Зобов’язання лідерів і працівників (4)

Пункт п’ятий. Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміти оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання

Сьогоднішня бесіда стосується п’ятої відповідальності лідерів і працівників: «Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміти оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання». Ми зосередимося на цій відповідальності, щоб проаналізувати різні прояви неправдивих лідерів, з’ясувати, чи неправдиві лідери виконують свої зобов’язання в цій роботі, і чи твердо тримаються своїх обов’язків та належно виконують роботу.

Неправдиві лідери упиваються комфортом і не заглиблюються в роботу на місцях, щоб її зрозуміти

У п’ятому обов’язкові лідерів і працівників спершу згадується таке: «Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання». Що означає «стан виконання кожного робочого завдання»? Він означає те, в якому стані наразі перебуває те чи інше робоче завдання. Що лідерам і працівникам слід тут розуміти? Наприклад, ось це: які саме завдання виконують працівники, якою діяльністю вони зайняті, чи є ця діяльність необхідною і чи належить вона до ключових і важливих завдань, наскільки ефективними є ці працівники, чи просувається робота безперешкодно, чи відповідає чисельність працівників обсягу роботи, чи кожному призначено достатньо завдань, чи бувають випадки, коли до виконання певного завдання залучено забагато працівників – тобто є забагато працівників для занадто маленького обсягу роботи й більшість байдикує – або випадки, коли обсяг роботи надто великий, а працівників замало, і куратор не спроможний ефективно керувати, що призводить до низької ефективності роботи та повільного прогресу. Усі ці ситуації лідери й працівники мусять розуміти. Крім того, під час виконання кожного робочого завдання лідери та працівники також мають розуміти, чи хтось не створює завад або не чинить саботаж, чи хтось не стримує прогрес або не підриває роботу, чи не відбувається якесь втручання і чи не має місце недбале ставлення. То як вони можуть досягти розуміння цих питань? Дехто з лідерів час від часу може зателефонувати й запитати: «Ви зараз зайняті?» Почувши у відповідь, що його співрозмовники дуже зайняті, лідер може відповісти: «Добре, якщо ви зайняті, то я відчуваю полегшення». Що ви думаєте про такий спосіб виконання роботи? Що ви думаєте про таке запитання? Чи є це запитання важливим і необхідним? Це характерно для роботи неправдивих лідерів – вони просто формально виконують свої обов’язки. Вони задовольняються виконанням незначної кількості поверхової роботи задля деякого заспокоєння власної совісті, але не зосереджуються на реальній роботі, і ще рідше вони йдуть до людей на низовому рівні, до кожної команди, щоб зрозуміти поточний стан роботи. Наприклад, чи є кадрові розстановки доречними, як саме виконується робота, чи виникли якісь справжні проблеми – ці реальні питання неправдиві лідери не з’ясовують; натомість вони шукають собі непомітне місце, де можна поїсти, попити та розважитися, не виснажуючи себе суворими вітром чи сонцем. Вони лише час від часу надсилають листи або доручають комусь про щось дізнатися від їхнього імені, думаючи, що це є виконанням їхньої роботи. Ба більше, брати й сестри можуть не бачити їх десять днів чи пів місяця. Коли братів та сестер запитують: «Чим зайнятий ваш лідер? Чи виконує він конкретну роботу? Чи надає він вам настанови і чи розв’язує ваші проблеми?», а вони відповідають: «Та де ж там! Ми не бачили свого лідера вже місяць. Відтоді, як він останнього разу провів для нас зібрання, він більше не приходив, а тепер у нас багато проблем, і нікому допомогти їх розв’язати. Іншого виходу немає; куратор нашої групи та наші брати й сестри мають зібратися разом, щоб молитися, шукати принципи, обговорювати та спільно виконувати роботу. Лідер тут неефективний; ми зараз без лідера». Як виконує свою роботу цей лідер? Вишнє запитує цього лідера: «Чи отримали ви які-небудь нові сценарії після завершення останнього фільму? Що зараз знімаєте? Як просувається робота?» Лідер відповідає: «Не знаю. Після останнього фільму я провів з ними одне зібрання, після якого вони були сповнені енергії, не були негативно налаштовані й не мали труднощів. Відтоді ми не зустрічалися. Якщо ти хочеш дізнатися про їхній поточний стан, я можу зателефонувати й запитати для тебе». «Чому ти не зателефонував раніше, щоб зрозуміти їхню ситуацію?» «Бо я був надто зайнятий, всюди відвідуючи зібрання. До них черга ще не дійшла. Я зможу зрозуміти їхню ситуацію лише тоді, коли проведу зібрання з ними наступного разу». Ось таке в нього ставлення до церковної роботи. Тоді Вишнє каже: «Ти не знаєш про поточний стан чи проблеми, які існують у роботі над виробництвом фільмів, але як щодо поступу євангельської роботи? У якій країні євангельська робота поширилася найкраще, найідеальніше? У якій країні люди мають відносно добрий рівень і швидко сприймають? У якій країні краще церковне життя?» «А, я був зосереджений лише на зібраннях; про те я забув запитати». «Тоді скільки людей у євангельській команді здатні свідчити? Скільки людей зрощуються, щоб свідчити? Хто відповідає за церковну роботу й церковне життя в якій країні та хто їх відстежує? Хто поливає й пасе? Чи почали нові члени церкви з різних країн жити церковним життям? Чи їхні уявлення й фантазії було повністю усунено? Скільки людей вкоренилися в істинному шляху, більше не вводяться в оману релігійними людьми? Після одного-двох років віри в Бога, скільки з них здатні виконувати свої обов’язки? Чи ти розумієш і осягаєш ці питання? Коли в роботі виникають проблеми, хто може їх розв’язати? Яка група чи які особи в євангельській команді відповідають за свою роботу й мають реальні результати – тобі відомо?» «Не відомо. Якщо ти хочеш знати, я можу запитати для тебе. Якщо це не нагально, то я запитаю, коли матиму час; я й досі зайнятий!» Чи виконав цей лідер якусь конкретну роботу? (Ні.) Він на все відповідає «не знаю»; він цікавиться тим чи іншим лише тоді, коли його про щось питають – то чим він зайнятий? До якої команди він би не йшов на зібрання чи задля перевірки роботи, він не виявляє проблеми в роботі й не знає, як їх розв’язати. Якщо ти не можеш одразу розпізнати стани й моральні якості різних людей, то хіба не слід принаймні відстежувати, розуміти й осягати проблеми, які є в роботі, та те, яку роботу виконують зараз і на якому етапі вона перебуває? Однак неправдиві лідери навіть цього не здатні зробити – хіба ж вони не сліпі? Навіть якщо вони йдуть до різних команд у церкві, щоб відстежити й перевірити роботу, вони зовсім не розуміють реальної ситуації, не можуть виявити ключові проблеми, а навіть якщо й помічають якісь проблеми, то не можуть їх розв’язати.

