіку, щоб оцінювати людей, справи та речі. На їхню думку, що більше їх просувають і цінують у Божому домі, то більше в них шансів здобути благословення та вінець. Розміркувавши над Божими словами, я усвідомила, що моя поведінка після відсторонення була такою самою, як в антихриста, так само як і мій погляд на речі. Я замислилася, чому так страшно переймаюся статусом лідера. Бо вважала, що якщо мене підвищать до лідера в Божому домі, я зможу щодня вправлятися у розв’язанні проблем за допомогою істини, швидко зростатиму в житті й матиму більше можливостей бути спасенною та здобути благословення. Коли мене обрали лідеркою, я почувалася дуже щасливою й думала, що моя віра в Бога має світле майбутнє. У той час, коли я була лідеркою, я без скарг виконувала всю важку роботу й ретельно захищала свій статус лідера, боячись, що мене викриють і відсторонять. Почувши, як лідери, відстороняючи мене, сказали, що в мене низький рівень і мені бракує необхідних передумов, щоби бути лідеркою, я повірила, що низький рівень – це фатальна проблема, і що в майбутньому я, можливо, більше ніколи не матиму шансу на підвищення й визнання, тому моє серце дуже боліло. Моє майбутнє як віруючої в Бога здавалося мені безбарвним, а надія на здобуття благословень – примарною. Через те що я мала ці хибні думки й погляди, коли лідери призначили мене виконувати обов’язок із загальних справ, я вважала, що цей обов’язок означає лише щоденне зайняття зовнішніми справами й не сприяє тому, щоб я отримала істину й була спасенна. Я ненавиділа це всім серцем і не могла зібрати жодних сил, щоб виконувати свій обов’язок. Я усвідомила, що у своїй вірі в Бога я прагну до статусу й благословень. Я ототожнювала статус із благословеннями, і втративши його, відчула, що втратила будь-яку надію на здобуття благословень, і страждала від нестерпного болю у серці. Я оцінювала речі з сатанинського огляду. У невіруючому світі діє правило: що більше тебе просувають, то більше в тебе перспектив для розвитку. Я вважала, що в Божому домі відбувається те саме, і що підвищення до лідера означає більшу можливість бути спасенною й здобути благословення. Це зовсім не відповідає Божим словам. Те, чи може людина бути спасенною завдяки своїй вірі в Бога, не має нічого спільного з тим, який обов’язок вона виконує або з тим, чи має вона статус. Обов’язок – це зобов’язання, яке повинна виконувати створена істота; це абсолютно природна й виправдана річ. Його не слід використовувати як засіб для торгу за здобуття благословень чи винагород. Однак, коли мене призначили виконувати обов’язок із загальних справ, я вважала, що він не сприяє здобуттю благословень у моїй вірі в Бога, тому скаржилася на Бога й не несла ноші у своєму обов’язку. Я навіть думала відмовитися від нього. Я усвідомила, що моя власна природа така ж егоїстична й корислива, як і природа антихриста. Щойно мені не вдалося отримати благословення, я відвернулася від Бога й зрадила Його. Це було так небезпечно!
Пізніше я прочитала ще два уривки з Божих слів і здобула деяке розуміння щодо того, що означає бути спасенною. Всемогутній Бог говорить: «Багато людей не має чіткого розуміння того, що означає бути спасенним. Дехто вважає, що якщо він вірив у Бога впродовж довгого часу, то, імовірно, він буде спасенним. Деякі люди думають, що якщо вони розуміють багато духовних доктрин, то, імовірно, вони будуть спасенними, а деякі вважають, що керівники й працівники точно будуть спасенними. Усе це людські переконання й фантазії. Найголовнішим є те, що люди мусять розуміти, що означає спасіння. Головним чином, бути спасенним означає бути звільненим від гріха, звільненим від впливу сатани й щиро звернутися до Бога й коритися Богу. Чим слід володіти, щоб бути вільним від гріха й від впливу сатани? Істиною. Якщо люди сподіваються отримати істину, вони мусять спорядитися багатьма Божими словами, вони мусять бути здатними переживати й практикувати їх, аби могти розуміти істину та входити в реальність істини. Лише тоді вони можуть бути спасенними. Те, чи може людина бути спасенною, чи ні, не має нічого спільного з тим, як довго вона вірить у Бога, наскільки глибокі її знання, чи володіє вона дарами й сильними сторонами або скільки вона страждає. Єдине, що має прямий стосунок до досягнення спасіння, – це те, чи здобуває людина істину, чи ні. Тож скільки істин ти тепер зрозумів у серці? І скільки Божих слів стали твоїм життям? У які з усіх Божих вимог ти увійшов? Наскільки глибоко ти ввійшов у реальність Божих слів після стількох років віри в Бога? Якщо ти не знаєш, або якщо ти не ввійшов у