81. Урок, який я винесла, коли членів моєї сім’ї вичистили
Я повірила в Господа разом із батьками, коли мені було сімнадцять. У 2001 році вся наша сім’я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні, і після цього кожен із нас почав виконувати свій обов’язок. Наприкінці 2012 року КПК заарештувала мене під час проповідування Євангелія. Після звільнення я покинула дім, щоб виконувати свій обов’язок в іншому місці й уникнути повторного арешту. У 2014 році я зустріла батька там, де виконувала свій обов’язок. Коли я побачила, як активно він виконує свій обов’язок, і дізналася, що моя сестра також виконує його у церкві, я була дуже рада. Я подумала: «Останні десять із гаком років усі в нашій сім’ї виконували свої обов’язки. Якщо ми й далі так присвячуватимемо себе й докладатимемо зусиль, слідуючи за Всемогутнім Богом до кінця, то, коли Божа робота завершиться, уся наша сім’я зможе бути спасенною й увійти до Божого Царства». Але повною несподіванкою для мене стало те, що одного дня 2015 року, коли районні лідери прийшли поспілкуватися з нами про роботу, вони згадали про лист із моєї рідної церкви. У ньому йшлося, що мій батько на зібраннях постійно чіплявся до недоліків лідера, і хоч би скільки з ним бесідували, він не виправлявся. Батько навіть казав, що лідер нічого не розуміє, і пропонував знайти експерта, щоб провести з ним бесіду. Це так заважало братам і сестрам, що вони не могли спокійно проводити зібрання. Районні лідери сказали, що планують розібратися в деталях ситуації, а потім належним чином побесідувати з моїм батьком. Я вдала спокій і сказала: «Як ситуація з батьком може бути настільки поганою?». Але в душі я відчувала гнів і розпач, думаючи: «Що з ним не так? Він вірить у Бога вже понад десять років, але не виконує свої обов’язки як слід і навіть заважає церковному життю?». Тоді я відчайдушно хотіла якнайшвидше побачитися з батьком, щоб поговорити з ним і спробувати переконати його більше не створювати завад. Але я знала, що батько має справді зарозумілий характер, що він не відступає, коли вважає, що має рацію, і що мої спроби переконати його не допоможуть. Я мимоволі почала хвилюватися: «Якщо батько й далі створюватиме завади без каяття, природа цього буде дуже серйозною, і йому загрожуватиме вичищення. Від навернення до Господа й до прийняття цього етапу Божої роботи мій батько вірив майже двадцять років, і за цей час він багато страждав, навіть продовжуючи виконувати свої обов’язки у небезпечних ситуаціях. Якщо його вичистять, хіба всі ці роки страждань не будуть марними? Його життя у вірі повністю закінчиться!». Подумавши про це, я сказала лідерам: «Якби я могла побачитися з батьком і спробувати напоумити його, можливо, його стан змінився б». Один із них сказав: «Зараз ти надто емоційна. Якщо ти поїдеш до батька, то діятимеш або з запальності, або з прихильності. У тебе є твій власний обов’язок. Ми самі поїдемо й побесідуємо з твоїм батьком. А ти поки зосередься на своєму обов’язку». Я подумала, що лідер мав рацію, і що краще дозволити їм побесідувати. Наступні кілька днів ситуація з батьком так мене турбувала, що я не могла спати, не мала апетиту, мої думки плуталися, і я не могла зосередитися на виконанні обов’язків. Я сподівалася, що завдяки бесіді лідерів батько зможе змінитися, і, щонайменше, його не вичистять. Я відчувала: поки він може трудитися в Божому домі, для нього все ще є надія бути спасенним. Тож щодня я з нетерпінням чекала, коли лідери принесуть добрі новини про те, що батько змінився.