Одна знімальна група готувалася до зйомки дуже складного фільму в жанрі, який вона ще ніколи не пробувала. Чи були вони придатні для того, щоб узятися за цей сценарій, чи мали режисер і вся команда здатність завершити цю роботу – їхній лідер не знав про ці обставини. Він просто сказав: «Ви взяли новий сценарій. Тоді знімайте. Я підтримуватиму вас і проведу подальший контроль. Докладайте максимум зусиль, а коли виникнуть труднощі – моліться Богові й розв’язуйте їх згідно з Божими словами». І пішов. Цей лідер не побачив і не розпізнав жодних наявних труднощів; чи може таке виконання роботи бути якісним? Після того як знімальна група отримала сценарій, режисер і учасники команди часто аналізували сюжет, обговорювали костюми та кадрування, але не мали жодного уявлення про те, як знімати фільм; вони не могли офіційно розпочати виробництво. Хіба це не теперішній стан? Хіба це не наявні проблеми? Хіба це не ті питання, які має розв’язувати лідер? Лідер щодня проводив час на зібраннях, але за багато днів, у які пройшли зібрання, жодної реальної проблеми не було розв’язано, і зйомки досі не могли просуватися нормально. Чи досягнув лідер якогось результату? (Ні.) Він лише вигукував гасла для підняття духу: «Не можна сидіти склавши руки, не можна жити за рахунок дому Божого!» Він навіть повчав людей: «У вас немає сумління, ви живете за рахунок дому Божого без жодного почуття – як вам не соромно?» Після цих його слів кожного трохи докоряло його сумління: «Авжеж, робота просувається так повільно, а ми однаково отримуємо триразове харчування – хіба це не життя за чужий рахунок? Ми ж насправді не виконали жодної роботи. То хто ж тоді розв’яже ці проблеми, що виникають у роботі? Ми не можемо їх розв’язати, тому звертаємося до лідера, а він просто каже нам старанно молитися, читати Божі слова й гармонійно співпрацювати, не бесідуючи з нами про те, як саме слід розв’язувати ці проблеми». Лідер щодня проводив зібрання на тому місці, але ці проблеми так і не вдалося розв’язати. Із часом віра деяких людей охолола, вони впали у стан зневіри, бо не бачили виходу й не знали, як рухати далі процес зйомки. Вони покладали останню надію на лідера, сподіваючись, що він зможе розв’язати певні реальні проблеми, але, на жаль, цей лідер був сліпим – він не вивчав цю професію, не вів ані бесід, ані обговорень, і не шукав разом із тими, хто її розумів. Він часто тримав у руках книгу Божих слів і казав: «Я читаю Божі слова для духовних роздумів. Я озброююся істиною. Не турбуйте мене, я зайнятий!» Із часом проблем ставало дедалі більше, через що робота опинилася у напівпаралізованому стані, тоді як неправдивий лідер продовжував вважати, що чудово справляється з роботою. Чому так? Він думав, що раз уже провів зібрання, поцікавився станом роботи, виявив проблеми, поділився Божими словами, вказав на стани людей, і всі порівняли себе з цими станами та постановили добре виконувати свій обов’язок, то його зобов’язання як лідера було виконано, і він зробив усе, що від нього очікувалося; а якщо конкретні завдання, пов’язані з професійними аспектами, не вдалося добре організувати, – це вже не його турбота. То що це за лідер? Робота церкви опинилася у напівпаралізованому стані, а він зовсім не хвилювався і не журився. Якби Вишнє не запитувало й не спонукало, він просто тягнув би час і далі, ніколи не згадуючи, що відбувається у сфері, яка перебуває в його віданні, не розв’язуючи жодних проблем. Чи виконав такий лідер свої обов’язки? (Ні.) То про що він говорив увесь час на зібраннях? Він базікав марно, просто проповідував доктрини й вигукував гасла. Лідер не розв’язував реальних проблем у роботі, не усував недбалі й негативні стани людей, і не знав, як розв’язувати питання в їхній роботі згідно з істиною-принципами. Як наслідок, весь проєкт зупинився, і протягом тривалого часу не було помітно жодного прогресу. Але лідер зовсім не хвилювався. Хіба це не прояв неправдивих лідерів, які не виконують реальної роботи? У чому суть цього прояву неправдивих лідерів? Хіба це не серйозне порушення зобов’язання? Бути серйозно недбалим у роботі, не виконувати свої зобов’язання – саме так чинять неправдиві лідери. Ти перебуваєш на місці лише для годиться, не розв’язуючи реальних проблем. Ти перебуваєш на місці лише для того, щоб обманювати людей; якщо не виконувати жодної реальної роботи, навіть якщо ти постійно там перебуваєш, це нічого не дасть. У роботі та в контексті професійних аспектів виникають різноманітні проблеми, деякі з котрих ти можеш розв’язати, але не робиш цього – це вже серйозне порушення зобов’язання. До того ж ти сліпий як на очі, так і розумом: іноді, коли ти таки виявляєш проблеми, ти не можеш розгледіти їхню сутність. Ти не здатен їх розв’язати, але вдаєш, що можеш упоратися, ледве тримаючись, водночас категорично відмовляючись бесідувати чи радитися з тими, хто розуміє істину, а також не звітуєш Вишньому й не шукаєш у нього поради. Чому так? Ти боїшся обтинання? Боїшся, що Вишнє дізнається про тебе правду й усуне тебе? Хіба це не зосередження уваги на статусі без надання бодай якої підтримки роботі дому Божого? Як ти можеш добре виконувати свій обов’язок із таким умонастроєм?

Яку б важливу роботу не виконував лідер або працівник і якою б не була природа цієї роботи, їхнім головним пріоритетом є розуміння та осягання того, як просувається робота. Вони мусять бути присутніми особисто, щоб здійснювати подальший контроль і ставити запитання, отримуючи інформацію з перших рук. Їм не слід покладатися лише на чутки або слухати звіти інших людей. Радше вони самі мусять спостерігати за ситуацією персоналу й тим, як просувається робота, а також розуміти, які є труднощі, чи є якісь аспекти, що суперечать вимогам Вишнього, чи є порушення принципів, чи існують якісь завади або переривання, чи бракує необхідного обладнання або відповідних вказівних матеріалів щодо професійної роботи – вони мають бути в курсі всього цього. Скільки б звітів вони не слухали або скільки б не отримували відомостей із чуток, ні те, ні інше не зрівняється з особистим візитом; точніше та надійніше побачити все на власні очі. Ознайомившись із усіма аспектами ситуації, вони матимуть чітке уявлення про те, що відбувається. Особливо вони мусять чітко й точно осягнути, хто має добрий рівень і гідний зрощування, бо лише тоді вони зможуть точно зрощувати й використовувати людей, що є ключовим, якщо лідери та працівники хочуть добре виконувати свою роботу. Лідери та працівники мусять мати шлях і принципи, за якими зрощувати й навчати людей із добрим рівнем. Окрім того, вони мусять мати осягнення й розуміння різних видів проблем і труднощів у роботі церкви, і знати, як їх розв’язувати, а також мати власні ідеї та пропозиції щодо того, як має просуватися робота або якими є її перспективи. Якщо вони можуть говорити про такі речі чітко, із заплющеними очима, без жодних сумнівів чи побоювань, то роботу буде виконувати набагато легше. І, працюючи в такий спосіб, лідери виконають свої обов’язки, чи не так? Вони мають добре знати, як розв’язувати згадані вище питання в роботі, і мусять часто розмірковувати над цим. Стикнувшись із труднощами, вони мусять бесідувати й обговорювати це з усіма, шукаючи істину, щоб розв’язати питання. Якщо виконувати реальну роботу, отак міцно стоячи на обох ногах, не буде труднощів, які неможливо розв’язати. Чи неправдиві лідери так чинять? (Ні.) Неправдиві лідери тільки те й знають, що прикидатися й обманювати людей, вдаючи, буцімто вони розуміють те, чого насправді не розуміють, будучи нездатними розв’язати жодну фактичну проблему і лише займаючись марними справами. Коли такого лідера запитують, чим він був зайнятий, він відповідає: «У нашому житлі бракувало кількох подушок, а команда з виробництва фільмів не мала одного шматка тканини для пошиття костюмів, тож я ходив, щоб купити тканину. Іншого разу на кухні закінчилися продукти, а кухар не міг піти, тож я мусив сам піти й купити їх, а ще дорогою прихопив кілька пакунків борошна. Усе це мені довелося робити самому». Він дійсно був дуже зайнятим. Але чи не нехтує він належними йому обов’язками? Йому абсолютно байдуже, і він не відчуває жодної ноші, коли йдеться про роботу, що входить до його обов’язків як лідера; він прагне лише зробити все абияк. Сама по собі проблема того, що його власний рівень дуже низький і що він сліпий як на очі, так і розумом, – це вже доволі серйозно, але він ще й не береться за жодну ношу, упивається комфортом, часто проводячи кілька днів у якомусь затишному місці. Коли в когось є проблема й він шукає такого лідера задля її розв’язання, того ніде немає, і ніхто не знає, чим він займається насправді. Він сам керує своїм часом. Цього тижня він проводить зібрання для однієї команди вранці, відпочиває по обіді, а ввечері збирає відповідальних за загальні справи, щоб обговорити ті чи інші питання. Наступного тижня він проводить зібрання для відповідальних за зовнішні справи, мимохідь запитуючи: «Чи є якісь труднощі? Чи ви читали Боже слово впродовж цього періоду? Чи вас сковувало або турбувало будь-що в контактах із невіруючими?» І після кількох таких запитань він оголошує кінець зібрання. Оком не змигнеш – минув місяць. Яку роботу він виконав? Хоча він проводив зібрання для кожної команди по черзі, він нічого не знав про ситуацію в роботі жодної з команд, не дізнавався і не розпитував про таку роботу, і тим паче не брав участі в роботі й не керував нею в жодній команді. Він не брав участі в роботі, не здійснював подальшого контролю за нею, не давав вказівок щодо неї; але було дещо, що він виконував з усією пунктуальністю: вчасно їв, вчасно спав і вчасно проводив зібрання. Його життя дуже впорядковане, він добре про себе дбає, однак продуктивність його роботи не перебуває на належному рівні.

