Зобов’язання лідерів і працівників (17)

Пункт дванадцятий: Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина п’ята)

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

IX. Виплескування негативу

Сьогодні ми продовжуємо нашу бесіду про дванадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». Щодо різних переривань і завад, які виникають у церковному житті, минулого разу ми бесідували про восьме питання – поширення уявлень, – а сьогодні побесідуємо про дев’яте – виплескування негативу. Виплескування негативу – це також те, що часто можна почути в повсякденному житті. Так само, коли в церковному житті з’являються вчинки чи висловлювання, що є виплескуванням негативу, їх також слід обмежувати й припиняти, оскільки виплескування негативу не є повчальним ні для кого; навпаки, воно впливає на людей, заважає їм і завдає їм шкоди. Тому виплескування негативу – це негативна річ, подібна за своєю природою до інших форм поведінки, дій і висловлювань, які заважають церковному життю; воно також може заважати людям і мати негативні наслідки. Ніхто не може повчати інших або приносити їм користь, виплескуючи негатив; це приносить лише згубні наслідки, а також може вплинути на нормальне виконання людьми своїх обов’язків. Отже, коли в церкві трапляється виплескування негативу, його так само слід припиняти й обмежувати, а не потурати йому чи заохочувати його.

А. Що таке виплескування негативу

Спершу розгляньмо, як слід розуміти й розрізняти виплескування негативу. Як розрізняти виплескування негативу? Які з людських висловлювань і проявів є виплескуванням негативу? Передусім негатив, який люди виплескують, не є позитивним, це щось негативне, що суперечить істині та походить від їхнього розбещеного характеру. Наявність розбещеного характеру призводить до труднощів у практиці істини та покорі Богові, і через ці труднощі в людях виявляються негативні думки та інші негативні речі. Вони виникають у контексті спроб практикувати істину; це думки й погляди, які впливають на людей і заважають їм, коли ті намагаються практикувати істину, і є цілком негативними речами. Хоч би як ці негативні думки й погляди відповідали людським уявленням і хоч би як розумно вони звучали, вони походять не з розуміння Божих слів, і тим паче не є досвідним знанням Божих слів. Натомість вони породжені людським розумом і зовсім не узгоджуються з істиною. Тому вони належать до сфери негативу, є негативними речами. Намір людей, які виплескують негатив, полягає в тому, щоб знайти багато об’єктивних причин для своєї невдачі в практиці істини, щоб заслужити співчуття та розуміння інших людей. Різною мірою ці негативні висловлювання впливають на ініціативу людей у практиці істини та підривають її, і навіть можуть завадити багатьом людям практикувати істину. Ці наслідки та негативний вплив ще більше дають підстав характеризувати ці речі як негативні, такі, що протистоять Богові, і цілком ворожі до істини. Деякі люди не можуть розгледіти сутність негативу й думають, що часта негативність – це нормально, і що вона не має великого впливу на прагнення людей до істини. Такий спосіб мислення є хибним; насправді вона має дуже великий вплив, і якщо негативність людини стає для неї надмірним тягарем, це може легко призвести до зради. Цей жахливий наслідок спричинений не чим іншим, як негативністю. Тож як слід розрізняти й розуміти виплескування негативу? Простіше кажучи, виплескувати негатив – це вводити людей в оману й заважати їм практикувати істину; це використання м’яких тактик, на вигляд нормальних методів, щоб увести людей в оману та збити їх із пантелику. Чи шкодить це їм? Насправді це завдає їм глибокої шкоди. І тому виплескування негативу – це щось негативне, воно засуджене Богом; це найпростіше тлумачення виплескування негативу. То що ж є негативним складником виплескування негативу? Які речі є негативними та здатними негативно вплинути на людей, а також спричинити завади й шкоду для церковного життя? Що охоплює негативність? Якщо люди мають чисте розуміння Божих слів, чи міститимуть слова, якими вони діляться в бесіді, якийсь негатив? Якщо люди мають ставлення істинної покори до обставин, організованих для них Богом, то чи міститиме їхнє знання цих обставин якийсь негатив? Коли вони діляться своїм досвідним знанням з усіма, чи міститиме воно якийсь негатив? Звісно, ні. Щодо всього, що відбувається в церкві чи навколо них, якщо люди здатні приймати це від Бога, мати правильний підхід і ставлення пошуку й покори, то чи міститиме їхнє знання, розуміння та досвід того, що відбувається, якийсь негатив? (Ні.) Абсолютно ні. Отже, якщо розглядати це з таких поглядів, що ж таке негативність? Як її можна зрозуміти? Хіба негативність не містить речей такої природи – людський непослух, невдоволення, образи та обурення? Серйозніші випадки негативності також охоплюють опір, непокору й навіть галасування. Проголошення висловлювань, що містять ці елементи, можна схарактеризувати як виплескування негативу. Отже, судячи із цих проявів, коли людина виплескує негатив, чи є в її серці якась покора Богові? Звісно, ні. Чи є якась готовність повстати проти плоті й подолати свою негативність? Ні – немає нічого, крім опору, бунтарства й протистояння. Якщо серця людей сповнені цими речами, якщо їхні серця захоплені цими негативними речами, то це породить опір, бунтарство й непокору Богові. І якщо це так, чи зможуть вони й далі практикувати істину та коритися Богові? Не зможуть; усе, що станеться, – це те, що вони віддаляться від Бога, стануть ще негативнішими й можуть навіть сумніватися в Богові, заперечувати Його та зраджувати Його. Хіба це не небезпечно? Кожен, хто часто буває негативним, здатний виплескувати негатив, а виплескувати негатив – це протистояти Богові й заперечувати Його; а отже, люди, які часто виплескують негатив, схильні зрадити Бога й покинути Його в будь-який час і в будь-якому місці.

Судячи зі значення слова «негативність», коли людина стає негативною, її настрій падає до дуже низького стану, і вона впадає в поганий умонастрій. Її настрій сповнений негативних елементів, їй бракує ставлення активного поступу й прагнення вперед, а також позитивної, активної співпраці та пошуку; ба більше, вона не демонструє жодної добровільної покори, а натомість виявляє неймовірно зневірений настрій. Що означає зневірений настрій? Чи означає він позитивні аспекти людськості? Чи означає він наявність совісті й розуму? Чи означає він життя з гідністю, життя в гідності людськості? (Ні.) Якщо він не означає цих позитивних речей, то що він означає? Чи може він означати брак істинної віри в Бога, а також брак рішучості й твердості в прагненні до істини та проактивному поступі? Чи може він означати сильне невдоволення поточною ситуацією та труднощами й труднощі з їх розумінням, а також небажання приймати факти сьогодення? Чи може він означати ситуацію, у якій серце людини сповнене непослуху, бажання чинити опір і бажання втекти та змінити поточну ситуацію? (Так.) Це стани, які люди виявляють, коли стикаються з поточною ситуацією з негативом. Коротко кажучи, хоч би що там було, коли люди негативні, їхнє невдоволення поточною ситуацією та тим, що влаштував Бог, не є чимось таким простим, як просто непорозуміння, нерозуміння, неспроможність збагнути чи нездатність пережити на досвіді. Неспроможність збагнути може бути питанням рівня чи часу, що є нормальним проявом людськості. Неспроможність пережити на досвіді також може бути зумовлена деякими об’єктивними причинами, але це не вважається негативними речами. Деякі люди також нездатні пережити на досвіді, але, стикаючись із речами, яких вони не розуміють або не бачать наскрізь, або з речами, які вони не можуть збагнути чи пережити на досвіді, вони молитимуться Богові й шукатимуть Його намірів, чекатимуть на Боже просвітлення та освітлення й активно шукатимуть і бесідуватимуть з іншими. Однак деякі люди інші; у них немає цих шляхів практики, і вони не мають такого ставлення. Замість того щоб чекати, шукати чи знаходити когось для бесіди, вони розвивають у своїх серцях непорозуміння, відчуваючи, що події та обставини, з якими вони стикаються, не відповідають їхнім бажанням, уподобанням чи фантазіям, що призводить до непослуху, невдоволення, опору, скарг, непокори, галасування та інших подібних негативних речей. Породивши ці негативні речі, вони не надають їм великого значення й не приходять перед Бога, щоб молитися й розмірковувати, щоб здобути знання про свій власний стан і розбещеність. Вони не читають Божих слів, щоб шукати Божих бажань, і не використовують Божі слова для розв’язання проблем, і тим паче не шукають і не бесідують з іншими. Натомість вони наполягають, що те, у що вони вірять, є правильним і точним, приховуючи в серцях непослух і невдоволення, і залишаються в пастці негативних емоцій. Перебуваючи в пастці цих емоцій, вони, можливо, здатні тримати їх у собі й витримувати день чи два, але за довший період у їхньому розумі породжується багато речей, зокрема людські уявлення та фантазії, людська етика й мораль, людська культура, традиції, знання тощо. Вони використовують ці речі, щоб оцінювати, прораховувати й розуміти проблеми, з якими стикаються, повністю заплутавшись у павутині сатани, що породжує різноманітні стани невдоволення й непослуху. Із цих розбещених станів потім виникають різноманітні хибні ідеї та погляди, і в їхніх серцях ці негативні речі вже неможливо контролювати. Тоді вони шукають нагоди, щоб вилити й виплеснути ці речі. Коли їхні серця сповнені негативу, чи кажуть вони: «Я сповнений негативних речей усередині; мені не слід говорити необачно, щоб не зашкодити іншим. Якщо мені захочеться говорити, і я не зможу стриматися, я говоритиму до стіни або до чогось, що не розуміє людської мови»? Чи достатньо вони добрі, щоб так робити? (Ні.) Що ж вони тоді роблять? Вони шукають нагоди мати слухачів, які сприймуть їхні негативні погляди, висловлювання та емоції, використовуючи це, щоб вилити з серця свої різноманітні негативні почуття, як-от невдоволення, непослух і обурення. Вони вважають, що церковне життя – це найкращий час для виплескування, і хороша нагода вилити свій негатив, невдоволення й непослух, тому що є багато слухачів, і їхні слова можуть вплинути на інших, щоб ті стали негативними, і принести негативні наслідки для церковної роботи. Звісно, ті, хто виплескує негатив, не можуть стриматися навіть за лаштунками; вони завжди виливають свої негативні промови. Коли їхні виплескування слухає небагато людей, їм це нецікаво, але коли всі збираються разом, вони стають енергійнішими. Судячи з емоцій, станів та інших аспектів тих, хто виплескує негатив, їхня мета – не допомогти людям зрозуміти істину, розгледіти, що є істинним, розвіяти непорозуміння чи сумніви щодо Бога, пізнати себе та свою власну розбещену сутність або розв’язати свої проблеми бунтарства й розбещеності, щоб вони не бунтували проти Бога й не протистояли Йому, а радше корилися Йому. Їхні цілі по суті двоякі: з одного боку, вони виплескують негатив, щоб вилити власні емоції; з іншого – вони прагнуть утягнути більше людей у негатив і в пастку опору Богові та галасування проти Нього разом із ними. Тому вчинок виплескування негативу неодмінно слід припиняти в церковному житті.

Б. Різні стани та прояви людей, які виплескують негатив

1. Виплескування негативу, відчуваючи невдоволення через відсторонення

Емоції та прояви негативності в основному такі. Після того як Я про це побесідував, людям слід порівнювати себе з ними й бачити, які з їхніх форм поведінки, висловлювань і методів у реальному житті є виплескуванням негативу, і які ситуації змушують їх упадати в негатив, що призводить до виплескування негативу. Скажіть Мені, які ситуації змушують людей бути негативними за типових обставин? Які поширені форми негативності? (Коли когось відстороняють або обтинають, у його серці може виникнути певний негатив.) Відсторонення – це один випадок, обтинання – інший. Чому відсторонення призводить до негативу? (Деякі люди після відсторонення не мають самопізнання й думають, що саме їхній статус призвів до їхнього падіння. Тоді вони кажуть: «Що вище піднімаєшся, то болючіше падаєш», висловлюючи деякі негативні погляди. Вони не мають чистого розуміння відсторонення; вони непокірні в серці.) Усередині них є непослух і невдоволення, що є негативними емоціями. Чи скаржаться вони? (Так. Вони відчувають, що терпіли труднощі й платили ціну, завжди старанно працювали, не отримуючи нічого доброго натомість, і все ж їх відсторонили. Тому вони кажуть: «Важко бути лідером; кожен, хто стає лідером, – нещасливий. Зрештою всіх відстороняють».) Поширення цих висловлювань – це виплескування негативу. Якщо вони просто непокірні й невдоволені, але не поширюють цього, це ще не становить виплескування негативу. Якщо з непослуху й невдоволення поступово виникає настрій скаржитися, і вони не визнають того факту, що в них низький рівень і вони не змогли виконати роботу, а потім починають доводити свою викривлену логіку, породжуючи під час суперечки всілякі заяви, погляди, виправдання, причини, пояснення, обґрунтування тощо, то виголошення таких висловлювань рівнозначно виплескуванню негативу. Деякі неправдиві лідери, відсторонені за те, що не виконували справжньої роботи, приховують у серцях непослух і невдоволення, не маючи жодної покори; вони завжди думають: «Побачимо, хто зможе зайняти моє місце лідера. Інші не кращі за мене; якщо я не можу виконати роботу, то й вони не зможуть!» Що робить їх непокірними? Вони думають, що їхній рівень непоганий, і вони виконали багато роботи, тож чому їх відсторонили? Це внутрішні думки неправдивих лідерів. Вони не розмірковують, щоб пізнати себе й побачити, чи справді вони виконували якусь справжню роботу, скільки справжніх проблем вони розв’язали, і чи є фактом те, що вони паралізували роботу церкви. Вони рідко замислюються над цими речами. Вони не думають, що проблема в тому, що їм бракує істини-реальності й вони не можуть бачити речі наскрізь; радше вони вважають, що, оскільки вони виконали багато роботи, їх не слід характеризувати як неправдивого лідера. Це головна причина їхнього непослуху й невдоволення. Вони завжди думають: «Я виконував свої обов’язки багато років, встаючи рано й лягаючи пізно щодня – заради кого? Після того як я повірив у Бога, я покинув свою сім’ю, відмовився від кар’єри й навіть ризикував бути заарештованим і ув’язненим, щоб виконувати свої обов’язки. Скільки труднощів я зазнав! А тепер вони кажуть, що я не виконував справжньої роботи, і просто відсторонюють мене – це так несправедливо! Навіть якщо в мене не було жодних досягнень, я терпів труднощі; якщо не труднощі, то втому! З моїм рівнем і здатністю платити ціну в моїй роботі, якщо навіть я все ще вважаюся таким, що не відповідає стандарту, і мене відсторонюють, то я думаю, що навряд чи є лідери, які відповідають стандарту!» Чи виплескують вони негатив, говорячи ці слова? Чи є серед них хоч одне речення, що передає покору? Чи є хоч натяк на бажання шукати істину? Чи є якийсь самоаналіз, наприклад: «Вони кажуть, що моя робота не відповідає стандарту, тож у чому саме мені бракує? Якої справжньої роботи я не виконав? Які прояви неправдивого лідера я виявляю?» Чи розмірковували вони над собою в такий спосіб? (Ні.) Отже, яка природа цих слів, що вони говорять? Чи вони скаржаться? Чи вони виправдовують себе? Яка їхня мета у виправданні себе? Хіба не для того, щоб здобути співчуття та розуміння людей? Хіба вони не хочуть, щоб більше людей виступило на їхній захист, оплакувало несправедливість, якої вони зазнали? (Так.) Тоді проти кого вони галасують? Хіба вони не сперечаються з Богом і не галасують проти Нього? (Так.) Їхні промови – це скарги на Бога, протистояння Богові. Їхні серця сповнені образ, опору й бунтарства. І не тільки це, але, виплескуючи негатив, вони прагнуть, щоб більше людей їх зрозуміло, співчувало їм, і щоб більше людей, як і вони, розвинуло негатив, плекало образи, опір і непокору Богові або галасувало проти Нього, так само як і вони. Хіба вони не виплескують негатив для досягнення цієї мети? Їхня мета – просто повідомити більшій кількості людей так звану істину в цій справі й змусити інших повірити, що з ними вчинили несправедливо, що те, що вони робили, було правильним, що їх не слід було відсторонювати, і що їхнє відсторонення було помилкою; вони хочуть, щоб більше людей виступило на їхній захист. Через це вони сподіваються відновити своє обличчя, статус і репутацію. Усі неправдиві лідери й антихристи після відсторонення виплескують негатив подібним чином, щоб завоювати співчуття людей. Жоден із них не може розмірковувати над собою та пізнавати себе, визнавати свої помилки чи виявляти щире каяття та покаяння. Цей факт доводить, що неправдиві лідери й антихристи – це люди, які не люблять істини й зовсім її не приймають. Отже, після того як їх викривають і відсіюють, вони не можуть пізнати себе через істину та Божі слова. Ніхто не бачив, щоб вони виявляли каяття чи мали справжнє знання про себе, і ніхто не бачив, щоб вони демонстрували істинне покаяння. Здається, вони ніколи не здобувають знання про себе й не визнають своїх помилок. Судячи з цього факту, відсторонення неправдивих лідерів й антихристів є цілком доречним і анітрохи не несправедливим. Виходячи з їхньої повної відсутності розмірковування та знання про себе, а також із того, що вони позбавлені будь-якого каяття, очевидно, що їхній антихристівський характер є серйозним, і що вони зовсім не люблять істини.