реальність жодного з Божих слів, то дозволь Мені сказати тобі дещо істинне: твоя надія бути спасенним нульова – ти ніяк не можеш досягти спасіння. Хоча ти можеш бути дуже обізнаним, довго вірити в Бога, мати гарну зовнішність, і красномовно говорити, і навіть кілька років бути лідером або працівником – якщо ти не прагнеш до істини й не практикуєш і не переживаєш Божі слова в належний спосіб, і в тебе немає жодного справжнього досвідного свідчення, то твоя надія бути спасенним залишається нульовою» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). «Зрештою, те, чи можуть люди досягти спасіння, залежить не від того, який обов’язок вони виконують, а від того, чи вони можуть зрозуміти й здобути істину, і від того, чи зможуть вони, нарешті, повністю підкоритися Богу, віддати себе на милість Його влаштувань, не замислюватися про своє майбутнє й долю, і стати гідним творінням. Бог праведний і святий, і це стандарт, який Він використовує для оцінювання всього людства. Цей стандарт незмінний, і ти мусиш пам’ятати про це. Закарбуй цей стандарт у своєму розумі й не думай про те, щоб знайти якийсь інший шлях пошуку чогось нереального. Вимоги й стандарти, які Бог висуває до всіх, хто хоче досягти спасіння, навіки незмінні. Вони залишаються непорушними незалежно від того, ким ти є» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Розміркувавши над Божими словами, я зрозуміла, що Бог оцінює, чи буде людина спасенна, зважаючи не на те, який обов’язок вона виконує, скільки страждає, або які дари чи навички має, а згідно з тим, чи може вона зрозуміти й здобути істину, а також цілком коритися Божому влаштуванню й упорядкуванням. Бог ніколи не казав, що лідери мають більшу надію на спасіння. Ключове – дивитися, яким шляхом іде людина. Бути лідером означає контактувати з багатьма людьми та стикатися з багатьма речами. Якщо ти зможеш зосередитися на прагненні до істини, то матимеш більше можливостей здобути істину й зможеш якомога швидше увійти в істину-реальність і бути спасенним. Якщо ти не прагнеш до істини, а лише задовольняєшся тим, що озброюєшся якимись словами й доктринами, не приймаючи істини й не практикуючи Божих слів, то хоч би скільки років ти виконував обов’язок лідера, ти не досягнеш спасіння. Крім того, виконання інших обов’язків не означає, що в тебе менше шансів на спасіння. Який би обов’язок ти не виконував, доки ти зосереджуєшся на прагненні до істини й усуненні своїх розбещених характерів, дивишся на людей і речі, живеш як людина й дієш згідно з Божими словами та входиш у реальність Божих слів, ти матимеш шанс на спасіння. Саме, як каже Бог: «Ці люди, яких просувають і зрощують, можуть лише раніше ввійти в істину-реальність завдяки своєму рівню та різним умовам. Однак це раннє входження не означає, що вони єдині, хто може ввійти в істину-реальність. Це просто означає, що вони можуть трохи більше здобути раніше та можуть трохи раніше ввійти в істину-реальність. Ті, кого не просунули, трохи від них відставатимуть, але це не означає, що вони не можуть увійти в істину-реальність. Чи може людина ввійти в істину-реальність, залежить від її прагнень» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Я згадала лідерів, яких знала раніше. Деякі з них мали певний рівень і дари та часто розв’язували проблеми й труднощі своїх братів і сестер. Однак самі вони не практикували істину й виконували свій обов’язок, покладаючись на свої розбещені характери. Вони переривали церковну роботу й заважали їй, вперто відмовляючись каятися, і врешті-решт були вичищені. На противагу цьому, деякі брати і сестри виконують непомітні обов’язки, але вони зосереджуються на пошуку істини, практикують стільки, скільки розуміють, як слід виконують свої обов’язки по змозі й захищають церковну роботу. Через певний час вони здатні досягти прогресу у своїх обов’язках і житті-входженні, і так само можуть отримати істину й здобути Боже схвалення. Чи може людина бути схваленою Богом, залежить не від того, лідером якого рангу вона є, а визначається її ставленням до Бога, істини та свого обов’язку; це також залежить від того, чи йде вона шляхом прагнення до істини. У цьому я побачила святість і праведність Божого характеру. Перед істиною всі рівні, і якщо ти не прагнеш до істини й не практикуєш її, то хоч би яким великим лідером ти був, зрештою ти не зможеш залишитися непохитним. Коли я це зрозуміла, у моєму серці посвітлішало. Хоч у мене й середній рівень, я можу розуміти Божі слова, і хоч би який обов’язок я виконувала, доки я зосереджуюся на пошуку істини і її практиці, я маю надію на спасіння.
