Зобов’язання лідерів і працівників (16)

Пункт дванадцятий: Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина четверта)

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

VIII. Поширення уявлень

А. Прояви поширення уявлень

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про дванадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». Що стосується різноманітних проблем переривань і завад, які виникають у церковному житті, то ми перерахували їх одинадцять. Минулого разу ми бесідували про сьому проблему: вдаватися до взаємних нападів і словесних перепалок. Сьогодні ми побесідуємо про восьму проблему: поширення уявлень. Поширення уявлень також часто трапляється в церковному житті. Деякі люди, що зовсім не приймають істину, вірять у Бога, спираючись на власні уявлення та фантазії, і часто поширюють певні уявлення, щоб заважати церковному життю. Церква мусить обмежувати таку поведінку й розв’язувати цю проблему через бесіди про істину в церковному житті. Із буквальної точки зору, будь-хто може побачити, що поширення уявлень – це неналежна поведінка, що це не позитивна, а негативна річ. Тому в церковному житті його слід припиняти й обмежувати. Незалежно від того, які люди поширюють уявлення, незалежно від їхніх мотивів, чи роблять вони це навмисно, чи ненавмисно, – доки вони поширюють уявлення, це перериватиме церковне життя й заважатиме йому, спричиняючи згубний вплив. Тому цю справу необхідно обмежувати на всі сто відсотків. Із будь-якої точки зору, поширення уявлень аж ніяк не може відігравати позитивну роль у прагненні людей до істини, у їхньому прагненні до пізнання Бога чи входженні в істину-реальність; воно може лише заважати й шкодити. Отже, коли хтось поширює уявлення в церковному житті, кожен – і лідери, і брати та сестри – має розрізняти цю справу й негайно виступати, щоб зупинити й обмежити цю людину, а не сліпо потурати їй у поширенні уявлень, щоб вводити в оману інших і заважати їм. Спершу побесідуймо про те, які саме слова становлять поширення уявлень. Маючи таке розрізнення, люди зможуть точно визначати, що таке поширення уявлень, а також точно припиняти й обмежувати його, а не ігнорувати його й ставитися до нього байдуже.

1. Поширення уявлень про Бога

Поширення уявлень є цілеспрямованим. Спершу нам слід з'ясувати, на кого вони спрямовані та які саме уявлення поширюються. Розуміння цього допоможе вам з'ясувати, які висловлювання людей і які поширювані ними погляди становлять уявлення. Знаючи, які слова є уявленнями людей і які дії становлять поширення уявлень, люди зможуть обмежувати поширення уявлень точніше й актуальніше. Насамперед найсерйозніше поширення уявлень стосується ідей і непорозумінь людей щодо Бога. Це основна категорія. Поширення невідповідних дійсності поглядів і тверджень про Божу ідентичність, Божу сутність, Божий характер, Божі слова, Божу роботу та Боже існування – усе це становить поширення уявлень. Це загальне твердження; а якщо конкретно, то які саме твердження становлять поширення уявлень? Поширення непорозумінь щодо Бога, суджень і засуджень Бога та навіть богохульства проти Бога – усе це є поширенням уявлень. Простіше кажучи, поширення розумінь Бога, що не відповідають дійсності, а також тверджень і хибних тлумачень, що не відповідають Божій ідентичності та сутності, – усе це становить поширення уявлень. Наприклад, у церковному житті деякі люди часто говорять про Божу ідентичність і Божу сутність. Вони не мають істинного розуміння Божої ідентичності та сутності. Вони часто сумніваються в Богові й неправильно Його розуміють у своїх серцях, зокрема, не в змозі коритися життєвому середовищу та середовищу для виконання своїх обов’язків, які Бог для них улаштовує. Тоді вони поширюють свої непорозуміння щодо Бога та думки про те, що не можуть Його зрозуміти. Коротко кажучи, ці ідеї не про те, щоб приймати Боже володарювання й улаштування та коритися їм із позиції створеної людини, натомість вони сповнені особистих упереджень, непорозумінь і навіть суджень та засуджень. Почувши їх, інші люди починають неправильно розуміти Бога й остерігатися Його, через що втрачають свою істинну віру в Бога, не кажучи вже про справжню покору.

Деякі люди думають, що віра в Бога має приносити мир і радість, і що коли вони стикаються з певними ситуаціями, їм потрібно лише помолитися Богу, і Бог прихилить Своє вухо, дарує їм благодать і благословення та забезпечить, щоб усе йшло мирно й гладко. Їхня мета у вірі в Бога – шукати благодаті, здобувати благословення й насолоджуватися миром та щастям. Саме через ці погляди вони зрікаються своїх родин або кидають роботу, щоб присвячувати себе Богові, і можуть терпіти труднощі та платити ціну. Вони вірять, що доки вони зрікаються речей, присвячують себе Богові, терплять труднощі й старанно працюють, демонструючи виняткову поведінку, вони здобудуть Божі благословення й прихильність, і що які б труднощі їм не трапилися, доки вони моляться Богу, Він їх вирішить і в усьому відкриє їм шлях. Це погляд, якого дотримується більшість людей, що вірять у Бога. Люди вважають, що цей погляд законний і правильний. Здатність багатьох людей роками зберігати віру в Бога, не зрікаючись її, безпосередньо пов’язана із цим поглядом. Вони думають: «Я так багато присвятив Богові, моя поведінка була такою доброю, і я не робив жодних лихих вчинків; Бог неодмінно мене благословить. Оскільки я багато страждав і заплатив велику ціну за кожне завдання, роблячи все згідно з Божими словами й вимогами, не припускаючись жодних помилок, Бог має мене благословити; Він має забезпечити, щоб усе в мене йшло гладко, щоб у моєму серці часто були мир і радість, і щоб я насолоджувався Божою присутністю». Хіба це не людське уявлення та фантазія? Із людської точки зору, люди насолоджуються Божою благодаттю й отримують блага, тому є сенс трохи постраждати заради цього, і варто обміняти ці страждання на Божі благословення. Це ментальність укладання угод із Богом. Однак із точки зору істини та з точки зору Бога, це докорінно не відповідає ні принципам Божої роботи, ні стандартам, яких Бог вимагає від людей. Це цілковито прийняття бажаного за дійсне, суто людське уявлення та фантазія про віру в Бога. Чи йдеться про укладання угод із Богом, чи про вимоги до Нього, чи про людські уявлення та фантазії, – у будь-якому разі ніщо із цього не узгоджується з Божими вимогами й не відповідає Божим принципам і стандартам для благословення людей. Зокрема, ця думка й погляд про угоду ображають Божий характер, але люди цього не усвідомлюють. Коли те, що робить Бог, не узгоджується з уявленнями людей, у їхніх серцях швидко виникають нарікання й непорозуміння щодо Нього. Вони навіть почуваються скривдженими, а потім починають сперечатися з Богом, і можуть навіть судити й засуджувати Його. Незалежно від того, які уявлення та непорозуміння виникають у людей, із Божої точки зору, Він ніколи не діє й не ставиться ні до кого згідно з людськими уявленнями чи бажаннями. Бог завжди робить те, що бажає, Своїм власним шляхом і на основі Свого власного характеру-сутності. У Бога є принципи в тому, як Він ставиться до кожної людини; ніщо з того, що Він робить для кожної людини, не ґрунтується на людських уявленнях, фантазіях чи вподобаннях – це той аспект Божої роботи, який найбільше суперечить людським уявленням. Коли Бог організовує для людей середовище, що повністю суперечить їхнім уявленням і фантазіям, у їхніх серцях формуються уявлення, судження й засудження проти Бога, і вони можуть навіть зректися Його. Чи може тоді Бог задовольнити їхні потреби? Абсолютно ні. Бог ніколи не змінить Свій спосіб роботи та Свої бажання згідно з людськими уявленнями. Хто ж тоді має змінитися? Люди. Люди мають відкинути свої уявлення, прийняти середовища, організовані Богом, коритися їм і переживати їх на досвіді, а також шукати істину, щоб вирішити власні уявлення, а не міряти те, що робить Бог, своїми уявленнями, щоб побачити, чи це правильно. Коли люди наполегливо тримаються за свої уявлення, у них виникає опір Богові – це відбувається природно. Де корінь опору? Він полягає у факті, що те, чим зазвичай володіють люди у своїх серцях, – це, безсумнівно, їхні уявлення та фантазії, а не істина. Тому, коли люди стикаються з Божою роботою, яка не узгоджується з людськими уявленнями, вони можуть кидати виклик Богові й судити Його. Це доводить, що людям докорінно бракує серця покори Богові, їхній розбещений характер далекий від очищення, і вони, по суті, живуть згідно зі своїм розбещеним характером. Вони все ще неймовірно далекі від досягнення спасіння.

Коли в серцях людей виникають уявлення про Бога й опір Йому, ті, хто має певну совість, неохоче приймуть те, що робить Бог, і намагатимуться влитися в організоване Богом середовище й прийняти Його володарювання над людьми. Скільки уявлень люди можуть відкинути і якою мірою, частково залежить від їхнього рівня, а частково від того, чи приймають вони істину та чи є людьми, що люблять істину. Деякі люди активно ставляться до середовищ, які організовує Бог, читаючи Божі слова, шукаючи, бесідуючи та роздумуючи. Вони поступово здобувають певне розуміння Божого володарювання над усім, і завдяки цьому їхня покора та віра зростають. Однак деякі люди не шукають істини, хоч би з яким середовищем вони зіткнулися. Натомість вони оцінюють усі середовища, які організовує Бог, на основі своїх уявлень, фантазій і того, чи приносить це їм користь. Їхні міркування завжди обертаються навколо їхніх власних інтересів; вони завжди дбають про те, яку велику вигоду можуть отримати, наскільки можуть бути задоволені їхні інтереси в матеріальних речах, грошах і плотській насолоді; і вони завжди ухвалюють рішення й ставляться до всього, що влаштовує Бог, на основі цих чинників. І зрештою, після довгих роздумів, вони обирають не коритися середовищу, організованому Богом, а втекти й уникнути його. Через свій опір, відкидання й уникнення вони віддаляються від Божих слів, втрачають життєвий досвід і зазнають збитків, що приносить біль і муки в їхні серця. Що більше вони противляться таким середовищам, то більше й сильніше страждають. Коли виникає така ситуація, та крихта віри, що вони мають у Бога, зрештою руйнується. У цей момент уявлення, що панують у їхніх серцях, усі разом вириваються назовні: «Я так довго присвячував себе богові, та не очікував, що він так зі мною вчинить. Бог несправедливий, він не любить людей! Бог сказав, що ті, хто щиро присвячує себе Йому, неодмінно будуть вельми благословенні. Я щиро присвячував себе богові, я зрікся своєї родини й кар’єри, терпів труднощі й тяжко працював – чому бог мене вельми не благословив? Де божі благословення? Чому я не можу їх відчути чи побачити? Чому бог ставиться до людей несправедливо? Чому він не дотримується свого слова? Люди кажуть, що бог вірний, але чому я не можу цього відчути? Якщо відкинути все інше, то саме в цьому середовищі я зовсім не відчув, що бог вірний!» Оскільки люди мають уявлення, ті легко їх обманюють і вводять в оману. Навіть коли Бог організовує середовища для зміни характеру людей і для їхнього життєвого зростання, їм важко це прийняти, і вони неправильно розуміють Бога. Вони думають, що це не Боже благословення і що Бог їх не любить. Вони вірять, що щиро присвячували себе Богові, але Бог не виконав Своїх обіцянок. Ось так цих людей, що не прагнуть до істини, легко виявляють через одне маленьке випробування середовищем. Коли їх виявляють, вони нарешті кажуть те, що найбільше хотіли сказати: «Бог не праведний. Він не вірний бог. Його слова рідко сповнюються. Бог сказав: “Бог має на увазі те, що Він каже, те, що Він каже, буде виконано, а те, що Він робить, триватиме вічно”. Де сповнення цих слів? Чому я не можу цього побачити чи відчути? Подивіться на таку-то: відколи вона повірила в бога, вона не зрікалася й не присвячувала себе богові так, як я, і не жертвувала стільки, скільки я. Але її діти вступили до престижних університетів, її чоловіка підвищили, їхній бізнес процвітає, і навіть їхні врожаї більші, ніж в інших. А що здобув я? Я більше ніколи не віритиму в бога!» Ці слова – це справжні думки цих людей, їхні девізи. Вони сповнені цих уявлень, сповнені цих абсурдних думок і поглядів, і сповнені міркувань про вигоду й угоди. Ось як вони розуміють і сприймають Божу роботу та Його кропіткі наміри, ось як вони ставляться до цих речей. Тому в середовищах, які Бог знову і знову кропітко організовує, вони неодноразово міряють Бога своїми уявленнями, й неправильно розуміють Його, і постійно зазнають невдач, і спотикаються. Ба більше, вони постійно намагаються перевірити, чи правильні їхні уявлення. Коли вони вважають, що ці уявлення підтвердилися і є достатнім доказом для того, щоб довільно оцінювати, судити й засуджувати Бога, вони починають поширювати уявлення, бо їхні серця сповнені уявлень про Бога. Що домішано до цих уявлень? Нарікання, невдоволення й образи. Коли вони сповнені ними, то шукають нагоди, щоб виплеснути їх назовні. Вони сподіваються знайти натовп, який вислухає про «несправедливість», із якою вони зіткнулися; вони хочуть виплеснути ці речі на цих людей і розповісти їм про так зване несправедливе ставлення, якого вони «зазнали». Ось як уявлення, поширювані цими людьми, виникають у церковному житті, ось звідки беруться такі уявлення. Серця цих людей сповнені образ, непокори й невдоволення, а також непорозумінь і нарікань на Бога, і навіть суджень і засуджень Бога, що зрештою призводить до того, що їхні серця сповнюються богохульством. Вони бояться, що не здобудуть благословень, і тому не хочуть іти, тож вони поширюють серед людей свої непорозуміння щодо Бога й невдоволення Ним, і тим більше поширюють свої судження й засудження Бога та своє богохульство щодо Нього. Що вони хулять? Вони хулять Бога, кажучи, що Він несправедливий до них і не дає їм належної та рівноцінної віддачі за те, що вони зробили. Вони судять Бога за те, що Він не дарував їм благодаті й великих благословень після їхніх пожертв і жертв. Вони не отримали від Бога тих плотських потреб – матеріальних речей, грошей тощо, – які сподівалися отримати, і тому їхні серця сповнені нарікань і образ. Їхня мета в поширенні уявлень, з одного боку, – виплеснути емоції та помститися, у такий спосіб досягаючи відчуття психологічної рівноваги; а з іншого – підбурити більше людей до того, щоб у них виникли непорозуміння й уявлення про Бога, змушуючи їх так само остерігатися Бога. Якщо більше людей скаже: «Ми більше ніколи не віритимемо в бога», вони відчують внутрішнє задоволення. Це мета й глибинна причина, що стоїть за поширенням ними уявлень.