Деякі неправдиві лідери після відсторонення зовсім не визнають своїх помилок, не шукають істини, не розмірковують над собою та не пізнають себе. У них немає ані найменшого серця чи ставлення покори. Натомість вони неправильно розуміють Бога й скаржаться, що Бог ставиться до них несправедливо, напружують мізки, щоб знайти різноманітні виправдання та причини, щоб обілити й захистити себе. Дехто навіть каже: «Я ніколи раніше не хотів бути лідером, бо знав, що це важка робота. Якщо ти добре працюєш, тебе не винагороджують, а якщо погано – тебе відсторонюють, і ти стаєш сумнозвісним, відкинутим братами й сестрами, і залишаєшся зовсім без обличчя. Як після цього можна показуватися на очі? Тепер, коли мене відсторонили, я ще більше переконаний, що бути лідером чи працівником нелегко; це важка й невдячна робота!» Що означає твердження «бути лідером чи працівником – це важка й невдячна робота»? Чи передається тут якийсь намір шукати істину? Хіба це не той випадок, що вони почали ненавидіти той факт, що Божий дім призначив їх бути лідером чи працівником, і тепер вони використовують такі висловлювання, щоб уводити інших в оману? (Так.) Які наслідки може мати це твердження? Розум, мислення більшості людей, а також їхнє розуміння та усвідомлення цього питання зазнають впливу й завад від цих слів. Це наслідок, який виплескування негативу приносить людям. Наприклад, якщо ти не лідер і чуєш таке, ти злякаєшся, думаючи: «Хіба це не правда! Мене не можна обирати лідером. Якщо оберуть, мені доведеться швидко знайти всілякі причини й виправдання, щоб відмовитися. Я скажу, що мені бракує рівня і я не можу виконувати роботу». Деякі лідери також зазнають впливу цього твердження, думаючи: «Як жахливо! Чи зіткнуся я в майбутньому з таким самим фіналом, як і вони? Якщо так усе й буде, я категорично відмовляюся бути лідером». Чи заважають людям ці негативні емоції та це негативне твердження? Вони явно створюють завади. Хоч би якою є людина, чи має вона хороший рівень, чи поганий, коли вона чує ці слова, вона мимовільно спершу сприймає їх, і ці слова займають панівне становище в її розумі, і впливають на неї різною мірою. Які наслідки такого впливу? Більшість людей не зможе правильно ставитися до справи лідерства й відсторонення від нього, і в них не буде ставлення покори. Натомість у них буде серце, яке завжди неправильно розуміє Бога й остерігається Його, у них розвинуться негативні емоції щодо цього питання, і вони будуть особливо чутливими й наляканими, коли про це згадуватимуть. Коли люди виявляють таку поведінку, хіба вони не потрапили в сатанинську спокусу та введення в оману? Очевидно, що їм завадили люди, які виплескують негатив, і вони були введені ними в оману. Оскільки речі, які виплескують люди, що виплескують негатив, походять від розбещених характерів людей і від сатани, і оскільки вони не є розумінням істини чи досвідними прозріннями, здобутими через покору обставинам, які організовує Бог, ті, хто їх чує, зазнають завад різною мірою. Негатив, який виплескують люди, справляє на всіх певний несприятливий, тривожний вплив. Деякі, хто активно шукає істину, менше постраждають. Інші, зовсім без опору, не можуть не зазнати завад і глибоко постраждати, навіть якщо знають, що ці слова неправильні. Незважаючи на те, що говорить Бог, як Він бесідує про це питання чи які вимоги Він має, вони ігнорують усе це й натомість тримають у пам’яті слова тих, хто виплескує негатив, завжди застерігаючи себе не послаблювати пильність, ніби ці негативні твердження – їхня захисна парасолька, їхній щит. Хоч би що говорив Бог, вони не можуть позбутися своєї обережності та непорозумінь. Ці люди, які не мають входження в істину чи Божі слова і які не розуміють істини-реальності, не мають розрізнення щодо цих негативних тверджень і не мають до них опору. Зрештою вони стають скованими й зв’язаними цими негативними твердженнями й більше не можуть приймати Божі слова. Хіба вони не постраждали від цього? Якою мірою вони постраждали? Вони не можуть приймати чи розуміти Божі слова, а натомість розглядають негативні слова, слова невдоволення, непослуху та скарг, висловлені людьми, як позитивні речі, вважаючи їх своїми особистими девізами, які слід тримати близько до серця, і використовуючи їх, щоб керувати своїм життям, протистояти Богові й зневажати Його слова. Хіба вони не потрапили в павутину сатани? (Так.) Ці люди мимовільно потрапляють у пастку павутини сатани, і вони захоплені сатаною. Негативні твердження, які ці люди висловлюють щодо такої простої справи, як відсторонення з посади, тим не менш, мають величезний вплив на інших. У цього є корінна причина: ті, хто приймає ці негативні твердження, уже були сповнені уявлень і фантазій – і навіть деяких непорозумінь і обережності – щодо того, щоб бути лідером. Хоча ці непорозуміння й обережність не були повністю сформовані в їхньому розумі, почувши ці негативні твердження, вони ще більше переконуються, що їхня обережність і непорозуміння є правильними; вони відчувають, що мають ще більше підстав вважати, що лідерство несе із собою багато нещасть і небагато хорошого, і що їм абсолютно не слід ставати лідером чи працівником, щоб уникнути відсторонення та відкинення за помилки. Хіба вони не були цілковито введені в оману й не зазнали впливу тих, хто виплескує негатив? Лише негативні твердження, висловлені людиною, яку відсторонили, а також її почуття непослуху й невдоволення можуть спричинити такий значний вплив і шкоду для людей. Як ви думаєте – чи є серйозною проблемою те, що негативні емоції, які виплескують люди, сповнені атмосферою смерті? (Так, це серйозно.) Що робить її такою серйозною? Те, що вона ідеально відповідає глибоко вкоріненій обережності й непорозумінням людей щодо Бога, а також відображає стани непорозуміння й сумнівів у Богові, а також їхнє внутрішнє ставлення до Нього. Тому твердження, поширювані тими, хто виплескує негатив, б’ють прямо в найуразливіші місця людей, і люди повністю їх приймають, потрапляючи настільки глибоко в павутину сатани, що не можуть звільнитися. Це хороша річ чи погана? (Погана річ.) Які наслідки цього? (Це змушує людей зраджувати Бога.) (Це змушує людей остерігатися Бога й неправильно Його розуміти, віддалятися від Бога в серці, негативно ставитися до своїх обов’язків і боятися приймати важливі доручення. Вони задовольняються виконанням звичайних обов’язків і так утрачають багато можливостей для вдосконалення.) Чи можуть такі люди бути спасенними? (Ні.)

Дві тисячі років тому Павло висунув багато поглядів і написав багато листів. У тих листах він висловив багато облудних тверджень. Оскільки людям бракує розрізнення, ті, хто читав Біблію протягом останніх двох тисяч років, переважно приймали думки й погляди Павла, відкладаючи вбік слова Господа Ісуса й не приймаючи істин від Бога. Чи можуть ті, хто приймає думки й погляди Павла, прийти перед Бога? Чи можуть вони прийняти Його слова? (Ні.) Якщо вони не можуть прийняти Божі слова, чи можуть вони ставитися до Бога як до Бога? (Ні.) Коли Бог приходить і стоїть перед ними, чи можуть вони впізнати Бога? Чи можуть вони прийняти Його як свого Бога й Господа? (Ні.) Чому не можуть? Облудні думки й погляди Павла наповнили серця людей, утворивши всілякі теорії та вислови. Коли люди використовують їх, щоб міряти Бога, Його роботу, Його слова, Його характер і Його ставлення до людей, вони вже не є звичайними, простими розбещеними людьми, а протистоять Богові, проникливо спостерігаючи за Ним і аналізуючи Його, і стаючи ворожими до Нього. Чи може Бог спасти таких людей? (Ні.) Якщо Бог не спасає їх, чи матимуть вони ще можливість отримати спасіння? Боже призначення й обрання дали людям можливість, але якщо після Божого призначення й обрання шлях, який обирають люди, – це шлях слідування за Павлом, чи існує ще ця можливість для спасіння? Деякі люди кажуть: «Я був призначений наперед і обраний Богом, тому я вже в безпеці. Я обов’язково буду спасенний». Чи ці слова обґрунтовані? Що означає бути призначеним наперед і обраним Богом? Це означає, що ти став кандидатом на спасіння, але чи будеш ти спасенний, залежить від того, наскільки добре ти прагнеш і чи обрав ти правильний шлях. Чи всі кандидати будуть обрані й спасенні в кінці? Ні. Так само, якщо люди приймають такі почуття, як непослух, невдоволення й образа, або висловлювання, думки й погляди, виражені тими, хто виплескує негатив, і їхні серця сповнені й захоплені цими негативними речами, це не означає, що вони лише трохи згодні, – це означає, що вони повністю їх приймають і хочуть жити цими речами. Коли люди живуть згідно із цими негативними речами, якими стають їхні стосунки з Богом? Вони перетворюються на антагоністичні стосунки. Це не стосунки між Творцем і створеними істотами, не стосунки між Богом і розбещеним людством, і, звісно, не стосунки між Богом і тими, хто отримує спасіння. Натомість вони перетворюються на стосунки між Богом і сатаною, між Богом і Його ворогами. Отже, чи зможуть люди отримати спасіння, стає знаком питання, невідомим. Негативні твердження, зроблені тими, кого відсторонили, сповнені скарг, непорозумінь, виправдань і захисту; вони навіть говорять деякі речі, які вводять в оману й притягують людей до себе. Почувши ці твердження, люди розвивають непорозуміння й обережність щодо Бога, і навіть віддаляються від Нього й відкидають Його у своїх серцях. Отже, коли такі люди виплескують негатив, їх слід негайно обмежувати й зупиняти. Їхня нездатність приймати ситуації, які вони переживають від Бога, шукати істину й коритися Богові – це їхня власна проблема, і їм не слід дозволяти впливати на інших. Якщо вони не можуть це прийняти, нехай вони це поступово перетравлять і розв’яжуть. Але якщо вони виплескують негатив і впливають на нормальне входження інших людей та заважають йому, їх необхідно своєчасно зупиняти й обмежувати. Якщо їх неможливо обмежити, і вони продовжують виплескувати негатив, щоб уводити в оману й перетягувати людей на свій бік, то їх слід негайно вичистити. Їм не слід дозволяти продовжувати заважати церковному життю.

2. Виплескування негативу, коли людина відмовляється приймати обтинання

Є ще одна ситуація, у якій люди схильні виплескувати негатив: коли вони стикаються з обтинанням і не можуть прийняти деякі слова обтинання, то таїтимуть у серці непокору, невдоволення й образу, а іноді навіть почуватимуться скривдженими. Вони вважають, що сталася несправедливість: «Чому мені не дозволяють пояснити чи виправдатися? Чому мене постійно обтинають?» Який негатив зазвичай виплескують такі люди? Вони також шукають причин, щоб виправдати й захистити себе. Замість того щоб аналізувати, виправляти чи загладжувати свої помилки, вони доводять свою правоту, кажучи, наприклад, чому вони не зробили щось добре, які були причини, якими були об’єктивні чинники й умови та що вони зробили це не навмисно; вони використовують ці відмовки, щоб виправдати й захистити себе та досягти своєї мети – відмовитися від обтинання. Такі люди не визнають, що обтинання є правильним, і аналізують випадок обтинання з багатьма іншими людьми, намагаючись чітко пояснити справу перед усіма. Вони навіть поширюють такі ідеї: «Таке обтинання відіб’є в людей бажання виконувати свої обов’язки. Ніхто більше не захоче виконувати свої обов’язки. Люди не знатимуть, як діяти, і не матимуть шляху практики». Є навіть такі люди, які на словах бесідують про те, як вони приймають обтинання, а насправді використовують бесіду, щоб виправдати й захистити себе, змушуючи дедалі більше людей вірити, ніби Божий дім у своєму ставленні до людей зовсім не зважає на їхні почуття і що навіть за маленьку помилку можна отримати обтинання. Ті, хто схильний виплескувати негатив, ніколи не розмірковують над собою. Навіть зіткнувшись з обтинанням, вони не розмірковують над природою своїх помилок чи над тим, що їх спричинило. Вони не аналізують ці питання, а натомість послідовно сперечаються, виправдовуються й захищаються. Деякі люди навіть кажуть: «До того як мене обітнули, я відчував, що є шлях, яким можна йти. Але коли мене обітнули, я розгубився. Я більше не знаю, як практикувати чи як вірити в Бога, і не бачу шляху вперед». Вони також кажуть іншим: «Ви мусите бути дуже обережними, щоб вас не обтинали; це так боляче, наче з тебе здирають шар шкіри. Не йдіть моїм старим шляхом. Подивіться, що зі мною сталося після обтинання. Я застряг, не можу рухатися ні вперед, ні назад; усе, що я роблю, – неправильно!» Чи правильні ці слова? Чи є в них якась проблема? (Так. Вони виправдовуються й сперечаються, кажучи, що не зробили нічого поганого.) Яке послання передається через це виправдання та суперечку? (Вони кажуть, що Божий дім неправий, обтинаючи людей.) Дехто каже: «До обтинання я відчував, ніби в мене є шлях, а після обтинання не знаю, що робити». Чому ж вони не знають, що робити після обтинання? У чому причина? (Коли вони стикаються з обтинанням, то не приймають істину й не намагаються пізнати себе. Вони таять деякі уявлення й не шукають істину, щоб їх розв’язати. Через це вони залишаються без шляху. Замість того щоб шукати причину в собі, вони стверджують протилежне: нібито саме обтинання змусило їх збитися зі шляху.) Хіба це не зворотне звинувачення? Це ніби сказати: «Те, що я робив, відповідало принципам, але твоє обтинання мене ясно показує, що ти не даєш мені вирішувати справи згідно з принципами. То як же мені практикувати в майбутньому?» Ось що мають на увазі люди, які так говорять. Чи приймають вони обтинання? Чи приймають вони той факт, що припустилися помилок? (Ні.) Хіба це твердження насправді не означає, що вони знають, як безрозсудно чинити лихі вчинки, але коли їх обтинають і просять діяти згідно з принципами, вони не знають, що робити, і розгублюються? (Так.) Тож як вони діяли раніше? Коли хтось стикається з обтинанням, хіба це стається не тому, що він не діяв згідно з принципами? (Так.) Вони безрозсудно чинять лихі вчинки, не шукають істину й не діють згідно з принципами чи правилами Божого дому, тому й отримують обтинання. Мета обтинання – дати людям змогу шукати істину й діяти згідно з принципами, щоб вони більше не чинили безрозсудно лихих вчинків. Однак, зіткнувшись з обтинанням, ті люди кажуть, що більше не знають, як діяти чи як практикувати, – чи є в цих словах хоч якийсь елемент самопізнання? (Ні.) Вони не мають наміру ні пізнавати себе, ні шукати істину. Натомість вони мають на увазі: «Раніше я дуже добре виконував свої обов’язки, але відтоді як ти обітнув мене, ти вніс безлад у мої думки та збив з пантелику мій підхід до обов’язків. Тепер моє мислення ненормальне, і я не такий рішучий чи сміливий, як раніше, я не такий відважний, і все це через обтинання. Відтоді як мене обітнули, моє серце глибоко зранене. Тому я мушу сказати іншим, щоб вони були дуже обережними, виконуючи свої обов’язки. Вони не повинні виявляти свої недоліки чи оступатися; якщо вони оступляться, їх обітнуть, і тоді вони стануть боязкими й утратять запал, який колись мали. Їхній сміливий дух значно притупиться, а їхня юнацька відвага й бажання викладатися на повну зникнуть, залишивши їх боязкими й слабкими, такими, що бояться власної тіні, і з відчуттям, що все, що вони роблять, – неправильно. Вони більше не відчуватимуть Божої присутності у своїх серцях і почуватимуться дедалі більш віддаленими від Нього. Навіть молитви й волання до Бога здаватимуться такими, що залишаються без відповіді. Вони відчуватимуть, що не мають тієї ж життєвої сили, енергійності й миловидності, і навіть почнуть зневажати самих себе». Хіба це щирі слова, якими ділиться в бесіді людина з досвідом? Хіба вони справжні? Хіба вони повчають людей чи приносять їм користь? Хіба це не просто перекручування фактів? (Так, ці слова досить абсурдні.) Вони кажуть: «Не йдіть моїми слідами й не повторюйте мій старий шлях! Ви бачите, що зараз я поводжуся досить добре, але насправді я просто злякався після того обтинання і вже не такий вільний і розкутий, як раніше». Який вплив ці слова справляють на слухачів? (Вони роблять людей більш настороженими щодо Бога, змушуючи їх діяти обережно через страх обтинання.) Вони справляють саме такий негативний вплив. Почувши їх, люди подумають: «І не кажи! Одна маленька помилка – і тебе обтинають, і нічого не можна зробити, щоб цьому запобігти! Чому виконувати обов’язки в Божому домі так важко? Постійно говорять про істину-принципи – це справді виснажливо! Хіба не можна просто жити простим стабільним життям? Це не така вже й висока вимога чи надмірна надія, але чому цього так важко досягти? Я дуже сподіваюся, що мене не обітнуть. Я дуже боязка людина; зазвичай, коли люди дивляться на мене суворо й голосно говорять, моє серце починає калатати. Якщо я справді зіткнуся з обтинанням і слова будуть такими суворими, так аналізуватимуть факти, як я це витримаю? Хіба це не спричинить мені нічні жахіття? Усі кажуть, що обтинання – це добре, але я не бачу, у чому саме. Хіба та людина не злякалася? Якщо мене обітнуть, я теж злякаюся». Хіба не такий вплив справляють слова тих, хто виплескує негатив? Цей вплив позитивний чи негативний? (Негативний.) Ці негативні твердження можуть завдати величезної шкоди тим, хто готовий прагнути до істини! Тож скажіть Мені, хіба ті, хто часто виплескує негатив і поширює смерть, – не слуги сатани? Хіба вони не ті люди, що заважають роботі церкви? (Так.)

