78. Вибір без жалю
Я народилася в 90-х, і в середній школі підсіла на романтичні драми. Щоразу, коли я бачила віддане кохання між головними героями, і особливо, як чоловік піклується про жінку, я відчувала заздрість і мріяла, що колись і в мене буде таке кохання. Я думала, що знайти того, хто мене кохатиме, і бути разом у горі й радості, буде найщасливішим і найбільш осмисленим способом прожити своє життя.
У квітні 2009 року, невдовзі після того, як я знайшла Бога, я зустріла Веньбіня. Він був на чотири роки старший за мене, простодушний, щирий, зрілий, надійний, і дуже уважний і турботливий до мене. Щоразу, коли я була в поганому настрої з ним, він завжди мене терпів. Зазвичай, коли щось траплялося, він спершу питав моєї думки, завжди погоджувався зі мною й поважав мій вибір. Мені було з ним комфортно. Наші родичі й друзі також заздрили мені й казали, що Веньбінь завжди такий поступливий і що таку людину в наш час важко знайти. Я була занурена в солодкість кохання й часто відчувала, що мені пощастило з таким турботливим хлопцем.
Прочитавши більше Божих слів, я зрозуміла, що Божа робота останніх днів через Його втілення полягає в тому, щоб спасти й удосконалити людство, привівши тих, хто щиро вірить у Бога й може прийняти Його суд і бути очищеним, у наступний період, і що це останній етап у Божій роботі зі спасіння людства. Мої батьки також часто бесідували зі мною про важливість віри в Бога й нагадували мені, щоб я цінувала цю надзвичайно рідкісну можливість. Я хотіла проповідувати Євангеліє Веньбіню. Якою б це було радістю, якби ми обоє могли вірити в Бога, разом прагнути до істини, і зрештою бути спасенними й разом увійти в Царство! Тож я обережно спробувала з’ясувати його ставлення до віри. Він не вірив у Бога і вважав, що доля людини в її власних руках. Він сказав: «Ми молоді, і все має крутитися навколо грошей». Він також казав мені не слухати батьків, коли вони говорять про віру в Бога, і що Бога в цьому світі не існує. Мені було невимовно неприємно чути від нього такі слова. Спочатку я думала, що ми зможемо разом вірити в Бога, але ніколи не очікувала, що він виявиться атеїстом. Що ж мені було робити? Я бачила, що деякі брати і сестри, чиї родини не вірили в Бога, зазнавали від них перешкод і переслідувань, і це було так болісно! Як-от моя двоюрідна сестра: до заміжжя вона активно виконувала свої обов’язки й проповідувала Євангеліє в різних місцях, але після одруження її чоловік, атеїст, переслідував її й перешкоджав її вірі, і щодня вони або сварилися, або билися. Пізніше моя двоюрідна сестра навіть не могла відвідувати зібрання, і врешті-решт була змушена розлучитися, а дитину віддали батькові. Вона дуже засмучувалась щоразу, коли згадувала свою дитину. Я не хотіла такого шлюбу чи такого болю. Веньбінь не вірив у Бога, тож якщо він переслідуватиме мене після того, як ми одружимося, чи зможу я бути непохитною? Деякий час я не знала, що робити. У своєму болю я молилася до Бога: «Боже, я не очікувала, що Веньбінь виявиться атеїстом. Ми так довго були разом, я вклала в ці стосунки надто багато почуттів. Я не можу змиритися з тим, щоб відпустити їх. Але якщо я залишуся з ним, і він стане на заваді моїй вірі, оскільки ми йдемо різними шляхами, що я тоді робитиму? Боже, мій духовний зріст надто малий, прошу Тебе, настав мене, щоб я зробила правильний вибір». У наступні дні я постійно читала Божі слова про те, як підходити до шлюбу, і зрозуміла, що у виборі партнера є принципи. Важливо знайти когось зі схожими поглядами, з доброю людськістю, хто не ставатиме на заваді моїй вірі. Веньбінь не вірив у Бога, ми мали різні погляди й ішли різними шляхами, і рано чи пізно ми б розійшлися. Що більше почуттів я вкладала б, то більше болю відчула б пізніше. У той час, щоразу, коли я думала про це, моє серце боліло. Я не могла змиритися з думкою про розрив, але якщо ми залишимося разом, ми йтимемо різними шляхами. Моє серце було сповнене суперечливих почуттів, тож я розповіла Богові про свій біль і труднощі й попросила Його допомоги.