Деякі лідери зовсім не виконують зобов’язань лідерів і працівників; вони не займаються суттєвою роботою церкви, а натомість зосереджуються виключно на якихось незначних загальних справах. Вони спеціалізуються на керуванні кухнею, постійно запитуючи: «Що ми сьогодні їстимемо? Чи є у нас яйця? Скільки залишилося м’яса? Якщо воно закінчилося, я піду куплю ще». Вони вважають роботу на кухні надзвичайно важливою, без причини заходять на кухню, постійно думають про те, щоб їсти більше риби, більше м’яса, більше насолоджуватися, споживати харчі без жодних докорів сумління. Доки люди в кожній команді зайняті роботою, зосереджені на належному виконанні своїх обов’язків, ці лідери думають лише про те, щоб добре поїсти й жити в комфорті. Відтоді як вони стали лідерами, вони не лише не переймаються роботою церкви й уникають будь-яких серйозних зусиль, але й дбають про те, щоб залишатися гладкими й рум’янощокими. Що ж вони роблять щодня? Вони зайняті якоюсь загальною роботою, якимись дрібницями, не виконавши жодної справжньої роботи як слід і не розв’язавши жодної фактичної проблеми. І при цьому вони не відчувають жодного докору сумління. Усі неправдиві лідери не виконують ключову роботу церкви й не розв’язують жодних фактичних проблем. Ставши лідерами, вони думають: «Треба лише знайти кількох людей, які виконуватимуть конкретну роботу, і тоді мені не доведеться нічого робити самому». Вони вважають, що якщо вже призначили кураторів на кожну ділянку роботи, то самі більше нічого не мусять робити. Вони думають, що це і є робота лідера, і що після цього вони мають право насолоджуватися благами свого статусу. Вони не беруть участі в жодній реальній роботі, не здійснюють подальшого контролю, не дають вказівок, не проводять розслідувань і не досліджують, щоб розв’язати проблеми. Чи виконують вони зобов’язання лідера? Чи можна в такий спосіб добре виконувати роботу церкви? Коли Вишнє запитує їх, як просувається робота, вони відповідають: «У роботі церкви все цілком нормально. Кожною ділянкою роботи займається відповідний куратор». Якщо їх додатково запитати, чи є якісь проблеми в роботі, вони відповідають: «Не знаю. Напевно, немає жодних проблем!» Це і є ставлення неправдивих лідерів до своєї роботи. Як лідер, ти виявляєш повну безвідповідальність щодо дорученої тобі роботи: усе делеговано іншим без подальшого контролю, без запитань, без надання допомоги в розв’язанні проблем із твого боку – ти просто сидиш, як бездіяльний наглядач. Хіба це не нехтування своїм зобов’язанням? Хіба це не поведінка чиновника? Без виконання жодної конкретної роботи, без здійснення подальшого контролю, без розв’язання фактичних проблем – хіба такі лідери не є усього лише декорацією? Хіба вони не є неправдивими лідерами? Це і є уособлення неправдивого лідера. Робота неправдивого лідера – це лише базікання й віддавання наказів без фактичної участі в роботі, без подальшого контролю, без пошуку й виявлення проблем у роботі. Навіть коли проблеми виявлено, вони їх не розв’язують. Вони лише поводяться як бездіяльні наглядачі, вважаючи, що це і є виконанням роботи. А втім, такий спосіб керівництва ніяк не порушує їхнього душевного спокою; вони щодня живуть у комфорті, завжди веселі. І як їм удається ще й усміхатися? Я виявив один факт: такі люди абсолютно безсоромні. Вони не виконують жодної фактичної роботи як лідери, а лише призначають кількох людей для виконання завдань і вважають, що справу зроблено. Їх ніколи не побачиш на робочому місці; вони не мають жодного уявлення про хід чи результати роботи церкви, але вони однаково вважають себе компетентними й такими, що відповідають стандарту лідера. Це і є уособлення неправдивого лідера – повна відсутність будь-якої фактичної роботи. Неправдиві лідери не відчувають ноші щодо роботи церкви, вони не хвилюються й не тривожаться, скільки б проблем не виникало; їм досить виконати якусь загальну справу, і вони вже вважають, що зробили справжню роботу. Скільки б Вишнє не розвінчувало неправдивих лідерів, вони не відчувають внутрішнього докору, не бачать себе в цьому розвінчуванні; вони не мають жодної саморефлексії чи покаяння. Хіба такі люди не позбавлені сумління й розуму? Чи може людина, яка справді має сумління й розум, так ставитися до роботи церкви? Безумовно, ні.

Загалом люди, які мають бодай трохи сумління й розуму, почувши розвінчування різних проявів неправдивих лідерів і порівнявши себе з цими описами, зможуть тією чи іншою мірою побачити, що в цих описах є щось і про них самих. Їхні обличчя почервоніють, вони почнуть непокоїтися, їхнє серце стане неспокійним, вони відчуватимуть провину перед Богом і потай вирішать: «Раніше я потурав тілесному комфорту, не виконував свою роботу як слід, не виконував своїх зобов’язань, не займався реальною роботою, не знав, що відповісти на поставлені мені запитання, завжди хотів ухилитися, завжди прикидався, боячись, що коли інші побачать, що зі мною насправді відбувається, я втрачу репутацію та статус і не зможу зберегти своє становище лідера. Лише тепер я бачу, що така поведінка ганебна й не може продовжуватися. Я мушу бути трохи ініціативнішим і докладати зусиль. Якщо я й далі не виконуватиму все як слід, цьому не буде виправдання – моє сумління мені докорятиме!» Такі неправдиві лідери й досі мають певну людськість і сумління; принаймні їхнє сумління не притлумлене. Почувши Моє розвінчування, вони бачать себе в цих словах і почуваються стурбовано; вони розмірковують: «Я справді не виконував жодної реальної роботи й не розв’язував жодних реальних проблем. Я не заслуговую на доручення від Бога чи на звання лідера. То що ж мені слід робити? Я мушу виправитися; відтепер я мушу зосереджуватися на розв’язанні реальних проблем, брати участь у кожному конкретному завданні, не ухилятися, уникати прикидання й робити все настільки добре, наскільки я можу. Бог проникливо спостерігає за людськими серцями й найпотаємнішими думками, Бог знає справжню міру кожного; чи добре я щось роблю, чи погано, найважливіше – робити це щиросердо. Якщо я не здатен хоча б на це, то чи можу я ще називатися людиною?» Здатність так розмірковувати про себе вказує на наявність сумління. Люди без сумління, як би їх не розвінчували, не червоніють і не відчувають, як у них пришвидшується серцебиття; вони просто продовжують робити те, що хочуть. Навіть якщо вони бачать себе в тому, що розвінчав Бог, вони ставляться до того з байдужістю: «Мого імені не називали», – думають вони. «Чого мені боятися? Мій рівень добрий, я талановитий; дім Божий не може обійтися без мене! То й що, що я не виконую жодної реальної роботи? Я сам її не роблю, але доручаю її комусь іншому, і роботу однаково виконують, чи не так? У кожнім разі, я забезпечую виконання кожного завдання, яке ти мені доручаєш, кого б я не призначав для його виконання. Мій рівень добрий, тож я працюю з розумом. У майбутньому я й далі працюватиму абияк і насолоджуватимуся життям, як мені заманеться». Як би Я не аналізував чи не розвінчував неправдивих лідерів за те, що вони не виконують реальної роботи, такі люди залишаються незмінними, цілковито неуважними: «Нехай інші думають, що хочуть, і бачать мене, як хочуть, а я просто не робитиму цього!» Чи мають такі неправдиві лідери сумління? (Ні.) Це вже четвертий раз, коли ми бесідуємо про розвінчування різних проявів неправдивих лідерів, і щоразу, коли Я розвінчую таких людей, ті, хто має бодай трохи сумління, почуваються так, ніби на голках, непокоються через те, що не виконують свою роботу як слід, і потай вирішують швидко покаятися та змінитися. Тим часом ті, хто не має сумління, виявляють виняткову безсоромність; вони не відчувають абсолютно нічого. Як би Я не бесідував, вони просто живуть своїм звичним життям, насолоджуючись ним, як самі того бажають. Коли ти запитуєш їх: «Хтось відповідає за євангельську роботу, хтось – за перекладацьку, а хтось – за виробництво фільмів; а за яку саме роботу відповідаєш ти?» – вони кажуть: «Хоча я й не виконував жодної конкретної роботи, я здійснюю нагляд за всім. Я проводжу для них зібрання». Якщо їх тоді запитати: «Скільки зібрань ти проводиш на місяць?» – вони відповідають: «Щонайменше одне велике зібрання на місяць і одне мале – що два тижні». А коли ти запитаєш: «Окрім проведення зібрань, яку конкретну роботу ти виконав?» – вони скажуть: «Зібрання займають стільки часу – яку конкретну роботу я можу виконувати? До того ж обсяг усього того, чим я керую, такий значний, що в мене немає часу на конкретну роботу». Такі неправдиві лідери гадають, що вони мають цілковиту рацію, – вони дуже стійкі та стабільні лідери! Як би їх не розвінчували й не обтинали, вони анітрохи через це не засмучуються. Якби Мені доручили виконати конкретне завдання, наприклад, приготувати їжу для п’яти людей, а Я приготував би лише для чотирьох, Я почувався б ніяково через те, що приготував недостатньо, і відчував би провину за те, що не нагодував усіх як слід. Тоді Я подумав би, як це виправити, і наступного разу точно все розрахував би, щоб усі отримали достатньо їжі. І якби хтось сказав, що їжа була пересолена, Мені теж було би прикро. Я запитав би, яка страва була пересолена, а потім запитав би інших, чи приправа була доречною. Хоча догодити всім важко, Я однаково маю докласти всіх можливих зусиль, щоб виконати Свою частину роботи добре. Це й називається виконанням своїх зобов’язань; це той розум, який людина мусить мати. Ти завжди маєш виконувати свої зобов’язання; яким би не було завдання, ти мусиш брати участь у його виконанні сам. Якщо хтось висловлює іншу думку – ким би він не був – і ти розумієш, що помилявся, і тобі прикро після того, як ти це почув, тоді ти мусиш виправитися й надалі щиросердо ставитися до своєї роботи, виконуючи все як слід, навіть якщо доведеться пережити деякі труднощі. Неправдиві лідери не мають такого відчуття, тож вони зовсім не терплять труднощів. Почувши ці факти про розвінчування неправдивих лідерів, вони не відчувають абсолютно нічого, усе ще насолоджуються їжею, сплять спокійно й живуть у своє задоволення, щодня в однаково веселому настрої, без відчуття тяжкої ноші на плечах чи гострого усвідомлення провини у своєму серці. Що це за люди? У таких людей проблема з моральними якостями: їм бракує сумління, вони позбавлені розуму, а їхні моральні якості низькі. Попри те, що прояви неправдивих лідерів уже давно розвінчані, – як із позитивного боку, через забезпечення й бесіду, так і з негативного боку, через розвінчування й аналіз – частина неправдивих лідерів і досі не здатна розпізнати власні проблеми й не має жодного наміру розмірковувати й каятися. Якби не було нагляду й спонукання з боку Вишнього, вони й далі виконували б свою роботу абияк, узагалі не змінюючи напряму. Як би Я їх не розвінчував, вони однаково сидять незворушні й цілковито неуважні. Хіба ж це не надто безсоромно? Люди такого типу не придатні бути лідерами чи працівниками; їхні моральні якості настільки ниці, що вони не знають сорому! Нормальній людині навіть просто почути, як хтось згадує її недоліки, вади чи щось неналежне або таке, що суперечить принципам у тому, що вона зробила, – не кажучи вже про те, щоб її розвінчали безпосередньо, – вже було б важко переносити, і вона почувалася б засмученою й глибоко приниженою, і почала б думати про те, як змінитися й виправитися. Тим часом ці неправдиві лідери створюють повний безлад у своїй роботі, але продовжують жити з чистим сумлінням, не відчуваючи ні тривоги, ні неспокою, й залишаються цілковито байдужими, як би їх не розвінчували, – вони навіть знаходять місця, де можна сховатися й відпочити, і завжди кудись зникають. Вони дійсно безсоромні!