Далі я прочитала ще два уривки з Божих слів і зрозуміла, до чого мені слід прагнути у своїй вірі. Всемогутній Бог говорить: «Прагнення активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже – це шлях до успіху; пошук шляху істинної любові до Бога – це найправильніший шлях; прагнення до змін у своєму старому характері і пошук чистої любові до Бога – це шлях до успіху. Такий шлях до успіху – це шлях відновлення первісного обов’язку, а також первісного вигляду Божого творіння. Це – шлях відновлення, і це також мета всієї Божої роботи від початку до кінця. Якщо пошук людини заплямовано особистими надмірними вимогами й нераціональними прагненнями, то досягнутим результатом не будуть зміни в характері людини. Це суперечить роботі відновлення. Це, безсумнівно, – не робота, яку здійснює Святий Дух, і тому це доводить, що пошук такого роду не схвалює Бог. Яке значення має пошук, не схвалений Богом?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). «Як створена істота, людина повинна прагнути пізнавати Творця й виконувати обов’язок створеної істоти як слід та, найважливіше, прагнути любити Бога, не роблячи іншого вибору взагалі, бо Бог гідний любові людини. Ті, хто прагне любити Бога, не повинні прагнути будь-яких особистих вигод або особистих надій; це – найправильніший спосіб прагнення. Якщо те, чого ти прагнеш, – істина, якщо те, що ти застосовуєш на практиці, є істиною, і якщо те, чого ти досягаєш, – це зміна твого характеру, тоді шлях, яким ти йдеш, є правильним. Якщо те, чого ти прагнеш, – це плотські блага, а те, що ти застосовуєш на практиці, – це істина твоїх власних уявлень, і якщо у твоєму характері взагалі немає змін, і ти зовсім не покірний Богу в плоті, і ти все ще живеш у невизначеності, тоді те, чого ти прагнеш, безсумнівно, приведе тебе в пекло, бо шлях, яким ти йдеш, – це шлях невдачі. Те, чи буде тебе вдосконалено або відсіяно, залежить від твого власного пошуку, що також означає, що успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). Розміркувавши над Божими словами, я зрозуміла, що шлях, який ти обираєш у вірі в Бога, є надзвичайно важливим. Бог вимагає від людей, щоб вони виконували свій обов’язок створених істот, і, подібно до Петра, прагнули до розуміння Бога й любові до Нього. Лише так можна досягти зміни в характері й коритися всім Божим влаштуванням та упорядкуванням; не слід працювати й присвячувати себе лише заради отримання благословень і вінців, як Павло. Прагнення Павла суперечило Божим вимогам. Він вірив до кінця, але не досягнув зміни у своєму характері, все ще був сповнений вимог і прохань до Бога, і його природа все ще була природою, яка чинить опір Богові. Я йшла провальним шляхом Павла. Я завжди вважала, що посада лідера надасть мені багато можливостей для вправляння, що дасть мені більше надії на спасіння. Тому я постійно хотіла бути лідеркою. У своїй вірі в Бога я прагнула до отримання благословень і вінця, замість того, щоб прагнути до істини та змін у своєму характері. Отже, коли мене відсторонили через мій низький рівень, і я відчувала, що, можливо, більше ніколи не матиму можливості стати лідеркою, і що мої надії на отримання благословень примарні, я стала негативною й апатичною і зовсім не дбала про свій обов’язок. Якби я й далі йшла цим хибним шляхом і не прагнула до істини, моє життя-характер не змінилося б, і я не виявляла б жодної покори Божому влаштуванню й упорядкуванням. Зрештою, хіба мій фінал не був би таким самим, як у Павла? Зрозумівши це, я від щирого серця подякувала Богові за те, що Він мене викрив, і у такий спосіб дав мені усвідомити моє хибне прагнення. Це було Його спасінням для мене! Зрозумівши це, я більше не переймалася тим, що в мене низький рівень, і що мені бракує необхідних передумов, щоб бути лідером. Я – створена істота, і мені не слід прагнути до благословень або намагатися торгуватися з Богом. Натомість я повинна як слід виконувати свій обов’язок як створена істота й прагнути любити Бога й коритися Йому. Лише такий шлях у житті є правильним, і саме такою повинна бути створена істота. Після цього моє ставлення до обов’язку із загальних справ стало належнішим, і я змогла виконувати свої обов’язки практичніше. Щойно мій стан змінився, ефективність моєї роботи також дещо покращилася.