Непомітно настав березень 2011 року, і родина Веньбіня просила нас заручитися. Я мусила зробити вибір. У серці я точно знала, що Веньбінь не вірить у Бога, і що ми не зможемо разом дійти до кінця одного шляху, але я все ще плекала надію, думаючи: «Я ніколи офіційно не свідчила йому про Божу роботу і не впевнена в його ставленні до істини. Якщо він не вірить у Бога, але не перешкоджає моїй вірі, ми все ж можемо бути разом». Тож я вирішила поговорити з ним про свою віру в Бога й подивитися, як він відреагує. Я й не очікувала, що щойно він почує, що я вірю в Бога, як стисне від злості кулак і вдарить ним об стіну. Його дії мене шокували, і доки я отямилася, його рука вже кровила. Побачивши, що він збирається й далі бити стіну, я швидко схопила його за руку, але він із силою вирвав її. Коли я побачила його ненормальну поведінку, дуже холодний вираз обличчя й ненависть в очах, він здався мені чужим, і я злякалася, подумавши: «Невже це той самий хлопець, який раніше погоджувався з усім, що я скажу? Чому він демонструє таке ставлення, почувши, що я вірю в Бога? Я просто вірю в Бога й не зробила нічого поганого. Чому він так реагує?». Я постійно молилася у своєму серці: «Боже, якщо він справді перешкоджатиме моїй вірі, я готова з ним розійтися. Але мій духовний зріст надто малий, і я не можу відпустити наші дворічні стосунки. Прошу Тебе, дай мені сили зробити правильний вибір». Після молитви я поділилася своїм досвідом захисту від Бога, і чітко висловила свою позицію. Він трохи помовчав, а потім погодився не ставати на заваді моїй вірі. Ми домовилися, що якщо він колись перешкоджатиме моїй вірі, ми розійдемося. Він спочатку завмер на секунду, почувши це, але все ж таки погодився.
Брат і невістка Веньбіня мали добру людськість і вірили в існування Бога, тому я свідчила їм про Божу роботу останніх днів. Коли Веньбінь дізнався, він вибухнув від гніву й перед своєю родиною сказав мені забиратися геть і що він більше ніколи не хоче мене бачити. Він із силою кинув переді мною свій телефон. Я ніколи раніше не бачила його таким розлюченим. З ненавистю в голосі він сказав: «Я не ставатиму на заваді твоїй вірі, але не намагайся проповідувати моїй родині!». Побачивши, який опір він чинить моїй вірі, я занепокоїлася, подумавши: «Він сказав, що не ставатиме на заваді моїй вірі, але лише тому, що не знає, що я відвідую зібрання й виконую обов’язки. Якщо він дізнається про це, чи не намагатиметься він мені завадити? Якщо так, ми неминуче сваритимемося, і наш шлюб може розпастися. Що мені тоді робити?». Я відчувала внутрішній конфлікт. Якщо ми розійдемося, я, можливо, більше ніколи не зустріну іншого чоловіка, який так мене кохатиме, і який тоді буде сенс у моєму житті? Але якщо ми не розійдемося, то точно постійно сваритимемося, і яке тоді щастя може бути в такому житті? Від однієї думки про це моє серце стискалося від болю, і я опинилася перед дилемою. Пізніше я зрозуміла, що в нас були очевидні розбіжності в поглядах на деякі речі. Наприклад, він казав, що після одруження нам слід відкрити ресторан, щоб заробляти гроші на машину, будинок тощо. Я відповіла: «Те, скільки грошей людина може заробити, уже призначено Небесами, і нам потрібно лише стільки, щоб вистачало на життя. Гроші – не найважливіше в житті. Істинний шлях у житті – вірити в Бога й поклонятися Йому». Він роздратовано відповів: «Який сенс жити, якщо не заробляти гроші? Як ти їстимеш чи питимеш без грошей? У тебе немає жодних амбіцій!». Такі суперечки траплялися часто, і я почувалася виснаженою. Щоразу, коли в нас виникала незлагода, яка спричиняла незадоволення, я запитувала себе: «Чи це те щастя, якого я хотіла? Чому я почуваюся нещасливою? До чого найзначуще прагнути в житті? Як мені не змарнувати своє життя?». Я молилася до Бога: «Боже, спершу я думала, що життя з Веньбінем принесе щастя, і що це те життя, про яке я завжди мріяла, але все виявилося не так, як я гадала. Ми йдемо різними шляхами й не знаходимо спільної мови, тому моє серце не може знайти звільнення. Щодня мені доводиться потай читати Твої слова й відвідувати зібрання, бо я боюся сварок через це. Боже, мені дуже боляче, і я хочу звільнитися від цих почуттів, але глибоко в душі я не можу відпустити ці стосунки. Прошу тебе, допоможи мені».
