8. Особливий досвід поливу новонавернених
У серпні 2021 року я поливала новонавернених у церкві. Якийсь час я поливала трьох новонавернених онлайн. Ці троє новонавернених горіли бажанням відвідувати зібрання, але в їхньому селі не було інтернету, тому їм доводилося йти далеко в гори, щоб зловити зв’язок, та все одно вони відвідували кожне зібрання. Спілкуючись із ними, я дізналася, що в кожному з двох сусідніх сіл понад сто людей ще не чули Божого Євангелія останніх днів. Я відчула відповідальність свідчити про Божу роботу останніх днів цим людям і привести їх перед Богом. Під час одного зібрання я побесідувала з цими трьома новонаверненими про Божий намір спасти людство і прочитала їм уривок із Божих слів: «Настануть усілякі лиха, одне за одним; усі країни та місцевості зазнають лих: усюди чума, голод, повені, посухи та землетруси. Ці лиха трапляються не лише в одному чи двох місцях, і вони не закінчаться протягом одного-двох днів; натомість вони будуть охоплювати дедалі більші території та ставатимуть дедалі гіршими. У цей час одна за одною відбуватимуться навали всіляких комах, а також повсюдно виникатиме явище канібалізму. Таким є Мій суд над численними країнами й народами» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 65). Прочитавши Божі слова, я бесідувала: «Божі слова поступово виконуються, а лиха з кожним днем погіршуються. Лиха трапляються не лише в інших країнах – наш штат Ва також потерпає від тяжкої пандемії. Міста й села зараз під локдауном, і багато людей перебувають на карантині. Залишившись без їжі та води під час карантину, деякі люди накладали на себе руки, вистрибуючи з вікон, а деякі, не маючи змоги оплатити вартість карантину після зараження пошестю, вішалися. Деякі з тих, хто поїхав на заробітки, не змогли повернутися додому через локдаун, члени їхніх сімей померли, і вони навіть не змогли побачити їх востаннє. Щодня інфікується безліч людей, а кількість смертей незліченна. Сьогодні з нами все гаразд, але ніхто не знає, що буде завтра. Нам пощастило, що ми прийняли Божу роботу й почули Його слова. Ми повинні швидко проповідувати Боже Євангеліє своїм родинам, сусідам і друзям, щоб і вони могли почути Божий голос, прийти перед Ним, здобути істину й отримати Його спасіння. Якщо ми не поділимося з ними Євангелієм зараз, і одного дня вони заразяться й помруть, хіба ми не пошкодуємо про це? Але тоді, навіть якщо ми всі очі виплачемо, це буде марно. Чи готові ви проповідувати Євангеліє у своєму селі?». Почувши це, вони всі погодилися. Наступного вечора вони привели кількох потенційних одержувачів Євангелія. Серед них були син сільського старости та бухгалтер, який мав у селі досить високий авторитет. Євангельский працівник побесідував із ними про істину щодо розрізнення істинного Бога та неправдивих богів, і про те, що лише вірячи в істинного Бога, можна отримати захист під час лих, а ті, хто вірить у неправдивих богів, лише впадуть у лиха і зрештою потраплять до озера вогняного й сірчаного. Деякі з них, почувши Божі слова, зрозуміли, що лише Всемогутній Бог є єдиним істинним Богом, Який може спасти все людство. Вони були раді чути Божі слова і зворушені до сліз. Пізніше вони привели своїх родичів і друзів із відносно доброю людськістю, щоб ті послухали Божі слова. Трохи більше ніж за двадцять днів понад сто людей із цих двох сіл прийшли досліджувати Божу роботу останніх днів, і я відповідала за полив понад шістдесяти з них. Я й уявити не могла, що стільки людей раптом приймуть Божу роботу останніх днів.