Деякі люди діють за власними ідеями й порушують принципи. Після обтинання вони відчувають, що, незважаючи на таку важку працю й заплачену ціну, їх усе одно обітнули, тому їхні серця сповнюються непокорою, і вони не приймають розвінчування чи аналізу. Вони вважають, що Бог неправедний і що Божий дім несправедливий до них, оскільки така корисна й талановита людина, як вони, що стільки страждає і платить таку високу ціну, не отримує похвали від Божого дому й навіть зазнає обтинання. З їхньої непокори народжуються образи, і вони виплескуватимуть свій негатив: «Як на мене, немає нічого важчого за віру в бога; справді важко отримати якісь благословення й насолодитися благодаттю хоч трішки. Я заплатив таку високу ціну, але мене обітнули за те, що я погано зробив одну річ. Якщо така людина, як я, не справляється із завданням, то хто взагалі зможе? Хіба бог не праведний? Чому ж я не можу визнати його праведність? Чому праведність бога так не відповідає людським уявленням?» Вони не аналізують, що вони зробили всупереч принципам і які розбещені характери виявили. У них не тільки немає навіть натяку на каяття чи покору – вони навіть відкрито судять і чинять опір. Почувши таку їхню заяву, більшість людей починає їм дещо співчувати й потрапляє під їхній вплив: «Це правда, чи не так? Вони вірили в Бога двадцять років і однаково зіткнулися з таким обтинанням. Якщо людина, яка вірила двадцять років, не обов’язково може бути спасенна, то в таких людей, як ми, ще менше надії». Хіба їх не отруїли? Щойно негатив виплеснуто, отрута посіяна, як насінина, посаджена в людські серця, що вкорінюється, проростає, розквітає й плодоносить у їхніх умах. Не встигають люди й оком змигнути, як вони вже отруєні, і в них виникає опір і нарікання на Бога. Коли тих людей обітнули, вони стають непокірними Богові й невдоволеними тим, як Божий дім із ними розібрався. Замість ставлення покаяння та сповіді вони сперечаються, виправдовуються й захищаються. Вони повсюди розповідають, скільки труднощів пережили, яку роботу звершили та які обов’язки виконали за багато років віри, і ось замість отримання нагороди вони стикаються з обтинанням. Вони не тільки не можуть через обтинання розпізнати власну розбещеність і помилки, яких припустилися, а й поширюють ідею, ніби те, як Божий дім із ними повівся, є несправедливим і нерозумним, що з ними не повинні були так поводитися, а оскільки з ними повелися саме так, то Бог не є праведним. Причина, з якої вони виплескують цей негатив, полягає в тому, що вони не можуть прийняти обтинання чи той факт, що вони припустилися помилок, і тим більше не приймають і не визнають того факту, що завдали шкоди життю-входженню братів і сестер та роботі церкви. Вони вважають, що діяли правильно, і що це Божий дім був неправий, обтинаючи їх. Виплескуючи негатив, вони хочуть сказати людям, що Божий дім несправедливий у своєму ставленні до людей: щойно хтось робить помилку, Божий дім використовує це як зброю проти нього, вхопившись за цю проблему й безжально його обтинаючи, аж доки той не стане покірним і не думатиме, що не зробив жодного внеску, доки в нього більше не буде нікого, хто його обожнює, доки він більше не цінуватиме себе й не наважуватиметься просити в Бога нагороди, – тільки тоді Божий дім досягне своєї мети. Їхня мета у виплескуванні цього негативу – змусити більше людей стати на їхній захист, щоб більше людей зрозуміло «правду щодо цього питання» й побачило, скільки страждань вони пережили за багато років віри в Бога, наскільки значним був їхній внесок і наскільки вони кваліфіковані, і які вони досвідчені віряни. Цим вони хочуть змусити інших стати на їхній бік у спільному протистоянні правилам Божого дому та обтинанню, якого Божий дім завдав їм. Хіба це за своєю природою не є перетягуванням людей на свій бік? (Так.) Їхня мета у виплескуванні негативу в такий спосіб – перетягнути людей на свій бік і ввести їх в оману, і вони заважають роботі церкви, щоб дати вихід своєму обуренню. Незалежно від того, який вплив це зрештою справить на людей, коли вони виплеснуть свій негатив, вплив і наслідок полягають у тому, що людей вводять в оману й турбують, що їм завдається шкода. Це не повчально. Це негативний вплив.

Коли люди стикаються з обтинанням, це, по суті, і є ті види негативу, які вони виплескують. Вони не можуть прийняти обтинання, у їхніх серцях – невдоволення й непокора, і вони не можуть прийняти це від Бога. Їхня перша реакція – не шукати істину стосовно обтинання, не розмірковувати над собою, не пізнавати й не аналізувати себе, щоб побачити, що саме вони зробили не так, чи відповідали їхні дії принципам, чому Божий дім їх обтинав і чи було таке ставлення до них через особисту образу, чи воно було справедливим і розумним. Їхня перша реакція – не шукати цього, а натомість покладатися на свою кваліфікацію, пережиті труднощі та витрати, щоб протистояти обтинанню. Коли вони так чинять, усе, що виникає в їхніх серцях, неодмінно буде негативним, без чогось позитивного. Отже, коли вони бесідують про свої почуття й розуміння після обтинання, вони, безсумнівно, виплескують негатив і поширюють уявлення. Виплескування негативу й поширення уявлень слід негайно зупиняти й обмежувати, а не потурати їм та ігнорувати. Ці негативні речі перешкоджатимуть, заважатимуть і шкодитимуть життю-входженню кожної людини, і вони не можуть відігравати позитивну роль, а тим більше не можуть надихнути людей на вірність Богові чи на вірне виконання своїх обов’язків. Тому, коли такі люди виплескують негатив, вони заважають церковному життю і їх слід обмежити.

3. Виплескування негативу, коли завдано шкоди репутації, статусу та інтересам

Окрім виплескування негативу після відсторонення чи обтинання, у яких ще ситуаціях люди виплескують негатив? (Коли завдано шкоди інтересам людей і вони відчувають, що зазнали втрати.) (Деякі люди виконували свої обов’язки багато років, але коли вони захворюють або на їхні сім’ї звалюються лиха, вони кажуть: «Що я здобув від віри в Бога за стільки років?») Поширена «коронна фраза» тих, хто випромінює негатив, – це «Що я здобув?». Які ще є ситуації? (Деякі люди не тільки не досягають результатів у своїх обов’язках, а й часто роблять помилки, тому вони кажуть: «Чому Бог просвіщає інших, а не мене? Чому Бог дав їм такий хороший рівень, а мій рівень такий низький?» Замість того щоб розмірковувати над власними проблемами, вони перекладають відповідальність на Бога, кажучи, що Бог не просвітив і не скерував їх, а потім продовжують нарікати на Бога.) Вони стверджують, що Бог несправедливий, запитуючи, чому інших Він просвіщає й дарує благодать іншим, а не їм, бурмочучи про те, чому вони не досягають результатів у своїх обов’язках, – вони нарікають. Ви навели хороші приклади. Ще є? (Деякі люди сповнюються обуренням, коли їхні обов’язки коригують, запитуючи, чому це сталося, і підозрюючи, що лідери і працівники націлилися на них і створюють їм труднощі.) Вони відчувають, що Божий дім дивиться на них зверхньо? (Так.) Деяких людей, які не виконують справжньої роботи, відсторонюють і відсіюють, і вони відчувають, що їхній репутації та статусу завдано шкоди. Щоб вилити своє невдоволення, вони завжди нишком буркочуть: «Я вірю в бога недовго, моя здатність до сприймання погана, і рівень у мене низький. Я не дотягую до інших. Якщо вони кажуть, що я нездатний, то, мабуть, так і є!» На словах вони визнають свої недоліки, але насправді намагаються повернути втрачені блага, невпинно буркочучи й говорячи речі, щоб викликати в людей співчуття й змусити їх відчути, що Божий дім несправедливий. Щойно їхнім інтересам завдано шкоди, вони починають упиратися й завжди сподіваються відшкодувати свої збитки та отримати компенсацію. Якщо цього не стається, вони втрачають віру в Бога й більше не знають, як у Нього вірити, кажучи таке: «Раніше я думав, що вірити в бога – це чудово, і що бути лідером або працівником у церкві, безумовно, принесе великі благословення. Я ніколи не очікував, що мене відсторонять і відсіють, і що інші мене відкинуть. Подумати тільки, що таке могло статися в божому домі! Не всі, хто вірить у бога, обов’язково є хорошими людьми, і не все, що робить божий дім, представляє бога чи справедливість». Яка природа таких тверджень? Їхні слова виражають напад і прямо, і непрямо. Вони несуть суд і опір. На поверхні вони, здається, націлені на певного лідера чи церкву, але насправді у своїх серцях вони спрямовують ці слова на Бога, Його слова та адміністративні постанови й правила Його дому. Вони просто дають вихід своєму обуренню. Чому вони дають вихід своєму обуренню? Вони відчувають, що зазнали втрати; у своїх серцях вони відчувають несправедливість і невдоволення, і вони хочуть випросити щось і отримати компенсацію. Хоча негатив, який виплескують такі люди, не становить значної загрози для більшості, ці мерзенні слова, як настирливі мухи чи клопи, створюють помірну заваду для умів людей. Більшість людей відчуває відразу й огиду, почувши ці слова, але неминуче знайдуться ті, хто з ними одного поля ягода, ті, хто має такі ж характери, сутності й схильності, хто з ними з одного гнилого тіста, кого вони схиляють на свій бік та турбують. Це неминуче. Ба більше, деякі люди малого духовного зросту, яким бракує розрізнення, можуть бути стурбовані цими негативними зауваженнями, і це може вплинути на їхню віру в Бога. Ці люди й так не знають, для чого саме вірити в Бога, їм незрозумілі істини видінь, і їхня здатність сприймати істину теж низька. Почувши ці негативні твердження, вони з великою ймовірністю мимоволі їх приймуть і так зазнають їхнього впливу. Ці слова – отрута. Їх легко можна посіяти в людських серцях. Щойно людина прийме ці негативні зауваження, то, коли Божий дім просить її виконати обов’язок, вона відповідає байдужістю. Коли Божий дім просить її про співпрацю в якомусь завданні, вона млява. Вона візьметься за нього, тільки якщо їй захочеться; в іншому разі – не візьметься, і завжди з різними причинами й відмовками. До того як вона почула ті негативні зауваження, у її вірі в Бога була певна щирість, і вона мала дещо позитивне, ініціативне ставлення до виконання своїх обов’язків. Але, почувши ті негативні зауваження, вона стає байдужою, і до своїх братів і сестер вона теж ставиться холодно. Вона ставиться до них насторожено. Коли церква доручає їй виконати обов’язок, вона постійно ухиляється й неодноразово відмовляється, виявляючи велику пасивність. Раніше вона вчасно відвідувала зібрання, але, почувши ті зауваження, вона починає відвідувати їх нерегулярно – приходить, коли в неї гарний настрій, а коли ні – не приходить. Якщо вдома трапляється щось неприємне, вона хвилюється, що може статися якесь лихо, тому відвідує більше зібрань і читає більше Божих слів. Якщо вона в захваті, щаслива й зворушена після читання Божих слів, вона навіть пожертвує трохи грошей. Але щойно вдома все заспокоюється, вона знову перестає відвідувати зібрання. Коли брати й сестри намагаються побесідувати з нею в надії підтримати її, вона знаходить відмовки, щоб відмовитися; а коли брати й сестри приходять до неї додому, вона не відчиняє двері, навіть коли очевидно, що вона вдома. Що тут відбувається? На неї вплинули ті негативні зауваження – її отруїли, і вона вважає, що віряни в Бога ненадійні. Спочатку вона дуже довіряла цим людям, і, читаючи Божі слова, думала: «Це Божі слова, ці люди – мої брати й сестри, це Божий дім – як чудово!» Але, почувши негативні зауваження, поширювані певними людьми, вона змінилася. Хіба на неї не вплинули? Хіба її життю-входженню не завдано шкоди? (Так.) Хто на неї вплинув? Люди, які виплескують негатив, ті, хто зробив ті зауваження. Якщо людина ще не заклала міцного фундаменту на істинному шляху або не їла й не пила Божих слів до такої міри, щоб розуміти істину, на неї легко можуть вплинути негативні речі. І особливо ті, хто не має здатності сприймати істину, а просто спостерігає за тенденціями, ситуацією та поверховими явищами, – на них ще легше впливають негативні слова. Особливо, коли вони чують, як люди говорять такі облудні речі, як: «Божий дім не обов’язково справедливий, і не все, що робить божий дім, є позитивним», їхня настороженість зростає ще більше. Твердження, яке відповідає істині, не завжди легко приймається, але негативне твердження, абсурдне твердження, твердження, яке суперечить істині, – вони надто легко можуть укорінитися в людських серцях, і вирвати їх нелегко. Людям так важко прийняти істину й так легко прийняти облуду!

Деякі люди з поганою людськістю надають великого значення власному престижу, славі, плотським насолодам, а також особистому майну та інтересам. Коли їхній репутації, статусу та безпосереднім інтересам завдано шкоди, вони не приймають цього від Бога, не приймають середовища, яке Бог для них організував, і не можуть відпустити ці речі та знехтувати особистою вигодою й втратами. Натомість вони використовують різні можливості, щоб виплеснути своє невдоволення й непослух, виплеснути свої негативні емоції, унаслідок чого деякі люди сильно страждають. Тому, коли такі люди виплескують негатив, церковні лідери повинні насамперед оперативно розібратися в ситуації та своєчасно зупинити й обмежити цих людей. Звісно, церковні лідери також повинні ініціативно розвінчувати цих людей і бесідувати з братами й сестрами про те, як їх розрізняти, чому вони говорять ці негативні й абсурдні речі, а також як ставитися до цих слів і розрізняти їх, щоб не бути введеними в оману й не зазнати від них тяжкої шкоди. Необхідно вміти розрізняти й аналізувати таких людей, і завдяки цьому уникати й відкидати їх, і більше не піддаватися їхній омані. Це робота, яку повинні виконувати церковні лідери. Звісно, якщо звичайні брати й сестри виявляють таких людей і розрізняють їхню людськість-сутність, вони також повинні триматися від них подалі. Якщо ти не маєш достатньої здатності чинити опір або духовного зросту, щоб підтримати їх, допомогти їм і змінити їх, і ти відчуваєш, що не можеш протистояти їхнім негативним зауваженням і словам невдоволення й непослуху, найкращий підхід – триматися подалі. Якщо ти відчуваєш, що ти дуже сильний, маєш певний духовний зріст, можеш розрізняти й не піддаватися впливу, що б хто не говорив, що, яким би сильним не був негатив, який вони виплескують, це не змінить твоєї віри в Бога, що ти можеш розрізняти таких людей, а також можеш розвінчувати й зупиняти їх, коли вони виплескують негатив, – тоді тобі не потрібно уникати таких людей чи остерігатися їх. Але якщо ти відчуваєш, що не маєш такого духовного зросту, то спосіб і принцип поводження з такими людьми – триматися від них подалі. Чи легко цього досягти? (Так.) Дехто каже: «Чи можна мені терпіти, зносити й прощати їх?» Це теж добре, і це не неправильно, але це не найважливіша й не найкраща практика. Скажімо, ти зносиш, терпиш їх і потураєш їм, і врешті-решт вони вводять тебе в оману й перетягують на свій бік. І припустімо, що, як би Божий дім не забезпечував і не підтримував тебе, ти цього не відчуваєш; або коли ти читаєш Божі слова, на тебе часто впливають їхні думки й зауваження, і щойно ти думаєш про щось сказане ними, це впливає на твій розум, і ти не можеш продовжувати читати. І коли брати й сестри бесідують про своє розуміння істини – особливо коли вони бесідують про розрізнення зауважень таких людей, – на тебе знову впливають їхні слова, схиляють тебе в інший бік, спричиняючи безлад у твоєму розумі. Якщо це так, то ти повинен триматися подалі від таких людей. Твоя терпимість і зносливість будуть неефективними й не є найкращим способом захисту від таких людей. Скажімо, твоя терпимість і зносливість – це не замаскована зовнішня поведінка, а радше ти справді маєш достатній духовний зріст, щоб протистояти таким людям. Що б вони не говорили, навіть якщо ти мовчиш, ти однаково можеш розрізняти їх у своєму серці; ти можеш виявляти до них терпіння й ігнорувати їх, але будь-які негативні слова чи слова нерозуміння й нарікання на Бога, які вони говорять, анітрохи не вплинуть на твою віру в Бога, ані на твою вірність у виконанні свого обов’язку, ані на твою покору Богові. У такому разі ти можеш терпіти й зносити їх. Який принцип практики терпимості й зносливості? Не зазнавати шкоди. Ігноруй їх, нехай говорять, що хочуть, – зрештою, такі люди просто нерозумні скандалісти, і вони безсоромно вперті. Як би ти не бесідував із ними про істину, вони її не приймуть; вони від дияволів і сатани, і бесідувати з ними марно. Тому, перш ніж Божий дім вичистить їх і розбереться з ними, якщо ти маєш духовний зріст, щоб терпіти й зносити їх, не зазнаючи шкоди, це найкраще. Чи ви зазвичай дотримуєтеся цього принципу терпимості й зносливості? Ви миритеся з усілякими людьми, але іноді ви необережні й вас трохи можна ввести в оману; потім ви усвідомлюєте це, відчуваєте себе в боргу перед Богом, молитеся кілька днів, і ваш стан змінюється, і ви наближаєтеся до Бога. Здебільшого ви можете чітко бачити, що такі люди ні на що не здатні й що вони від дияволів. Хоча ти можеш нормально з ними спілкуватися, внутрішньо ти віддалений від них і відчуваєш до них огиду. Що б вони не говорили, які б негативні зауваження та погляди не висловлювали, ти пропускаєш це повз вуха, ігноруєш і думаєш: «Кажи, що хочеш. Я тебе розрізняю. Я просто не спілкуюся з такими, як ти». Це той принцип, якого ви дотримуєтеся здебільшого, маючи справу з такими питаннями? Це теж непогане досягнення; це нелегко й вимагає розуміння деяких істин і певного духовного зросту. Якщо ти не маєш навіть такого рівня духовного зросту, то ти не зможеш бути непохитним й не виконуватимеш свій обов’язок добре.