Згодом, коли мій обов’язок із загальних справ ставав напруженим, я все ще відчувала, що він здебільшого пов’язаний із зайняттям зовнішніми справами й не сприяє моєму життю-входженню. Однак я знала, що такий погляд неправильний, і тому шукала, як зосередитися на житті-входженні під час виконання цього обов’язку. Я прочитала один уривок із Божих слів: «Чи бувають у вас такі стани, у яких, що б не сталося, який би обов’язок ви не виконували, ви часто можете помовчати перед Богом і з усією душею поринути в роздуми над Його словами, у пошуки істини та міркування про те, як ви повинні виконувати цей обов’язок відповідно до Божої волі та якими істинами вам слід володіти, щоб задовільно виконувати цей обов’язок? Чи часто ви так шукаєте істину? (Ні.) Щоб вкладати душу у свій обов’язок і бути здатним брати на себе відповідальність, недостатньо просто про це говорити – потрібно страждати та платити ціну. Якщо ти не вкладаєш у свій обов’язок душу, а завжди хочеш докладати лише фізичних зусиль, ти точно не виконаєш цей обов’язок добре. Ти просто виконуватимеш формальні дії, не більше, і ти не знатимеш, наскільки добре ти виконав свій обов’язок. Якщо ти вкладатимеш у нього душу, то поступово прийдеш до розуміння істини, а якщо ні, то не прийдеш. Коли ти вкладаєш душу у виконання свого обов’язку та пошук істини, то поступово стаєш здатним зрозуміти Божу волю, побачити власну розбещеність і недоліки, а також опанувати всі свої різноманітні стани. Якщо ти зосереджуватимешся лише на докладанні зусиль і не вкладатимеш душу в роздуми про себе, то не зможеш побачити свої істинні душевні стани й незліченні реакції та виливи розбещеності, які виникають у тебе в різних середовищах. Якщо ти не усвідомлюєш, які будуть наслідки, коли в тебе є проблема, а ти її не вирішуєш, то на тебе чекають великі неприємності. Ось чому віра в Бога не повинна бути плутаною. Ти повинен жити перед Богом завжди та скрізь; що б із тобою не сталося, ти повинен завжди шукати істину, при цьому аналізуючи себе, визначаючи проблеми у своєму стані та відразу шукаючи істину для їх вирішення. Тільки так ти зможеш добре виконувати свій обов’язок і не затримувати роботу. Найважливіше – це не просто добре виконувати свій обов’язок, а й мати входження в життя та здатність подолати свій розбещений характер. Тільки так ти зможеш увійти в реальність істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки будучи чесною людиною, можна жити істинно людською подобою). З Божих слів я усвідомила, що отримання істини й досягнення спасіння не залежить від того, які обов’язки ми виконуємо. Натомість вони залежать від того, чи шукаємо ми істини-принципи у виконанні своїх обов’язків, чи розмірковуємо над власною розбещеністю й недоліками та чи шукаємо істину, щоб розв’язати власні проблеми, у такий спосіб досягаючи життя-входження у виконанні свого обов’язку. Якщо ми зосередимося на пошуку істини й практиці Божих слів у виконанні своїх обов’язків, то зможемо отримати істину, хоч який би обов’язок ми виконували. Наприклад, зараз я більше залучена до роботи із загальних справ. Якщо я робитиму все недбало й абияк і не підходитиму до цього сумлінно, то дуже ймовірно, що я завдам шкоди інтересам церкви. Щобільше, виконання обов’язку із загальних справ не означає життя у вакуумі. Я досі щодня зустрічаю деяких людей, і стикаюся зі справами та речами, виявляючи всілякі активні думки. Якщо я зможу зосередитися на розмірковуванні над собою й пізнанні себе за допомогою розбещених характерів, думок та уявлень, які я виявляю щодня, і увійду в істину-реальність, то зможу засвоїти багато уроків й отримати істину. Зрозумівши це, я стала почуватися набагато спокійніше.
Згодом, під час виконання свого обов’язку, я щодня зосереджувалася на дослідженні своїх думок та уявлень. Коли мене обтинали, я також активно шукала істину й переглядала досвідні свідчення братів і сестер, спостерігаючи, як інші розмірковують над собою й засвоюють уроки, коли з ними щось трапляється. Наприклад, раніше мої брати і сестри вказували на те, що в мене зарозумілий характер, і я схильна сперечатися у відповідь, коли щось трапляється. Я прийняла це, розмірковувала над собою й пізнала себе, і знайшла Божі слова щодо цього, щоб почитати. Я також відкрилася своїм братам і сестрам і шукала, як розв’язати свою проблему схильності сперечатися у відповідь. Я також часто знаходжу час, щоб писати статті з досвідними свідченнями, і здобула чіткіше й глибше розуміння свого сатанинського розбещеного характеру. Коли я виконую свій обов’язок у такий спосіб, у моєму серці панують мир і спокій. Що більше я так вправляюся, то гострішим стає мій розум. Я здатна краще й швидше виявляти проблеми у своєму обов’язку, і маю Боже керівництво й благословення у виконанні свого обов’язку. Дякувати Богу!