Згодом усе більше й більше людей із цих двох сіл приходили досліджувати істинний шлях. Районний чиновник із сусіднього села дізнався, що селяни слухають наші проповіді, і мобілізував сільське ополчення для проведення патрулювання та перевірок. Шістнадцять новонавернених, які щойно почали досліджувати істинний шлях, були заарештовані, і їх також оштрафували. Оскільки ополчення патрулювало вдень і вночі, селяни не наважувалися слухати проповіді в селі, а дехто навіть перестав ходити на зібрання в гори. Оскільки в селі не було інтернету, якщо новонавернені самі не знаходили спосіб підключитися й зв’язатися зі мною, то сконтактувати з ними було дуже важко. У той момент я відчула, що все скінчено. Що вже казати про проповідь Євангелія іншим, навіть новонавернені, які прийняли Божу роботу за останні два дні, могли не залишитися непохитними. Саме тоді лідер групи зібрань піднявся на гору, щоб спіймати інтернет, і зв’язався зі мною. Він сказав: «Зараз ситуація справді погана, поліція та ополчення щодня патрулюють усюди. Може, нам збиратися лише раз на місяць?». Я подумала: «Так не піде. У новонавернених малий духовний зріст, вони не розуміють багатьох істин і потребують постійного поливу та підтримки. Хай там як, ми маємо забезпечити, щоб новонавернені могли відвідувати зібрання». Ми з лідером групи подивилися документальний фільм «Той, Хто володарює над усім». Я сказала: «Коли Мойсей виводив ізраїльтян з Єгипту, перед ними було Червоне море, а позаду – військо, що їх переслідувало. Шляху вперед не було, але вони заспокоїлися, помолилися до Бога, поклалися на Нього, і Бог відкрив їм шлях. Вони стали свідками Божої влади. Бог розділив Червоне море, відкривши сушу посередині. Ізраїльтяни перейшли Червоне море, а військо, що їх переслідувало, потонуло у водах. Це свідчить про те, що Бог обов’язково направить тих, кого Він вирішив спасти». Потім я прочитала йому уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Потім я бесідувала: «На перший погляд здається, що чиновник перешкоджає нашій вірі в Бога, але за цим стоїть завада сатани. Сатана не хоче, щоб ми чули Божі слова, тому він використовує чиновника, щоб переслідувати та заарештовувати нас, аби змусити відмовитися від нашої віри. Так само як коли Йов зазнав випробування і втратив усе своє багатство, на перший погляд, це здавалося справою рук розбійників, але насправді це сатана спокушав Йова і нападав на нього. Коли Йов зіткнувся з усіма цими випробуваннями, він не нарікав на Бога, а натомість славив ім’я Бога Єгови. Хоч як сатана заважав Йову, він не покинув Бога, і врешті-решт сатана був осоромлений і відступив. Зараз, зіткнувшись із завадою та переслідуванням з боку чиновника, якщо ми будемо настільки сковані, що ми будемо чути Божі слова лише раз на місяць, хіба це не означатиме, що підступ сатани вдався? Якщо ми продовжимо збиратися в такій ситуації, сатана буде осоромлений». Вислухавши мою бесіду, лідер групи сказав, що готовий повернутися і запросити цих новонавернених на зібрання. Завдяки бесіді лідера групи новонавернені один за одним говорили: «Ніщо не може статися без Божого дозволу», «Чи нас заарештують, чи ні – усе в Божих руках». «Сатана хоче використати урядову заваду, щоб змусити нас покинути нашу віру й затягнути нас до пекла. Хоч би як нас переслідували, ми обов’язково будемо слідувати за Богом і ніколи не покинемо нашу віру». Хоча ситуація була дуже ворожою, деякі з більш ревних новонавернених все одно знаходили способи зловити інтернет-сигнал для участі в зібраннях. Однак оскільки місця їхніх зібрань були викриті, вони більше не могли збиратися групами по шістдесят чи сімдесят осіб, як раніше, і в кожному місці зібрань могло бути не більше двадцяти людей. Якраз тоді, коли ми готувалися організувати менші зібрання, ми постали перед новими труднощами. Оскільки новонавернені мали лише дві SIM-карти з доступом до інтернету, якби вони розділилися для зібрань, SIM-карт на всіх би не вистачило, тож деякі селяни все одно не змогли б почути Божі слова. До того ж, коли двадцять людей використовували один телефон для зібрань, при поганому зв’язку деякі не могли чітко чути бесіду, і зібрання не давали добрих результатів. Я почала занепадати духом, бо все здавалося дуже складним. Тоді я подумала: «От якби я могла поїхати туди сама, то могла б поливати їх особисто». Потім я поділилася своїми думками з куратором, і куратор дозволив мені поїхати в ту місцевість.