Який девіз у людей, що поширюють уявлення? Який вислів вони часто повторюють? Переживши певні речі й не отримавши бажаних благ, вони невпинно кажуть собі: «Я більше ніколи не віритиму в бога!» Навіть сказавши це, вони не відчувають, що втамували свою ненависть чи досягли своєї мети. Коли вони відвідують зібрання, то, про що б не бесідували інші, вони не можуть це сприйняти. Вони мусять знову вимовити цю фразу, повторюючи її кілька разів, навіть більше десяти. «Я більше ніколи не віритиму в бога» – хіба ця фраза не сповнена змісту? За нею стоїть ціла історія. Що таке їхня «віра»? Чи вірили вони в Бога раніше? Чи була їхня попередня віра справжньою? Чи містила вона покору, яку мусить мати створена істота? (Ні.) Анітрохи. Вони сповнені уявлень і фантазій про Бога. Що важливіше, вони сповнені вимог і прохань до Бога, без жодної покори. Що означає їхня «віра»? «Я вірю, що бог – це той, хто володарює над небом, землею і всім сущим. Я вірю, що він може захистити мене від знущань інших. Я вірю, що він може дозволити мені насолоджуватися плотською втіхою, жити добрим, заможним життям і зробити так, щоб усе йшло мирно й приємно для мене. Я вірю, що він може дозволити мені ввійти в Царство Небесне й отримати великі благословення, здобути сторицею в цьому житті, і вічне життя у світі прийдешньому!» Це віра? У цих «віруваннях» немає й сліду покори, і жодне з них не відповідає Божим вимогам до людей. Ці вірування суто походять із точки зору особистої вигоди. Бог висловлює істину й працює над людьми. Коли Бог коли-небудь казав, що Він дасть людям змогу жити щасливим життям, жити вище за інших, бути заможними й успішними, з безмежними перспективами? (Ніколи.) То чому ж вони вважають свою «віру» такою дорогоцінною? Вони навіть кажуть, що більше ніколи не віритимуть у Бога. Чи варта чогось їхня віра? Чи приймає її Бог? У них немає й сліду істини-реальності, жодного сліду покори Богові, вони лише хочуть отримати від Бога благословення, блага й переваги, і називають це вірою в Бога. Хіба це не богохульство проти Бога? Люди такого роду сповнені уявлень і захоплені наміром здобути благословення. Вони зовсім не переживають Божої роботи на досвіді й не практикують Божих слів. Мета й мотив усього, що вони роблять, цілком і повністю спрямовані на благо їхньої власної плоті. Вони високої думки про себе й вважають свою так звану віру в Бога особливо дорогоцінною. Якщо твоя віра в Бога така дорогоцінна й шляхетна, то чому, коли Бог організовує для тебе якесь незначне середовище, ти не можеш зрозуміти з нього істину або бути непохитним у своєму свідченні? Що тут відбувається? Коли Бог випробовує твою віру, що ти віддаєш Богові натомість? Невже непорозуміння, нарікання й опір, які ти віддаєш Богові, – це те, чого Він хоче? Чи узгоджується це з істиною? Очевидно, що ні. Тому той факт, що ці люди можуть відкрито поширювати уявлення в церкві, доводить одне: вони не знають Бога і тим більше не вірять, що Бог володарює над усім, – бога, у якого вони вірять, просто не існує. Коли ці люди відкрито поширюють уявлення, щоб ввести в оману й залучити більше людей до того, щоб разом із ними кидати виклик Богові, засуджувати Його й хулити, вони несвідомо публічно оголошують, що більше не є послідовниками Бога, не є віруючими й не є створеними істотами під владою Творця. Уявлення, які вони поширюють, – це не прості ідеї чи твердження; радше вони вже збудували у своїх серцях нездоланний бар’єр проти Бога, і вони вирішили, що ставитися до Бога, вибудовувати свої стосунки з Богом і ставитися до Божих слів і Божої роботи, використовуючи людські уявлення та фантазії, – це правильно, і саме так їм слід практикувати. Коли такі люди відкрито поширюють уявлення в церковному житті, чи слід їх обмежувати? Чи, з огляду на їхній малий духовний зріст і неглибоку основу, їм слід дати свободу висловлювати свої погляди й достатньо часу та простору для покаяння? Який спосіб дій є належним? (Зупиняти й обмежувати їх – це належно.) Чому зупиняти й обмежувати їх – це належно? Деякі люди кажуть: «Якщо ти обмежуєш їх і не дозволяєш їм вільно говорити, і вони перестають вірити й відвідувати зібрання, хіба це не зашкодило б їм? Було б дуже прикро! Хіба Бог не волів би радше спасти всіх людей, аніж допустити, щоб одна людина загинула? Навіть одну загублену вівцю треба відшукати – після всіх зусиль, докладених для її віднайдення, чи міг би Він допустити, щоб вона знову загубилася?» Чи правильні ці слова? (Ні.) Чому вони неправильні? (Бо такі люди не вірять у Бога по-справжньому; вони вірять у Бога лише в надії здобути благословення, і їхня віра змішана з домішками.) У кого віра в Бога не містить певних домішок? Хіба в тебе їх немає? Чи це вагома причина? Розгляньте вислів таких людей: «Я більше ніколи не віритиму в бога!» Що це за слова? Чи є якась різниця між ними й богохульством невіруючих, дияволів і сатани? (Ні.) Який підтекст у цього вислову? «Я більше не маю віри в бога. У минулому я щиро вірив у бога й слідував за ним, але бог мене не благословив. Натомість він організував такі середовища, щоб ускладнити мені життя й змусити мене спіткнутися. Те, що бог каже, зовсім не відповідає тому, що він робить, тому я більше не наважуюся вірити в бога! Раніше я був таким дурним. Я зрікався, присвячував себе й терпів стільки труднощів заради бога, але не бачив захисту від бога, коли мене заарештував і переслідував великий червоний дракон. Бізнес моєї родини також ішов не так добре, як в інших, я не заробляв стільки грошей, скільки інші, а мої батьки й далі хворіли. Я нічого не здобув від віри в бога протягом багатьох років. Хіба бог не казав, що він вельми благословлятиме людей? Які благословення я отримав від бога? Божі слова зовсім не справдилися, тому я більше ніколи не віритиму в бога!» Вислів «Я більше ніколи не віритиму в бога!» містить так багато всього. Він сповнений нарікань, невдоволення й непорозумінь щодо Бога. Коротко кажучи, після того, як вони терпіли труднощі й присвячували себе, приймаючи бажане за дійсне, Бог не дарував їм благословень згідно з їхніми вимогами, і Бог не винагородив і не нагородив їх згідно з їхніми уявленнями та фантазіями, тому вони стали невдоволеними й сповнилися образи на Бога, і саме за таких обставин вони промовили це речення. Це речення не виникло з нізвідки; до того часу, як вони його промовили, вони вже виявили багато форм поведінки та проявів і були викриті. У чому проблема зі стосунками таких людей із Богом? Яка найбільша проблема в їхніх стосунках із Богом? Проблема полягає в тому, що вони взагалі ніколи не вважали себе створеною істотою і анітрохи не вважали Бога Творцем, Якому слід поклонятися. Від самого початку своєї віри в Бога вони ставилися до Бога як до грошового дерева, скарбниці; вони вважали Його Бодхісаттвою, що визволяє їх від страждань і лиха, і вважали себе послідовниками цього Бодхісаттви, цього ідола. Вони думали, що віра в Бога – це як віра в Будду, де лише дотримуючись вегетаріанства, читаючи священні писання та часто спалюючи пахощі й б’ючи поклони, вони могли отримати бажане. Отож усі історії, що розгорталися після того, як вони повірили в Бога, відбувалися у сфері їхніх уявлень і фантазій. Вони не виявляли ані проявів створеної істоти, що приймає істину від Творця, ані покори, яку створена істота має виявляти до Творця; були лише постійні вимоги, постійні розрахунки й невпинні прохання. Усе це зрештою призвело до розриву їхніх стосунків із Богом. Такі стосунки засновані на угоді й ніколи не можуть бути міцними; лише питання часу, коли таких людей буде викрито. Навіть якщо вони беруть участь у церковному житті, не поширюють уявлень і час від часу бесідують про те, як Бог їх вів, як Бог їх благословив, чим вони насолоджувалися тощо, більшість із того, про що вони говорять, стосується благодаті, насолоди й плотських благ, які вони отримали від Бога. Ці розмови абсолютно не пов’язані з істиною та покорою Богові, і їм цілковито бракує будь-якої істини-реальності. Коли обставини сприятливі, вони виявляють віру в Бога й любов до Нього, а також стриманість і терпіння до інших людей, і все це для досягнення однієї мети: здобути всі Божі благословення. Коли Бог забирає благодать, блага й матеріальні переваги, якими вони насолоджувалися, їхні уявлення викриваються. Ці люди, які керуються власними інтересами й пріоритетом установлюють особисту вигоду, лютують, щойно не отримують бажаного; вони починають поширювати уявлення, щоб виплеснути своє невдоволення Богом, і водночас намагаються залучити більше людей, щоб ті їм співчували й приймали їхні уявлення про Бога. Чи слід таких людей зупиняти й обмежувати? (Так.) Теми, думки й погляди, про які вони бесідують, не відображають чистого сприйняття істини й не допомагають людям коритися Богові та мати справжню віру в Нього. Натомість вони відводять людей від Бога, спричиняють непорозуміння, настороженість і навіть відкидання Бога, і змушують тих, хто слухає поширювані ними уявлення, подумки застерігати себе: «Я більше ніколи не віритиму в бога», – так само, як і вони. Це та завада, яку уявлення, поширювані такими людьми, спричиняють іншим.