Лідер церкви мусить бодай мати сумління й розум, а також розуміти певні істини – лише тоді він здатен відчувати ношу. Які прояви того, що людина відчуває ношу? Якщо вона бачить, що деякі люди негативно налаштовані, деякі мають викривлене сприйняття, деякі марнують ресурси дому Божого, деякі виконують свою роботу недбало, деякі не займаються належними справами під час виконання своїх обов’язків, а деякі постійно виголошують гучні слова, але не виконують реальної роботи…, і якщо така людина бачить, що в церкві надто багато проблем, які потребують розв’язання, що так багато роботи не виконано, – це породжує в ній відчуття ноші. Відтоді як вона стала лідером, їй здається, ніби всередині неї постійно палає вогонь; якщо вона виявляє проблему й не може її розв’язати, вона починає непокоїтися й тривожитися, не може їсти чи спати. Під час зібрань, коли деякі люди повідомляють про проблеми у своїй роботі, які лідер не може відразу побачити наскрізь і розв’язати, він не здається; він відчуває, що мусить розв’язати цю проблему. Помолившись, пошукавши й обдумавши все протягом двох днів, він, зрозумівши, як розв’язати цю проблему, негайно її розв’язує. Після цього він одразу перевіряє інші ділянки роботи й виявляє нову проблему: надто багато людей залучено до тієї чи іншої роботи, через що необхідно скоротити кількість персоналу. Тоді він швидко скликає зібрання, чітко з’ясовує ситуацію, скорочує кількість персоналу, розробляє розумні заходи – і в такий спосіб проблему розв’язано. Яку б роботу не перевіряв лідер, який має ношу, він завжди здатен виявити проблеми. Якщо проблеми стосуються професійних знань або суперечать принципам, він здатен їх виявити, розпитати про них, здобути їхнє розуміння, і щойно він виявляє проблему – негайно її розв’язує. Розумні лідери й працівники розв’язують лише ті проблеми, що стосуються роботи церкви, професійних знань і істини-принципів. Вони не звертають жодної уваги на дрібниці повсякденного життя. Вони дбають про кожну сферу роботи поширення Євангелія, яку доручив Бог. Вони розпитують про будь-які проблеми, які вони здатні помітити чи виявити, і перевіряють їх. Якщо тієї миті вони не можуть самостійно розв’язати проблему, то збираються з іншими лідерами й працівниками, бесідують із ними, шукають істини-принципів і думають, як її розв’язати. Якщо вони стикаються з великою проблемою, яку справді не можуть розв’язати, то негайно звертаються до Вишнього, дозволяючи Йому взяти справу у Свої руки й розв’язати її. Такі лідери й працівники є людьми, які діють згідно з принципами. Які проблеми не виникали б, якщо вони їх побачили, то не залишають їх без уваги; вони наполягають на тому, щоб повністю зрозуміти ці проблеми й розв’язати їх одну за одною. Навіть якщо їх не буде розв’язано ґрунтовно, можна бути певним, що вони не виникнуть знову. Це означає виконувати свій обов’язок усім серцем, усією силою й усім розумом, повністю виконуючи свої зобов’язання. Неправдиві лідери й працівники, які не виконують реальної роботи й не зосереджуються на розв’язанні реальних проблем, не здатні виявити проблеми, що постали перед їхніми очима, й не знають, яку роботу слід виконувати. Якщо вони бачать, що брати й сестри зайняті виконанням своїх обов’язків, вони цілком задоволені, вважаючи, що це – результат їхньої реальної роботи; вони думають, що всі аспекти роботи досить добрі, що особисто їм небагато чого потрібно робити й немає жодних проблем, які їм самим слід розв’язувати, тож вони зосереджуються на отриманні насолоди від благ свого статусу. Вони завжди хочуть хизуватися й вихвалятися перед братами й сестрами. Щоразу, як вони бачать братів і сестер, то кажуть: «Будь добрим віруючим. Добре виконуй свої обов’язки. Не працюй абияк. Якщо будеш бешкетувати чи створювати проблеми, я тебе звільню!» Вони тільки те й знають, що утверджувати свій статус і повчати людей. Під час зібрань вони завжди запитують, які проблеми є в роботі, і чи мають їхні підлеглі труднощі, але коли інші висловлюють свої проблеми й труднощі, вони не здатні їх розв’язати. Попри це, вони однаково радіють і живуть із чистим сумлінням. Якщо брати й сестри не озвучують жодних труднощів чи проблем, вони вважають, що виконують свою роботу дуже добре, і стають самовдоволеними. Вони думають, що запитувати про роботу – це і є завдання, яке їм доручено, а коли виникають проблеми й Вишнє встановлює, що відповідальність лежить саме на них, вони впадають у ступор. Інші викладають перед ними труднощі й проблеми в роботі, а вони однаково нарікають, чому ті не шукають істини, щоб їх розв’язати. Не розв’язуючи реальних проблем самостійно, вони перекладають відповідальність на кураторів нижчого рівня, суворо докоряючи тим, хто виконує конкретні завдання. Ці докори допомагають їм виплеснути злість, і вони навіть вважають із чистим сумлінням, що виконують реальну роботу. Вони ніколи не відчували неспокою чи тривоги через те, що не здатні виявити чи розв’язати проблеми, ніколи не втрачали апетит чи сон через це – вони ніколи не зазнавали таких труднощів.