Того вечора я прибула до місцевого приймаючого дому. Саме тоді мені написали лідери групи новонавернених, тож я попросила їх запросити братів і сестер на зібрання наступного дня опівдні, сказавши, щоб вони запросили якомога більше людей і знайшли приховане місце. Наступного дня ми прибули в домовлене місце, і я була приголомшена. На мій подив, з’явилася група з понад шістдесяти новонавернених, і один за одним вони підходили, щоб потиснути мені руку й обійняти, кожен із них з ентузіазмом представлявся. Вони були наче зграя радісних птахів, і я ніколи раніше нічого подібного не бачила. Після зібрання того дня вони запросили новонавернених з іншого села прийти й послухати Євангеліє. На третій день лідер групи повів нас довгою гірською стежкою, і ми знайшли тихе, приховане місце. Прийшло близько п’ятдесяти новонавернених. Але поки ми збиралися, нас побачив невіруючий, що пас корів. Я подумала: «Чи донесе він на мене? Чи прийде чиновник або поліція, щоб мене заарештувати?». Я подумала про втечу. Але в той момент я згадала уривок із Божого слова, який читала раніше: «Антихристи роблять усе можливе, щоб захистити свою безпеку. Вони думають собі таке: “Я цілковито мушу гарантувати свою безпеку. Кого б не спіймали, це не маю бути я”. … Якщо місце безпечне, то антихристи оберуть це місце для роботи й дійсно здаватимуться дуже ініціативними й позитивно налаштованими, демонструючи своє велике “почуття відповідальності” та “вірність”. Якщо виконання якоїсь роботи означає, що їм доведеться піти на ризик, і є імовірність зіткнутися з небезпекою, бути виявленими великим червоним драконом, вони вигадують виправдання, відмовляються від неї та шукають нагоди її уникнути. Щойно виникає небезпека або натяк на неї, вони вигадують усі можливі способи, щоб виплутатися й покинути свій обов’язок, не дбаючи про братів і сестер, а хвилюючись лише про те, щоб уникнути небезпеки. Можливо, подумки вони вже підготувалися: щойно з’явиться небезпека, вони негайно кинуть усю роботу, яку виконують, не дбаючи про те, як іде робота церкви, чи яку шкоду це може завдати інтересам Божого дому, чи про безпеку братів і сестер, – для них головне втекти. У них навіть є “туз у рукаві” – план самозахисту: щойно їм загрожує небезпека або їх заарештовують, вони розповідають усе, що знають, виправдовуючи себе й знімаючи з себе всю відповідальність, щоб зберегти свою власну безпеку. Ось такий план у них напоготові» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Антихристи можуть нормально виконувати свої обов’язки та роботу, коли немає небезпеки, але коли виникає небезпека, перше, про що вони думають, – це власна безпека. Вони вважають власну безпеку найважливішою і не зважають на інтереси церкви. Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці, у них зовсім немає совісті чи розуму. Моя власна поведінка була такою ж, як в антихриста. Спочатку я могла ходити в гори, щоб збиратися з новонаверненими, і здавалося, що я виконую якусь роботу й зазнаю певних страждань, але щойно це зачепило мою власну безпеку, я захотіла покинути свій обов’язок і втекти. Я ставила власну безпеку понад усе і навіть не подумала спершу подбати про цих новонавернених. Стільки новонавернених, якби їх заарештували, швидше за все, відпали б, бо вони малі духовним зростом, а я турбувалася лише про те, як самій уникнути небезпеки. Я була справді егоїстичною! Подумавши про це, я швидко відвела новонавернених у безпечне місце. Одні сховалися в ровах, інші в траві, а треті в лісі. Після того, як пастух пішов, ми продовжили зібрання і призначили кількох братів стояти на варті. Після зібрання ми домовилися про час наступної зустрічі.