4. Виплескування негативу, коли руйнується бажання здобути благословення

Виплескування негативу має ще один прояв. Дехто каже: «Я вірю в Бога стільки років, і що я здобув?» Коли такі люди виплескують негатив, головне, що вони кажуть, – це: «Що я здобув?», маючи на увазі, що вони нічого не здобули. Вони вважають, що, віруючи в Бога, особливо важко отримати якісь блага чи благословення від Божого дому чи Бога, і що люди мусять офірувати величезну любов, мати неймовірну витримку й не прагнути швидких результатів. Що ж до Божих слів, які розвінчують, обтинають і переплавляють людей та очищують їхню розбещеність, то вони вважають, що це лише поверхова пишномовна риторика, якій не можна цілковито довіряти; вони думають, що якщо практикуватимуть згідно з Божими словами, то справді зазнають великої втрати. Вони думають, що отримання благ і переваг та реалізація їхніх прагнень і бажань – це найважливіше в усі часи, а те, чи практикують вони істину, зовсім не є вирішальним; вони вважають, що достатньо не чинити зла, і тоді церква їх не відсіє. Як почувається більшість людей, почувши ці негативні слова? Чи схвалюють вони ці слова в душі та погоджуються з ними, чи відчувають до них певну зневагу й вважають цих людей егоїстичними, ницими, нечестивими й мерзенними, і чи можуть вони розрізнити, розвінчати й обмежити їх, не даючи їм далі поширювати негатив і смерть? Чи відчуває більшість людей відразу до таких негативних слів і засуджує їх, чи їх можна ввести в оману, і вони стануть негативно налаштованими? Дехто, почувши ці слова й бачачи, що такі люди з порожніми руками, думає: «Хіба це не правда! Я теж нічого не здобув. У Божому домі я лише тричі на день їм, постійно зайнятий і насправді нічого іншого не здобув». Чи є у вас такі думки? Чи відчуваєте ви те саме? Ті, хто розуміє істину, скажуть: «Що означає “нічого не здобув”? Ми так багато здобули від Бога! Ми почали розуміти стільки істин!» Але дехто може не погодитися з ними, кажучи: «Казати, що ми здобули “так багато”, здається не дуже реалістичним. Ми просто отримали трохи благодаті, деякі можливості виконувати свої обов’язки, зрозуміли деякі доктрини про те, як жити по-людськи, зустріли багатьох братів і сестер із різних місць і познайомилися з ними, і значно розширили свій кругозір. Це можна вважати лише невеликим здобутком». До якої із цих категорій ви належите? Є люди в усіх цих категоріях, чи не так? (Так.) Ми обговоримо це з двох точок зору. По-перше, поговорімо про те, що відбувається з тими, хто вірить у Бога завжди заради отримання благодаті: чи вірять вони в Бога, щоб прагнути до здобуття істини й досягти спасіння? (Ні, вони вірять заради отримання благословень.) Тоді хіба Бог дав їм мало благодаті, захисту, доброти, просвітлення й освічення? (Бог дав їм багато цього.) Можна сказати, що кожна людина, яка вірить у Бога, отримала Божий захист. Чи є Божий захист конкретним? Чи є якісь реальні приклади цього з життя? Який захист отримали люди? (Відносно очевидний вид захисту полягає в тому, що, повіривши в Бога, ми більше не піддаємося впливу нечестивих тенденцій світу. Ми не впадаємо в занепад і не прагнемо до тих нечестивих речей, як-от ходіння в нічні клуби, куріння, вживання алкоголю тощо. Принаймні ми не вплутуємося в ці речі, і я вважаю, що в цьому плані ми досить захищені.) Це дуже відчутний аспект, який люди можуть бачити й особисто переживати на власному досвіді. Не піддаватися впливу й омані нечестивих тенденцій світу, жити як людина й жити в межах нормальної людськості, маючи людську подобу, – це практичний приклад і доказ Божого захисту. А є ще щось? (Те, що злі духи не заважають і можна жити під Божим захистом.) Це також практичний приклад. Чи мала більшість людей такий досвід? Чи можете ви збагнути сенс, що криється в цьому? Дехто каже: «Невіруючим теж не заважають злі духи. Скільком невіруючим заважають злі духи?» Це правильне твердження? Чи відчуваєте ви, що це твердження відповідає фактам? (Чимало моїх однокласників страждало від завад злих духів. Дехто переживав сонний параліч, а інші чули голоси. Вони не вірять у Бога й не знають, що відбувається. Вони скрізь шукають лікування, але не можуть вилікуватися, живуть у страху й жаху; це болісно. Однак, оскільки я вірю в Бога з дитинства, я ніколи не страждав від таких завад і мук. Більшу частину часу моє серце почувається відносно спокійним і мирним.) Істинно віруючі в Бога не мають такої турботи. Ми не хвилюємося, що нас уразить істерія або що нам заважатимуть чи нас опанують злі духи; ми не боїмося, бо з нами Бог. Крім того, у реальному житті невіруючі постійно говорять про читання по обличчю, феншуй і ворожіння – на Заході є навіть астрологія. Деякі люди поклоняються відомим статуям Будди, злим духам та ідолам, а деякі ні, але незалежно від того, роблять вони це чи ні, усі вони певною мірою зазнають впливу й обмежень від цих речей. Наприклад, перш ніж вийти з дому, вони мусять трохи поворожити, щоб побачити, який напрямок сприятливий, а який – ні. Відкриваючи магазин, вони визначають, яке положення прилавка принесе гроші, а яке – ні, які речі розмістити в магазині та яким ідолам поклонятися, щоб привабити багатство, і де розмістити певні речі, щоб не порушити феншуй. Переїжджаючи, вони мусять визначити сприятливий час для переїзду, щоб забезпечити майбутнє процвітання сім’ї та уникнути нещасних випадків, і визначити, який час є несприятливим. Навіть студенти зазнають впливу цих вірувань, коли складають вступні іспити. У день іспиту вони уникають слів, що означають невдачу, і натомість мусять говорити такі слова, як «відмінно» та «успіх». Кожен аспект життя – від відвідування дітьми школи до повсякденного життя батьків, заробляння грошей, переїзду, пошуку роботи, а також шлюбів дітей тощо – зазнає впливу так званого феншую, долі та інших ідей. Отже, коли люди зазнають впливу цих речей, що їх обмежує? Їх обмежують злі духи; усе це контролюється злими духами. Тоді чому люди поклоняються цим злим духам? Чому вони зазнають впливу цих речей? Чому в такій простій справі, як переїзд, люди мусять завжди роздумувати над тим, який час сприятливий для переїзду, а який – ні, що сприятливо перевезти першим, а що – ні? Чому вони завжди мусять враховувати ці речі? Вони мусять їх враховувати, бо якщо вони цього не робитимуть, то злі духи діятимуть, мучитимуть і катуватимуть їх. Що ви бачите із цих справ? Усе людство живе під контролем злих. Хто такі злі? Більші злі – це сатана і дияволи, а менші злі – це злі духи в різних місцях, які контролюють різні раси людей. Кожен аспект людського життя обмежується й контролюється цими злими духами. Навіть під час будівництва будинку, при встановленні головної балки, люди вішають червону тканину й запускають петарди на удачу, а всі будівельники одягають червоний одяг, щоб принести фінансове процвітання й уникнути нещасних випадків. Щодо всього цього існують певні вимоги й вислови, а також табу, і вони мусять уникати табу й дотримуватися цих висловів. Наприклад, деякі люди часто стикаються з труднощами, і справи в них ідуть недобре: вони втрачають роботу, їх кидають дружини, і вдома нічого не залишається. Вони навіть не можуть виплатити іпотеку за будинок, і здається, ніщо не йде як слід. Вони не зробили нічого поганого, то чому з ними таке трапляється? Не маючи інших варіантів, вони вдаються до поклоніння неправдивим богам і злим духам або терміново шукають когось, хто перевірить їхній феншуй, щоб змінити їхню удачу, і після цього справи поступово починають іти добре. Раніше вони в це не вірили, але тепер, коли виникають проблеми, вони щиро поклоняються неправдивим богам і злим духам, і перш ніж щось зробити, мусять звернутися до віщування чи ворожіння. Хіба таке життя не виснажливе? (Так.) Це вкрай втомлює! Хоча вони й хочуть, але не можуть жити вільно й спокійно або уникнути обмежень цих висловів і правил. Якщо вони порушують ці правила, злі духи діють і заважають їм, і вони насильно підкорені цими злими духами й мусять щодня поклонятися їм, щоб їхнє життя йшло гладко. Однак ті, хто вірить у Бога, не обмежені цими феодальними забобонами чи діями злих духів. Вони можуть переїжджати чи йти, куди їм заманеться, не уникаючи жодних табу. У материковому Китаї Комуністична партія завжди гнобить і переслідує релігійні вірування. Якщо віруючий більше не може жити в якомусь місці, він мусить швидко переїхати, чи потрібно йому для цього обирати сприятливий день чи годину або чомусь поклонятися? Ні. Вони моляться Богу, і Бог їх захищає. Усе в Божих руках – вони не зв’язані цими речами. Щоразу, коли вони хочуть щось з’їсти або вийти з дому, чи потрібно їм звертатися до календаря або дивитися, чи не порушує це якесь табу? Ні, вони моляться Богу, і все в Божих руках. Коли люди живуть під Божим пануванням і володарюванням, під Божим захистом і керівництвом, злі духи й нечисті демони, великі й малі, тримаються осторонь; вони не наважуються діяти проти тих, хто вірить у Бога. Хіба ці люди не захищені? Хіба вони не живуть вільно й легко? (Так.) Чи велика ця благодать? (Так.) Незалежно від того, здобув ти істину чи ні, доки ти щиро віриш у Бога, ти є людиною, напередвизначеною й обраною Богом, і коли ти приходиш перед Бога, Він захищає тебе ось так, дозволяючи тобі насолоджуватися такою благодаттю. Яка це величезна благодать! Твоя особиста безпека й усі твої пересування перебувають у безпеці, Бог бере на Себе відповідальність за них і захищає їх, тому тобі не потрібно хвилюватися. Більшу частину часу люди навіть не моляться й не думають свідомо: «Я помолюся Богу й попрошу Бога захистити мене. Сподіваюся, усе буде добре й нічого поганого не станеться». Тобі навіть не потрібно молитися. Доки у твоєму серці є просте переконання: «Я вірю в Бога; усе в Божих руках», – Бог діятиме. Люди насолоджуються такою величезною Божою благодаттю – хіба це малий здобуток? (Це досить великий здобуток.) Бог – один-єдиний Володар у світі. Твоє життя й усе, що ти маєш, – у Божих руках, у руках цього Володаря, твоє серце почувається мирним, стійким і спокійним, і тобі не потрібно ні про що хвилюватися. Незалежно від того, скільки ти знаєш про Бога чи скільки істин розумієш, ти можеш бути абсолютно впевненим у цьому у своєму серці. Усе в Божих руках. Якщо у віруючих у Бога є місце для Нього в серцях і вони розуміють істину, злі духи не наважуються заважати, шкодити їм чи наближатися до них. Отже, віруючим не потрібно вдаватися до цих непотрібних процесів. Це така величезна благодать – як ти можеш досі казати, що нічого не здобув від віри в Бога? Хіба в тебе немає совісті? Не дивлячись ні на що інше, сама лише заява про те, що людина нічого не здобула, доводить цілковиту відсутність совісті й те, що совість людини вкрай зіпсована; про решту й говорити не варто.

Бог безкорисливо дарує людям істину й життя, даючи їм Свої слова й нічого не просячи натомість. Хоча люди можуть відчувати, що їхній духовний зріст ще незрілий, що вони не зрозуміли багато істини й не можуть чітко висловити те небагато, що розуміють, але власне ці речі, які Бог їм дав, ця прихильність і любов – яка ж це величезна благодать! Бог дав людям найдорогоцінніші речі; люди отримали від Бога найцінніші речі у світі. Відчував ти це чи ні, Бог уже дав їх людині. На що людям ще скаржитися? Чи гідні вони це отримувати? Обрані Богом люди – найщасливіші люди у світі. Тебе обрав і вибрав Бог; ти – одна з найщасливіших і найудачливіших людей у світі. Як ти можеш казати, що нічого не здобув? Ти став однією з найщасливіших і найудачливіших людей, тому що Бог обрав і вибрав тебе, і тому злі духи й нечисті демони не наважуються наблизитися до тебе. Дехто запитує: «Чи означає це, що мій статус та ідентичність стали почесними?» Чи можна так сказати? Не можна, бо все це завдяки Божій любові та Божим діям. Люди так багато здобули! Лише в цьому житті люди здобули так багато; як узагалі люди придатні отримати все це? Деякі віруючі в Бога зовсім не прагнуть до істини й однаково продовжують казати: «Що я здобув за багато років віри в Бога?» Хіба ти не можеш порахувати сам? Ти знаєш у своєму серці, чи розумієш ти істину, наскільки менше зла ти вчинив, і тим більше ти знаєш у своєму серці, скількома благодатями ти насолодився. Якби ти чітко усвідомлював це у своєму серці, ти б не говорив таких безсовісних речей. Дехто також каже: «Божий дім ще й забезпечує мене їжею, одягом і житлом». Хіба це не дрібниця порівняно з Божою благодаттю та захистом? Хіба це взагалі варто згадувати? Однак люди із совістю відчувають, що хоча це й не варто згадувати, це однаково є частиною Божої благодаті. Божа благодать незмірна; Бог так багато дав людям! Що ж до цих матеріальних речей, то з Божої точки зору, Він їх навіть не рахує.

Один аспект Божих дій – це захист людей, а інший – ведення їх на шлях спасіння, щоб вони могли спастися. Люди насолоджувалися цією прихильністю Бога та Його любов’ю до них, і Бог дарував їм рясну благодать! Крім того, є щось найважливіше: істина, яку Бог дарував людям, а саме слова, яких ніхто в людській історії, у жодну епоху, ніколи не чув і не отримував. Незалежно від того, скільки разів Бог створював людство, Він ніколи не виконував цієї роботи й не промовляв цих слів. Усі таємниці, пов’язані з людством, те, що люди можуть витримати, осягнути й зрозуміти, – Бог усе це вам розповів. Чи можна виміряти ці таємниці, ці істини якоюсь величиною? Їх неможливо виміряти; люди не зможуть вичерпати насолоду від них за багато життів. Чому Я так кажу? Тому що ці слова від Бога є основою для існування людей, і вони можуть існувати вічно. Якщо тобі справді пощастить вижити й жити вічно, то ці слова й істини від Бога зможуть забезпечувати тебе вічно. Що означає «вічність»? Це означає не бути обмеженим часом, бути безмежним. Якщо тлумачити це буквально, то це означає не мати кінця – жити вічно, як і Сам Бог. Ці слова й істини від Бога можуть існувати до того часу. «Той час» – це поняття й визначення часу, виражене людською мовою, але насправді воно означає «невизначено довго». Скажіть Мені, чи велика цінність цих слів від Бога? Вона неймовірно велика! Якщо ти не прагнеш до них, то це твоя втрата; це твоя дурість. Але якщо ти прагнеш до них, ці слова мають для тебе цінність, що виходить далеко за межі лише цього життя; вона простягається у вічність. Вони завжди будуть дієвими й корисними для тебе, і вони матимуть цінність і значення назавжди, забезпечуючи тебе вічно. Якщо ти зрозумієш ці слова, здобудеш їх і житимеш за ними, ти зможеш жити вічно. Простіше кажучи, ти житимеш вічно, не скуштувавши смерті. Хіба це не те, про що мріють люди? Минуть незліченні епохи, помруть незліченні люди, а ти однаково житимеш. Завдяки чому ти житимеш? Саме завдяки Божим словам, завдяки істині ти будеш придатним жити так і далі. Що ти робитимеш із цим безперервним життям? Ти маєш Боже доручення, Боже керівництво, а також маєш місію. Яка твоя місія? Бог хоче, щоб ти, живучи Його словами, прославляв Його й був Його свідченням. У цьому цінність Божих слів. Цінність і значення істини та слів, які люди чують, з якими стикаються і які переживають у цей період, існуватимуть вічно. Чому вони існуватимуть вічно? Ці Божі слова – не теологія, не теорія, не гасло й не якесь знання, а слова життя. Доки ти здобуваєш ці слова, живеш за ними й виживаєш завдяки їм, Бог дозволить тобі жити далі й не дасть тобі померти. Тобто Він не знищить тебе й не забере твоє життя – Він дозволить тобі жити далі. Хіба це не велике благословення? (Так, велике.) Через ці слова Бог хоче, щоб ти скуштував це благословення в цьому житті й отримав його у світі прийдешньому. Це Божа обітниця. З огляду на величезну обітницю, яку Бог дав людству, чи багато люди отримали? (Так.) Бог дав таку велику обітницю людству, зробивши її відомою всім. Він розповів тобі про неї, дозволяючи тобі прийти й узяти її вільно. Тобі не потрібно жертвувати своїм життям чи віддавати все своє майно; тобі потрібно лише слухати Божі слова й діяти згідно з Божими вимогами та Його бажаннями, і ти зможеш отримати цю обітницю від Бога. Хіба Бог не дав багато людству? Зараз ти на шляху до отримання цієї обітниці: хоча ти ще не отримав її повністю, хіба ти мало отримав? Дивлячись на обітницю, яку Бог дарував людству, люди отримали чимало. Вони здобули значну перевагу; вони нічого не втратили й не зазнали жодних збитків. Вони лише вклали трохи часу, і, можливо, їхня плоть мусила дещо погарувати. Можливо, вони пожертвували якимось особистим домашнім щастям, особистими плотськими уподобаннями й бажаннями, відмовилися від деяких власних прагнень, інтересів, бажань тощо. Однак, порівняно з розумінням істини, досягненням спасіння й отриманням Божої обітниці всі ці особисті перспективи, цілі та прагнення не варті згадки, бо вони можуть лише привести тебе до пекла, і Бог не дасть тобі за них Своєї обітниці. Навпаки, коли люди вкладають обмежену кількість часу, ціну, яку вони готові й здатні заплатити, зрештою вони починають розуміти істину й осягають деякі таємниці, принципи життя по-людськи, певні сутності та першопричини всіх подій і речей тощо, яких людство не розуміло від створення світу Богом. Що ще важливіше, вони здобувають деякі знання про Бога й здатні боятися Його. Здобувши все це, хіба не варто заплатити таку ціну? Які в людей бувають образи? Чому вони кажуть, що нічого не здобувають від віри в Бога? Хіба їхня совість не стала вкрай зіпсованою? Ти здобув так багато, але й досі не задоволений. Чого ще ти хочеш? Чи був би ти задоволений, якби тебе зробили президентом або мільярдером? Якби Бог дав тобі такі речі, то ти не був би обраний Богом. Бог не хоче здобувати таких людей.