Невдовзі брати і сестри, відповідальні за роботу з очищання, надіслали мені листа з проханням надати звіт про постійну поведінку мого батька. Коли я прочитала лист, то відчула невимовний біль у серці, а на очі навернулися сльози. Мені було дуже важко прийняти цей факт. Я подумала: «Здається, проблема батька серйозна. Якщо його поведінка мерзенна, його вичистять, а коли його вичистять, його життя у вірі назавжди закінчиться, і він не матиме жодної надії на спасіння. Батькові вже за шістдесят, і він так багато років вірить у Бога. Якщо його вичистять, як він зможе це витримати?». Я зрозуміла, що мій стан неправильний, і швидко опустилася на коліна, щоб помолитися Богові: «Боже, мені так боляче бачити, що моєму батькові загрожує вичищення. Прошу, захисти моє серце, щоб я не нарікала на Тебе й могла коритися». Я молилася знову й знову. Пишучи свій звіт, я згадувала, що людськість мого батька не була доброю, і що у світі він ледь не вдався до крайнощів. Якщо я напишу про ці аспекти його поведінки, а церква оцінить його постійні вчинки, хіба вони не вирішать його вичистити? З самого дитинства батько був дуже добрим до мене. У дитинстві я мала слабке здоров’я й постійно застуджувалася. Після уколів я не хотіла йти, тож батько ніс мене додому на руках. У ті роки, коли я виконувала свій обов’язок далеко від дому, мої батьки економили на всьому, щоб заощадити для мене гроші, і вони мені дуже допомагали. Кілька разів родичі чоловіка приходили до нашого дому та влаштовували проблеми, і саме батько розбирався із цим. Батько завжди дуже переймався всім, що стосувалося мене. Я подумала: «Можливо, мені не варто писати про погану людськість батька. Краще напишу про те, як він з ентузіазмом присвячував себе. Тоді, коли брати і сестри побачать, що минула поведінка батька була доброю, можливо, вони дозволять йому залишитися, щоб трудитися, і він усе ще матиме надію на спасіння». Але я також відчувала, що чинити так було б недоречно. Наступні кілька днів ця справа так мене непокоїла, що я не могла зосередитися на своєму обов’язку. У своєму болю я згадала рядок Божого слова: «Якщо чиїсь батьки роблять щось, що не приносить користі церкві, вони не врятуються». Тож я знайшла уривок, у якому був цей рядок. Бог говорить: «Необхідно виявляти силу і стійкість та твердо стояти у своєму свідченні про Мене; потрібно вставати й виступати від Мого імені, не боячись того, що скажуть інші. Потрібно просто виконувати Мої наміри і не дозволяти нікому контролювати свої думки та вчинки. … Я – твоя підтримка і твій щит, і все в Моїх руках. Чого ж ти тоді боїшся? Чи не надто ти емоційний? Ти маєш відкинути свої емоції якнайшвидше; Я не дію на емоціях, але вершу праведність. Якщо чиїсь батьки роблять щось, що не приносить користі церкві, вони не врятуються» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 9). Прочитавши Божі слова, я відчула глибокий біль і смуток. Божий намір полягав у тому, щоб у будь-яких ситуаціях я стояла на боці істини, а не діяла з прихильності, дотримувалася істин-принципів і захищала інтереси Божого дому. Але коли я дізналася, що маю надати подробиці щодо постійної поведінки батька, я не оцінювала ситуацію згідно з істинами-принципами. Натомість я згадувала, як батько був добрим до мене з дитинства, і так втратила свою позицію та принципи. Я навіть думала поїхати до батька, щоб спробувати поговорити з ним і вмовити його більше не створювати завад. У такий спосіб його б не вичистили, і він міг би залишитися, щоб продовжувати трудитися, і мав би шанс бути спасенним. Якби я мала хоч трохи совісті й розуму під час написання звіту, я б стала на бік Бога, захистила роботу церкви й чесно описала всю його поведінку, про яку знала, але я виявляла упередженість до батька через прихильність і просто хотіла написати про його хорошу поведінку, при цьому або замовчуючи, або оминаючи його погані вчинки. Хіба ж я мала богобоязливе серце? Усвідомивши це, я записала всю поведінку батька, про яку знала, а потім надіслала звіт братам і сестрам.
Через деякий час я побачила повідомлення про те, що мого батька вичистили. Мій батько не лише чіплявся до недоліків лідера, але й зовсім не приймав істину. Він також виривав Божі слова з контексту, засуджуючи та звинувачуючи кожного, хто бесідував із ним. Він постійно заважав церковному життю й категорично відмовлявся каятися, тож зрештою його вичистили. З огляду на постійну поведінку батька, він був справді безглуздим, не мав духовного розуміння, а його природа відчувала крайню відразу й ненависть до істини. Те, що його вичистили, повністю відкрило Божу праведність. Побачивши це, я від щирого серця відпустила свою прихильність до батька.