Згодом понад сто людей прийняли Божу роботу останніх днів. На той час новонавернених із двох сіл було майже двісті. Те, що стільки людей приходило слухати Божі слова, привернуло ще більше уваги чиновника, і він наказав невіруючим у селі та навіть учням початкової школи патрулювати гору. Чиновник також сказав, що якщо вони знайдуть місце наших зібрань, то отримають нагороду по сто юанів кожен. На той час патрулі були не лише в селі, а й на горі. Тож ситуація дедалі погіршувалася, але щодня новонавернені продовжували приводити своїх родичів і друзів слухати Божі слова, і навіть сільські старости та їхні заступники з обох сіл прийшли послухати Божі слова. Через переслідування з боку чиновника нам доводилося постійно змінювати місце зібрань. Іноді ми збиралися в полях, іноді на піщаних ділянках, іноді в лісах, а іноді, щоб провести зібрання, нам доводилося йти далеко в гори. Коли я ходила поливати новонавернених, то щодня проходила повз будинок чиновника. Я не могла його оминути на своєму шляху, і часто хвилювалася, що чиновник і поліція мене помітять, а потім раптово перехоплять і заарештують прямо перед його воротами. Що я буду робити, якщо мене заарештують і про це дізнається моя родина? Вони й так були проти моєї віри, хіба вони не будуть переслідувати мене ще більше, якщо дізнаються, що мене заарештували? Ця думка щодня крутилася в моїй голові, і від самої думки про це мені ставало дуже страшно. Щодня, коли я йшла поливати новонавернених, я була як на голках. Проїжджаючи повз будинок чиновника, я ледве наважувалася дихати, і мчала повз на мотоциклі, не наважуючись навіть озирнутися. Коли мені було страшно, я мовчки волала до Бога у своєму серці. Я згадувала гімн Божих слів: «Те що Бог удосконалює, це віра»: «У роботі останніх днів від нас вимагається максимальна віра й любов, і ми можемо спіткнутися через найменшу необережність, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що робить Бог, – це обертання слів на віру, на любов і на життя. Люди мають досягти точки, коли вони витримають сотні переплавок і матимуть віру більшу, ніж у Йова, для чого потрібно, щоб вони витримали неймовірні страждання та всілякі тортури, проте ніколи не відвернулися від Бога в жоден момент. Якщо вони будуть покірними до самого скону та матимуть велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Коли я співала цей гімн, я відчувала внутрішню силу. Я зрозуміла, що Бог допустив цю ситуацію, щоб дозволити мені пережити Його слова і зміцнити мою віру в Нього. До приїзду в це село мені здавалося, що я маю велику віру в Бога, але реальність, з якою я зіткнулася, виявила мій справжній духовний зріст. Я побачила, що моя віра в Бога була занадто малою. Бог використовував це середовище переслідувань, щоб удосконалити мою віру. Я стала готовою покладатися на Бога, щоб пережити це. Пізніше переслідування з боку чиновника стали ще жорстокішими. Він сказав селянам, що про будь-кого, кого побачать на зібранні, слід доносити, і вони отримають винагороду за донос 500 юанів за одного віруючого і 1000 – за двох. Я подумала, що вони вкрай нечестиві. Ми не вчинили жодного злочину, вірячи в Бога, а вони йшли на все, щоб нас схопити. Я справді ненавиділа їх у своєму серці. Щоб нас не виявили, ми перенесли зібрання з 10-ї на 6-ту ранку. Був грудень, і було дуже холодно, але новонавернені все одно охоче приходили на зібрання. Деяким було за 60 років, і вони все одно продовжували збиратися, деякі приходили цілими родинами, а деякі несли на гору на зібрання немовлят, яким був лише місяць. Бачачи, що вони активно беруть участь у зібраннях, я була глибоко зворушена, а також відчувала сором, думаючи про те, що моя віра не така сильна, як їхня. Я також ненавиділа цей сатанинський режим, який, щоб перешкодити людям слухати Божі слова, навіть мобілізував усіх у селах патрулювати й доносити на віруючих. Попри це, євангельська робота зовсім не постраждала, і Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів продовжувало поширюватися в цій місцевості. До того ж, патрулі жодного разу нас не знайшли. Ми були щиро вдячні Богу за Його захист!