2. Поширення уявлень про Божі слова та Божу роботу

Ці люди, що поширюють уявлення, використовують власні уявлення, щоб оцінювати Божі слова, оцінювати Божу роботу, а також оцінювати Божу сутність і Божий характер. Вони вірять у Бога, дивляться на Нього, а також спостерігають і пильно вивчають кожне слово, яке Він говорить, кожну справу, яку Він робить, і кожне середовище, яке Він організовує, – і все це в рамках своїх уявлень. Коли те, що робить Бог, узгоджується з їхніми уявленнями, вони голосно хвалять Бога, кажучи, що Бог праведний, Бог вірний і Бог святий. Коли те, що робить Бог, не узгоджується з їхніми уявленнями, їхні інтереси зазнають серйозних збитків, а вони самі терплять великий біль, вони починають заперечувати слова, які говорить Бог, і роботу, яку Він робить; вони навіть поширюють уявлення, щоб підбурити більше людей до неправильного розуміння Бога й остерігання Його, кажучи: «Не поспішайте вірити словам бога й не поспішайте їх практикувати; інакше, якщо вами скористаються і ви зазнаєте збитків, ніхто за це не візьме на себе відповідальності» тощо. Наприклад, Бог говорить: «Ті з вас, хто щиро присвячує себе Мені, – Я неодмінно щедро вас благословлю». Хіба ці слова – не істина? Ці слова на сто відсотків є істиною. У них немає ні запальності, ні обману. Це не брехня й не пишномовні ідеї, і тим більше не якась духовна теорія – це істина. Яка сутність цих слів істини? Вона в тому, що ти мусиш бути щирим, коли присвячуєш себе Богові. Що означає «щирий»? Добровільний і без домішок; не заради грошей чи слави, і вже точно не заради власних намірів, бажань і цілей. Ти присвячуєш себе не тому, що тебе змушують, підбурюють, умовляють чи тягнуть, а радше це йде зсередини, добровільно; це народжується із совісті й розуму. Ось що значить бути щирим. Саме це й означає бути щирим у плані готовності присвячувати себе Богові. Тоді як щирість проявляється на практиці, коли ти присвячуєш себе Богові? Ти не вдаєшся до брехні чи обману, не вдаєшся до хитрощів, щоб уникнути роботи, і не робиш щось недбало; ти присвячуєш усе своє серце й розум, роблячи все, що можеш, тощо – тут забагато деталей, щоб усе згадати! Коротко кажучи, щирість містить у собі істину-принципи. За Божими вимогами до людини стоять стандарт і принцип. Дехто каже: «Якщо у вірі в Бога я запропоную щирість і всі свої мізерні заощадження, чи здобуду я більше? Якщо я можу здобути більше, то варто віддати все!» Віддавши, вони бачать, що Бог їх не благословив, і розмірковують над цим, думаючи: «Можливо, я віддав недостатньо, тож віддам іще. Піду проповідувати Євангеліє». Коли вони стикаються з труднощами під час проповіді Євангелія, вони моляться. Іноді, коли вони пропускають прийоми їжі й погано сплять, вони однаково продовжують молитися. Вони думають: «Бог сказав, що ті, хто щиро присвячує себе Богові, неодмінно будуть щедро благословенні. Можливо, моєї щирості ще недостатньо, тож я молитимусь більше». Через молитву вони здобувають віру й не проти потерпіти трохи труднощів. Вони справді починають бачити певні результати від проповіді Євангелія й думають: «Тепер у мене є певна щирість. Я поспішу додому, щоб побачити, чи покращилося життя моєї родини, чи одужала моя дитина, і чи гладко йде сімейний бізнес, – чи є благословення від бога». Це щире присвячення себе Богові? (Ні.) Що це? (Угода.) Це укладання угоди з Богом. Вони використовують власні методи й те, що вони вважають «щирістю» на основі своїх уявлень, щоб робити те, що хочуть, і отримувати з цього бажане. Вони постійно використовують «щирість», як вони її розуміють, щоб перевірити ці слова, сказані Богом, постійно вивідуючи, що саме Бог має намір зробити, що Він зробив, а чого не зробив, і постійно розмірковуючи, чи благословить їх Бог, і чи має Він намір їх щедро благословити. Вони постійно підраховують, що віддали й скільки мають отримати, чи дав їм це Бог і чи сповнилися Божі слова. Вони постійно шукають факти, якими можна перевірити Боже твердження. Присвячуючи себе Богові, вони завжди хочуть перевірити, чи істинні Божі слова. Їхня мета – побачити, чи може присвячення себе Богові принести їм Божі благословення. Вони постійно випробовують Бога, завжди бажаючи бачити на собі Божі благословення, щоб підтвердити Його слова. Коли вони виявляють, що Божі слова не так легко сповнюються, як вони собі уявляли, і важко підтвердити правдивість Божих слів, їхні уявлення про Бога стають іще суворішими. Водночас вони починають твердо вірити, що не кожне слово, сказане Богом, обов’язково є істиною. Вони приховують це у своєму серці й починають сумніватися в Богові й ставити Його під сумнів, часто розвиваючи уявлення про Нього. Час від часу ці люди, чиї серця сповнені уявлень, виявляють деякі зі своїх уявлень про Бога, живучи церковним життям і спілкуючись із братами та сестрами. У них виникають уявлення про Божі слова, і вони також використовують свої уявлення, щоб оцінювати Божу роботу. Коли Божа робота постійно не узгоджується з їхніми уявленнями й повністю суперечить їхнім очікуванням, вони поширюють свої уявлення, щоб виплеснути своє невдоволення Богом. Наприклад, Бог говорить, що Його робота наближається до кінця, і люди мають зректися всього, щоб слідувати за Богом і присвячувати себе Йому, співпрацювати з Божою роботою й більше не гнатися за світськими перспективами, гармонійною родиною та іншими подібними речами. Після того, як Бог сказав ці слова, Він продовжує робити багато роботи. Минає три, п’ять, сім чи вісім років, і деякі люди бачать, що Божа робота досі стабільно триває, без жодних ознак того, що Його робота закінчується або що великі катастрофи неминучі й усі віруючі знайшли притулок. Ті, хто використовує свої уявлення, щоб оцінювати Божу роботу, не можуть дочекатися, поки Божа робота швидко закінчиться, щоб віруючі могли розділити чудові Божі благословення. Але Бог так не діє; Він не виконує цю справу згідно з людськими уявленнями та фантазіями. Ті, хто не може чекати, стають неспокійними й починають сумніватися, кажучи: «Хіба робота бога вже не наближається до кінця? Хіба вона не має скоро закінчитися? Хіба бог не казав, що великі катастрофи неминучі? Чому божий дім досі робить так багато роботи? Коли саме закінчиться робота бога? Коли їй буде кінець?» Ці люди анітрохи не цікавляться істиною чи Божими вимогами. Їм нецікаво практикувати істину, коритися Богові чи втікати від впливу сатани, щоб досягти спасіння. Їх цікавлять лише, і особливо, такі речі, як те, коли закінчиться Божа робота, чи буде їхній фінал життям чи смертю, коли вони зможуть увійти в царство, щоб насолоджуватися благословеннями, і якими будуть прекрасні картини царства. Це їхні найбільші турботи. Тому, потерпівши певний час і побачивши, що небеса й земля залишаються незмінними, а країни світу продовжують жити як зазвичай, вони кажуть: «Коли ці слова бога справдяться? Я чекаю вже кілька років – чому вони ще не справдилися? Чи можуть слова бога справді справдитися? Дотримується бог свого слова чи ні?» І ось ці люди втрачають терпіння, стають неспокійними й починають шукати можливості повернутися у світ, щоб жити власним життям.

Божа робота й істини, які висловлює Бог, завжди перевершують людські фантазії та завжди виходять за межі людських уявлень. Як би люди не намагалися, вони не можуть їх ні збагнути, ні оцінити. Вони не знають, якими саме є методи Божої роботи та яких цілей вона має на меті досягти, тож зрештою деякі люди починають сумніватися: «Чи справді існує бог? Де саме він перебуває? Бог постійно висловлює істини, але чи не забагато він їх висловлює? Хіба бог не казав, що він приведе нас у своє царство? Коли ми зможемо ввійти в царство небесне? Чому ці речі досі не справдилися й не сповнилися? Скільки ще саме років це триватиме? Завжди кажуть, що день божий близько, але про це “близько” говорять уже роками – чому ж він такий далекий і, здається, нескінченний?» Вони не лише так думають, а й поширюють ці сумніви всюди. На яку проблему це вказує? Чому, прослухавши стільки проповідей, вони досі зовсім не розуміють істини? Чому вони завжди використовують людські уявлення та фантазії, щоб обмежувати Божу роботу? Чому вони не можуть дивитися на ці речі згідно з Божими словами? Чи можуть вони підтвердити існування Бога й визначити шлях до спасіння через Божі слова? Чи розуміють вони, що всі ці слова, які говорить Бог, і все, що Він робить, – це для того, щоб спасти людей? Чи розуміють вони, що лише здобувши істину й досягнувши спасіння, люди можуть отримати всі благословення, які Бог обіцяв людству? Із того, що вони говорять, і з уявлень, які вони поширюють, очевидно, що вони докорінно не розуміють, що саме робить Бог, або яка саме мета того, що Бог робить усю цю роботу й говорить усі ці слова. Вони просто маловіри! Прослухавши стільки років проповіді й стільки років безцільно проводячи час у Божому домі, що вони здобули? Вони навіть не впевнилися, чи існує Бог, у них немає на це чіткої відповіді. Яку роль вони відіграють у церкві? Потрудившись деякий час і не здобувши благословень, вони безсовісно поширюють уявлення, щоб вводити інших в оману й заважати їм. Те, що вони недбало говорять, – це судження проти Бога та Його роботи. Дехто з них каже: «Раніше я думав, що робота бога закінчиться за три-п’ять років; я не очікував, що вона не буде завершена й через десять років. Коли ця робота закінчиться? Постійно пишуться свідчення; постійно створюються відео з виконанням гімнів і фільми; постійно проповідується Євангеліє – коли цьому буде кінець?» Вони навіть запитують інших: «Хіба ви не думаєте так само? Ну, що б ви не думали, я думаю саме так. Я чесна людина; я кажу все, що в мене на думці, на відміну від деяких людей, які не говорять того, що в них на думці, і тримають усе в собі». Які ж вони «чесні», наважуються говорити будь-що! І що ще гірше, вони кажуть: «Якщо незабаром робота бога не закінчиться, я просто піду знайду роботу, зароблю грошей і житиму своїм життям. За всі ці роки віри в бога я пропустив стільки смачної їжі, стільки приємних місць, стільки матеріальних насолод! Якби я не вірив у бога, я б уже жив в особняку, мав би машину й, можливо, за ці роки вже кілька разів об’їздив би світ. Якщо пригадати, життя без віри в бога було досить добрим; я був цілком щасливий. Хоча воно було трохи порожнім, я міг насолоджуватися плотськими задоволеннями, добре їсти й пити й робити все, що хотів, без жодних обмежень. За ці роки віри в бога я так багато страждав і був занадто суворим до себе! Хоча я здобув трохи істини й почуваюся трохи впевненіше в серці, ці істини не можуть замінити ті плотські насолоди! Крім того, робота бога ніколи не закінчується, і бог ніколи не з’являється людям, тому я ніколи не почуваюся по-справжньому впевнено. Кажуть, що розуміння й здобуття істини приносить мир і радість, але яка користь від миру й радості? Я досі не маю плотських насолод!» Ці думки незліченну кількість разів проносилися в їхній голові, і вони багато разів повторювали їх собі. Коли вони вважають, що їхні уявлення мають достатньо підстав, щоб бути непохитними, і відчувають, що час настав і вони достатньо кваліфіковані, щоб прискіпуватися до Божої роботи, вони не можуть не поширювати наведені вище зауваження й уявлення. Вони поширюють своє невдоволення Богом і свої уявлення та непорозуміння щодо Божої роботи, намагаючись ввести в оману більше людей, щоб ті неправильно розуміли Бога та Його роботу. Звісно, є й такі, що мають приховані мотиви, які хочуть перешкодити більшій кількості людей присвячувати себе Богові, бажаючи, щоб ті покинули свої нинішні обов’язки й зреклися Бога; якби церква розпустилася, для них це було б найкраще. Яка їхня мета? «Якщо я не можу здобути благословень, то й ви не сподівайтеся. Я зіпсую вам усім справу, щоб ніхто з вас не міг сподіватися здобути істину чи благословення, обіцяні богом!» Не бачачи надії на здобуття благословень, вони втрачають терпіння чекати далі. Вони самі не здобувають благословень і не хочуть, щоб їх здобули інші. Тому, коли вони поширюють уявлення, з одного боку, вони виплескують своє невдоволення, скаржачись, що ніщо в Божій роботі не узгоджується з людськими уявленнями та фантазіями, і що Божий метод роботи не дбає про почуття людей. Водночас вони хочуть ввести в оману й залучити більше людей до неправильного розуміння Бога й нарікань на Нього, до розвитку уявлень про Бога та втрати віри. Вони хочуть, щоб більше людей зреклося Бога через свої непорозуміння й уявлення про Нього так само, як і вони.