Щоразу, коли Я відвідую фермерську церкву, Я розв’язую деякі проблеми. Кожного разу Я їду туди не тому, що вже виявив якусь конкретну проблему, яку слід розв’язати, а тому, що просто маю трохи вільного часу, щоб навідатися й подивитися, як просувається робота різних команд у церкві, та в якому стані перебувають люди в кожній команді. Я збираю кураторів на розмову, запитую, яку роботу вони виконували протягом відповідного періоду, і які є проблеми, дозволяю їм порушити певні питання, а потім бесідую з ними про те, як ці питання розв’язати. Під час бесіди з ними Я також можу виявити деякі нові проблеми. До одного виду проблем належать ті, що стосуються того, як лідери й працівники виконують свою роботу; до іншого – проблеми в роботі, що стосуються сфери їхніх зобов’язань. Окрім того, Я допомагаю їм і спрямовую їх у тому, як виконувати конкретну роботу, як її впроваджувати, яку саме роботу виконувати, а потім наступного разу здійснюю подальший контроль, запитуючи їх, як просунулася робота, доручена минулого разу. Такі нагляд, спонукання й подальший контроль є необхідними. Хоча це й не супроводжується гучними фанфарами й вигуками чи оголошеннями через гучномовці, ці конкретні види роботи й завдання комунікуються й реалізуються через деяких лідерів і працівників, які здатні виконувати реальну роботу. У такий спосіб робота кожної команди впорядковується й просувається, підвищується її ефективність, а її результати стають кращими. Урешті-решт кожен член кожної команди може твердо триматися свого обов’язку, знаючи, що саме та як їм слід робити. Принаймні кожен виконує належний йому обов’язок, усі мають конкретні завдання; і те, що вони роблять, відповідає вимогам дому Божого, а також може узгоджуватися з принципами. Хіба це не означає досягнення певних результатів? Чи знають неправдиві лідери, як працювати в такий спосіб? Неправдиві лідери міркують: «Отже, Вишнє виконує роботу так: збирає кількох людей на розмову, усі щось записують до маленької книжечки, а коли нотатки зроблені, роботу Вишнього завершено. Якщо Вишнє працює саме так, то й ми робитимемо так само». І тому неправдиві лідери починають таке наслідування. Вони імітують зовнішній вигляд, але зрештою не виконують жодної реальної роботи, не реалізують жодного з доручених завдань, а лише марнують час на пусті розмови. Іноді Я також ходжу на овочеві поля та до теплиць, щоб подивитися, як росте розсада, або дізнатися, скільки разів можна виростити врожай в теплиці впродовж зими, і як часто слід поливати рослини. Усі ці завдання – великі чи малі – пов’язані з технічними питаннями овочівництва, і якщо їх виконувати старанно, то їх можна успішно реалізувати. У чому найпомітніше проявляється неправдива сутність неправдивих лідерів? Найочевидніше – у невиконанні реальної роботи; вони лише виконують певні завдання, щоб виглядати добре, а потім вважають справу завершеною, після чого починають насолоджуватися благами свого статусу. Скільки б такої роботи вони не виконували – чи можна це назвати виконанням реальної роботи? Більшість неправдивих лідерів має нечисте сприйняття істини, вони розуміють лише певні слова й доктрини, через що їм дуже важко добре виконувати реальну роботу. Частина неправдивих лідерів не здатна навіть розв’язати питання, пов’язані із загальними справами; у них явно низький рівень і їм явно бракує духовного розуміння. У їхньому зрощуванні немає абсолютно жодної цінності. Деякі неправдиві лідери мають низький духовний рівень, але вони не займаються реальною роботою й упиваються плотськими втіхами. Люди, які упиваються плотськими втіхами, мало чим відрізняються від свиней. Свині цілими днями тільки сплять та їдять. Вони нічого не роблять. Проте після року тяжкої праці над їхніх відгодовуванням, коли в кінці року вся сім’я споживає їхнє м’ясо, можна сказати, що свині принесли користь. Якщо неправдивого лідера тримають як свиню, він безкоштовно їсть і п’є тричі на день, товстіє і міцніє, але при цьому не виконує жодної реальної роботи і є марнотратом, хіба його утримання не є марним? Чи є від цього якась користь? Вони можуть лише слугувати контрастним тлом, і їх слід відсіяти. Дійсно, краще тримати свиню, ніж неправдивого лідера. Неправдиві лідери можуть носити звання «лідера», вони можуть займати цю посаду, добре харчуватися тричі на день, і насолоджуватися багатьма Божими милостями, і на кінець року стати товстим і рожевощоким від усієї їжі, але як щодо роботи? Подивися на все, що було досягнуто у твоїй роботі цього року: чи досяг ти результатів у якійсь сфері роботи в цьому році? Яку реальну роботу ти виконав? Дім Божий не вимагає, щоб ти виконував кожну роботу бездоганно, але ти маєш добре виконувати ключову роботу, євангельську роботу, наприклад, або роботу з виробництва фільмів, роботу з текстами тощо. Усе це має бути плідним. За звичайних обставин певні результати й досягнення більшої частини роботи мають бути досягнутічерез три-п’ять місяців; якщо через рік немає жодних досягнень, то це серйозна проблема. Яка робота в межах твого зобов’язання була найпліднішою? В якій тобі довелося заплатити найбільшу ціну й найбільше постраждати протягом року? Представ це досягнення і порозмірковуй про те, чи ти маєш будь-які цінні досягнення за рік насолоди Божою благодаттю, у своєму серці ти маєш це чітко відчувати. Що саме ти робив, поки їв їжу з дому Божого і насолоджувався Божою благодаттю весь цей час? Ти чогось досягнув? Якщо ти нічого не досягнув, то ти просто метушився, ти дійсно неправдивий лідер. Чи слід таких лідерів відстороняти й відсіювати? (Так.) Чи ви здатні розпізнати таких неправдивих лідерів, коли стикаєтеся з ними? Чи ви бачите, що це неправдиві лідери, які працюють абияк, тільки щоб отримати безкоштовну їжу? Вони їдять, аж доки в них не помасніють губи, але ніколи не виглядають стурбованими чи занепокоєними через роботу, не беруть участі у виконанні жодних конкретних завдань і не цікавляться ними. Навіть якщо й цікавляться, то лише з певною метою; вони роблять це тільки тоді, коли Вишнє тисне на них з приводу результатів, а інакше вони й не потурбувалися б. Вони постійно упиваються насолодами, часто дивляться фільми чи телепередачі. Вони делегують роботу, а поки всі інші зайняті виконанням своїх обов’язків, вони відпочивають і насолоджуються. Якщо виникає проблема й ви намагаєтеся знайти їх, щоб її розв’язати, їх ніде не видно, але на обід вони ніколи не запізнюються. А після їжі, коли всі повертаються до роботи, вони йдуть далі відпочивати. Якщо їх запитати: «Чому б тобі не вийти й не перевірити, як просувається робота? Усі чекають на твоє керівництво, на твої улаштування!» – вони відповідають: «Навіщо на мене чекати? Ви самі можете впоратися, ви знаєте, як це робити, – хіба щось змінюється, коли мене немає поруч? Хіба я не можу трохи відпочити?» – «Хіба це відпочинок? Ти ж просто дивишся фільми!» – «Я здобуваю професійні навички, досліджую, як знімають фільми». Вони навіть вигадують виправдання. Вони дивляться фільм за фільмом, а коли всі інші відпочивають уночі, то й вони теж. Щодня вони отак працюють абияк, але якою мірою? Усі вважають їх неприємними, вони викликають у всіх незручні відчуття, і зрештою ніхто більше не звертає на них уваги. Скажіть Мені: якщо такий лідер не керує, чи може робота досі просуватися? Якщо його немає, хіба земля перестає обертатися? (Не перестає.) Тоді таких людей слід розвінчувати, щоб усі побачили, що вони не займаються виконанням належних завдань, і щоб вони нікого не сковували. Таких неправдивих лідерів, які не займаються належними справами, слід розвінчувати й аналізувати, щоб усі могли їх розпізнати, а потім їх слід усунути – хай стоять осторонь! Чи здатні ви розпізнати таких неправдивих лідерів, коли стикаєтеся з ними? Якби неправдивих лідерів не було, чи ви почувалися б ви, ніби моряки без капітана? Чи змогли б ви самостійно виконувати роботу й завершувати завдання? Якщо ні, то ви в небезпеці. Стикаючись із такими неправдивими лідерами, які не виконують свій обов’язок належним чином, не подають прикладу й марнують час на пусті розмови в інтернеті – чи були б ви здатні на розпізнання в такій ситуації? Чи вплинули б вони на вас так, що ви теж почали б базікати й відкладати виконання своїх обов’язків на потім? Чи можете ви й далі слідувати за такими неправдивими лідерами? (Ні.)