Одного дня мій невіруючий чоловік раптово повернувся додому з армії. Він мав повернутися на Новий рік, але цього разу несподівано приїхав раніше. Він побачив, що мене немає вдома, і зателефонував запитати, куди я пішла, сказавши мені негайно повернутися додому наступного ранку. Наступного дня, коли він побачив, що я не повернулася, він надіслав мені повідомлення. У той час у мене не було інтернету, і я йому не відповіла, і він дуже розлютився. Пізніше чоловік продовжував дзвонити, наполягаючи, щоб я повернулася додому, навіть погрожуючи розлученням, якщо я не поспішу. Я відчула слабкість. Моя родина вже виступала проти моєї віри в Бога, а свекруха часто вмовляла чоловіка розлучитися зі мною. Якщо я не повернуся додому, чи справді мій чоловік розлучиться зі мною? Моє серце сповнилося болем, і я роздумувала: «Може, мені просто поїхати додому на кілька днів?». Але я знала, що, як тільки я повернуся, мені буде важко знову поїхати. Хто ж тоді буде поливати цих новонавернених? Моє серце було у великих муках, і я не могла стримати нарікань, що виривалися з мого серця. «Чому Бог допустив, щоб це сталося зі мною? Мій чоловік змушує мене повернутися додому і каже, що якщо я не повернуся, він розлучиться зі мною. Але якщо я повернуся, як я зможу й далі виконувати свій обов’язок?» У своєму серці я продовжувала розмірковувати над тим, у чому полягав Божий намір. Розмірковуючи, я раптом згадала Божі слова: «У з’ясуванні того, чи можуть люди коритися Богові, головне – це те, чи мають вони якісь екстравагантні бажання або приховані мотиви щодо Нього. Якщо люди завжди ставлять вимоги Богові, це доводить, що вони не слухняні Йому. Що б із тобою не трапилося, якщо ти не приймаєш це від Бога, і не шукаєш істину, і завжди відстоюєш свої інтереси, і завжди вважаєш, що правий тільки ти, і якщо ти навіть здатен сумніватися в тому, що Бог є істина та праведність, тоді в тебе будуть проблеми. Такі люди найбільш гордовиті й непокірні перед Богом. Люди, які завжди ставлять вимоги Богові, не можуть по-справжньому коритися Йому. Якщо ти ставиш вимоги Богові, це доводить, що ти намагаєшся укласти угоду з Богом, що ти обираєш свою власну волю й дієш відповідно до неї. У цьому ти зраджуєш Бога й тобі бракує послуху. Ставити вимоги Богові – це гріх і це безглуздо по своїй суті; якщо ти дійсно віриш, що Він – Бог, то ти не наважишся ставити Йому вимоги, і не вважатимеш себе гідним ставити Йому вимоги, незалежно від того, чи вважаєш ти їх обґрунтованими чи ні. Якщо ти маєш істинну віру в Бога й віриш, що Він є Богом, то ти лише поклонятимешся й підкорятимешся Йому, іншого вибору немає» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог). Я усвідомила, що я була саме такою, якою мене розвінчав Бог. Коли Бог організовував ситуації, які відповідали моїм бажанням, я була готова коритися, але коли вони не відповідали моїм бажанням, я не хотіла коритися і продовжувала висувати нерозумні вимоги до Бога. Я думала, що оскільки виконую свій обов’язок і проповідую Євангеліє, Бог повинен опікуватися мною і захищати мене від переслідувань і завад з боку мого чоловіка, і не дозволити йому повернутися додому раніше, оскільки я більше не зможу проповідувати Євангеліє, якщо він повернеться додому. Я хотіла, щоб Бог виконував мої вимоги, а коли Він цього не робив, я нарікала, що Його улаштування недоречні, і вперто сперечалася з Ним. Я була справді нерозумною! Раніше, коли я могла поїхати з дому, щоб проповідувати Євангеліє, я відчувала, що зросла духовно і вже здатна коритися Богові. Тепер я нарешті чітко побачила свій справжній духовний зріст. Хоча ця справа, що трапилася зі мною, не відповідала моїм уявленням, це була добра можливість зрозуміти себе.