Люди завжди кажуть, що нічого не здобули від віри в Бога, і це свідчить про те, що їм бракує совісті, будь-якої здатності до сприймання істини, що вони не прагнуть до істини й мають винятково погані моральні якості. Такі люди не мають чистого сприйняття того, що робить Бог, чого Бог вимагає від людей і, зокрема, що Бог дарував людям. Зрештою, коли трапляється щось, що їх трохи засмучує, надлишок стримуваного гніву миттєво вибухає: «Що я здобув від віри в Бога? Моя плоть так багато страждала. Я виконував усі обов’язки, які доручала мені церква. Як би важко чи втомливо не було, я ніколи не скаржився; якими б великими не були труднощі, я ніколи нічого не казав. Я ніколи не висував жодних вимог до Божого дому. Що я здобув за свою велику любов і вірність? Якщо навіть я нічого не здобуваю, в інших ще менше надії щось здобути!» Підтекст такий: «Ви не пожертвували стільки, скільки пожертвував я, ви не заплатили тієї ціни, яку заплатив я; якщо навіть я нічого не здобув, що можете здобути ви? Вам усім треба бути обережними; не будьте дурними!» Хіба таким людям не бракує совісті? Безсовісна людина завжди говорить дурні й затяті слова. Вона не може збагнути жодної з багатьох істин, сказаних Богом, або з багатьох чистих і позитивних речей та тверджень, натомість уперто тримається за власні погляди: «Я терплю труднощі й плачу ціну заради Бога, тому Бог мусить благословити мене й дозволити мені здобути більше, ніж іншим. Якщо ні, я виплесну гнів, я вибухну, я буду лаятися! Бог мусить мені дати все, що я хочу, і якщо я цього не отримую, то Бог неправедний, і я скажу, що нічого не здобув, – це чиста правда!» Хіба їм не бракує людськості? Безумовно, слова людини, якій бракує людськості, не можуть бути непохитними, не кажучи вже про відповідність істині; останнє – це вже занадто багато від них вимагати. Слова, які людина говорить, мусять бути законними проханнями, законними твердженнями, а не перекрученими аргументами; вони мусять бути непохитними, незалежно від того, хто їх слухає чи оцінює. Однак слова й дії людей із поганою людськістю не можуть бути непохитними. Коли вони влаштовують істерики й виливають свої образи, дехто думає: «Чому вони кажуть, що нічого не здобули? Може, Божий дім якось їх скривдив? Чи може бути, що деякі дії Божого дому не відповідають принципам і їх не можна винести на світло? Ця людина зазвичай здається досить здатною терпіти труднощі й платити ціну, але сьогодні вона так люто вибухнула, кажучи, що нічого не здобула; здається, вона справді нічого не здобула. Хіба це не провокує слухняну людину на гнів? Тоді мені краще бути обережним; я не повинен терпіти таких труднощів чи платити таку ціну, як раніше, виконуючи свої обов’язки!» Ось так піддаються впливу деякі безтолкові люди, яким бракує вміння розрізняти.

Щодо людей, які часто виплескують негатив: якщо вони справді мають погляди чи ідеї, які хочуть висловити, то спершу дайте їм висловитися й розвінчати свої погляди. Після цього всі зрозуміють: «Вони відчувають, що ціна, яку вони заплатили, не відповідає тому, що вони здобули. Вони відчувають, що не отримали жодних благ і зазнали збитків, тому в них зникло бажання. Вони скаржаться на Бога, сподіваючись торгуватися з Богом, вимагаючи благодаті й благ!» Чи може звичайна людина розрізнити таку особу, почувши її слова? Коли всі зможуть її розрізнити, скажіть їй: «Ти закінчив говорити? Якщо тобі більше нічого сказати, то замовкни, інакше виставиш себе на посміховисько. Якщо твоя нечестива природа буде розвінчана перед усіма й не буде вчасно приборкана, це викличе громадське обурення. Коли всі розвінчають тебе й відречуться від тебе, шкодувати буде запізно». Попередьте їх у такий спосіб, і так ви їх обмежите. Або ж ти можеш сказати: «Якщо ти відчуваєш, що зазнав збитків, то не мусиш вірити в Бога. Ти відчуваєш, що нічого не здобув, то чого саме ти хочеш здобути? Якщо ти хочеш розбагатіти й стати заможним або обійняти високу посаду, то вибач, але цього не можна досягти лише тому, що хтось цього хоче; це справи, призначені Богом. Божа поява та Його робота зі спасіння людини не полягають у тому, щоб давати це людям. Іди туди, де ти можеш це отримати; Божий дім – це не світ, він не може задовольнити дияволів і сатан. Тобі краще не вимагати такого від Божого дому й не просити в братів і сестер; якщо ти наважишся просити про це в Бога, то образиш Його характер і викличеш Його гнів. Причина полягає в тому, що Бог дарував людям багато благодаті й ще більше обдарував їх істинами, щоб вони стали їхнім життям. Те, що ти не вважаєш здобуття істини дорогоцінним, – це твоя дурість і невігластво». Отак усі їм докоряють і обтинають їх. Що ви думаєте про таку практику? Або можна сказати: «Божий дім тобі нічого не винен. Твої витрати заради Бога й виконання обов’язків були добровільними. Чи знаєш ти, скількома благодатями ти насолодився від Бога відтоді, як почав вірити в Нього й виконувати обов’язки? Якби в тебе була хоч якась совість, ти б не казав Богові, що нічого не здобув; ти повинен прийти перед Бога й визнати власні проблеми. Якщо ти справді віриш, що Бог є істина, що все, що робить Бог, є істина, і Його слова є істина, то ти не повинен так говорити; ти не повинен скаржитися. Твоє нинішнє ставлення – це не те ставлення, яке повинна мати людина, що вірить у Бога, і не те ставлення, яке повинна мати людина, що шукає істину. Ти намагаєшся бунтувати, зводити старі рахунки з Богом! Ти намагаєшся розійтися з Богом, звести остаточний рахунок! Ні Бог, ні Божий дім тобі нічого не винні. Якщо ти збираєшся зводити рахунки з Божим домом, то швидше йди з Його дому. Не докучай Божому дому, інакше викличеш Його гнів, і Він уразить тебе. Це були б не найкращі наслідки. Якщо в тебе є хоч якась совість чи розум, ти повинен заспокоїтися, щоб молитися й шукати, щоб побачити, чи є щось не так із точкою зору, що стоїть за твоїм прагненням у вірі в Бога, і чи шлях, яким ти йдеш, – це той шлях, яким Бог вимагає від тебе йти. У тебе так багато нерозумних вимог до Бога, така велика образа; це свідчить про те, що з твоїм прагненням щось не так. Ти накопичив таку глибоку образу не за день чи два; вона накопичувалася довго. Або, можливо, ти приходив перед Бога з неправильною точкою зору відтоді, як почав вірити в Нього, і що б Він не казав, ти був байдужим, і в результаті не відчуваєш жодних докорів сумління чи провини. Можливо, саме це й призвело до сьогоднішньої ситуації. Тобі краще поспішити зізнатися й покаятися; ще є час для покаяння. Якщо ти цього не зробиш і продовжуватимеш чинити зло й виплескувати негатив, то станеш дияволом, антихристом. Коли Божий дім вичистить тебе, у тебе більше не буде жодного шансу на спасіння – те, що засуджено Божим домом, засуджено й Богом. Ми даємо тобі це попередження, враховуючи твою здатність терпіти труднощі й платити ціну протягом багатьох років твоєї віри в Бога. Ми даємо тобі шанс. Якщо ти наполягатимеш на своєму й відмовишся слухати поради, і Божий дім вирішить вичистити тебе, то ти більше не будеш братом чи сестрою. У тебе буде нуль надії на спасіння. Коли настане той час, ти справді нічого не здобудеш. Не шкодуй тоді. Найважливіше для тебе зараз – це змінити свої думки, погляди й напрям свого прагнення. Більше не прагни завжди щось здобувати. Послухай Божі слова; подивися, над скількома розвінчаними Богом розбещеними характерами людей ти можеш розмірковувати й пізнавати себе. Чи розв’язав ти проблеми, які можеш визначити в собі, ті, які ти чітко бачиш? Чи визнав ти свій бунт проти Бога? Чи вирішив ти його? Найбільша проблема, з якою ти зараз стикаєшся, – це постійне бажання зводити рахунки з Богом. Що це за проблема? Хіба це не проблема, яку потрібно розв’язати? Ти віриш у Бога завжди з якимось наміром, з думкою про угоду; ти завжди прагнеш здобути благословення, сподіваючись обміняти зусилля, витрати й плотські страждання на благословення Царства Небесного – хіба це не логіка розбійника? Чому б тобі не подивитися, яким людям Бог дарує благословення, які вимоги Бога до людей, що Бог сказав людям і чого люди мусять досягти, щоб отримати Божі обітниці? Якщо ти справді віриш у Бога й справді хочеш спастися, то не намагайся завжди щось здобути від Бога. Тобі потрібно подивитися, скільки Божих слів ти практикував, чи є ти людиною, яка слідує Божим словам. Слідувати Божим словам – це практикувати й жити згідно з Божими вимогами та істиною-принципами, а не просто трохи страждати фізично й платити невелику ціну. Твій розбещений характер не вирішений, і за всіма цінами, які ти платиш, і всіма труднощами, яких ти зазнаєш, стоять наміри. Бог цього не схвалює; Йому не потрібна така ціна. Якщо ти наполягатимеш на зведенні рахунків із Богом, якщо ти наполягатимеш на суперечках і змаганнях із Богом, то ти ображаєш Його характер, і Він дозволить тобі йти своїм шляхом вниз аж до пекла на покарання. Це відплата за вчинення зла. Ти насолодився багатьма благословеннями й благодатями від Бога, і Він надав тобі деякі особливі матеріальні блага. Ти вже отримав те, що мав отримати, – чого ще ти хочеш від Бога?» Якби ти бесідував про ці слова, хіба скаржливий настрій людини з хоч якоюсь совістю та розумом не вщух би трохи, почувши їх? Чи є ці слова чистим сприйняттям, що відповідає істині? (Так.) Якщо людина має людськість і розум, вона може їх зрозуміти й прийняти. Лише ті, хто не має людськості, хто позбавлений совісті й розуму, подумали б, що ці слова намагаються їх обдурити, що це пишномовна риторика, не варта віри, і що вони не такі відчутно корисні, як видима благодать чи матеріальні благословення. Отже, доки вони не побачать цих відчутних благ, що б ти не казав – усе марно; вони цього не приймуть. Можливо, вони не будуть суперечити тобі в обличчя, але за спиною в серці однаково чинитимуть опір, час від часу виплескуватимуть негатив, вихвалятимуться власним внеском, підраховуватимуть труднощі, яких зазнали, а також те, як Божий дім до них ставиться, як вони терплять Божий дім, – вони завжди тримають це в серці. Що б із ними не трапилося, доки вони не отримують бажаного, їхня звірина натура проривається назовні, вони вибухають люттю, демонструючи свою ганебну поведінку, і виплескують негатив. Чи варто й далі намагатися переконати таку людину? Якщо після простого вмовляння вони однаково проявляють той самий характер, їхні старі проблеми повертаються, і їхня диявольщина знову спалахує, що слід робити? Тоді час накласти обмеження. Не залишайте їм шансу на покаяння. Вони як гнила деревина; вони дурні вперті нікчеми. У якому сенсі вони «дурні вперті нікчеми»? У тому сенсі, що вони не приймають чистого шляху й не приймають позитивних речей. Натомість вони обирають перекручені аргументи, єресі та облуди, чіпляючись за власні погляди на здобуття відчутних благ, отримання вигоди й уникнення збитків. Як би Божий дім не бесідував про істину, вони завжди кажуть: «Це все гарні слова. Хто не може сказати кілька гарних слів? Якби ти зазнав збитків, ти б так не говорив». Вони вперто тримаються за такі погляди, і коли трапляється щось неприємне або вони зазнають збитків, вони відчувають, що нічого не здобули від віри в Бога, і знову виплескують негатив. Чи варто давати їм ще шанс? Більше жодних шансів. Якщо вони погано виконують свої обов’язки, натомість заважаючи іншим, негайно зупиніть і обмежте їх. Не дозволяйте їм вільно говорити. Якщо вони продовжуватимуть поширювати негатив і заважати іншим, не церемоньтеся з ними. Негайно вичищайте їх. Це ж не відсутність любові, чи не так? (Ні.) Істину їм розжовували в бесідах, але вони не можуть її засвоїти, як би про неї не бесідували – на що це вказує? На поверхні ця людина здається маловіром, але по суті вона – диявол. Вона прийшла до Божого дому, щоб просити в Бога благодаті й благословень, щоб отримати блага, і не заспокоїться, доки їх не отримає. Якщо вона не отримала жодних благ після певного часу віри, її сатанинські характери вибухнуть; вона виливатиме своє невдоволення Богом, чинитиме зло й спричинятиме завади. Це диявол. Ті невеликі страждання й витрати, яких вона зазнала, – це, по суті, не практика Божих слів. Вони зосереджені суто на укладанні угоди, здобутті благ і благословень для себе. Коли щось трапляється з тими, хто завжди хоче щось здобути від своєї віри в Бога, і вони стають негативно налаштованими й слабкими, вони завжди кажуть: «Я нічого не здобув від віри в Бога». Тоді вони впадають у відчай і починають діяти нерозважливо, прагнуть помститися й часто виплескують негатив, щоб вилити свої емоції невдоволення. Ми вже бесідували про те, як поводитися з такими людьми: з ними слід розбиратися згідно з принципами. Якщо вони можуть прийняти істину й гарантувати, що більше не спричинятимуть завад у майбутньому, їм можна дати ще один шанс залишитися в церкві. Якщо вони постійно намагаються заважати й шкодити роботі та життю церкви, то вичищайте їх. Це робиться для того, щоб захистити роботу церкви й гарантувати, що Божі обранці можуть жити церковним життям без завад. На основі цього принципу ухвалюється таке рішення й застосовується цей метод. Це доречно.