Пізніше Веньбінь, здається, щось відчув. Кілька разів, коли я поверталася після виходу з дому, він ставив мені всілякі запитання. Спочатку я не надавала цьому великого значення, аж поки одного дня я не зібралася рано і вже мала вийти на зібрання. Його звичайний ніжний тон змінився, він виглядав дуже серйозним і сказав: «Скажи мені правду, ти знову йдеш на зібрання?». Я відповіла: «Так. І що з того? Хіба ти не казав, що не заважатимеш мені вірити в Бога?». Він сказав: «Якби я не погодився тоді, ти б зі мною розійшлася. Хіба я міг сказати інакше? Я думав, що з часом твоє бажання вірити в Бога ослабне, і ти перестанеш вірити. Я геть не очікував, що за останні пів року ти станеш ще ревнішою! Я більше не можу цього терпіти. Тобі доведеться вибрати між мною й своєю вірою. Якщо ти вибереш мене, то мусиш відмовитися від своєї віри!». Я знала, що якщо ми залишимося разом, будуть постійні суперечки, і що ця сварка – лише початок. Але якщо ми дійсно розійдемося, мені однаково буде дуже важко, і я не хочу відмовлятися від цих стосунків. Проте якщо я виберу залишитися з Веньбінем, мені доведеться відмовитися від своєї віри. Це був ключовий момент для Бога в удосконаленні людей, і я також твердо вірила, що слова Всемогутнього Бога є істиною, шляхом і життям, і завдяки переживанню Божої роботи, я набула досвід щодо того, як Божі слова можуть очищати людей, усувати їхні розбещені характери й вказувати їм правильний напрямок і шлях у їхній поведінці та житті по-людськи. Істина, яку Бог дарує людям, справді дорогоцінна, тому якби я проґавила цю можливість, то шкодувала б усе життя! Як же мені було вибрати між вірою й шлюбом? Я розривалася й подумки молилася до Бога. Я згадала уривок із Божих слів, який читала на зібранні: «За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва. … Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що, на перший погляд, це Веньбінь заважав мені слідувати за Богом, але насправді за лаштунками ці завади спричиняв сатана. І Бог, і сатана спостерігали, що я виберу, і я мала дати свідчення для Бога. Я взяла свої емоції під контроль і спокійно сказала: «Я вибираю віру в Бога!». Веньбінь чітко висловив свою позицію: він радше розійдеться, ніж дасть мені вірити в Бога. Я почувалася глибоко пригніченою, і після цього не втрималась й розридалась. Я не очікувала, що після стількох років наші стосунки дійдуть до такого. У своєму болю я молилася до Бога, просячи Його допомогти мені зрозуміти Його намір у цій справі й бути непохитною у своєму свідченні.
Пізніше я прочитала Божі слова і зрозуміла, до чого я повинна прагнути у своїй вірі. Всемогутній Бог говорить: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Розміркувавши над Божими словами, я зрозуміла, що шлюб – це не найважливіше в житті, і що життя роблять змістовним віра в Бога, здобуття істини й пізнання Бога. В останні дні втілений Бог прийшов до людей, щоб висловлювати істину, судити й очищати їх, аби спасти їх від влади сатани й дарувати їм вічне життя. Але я зосереджувалася лише на тимчасових фізичних задоволеннях. Я не хотіла страждати й платити ціну, щоб здобути істину й життя. Що я зрештою могла б здобути з таким життям? Коли прийдуть великі катастрофи, хто зможе мене спасти? Раніше я думала, що шлюб – це прекрасно, і що провести життя з тим, хто тебе кохає, означає зробити його змістовним, але тепер я зрозуміла, що була надто наївною. Ми з Веньбінем ішли різними шляхами. Веньбінь не вірив у Бога, він поклонявся науці й шукав способів заробити гроші та жити кращим життям. А я вважала, що треба задовольнятися тим, що є їжа й одяг, і що люди повинні прагнути до істини, намагатися жити справжніми людськими подобами, виконувати обов’язки створених істот і здобувати схвалення Творця. Наші погляди на речі й цілі нашого прагнення були абсолютно різними, тому ми не мали спільної мови. Хоча він був дуже уважним і турботливим до мене, я однаково відчувала біль і внутрішню пригніченість. Бувши з ним, мені доводилося відвідувати зібрання й читати Божі слова потай, бо я боялась, що він буде сваритися зі мною, і я почувалася надзвичайно скутою й виснаженою. Якби мені довелося жити так усе життя, це було б надто болісно. Божі слова допомогли мені зрозуміти, що найважливішим в житті є прагнення до істини, виконання обов’язку створеної істоти й завершення місії, даної Творцем. Така людина є дорогоцінною в очах Творця й живе життям, наповненим сенсом і цінністю. Як-от Петро: він усе життя зосереджувався на прагненні до істини й належному виконанні свого обов’язку, щоб задовольнити Бога, і зрештою отримав Боже схвалення. Зрозумівши це, я ще більше впевнилася, що вибір шляху віри в Бога є правильним. Потім я активно долучилася до лав тих, хто виконує свої обов’язки.