Б. Як ставитися до людей, що поширюють уявлення

Які наслідки виникають, коли хтось у церкві поширює уявлення й невдоволення Богом? Чи впливає це безпосередньо на результати церковного життя? Чи заважає це нормальному церковному життю та роботі церкви? (Так.) Це впливає на віру людей у Бога й на їхню здатність нормально виконувати свої обов’язки. Тому тих, хто поширює уявлення, необхідно обмежувати. Навіть якщо вони лише зрідка згадують про таке, їх потрібно обмежувати й розрізняти; дивіться, яка в них людськість, чи поширюють вони уявлення через тимчасовий негатив і слабкість, чи це через проблему з їхньою природою-сутністю – чи постійно вони не прагнуть до істини й навмисно поширюють уявлення, щоб ввести в оману більше людей і заважати та шкодити церковному життю. Якщо це лише епізодичний негатив і слабкість, достатньо підтримати їх і допомогти їм через бесіду про істину. Якщо вони не слухають порад і продовжують поширювати уявлення та заважати церковному життю, навіть спричиняючи в інших негатив і слабкість, що впливає на їхню здатність нормально виконувати свої обов’язки, то це означає, що вони є слугами сатани, і їх слід вичищати згідно з принципами. Чому не дати їм іще один шанс? Як ви думаєте, чи є такі люди маловірами? (Так.) Незалежно від того, яка в них людськість, такі люди є маловірами. Маловіри – це як кукіль серед пшениці, їх слід виривати. Якщо вони лише виявляють деякі прояви маловірів і не спричиняють завад у церковному житті, і все ще можуть служити як друзі церкви та надавати послуги, їх можна залишити в спокої. Але ті, хто постійно поширює уявлення, завжди висловлюють погляди й зауваження маловірів. Вони говорять це не випадково; їхня мета – підбурювати, вводити в оману й залучати більше людей, щоб ті віддалилися від Бога. Їхній намір такий: «Якщо я не можу здобути благословень, я більше не віритиму. Ніхто з вас не повинен сподіватися здобути благословень, і ви також не повинні вірити! Якщо ви продовжуватимете вірити, що, як ви вистоїте й зрештою колись здобудете благословення, – хіба це не поставить мене в скрутне становище? Як я тоді зможу відчувати внутрішню рівновагу? Так не піде. Щоб уникнути майбутнього жалю, я заваджу вам і похитну вашу віру, змушу вас віддалитися від бога, зрадити бога й покинути церкву разом зі мною – це було б найкраще». Ось їхня мета. Хіба таких маловірів не слід вичищати? (Так.) Їх слід вичищати. Якщо деякі маловіри перестають вірити, церква просто забере в них книги Божих слів і викреслить їх. Є й інші маловіри, які мають певні позитивні почуття до віри в Бога й до віруючих. Вони не відіграють позитивної ролі в церкві; вони лише час від часу допомагають як друзі церкви. Такі люди, хоча й не прагнуть до істини та не бесідують про істину, не поширюють уявлень і не заважають церковному життю. Доки вони можуть надавати хоч якусь послугу, їм слід дозволити залишатися в церкві, і їх не потрібно вичищати. Однак до тих маловірів, які постійно поширюють уявлення, не слід виявляти жодної поблажливості. Вони поширюють свої уявлення та непорозуміння щодо Бога, заважаючи церковному життю та спричиняючи переривання й завади в роботі церкви. Ці маловіри – слуги сатани. У них є уявлення; однак вони не лише не шукають істини, щоб їх вирішити, а й навіть поширюють свої уявлення, щоб ввести в оману Божих обранців. Вони зраджують Бога й хочуть затягнути за собою на погибель ще кількох. Саме з такими намірами вони заважають роботі церкви. Чи може Бог їх простити? Ні, їх не можна щадити. Це не питання того, щоб їх обмежувати чи ізолювати; їх треба очистити й назавжди викреслити, не виявляючи ані найменшої поблажливості!

У церкві деякі люди ніколи не прагнуть до істини й ніколи не розуміють, як Бог працює, щоб спасти людей. Переживши певні речі, вони розвивають непорозуміння, опір і нарікання на Бога; деякі з речей, які вони говорять і роблять, слугують поширенню уявлень. Уявлення, які вони поширюють, – це не просто відхилення в сприйнятті Божих слів і роботи чи непорозуміння щодо Бога. Деякі з них серйозніші, вони прямо заперечують, що Божі слова є істиною, – вони докорінно судять і засуджують Бога. А інші уявлення, які вони поширюють, навіть відкрито нападають на Бога й хулять Його. Вони не аналізують і не намагаються пізнати власну розбещеність і бунтарство із серцем покори, з позиції створеної істоти чи послідовника Бога, і не приймають істину та не бесідують про своє розуміння Божої роботи й сприйняття Його намірів. Уявлення, які вони висловлюють, є прямою протилежністю цим позитивним розумінням. Коли інші чують їхні уявлення, вони не здобувають розуміння Бога, не розвивають справжньої віри, і, звісно, їхня віра в Бога також не зростає. Натомість їхня віра в Бога стає невизначеною, слабшає або навіть зовсім зникає. Водночас видіння Божої роботи стає для них розмитим. Що більше люди слухають уявлення, які вони поширюють, то більш заплутаними стають їхні серця, аж до того, що вони не розуміють, чому їм слід вірити в Бога, і починають сумніватися, чи існує Бог. Чи є Божі слова істиною, чи можуть Божі слова й робота очистити та спасти людей, та інші подібні питання – усе це стає для них розмитим і сумнівним. Коли люди чують уявлення та непорозуміння, поширювані такими особами, вони починають сумніватися в Богові й остерігатися Його; вони починають обмежувати Бога у своїх серцях, розвивають непорозуміння й нарікання на Бога, і навіть внутрішньо віддаляються від Нього. Це дуже проблематично. Щойно в них з’являються ці негативні думки, погляди, плани й задуми, стає зрозуміло, що інформація та зауваження, які вони прийняли, не відповідають потребам нормальної людськості, не кажучи вже про істину, – на сто відсотків певно, що вони походять від сатани. Незалежно від намірів чи мотивів тих, хто поширює уявлення, чи поширюють вони облуду й безпідставні чутки навмисно, чи ненавмисно, доки вони спричиняють згубний вплив у церкві, їх слід обмежувати. Звісно, якщо таких людей виявляють і розрізняють поза церковним життям, їх також слід негайно зупиняти й обмежувати. Якщо хтось, хто розуміє істину, може використати Божі слова чи власне розуміння, щоб спростувати й розвінчати тих, хто поширює таке, допомагаючи братам і сестрам розрізняти їх, це ще краще. Це боротьба проти сатани. Якщо тобі бракує духовного зросту, ти маєш навчитися розрізняти їх і триматися від них подалі. Якщо ти маєш духовний зріст, ти маєш розвінчувати їх. Чи наважуєтеся ви на таке? Чи знаєте ви, як це робити? Це найбільше виявляє, чи має хтось істину-реальність. Коли деякі нововіруючі чують уявлення та непорозуміння, які такі люди поширюють про Бога, вони шоковані й кажуть: «Як може людина, що вірить у Бога, так говорити?» Якщо люди без основи почують ці уявлення й облуду, чи стануть вони негативними й слабкими? Чи приймуть вони цю облуду? Чи будуть вони введені в оману й покинуть церкву? Усе це можливо. Коли людина, що поширює уявлення, каже: «Я більше ніколи не віритиму в бога», – незалежно від того, у якому стані вона це говорить, це вказує на те, що вона повністю втратила віру в Бога і є маловіром. Незалежно від її мети поширення таких слів, чи можеш ти здобути якесь повчання, почувши їх? (Ні.) Коли ти слабкий і чуєш ці слова, ти можеш відчути: «Ця людина розділяє мій біль; коли вона говорить про свої уявлення, вона ніби озвучує мої власні найпотаємніші думки». Однак, якщо хтось із вірою почує ці слова, він подумає: «Це обурливо бунтівничо! Як можна говорити такі слова? Хіба це не хула на Бога? Я б не наважився сказати таке, бо це ображає Божий характер!» Той факт, що вони можуть поширювати ці уявлення, вказує на те, що ці ідеї виникли давно й уже вкоренилися в їхньому серці. Якщо такі ідеї щойно почали формуватися й досі перебувають у зародковому стані, і вони ще не повністю перетворилися на уявлення, то доки людина не висловлює їх і не вводить інших в оману та не заважає їм, це свідчить про те, що в неї є трохи розуму; вона може стерегти свій язик і так уникати наслідків у вигляді вичищення. Але якщо вона висловлюється й заважає церковному життю, то до неї більше не можна виявляти поблажливості; її слід розвінчати й вичистити. Люди, які не люблять істину й не мають здатності до сприймання істини, схильні часто розвивати уявлення. Однак ті, хто часто читає Божі слова й має здатність до сприймання, шукатимуть істину, щоб вирішити свої уявлення, навіть якщо вони виникають. Ті, хто часто поширює уявлення, виявляються й відсіюються Божою роботою; це люди, які зовсім не люблять істину й не можуть її прийняти, вони всі відчувають відразу до істини й ненавидять істину. Це поза всяким сумнівом.

Проблема поширення уявлень безумовно існує в церковному житті в різних країнах і місцях, тому що люди, які не люблять істину, є повсюди. Оскільки ті, хто не прагне до істини, хто відчуває відразу до істини, хто шукає плотських насолод, а також маловіри, злі люди та інші не прагнуть до істини, вони завжди плекають уявлення щодо Божих слів і щодо втіленого Бога. Їхні серця сповнені уявлень, повні фантазій про Бога й вимог до Нього, і вони не можуть чисто сприймати й розуміти кожне слово, яке говорить Бог; вони розуміють їх лише на основі своїх власних уявлень, уподобань і навіть особистих вигод і втрат. Їхні серця сповнені різноманітними уявленнями, фантазіями й необґрунтованими вимогами до Бога, разом із різними непорозуміннями й судженнями про Бога тощо. Тому для цих людей природно поширювати уявлення – у цьому немає нічого нового. Доки існують такі люди, поширення уявлень відбуватиметься час від часу й може статися будь-якої миті. Коли щось, що Бог говорить або робить, не узгоджується з їхніми уявленнями та бажаннями, і коли це шкодить їхнім інтересам, вони лютують і починають висловлюватися заради власних інтересів і сперечатися з Богом та Його роботою. Ці люди завжди стоять в опозиції до істини й до Бога, аналізуючи й пильно вивчаючи Божі слова, Божий характер і Божу роботу. Вони постійно проникливо спостерігають за Божими словами й роботою і перевіряють їх правильність, і вони також хочуть перевірити, чи втілена плоть Бога відповідає Божій ідентичності та статусу. Під час свого процесу перевірки їм дуже важко отримати точні відповіді; на їхню думку, Божим словам навіть дуже важко сповнитися й справдитися. Тому їм є багато що сказати, коли вони поширюють уявлення. Вони поширюють свої уявлення незалежно від часу, місця чи контексту. Щоразу, коли вони хоч якось невдоволені Богом, вони оцінюють речі, використовуючи свої уявлення. Якщо Божі слова й робота не узгоджуються з їхніми уявленнями, вони швидко висловлюють свої уявлення. Ми характеризуємо таке висловлювання як поширення. Чому це називається «поширенням»? Тому що те, що вони висловлюють, не має позитивного впливу на Божих обранців, церковне життя чи роботу Божого дому. Натомість вони лише спричиняють завади, переривання та шкоду. Тому називати промовляння таких зауважень «поширенням» – це правильно.