Одного дня в березні 2022 року я отримала лист від лідерів церкви моєї сестри, де йшлося про те, що моя сестра не відвідувала жодних зібрань із серпня 2021 року. Згідно з принципами, ті, хто протягом тривалого часу не відвідують зібрання, не прагнуть істини або не виконують як слід свої обов’язки, мають бути вичищені. Тож вони попросили мене швидко написати звіт про постійну поведінку сестри. Прочитавши це, я відчула біль, що краяв серце, і просто не могла прийняти цей факт. Я була в сум’ятті й не могла зосередитися на спілкуванні з сестрами про роботу, тому згорнулася калачиком і ридала, схопившись за голову. Сестри побачили мене в такому стані й підійшли допомогти, побесідувавши зі мною, але їхні слова до мене просто не доходили. Я думала: «Як таке могло статися? Нещодавно сестра надіслала мені листа разом із грошима на витрати. Як вона могла втратити зв’язок із церквою всього за кілька місяців? Може, щось трапилося вдома? Я пам’ятаю, що після того, як сестра повірила в Бога, вона завжди з ентузіазмом присвячувала себе й була активною у своїх обов’язках. Щось серйозне мало статися вдома, що вона перестала відвідувати зібрання. Чи варто церкві дати їй ще один шанс покаятися?». Я також дізналася, що церква лише збирала інформацію про постійну поведінку моєї сестри, і що якби вона щиро покаялася й забажала як слід вірити в Бога, у неї все ще був би шанс покаятися. Але я все одно хвилювалася: «А що, як сестра не повернеться до зібрань найближчим часом?». Тієї ночі я ворочалася в ліжку, не в змозі заснути. Чудові спогади про те, як уся наша сім’я вірила в Бога й виконувала свої обов’язки, пролітали в моїй голові, наче фільм. Із самого дитинства сестра завжди піклувалася про мене. Коли я була в поганому стані, вона підтримувала й допомагала мені, а коли я виконувала свій обов’язок у церкві, часто надсилала мені гроші на кишенькові витрати. Якщо сестру вичистять, у неї не залишиться жодної надії на спасіння. Від цих думок моє серце стискалося від жалю. Наступні кілька днів мій стан був справді поганим через сестру, і я не могла заспокоїти своє серце під час виконання обов’язків. Я подумала: «Мені варто поїхати додому й поговорити з сестрою, щоб напоумити її. Якщо вона повернеться до церкви й виконуватиме свої обов’язки якнайкраще, її не вичистять». Але потім я подумала: «Мене вже заарештовували за віру в Бога, на мене є досьє в поліції. Якщо я необачно повернуся додому й мене спіймають, я не зможу виконувати свої обов’язки й підставлю братів і сестер. Наслідки будуть непередбачуваними». Мої думки плуталися, і я не знала, що робити. Через три дні я відчула запаморочення, серце калатало, у грудях стискало, і мені не вистачало повітря. Мені здавалося, що я можу знепритомніти будь-якої миті, навіть просто йдучи. Лише тоді я розмірковувала над собою й відкинула думку про повернення додому. Але думка про те, що сестру можуть вичистити, усе ще викликала в мене сум. Я поділилася своїм станом з однією з сестер, що були поруч, і вона прочитала мені кілька уривків із Божих слів. Завдяки бесіді із сестрою я зрозуміла, що в Божому домі панують істина та праведність, і що Божий дім ніколи не скривдить добру людину й не залишить лиходія без покарання. Оскільки церква збирала записи про постійну поведінку моєї сестри, це відбувалося з Божого дозволу, і хоч я не могла це розгледіти, я мала спочатку підкоритися й надати те, що знала про її поведінку, а церква неодмінно розбереться з нею та поставиться до неї згідно з принципами.