Деякі неправдиві лідери – ненажерливі й ледачі, вони надають перевагу комфорту, а не тяжкій праці. Вони не хочуть ані працювати, ані непокоїтися, ухиляються від зусиль і відповідальності, прагнучи лише упиватися комфортом. Їм подобається їсти й розважатися, і вони особливо ліниві. Був один неправдивий лідер, який уставав уранці лише після того, як усі вже поїли, а ввечері, коли всі відпочивали, він ще дивився телесеріали. Один брат, відповідальний за приготування їжі, не витримав і докорив йому. Як гадаєте, чи послухав би він кухара? (Ні.) Уявімо, що лідер або працівник докорив йому, сказавши: «Тобі слід бути стараннішим; роботу, яку потрібно виконувати, слід обов’язково виконати. Як лідер, ти мусиш виконувати свої зобов’язання, якою б не була робота; ти мусиш дбати про те, щоб із нею не було проблем. Тепер, коли виявлено проблему, а тебе немає, щоб її розв’язати, це впливає на роботу. Якщо ти постійно працюєш у такий спосіб, хіба це не затримує роботу церкви? Чи ти можеш взяти на себе таку відповідальність?» Чи дослухався б він до цього? Не обов’язково. Що стосується таких неправдивих лідерів, група, що ухвалює рішення, має негайно їх відсторонити й установити для них інші умови роботи – нехай виконують те, на що здатні. Якщо вони ні на що не придатні, хочуть лише жити за чужий рахунок і не здатні нічого зробити, їх слід просто відправити геть, не доручаючи їм жодного обов’язку. Вони не гідні виконувати обов’язок; вони не є людьми, їм бракує сумління й розуму, притаманних нормальній людськості; вони безсоромні. Щойно таких неправдивих лідерів, які є ледарями, побачили наскрізь, слід негайно їх відстороняти; немає потреби їх напучувати, не слід давати їм жодних шансів на проходження спостереження, і немає потреби бесідувати з ними про істину. Хіба вони не чули достатньо істин? Якби їх обтинали, чи могли б вони змінитися? Не могли б. Якщо в когось низький рівень, іноді він має абсурдні погляди або не бачить повної картини через власну необізнаність, але він старанний, має ношу й не є ледачим, – тоді попри відхилення у виконанні свого обов’язку, така людина може покаятися, коли її обтинають. Принаймні вона знає, які зобов’язання має лідер, і знає, що їй слід робити; вона має сумління, почуття відповідальності й серце. Натомість ліниві надають перевагу комфорту, а не тяжкій праці, й не мають ноші, не можуть змінитися. У їхньому серці немає ноші; хто б їх не обтинав – це буде марним. Дехто каже: «То якщо на них прийдуть Божий суд, кара, випробування й переплавка, чи зміниться їхня проблема з відсутністю ноші?» Цього не можна змінити; це визначено природою людини – так, як собака не може змінити звичку їсти нечистоти. Щоразу, коли ти бачиш когось лінивого, хто не має ноші й водночас служить лідером, – можеш бути певний, що це неправдивий лідер. Дехто може сказати: «Як ти можеш називати його неправдивим лідером? У нього добрий рівень, він кмітливий, здатен щось розгледіти й придумати план. У світі він керував бізнесами, був генеральним директором; він обізнаний, досвідчений і має світську мудрість!» Чи можуть ці якості розв’язати його проблему лінощів і відсутності ноші? (Ні.)

Які прояви й характеристики демонструють надмірно ліниві люди? По-перше, у всьому, що вони роблять, вони діють недбало, зволікають, працюють у повільному темпі, відпочивають і відкладають справи на потім за кожної можливості. По-друге, вони не звертають жодної уваги на роботу церкви. На їхню думку, хто хоче непокоїтися про такі речі, нехай собі непокоїться. А вони не будуть. Якщо вони й непокоються про щось, то лише заради власної слави, вигоди й статусу – для них важлива лише здатність насолоджуватися благами статусу. По-третє, вони уникають труднощів у роботі; вони не можуть змиритися з тим, що робота бодай трохи виснажує, а якщо таке трапляється, то вони дуже обурюються й не здатні терпіти труднощі чи платити ціну. По-четверте, вони не здатні бути наполегливими в жодній роботі: завжди здаються на півдорозі й не можуть довести справу до кінця. Якщо в них тимчасово гарний настрій, вони можуть трохи попрацювати задля розваги, але якщо щось вимагає тривалої відданості, постійної зайнятості, потребує багато роздумів і виснажує тіло, із часом вони починають нарікати. Наприклад, деякі лідери відповідають за роботу церкви, і спершу їм усе здається новим і цікавим. Вони дуже вмотивовані в бесідах про істину, й коли бачать, що брати й сестри мають проблеми, вони здатні допомогти й розв’язати їх. Але після наполегливої праці впродовж певного періоду вони починають вважати роботу лідера надто виснажливою, стають негативно налаштованими, хочуть перейти на легшу роботу й не бажають терпіти труднощі. Такі люди не мають наполегливості. По-п’яте, ще одна риса, що вирізняє лінивих людей, – це небажання виконувати реальну роботу. Щойно їхня плоть зазнає страждань, вони вигадують виправдання, щоб ухилитися й уникнути роботи, або перекладають її на когось іншого. А коли той виконає роботу, вони безсоромно пожинають її плоди. Такими є п’ять основних рис лінивих людей. Вам слід перевіряти, чи є такі ліниві люди серед лідерів і працівників у церквах. Якщо ви виявите когось подібного, його слід негайно відсторонити. Чи можуть ліниві люди добре виконувати роботу як лідери? Якими би не були їхній рівень чи якість їхньої людськості, якщо вони ліниві, вони не зможуть добре виконувати свою роботу й затримуватимуть роботу та важливі справи. Робота церкви багатогранна; кожен її аспект охоплює багато дрібних завдань і потребує бесід про істину з метою розв’язання проблем задля належного виконання роботи. Тому лідери й працівники мають бути старанними; їм щодня потрібно багато говорити й багато працювати, щоб забезпечити ефективність роботи. Якщо вони говорять або роблять надто мало, результатів не буде. Отже, якщо лідер або працівник – лінива людина, то він безперечно є неправдивим лідером і не здатен виконувати реальну роботу. Ліниві люди не виконують реальної роботи, і тим паче самі не йдуть туди, де інші виконують роботу; вони не бажають розв’язувати проблеми чи брати участь у конкретній роботі. Вони не мають бодай найменшого розуміння чи осягнення проблем у будь-якій роботі. У їхній голові – лише поверхове невизначене уявлення, сформоване зі слів, почутих від інших людей, і вони працюють абияк, просто проповідуючи трохи доктрини. Чи ви здатні розпізнати такого лідера? Чи ви можете визначити, що це неправдивий лідер? (Певною мірою.) Ліниві люди недбалі у виконанні будь-якого обов’язку. Яким би не був обов’язок, їм бракує наполегливості, вони працюють уривчасто, й щоразу, коли зазнають труднощів, скаржаться, виплескуючи нескінченні нарікання. Вони ображають тих, хто їх критикує чи обтинає, неначе сварлива жінка на вулиці, яка ображає перехожих; вони повсякчас прагнуть виплеснути злість на інших і не хочуть виконувати свій обов’язок. На що вказує їхнє небажання виконувати свій обов’язок? На те, що вони не мають ноші, не бажають брати на себе зобов’язання і є лінивими людьми. Вони не хочуть терпіти труднощі чи платити ціну. Це особливо стосується лідерів і працівників: якщо вони не мають ноші, то чи можуть вони виконувати зобов’язання лідерів і працівників? Зовсім ні.