Через деякий час Веньбінь і його батьки раптом прийшли до мене додому. Веньбінь, зі сльозами на очах, сказав: «Я не можу відпустити ці стосунки, але просто не можу прийняти твою віру. Невже ти не можеш відмовитися від неї заради мене? Живім гарним життям разом». Його батьки також закликали мене відмовитися від віри. Я усвідомила, що це ще один вибір, який я мушу зробити. Я заспокоїлася й подумала: «Якщо Веньбінь справді мене кохає, він мав би підтримати мою віру. Він так противиться моїй вірі, хіба це справжнє кохання? Ні, я не можу йти на компроміс». Тож я спокійно заявила свою позицію: «Я вибираю вірити в Бога і не шкодуватиму про свій вибір». Перед тим як піти, Веньбінь запитав мене, чому я не вибрала його, і цікавився, чи не був він достатньо добрим до мене. Я відповіла: «Ні, ти був добрим до мене. Раніше я думала, що шлюб – це велика частина життя, але знайшовши Бога, я зрозуміла, що одруження – це не найважливіше в житті. Якби я відмовилася від своєї віри, щоб бути з тобою, то, хоч на перший погляд життя й здавалося б легким і щасливим, із фізичними задоволеннями, який би в ньому був сенс? Хіба я не жила б як ходячий мрець? Невже життя полягає лише в тому, щоб їсти, пити й розважатися, чекаючи на смерть? Яку цінність має б таке життя? Ти прагнеш до фізичних насолод і кращого життя, але я хочу іншого. Я прагну жити справжнім життям, справжньою людською подобою, і отримати схвалення Творця. Ми йдемо різними шляхами й ніколи не дійдемо до одного й того ж кінцевого місця». Веньбінь замовк, почувши це, і наші стосунки закінчилися.
Пізніше я розмірковувала, чому я так страждала, коли вибирала між шлюбом і вірою. Я натрапила на уривок із Божих слів: «Згубні впливи та феодальне мислення, залишені глибоко в людському серці за тисячі років “високого духу націоналізму”, зв’язали й скували людей, не залишаючи їм ані найменшої часточки свободи, ані амбіції чи наполегливості, ані бажання досягати поступу, натомість змушуючи їх залишатися негативно налаштованими й регресивними, укоріненими в рабському менталітеті тощо. Ці об’єктивні фактори надали незмивного брудного та огидного вигляду ідеологічному світогляду, жаданням, моралі й характеру людства. Здавалося б, люди живуть у темному терористичному світі, і ніхто з них не думає про вихід із нього або про перехід до ідеального світу; радше вони проводять свої дні з відчуттям задоволення своєю долею в житті: народжують і виховують дітей, докладають зусиль, потіють, займаються своїм трудом і мріють про затишну й щасливу сім’ю, подружню любов, шанобливих дітей, радість на схилі віку та мирне проживання свого життя… Протягом десятків, тисяч, десятків тисяч років аж донині люди так марнували свій час, і ніхто не створив найчудовішого з усіх людських життів, усі були зосереджені тільки на взаємній різанині, на гонитві за славою й вигодою та плетінні інтриг одне проти одного в цьому темному світі. Чи хтось коли-небудь шукав Божих намірів? Чи зважав хтось коли-небудь на Божу роботу? Усі частини людей, поглинуті впливом темряви, вже давно стали людською природою, тому виконувати Божу роботу досить важко, і люди ще менше бажають звертати увагу на те, що Бог довірив їм сьогодні» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (3)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, чому мені так важко дався вибір між шлюбом і вірою. З юних років телевізійні драми нав’язували мені й вчили мене, що «Життя є цінним, але кохання ще цінніше» і «Кохання понад усе». Ці ідеї вплинули на мій розум та отруїли його. Я думала, що найщасливіше в житті – це знайти людину, яка кохає тебе, і разом старіти й