Пізніше сестру вичистили. Я побачила записи про поведінку моєї сестри, надані братами і сестрами, у яких зазначалося, що останніми роками моя сестра зосереджувалася лише на зароблянні грошей, щоб підтримати підготовку сина до університету, і не мала відчуття ноші щодо своїх обов’язків. У своїх обов’язках вона завжди була недбалою, робила все, як їй заманеться, зволікала, була безвідповідальною й серйозно затримувала роботу церкви. Навіть після того, як брати і сестри неодноразово вказували на її проблеми й допомагали їй, вона залишалася незмінною, без жодного відчуття провини чи каяття. Вдома вона рідко їла й пила Божі слова чи дивилася відео, створені Божим домом, і щодня працювала, щоб заробити гроші. Згодом вона навіть перестала відвідувати зібрання. Одна сестра пішла підтримати її, але вона сказала: «Коли мама хворіла, після того, як вона повірила в Бога, їй стало краще, тож я наслідувала її й теж повірила. Але тепер, коли хвороба повернулася, чому я не відчуваю Божого існування?». Сказавши це, вона пішла. Побачивши ці вчинки, я дуже розлютилася й подумала: «Як вона могла таке сказати? Вона маловірка!». У минулому я бачила, що вона з ентузіазмом присвячувала себе, і тому думала, що вона щиро вірить у Бога, але тепер я зрозуміла, що її початкові наміри та мотиви у вірі були неправильними. Лише після того, як вона побачила чудесне зцілення маминої тривалої хвороби завдяки вірі в Бога і як життя нашої сім’ї поступово покращилося, вона почала вірити в Бога. Вона наслідувала маму у вірі в Бога лише тоді, коли та здобула Божу благодать. Пізніше, коли мама знову захворіла, сестра побачила, що не отримує тих благ, яких хотіла від віри в Бога, її бажання благословень похитнулися, тому вона перестала відвідувати зібрання й виконувати свій обов’язок, і навіть заперечувала Бога. З поведінки сестри було очевидно, що вона зовсім не була щиро віруючою в Бога, і що її сутність була сутністю маловірки.
Згодом я розмірковувала: я завжди думала, що якщо я зрікатимусь речей, присвячуватиму себе Богові й слідуватиму за Ним до кінця, я врешті-решт буду спасенна. Але чи справді цей погляд був правильним? Я прочитала Божі слова: «Люди кажуть, що Бог є праведним Богом, і якщо людина слідує за Ним до самого кінця, то Він обов’язково буде до неї неупередженим, бо Він найправедніший. Чи міг би Він відкинути людину, якби вона слідувала за Ним до самого кінця? Я неупереджений до всіх людей і суджу всіх людей Своїм праведним характером, але для вимог, які Я висуваю до людини, є відповідні умови, і те, що Я вимагаю, мусить бути виконано всіма людьми, ким би вони не були. Мені байдуже, яка в тебе кваліфікація та наскільки довго ти її маєш; Мені важливо лише те, чи слідуєш ти Моєму шляху, чи любиш ти істину й жадаєш її. Якщо тобі бракує істини й натомість ти накликаєш ганьбу на Моє ім’я та не поводишся відповідно до Мого шляху, а просто слідуєш ним байдуже та без турботи, то в той час Я вражу тебе та покараю за твоє зло, і що ти тоді скажеш? Чи спроможешся ти сказати, що Бог не праведний? Якщо ти дотримуєшся тих слів, що Я сказав сьогодні, то ти така людина, яку Я схвалюю. Ти кажеш, що завжди страждав, слідуючи за Богом, що слідував за Ним крізь бурі, ділив із Ним і добрі часи, і погані, але ти не жив словами, сказаними Богом; заради Бога ти хочеш тільки щодня клопотатися справами та присвячувати себе Богові, і ти ніколи не думав про те, щоб жити змістовним життям. Ти також говориш: “У будь-якому разі я вірю, що Бог праведний. Заради Нього я страждаю, клопочуся справами та присвячую Йому себе, і навіть якщо в мене не було жодних досягнень, я витримав труднощі; Він обов’язково мене пам’ятатиме”. Це правда, що Бог праведний, але ця праведність не заплямована ніякими домішками: вона не містить людської волі й не заплямована ні плоттю, ні людськими угодами. Усі, хто бунтівничий і чинить опір, усі, хто не дотримується Його шляху, будуть покарані; нікому не буде ні прощення, ні пощади! Дехто каже: “Сьогодні я метушуся заради Тебе; коли настане кінець, чи даси Ти мені невеличке благословення?”. Тож Я питаю тебе: “Чи дотримувався ти Моїх слів?”