Неправдиві лідери не здійснюють подальшого контролю за роботою й не надають керівництва щодо неї

Ми щойно обговорили один з аспектів п’ятого обов’язку лідерів і працівників: «Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання». Завдяки обговоренню цього аспекту ми розвінчали деякі конкретні прояви неправдивих лідерів, а також їхню людськість і моральні якості. Тепер розгляньмо інший аспект: «Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про хід виконання кожного робочого завдання». Звісно, хід виконання роботи певною мірою пов’язаний зі станом роботи – цей зв’язок досить тісний. Якщо людина не здатна розуміти й осягати актуальну інформацію про стан робочого завдання, то вона так само не зможе розуміти й осягати хід його виконання. Наприклад, який хід виконання роботи, якого етапу вона досягнула, у якому стані перебувають залучені люди, чи є труднощі в професійних аспектах, чи є ділянки роботи, які не відповідають вимогам дому Божого, яких саме результатів уже досягнуто, чи навчаються ті працівники, які не мають достатніх професійних навичок, хто організовує навчання, що саме вони вивчають, як саме відбувається навчання тощо – усі ці конкретні питання стосуються ходу виконання роботи. Наприклад, хіба робота з написання гімнів не є важливою? Щоб створити один гімн – від початкового добору суттєвих уривків із Божих слів до завершення композиції – які саме завдання слід виконати в цьому процесі? Спершу потрібно відібрати суттєві уривки Божих слів, які підходять для гімну, і водночас мають відповідну довжину. Другий етап передбачає обдумування того, який стиль мелодії пасуватиме до уривка, щоб її було приємно й втішно співати. Потім необхідно знайти відповідних людей, які виконуватимуть гімн. Хіба це не конкретні завдання? (Так.) Після того як гімн створено, неправдивий лідер зовсім не цікавиться тим, чи композиція є придатною, чи стиль є доречним. Композитор, помітивши відсутність нагляду, сам вирішує, що все достатньо добре, і переходить до запису. Уривок Божих слів, перетворення якого на гімн усі чекали з нетерпінням, нарешті покладено на музику, але, співаючи його, більшість виявляє, що в ньому все ж є недоліки. Яка виникає проблема? Написаний гімн не відповідає стандартам: його записали, хоча він немелодійний й непривабливий. Почувши його, неправдивий лідер запитує: «Хто створив цей гімн? Чому його записали?» І на момент, коли він ставить це запитання, минув уже щонайменше місяць. Хіба протягом цього місяця лідер не мав здійснити подальший контроль і своєчасно осягнути хід виконання цієї роботи? Наприклад, як просувалося написання мелодії? Чи було визначено базовий стрій? Чи був гімн мелодійним? Чи відповідали мелодія й стиль гімну Божим словам? Чи допомагали люди з відповідним досвідом своїми настановами? Чи міг цей гімн після його створення стати поширеним? Який ефект він мав би? Чи вважали мелодію вдалою? Неправдивий лідер жодного разу не здійснив подальшого контролю над розв’язанням таких питань. І він має виправдання: «Я не розуміюся на створенні гімнів. Як я можу здійснювати подальший контроль над тим, чого не розумію? Це неможливо». Чи це обґрунтована причина? (Ні.) Це не обґрунтована причина. То чи може людина, яка не розуміється на створенні гімнів, усе ж здійснювати подальший контроль? (Так.) Як їй слід це робити? (Вона може співпрацювати з братами й сестрами, оцінювати мелодію згідно з принципами, щоб з’ясувати, чи вона доречна; вона може практично контролювати хід роботи, а не вмивати руки.) Головна ознака роботи неправдивих лідерів – це просторікування про доктрину й бездумне повторення гасел. Віддавши накази щодо певної справи, вони просто вмивають від неї руки. Вони не розпитують про подальший розвиток роботи й не цікавляться, чи не виникло з ним якихось проблем, відхилень або труднощів. Доручивши комусь роботу, вони вже вважають свою працю виконаною. Насправді лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою. Незалежно від того, чи ти знайомий із такою професією і чи розумієшся на ній, ти мусиш принаймні очолювати цю роботу, проводити подальший контроль над нею, і постійно робити запити й розпитувати про її хід. Ти маєш бути в курсі таких питань; це твоє зобов’язання, частина твоїх обов’язків. Не проводити подальший контроль над роботою, нічого не робити для проекту після його призначення, тобто умивати від нього руки – саме так роблять неправдиві лідери. Якщо лідер не проводить подальший контроль над конкретною роботою, не розпитує про неї або не розв’язує проблеми, які виникають, і не осягає ходу або ефективності роботи – це теж прояви неправдивих лідерів.

Неправдиві лідери не виконують реальної роботи, що затримує хід виконання роботи

Оскільки неправдиві лідери не дізнаються про хід виконання роботи та оскільки вони не здатні оперативно виявляти – а тим паче розв’язувати – проблеми, які виникають у роботі, це часто призводить до повторюваних затримок. У певній роботі, оскільки люди не осягають принципів та немає нікого підхожого, хто міг би взяти за неї відповідальність чи керувати нею, ті, хто виконує роботу, часто перебувають у стані негативної налаштованості, пасивності й очікування, що серйозно впливає на хід роботи. Якби лідери виконали свої обов’язки – якби вони очолили роботу, сприяв її поступу, наглядали за нею і знайшли когось, хто розуміє цю сферу, щоб ця людина керувала роботою, тоді ця робота просувалася б швидше, а не страждала б від повторюваних затримок. Тож для лідерів життєво важливо розуміти й осягати стан виконання роботи. Звичайно, лідерам також цілком необхідно розуміти й осягати, як просувається робота, оскільки хід її виконання пов’язаний із ефективністю роботи та результатами, яких ця робота має досягти згідно з очікуваннями. Якщо лідери й працівники не осягають, як просувається робота церкви, і не здійснюють подальшого контролю чи нагляду, то хід виконання роботи церкви неминуче буде повільним. Причина цього полягає в тому, що більшість людей, які виконують обов’язки, є серйозно зіпсованою, не має відчуття ноші, часто перебуває в негативному, пасивному стані й працює недбало. Якщо немає жодної людини з відчуттям ноші та здібностями до роботи, яка брала б на себе відповідальність за роботу в конкретний спосіб, своєчасно дізнавалася про хід її виконання, а також наставляла, наглядала, дисциплінувала й обтинала тих, хто виконує обов’язки, то рівень ефективності роботи природно буде дуже низьким, а її результати – вкрай поганими. Якщо лідери й працівники чітко не бачать навіть цього, то вони нерозумні й сліпі. Тож лідери й працівники мають негайно вивчати, в подальшому контролювати й осягати хід виконання роботи, з’ясовувати, які проблеми, що потребують розв’язання, мають ті, хто виконує обов’язки, а також розуміти, які саме проблеми слід розв’язати задля досягнення кращих результатів. Усе це – надзвичайно важливо; людина, яка виконує роль лідера, має чітко все це розуміти. Щоб добре виконувати свій обов’язок, не слід бути як неправдивий лідер, який виконує трохи поверхової роботи та вважає, що вже добре виконав свій обов’язок. Неправдиві лідери працюють неуважно й абияк, не мають почуття відповідальності, не розв’язують проблем, коли ті виникають, і яку б роботу вони не виконували, вони лише торкаються її поверхово й діють недбало; вони просто виголошують гучні слова, виливають потоки доктрин і розводять пусті балачки, а в своїй роботі лише імітують діяльність. Загалом, саме так виглядає спосіб виконання роботи неправдивими лідерами. Хоч у порівнянні з антихристами неправдиві лідери не чинять нічого явно злого й не роблять зла навмисно, якщо подивитися на ефективність їхньої роботи, то цілком справедливо буде охарактеризувати їх як тих, хто діє недбало, не має ноші, є безвідповідальним і не має жодної вірності щодо свого обов’язку.