Хто ще схильний виплескувати негатив у церковному житті? Деякі люди виконують свій обов’язок безрезультатно, постійно роблять помилки; вони не розмірковують над собою, а натомість завжди відчувають, що Бог не праведний і не справедливий, що Бог завжди милостиво ставиться до інших, а до них – ні, що Бог зневажає їх і ніколи не просвіщає, і саме тому виконання ними обов’язку ніколи не дає результатів, і вони ніколи не можуть досягти своєї мети – виділитися й здобути повагу. У своїх серцях вони починають таїти нарікання на Бога, і водночас у них зароджуються заздрість, відраза й ненависть до тих, хто вірно виконує свої обов’язки. Яка людськість у таких людей? Хіба вони не дріб’язкові? І, крім того, хіба вони не є неспроможними зрозуміти, як прагнути до істини у своїй вірі в Бога? Вони не розуміють, що таке віра в Бога. Вони думають, що віра в Бога й виконання обов’язку – це як вступ до університету для студента, де завжди потрібно порівнювати бали й рейтинги. Тому вони надають цим речам великого значення. Хіба це не їхній стан? По-перше, з погляду сприймання істини, чи мають такі люди духовне розуміння? Не мають, і не розуміють, що таке вірити в Бога й прагнути до істини. З одного боку, вони надають великого значення своєму рейтингу серед інших; з іншого боку, вони завжди використовують метод оцінювання, щоб оцінювати, наскільки добре інші виконують свої обов’язки та наскільки добре – вони самі, начебто вони оцінюють студентів у школі, вимірюючи цим методом віру людей у Бога та виконання ними обов’язків. Хіба тут немає нічого неправильного? Крім того, хіба те, як багато зусиль вони докладають, виконуючи свої обов’язки, не є хибним? Хіба вони не виконують свої обов’язки з таким самим завзяттям, як навчаються й складають іспити? (Так.) Чому ми так кажемо? Чи розуміють такі люди, як шукати принципи, віруючи в Бога й виконуючи свої обов’язки? Чи здатні вони шукати принципи? З одного боку, вони не знають, як шукати принципи. Як люди повинні читати Божі слова, як бесідувати про істину та як належно виконувати свої обов’язки – вони не розуміють цих питань і не переймаються ними. Вони знають лише, що треба знайти принципи й діяти згідно з ними, але що передбачають принципи, чого вимагає Бог або як інші діють згідно з принципами – цього вони не розуміють. Вони просто цього не усвідомлюють. А з іншого боку, чи здатні вони оцінювати виконання обов’язку на основі Божих стандартів для визначення того, чи відповідає стандарту виконання людьми їхнього обов’язку, і принципів, яких Він вимагає від людей у виконанні їхнього обов’язку? Чи можуть вони зрозуміти ці питання з Божих слів і бесіди братів і сестер? По-перше, вони не розуміють Божих слів і не розуміють питань, пов’язаних із виконанням обов’язку. Після того як вони починають вірити в Бога й виконувати обов’язки, вони розмірковують: «Коли я навчався в школі, я відкрив для себе правило: доки ти готовий наполегливо працювати й більше вчитися, ти можеш отримувати високі бали. Тож я робитиму те саме у своїй вірі в бога. Я більше читатиму слів бога й більше молитимусь. Поки інші базікають або їдять, я вивчатиму гімни й запам’ятовуватиму слова бога. За такі зусилля бог неодмінно благословить мене, зважаючи на мою наполегливу працю, старанність і працьовитість, і виконання мною обов’язку точно буде плідним. Я впевнений, що отримаю високий бал серед інших, і мене цінуватимуть і просуватимуть». Проте, незважаючи на це, вони однаково не можуть досягти бажаного: «Чому я досі менш ефективний за інших у виконанні свого обов’язку? Як я взагалі зможу отримати підвищення або бути використаним для важливих завдань? Хіба це не означає, що надії немає? Я народжений змагатися, не бажаю відставати від інших. Таким я був у школі, і таким я залишаюся у своїй вірі в бога. Я сповнений рішучості перевершити будь-кого, хто перевершує мене. Я не заспокоюсь, доки не зроблю цього!» Вони вірять, що за допомогою правильного методу й підходу – просто докладаючи зусиль, як під час старанного навчання, до читання більшої кількості Божих слів і вивчення більшої кількості гімнів, не беручи участі в пустих балачках, не зосереджуючись на вбранні, менше сплячи й менше розважаючись, підкорюючи собі своє тіло й не впиваючись плотськими втіхами – вони зможуть отримати Божі благословення, і вони впевнені, що досягнуть результатів у виконанні свого обов’язку. Однак усе завжди виявляється інакше, ніж вони очікували: «Чому я досі постійно роблю помилки, виконуючи свій обов’язок, і чому я досі не можу робити це так само добре, як інші? Інші роблять усе швидко й добре, і лідер завжди хвалить і високо цінує їх. Я зазнав стільки страждань і труднощів. Чому я досі не досягаю результатів?» Розмірковуючи над цим, вони нарешті роблять значне відкриття: «Виявляється, бог неправедний. Я так довго вірив у бога, і тільки зараз це бачу! Бог милостивий до того, до кого хоче бути. То чому ж він не хоче бути милостивим до мене? Причина цього в тому, що я дурний, тому, що лестощі й красномовство мені не під силу, тому, що я не кмітливий? Чи причина в тому, що я виглядаю надто звичайно, і я не дуже освічений? Це бог викриває мене, чи не так? Я прочитав стільки слів бога – чому бог не милостивий до мене, а натомість викриває мене?» Коли вони про це думають, то стають негативно налаштованими: «Я більше не хочу виконувати свій обов’язок. Мене не благословив бог, коли я виконував свій обов’язок, і я читав більше слів бога, але він не просвітив мене. У словах бога сказано, що бог милостивий до того, до кого хоче бути, і виявляє милість до того, до кого забажає. Я не той, до кого бог виявляє милість або до кого він милостивий. Чому я повинен зазнавати цих мук?» Що більше вони думають, то більш негативно налаштованими стають і то менше відчувають, що в них є шлях уперед. Вони відчувають, що задихаються від своїх образ, і більше не хочуть виконувати свій обов’язок; а виконуючи його, вони просто роблять це для годиться. Як би інші не бесідували про принципи, до них це не доходить. Усередині в них немає жодної реакції. Перебуваючи в такому стані, чи мають вони якесь життя-входження? Чи мають вони якусь вірність у виконанні свого обов’язку? Уже ні, і ті невеликі зусилля та старанність, які вони колись мали, також зникли. Отже, що залишилося в їхніх серцях? «Я просто будуватиму плани по ходу справи й сприйматиму все як є. Бог може будь-якого дня викрити й відсіяти мене, відмовившись від мене. Коли настане день, коли мені не дозволять виконувати свій обов’язок, я не буду його виконувати. Я знаю, що я недостатньо хороший. Можливо, бог ще не відсіяв мене, але я знаю, що я йому не подобаюся. Це лише питання часу, коли мене відсіють». Ці думки та погляди виникають у їхніх серцях, і коли вони спілкуються з іншими, такі зауваження час від часу прослизають: «Продовжуйте вірити щиро, ви всі. Ваша віра й виконання ваших обов’язків неодмінно будуть благословенні богом. Я безнадійний. Я дійшов до кінця свого шляху. Неважливо, наскільки я старанний чи працьовитий, це марно. Якщо бог когось не любить, жодні докладені зусилля не допоможуть. Я виконую свій обов’язок, докладаючи зусиль, наскільки можу; якщо немає до чого докласти моїх зусиль, нічого не поробиш. Хіба бог може змушувати людей робити те, що їм не під силу? Бог не може змусити рибу жити на суші!» Про що тут ідеться? Підтекст такий: «Ось такий я є. Неважливо, як бог до мене ставиться, таким буде моє ставлення». Скажіть Мені, чому людина з таким ставленням і наміром досі хоче отримати Божі благословення? Чи можуть цей стан і це ставлення, які в них розвинулися, впливати на інших? Вони можуть легко справляти негативний і несприятливий вплив, уводячи інших у негатив і слабкість. Хіба це не введення інших в оману й завдання їм шкоди? Люди з таким ступенем негативу – це дияволи, чи не так? Дияволи ніколи не люблять істину.

Деякі люди не виплескують свій негатив у довгих промовах; вони просто вимовляють кілька фраз: «Ви всі кращі за мене. Ви всі вельми благословенні. Я безнадійний. Неважливо, як сильно я стараюся, це марно. У мене немає надії отримати Божі благословення». Хоча слова прості й здаються безпроблемними, звучать так, ніби такі люди досліджують, аналізують себе й приймають такі факти, як власний низький рівень і недоліки, насправді вони виплескують своєрідний невидимий негатив. Ці слова несуть у собі сарказм і глузування, а також опір, і, звісно, ще більшою мірою вони несуть невдоволення Богом, разом із негативним і пригніченим настроєм. Цих негативних слів може бути небагато, але цей настрій, як заразна хвороба, може вплинути на інших. Хоча вони прямо не кажуть: «Я більше не хочу виконувати свої обов’язки, у мене немає надії на спасіння, і ви всі теж у небезпеці», – вони посилають сигнал, який змушує людей відчувати, що якщо ця людина, незважаючи на свої зусилля, не має надії на спасіння, то ті, хто не старається, тим більше навряд чи матимуть надію. Передаючи цей сигнал, вони кажуть усім: «Надія важлива. Якщо Бог не дає тобі надії, якщо Бог не благословляє тебе, то скільки б зусиль ти не докладав, усе марно». Після того як більшість людей приймає цей сигнал, їхня віра в Бога в глибині душі не може не ослабнути, а вірність і щирість, які вони повинні виявляти при виконанні своїх обов’язків, значно зменшуються. Хоча вони виплескують цей негатив без чіткого наміру ввести в оману або перетягнути людей на свій бік, цей негативний настрій швидко впливає на інших, змушуючи їх відчувати кризу, відчувати, що їхні зусилля легко марнуються; це змушує людей жити у своїх почуттях, використовуючи почуття для припущень про Бога, а також аналізуючи ставлення і щирість Бога до людей на основі поверхневих проявів і проникливо спостерігаючи за ними. Коли цей негативний настрій передається іншим, вони не можуть не віддалятися від Бога, хибно розуміти й сумніватися в тому, що сказав Бог, більше не вірячи в Його слова. Водночас у них більше немає щирості до своїх обов’язків; вони не бажають платити ціну й не бажають мати жодної вірності. Ось такий вплив цих негативних зауважень на людей. Який наслідок цього впливу? Почувши ці слова, люди не здобувають повчання, тим більше не досягають самопізнання, не виявляють своїх недоліків і не стають здатними практикувати істину й виконувати свої обов’язки згідно з принципами – вони не здобувають жодного із цих позитивних результатів. Натомість цей вплив робить людей більш негативно налаштованими, змушує думати про відмову від прагнення до істини й більше не мати рішучості у своїх обов’язках. Чому вони втратили віру? (Вони відчувають, що не мають надії на спасіння.) Правильно, ти прийняв це повідомлення й відчуваєш, що не маєш надії на спасіння, тому ти не бажаєш докладати зусиль для виконання свого обов’язку. Така поведінка показує, що ти не щиро прагнеш до істини, а завжди судиш про те, чи задоволений тобою Бог, чи маєш ти надію на спасіння і чи схвалює Бог виконання твого обов’язку, на основі почуттів, настроїв і припущень. Коли люди судять про ці речі на основі припущень, у них не так багато мотивації практикувати істину. Чому це так? Чи можуть люди точно судити про Бога, коли вони судять про Нього на основі припущень? Чи можуть люди точно робити припущення про кожну думку й ідею Бога? (Ні.) Розум людей сповнений лукавості, розрахунків, філософії світських справ, логіки сатани тощо. Які наслідки того, що люди роблять припущення про Бога на основі цих речей? Це призводить до сумнівів у Богові, віддалення від Бога і навіть до повної втрати віри в Бога. Коли людина повністю втрачає віру в Бога, у її серці неминуче постане великий знак питання щодо того, чи існує Бог. У цей час її період як віруючої в Бога закінчиться – вона буде повністю знищена. Крім того, чи правильно, щоб люди робили припущення про Бога? Чи це те ставлення, яке створена істота повинна мати до Творця? Очевидно, що ні. Люди не повинні робити припущень про Бога, а також не повинні розмірковувати про Божі думки чи Його помисли щодо людей. Це саме по собі неправильно; люди зайняли невірну позицію та стали на невірну точку зору.

Люди не повинні ставитися до Бога з припущеннями, розмірковуваннями, сумнівами чи підозрами, а також не повинні судити про Нього на основі людських думок і поглядів, філософії світських справ чи академічних знань. Отже, як люди повинні ставитися до Бога? По-перше, люди повинні вірити, що Бог є істина. Божі вимоги до людей, Його наміри щодо них, Його любов і ненависть до людей, а також Його влаштування, помисли й ідеї щодо різних типів людей тощо не потребують твоїх припущень; ці питання мають чіткі пояснення й чіткий сенс у Божих словах. Тобі потрібно лише вірити, шукати, а потім практикувати згідно з Божими словами – ось як це просто. Бог не просить тебе судити про те, що Він має намір зробити з тобою або як Він дивиться на тебе, на основі почуттів. Отже, ти думаєш, що не маєш надії на спасіння, – це почуття чи факт? Чи сказали про це Божі слова? (Ні.) Тоді що кажуть Божі слова? Бог говорить людям, як шукати істину для розв’язання проблем і знаходити шлях до практики істини щоразу, коли вони стикаються з будь-якою проблемою або виявляють розбещені характери. Це підтверджує одне: це правда, що Бог хоче спасти людей і перетворити їхні розбещені характери; Бог не обманює тебе, і це не порожні слова. Ти думаєш, що не маєш надії на спасіння, але це лише тимчасовий настрій, почуття, що виникло в певних обставинах. Твої почуття не представляють Божих бажань чи намірів, тим більше Його помислів, і вони також не представляють істини. Тому, якщо ти живеш цим почуттям, якщо ти робиш припущення про Бога на основі цього почуття, використовуючи своє почуття для заміни Божих бажань, то ти дуже помиляєшся й потрапив у пастку сатани. Що слід робити в такій ситуації? Не покладатися на почуття. Дехто каже: «Якщо ми не повинні покладатися на почуття, то на що нам покладатися?» Покладатися на щось твоє – марно; людські почуття не представляють істини. Хто знає, як виникло твоє почуття, звідки воно насправді взялося, – якщо воно виникло через те, що тебе ввів в оману сатана, то це біда. У будь-якому разі, незалежно від того, як виникло почуття, воно не представляє істини. Що сильніші почуття та інтуїція людини, то більше їй потрібно шукати істину, приходити перед Бога й розмірковувати над собою. Людські почуття і факти та істина – це дві різні речі. Чи можуть почуття дати тобі істину? Чи можуть вони принести тобі шлях практики? Не можуть. Лише Божі слова, лише істина можуть принести тобі шлях практики, можуть принести тобі поворотний момент і відкрити вихід. Тому те, що ти повинен практикувати, – це не шукати власних почуттів; твої почуття не важливі. Те, що ти повинен робити, – це приходити перед Бога, щоб шукати істину, щоб зрозуміти Божі наміри через Його слова. Що більше ти покладаєшся на почуття, то більше виявляєш, що в тебе немає шляху вперед, то глибше ти занурюєшся в негатив і то більше віриш, що Бог несправедливий, що Бог не благословив тебе. Навпаки, якщо ти відкинеш ці почуття, щоб шукати істину-принципи, щоб побачити, які дії в процесі виконання твого обов’язку порушили істину-принципи, які дії були вчинені за твоєю власною волею і абсолютно не пов’язані з істиною-принципами, то в процесі пошуку ти виявиш, що в тебе занадто багато власної волі, занадто багато фантазій. Просто доклавши трохи цієї серйозності, ти виявиш багато проблем: «Я занадто бунтівничий, занадто свавільний, занадто зарозумілий! Річ не в тім, що я не маю надії на спасіння; мої почуття неточні. Річ у тім, що я не сприймав Божі слова серйозно, і що я не практикував згідно з істиною-принципами. Я завжди скаржуся, що Бог не благословляє мене, не веде мене й упереджений, але насправді я не визнавав, що я недбалий, свавільний і нерозсудливий у виконанні свого обов’язку, – це моя провина. Тепер я зрозумів, що Бог не виявляє упередженості. Коли люди не шукають істини й не приходять перед Бога, Бог уже добре до них ставиться, не позбавляючи їх права виконувати обов’язок; Бог уже дуже поблажливий щодо цього. А я досі відчував себе сповненим образ, навіть сперечався й сварився з Богом. Раніше я думав, що я досить хороший, але тепер я бачу, що це зовсім не так. Що б я не робив, це не ґрунтувалося на принципах; те, що Бог не дисциплінував мене, було Його милістю – Він бачив мій малий духовний зріст!» Завдяки такому пошуку ти зрозумієш деякі істини й зможеш узяти на себе ініціативу, щоб активно практикувати згідно з істиною-принципами. Потроху ти відчуєш, що в тебе є деякі принципи в тому, як ти живеш як людина, і у виконанні свого обов’язку. У цей час хіба ти не відчуєш набагато більше спокою у своїй совісті? «Раніше я відчував, що не маю надії на спасіння, але чому зараз це почуття, це усвідомлення стає все слабшим? Як так сталося, що цей стан змінився? Раніше я думав, що не маю надії; хіба це не був просто негатив, і опір, і боротьба проти Бога? Я був надто бунтівничим!» Упокорившись, ти непомітно, у процесі виконання свого обов’язку, почнеш розуміти деякі принципи й більше не порівнюватимеш себе з іншими; ти просто зосередишся на тому, як уникнути недбалості та як виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Несвідомо ти більше не відчуватимеш, що не можеш бути спасенним, і більше не будеш у пастці того негативного стану; ти виконуватимеш свої обов’язки згідно з принципами й відчуєш, що твої стосунки з Богом стали нормальними. Коли в тебе з’явиться це почуття, ти подумаєш: «Бог не покинув мене; я можу відчувати Божу присутність, і я можу відчувати Боже керівництво й благословення, коли шукаю Бога, виконуючи свої обов’язки. Я нарешті відчуваю, що Бог благословляє інших, а також благословляє мене, і що Бог не виявляє упередженості; здається, у мене все ще є надія на спасіння. Виявляється, шлях, яким я йшов раніше, був неправильним; я завжди робив усе для годиться й чинив безрозсудні проступки, виконуючи свій обов’язок, і я навіть думав, що зі мною все гаразд, живучи у своєму власному маленькому світі й захоплюючись собою. Тепер я бачу, такі дії були великою помилкою! Я повністю жив у стані галасування проти Бога й опору Йому – не дивно, що я не отримував Божого просвітлення. Як я міг отримати Боже просвітлення, якщо я не дію згідно з принципами?» Ось бачиш, два абсолютно різні способи практики, два абсолютно різні способи поводження з власними ідеями зрештою призводять до різних результатів.