. Праведність, про яку ти говориш, ґрунтується на угоді. Ти думаєш тільки про те, що Я праведний і неупереджений до всіх людей, і що всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться та здобудуть Мої благословення. У Моїх словах про те, що “всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться”, є глибинний зміст: ті, хто слідує за Мною до самого кінця, – це люди, які будуть Мною повністю здобуті, це ті, хто після завоювання Мною шукає правду та стає вдосконаленим. Які умови ти виконав? Хіба лише те, що ти слідуєш за Мною до самого кінця, але що ще? Чи дотримувався ти Моїх слів? Ти виконав одну з Моїх п’яти вимог, а виконувати інші чотири ти не збираєшся. Ти лише знайшов найпростіший, найлегший шлях і пішов ним, просто сподіваючись, що тобі пощастить. Ставлення Мого праведного характеру до такої людини, як ти, – це кара й суд, це праведна відплата, це праведне покарання всіх злочинців; усі, хто не слідує Моєму шляху, неодмінно будуть покарані, навіть якщо слідуватимуть за Мною до самого кінця. Такою є Божа праведність» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Прочитавши Божі слова, я відчула сором. Люди судять інших за зовнішністю, але Бог дивиться на сутність людини. Бог не дивиться на те, чим людина пожертвувала, наскільки вона присвячувала себе, скільки страждала, чи на її старшинство. Головне – чи слідує людина Божому шляху, чи практикує істину, і чи змінився її характер. Саме так визначається її фінал. Але я вважала, що Бог визначає фінал і місце призначення людини за тим, чи зможе вона слідувати до кінця, як довго вона вірила, скільки страждала або присвячувала себе. Я думала, що якщо ми докладатимемо зусиль, присвячуватимемо себе й слідуватимемо за Богом до кінця, то, коли Божа робота завершиться, ми матимемо надію бути спасенними Богом і ввійти до Божого Царства, щоб насолоджуватися Його благословеннями. Але це були лише мої уявлення та фантазії. Я також зрозуміла, що бути спасенною, слідуючи до кінця, означає, що людина прагне істини та зміни в характері, здатна практикувати згідно з Божими словами в усьому, зрештою очищується від свого розбещеного характеру, і серед різноманітних випробувань і переплавок не заперечує Бога й не зраджує Його, а здатна слідувати за Ним і коритися Йому. Лише такі люди зрештою будуть спасенні Богом і ввійдуть до Його Царства. Але ті, хто не прагне істини, чий розбещений характер не змінюється, і хто все одно бунтує проти Бога й опирається Йому, – це ті, до кого Бог відчуває відразу. Розмірковуючи над тими двома випадками, коли я стикалася з тим, що членів моєї сім’ї вичистили, я не розрізняла їхньої сутності. Я не знала, яких людей Бог спасає або відсіює, і стояла на боці плотської прихильності, бажаючи поїхати й напоумити їх, бажаючи, щоб вони залишилися в Божому домі трудитися. Я думала, що так вони матимуть надію на спасіння. Але мої думки зовсім не узгоджувалися з Божими словами. Я згадала те, що сказав Господь Ісус: «Не кожен, хто каже Мені: “Господи, Господи!”, увійде в Царство Небесне, але той, хто слідує волі Мого Отця, що на небесах. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:21–23). Я замислилася: «Чому ті, хто зрікався всього й присвячував себе Господу, не отримали схвалення Господа Ісуса, а натомість були покарані й прокляті Ним?». З мого погляду, кожен, хто багато зрікається, присвячує себе і слідує за Богом протягом багатьох років, безсумнівно був би спасенний. То чому ж фарисеї, які цілий рік служили Єгові в храмі, не лише не були спасенні Богом, але й були прокляті й засуджені Богом як поріддя гадюче, і їм було сказано, що на них чекає горе? Це сталося тому, що хоча фарисеї зовні вірили в Бога, за своєю сутністю вони не мали богобоязливих сердець, ніколи не слідували Божим шляхом, і навіть зреклися й засудили Господа Ісуса та розіп’яли Його на хресті. Вони серйозно образили Божий характер, унаслідок чого Бог покарав і прокляв їх. Тепер я розумію: я думала, що якщо вірити в Бога, зрікатися і присвячувати себе Йому й слідувати за Богом до кінця, можна бути спасенним і ввійти до Царства Небесного. Але все це було лише моїм прийняттям бажаного за дійсне, моїми уявленнями й фантазіями. Це було безглуздо й абсурдно, і не мало жодного підґрунтя в реальності! Я робила висновки на основі своїх уявлень і фантазій, навіть бажаючи залишити свою сім’ю в церкві трудитися, думаючи, що зрештою Бог дасть їм хороший фінал і місце призначення. Я була справді дурною й сліпою! Зважаючи на їхню сутність і шлях, яким вони йшли, вони були саме тими плевелами, яких виявила Божа робота останніх днів. Вони були маловірами, які не любили істину й не приймали її, і навіть якби вони неохоче залишилися в Божому домі, вони не могли б бути спасенними.