Я думала про те, як ці новонавернені палко прагнули Божих слів. Незалежно від того, наскільки холодною була погода, якою далекою була дорога чи наскільки жахливою була ситуація, вони все одно продовжували відвідувати зібрання. Якщо я повернуся додому, хто буде їх поливати? Але якщо я не повернуся, мені може загрожувати розлучення. Саме тоді, коли я ніяк не могла зважитися, я згадала уривок із Божих слів, яким раніше поділився куратор: «Чи усвідомлюєш ти тягар на своїх плечах, своє доручення та свою відповідальність? Де твоє почуття історичної місії? Як ти служитимеш паном наступного періоду в належний спосіб? Чи маєш ти сильне почуття того, що ти пан? Як слід пояснювати пана всього сущого? Чи це справді пан усіх живих істот і матеріальних речей у світі? Які плани ти маєш щодо поступу подальшої фази роботи? Скільки людей чекають, щоб ти їх пас? Чи тяжке твоє завдання? Вони бідні, жалюгідні, сліпі й розгублені, ридають у темряві – де лежить шлях? Як вони прагнуть, щоб світло, наче падаюча зірка, раптом зійшло та розігнало сили темряви, які гнобили людей стільки років. Вони тривожно сподіваються й тужать за цим і вдень, і вночі – хто може цілковито про це знати? Навіть того дня, коли повз промаює світло, ці люди у своєму глибокому стражданні залишаються ув’язненими в темній в’язниці без надії на звільнення; коли припиниться їхнє ридання? Страшна недоля тих крихких духів, яким ніколи не дарувалося відпочинку, і довго їх тримали отак, зв’язаних немилосердними путами та замерзлою історією. І хто почув звук їхнього ридання? Хто побачив їхній жалюгідний стан? Чи спадало тобі колись на думку, яке Боже серце згорьоване та тривожне? Як Він може витримати вид того, як невинне людство, що його Він створив Своїми власними руками, терпить таку муку? Зрештою, люди – це жертви, яких було отруєно. І хоча людство вижило до сьогодні, хто б знав, що людство давно отруєне лихим? Чи ти забув, що ти – одна з жертв? Чи ти не бажаєш із любові до Бога поборотися за спасіння всіх тих, хто вижив? Чи ти не бажаєш присвятити всю свою силу тому, щоб віддячити Богу, Який любить людство, наче Свою власну плоть і кров? Як саме ти сприймаєш своє використання Богом, щоб прожити своє надзвичайне життя? Чи справді в тебе є рішучість і віра, щоб прожити значуще життя благочестивої людини, що служить Богові?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як тобі слід ставитися до своєї майбутньої місії?). Бог явився і працює вже стільки років, але багато людей досі не знають і поклоняються неправдивим богам, живучи в омані сатани. Ми, хто першими отримали Боже Євангеліє, несемо відповідальність свідчити їм про Божу роботу, щоб вони могли почути Божий голос і якнайшвидше прийти перед Богом. Згадуючи зібрання з цими новонаверненими, коли ми читали їм Божі слова, незалежно від віку чи статі, у всіх них в очах було прагнення, наче вони щойно побачили світло, що проникає в темний світ, ніби вони дуже довго чекали на прихід світла й нарешті знайшли надію. Навіть стикаючись із переслідуваннями з боку уряду та ризиком бути заарештованими й оштрафованими, навіть якщо їм доводилося долати довгий шлях, і навіть якщо в когось із них була дитина, якій був лише місяць, вони не хотіли пропускати жодного зібрання і бажали збиратися цілий день, щоб слухати Божі слова. Вони не боялися переслідувань з боку уряду, а боялися не мати змоги слухати Божі слова й збиратися. Деякі з новонавернених казали: «Сестро, не бійся. Ми будемо вести партизанську війну з сатаною. Якщо вони підуть на гору, ми спустимося вниз. Ми знайдемо спосіб зібратися». Це було справді зворушливо. Якби я просто так їх покинула, через що вони не змогли б слухати Божі слова, моя совість докоряла б мені. Я думала про те, як Бог висловив стільки істин, щоб очистити й спасти