Після того, як ви здобудете певне базове розрізнення щодо проблеми поширення уявлень, вам слід аналізувати й розрізняти різноманітні помилкові уявлення та зауваження людей на основі істини, а потім розбиратися з ними й вирішувати їх згідно з приписами Божого дому. Звісно, лідери й працівники несуть незаперечну відповідальність за вирішення таких питань. Водночас усі Божі обранці, прослухавши цю бесіду, також мають обов’язок і відповідальність розвінчувати й аналізувати людей, що поширюють уявлення, та їхні слова й поведінку. Якщо тобі не вистачає сміливості, щоб зупинити чи обмежити їх, ти можеш бесідувати й сперечатися з ними на основі Божих слів та істини, яку ти розумієш. Яка мета таких суперечок? Надати можливість тим, хто має малий духовний зріст і не розуміє істини, усвідомити, чиї слова відповідають істині, прослухавши суперечку, а не бути спантеличено введеними в оману уявленнями й облудою, поширюваною деякими людьми. Це корисно для Божих обранців і для церковного життя. Коли виявляється, що хтось говорить слова, які не відповідають істині, – чи то людські уявлення, чи то облуда, – слід влаштовувати суперечку. Такі суперечки повчають людей. Щонайменше, прослухавши ці суперечки, сторонні спостерігачі можуть чітко побачити, що слова тих, хто поширює уявлення, справді є уявленнями, і вони можуть зрозуміти, які аспекти цих уявлень не узгоджуються з істиною, яка сутність цих уявлень, чому вони не відповідають істині, чому їх характеризують як уявлення, чому людей, що їх поширюють, слід обмежувати тощо – вони здатні мати точне розуміння цих питань, а не бути спантеличено введеними в оману й обдуреними. Хоча уявлення, поширювані людьми, можуть спричинити певну заваду та шкоду життю-входженню Божих обранців і церковному життю, переживання цих речей насправді не є чимось поганим для людей. Щонайменше це дозволяє їм зростати в розрізненні, бачити справжнє обличчя тих, хто поширює уявлення, бачити, які характери вони виявляють, поширюючи уявлення, і бачити різницю між уявленнями, які вони поширюють, та істиною. З одного боку, люди зможуть розрізняти ці зауваження й матимуть до них імунітет. З іншого боку, вони також матимуть певне розрізнення щодо таких людей і знатимуть, які слова говорять маловіри, ті, хто зовсім не володіє істиною й часто плекає уявлення про Бога, і знатимуть, що їхня віра не є справжньою, – щонайменше люди можуть здобути таке розрізнення. Звісно, якщо ти ще не стикався з цими проблемами, не молися необачно, кажучи: «О Боже, будь ласка, улаштуй для мене середовище, щоб я міг побачити, що означають “уявлення, які поширюють люди”». Бути свідком поширення уявлень – це не гра, і це може легко ввести тебе в оману. І коли ці речі все ж трапляються, ти маєш правильно з ними поводитися. Не дозволяй їм пройти повз тебе й не уникай їх; стався до них правильно й підходь до кожного середовища, яке Бог організував для тебе, із серйозним і суворим ставленням. Це те ставлення, яке мусить мати людина, що прагне до істини, щоб здобути істину. Коли ти стикаєшся з кимось, хто поширює уявлення, ти маєш навчитися молитися Богу: «О Боже, будь ласка, будь зі мною, просвіти мене й веди мене, щоб я міг розрізняти ці слова й цей тип людей, а також дай мені змогу розпізнати, чи є в мені якісь з уявлень цих людей». Потім, помолившись, іди й переживай цю справу на досвіді. Звісно, це також буде час, коли тебе перевірятимуть щодо того, скільки істини ти справді розумієш і наскільки великий твій духовний зріст. Якщо, коли хтось поширює уявлення, ти чуєш їх і не маєш жодної внутрішньої реакції чи думок, а натомість просто схожий на радіоприймач, приймаєш будь-які уявлення, які вони висловлюють і поширюють, без жодного опору чи здатності їх відкинути, і тим більше без жодної здатності їх розрізнити, хіба це не дуже проблематично? Коли деякі люди чують, як хтось висловлює уявлення, у серці вони відчувають, що сказане – неправильне, і хочуть побесідувати й посперечатися з цією людиною, але не знають, як належно висловитися або як їм слід розвінчати й проаналізувати цю людину. Вони також бояться, що якщо їм не вдасться ефективно заперечити, вони геть почервоніють, а потім, коли їх зрештою переможуть, вони втратять обличчя й опиняться в незручній ситуації. Однак вони також відчувають небажання залишати це без суперечки, думаючи: «Я прослухав багато проповідей і чимало розумію, то чому ж мені бракує слів, щоб їх спростувати? У мене немає уявлень про Бога, і я маю справжню віру в Бога, то чому я не можу чітко все пояснити, коли настає час спростовувати їхню облуду?» Вони дивляться, як людина, що поширює уявлення, говорить дедалі більше, і її слова стають дедалі обурливішими й огиднішими, але вони просто не можуть їх спростувати чи проаналізувати, і не в змозі встати й розвінчати їх, не кажучи вже про те, щоб зупинити, що змушує їх відчувати надзвичайну тривогу й занепокоєння. Лише в цей момент вони усвідомлюють, що їхній духовний зріст занадто малий, і бачать, що їхнє розуміння істини ще не сформувалося в цілісний і правильний погляд, що це лише якісь уривчасті фрази, розрізнені проблиски світла й ідеї, а зовсім не справжнє знання істини. Вони дуже добре знають, що ця людина поширює уявлення й вводить людей в оману, і що вона є маловіром, і вони хочуть розвінчати її та спростувати її погляди, просто їм бракує для цього належних і сильних слів. Вони можуть лише сказати: «Усе, що робить Бог, – добре; ти маєш це прийняти. Бог святий і досконалий; Він зовсім не такий, як ти кажеш. Бог володарює над усім, а люди – створені істоти. Вони мають коритися Богові. Люди не зазнають збитків, корячись Богові». Вони можуть лише озвучувати ці поверхові теорії, які зовсім не влучають у саму суть. Переживши цю особливу подію, вони усвідомлюють, що їхній духовний зріст занадто малий, і думають: «Чому я такий нетямущий? Зазвичай я можу без упину говорити про величні доктрини досить красномовно; я можу без проблем говорити на зібранні годину й писати конспекти проповідей на три-п’ять сторінок, почуваючись у цьому дуже впевнено. Але коли я стикаюся з кимось, хто так поширює уявлення, так судить і хулить Бога, чому в мене немає ні пильності, ні реакції? Чому я не здатний на сильне розвінчування та спростування?» Що вони з цього виявляють? Хіба не те, що вони усвідомлюють, що не розуміють істини? Це усвідомлення – добре чи погане? (Добре.) Нарешті вони виявляють свій справжній духовний зріст. Якби вони не зіткнулися з кимось, хто поширює уявлення, можливо, вони досі думали б, що мають духовний зріст, розуміють істину, мають розрізнення, можуть усе бачити наскрізь, проповідувати різні духовні доктрини й з великою впевненістю бесідувати про кожну істину. Однак, зіткнувшись із кимось, хто поширює уявлення, хоча вони й знають, що це неправильно, вони виявляються безпорадними, нездатними нічого зробити, і зрештою зазнають поразки. Хіба це не соромно? Хіба це славна справа? (Ні.) Тож як це слід вирішити? Якщо тобі не вистачає правильних слів, щоб сперечатися з ними, і ти також хочеш уникнути сорому й бути непохитним у своєму свідченні, щоб повністю присоромити й перемогти сатану, що тобі слід робити? Я розповім вам ефективний метод: якщо ти бачиш, що вони нескінченно поширюють уявлення, і більшість людей не має розрізнення й піддається їхньому впливу, але ти не можеш їх переспорити, тоді час діяти рішуче; грюкни по столу й скажи: «Замовкни! Що ти таке говориш? Можливо, я не можу тебе переспорити, але я знаю, що ти – маловір! Подивися, що ти говориш; чи є хоч одне слово, що узгоджується з істиною? Ти стільки років насолоджувався Божою благодаттю – чи сказав ти хоч слово хвали чи свідчення про Бога? У тебе є образи на Бога; якщо в тебе вистачить духу, іди прямо на третє небо й говори з Богом безпосередньо. Припини тут заважати. Тепер я офіційно наказую тобі забиратися геть!» Чи наважилися б ви це сказати? Це імпульсивність? (Ні, це не так.) Це проголошення заяви сатані. Так і зроби. Скажи їм: «Забирайся геть, ти, маловіре! Ти даремно насолоджувався стількома Божими благодатями, ти, безсовісний негіднику; ти не гідний бути людиною!» Два слова: «Забирайся геть!» Як це звучить? Це сильно, але цим не можна зловживати. Не слід говорити це новим братам і сестрам у вірі, які ще не розуміють істини, але маловірам і слугам сатани можна безжально віддавати такі накази: «Це Божий дім, дім істинних братів і сестер, дім тих, хто слідує Богу. Це не дім дияволів і сатан. Дияволи й сатани тут не потрібні. Ти – диявол і сатана, тож забирайся геть!» Це доречно? (Так.) Це не найкращий метод; лише тому, що ваш духовний зріст малий, тому що у вас недостатньо духовного зросту, щоб боротися із сатаною, Я навчаю вас цього методу. Насправді він не ідеальний. Ідеальний метод такий: якщо ви розумієте багато істин і маєте справжню віру в Бога та справжнє знання про Нього, то ви здатні спростувати їх, і ви спростовуєте їх так докорінно, що вони повністю присоромлені, так що зрештою вони кажуть усім: «Я не можу зберегти свою віру; мені занадто соромно дивитися комусь із вас в очі. Я – диявол і сатана; я сам покину церкву». Оскільки зараз у вас немає цієї здатності, вам слід ставитися до тих, хто часто поширює уявлення, згідно з методом, якого Я вас навчив.

Чи знаєте ви тепер, як поводитися з тими, хто часто поширює уявлення в церкві? Чи можете ви тепер розрізняти тих, хто поширює уявлення, щоб вводити людей в оману? (Так.) Які основні типи висловлювань, що поширюють уявлення? Один тип спрямований на Божі слова, інший – на Божу роботу, і ще один – на Божий характер і сутність. Ці типи висловлювань варіюються від легких – фантазій і хибних тлумачень Бога – до серйозних, таких як судження, засудження й хула на Бога. Крім цього, є також негативні й сповнені опору зауваження людей, що висловлюють їхні нарікання, непокору й невдоволення Богом. Підсумовуючи, усі слова, що поширюють уявлення, за своєю природою кидають виклик Богові, судять Його, засуджують і хулять, а наслідок, який вони спричиняють, полягає в тому, що люди стають підозріливими до Бога й остерігаються Його, неправильно розуміють Його, й віддаляються від Нього, і навіть зрікаються Його. Це має бути легко розрізнити.

(3) Принципи та шляхи розв’язання уявлень

Щодо поширення уявлень є ще деякі речі, про які потрібно побесідувати. Дехто каже: «Коли йдеться про поширення уявлень, у церковному житті ми мусимо розвінчувати й аналізувати це явище, а також обмежувати його. Однак у процесі віри в Бога ми схильні розвивати різні уявлення; це від нас не залежить. Тож, коли йдеться про уявлення, яким шляхом практики нам слід слідувати, щоб практикувати точно й не спричиняти завад і переривань у церковному житті, не впливати на інших негативно й не завдавати шкоди їхньому життю? Як діяти належним чином?» Хіба це не факт, що в людей є уявлення? Хіба це не неминуче? (Так.) Дехто каже: «Уявлення виникатимуть тільки в тих, хто не прагне до істини». Це твердження правильне? Воно правильне лише частково. У тих, хто прагне до істини, також іноді можуть виникати уявлення про Бога, коли вони стикаються з особливими ситуаціями, адже перш ніж люди зрозуміють істину та Божі наміри й пізнають Бога, у них виникатимуть певні уявлення про Божі слова й роботу. Ці уявлення – це певні облудні людські думки, що не відповідають істині. Деякі уявлення можуть відповідати моралі, філософії, традиційній культурі, етичним теоріям тощо, і на позір ці думки можуть здаватися правильними. Однак вони просто не відповідають істині та суперечать їй. Це факт. Як людям слід ставитися до цих уявлень? Перш ніж люди починають прагнути до істини, вони вже несуть у собі багато уявлень; це вроджені уявлення. У процесі прагнення до істини в людей виникатиме чимало нових уявлень через зміну середовища та різні обставини; це набуті уявлення. На шляху віри в Бога людям доводиться стикатися з обома типами уявлень. Отже, чи існує спосіб розв’язання уявлень? Чи є шлях практики? Дехто каже: «Із цим легко впоратися. Ми можемо повставати проти наших вроджених уявлень; нам не потрібно звертати на них жодної уваги. Ми впевнені, що в процесі прагнення до істини ці уявлення поступово будуть розв’язані й усунені, коли ми зрозуміємо істину. Щодо набутих уявлень, то ми покладаємося на Бога в їхньому розв’язанні й також не дозволяємо їм нас сковувати. Тому до сьогодні в наших серцях не сформувалося уявлень, які могли б призвести до таких речей, як опір Богові, Його засудження чи хула на Нього». Що можна сказати про цей метод практики, про такий спосіб ставлення до уявлень і поводження з ними? Чи може він розв’язати уявлення? Чи є в нього недоліки? Чи є таке ставлення до уявлень ініціативним і позитивним? (Ні.) Чи має таке ставлення хоч якийсь позитивний вплив на людей? Якщо ти використовуєш пасивний метод, за якого ти ігноруєш ці уявлення, зберігаючи їх у найпотаємніших куточках свого серця, придушуючи їх і молячись, коли вони виникають, а потім вважаючи їх розв’язаними, розбираючись із ними так само, коли вони з’являються знову, і не думаючи про них згодом, поводячись так, ніби проблеми немає, вірячи: «У будь-якому разі Бог, у Якого я вірю, – це все ще мій Бог, я – усе ще Божа створена істота, а Бог – усе ще мій Творець; це не змінилося», – хіба це найефективніший спосіб розв’язати уявлення? Чи досягається так позитивний результат? Чи така практика докорінно й повністю розв’язує уявлення? Очевидно, що ні. Незалежно від того, наскільки великі чи малі ці уявлення, скільки їх – багато чи мало, доки вони існують у серцях людей, вони матимуть певний негативний вплив на їхнє життя-входження та їхні стосунки з Богом, спричиняючи завади. Особливо коли люди слабкі, коли вони стикаються з обставинами, які не можуть подолати, коли вони не розуміють Божих намірів, не мають шляху практики й не знають, як догодити Богові, і коли вони відчувають, що не мають надії на спасіння, ці уявлення швидко виникатимуть усередині них, домінуватимуть над їхніми думками, захоплюватимуть їхні серця й можуть навіть вплинути на те, залишаться вони чи підуть, а також на обраний ними шлях. Можливо, є уявлення, яке тебе ніколи не турбувало, не впливало на тебе й не збивало з ніг, ти завжди вірив, що ти його господар, що ти можеш його контролювати, але переживши певну невдачу, відсторонення чи відсіювання, або сувору дисципліну й провчання від Бога, або навіть коли ти відчуваєш, ніби впав у безодню, у той момент це уявлення перестає бути для тебе другорядним. Навіть якщо ти його ігноруєш, воно може заважати твоїм думкам і вводити їх в оману, навіть домінувати над твоїми думками й поглядами, твоїм ставленням до Бога та твоєю вірою в Бога. Якщо в тебе немає належного методу чи принципу практики для поводження із цими уявленнями або якщо ти не маєш чіткого їхнього розуміння, ці уявлення час від часу впливатимуть на твоє життя-входження або на твій безпосередній вибір. Вони можуть навіть вплинути на твої стосунки з Богом і твоє ставлення до Нього. Отже, стикаючись із різними уявленнями, що виникають у будь-яких обставинах, якого ставлення та методу слід дотримуватися людям, щоб протистояти їм і поводитися з ними так, аби уникнути шкоди й досягти позитивного результату? Це питання, про яке слід чітко побесідувати.