Я продовжила розмірковувати: «Коли членів моєї сім’ї вичищали, я ніколи не могла стати на бік Бога. Що керувало мною?». Я прочитала Божі слова: «Що таке емоції, по суті? Вони являють собою один із видів розбещеного характеру. Прояви емоцій можна описати кількома словами: фаворитизм, надмірний захист, підтримка фізичних стосунків, упередженість; ось що таке емоції. Якими є ймовірні наслідки того, що люди відчувають емоції та живуть ними? Чому Бог має найбільшу огиду до емоцій людей? Деякі люди, завжди керовані своїми емоціями, нездатні втілювати істину в життя, і хоча вони хочуть підкорятися Богові, вони не можуть. Отже, вони страждають емоційно. Також є багато людей, які розуміють істину, але не можуть втілювати її в життя. Це теж відбувається тому, що ними керують емоції» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Якою є істина-реальність?). «Деякі люди вкрай сентиментальні. Щодня, у всіх своїх словах та діях стосовно інших вони живуть своїми почуттями. Вони відчувають прихильність до тієї чи іншої людини та проживають свої дні, будучи зануреними в тонкощі прихильності. У всьому, із чим вони стикаються, вони живуть у світі емоцій. Коли помирає невіруючий родич такої людини, вона оплакує його три дні. Інші, можливо, захочуть поховати тіло, але вона цього не дозволяє. Вона досі має почуття до померлого, і її почуття надто гострі. Можна сказати, що почуття є фатальною вадою цієї людини. Нею в усьому керують її почуття, вона не здатна практикувати істину або діяти відповідно до принципів і вона часто схильна повставати проти Бога. Почуття – це її найбільша слабкість, її фатальна вада, і її почуття цілком здатні привести її до краху та знищити її. Надмірно емоційні люди не здатні практикувати істину або підкорятися Богові. Вони переймаються плоттю, і вони дурні й нетямущі. Саме таким людям властиво бути дуже емоційними, і вони живуть своїми почуттями» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Саме з Божих слів я нарешті побачила, що першопричиною моєї нездатності правильно ставитися до того, що мою сім’ю вичистили, було те, що мене сковувала прихильність. Я цінувала свою прихильність до сім’ї понад усе, навіть понад істини-принципи. Я жила за сатанинськими принципами: «Кров – не водиця», «Сім’я тримається разом» і «Людина – не бездушна річ; як вона може бути вільна від емоцій?». Я не розрізняла добро і зло, втратила свою позицію та принципи. Насправді, якби я не розуміла їхньої поведінки, я могла б написати до церкви й усе з’ясувати. Я також могла б розпізнати їхню сутність згідно з істинами-принципами, щоб побачити, чи справді вони заслуговують на допомогу з любов’ю. Але якщо їм не можна було допомогти, то навіть попри родинні зв’язки, мені не слід було сліпо виявляти доброту через свою прихильність. Але я так не думала. Спершу я стала на бік прихильності, відчуваючи смуток і плачучи через них, замість того, щоб зосередитися на своєму обов’язку. Я навіть думала повернутися, щоб підтримати їх, незважаючи на небезпеку арешту. Коли церква попросила мене надати звіт про їхню поведінку, у мене в голові була лише їхня доброта до мене. Я була повністю засліплена прихильністю й зовсім не захищала інтересів Божого дому. Я навіть хотіла використати хитрощі та обман, щоб захистити свою сім’ю, абсолютно не думаючи про те, якої шкоди роботі церкви завдасть те, якщо вони залишаться в Божому домі. Я побачила, що прихильність була моєю ахіллесовою п’ятою, і що вони стали для мене перешкодою та каменем спотикання в практикуванні істини. Я жила в полоні прихильності та ставилася до батька й сестри із совістю та любов’ю, зовсім не шукаючи Божого наміру. Я не знала про їхню поведінку, але сліпо поривалася поїхати й підтримати їх. Хіба це не була нерозумна любов? Якби я побігла додому, я б не лише піддалася спокусі прихильності, але й мій стан зазнав би завади, мій обов’язок був би затриманий. А найголовніше – з моїм досьє в поліції, якби мене схопили, це вплинуло б на роботу. Хіба це не створило б переривання й завади? Усвідомивши це, я відчула страх, що не відпускав, і подякувала Богові за те, що Він викрив мене. Інакше я б не побачила чітко всю шкоду й наслідки життя за прихильністю, і була б знищена, навіть не підозрюючи про це. Я мала відкинути прихильність і ставитися до своєї сім’ї згідно з істинами-принципами. Я більше не могла сумувати через те, що церква вичистила батька й сестру, оскільки це була цілковита Божа праведність. Пухирі на їхніх ногах з’явилися через шлях, який вони самі обрали, і нарікати вони могли лише на себе.