людство, і як я насолоджувалася поливом і забезпеченням Божих слів, зрозуміла багато таємниць істини й отримала шлях, щоб позбутися свого розбещеного характеру. Бог дав мені так багато, і Його любов була такою великою! Я постійно казала, що буду належно виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов, і що не розчарую Бога й не зраджу Його любові до мене, але через страх, що чоловік розлучиться зі мною, я хотіла покинути свій обов’язок і залишити новонавернених. Я навіть не замислювалася, що станеться, якщо я поїду: чиновник продовжуватиме їх переслідувати, погрожуючи, що якщо їх спіймають, то оштрафують або ув’язнять. Чи ослабнуть вони, злякаються і не наважаться відвідувати зібрання? Якщо їх не буде кому поливати, чи стануть вони негативно налаштованими й відійдуть? Вони так прагнули істини, що приходили на місце зібрань ще до світанку, аби почути Божі слова й зачекати на мене. Якщо вони не зможуть чути Божі слова, хіба вони не мучитимуться й не страждатимуть? Якби я просто так поїхала, чи вчинила б я чесно перед Богом і перед ними? Якби я покинула цих новонавернених через страх розлучення, через що вони ослабли б і відпали, мені було б соромно поглянути в обличчя Богові! Що більше я про це думала, то більше відчувала себе в боргу перед Богом.
Пізніше я згадала уривок зі слів Всемогутнього Бога. «Коли Бог працює, коли Бог піклується про людину й проникливо спостерігає за нею, і коли Він вважає її достойною і схвалює її, сатана слідує близько позаду, намагаючись ввести людину в оману й тяжко скривдити її. Оскільки Бог бажає здобути цю людину, то сатана робить усе, що тільки може, аби втрутитися, використовуючи різноманітні ниці методи, щоб завадити Божій роботі й зашкодити їй, аби досягти своєї підступної мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче вихопити тих, кого Бог має намір здобути, щоб зайняти їх, контролювати їх і керувати ними, так щоб вони вклонялися сатані й коїли зло разом із ним, опираючись Богу. Хіба то не зловісний мотив сатани? … Воюючи з Богом і слідуючи позаду Нього, сатана має на меті зруйнувати всю працю, яку хоче звершити Бог, і зайняти тих, кого хоче здобути Бог, та контролювати їх. Він хоче повністю знищити тих, кого Бог хоче здобути, або володіти ними й використовувати їх, якщо вони не будуть знищені. Така його ціль» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний IV). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що куди б не йшла Божа робота, туди слідує завада сатани. Бог хотів здобути тих, хто справді вірив у Нього, але сатана використовував уряд, щоб переслідувати їх, не шкодуючи зусиль, щоб перешкодити їм вірити в Бога. Коли сатана побачив, що таке переслідування не досягає своєї мети, він змінив тактику: змусив мого чоловіка погрожувати мені розлученням, намагаючись схилити мене покинути село, бо таким чином не було б кому поливати цих новонавернених. Мета сатани полягала в тому, щоб перешкодити їм слухати Божі слова і змусити їх поступово відійти. Він справді ниций і безсоромний! Якби я повернулася додому, хіба я не потрапила б на хитрощі сатани? Чітко побачивши зловісний намір сатани, я вирішила належним чином поливати цих новонавернених. Тоді я помолилася до Бога: «О Боже, я не поїду додому. Я покладатимусь на Тебе, щоб добре поливати новонавернених у цих двох селах. Навіть якщо мій чоловік розлучиться зі мною, я не повернуся». Приготувавшись до розлучення, я ніколи не очікувала, що вже наступного дня мій чоловік надішле мені повідомлення, в якому просив дбати про себе. Він сказав, що оскільки холодно, мені слід тепліше одягатися і бути обережнішою, коли проповідую Євангеліє. Він також сказав, що я можу повернутися, коли захочу, і навіть надіслав мені 4000 юанів на купівлю зимового одягу. Я була щиро вдячна Богові!