У своїй вірі в Бога люди не можуть жити за почуттями. Людські почуття – це лише минущі настрої; чи мають вони щось спільне з їхніми фіналами? Із фактами? (Ні.) Коли люди віддаляються від Бога, коли вони живуть у такому стані розуму, у якому вони хибно розуміють Бога або опираються, борються й галасують проти Бога, тоді вони повністю залишили Божу турботу й захист, і в їхніх серцях більше немає місця для Бога. Коли люди живуть у такому стані, вони не можуть не жити за власними почуттями. Якась незначна думка може так їх засмутити, що вони не можуть їсти чи спати, необережне зауваження від когось може занурити їх у здогадки й розгубленість, і навіть одне нічне жахіття може зробити їх негативно налаштованими й змусити хибно розуміти Бога. Щойно таке порочне коло сформувалося, люди вирішують, що з ними покінчено, що вони втратили будь-яку надію на спасіння, що Бог їх покинув і що Бог їх не спасе. Що більше вони так думають і що більше в них таких почуттів, то глибше вони занурюються в негатив. Справжня причина, чому в людей виникають ці почуття, полягає в тому, що вони не шукають істини й не практикують згідно з істиною-принципами. Коли з ними щось трапляється, люди не шукають істини, не практикують істину й завжди йдуть своїм шляхом, живучи серед власної дрібної хитрості. Вони щодня порівнюють себе з іншими й змагаються з ними, заздрячи будь-кому й ненавидячи будь-кого, кого вважають кращим за себе, і глузуючи й насміхаючись із будь-кого, кого вважають нижчим за себе, живучи в характері сатани, не роблячи нічого згідно з істиною-принципами й відмовляючись приймати будь-чиї поради. Зрештою це призводить до того, що в них розвиваються всілякі ілюзії, припущення та судження, і вони змушують себе постійно тривожитися. І хіба вони цього не заслуговують? Такі гіркі плоди можуть приносити лише вони самі – і вони справді цього заслуговують. Що все це спричиняє? Причина цього полягає в тому, що люди не шукають істини, занадто зарозумілі й упевнені у власній праведності, вони завжди діють згідно з власними ідеями, завжди виставляють себе напоказ і порівнюють себе з іншими, вони завжди намагаються виділитися, завжди висувають нерозумні вимоги до Бога тощо – усе це змушує людей поступово віддалятися від Бога, знову й знову опиратися Богові та порушувати істину. Зрештою вони занурюють себе в темряву й негатив. І в такі часи люди не мають справжнього розуміння власного бунтарства й опору, тим більше неможливо, щоб вони підходили до цих речей із правильним ставленням. Натомість вони скаржаться на Бога, хибно розуміють Бога й роблять припущення про Нього. Коли це трапляється, люди нарешті усвідомлюють, що їхня розбещеність дуже глибока і що вони занадто проблемні, тому вони вирішують, що належать до тих, хто протистоїть Богові, і не можуть не зануритися в негатив, не в змозі витягнути себе з нього. Вони вірять у таке: «Бог цурається мене, Бог не хоче мене. Я занадто бунтівничий, я на це заслуговую, Бог точно більше не спасе мене». Вони вірять, що все це – факти. Вони визначають здогадки у своїх серцях як факти. Неважливо, хто бесідує з ними про істину, це марно, вони цього не приймають. Вони думають: «Бог не благословить мене, Він не спасе мене, то який сенс вірити в Бога?» Коли шлях їхньої віри в Бога доходить до цієї точки, чи здатні люди ще вірити? Ні. Чому вони більше не можуть іти далі? Тут є один факт. Коли негатив людей досягає певної точки, коли їхні серця сповнені опору й нарікань, і вони хочуть раз і назавжди розірвати свої стосунки з Богом, тоді це вже не щось таке просте, як те, що вони не бояться Бога, не коряться Богові, не люблять істину й не приймають істину. Що ж це натомість? У своїх серцях вони активно вирішують відмовитися від своєї віри в Бога. Вони вважають ганебним пасивно чекати на відсіювання, і що більше гідності в тому, щоб вирішити відмовитися, тому вони беруть на себе ініціативу, щоб позбавити себе шансу, поклавши край усьому самі. Вони засуджують віру в Бога як щось погане, вони засуджують істину як нездатну змінити людей, і вони засуджують Бога як неправедного, скаржачись на Нього за те, що Він їх не спасає: «Я такий старанний, я зазнаю набагато більше труднощів, ніж інші, і плачу набагато більшу ціну, ніж усі інші, я щиро виконую свій обов’язок, а Бог досі не благословив мене. Тепер я чітко бачу, що я не подобаюся Богові, що Бог не ставиться до людей однаково». Вони мають нахабство перетворювати свої сумніви щодо Бога на засудження Бога й богохульство проти Нього. Коли цей факт стає реальністю, чи можуть вони продовжувати йти шляхом віри в Бога? Оскільки вони бунтують проти Бога, і протистоять Богові, і зовсім не приймають істини, і не розмірковують над собою, вони знищені. Хіба це не нерозумно, коли хтось за власною ініціативою покидає Бога, а потім скаржиться, що Бог не благословляє його й не виявляє до нього милості? Кожен обирає свій власний шлях і йде ним сам; ніхто не може зробити це за них. Це ти вибрав глухий кут, це ти покинув Бога й відрікся від Нього. Від початку й до кінця Бог ніколи не казав, що Він не хоче тебе, або що Він відмовився від тебе, або що Він відмовляється спасти тебе; це ти обмежив Бога на основі своїх здогадок. Якщо ти справді вірив у Бога, і ти однаково вірив би в Бога, навіть якби Він не хотів тебе, і ти однаково вірив би в Бога, і продовжував читати Його слова, і однаково приймав би істину й нормально виконував свої обов’язки, навіть якби Він гидував тобою, то хто б міг обмежити або зупинити тебе? Хіба все це не залежить від твого власного вибору й прагнень? Тобі самому бракує віри, а ти ще й обертаєшся, щоб скаржитися на Бога; це нерозумно. Ти не підтримуєш свої стосунки з Богом і наполягаєш на їхньому руйнуванні; щойно з’являється розрив, чи можна його відновити? Розбите дзеркало важко скласти знову, і навіть якщо його скласти, тріщина однаково залишиться. Тепер, коли стосунки зруйновано, їх уже ніколи не можна відновити до початкового стану. Отже, незалежно від того, з якими обставинами стикаються люди на шляху віри в Бога, вони повинні вчитися коритися, і вони повинні шукати істину – лише тоді вони зможуть бути непохитними. Якщо ти хочеш слідувати за Богом до кінця шляху, вкрай важливо прагнути до істини; чи то у виконанні своїх обов’язків, чи то в будь-чому іншому, розуміння істини-принципів та їх практика й реалізація є суттєвими, бо саме в процесі розуміння істини та практики відповідно до істини-принципів ти пізнаєш Бога, розумієш Бога й осягаєш Його, осягаєш Божі наміри й досягаєш сумісності з Ним, здобуваючи розуміння й прийняття Божої сутності. Якщо ти не практикуєш істину-принципи, а лише дієш або виконуєш свої обов’язки за власною волею, ти ніколи не стикнешся з істиною. Що означає ніколи не стикатися з істиною? Це означає, що ти ніколи не стикнешся зі ставленням Бога до всього, з Його вимогами чи Його помислами; і ще менш імовірно, що ти стикнешся з Божим характером і сутністю, виявленими в Його роботі. Якщо ти не стикнешся із цими фактами Божої роботи, твоє сприймання Бога назавжди залишиться обмеженим людськими фантазіями та уявленнями. Воно залишиться у світі фантазій та уявлень і ніколи не узгодиться із сутністю та справжнім характером Бога. У такий спосіб ти не зможеш досягти справжнього сприймання Бога.

У процесі виконання своїх обов’язків люди часто стикаються з негативними та бунтівничими станами. Якщо вони здатні шукати істину та використовувати істину-принципи, щоб розбиратися з цими проблемами та розв’язувати їх, їхні негативні емоції не переростуть у нарікання, опір, непокору, галас і навіть богохульство. Однак, якщо люди ставляться до цього, покладаючись виключно на власні дрібні здібності, на людську стриманість, людські зусилля, старанність, дисциплінування свого тіла та інші подібні методи, то рано чи пізно ці людські фантазії, судження та припущення перетворяться на нарікання, непокору, опір, галас і навіть богохульство проти Бога. Коли люди потрапляють у пастку таких негативних емоцій, вони схильні до розвитку непослуху, невдоволення та нарікань на Бога, а також інших подібних почуттів чи думок. Коли ці думки із часом накопичуються всередині людей, а вони й далі не шукають істини й не використовують її для їх вирішення, їхній непослух, невдоволення та нарікання переростуть у зухвалий опір; вони вдаватимуться до бунтівничої поведінки, як-от недбалого виконання своїх обов’язків або навмисного створення завад і підриву церковної роботи, а також до інших негативних вчинків, щоб виразити свій непослух і невдоволення й так досягти своєї мети – відкрито виявити непокору Богові. Деякі люди руйнують виконання обов’язків іншими й заважають їм. Сенс їхніх дій такий: «Якщо я не можу виконувати свій обов’язок, або якщо бог не благословляє мене в моєму обов’язку, я зроблю так, щоб ніхто з вас не міг добре виконувати свої обов’язки!» – і тоді вони починають створювати завади. Дехто робить це за допомогою слів, тоді як інші вдаються до певних дій. Що можуть робити ті, хто заважає іншим своїми діями? Наприклад, вони можуть навмисно видаляти файли з чужого комп’ютера, щоб вплинути на результати виконання обов’язку, або навмисно заважати онлайн-зібранням. Так дияволи й сатани заважають людям. Люди не розуміють: «Як людина в такому віці може робити такі мерзенні речі? Зрештою, це ж не підліток; як можна досі вдаватися до таких витівок?» Насправді люди у віці тридцяти, сорока, п’ятдесяти чи шістдесяти років також можуть таке робити. Ці різні види поведінки немислимі; це вчинки не людини із совістю та розумом, а дияволів і сатан. Бачачи, що на інших це не впливає і що їхні цілі не досягнуті, така людина виплескуватиме негатив і створюватиме завади, коли присутньо багато людей або під час зібрань. Коли вони починають виливати своє невдоволення через вчинки, ситуацію вже стає важко контролювати; їх дуже важко приборкати, і якщо ситуація розвиватиметься й далі, вона може лише загострюватися, стаючи дедалі серйознішою за своєю природою. Вони не лише створюють завади своїми діями, а й використовують різні засоби та методи, вдаючись до агресивної та осудливої лексики, щоб заважати іншим виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, досягають вони своїх цілей чи ні, вони починають чинити опір Богові у своєму серці; вони не читають Божих слів і не вчать гімнів, а також відмовляються читати будь-які книги, пов’язані з Божими словами чи істиною. Що вони роблять удома? Читають романи, дивляться серіали, вивчають кулінарні техніки, вчаться макіяжу та перукарської справи… Під час зібрань вони не бесідують про своє розуміння Божих слів чи про те, як позбутися розбещених характерів і виявів розбещеності. Коли бесідують інші, вони навмисно перехоплюють розмову, перебивають мовця, навмисно змінюють тему тощо, завжди говорять те, що підриває й заважає. Чому вони так поводяться? Причина криється в їхній вірі в те, що вони не мають надії на спасіння, і це змушує їх опустити руки й почати діяти безрозсудно; вони прагнуть знайти собі кількох товаришів, перш ніж їх вичистять або виключать із церкви, якщо вони не можуть отримати благословення, то зроблять так, щоб і інші не змогли. Чому вони так думають? Вони вірять, що Бог, у Якого вони вірують, не схожий на бога, якого вони собі спочатку уявляли; Він не любить людей так сильно, як вони собі уявляли, і не такий праведний, і Він, безумовно, не такий щиросердий до людей, як вони собі уявляли. Бог любить інших, але не їх; Бог спасає інших, але не їх. Тепер, коли вони не бачать для себе надії й відчувають, що не можуть бути спасенними, вони опускають руки й починають діяти безрозсудно. Але це ще не все; вони також хочуть, щоб інші бачили, що оскільки для них немає надії, то й для інших її немає, і вони задоволені лише тоді, коли змусять усіх відмовитися від віри в Бога й покинути свою віру. Їхня мета в цьому така: «Якщо я не можу отримати благословення Царства Небесного, то й ви навіть не мрійте їх здобути!» Що це за негідник? Хіба це не диявол? Це диявол, що прямує до пекла, який до того ж забороняє іншим вірити в Бога й увійти до Царства Небесного; він іде просто в глухий кут! Жоден, хто має хоч трохи совісті й хоч трохи богобоязливого серця, не повинен так чинити; якщо такі люди справді чинять велике зло і їх викривають, що змушує їх відчути, що в них більше немає надії, вони однаково прагнутимуть допомогти іншим досягти успіху, дозволяючи іншим щиро вірити в Бога й не наслідувати їхній приклад. Вони можуть сказати: «Я занадто слабкий, мої плотські бажання сильні, і я занадто закоханий у світ. Це моя власна провина; я на це заслуговую! Ви й далі будьте щирими віруючими; не піддавайтеся моєму впливу. Під час зібрань я буду на варті, і якщо поліція великого червоного дракона ввійде в село, я вас попереджу». Будь-хто, хто має хоч крихту людськості, повинен робити принаймні так, і не повинен заважати іншим прагнути до істини. Але коли справи йдуть не так, як хочеться особам без людськості, або коли вони бачать, що брати й сестри зневажають їх і дистанціюються, вони відчувають, що Бог викрив і відсіяв їх, що в них немає надії на спасіння. Коли вони плекають такі ідеї та думки, то опускають руки й починають діяти безрозсудно, безсоромно виплескуючи негатив і заважаючи церковному життю. Що це за люди? Хіба це не дияволи? (Так.) Чи слід виявляти ввічливість до людей, які є дияволами? (Ні.) То як же з цим розбиратися? Ти кажеш: «Ти приходиш на зібрання, але не читаєш Божих слів і не приймаєш істини. То для чого ти тут? Щоб створювати завади, так? Ти думаєш, що в тебе немає надії на спасіння; насправді ми теж не відчуваємо, що в нас багато надії, але ми прагнемо. Ми віримо, що Бог не є упередженим, що Він гідний довіри, що Його серце в спасінні людей щире і що Його серце не змінюється. Поки є хоч проблиск надії, ми не здамося. Ми не будемо постійно негативно налаштованими й хибно розуміти Бога, як ти. Ти й не мрій, що зможеш нам завадити чи стримати нас! Якщо ти вперто наполягатимеш, продовжуватимеш так вірити й зловмисно хотітимеш нам заважати, то не звинувачуй нас у тому, що ми з тобою грубі. Відсьогодні ти вичищений; для тебе більше немає місця в церкві. А тепер забирайся!» Хіба в такий спосіб проблема не розв’язується? Це просто, лише кілька слів – і їх вичищено. Це так легко зробити! Навіщо так із цим розбиратися? Тому що природа-сутність таких людей не може змінитися; вони не приймуть істини. Вони думають, що в них немає надії на спасіння; ні Бог цього не казав, ні брати й сестри, але вони коять зло й створюють завади в такий спосіб. Що вони зроблять, якщо одного дня їх справді виключать за скоєння зла та створення завад у церковній роботі, або якщо Бог дисциплінуватиме їх, бо вони не прагнуть до істини? Чи можуть вони стати ворогами Бога, чи можуть вони прагнути помсти? Це дуже ймовірно! Добре, що таких людей викривають, перш ніж вони встигнуть скоїти якісь лихі вчинки чи велике зло. Це Божа справа; Бог їх викрив. Тепер вичистити їх – саме те, що треба; інші люди ще не зазнали жодних збитків. Таке вирішення є своєчасним і доречним; усі здобувають розпізнання, і зі злими людьми розібралися. Свою роль контрастного тла вони виконали належним чином.

Загалом, це і є різноманітні стани та прояви людей, які виплескують негатив. Коли їхнє бажання прагнути до статусу, слави й вигоди не задовольняється, коли Бог робить те, що суперечить їхнім уявленням і фантазіям, те, що зачіпає їхні інтереси, вони потрапляють у пастку почуттів непослуху й невдоволення. І коли в них з’являються ці почуття, їхній розум починає вигадувати виправдання, приводи, обґрунтування, захист та інші думки, сповнені нарікань. У цей час вони не прославляють Бога й не коряться Йому, і тим більше не шукають істини, щоб пізнати себе; натомість вони борються проти Бога, використовуючи свої уявлення, фантазії, думки, погляди чи імпульсивність. І як вони борються проти Бога? Вони поширюють свої почуття непослуху й невдоволення, використовуючи це, щоб донести до Бога свої думки та погляди, намагаючись змусити Бога діяти згідно з їхньою волею та їхніми вимогами, щоб задовольнити їхні бажання; лише тоді їхні почуття вщухають. Зокрема, Бог висловлює багато істин, щоб судити й карати людей, щоб очищати їхні розбещені характери, щоб спасати людей від впливу сатани, і хтозна, скільки людських мрій про благословення було обірвано цими істинами, що зруйнували фантазію про підхоплення до Царства Небесного, на яку вони сподівалися вдень і вночі. Вони хочуть зробити все можливе, щоб змінити ситуацію, але вони безсилі, вони можуть лише поринути в лихо з негативом і образою. Вони неслухняні до всього, що влаштував Бог, тому що те, що робить Бог, суперечить їхнім уявленням, інтересам і мисленню. Зокрема, коли церква проводить роботу з очищення й відсіює багатьох людей, ці люди думають, що Бог не спасає їх, що Він відцурався від них, що з ними поводяться несправедливо, і тому вони об’єднаються, щоб виявити непокору Богові; вони заперечуватимуть, що Бог є істиною, заперечуватимуть ідентичність і сутність Бога, а також заперечуватимуть праведний характер Бога. Звісно, вони також заперечуватимуть факт володарювання Бога над усім сущим. І якими ж засобами вони все це заперечують? Через непокору й опір. Підтекст такий: «Те, що робить бог, суперечить моїм уявленням, і тому я не корюся, я не вірю, що ти – істина. Я буду галасувати проти тебе й поширюватиму це в церкві та серед людей! Я казатиму все, що захочу, і мені байдуже, якими будуть наслідки. У мене є свобода слова; ти не заткнеш мені рота – я казатиму, що хочу. Що ти можеш зробити?» Коли ці люди наполягають на висловлюванні своїх неправильних думок і поглядів, чи говорять вони про власне розуміння? Чи бесідують вони про істину? Абсолютно ні. Вони поширюють негатив; вони озвучують єресі та облуди. Вони не намагаються пізнати власну розбещеність чи розвінчати її; вони не розвінчують те, що зробили всупереч істині, і не розвінчують помилок, яких припустилися. Натомість вони докладають усіх зусиль, щоб раціоналізувати й захистити свої помилки, аби довести, що вони мають рацію, і водночас роблять абсурдний висновок, озвучуючи негативні та викривлені погляди, а також перекручені аргументи та єресі. Наслідком для Божих обранців у церкві є введення в оману та завади; це може навіть занурити деяких людей у стан негативу та сум’яття. Усе це – негативні наслідки та завади, спричинені людьми, що виплескують негатив. Тому тих, хто виплескує негатив, слід обмежувати, разом із їхніми висловлюваннями та поведінкою, – їм не слід потурати чи дозволяти таке. Церква повинна мати відповідні методи та принципи для поводження з такими людьми. З одного боку, брати й сестри повинні розрізняти цих людей та їхні негативні висловлювання. З іншого боку, коли Божі обранці мають розпізнання, церква повинна негайно вичищати або виключати цих осіб згідно з істиною-принципами, щоб запобігти впливу та завадам для більшої кількості людей. На цьому ми завершуємо нашу бесіду про різні аспекти виплескування негативу.