Люди, що живуть у плоті, мають вільну волю та вільні думки. Незалежно від того, чи вони освічені, який у них рівень чи яка стать, доки люди мають думки, вони породжуватимуть уявлення. Якщо уявлення домінує над твоїм розбещеним характером, ти через це уявлення кидатимеш виклик Богові. Тому цю проблему наявності в людей уявлень необхідно розв’язати. Уявлення породжують не лише ті, хто їх поширює; просто вони поширюють свої уявлення, безтурботно стаючи в опозицію до Бога й поширюючи різні погляди та судження про Нього. Але чи правда, що ті, хто не поширює уявлень, їх не мають? Уявлення є в кожного; це факт. Різниця в тому, що ті, хто навмисно поширює уявлення, мають природу-сутність, яка за своєю суттю відчуває відразу до істини. Оскільки вони не приймають істини й навіть вірять, що їхні уявлення правильні та повністю відповідають істині, то, якщо їхні уявлення суперечать істині, вони обирають прийняти свої уявлення, а не істину. Саме в цьому їхня поразка й причина того, чому їх обмежують і засуджують. То чому ж звичайних, нормальних людей не засуджують, коли в них виникають уявлення? Причина полягає в тому, що більшість із них говорить і діє раціонально й у серці знає, що людські уявлення не відповідають істині та є неправильними; хоча вони не можуть негайно розв’язати свої уявлення, вони готові від них відмовитися. Коли вони обирають прийняти істину, їхні внутрішні уявлення тим самим замінюються й розв’язуються істиною; вони відпускають свої уявлення, і ті більше не впливають на них, не обмежують їх і не домінують над ними. Отже, хоча ці люди мають уявлення, вони їх не поширюють. Вони все ще можуть нормально виконувати свої обов’язки, нормально слідувати за Богом, приймати Божі слова й Божу роботу, коритися Божому володарюванню й улаштуванням, а також коритися Божому спасінню. Вони завжди визнають, що вони – створені істоти, а Бог – Творець. Хоч би які уявлення вони плекають у своїх серцях, вони можуть підтримувати нормальні стосунки з Богом, підтримувати стосунки між створеною істотою та Творцем, не відмовлятися від своїх обов’язків, не зрікатися Божого імені, і їхня віра в Бога залишається незмінною. Хоча це й так, але якщо уявлення ніколи не розв’язуються, вони однаково можуть занапастити людей і призвести до їхнього знищення. Тому нам усе ж потрібно побесідувати про те, як найкраще ставитися до уявлень і розв’язувати їх.

Як ви думаєте, що легше розв’язати: вроджені уявлення, які люди мають ще з часів до віри в Бога, чи уявлення, які виникають у людей в особливих середовищах та обставинах після того, як вони увірували в Бога? (Вроджені уявлення легше розв’язати.) Фантазії та уявлення, які люди мають про Бога, коли тільки починають у Нього вірити, розв’язати легше, тоді як уявлення, що виникають у них під час переживання Божої роботи після увірування в Нього, розв’язати не так легко – це теоретичне твердження, але зрештою воно не відповідає фактам. Що означає «теоретичне»? Це означає, що такі висновки люди роблять на основі філософії та логіки. Після того як люди тільки починають вірити в Бога й розуміють істину про видіння, деякі з їхніх уявлень відкидаються й розв’язуються. Насправді це розв’язання досягається лише на доктринальному рівні; здається, ніби ці уявлення розв’язані, але багато уявлень, що виникають у людей під час слідування за Богом, пов’язано з їхніми вродженими уявленнями. Теоретично, із цих двох типів уявлень вроджені розв’язати легше, але насправді, доки люди можуть приймати істину й любити позитивні речі, доки вони досягають розуміння істини, обидва типи уявлень розв’язати легко. Наприклад, дехто з вас каже, що вроджені уявлення розв’язати легше, але ви можете зіткнутися з людьми з перекрученим сприйманням, які дуже вперті й зациклюються на неважливих деталях, які досліджують Біблію, духовну класику та тлумачення біблійних екзегетів; ці люди повторюють тобі те, що знаходять, і як би ти не бесідував про істину, вони її не приймають. Вони не можуть прийняти чистих проповідей, істини чи правильних слів; вони не сприймають цих речей, коли слухають їх. З одного боку, проблема в їхній здатності до сприймання; з іншого – вони не люблять позитивних речей чи істини, натомість люблять бути впертими й зациклюватися на неважливих деталях, грати в словесні ігри, і їм подобаються теорії та теологія. Чи можуть такі люди відпустити свої уявлення? (Ні.) Судячи з фактів, із характеру та вподобань таких людей, вони не можуть прийняти істину. Початкові уявлення людей насправді дуже неглибокі й поверхові, їх дуже легко розв’язати. Якщо людина має нормальне мислення та нормальну здатність до сприймання, коли ти бесідуєш із нею про істину щодо видінь, доки вона її розуміє, вона може легко відпустити свої уявлення. Але є один тип людей, які не мають нормального мислення, не можуть сприймати істину й не приймають її. Чи можуть такі люди відпустити свої уявлення? (Ні.) Тому уявлення таких людей розв’язати важко. Якщо людина має нормальний розум і здатна прийняти істину, то які б уявлення про Бога в неї не виникали після увірування в Нього і в якому б середовищі чи обставинах ці уявлення не з’являлися, вона не сперечається з Богом. Вона каже: «Я людина, у мене розбещений характер, моє мислення та вчинки можуть бути хибними. Бог є істина, Бог ніколи не помиляється. Якими б розумними не були мої думки, вони однаково є людськими думками, вони походять від людини й не є істиною. Якщо вони суперечать Божим словам чи істині, то ці думки, якими б розумними вони не були, є хибними». Можливо, вони зараз не знають, у чому саме ці уявлення хибні, тож як вони практикують? Вони практикують покору, не вперті, і не зациклюються на певних деталях, і відпускають це питання, вірячи, що одного дня Бог це відкриє. Хтось їх запитує: «А що, як Бог не відкриє?» Вони відповідають: «Тоді я коритимусь вічно. Бог ніколи не помиляється, і те, що Бог робить, ніколи не є хибним. Якщо те, що робить Бог, не відповідає людським уявленням, це означає не те, що Бог помиляється, а те, що люди не можуть цього сприйняти чи зрозуміти. Тому те, що люди повинні робити найбільше, – це не проникливо спостерігати, не зациклюватися на своїх уявленнях і не використовувати свої уявлення, щоб знайти провину в Бога, використовуючи свої уявлення як причину та привід не коритися Богові й кидати Йому виклик». Ось як вони ставляться до своїх уявлень. Чи є така практика практикуванням істини? Це справді є практикуванням істини. Коли в них виникають уявлення, вони не порівнюють із ними Бога й не використовують їх, щоб проникливо спостерігати за Богом, щоб перевірити, чи істинний Бог і чи Він існує. Натомість вони відпускають свої уявлення та прагнуть прийняти істину й пізнати Бога. Але навіть якщо вони щосили намагаються пізнати Бога, вони однаково не можуть Його пізнати. Що вони роблять тоді? Вони однаково коряться. Вони кажуть: «Бог ніколи не помиляється. Бог – це завжди Бог. Бог – це Той, Хто висловлює істину. Бог – це джерело істини». Розбираючись із цими уявленнями, вони насамперед ставлять Бога на місце Бога, а себе – на місце створених істот. Тому, навіть якщо вони не відкинули свої уявлення чи не розв’язали їх, їхнє ставлення покори до Бога не змінюється. Таке ставлення захищає їх, дозволяючи їм залишатися визнаними Богом як створені істоти перед Ним. Отже, чи легко розв’язати уявлення таких людей? (Так.) Як це досягається? Припустімо, зіткнувшись із якоюсь ситуацією, вони сказали б так: «Хіба не хибно казати, що все, що робить бог, – це істина й правильно, що бог всемогутній і не може помилятися? Хоча й кажуть, що бог не може помилятися, це лише теоретичне твердження. Насправді є деякі речі, які бог робить нетактовно і які не відповідають людським почуттям. Я думаю, що це не зовсім правильно. Мені не потрібно коритися речам, які не зовсім правильні, чи приймати їх, чи не так? Хоча я не заперечую імені бога чи його ідентичності, уявлення, які в мене зараз виникли, дали мені більше розуміння та краще усвідомлення бога – бог також робить деякі речі неправильно й бувають часи, коли він помиляється. Отже, відтепер я не віритиму, коли люди казатимуть, що бог праведний, досконалий і святий. Я ставитиму маленький знак питання біля цих тверджень. Хоча бог і є творець, і я можу прийняти його володарювання, у майбутньому мені потрібно приймати вибірково й не можна коритися спантеличено та сліпо. А що, як я підкорюся неправильно? Хіба я не зазнаю збитків? Я не можу бути людиною, яка по-дурному кориться». Якщо вони ставляться до уявлень і до Бога з таким ставленням, чи можуть вони легко відпустити свої уявлення? Чи є така практика практикуванням істини? (Ні.) Хіба стосунки між ними та Богом не стали проблематичними? Хіба вони не постійно проникливо спостерігають за Богом? Бог став об’єктом їхнього дослідження, а не Володарем, Який править їхньою долею. Хоча вони визнають, що є створеною істотою під пануванням Творця, те, що вони роблять, – це не виконання обов’язків і повинностей створеної істоти. Вони не ставляться до Творця зі своєї початкової позиції створеної істоти, а натомість стоять в опозиції до Творця, проникливо спостерігаючи за Творцем і аналізуючи Його дії та поведінку, на власний розсуд вирішуючи, коритися й приймати чи ні. Чи є таке ставлення та спосіб практики проявами, які повинна мати людина, що приймає істину? Чи можна розв’язати їхні уявлення? (Ні, не можна.) Їх ніколи не можна розв’язати. Причина полягає в тому, що їхні стосунки з Богом були викривлені; це не нормальні стосунки, це не стосунки між створеною істотою та Творцем. Вони ставляться до Бога як до об’єкта дослідження, постійно проникливо спостерігаючи за Ним. Вони приймають те, що вважають правильним і добрим, але внутрішньо опираються Богові й сперечаються з Ним щодо того, що не відповідає людським уявленням і фантазіям чи людським уподобанням, і віддаляються від Бога. Чи є така людина тією, хто приймає істину? На позір, за відсутності будь-яких інцидентів і без жодних уявлень про Бога, вони можуть коритися словам, які промовляє Бог. Але щойно в них виникають уявлення, їхня покора зникає; її ніде не видно, і її неможливо втілити в дію. Що тут відбувається? Очевидно, що вони не є людьми, які практикують істину. Вони не приймають Бога як джерело істини чи як саму істину. Людям, які не приймають істини, важко відпустити чи розв’язати свої уявлення, хоч би коли ці уявлення виникали.