У Божих словах я знайшла шлях до того, як відкинути прихильність і правильно ставитися до родичів. Бог говорить: «Одного дня, коли ти зрозумієш якусь частину істини, ти більше не вважатимеш свою маму найкращою людиною чи своїх батьків найкращими людьми. Ти зрозумієш, що вони також належать до розбещеної людської раси, і що їхні розбещені характери точно такі самі. Все, що їх відрізняє, – це фізична, кровна спорідненість із тобою. Якщо вони не вірять у Бога, то вони такі ж самі, як і безбожники. Ти дивитимешся на них уже не з позицій члена сім’ї чи ваших плотських стосунків, а з точки зору істини. На які основні аспекти слід звернути увагу? Ти повинен дивитися на їхні погляди на віру в Бога, на світ, на вирішення питань і, що найважливіше, на їхнє ставлення до Бога. Якщо точно оцінити ці аспекти, ти зможеш чітко побачити, хороші вони люди чи погані. … Коли ти чітко роздивишся своїх близьких, ти скажеш: “Моя мама зовсім не сприймає істину; вона насправді відчуває нудоту й ненависть до істини. За своєю сутністю вона є злою людиною, дияволом. Мій батько є людиновгодником і підтримує мою матір. Він узагалі не приймає й не практикує істину, він не та людина, яка прагне до істини. Судячи з поведінки моїх матері й батька, вони обоє невіруючі, обоє дияволи. Я повинен повністю зректися їх і провести чітку межу між ними та собою”. У такий спосіб ти стоятимеш на боці істини й зможеш зректися їх. Коли ти зможеш розпізнати, хто вони, що це за люди, чи залишаться у тебе почуття до них? Чи ти все одно відчуватимеш прихильність до них? Чи все ще матимеш із ними плотські стосунки? Ні, не матимеш. Чи тобі досі буде потрібно стримувати свої емоції? (Ні.) То на що ж ти насправді покладаєшся, аби подолати ці труднощі? Ти покладаєшся на розуміння істини, на залежність від Бога й на шанування Його» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише усунення власних розбещених характерів може привести до справжнього преображення). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що у ставленні до членів сім’ї ми насамперед повинні розпізнати й побачити, ким вони є згідно з Божими словами. А коли ми розгледимо їхні природи-сутності, то знатимемо, як ставитися до них відповідно до істин-принципів. Що стосується членів сім’ї, які прагнуть істини й люблять її, якщо вони не розуміють істину й виявляють розбещеність, або якщо вони не можуть розгледіти злі світові тенденції та на мить стають на хибний шлях, ми можемо слідувати істинам-принципам і з любов’ю допомогти їм, або ж розвінчувати та обтинати їх. Але якщо вони відчувають відразу до істини, ненавидять її, і за своєю сутністю є маловірами, безглуздими та злими людьми, тоді ми не можемо допомагати й підтримувати їх з любов’ю. Ми повинні відрізняти любов від ненависті, відчувати до них ненависть і відкидати їх у своїх серцях, і провести чітку межу між нами та ними. Водночас я також зрозуміла: хоча зовні я маю кровну спорідненість із батьком і сестрою, і вони є моєю сім’єю, але за своєю сутністю вони від диявола і є маловірами, і вони йдуть не тим шляхом, що я. Зрозумівши це, я більше не була скована прихильністю, і тепер можу заспокоїти своє серце у виконанні обов’язку. Те, що я змогла здобути це розуміння та входження, було виключно результатом дії Божих слів на мене. Дякувати Богу!