В. Принципи та шляхи розв’язання проблеми негативу

Люди мають сатанинську природу; живучи згідно із сатанинським характером, важко уникнути негативних станів. Особливо коли людина не розуміє істини, негатив стає звичним явищем. У кожного бувають моменти негативу; в когось частіше, в когось рідше, в когось вони тривають довше, а в когось – коротше. Духовний зріст у людей різний, і їхні негативні стани також. Ті, хто має більший духовний зріст, стають дещо негативно налаштованими лише тоді, коли стикаються з випробуваннями, тоді як ті, хто має менший духовний зріст і ще не розуміє істини, не здатні розрізнити, коли інші поширюють якісь уявлення чи говорять нісенітниці; вони можуть зазнати завад, впливу й стати негативно налаштованими. Будь-яка проблема, що виникає, може призвести до їхнього негативу, навіть тривіальні справи, не варті згадки. Як же слід розв’язувати цю проблему частого негативу? Якщо людина не знає, як шукати істину, не знає, як їсти й пити Божі слова чи молитися Богові, то це стає дуже проблематичним; вона може покладатися лише на підтримку та допомогу братів і сестер. Якщо ніхто не може допомогти або якщо вона не приймає допомоги, вона може залишитися настільки негативно налаштованою, що не зможе оговтатися, і може навіть перестати вірити. Бачите, для людини дуже небезпечно завжди мати уявлення й легко ставати негативно налаштованою. Як би таким людям не бесідували про істину, вони її не приймають, завжди наполягаючи на тому, що їхні власні уявлення та фантазії правильні; це надзвичайно проблемні люди. Яким би негативно налаштованим ти не був, ти повинен розуміти у своєму серці, що наявність уявлень не означає, що вони узгоджуються з істиною; це означає, що є проблема у твоєму сприйманні. Якщо ти маєш хоч трохи розуму, то не повинен поширювати ці уявлення; це найменше, чого люди повинні дотримуватися. Якщо ти маєш хоч трохи богобоязливого серця й можеш визнати, що ти послідовник Бога, ти повинен шукати істину, щоб розібратися зі своїми уявленнями, коритися істині й уникати створення порушень і завад. Якщо ти не можеш цього зробити й наполягаєш на поширенні уявлень, то ти втратив розум; ти психічно ненормальний, одержимий демонами й не контролюєш себе. Під владою демонів ти висловлюєш і поширюєш ці уявлення, незважаючи ні на що, – тут нічого не вдієш, це робота злих духів. Якщо ти маєш хоч трохи совісті й розуму, ти повинен бути здатним робити таке: не поширювати уявлень і не заважати братам і сестрам. Навіть якщо ти стаєш негативно налаштованим, ти не повинен робити того, що шкодить братам і сестрам; ти повинен просто добре виконувати свій обов’язок, робити те, що слід, належним чином, і гарантувати, що тобі не буде за що собі дорікнути, – це мінімальний стандарт того, як жити по-людськи. Навіть якщо ти іноді негативно налаштований, але не зробив нічого, що виходить за межі, Бог не буде перейматися твоїм негативом. Поки ти маєш совість і розум, здатний молитися Богові й покладатися на Нього, а також шукати істину, зрештою ти зрозумієш істину й змінишся. Якщо ти стикаєшся зі значними подіями, як-от відсторонення та відсіювання за невиконання справжньої роботи в якості лідера, і ти відчуваєш, що немає надії на спасіння, і стаєш негативно налаштованим – надмірно негативно налаштованим до такої міри, що не можеш оговтатися, відчуваючи, ніби тебе засудили й прокляли, і в тебе з’являються непорозуміння й нарікання на Бога, – що тобі робити? Із цим дуже легко впоратися: знайди людей, які розуміють істину, щоб бесідувати й шукати разом із ними, і виговорися їм від щирого серця. Що ще важливіше, прийди перед Бога, щоб правдиво молитися про свій негатив і слабкість, а також про деякі речі, яких ти не розумієш і не можеш подолати, одну за одною, – бесідуй із Богом, нічого не приховуй. Якщо є невимовні речі, які ти не можеш висловити іншим, то тим паче необхідно, щоб ти прийшов перед Бога молитися. Дехто запитує: «Хіба розмова з Богом про це не призведе до засудження?» Хіба ти не зробив уже багато такого, що противиться Богові й заслуговує на Його засудження? Чого ж перейматися ще через одну таку річ? Ти думаєш, що якщо ти не говоритимеш про це, то Бог не знатиме? Бог знає все, що ти думаєш. Ти повинен відкрито бесідувати з Богом, виливаючи Йому своє серце, правдиво представляючи Йому свої проблеми та стани. Про свою слабкість, бунтарство і навіть про свої нарікання – про все це можна говорити з Богом; навіть якщо ти хочеш виплеснути емоції, це нормально – Бог не засудить цього. Чому Бог цього не засуджує? Бог знає духовний зріст людини; навіть якщо ти не говориш із Ним, Він однаково знає твій духовний зріст. Розмова з Богом, з одного боку, – це твоя можливість оголити себе й бути відкритим для Бога. З іншого боку, це також показує твоє ставлення покори до Бога; принаймні ти дозволяєш Богові бачити, що твоє серце не закрите для Нього, ти просто слабкий, не маєш достатнього духовного зросту, щоб подолати цю проблему, от і все. Ти не маєш наміру виявляти непокору; твоє ставлення – коритися, просто твій духовний зріст занадто малий, і ти не можеш витримати цієї проблеми. Коли ти повністю відкриваєш своє серце Богові й можеш ділитися з Ним своїми найпотаємнішими думками, хоча те, що ти кажеш, може містити слабкість і нарікання – і, зокрема, багато негативу, – у цьому є одна правильна річ: ти визнаєш, що маєш розбещений характер, ти визнаєш, що ти – створена істота, ти не заперечуєш ідентичності Бога як Творця і не заперечуєш, що стосунки між тобою та Богом – це стосунки створеної істоти й Творця. Ти довіряєш Богові те, що тобі найважче подолати, те, що робить тебе найслабшим, і ти розповідаєш Богові всі свої найпотаємніші почуття – це показує твоє ставлення. Дехто каже: «Я помолився Богові один раз, і це не вирішило мого негативу. Я досі не можу його подолати». Це не має значення; тобі просто потрібно щиро шукати істину. Незалежно від того, скільки ти розумієш, Бог поступово зміцнить тебе, і ти більше не будеш таким слабким, як на початку. Скільки б у тебе не було слабкості й негативу, скільки б не було нарікань і негативних емоцій, говори з Богом; не стався до Бога як до стороннього. Від кого б ти щось не приховував, не приховуй нічого від Бога, тому що Бог – твоя єдина опора, а також твоє єдине спасіння. Лише прийшовши перед Бога, можна розв’язати ці проблеми; покладатися на людей марно. Отже, стикаючись із негативом і слабкістю, ті, хто приходить перед Бога й покладається на Нього, – найрозумніші. Лише дурні та вперті люди, стикаючись зі значними й критичними подіями та потребуючи вилити свої серця Богові, ще більше віддаляються від Бога й уникають Його, плануючи щось у власному розумі. І який результат усього цього планування? Їхній негатив і нарікання перетворюються на непокору, а непокора – на опір і галас проти Бога; ці люди стають абсолютно непримиренними з Богом, і їхні стосунки з Богом повністю розриваються. Однак, коли ти стикаєшся з таким негативом і слабкістю, якщо ти можеш обрати все ж прийти перед Бога, щоб шукати істину, і обрати коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням, і ти щиро приймаєш покірне ставлення, тоді, бачачи, що ти все ще щиро хочеш коритися Йому, навіть коли ти негативно налаштований і слабкий, Бог знатиме, як тебе вести, виводячи тебе з твого негативу та слабкості. Маючи такий досвід, ти розвинеш справжню віру в Бога. Ти відчуєш, що з якими б труднощами ти не стикався, поки ти шукаєш Бога й чекаєш на Нього, Він влаштує для тебе вихід так, що ти й сам того не помітиш, дозволяючи тобі бачити, що ти навіть не встиг усвідомити, як ситуації змінилися, роблячи тебе вже не слабким, а сильним, і зміцнюючи твою віру в Бога. Коли ти розмірковуватимеш над цими подіями, ти відчуєш, якою дитячою була твоя слабкість у той час. Насправді люди саме такі інфантильні, і без Божої підтримки вони ніколи не дозріли б зі своєї дитячості та невігластва. Лише поступово приймаючи Боже володарювання й корячись йому в процесі переживання цих речей, позитивно й активно стикаючись із цими фактами, шукаючи принципів, шукаючи Божих намірів, більше не уникаючи Бога й не віддаляючись від Нього, і не бунтуючи проти Бога, а стаючи дедалі покірнішим, із дедалі меншим бунтарством, стаючи дедалі ближчим до Бога й дедалі здатнішим коритися Богові, – лише переживаючи так, життя людини поступово зростає й дозріває, повністю виростаючи до духовного зросту дорослої людини.

Як слід ставитися до негативних станів і вирішувати їх? Негативу не варто боятися; ключове – мати розум. Хіба людині не легко коїти дурниці, коли вона постійно негативно налаштована? Коли людина негативно налаштована, вона або лише нарікає, або опускає руки, а говорить і діє без будь-якого розуму – хіба це не впливає на виконання її обов’язку? Якщо людина може піддатися відчаю й байдикувати в негативі, хіба це не зрада Бога? Сильний негатив схожий на психічну хворобу, він дещо подібний до одержимості демонами; це відсутність розуму. Не шукати істини для розв’язання проблем справді небезпечно. Коли люди негативно налаштовані, якщо їм повністю бракує богобоязливого серця, вони легко втратять розум; вони ходитимуть і поширюватимуть свій негатив, невдоволення та уявлення. Це навмисне противлення Богові, і це надто легко може переривати церковну роботу й заважати їй, а наслідки цього надто жахливі, щоб їх уявити, і цілком імовірно, що Бог відцурається від них. Однак, якщо людина у своєму негативі здатна шукати істину, зберігає богобоязливе серце, не говорить негативно, не поширює власний негатив та уявлення, а також зберігає свою віру в Бога й покірне ставлення до Нього, така людина може легко вийти з негативу. У кожного бувають моменти негативу; вони лише відрізняються за інтенсивністю, тривалістю та причинами. Деякі люди зазвичай не є негативно налаштованими, але стають такими, коли зазнають невдачі чи вагань у чомусь; інші можуть стати негативно налаштованими через дрібниці, навіть якщо це просто щось, що хтось сказав і що зачепило їхню гордість. А дехто стає негативно налаштованим через дещо несприятливі обставини. Чи розуміють такі люди, як жити? Чи мають вони проникливість? Чи володіють вони широтою поглядів і великодушністю нормальної людини? Ні. Незалежно від обставин, поки людина живе у межах своїх розбещених характерів, вона часто впадатиме в якісь негативні стани. Звісно, якщо людина розуміє істину й може бачити речі наскрізь, її негативні стани ставатимуть дедалі рідшими, і її негатив поступово зникатиме в міру зростання її духовного зросту, зрештою зникнувши повністю. Ті, хто не любить істини, хто взагалі не приймає істини, матимуть дедалі більше негативних емоцій, негативних станів, а також негативних думок і ставлень, які ставатимуть серйознішими, що більше вони накопичуватимуться, і щойно ці речі переповнять їх, вони не зможуть оговтатися, що дуже небезпечно. Тому своєчасне розв’язання проблеми негативу є вкрай важливим. Щоб розв’язати проблему негативу, потрібно проактивно шукати істину; читання й розмірковування над Божими словами, перебуваючи в стані спокою в Його присутності, призведе до здобуття просвітлення та освічення, дозволяючи зрозуміти істину й побачити наскрізь сутність негативу, і так розв’язати проблему негативу. Якщо ти досі тримаєшся за власні уявлення та причини, то ти надзвичайно дурний, і ти помреш від своєї дурості та невігластва. У будь-якому разі розв’язання проблеми негативу має бути проактивним, а не пасивним. Деякі люди думають, що коли виникає негатив, його слід просто ігнорувати; коли вони знову відчують себе щасливими, їхній негатив природним чином перетвориться на радість. Це фантазія; без пошуку чи прийняття істини негатив автоматично не зникне. Навіть якщо ти забудеш про нього й нічого не відчуватимеш у своєму серці, це не означає, що першопричину твого негативу було вирішено. Щойно виникнуть відповідні обставини, він знову спалахне, що є звичним явищем. Якщо людина розумна й має розум, вона повинна негайно шукати істину, коли виникає негатив, і використовувати метод прийняття істини для його вирішення, у такий спосіб розв’язуючи проблему негативу в корені. Усі, хто часто є негативно налаштованим, такі тому, що не можуть прийняти істини. Якщо ти не приймаєш істини, негатив прилипне до тебе, як диявол, роблячи тебе постійно негативно налаштованим, змушуючи тебе розвивати почуття непослуху, невдоволення та образи щодо Бога, поки ти не виявиш, що чиниш опір, борешся й галасуєш проти Бога, – ось тоді ти дійдеш до кінця, і твоє потворне обличчя буде розвінчане. Люди починають розвінчувати, аналізувати й характеризувати тебе, і лише тепер, коли ти зіткнувся із суворою реальністю, твої сльози починають текти; ось тоді ти падаєш і починаєш бити себе в груди у відчаї – лише чекай, щоб прийняти Боже покарання! Негатив не тільки ослаблює людей, а й призводить до того, що вони нарікають на Бога, судять Бога, заперечують Бога і навіть прямо борються й галасують проти Бога. Тому, якщо вирішення чийогось негативу затягується, щойно вони висловлять богохульні слова й образять Божий характер, наслідки будуть дуже серйозними. Якщо ти впадаєш у негатив і плекаєш нарікання через одну подію, фразу, думку чи погляд, це показує, що твоє розуміння справи викривлене, і ти маєш щодо неї уявлення та фантазії; твої погляди на цю справу, безумовно, не узгоджуються з істиною. У цей момент тобі потрібно шукати істину й правильно ставитися до цього, прагнучи якнайшвидше виправити ці помилкові уявлення та ідеї, не дозволяючи собі бути зв’язаним і введеним в оману цими уявленнями, що призведе до стану непослуху, невдоволення та образи на Бога. Своєчасне розв’язання проблеми негативу є вкрай важливим, і повне її розв’язання також дуже важливе. Звісно, найкращий спосіб розв’язати проблему негативу – це шукати істину, більше читати Божих слів і приходити перед Бога, щоб шукати Його просвітлення. Іноді ти можеш бути тимчасово нездатним змінити свої думки та погляди, але принаймні ти повинен знати, що ти неправий і що ці твої думки викривлені. Так мінімальним результатом буде те, що ці помилкові думки та погляди не вплинуть на твою вірність у виконанні обов’язку, не вплинуть на твої стосунки з Богом і не вплинуть на твоє приходження перед Бога, щоб відкрити своє серце й молитися, – принаймні саме такого результату слід досягти. Коли ти поглинутий негативом, неслухняний і невдоволений, і плекаєш нарікання на Бога, але не хочеш шукати істини для вирішення, думаючи, що твої стосунки з Богом нормальні, тоді як насправді твоє серце далеке від Бога, і ти більше не бажаєш читати Його слів чи молитися, – хіба проблема не стала серйозною? Ти кажеш: «Хоч би яким негативно налаштованим я був, моєму виконанню обов’язку ніщо не завадило, і я не покинув свою роботу. Я вірний!» Чи обґрунтовані ці слова? Якщо ти часто негативно налаштований, то це не просто питання розбещеного характеру; є серйозніші проблеми: ти маєш уявлення про Бога, неправильно Його розумієш і створив бар’єри між собою та Богом. Якщо ти не шукаєш істини, щоб це вирішити, це дуже небезпечно. Як людина може гарантувати, що вірно виконуватиме свій обов’язок до кінця й без недбалості, якщо вона часто негативно налаштована? Хіба негатив може просто минути чи зникнути сам по собі, якщо його не вирішувати? Якщо своєчасно не шукати істини для вирішення, негатив продовжуватиме розвиватися й лише погіршуватиметься. Наслідки, які він спричиняє, ставатимуть лише згубнішими. Вони абсолютно не розвиватимуться в позитивному напрямку, а лише погіршуватимуться. Тому, коли виникає негатив, ти повинен швидко шукати істину, щоб вирішити його; лише це гарантує, що ти зможеш добре виконувати свої обов’язки. Розв’язання проблеми негативу є вкрай важливим, і його не можна відкладати!

26 червня 2021 року