Судячи зі змісту вищенаведеної бесіди, який тип уявлень, на вашу думку, легше розв’язати? Це залежить від ситуації. Для тих, хто може прийняти істину, хто має розум і є правильними людьми, їхні уявлення легко розв’язати незалежно від того, коли вони виникають. Для тих, хто не може прийняти істину, їхні уявлення важко розв’язати, коли б вони не виникли. Деякі люди вірять у Бога двадцять чи тридцять років, і навіть зараз ніщо з того, що вони кажуть, не відповідає істині; усе це лише слова й доктрини та людські уявлення. Вони зовсім не розуміють жодної істини – чи можуть вони відпустити свої уявлення, коли ті виникають? Важко сказати. Якщо вони не приймають істини, вони не зможуть відпустити свої уявлення. Для людей неминуче мати уявлення. Розум кожної людини може породжувати різні уявлення в будь-який час, чи то вроджені, чи то набуті. У серці кожного є уявлення, незалежно від того, скільки років він вірить у Бога. То що ж робити? Ця проблема просто нерозв’язна? Її можна розв’язати; є кілька принципів, які слід пам’ятати. Ці принципи дуже важливі. Коли ти стикаєшся з такими ситуаціями, практикуй згідно із цими принципами. Попрактикувавши деякий час, ти побачиш результати й увійдеш в істину-реальність. Коли виникають уявлення, незалежно від того, що це за уявлення, спочатку обміркуй і проаналізуй у своєму серці, чи правильне це мислення. Якщо ти чітко відчуваєш, що це мислення неправильне й перекручене і що воно хулить Бога, тоді негайно молися, просячи Бога просвітити й скерувати тебе, щоб ти усвідомив сутність цієї проблеми, а після цього обговори своє розуміння під час зібрання. Здобуваючи розуміння та переживаючи речі, зосереджуйся на розв’язанні своїх уявлень. Якщо така практика не дає очевидних результатів, тобі слід побесідувати про цей аспект істини з кимось, хто розуміє істину, прагнучи отримати допомогу від інших і розв’язання з Божих слів. Через Божі слова та свій досвід ти поступово перевіриш, що Божі слова правильні, і ти усвідомиш великі результати в питанні розв’язання власних уявлень. Прийнявши й переживши такі слова та роботу від Бога, ти нарешті зрозумієш Божі наміри й матимеш певне знання про Божий характер, що дозволить тобі відпустити й розв’язати свої уявлення. Ти більше не будеш неправильно розуміти Бога чи остерігатися Його, і не висуватимеш нерозумних вимог. Це стосується уявлень, які легко розв’язати. Але є й інший тип уявлень, які людям важко зрозуміти й розв’язати. Для уявлень, які важко розв’язати, є один принцип, якого потрібно дотримуватися: не висловлюй і не поширюй їх, тому що висловлення таких уявлень не приносить іншим нічого доброго; це факт виклику Богові. Якщо ти розумієш природу та наслідки поширення уявлень, тобі краще самому чітко це зважити й утриматися від необачних слів. Якщо ти кажеш: «Почуваюся жахливо, коли стримую слова в церкві; я відчуваю, ніби можу вибухнути», – тобі однаково слід подумати, чи поширення цих уявлень справді корисне для Божих обранців. Якщо воно не корисне й може призвести до того, що в інших з’являться уявлення про Бога або вони навіть почнуть кидати виклик Богові та судити Його, хіба ти не шкодиш Божим обранцям? Ти шкодиш людям; це нічим не відрізняється від поширення чуми. Якщо ти справді маєш розум, ти радше сам стерпів би біль, аніж поширював би уявлення та шкодив іншим. Однак, якщо тобі болісно стримувати слова, тобі слід молитися Богові. Якщо проблема розв’яжеться, хіба це не добре? Якщо ти судиш і неправильно розумієш Бога зі своїми уявленнями, навіть коли молишся Йому, то ти лише накликаєш на себе біду. Тобі слід молитися Богові так: «Боже, у мене є такі думки, і я хочу їх відпустити, але не можу. Будь ласка, дисциплінуй мене, викривай мене через різні середовища й дозволь мені визнати, що мої уявлення хибні. Як би Ти мене не дисциплінував, я готовий це прийняти». Такий настрій є правильним. Помолившись Богові з таким настроєм, хіба ти не відчуєш себе менш пригніченим? Якщо ти продовжуватимеш молитися й шукати, отримуючи просвітлення та освічення від Бога, зрозумієш Божі наміри, і твоє серце проясниться, то ти більше не почуватимешся пригніченим. Хіба тоді проблема не буде розв’язана? Твої уявлення, опір і бунтарство щодо Бога здебільшого зникнуть; щонайменше ти не відчуватимеш потреби їх висловлювати. Якщо й це не допоможе і проблема не буде повністю розв’язана, знайди когось із досвідом, щоб допомогти тобі розв’язати твої уявлення. Попроси його знайти кілька уривків із Божих слів, пов’язаних із розв’язанням твоїх уявлень, і прочитай їх десятки чи сотні разів; можливо, твої уявлення будуть повністю розв’язані. Хтось може сказати: «Якщо я висловлюватиму уявлення під час зібрання з братами й сестрами, це буде поширенням уявлень, тому я не можу цього робити. Але я жахливо почуваюся, стримуючи їх. Чи можу я поговорити про них зі своєю родиною?» Якщо члени твоєї родини також є братами й сестрами у вірі, висловлення цих уявлень у їхній присутності також завадить їм. Чи це доречно? (Ні.) Якщо те, що ти кажеш, матиме згубний вплив на інших, шкодячи їм і вводячи їх в оману, ти абсолютно не повинен цього казати. Натомість молися Богові, щоб Він розв’язав це питання. Доки ти молишся й їси та п’єш Божі слова з благоговійним серцем, серцем, що прагне й жадає праведності, твої уявлення можуть бути розв’язані. Божі слова містять усеосяжну істину; вони можуть розв’язати будь-яку проблему. Це просто залежить від того, чи можеш ти прийняти істину, і чи готовий практикувати Божі слова, і чи можеш ти відпустити власні уявлення. Якщо ти віриш, що Божі слова містять усеосяжну істину, тобі слід молитися Богові й шукати істину для розв’язання проблем, коли вони виникають. Якщо, помолившись деякий час, ти досі не відчуваєш просвітлення від Бога й не отримав від Нього чітких слів про те, що робити, але несвідомо твої уявлення більше не впливають на тебе зсередини, не заважають твоєму життю, поступово зникають, не впливають на твої нормальні стосунки з Богом і, звісно, не впливають на виконання твого обов’язку, – то хіба це уявлення по суті не розв’язане? (Так.) Це і є шлях практики.

Ті, хто не розуміє істини, насамперед повинні пам’ятати, що, коли в них є уявлення, їм слід шукати істину для їхнього розв’язання. Вони в жодному разі не повинні поширювати їх чи говорити необачно на кшталт: «У мене є свобода слова. Зрештою, це мій рот; я можу говорити, що хочу, кому хочу і в будь-якій обстановці, в якій хочу». Говорити так – неправильно. Коли промовляють деякі добрі чи правильні слова, вони не обов’язково можуть принести користь іншим, але коли промовляють слова, що є уявленнями або спокусами сатани, вони можуть призвести до незмірних наслідків. Виходячи із цих наслідків, якщо ти маєш уявлення, на висловленні якого наполягаєш, і відчуваєш, що від цього тобі добре й радісно, твої вчинки доведеться охарактеризувати як лихі вчинки, і Бог запише їх проти тебе. Чому їх запишуть проти тебе? Тобі сказали про багато позитивних методів, шляхів і принципів практики, але ти їх не обрав; натомість ти обрав шлях, що завдає шкоди людям, – це було навмисно, чи не так? То чи буде перебільшенням назвати твої вчинки лихими? (Ні.) Ти цілком можеш обрати самостійне розв’язання цієї проблеми через досвід, молитву до Бога та пошук, а не виносити назовні свої уявлення, щоб заважати іншим і вводити їх в оману. Це спосіб, який повинна обрати людина із совістю та розумом. То чому ж ти не обираєш цей спосіб? Навіщо обирати спосіб, що шкодить і завдає болю іншим? Хіба це не те, що робив би сатана? Злі люди роблять те, що шкодить іншим і їм самим. Якщо ти також робиш таке, чи ненавидить це Бог? (Так.) Навіть якщо Бог не засуджує твої уявлення, ти мусиш сам шукати істину, щоб розв’язати свої уявлення, і ти мусиш мати шлях для практикування істини. Якщо твій спосіб поводження з уявленнями полягає в тому, щоб поширювати їх, аби навмисно вводити інших в оману та шкодити їм, заважаючи церковному життю, життю-входженню та нормальному стану братів і сестер, тоді твої вчинки є лихими. Стикаючись із такою ситуацією, який вибір слід зробити? Людина з людськістю, яка прагне до істини, не обере способу, що вводить інших в оману та шкодить їм; вона обере практикувати й дотримуватися ініціативних, позитивних принципів, прийде перед Бога, щоб молитися й шукати істину, і попросить Бога допомогти розв’язати проблему. Дехто каже: «Коли я прошу Бога допомогти мені, я завжди відчуваю, що Його допомога невловима й невидима. Чи можу я натомість звернутися по допомогу до людей?» Так, ти можеш обрати когось, хто розуміє істину більше й має більший духовний зріст, ніж ти, когось, хто, на твою думку, може розв’язати твою проблему, і твої уявлення не завадять йому й не вплинуть на нього, зробивши його слабким, когось, хто переживав подібні проблеми й може сказати тобі, як їх розв’язати, – цей шлях також є доречним. Якщо ти обереш когось, хто зазвичай досить безтолковий і не може нічого розгледіти, і, почувши про цю справу, він негайно зчинить галас, захоче рознести уявлення всюди й спричинити завади та забажає перестати вірити, – тоді твої вчинки ненавмисно завадять церковному життю. Хіба твої вчинки тоді не будуть охарактеризовані як лихі? (Так.) Тому, коли йдеться про те, як тобі слід поводитися з уявленнями, ти мусиш бути обережним і обачним, ти не повинен діяти спантеличено чи імпульсивно, і ти абсолютно не повинен ставитися до уявлень як до істини – якими б правильними не були людські думки, вони не є істиною. Так ти почуватимешся набагато спокійніше, і твої уявлення не зможуть завдати жодних клопотів. Мати уявлення – це не те, чого варто боятися: доки ти шукаєш істину, вони зрештою будуть розв’язані. Дехто каже: «Але уявлення нелегко розв’язати». Деякі уявлення справді важко розв’язати, то що ж робити? Це просто. Деякі уявлення ніколи не розв’язуються в думках і розумі деяких людей. Це вже факт, але яким би важким не було розв’язання уявлення, воно однаково не є істиною. Доки ти розумієш цей момент, із проблемою легко впоратися. Є один факт, який Я мушу вам сказати: Бог не вимагає, щоб кожен повністю розумів чи чітко осягав усе, що Він робить; Він не вимагає, щоб кожен знав істину, що міститься в цьому, чи те, чому Він діє в певний спосіб. Це не те, чого бажає Бог; Він не вимагає від людей таких стандартів. Якщо твій рівень достатньо високий, будь-який рівень розуміння, якого ти досягаєш, є добрим – просто роби все, що у твоїх силах. Якщо ти не можеш зрозуміти, то з віком, у міру того як твій досвід постійно поглиблюватиметься і ти накопичуватимеш більше досвіду, твоє розуміння істини також поступово поглиблюватиметься, а твоїх уявлень ставатиме менше. Однак більшість людей не здатна збагнути деякі особливі питання й ніколи їх не розуміє. Чи змушує їх Бог розуміти ці питання? Ні, Бог не нав’язує їм розуміння силоміць. Наприклад, серед усього, що створив Бог, є багато таємниць, які люди хочуть знати, але не можуть. Однак у Своїх словах і роботі Бог зосереджується лише на вираженні істини для очищення та спасіння людей. Він рідко згадує інші питання, і навіть коли Він іноді це робить, то лише коротко; Бог ніколи не пояснює ці питання людям докладно. Чому ні? Тому що людям не потрібно цього розуміти. У роботі, яку Бог виконує над людьми, з одного боку, Він виявляє Свій характер і сутність; з іншого боку, Бог має Свої думки, Свої плани, джерела та цілі для того, що Він робить, способи та методи, які Він використовує для роботи над різними людьми, способи та методи того, як Він володарює над усім сущим, тощо. Бог ніколи не казав, що люди повинні зрозуміти всі істини й увійти в них, щоб вважатися спасенними. Причина полягає в тому, що Бог надто всемогутній! Його способи діяти, говорити, працювати та володарювати над усім сущим природно виявляють Його характер, сутність, ідентичність тощо. Хоча Бог природно виявляє ці речі, якими Він володіє і Ким Він є, Він не вимагає, щоб люди все це розуміли чи осягали. Це пояснюється тим, що Бог завжди буде Богом, і Він всемогутній, тоді як створене людство є мізерним і зовсім позбавленим сили; між людиною та Богом – прірва! Тому цілком нормально, що в людей виникають певні уявлення та фантазії про Бога. Бог не бере цього до серця, але ти завжди ставишся до цього так серйозно й уперто зациклюєшся на цьому. Такий підхід не спрацює. Якщо ти – людина, яка прагне до істини й має високий рівень, то доки ти розумієш істину та маєш істинне знання про Бога, ці уявлення та фантазії природно розв’яжуться. Якщо ти не прагнеш до істини, і хто б не бесідував із тобою про істину, ти її не приймаєш і завжди тримаєшся за свої уявлення, якими будуть наслідки? Наслідком буде те, що навіть якщо ти доживеш до кінця свого життя або до моменту, коли Божа робота буде повністю завершена, ти не здобудеш істини, а натомість твої уявлення та фантазії приведуть тебе до смерті. Навіть якщо ти побачиш явлення Божого духовного тіла, ти однаково не зможеш розв’язати свої уявлення та фантазії про Бога. Хіба Бог розповів би тобі всі факти й те, що є істинним, лише тому, що ти не можеш розв’язати ці уявлення? З одного боку, Йому це не потрібно; з іншого боку, є факт, що людський мозок і розум не мають величезної місткості, необхідної для прийняття цих речей. Робота, яку виконує Бог, виходить за межі людських фантазій і за межі всього сущого. Порівняно з усім сущим, люди – наче піщинка на пляжі. Цей опис близький до фактів і може вважатися доречним. Навіть якби Бог захотів розповісти тобі все, чи є в тебе здатність усе це усвідомити? Дехто каже: «Чому я не можу все це усвідомити? Якби Бог сказав більше, я міг би більше зрозуміти й більше здобути. У такому разі мені була б надана перевага!» Це марна мрія; ти переоцінюєш свої можливості. Насправді все не так. В очах Бога те, що Він тобі каже, є дуже простим і очевидним; це те, що люди можуть сприйняти. Насправді є багато речей, про які Бог не говорив, тому що люди не можуть їх сприйняти. Тому цілком нормально, що деякі з твоїх уявлень зрештою не можуть бути розв’язані. Те, що Бог хоче, щоб ти зрозумів, і хоче тобі сказати, або те, що ти можеш витримати й сприйняти, ти зрозумієш. Щодо того, чого ти не можеш витримати чи сприйняти, чого твої фізичні очі не можуть розгледіти, то навіть якщо Бог тобі про це розповість, це буде марно й даремно. Отже, Бог не говорить тобі про це. Щодо таких уявлень, то навіть якщо до моменту твоєї смерті чи до моменту завершення Божої роботи ти так і не зрозумієш, на що це впливає? Чи впливає це на твою покору Богові? Чи впливає це на виконання тобою ролі створеної істоти? Чи впливає це на твоє знання Божої ідентичності та сутності? Якщо на тебе ніщо із цього не впливає, то ти будеш спасенний. Отже, чи потрібно ще розв’язувати таке уявлення? Не потрібно. Це останній вид уявлень, той, який неможливо розв’язати навіть на смертному одрі. Дехто каже: «О Боже, я досі не розумію цієї роботи, яку Ти виконав, цих слів, які Ти сказав, і цього середовища, яке Ти організував. Чи можеш Ти сказати мені перед моєю смертю, щоб я міг померти спокійно?» Бог ігнорує такі прохання. Ти можеш іти з миром; ти все зрозумієш у духовному світі.