підтримувати одне одного. Особливо, коли я бачила, як головні героїні оточені всілякою турботою з боку головних героїв, то думала, що вони дуже щасливі, і облудно вірила, що знайти людину, яка тебе кохає, означає не марно прожити своє життя. Побачивши, як Веньбінь рішуче противиться моїй вірі й просить мене вибрати між ним і вірою, я відчула біль і внутрішній конфлікт, і думала, що якщо я не зможу провести життя з тим, хто мене кохає, воно не матиме сенсу. Ївши й пивши Божі слова, я нарешті зрозуміла, що наявність кохання не робить життя змістовним. Так само як, незважаючи на те, що Веньбінь завжди був уважним і турботливим до мене, я однаково часто відчувала порожнечу й безпорадність, і лише, коли я читала Божі слова, моє серце знаходило втіху. Я усвідомила, що порожнечу в серці неможливо заповнити матеріальними насолодами чи турботою партнера. Усі такі ідеї, як «Кохання понад усе» і «Життя є цінним, але кохання ще цінніше» – диявольські слова сатани, метою яких є обман людей, і сатана намагається використовувати їх, щоб спокушати й обманювати нас, змушуючи нас сліпо прагнути кохання й шлюбу й вважати таке прагнення правильним, через що ми зрештою відходимо від Бога, зраджуємо Його й втрачаємо свій шанс на спасіння. Якби не просвітлення й настанови Божих слів, я б обрала шлюб і втратила б можливість прагнути до істини й бути спасенною Богом. Коли я розміркувала над цим, моя рішучість слідувати за Богом і вірити в Нього стала ще твердішою.
Завдяки тому, що Веньбінь неодноразово перешкоджав моїй вірі, я поступово розгледіла його сутність. Веньбінь здавався ніжним, привітним і доброзичливим, але був атеїстом, і щоразу, почувши про мою віру, гнівався, і його очі наливалися кров’ю. Його вияви були сповнені ворожості, і він мав сутність демона. Як сказав Бог: «Усі, хто не вірить, як і ті, хто не втілює істину в життя, – то демони!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Нормальна людина, навіть якщо вона не приймає віру, не буде ворожою. Лише демони ненавидять Бога, а Веньбінь справді мав сутність демона. Потім я прочитала Божі слова: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Я подумала про те, що Веньбінь був добрим до мене, тому що я не витрачала гроші бездумно, як інші дівчата, і не мала жодних шкідливих звичок. Я також добре ставилася до його батьків, старанно працювала для його родини й не боялася брудної роботи чи поту. Усе це було йому на користь. Але дізнавшись, що я вірю в Бога, він занепокоївся, що я не буду заробляти з ним гроші, і оскільки це зачіпало його інтереси, він особливо обурився й чинив опір. Щоразу, коли я згадувала про віру, він лаяв і принижував мене, зовсім не зважаючи на мої почуття. Я ще не була за нього заміжня й насправді не зачіпала його інтереси, а він уже так до мене ставився. Після одруження, щойно я почала б присвячувати себе своєму обов’язку, він, безсумнівно, перешкоджав би мені й переслідував би мене ще більше, і, можливо, навіть розлучився б зі мною. Яке може бути щастя з тим, хто ставить на перше місце особисті інтереси й ненавидить Бога?
Коли я розірвала стосунки з Веньбінем, на серці в мене значно полегшало, і я могла читати Божі слова, відвідувати зібрання й виконувати свої обов’язки без обмежень. Я подумала, що мати можливість побачити Божу появу в цей останній період, прийняти очищення й удосконалення через Божі слова й виконувати обов’язок створеної істоти, є справді великим благословенням, і моє серце сповнилося солодкістю й радістю. Тепер я можу повністю присвятити себе своїй вірі й своєму обов’язку. Це Божа любов і спасіння для мене, і я дякую Богові від щирого серця!