У наступні дні, хоч я й не була більше скута своїм чоловіком, переслідування з боку чиновника не вщухали, а ставали дедалі серйознішими. Пізніше я почула гімн під назвою «Слідуючи за Христом, я ніколи не поверну назад, навіть до смерті»:
1 Сатана, великий червоний дракон, шалено пригнічує та заарештовує Божих обранців. Ті, хто слідує за Христом, ризикують своїм життям, щоб виконувати свої обов’язки. Одного дня мене можуть заарештувати й переслідувати за свідчення про Бога. У своєму серці я чітко розумію, що це переслідування заради праведності. Можливо, моє життя зникне, як швидкоплинний феєрверк. У цьому житті слідувати за Христом і свідчити про Нього сповнює моє серце гордістю. Навіть якщо я не зможу побачити небачену картину розширення царства, у мене не буде ні жалю, ні нарікань, і я висловлю свої найкращі побажання. Навіть якщо я не побачу дня, коли царство здійсниться, сьогодні мені достатньо того, що я можу дати свідчення, щоб посоромити сатану.
2 Син Людський останніх днів висловлює істину, пробуджуючи незліченні серця. Я бачу, що всі Божі слова – це істина, тому я слідую за Ним. Одного дня мене можуть заарештувати і я стану мученицею за проповідь Євангелія, але незліченні святі нестимуть далі полум’я Євангелія Царства. Я не знаю, як довго ще зможу йти цим шляхом проповіді Євангелія, але поки я живу, я буду поширювати Божі слова і свідчити про Христа. Я поспішаю лише для того, щоб слідувати Божій волі та виконувати Його доручення. Віддати своє тіло й серце за свідчення про Христа – це моя честь. Жодні переслідування чи поневіряння не зможуть мене зламати; палаюче полум’я печі переплавляє чисте золото. У Китаї, на землі великого червоного дракона, з’являється група переможців.
Божі слова поширюються по всьому світу; світло з’явилося серед людства. Царство Христа формується і встановлюється через Божі слова. Темрява розсіюється, і настає світанок праведності. Група переможців дала гучне свідчення для Бога.
«Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень»
Прослухавши цей гімн, я була справді зворушена й надихнулася. Хоча мене могли б заарештувати й переслідувати за полив новонавернених у цих двох селах – навіть до смерті, не побачивши дня Божої слави, – я б не шкодувала про це. Яка це честь – мати змогу прийняти Божу роботу останніх днів і популяризувати Його Євангеліє Царства. Усвідомивши це, я здобула ще більше віри, щоб пережити все, що мало статися.
Чиновник дізнався, що ми збираємося о 6-й щоранку, і тому о 5-й він розпалював вогонь у своєму дворі, чекаючи на нас. Коли я проїжджала на мотоциклі повз його будинок, я вимикала фари або глушила двигун і котила його, боячись, що він мене побачить. Ми не наважувалися вмикати ліхтарики, коли йшли в гори, а іноді, коли йшов дощ, ми збиралися у віддалених будинках братів і сестер у селі. Щоб нас не виявили, коли зібрання закінчувалися, деякі брати і сестри несли додому дрова, інші гнали худобу, а треті збирали дикі овочі, щоб забрати додому. Хоча чиновник і розпалював вогонь у своєму дворі, чекаючи на нас, нас жодного разу так і не виявили. Я знала, що все це було в Божих руках, і що Він затулив очі чиновнику. Переживаючи таку ситуацію, я дещо зрозуміла про Божу всемогутність і володарювання. Пізніше люди в цих двох селах, за винятком чиновника, його дружини та кількох людей із поганою людськістю, усі прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Навіть брат, сестра, невістка та тесть чиновника – усі прийняли її. Зрештою, через них ми почали проповідувати Євангеліє людям в іншому селі, і на той час близько сімдесяти-вісімдесяти людей прийняли Божу роботу. Хоч як чиновник нас переслідував, ці новонавернені все одно активно приходили на зібрання, і кількість новонавернених продовжувала зростати. Це було справді результатом роботи Святого Духа. Я побачила, що хоч би які методи використовував сатана, він не може перешкодити поширенню євангельської роботи.
Протягом того часу, хоча я й зазнала певних фізичних страждань, а також пережила переслідування з боку уряду та заваду з боку чоловіка, що на той час було досить болісно, я багато здобула. Дякувати Богу!