Бог має Свій власний стандарт для спасіння людей; він не ґрунтується на тому, наскільки добре ти розв’язав свої уявлення або від скількох із них ти відмовився. Натомість він ґрунтується на тому, наскільки ти боїшся Бога й наскільки ти Йому покірний, чи справді ти боїшся Його й коришся Йому. У всьому, що робить Бог, є сенс, і незалежно від того, легко тобі це прийняти чи важко й чи може це викликати в тебе уявлення, у будь-якому разі ідентичність Бога від цього не змінюється; Він завжди буде Творцем, а ти завжди будеш створеною істотою. Якщо ти здатний не обмежуватися жодним уявленням і все одно підтримувати з Богом стосунки створеної істоти та Творця, тоді ти – справжня створена істота Божа. Якщо ти здатний не піддаватися впливу чи завадам жодного уявлення і здатний до істинної покори Богові з глибини свого серця, і якщо, незалежно від того, глибоке чи поверхове твоє розуміння істини, ти здатний відкласти уявлення й не бути ними скованим, вірячи лише в те, що Бог є істина, шлях і життя, що Бог завжди буде Богом і що те, що робить Бог, ніколи не є хибним, тоді ти можеш бути спасенний. Насправді духовний зріст кожного обмежений. Скільки всього може вміститися в людський мозок? Чи може він осягнути Бога? Це марні сподівання! Не забувай: люди завжди будуть немовлятами перед Богом. Якщо ти думаєш, що ти розумний, якщо ти завжди намагаєшся хитрувати й усе з’ясувати, думаючи: «Якщо я не можу цього зрозуміти, то я не можу визнати, що ти – мій бог, я не можу прийняти, що ти – мій бог, я не можу визнати, що ти – творець. Якщо ти не розв’яжеш моїх уявлень, то даремно мрієш, що я визнаю тебе богом, що я прийму твоє володарювання і що я підкорюся тобі», – тоді це проблематично. Як саме? Бог не сперечається з тобою про таке. Щодо людини Він завжди буде таким: якщо ти не приймаєш, що Бог є твоїм Богом, Він не прийме, що ти – одна з Його створених істот. Коли Бог не приймає, що ти – одна з Його створених істот, внаслідок твого ставлення до Нього у твоїх стосунках із Богом відбувається зміна. Якщо ти не здатний коритися Богові й приймати ідентичність і сутність Бога та все, що Бог робить, у твоїй ідентичності відбудеться зміна. Чи ти все ще створена істота? Бог тебе не визнає; сперечатися немає сенсу. І якщо ти не створена істота, і Бог тебе не хоче, чи є в тебе ще надія на спасіння? (Ні.) Чому Бог не вважає тебе створеною істотою? Ти не здатний виконувати зобов’язання й обов’язки, які має виконувати створена істота, і ти не ставишся до Творця з позиції створеної істоти. Тож як Бог ставитиметься до тебе? Як Він дивитиметься на тебе? Бог дивитиметься на тебе не як на створену істоту, що відповідає стандарту, а як на виродка, диявола й сатану. Хіба ти не думав, що ти розумний? Як так сталося, що ти перетворив себе на диявола й сатану? Це не розум, це дурість. Що ці слова допомагають людям зрозуміти? Що люди повинні поводитися належним чином перед Богом. Навіть якщо в тебе є причина для твоїх уявлень, не думай, що ти володієш істиною і що в тебе є підстави кричати на Бога й обмежувати Його. Що б ти не робив, не будь таким. Щойно ти втратиш свою ідентичність створеної істоти, ти будеш знищений – це не жарти. Саме тому, що, коли в людей виникають уявлення, вони застосовують різні підходи й обирають різні рішення, результати виявляються абсолютно різними.

Чи є у вас принципи, як практикувати щодо уявлень? Чи захищають вас ці принципи, щоб ви могли належним чином поводитися як створені істоти? Чи добрий цей шлях? (Так.) Тоді підсумуйте його. (Якщо це відносно легке для розв’язання уявлення, ми повинні молитися й шукати, знаходячи в Божих словах істину, яка аналізує цей тип уявлень, і ми також можемо бесідувати з братами й сестрами, які розуміють істину; так ми зможемо розгледіти облудні аспекти уявлення, і в такий спосіб розв’язати його. Є також деякі уявлення, які нелегко розв’язати, але ми не повинні за них триматися. Нам потрібно мати ставлення прийняття істини й покори Богові, знаючи, що ми – створені істоти і що те, що робить Бог, безумовно, правильне, просто ми цього ще не усвідомили. Незалежно від того, розуміємо ми чи ні, ми не можемо поширювати уявлення. Ми повинні вчитися часто молитися Богові й шукати, і поступово ці уявлення також можуть бути розв’язані. Третя ситуація полягає в тому, що деякі уявлення можуть зрештою залишитися нерозв’язаними. У таких випадках, доки ми не сковані цими уявленнями й не поширюємо їх, усе гаразд. Навіть якщо ці уявлення зрештою не розв’язані, доки ми не тримаємося за них і не чинимо через них зла, Бог нас не засудить, і це не вплине на наше спасіння.) Скільки всього принципів? (Три.) Усього три принципи. Ви все це записали, так? Щойно ви зрозумієте істину й осягнете принципи, ваші уявлення природно розв’яжуться. Ви не повинні дозволяти уявленням ставати вам на заваді чи збивати з ніг; розв’язуйте ті уявлення, які можна розв’язати, якнайкраще, а щодо тих, які тимчасово нерозв’язні, принаймні не дозволяйте їм впливати на вас. Вони не повинні перешкоджати виконанню твого обов’язку чи впливати на твої стосунки з Богом. Твій мінімальний стандарт – це щонайменше не поширювати уявлень, не чинити зла, не спричиняти переривань чи завад і не діяти як слуга сатани чи рупор сатани. Якщо, скільки б зусиль ти не докладав, деякі уявлення можна розв’язати лише поверхнево, а не докорінно, тоді просто ігноруй їх. Не дозволяй уявленням впливати на твоє прагнення до істини чи на твоє життя-входження. Опануй ці принципи, і за звичайних обставин ти будеш захищений. Якщо ти – людина, яка приймає істину, любить позитивні речі, не є злою людиною, не бажає спричиняти переривань чи завад і не спричиняє їх навмисно, то, коли ти зазвичай стикаєшся з проблемою виникнення уявлень, ти, як правило, будеш захищений. Найелементарніший принцип практики такий: якщо виникає уявлення, яке важко розв’язати, не поспішай діяти на його основі. Спочатку почекай і пошукай істину для його розв’язання, вірячи, що те, що робить Бог, не може бути хибним. Пам’ятай цей принцип. Крім того, не відкладай свій обов’язок і не дозволяй уявленню впливати на його виконання. Якщо в тебе є уявлення і ти думаєш: «Я просто зроблю цей обов’язок абияк; у мене поганий настрій, тому я не буду якісно працювати для тебе!» – це недобре. Щойно твоє ставлення стає негативним і недбалим, це стає проблематичним; це уявлення чинять сваволю всередині тебе. Коли уявлення чинять сваволю всередині тебе й впливають на виконання твого обов’язку, це означає, що на цей момент твої стосунки з Богом насправді вже зазнали змін. Деякі уявлення можуть впливати на виконання твого обов’язку, що є серйозною проблемою, і їх необхідно негайно розв’язувати. Інші уявлення не впливають на виконання твого обов’язку чи на твої стосунки з Богом, тому вони не є великими проблемами. Якщо уявлення, які в тебе виникають, можуть впливати на виконання твого обов’язку, змушуючи тебе сумніватися в Богові, не виконувати свій обов’язок старанно – і навіть відчувати, що за невиконання обов’язку не буде жодних наслідків, – і не мати жодного страху чи богобоязливого серця, це небезпечно. Це означає, що ти впадеш у спокусу, і сатана тебе обдурить і захопить. Твоє ставлення до твоїх уявлень і вибір, який ти робиш, є вирішальними; незалежно від того, чи можна розв’язати уявлення, і незалежно від ступеня, до якого їх можна розв’язати, нормальні стосунки між тобою та Богом не повинні змінюватися. З одного боку, ти повинен бути здатним коритися всім середовищам, організованим Богом, і визнавати, що все, що робить Бог, є правильним і значущим, і це знання та цей аспект істини ніколи не повинні для тебе змінюватися. З іншого боку, ти не повинен відкладати обов’язок, який довірив тобі Бог, ти не повинен скидати з себе його ношу. Якщо внутрішньо чи зовнішньо в тебе немає опору, протистояння чи бунтарства щодо Бога, Бог бачитиме лише твою покору й те, що ти чекаєш. У тебе досі можуть бути уявлення, але Бог не бачить твого бунтарства. Оскільки в тобі немає бунтарства й опору, Бог досі вважає тебе однією зі Своїх створених істот. Навпаки, якщо твоє серце сповнене нарікань і непокори, ти шукаєш нагоди помститися й не бажаєш виконувати свій обов’язок, бажаючи натомість скинути з себе його ношу, – аж до того, що в твоєму серці є всілякі нарікання на Бога, а певні прояви непокори та обурення виявляються в процесі виконання твого обов’язку, – тоді в цей час твої стосунки з Богом уже зазнали величезних змін. Ти вже зійшов зі своєї позиції створеної істоти; ти більше не є створеною істотою, а став рупором дияволів і сатани – і тому Бог не виявить до тебе жодної доброти. Коли людина доходить до цього, вона наближається до небезпечної території. Навіть якщо Бог нічого не зробить, вона не зможе бути непохитною в церкві. І тому в усьому, що вони роблять, – особливо коли це стосується таких питань, як розв’язання уявлень, – люди повинні дбати про те, щоб уникати вчинків, які ображають Бога, або які засуджуються Богом, або які завдають болю чи шкоди іншим. Це і є принцип.

Проблема наявності в людей уявлень про Бога – це не дрібниця! Для людей надзвичайно важливо підтримувати нормальні стосунки з Богом, але найбільше на ці стосунки впливають саме людські уявлення. Лише коли уявлення людей про Бога розв’язані, можна підтримувати нормальні стосунки з Богом. Наразі в багатьох людей є серйозна проблема. Незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога, хоча вони й можуть терпіти страждання та платити ціну, виконуючи свої обов’язки, їхні уявлення, однак, ніколи не можуть бути повністю розв’язані. Це серйозно впливає на їхні стосунки з Богом і безпосередньо позначається на їхній любові до Бога та їхній покорі Йому. Тому, які б уявлення не виникали в людей про Бога, це серйозна справа, яку не можна залишати без уваги. Уявлення – наче стіна; вони розривають стосунки людей із Богом, роблячи їх непричетними до Божої роботи спасіння. Отож наявність у людей уявлень про Бога – це дуже серйозна проблема, яку не можна ігнорувати! Якщо люди мають уявлення й не можуть своєчасно шукати істину та розв’язувати їх, це може легко породити негатив, опір Богові й навіть ворожість до Нього. Чи можуть вони тоді ще приймати істину? Їхнє життя-входження зупиниться. Шлях переживання Божої роботи – нерівний і вибоїстий. Оскільки люди мають розбещений характер, вони можуть робити багато відхилень і зрештою можуть сформувати уявлення в будь-якій ситуації. Якщо ці уявлення не розв’язуються через пошук істини, люди можуть бунтувати проти Бога й кидати Йому виклик, стаючи на шлях ворожості до Нього. Щойно люди стають на шлях антихристів, як ви думаєте, чи залишається в них шанс на спасіння? На той момент із цим уже нелегко впоратися, і шансу не залишиться. Тому, перш ніж Бог заперечить, що ти – Його створена істота, тобі слід навчитися, як бути створеною істотою Божою. Не намагайся проникливо спостерігати за Творцем чи намагатися з’ясувати, як довести й перевірити, що Бог, у Якого ти віриш, є Творцем. Це не твій обов’язок і не твоє зобов’язання. Те, про що ти повинен думати й розмірковувати в своєму серці щодня, – це як виконувати свої обов’язки та стати створеною істотою, що відповідає стандарту, а не як довести, чи є Бог Творцем, чи Він справді є Богом, чи проникливо спостерігати за тим, що Бог зробив і чи правильні Його вчинки. Це не те, за чим тобі слід проникливо спостерігати.

19 червня 2021 року