Ми щойно бесідували про те, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи й не розуміють і не осягають хід виконання кожного робочого завдання. Що ж до проблем і труднощів, які виникають у роботі церкви, то неправдиві лідери або зовсім не звертають на них уваги, або ж виголошують трохи доктрини й повторюють кілька гасел, щоб відмахнутися від таких проблем і труднощів. У жодному завданні не побачиш, щоб вони самі приходили на місце роботи, аби щось зрозуміти чи здійснити подальший контроль за роботою. Не побачиш, щоб там вони бесідували про істину задля розв’язання проблем, і тим паче не побачиш, щоб вони особисто керували роботою й наглядали за нею, запобігаючи помилкам і відхиленням у ній. Це найочевидніший прояв того, як недбало працюють неправдиві лідери. Хоча неправдиві лідери, на відміну від антихристів, не мають наміру переривати роботу церкви й заважати їй, не чинять усілякого зла й не створюють власних незалежних царств, різні види їхньої недбалої поведінки створюють величезні перешкоди для роботи церкви, тому проблеми виникають безперервно й залишаються нерозв’язаними. Це серйозно впливає на хід виконання кожного завдання в церковній роботі та на життя-входження обраних Богом людей. Хіба таких неправдивих лідерів не слід відсіювати? Неправдиві лідери не здатні виконувати реальну роботу – що б вони не робили, починають бадьоро, а закінчують ні з чим. Їхня роль – це роль відкривача церемонії: вони виголошують гасла й проповідують доктрини, а щойно доручили роботу іншим і визначили, хто за що відповідає, вважають, що на цьому для них усе. Вони подібні до волаючих гучномовців, установлених у сільській місцевості Китаю, – це межі ролі, яку вони відіграють. Вони виконують лише трохи підготовчої роботи, а у виконанні решти роботи їх не видно. Що ж до конкретних питань, як-от: як просувається кожне завдання, чи відповідає воно принципам, чи є ефективним, – то вони не знають відповідей. Вони ніколи не заглиблюються в роботу на місцях і не відвідують робочі ділянки, щоб зрозуміти й осягнути хід виконання та специфіку кожного робочого завдання. Тож хоча неправдиві лідери й не мають наміру спричиняти переривання чи завади і не чинять різноманітного зла під час свого перебування на посаді лідера, насправді вони паралізують роботу, затримують хід виконання кожного робочого завдання в церкві й унеможливлюють для обраних Богом людей належне виконання обов’язків і досягнення життя-входження. Якщо вони виконують роботу так, то як вони здатні привести обраних Богом людей на правильний шлях віри в Бога? Це показує, що неправдиві лідери не виконують жодної реальної роботи. Вони не здійснюють подальшого контролю над роботою, за яку мають відповідати, не надають настанов і не здійснюють нагляду щодо неї, щоби забезпечити нормальний хід роботи церкви; вони не виконують функцій, покладених на лідерів і працівників, а ще ані виявляють вірності, ані виконують своїх зобов’язань. Це підтверджує, що неправдиві лідери не є вірними у виконанні своїх обов’язків і що вони діють недбало; вони обманюють і обраних Богом людей, і самого Бога, і впливають на звершення Божої волі та перешкоджають їй. Цей факт очевидний для всіх. Можливо, неправдивий лідер справді не здатен виконувати відповідну роботу; можливо, він ухиляється від роботи й навмисно працює недбало. У кожнім разі, факт залишається фактом: він псує роботу церкви. У кожному робочому завданні немає жодного поступу, а купа накопичених проблем залишається нерозв’язаною протягом тривалого часу. Це не лише впливає на поширення євангельської роботи, а й серйозно перешкоджає життю-входженню обраних Богом людей. Ці факти достатньою мірою свідчать про те, що неправдиві лідери не лише не здатні виконувати реальну роботу, а й стають перешкодою для роботи з поширення Євангелія та завадою для звершення Божої волі в церкві.

Неправдиві лідери не виконують реальної роботи й не здатні розв’язувати реальні проблеми. Це не лише затримує хід роботи й впливає на її результати, а й завдає серйозних збитків роботі церкви, спричиняючи марнування великої кількості людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому неправдиві лідери мають компенсувати економічні збитки. Дехто каже: «Якщо лідери й працівники муситимуть компенсувати збитки, спричинені тим, що вони погано виконують свою роботу, то ніхто не захоче бути лідером чи працівником». Такі безвідповідальні люди не є придатними для того, щоб бути лідерами чи працівниками. Ті, кому бракує совісті й розуму, – це злі люди. Хіба це не проблема, якщо злі люди прагнуть бути лідерами й працівниками? Оскільки значна частина роботи в Божому домі пов’язана з економічними витратами, хіба не слід притягувати їх до відповідальності? Хіба пожертви для Бога – це те, що можна марнувати й розтрачувати, як заманеться? Яке право мають лідери й працівники розтринькувати пожертви для Бога? Якщо спричинено економічні збитки, їх необхідно компенсувати; це цілковито природний і виправданий принцип, і ніхто не може цього заперечити. Наприклад, скажімо, є робота, яку одна людина може виконати за один місяць. Якщо на виконання цієї роботи йде шість місяців, хіба витрати за решту п’ять місяців не є втратою? Дозвольте Мені навести приклад про проповідь Євангелія. Скажімо, людина бажає дослідити істинний шлях, і її, ймовірно, можна було б навернути лише за один місяць, після чого вона увійшла б до церкви й продовжувала б отримувати полив і забезпечення, і протягом шести місяців вона могла б закласти основу. Але якщо ставлення людини, що проповідує Євангеліє, до цієї справи – це зневага й недбалість, а лідери та працівники також ігнорують свої обов’язки, і в підсумку на навернення цієї людини йде пів року, – хіба ці пів року не будуть втратою для її життя? Якщо вона зіткнеться з великими лихами, а ще не заклала основи на істинному шляху, вона опиниться в небезпеці, і хіба ті люди тоді не підведуть її? Таку втрату не можна виміряти грошима чи матеріальними речами. Якщо розуміння істини цією людиною затримується на пів року, і вона із запізненням на пів року закладає основу й починає виконувати свій обов’язок, хто візьме за це відповідальність? Чи можуть лідери та працівники дозволити собі взяти за це відповідальність? Ніхто не може дозволити собі нести відповідальність за затримку чийогось життя. Оскільки ніхто не може дозволити собі нести цю відповідальність, що доречно робити лідерам і працівникам? Чотири слова: віддавати цьому всі сили. Віддавати всі сили на що? На виконання власних обов’язків, роблячи все, що ти можеш бачити на власні очі, придумати у своєму розумі й досягти за допомогою свого особистого рівня. Це і означає віддавати всі сили, це і означає бути відданим і відповідальним, і це той обов’язок, який повинні виконувати лідери та працівники. Деякі лідери й працівники не вважають проповідування Євангелія за серйозну справу. Вони думають: «Божі вівці почують Божий голос. Хто досліджує й приймає – той буде благословенний; хто не досліджує й не приймає, не буде благословенний і заслуговує на смерть у лихові!» Неправдиві лідери зовсім не рахуються з Божими намірами, не несуть ноші євангельської роботи, не беруть на себе відповідальності за новоприбулих, які щойно ввійшли до церкви, і не сприймають життя-входження обраних Богом людей серйозно – вони завжди зосереджені на тому, щоб упиватися благами статусу. Скільки б людей не досліджувало істинний шлях, вони зовсім не хвилюються, завжди мають менталітет недбалості, поводяться, як відставні імператори чи чиновники. Якою б критичною чи терміновою не була робота, вони ніколи не з’являються для її виконання, не розпитують про ситуацію довкола роботи й не розуміють її, не здійснюють подальшого контролю й не розв’язують проблем. Вони просто організовують призначення завдань і вважають, що на цьому їхня робота завершена й забута, і думають, що це і є виконанням роботи. Хіба це не недбалість? Хіба це не обман і їхніх керівників, і їхніх підлеглих? Хіба такі лідери й працівники придатні для використання Богом? Хіба вони не такі самі, як чиновники великого червоного дракона? Вони думають: «Бути лідером чи працівником – це як обіймати певну посаду, тож слід насолоджуватися благами статусу. Посада дає мені цей привілей – звільнення від необхідності бути присутнім у всіх справах. Якби я завжди був на місці, здійснював подальший контроль і розумів ситуацію, це було б надто виснажливо й принизливо! Я не можу миритися з такою втомою!» Саме так і працюють неправдиві лідери й працівники: вони лише жадають комфорту й упиваються благами статусу, не виконуючи жодної реальної роботи, і їм цілковито бракує совісті й розуму. Таких паразитів справді слід відсіювати, і навіть якщо їх покарають – вони на це заслуговують! Деякі лідери й працівники, попри багаторічне виконання роботи церкви, не вміють проповідувати Євангеліє, не кажучи вже про свідчення. Якщо попросити їх побесідувати про всі істини щодо видінь Божої роботи з потенційними одержувачами Євангелія, вони на це не здатні. Коли їх запитують: «Чи ти доклав зусиль задля того, щоб озброїтися істиною про видіння?», неправдиві лідери думають: «Навіщо мені докладати таких зусиль? З огляду на мій високий статус це справа не для мене; є багато інших, кому слід цим займатися». Скажи Мені, що вони за істоти? Вони вже багато років виконують роботу церкви, але не вміють проповідувати Євангеліє. А коли треба свідчити, вони шукають проповідника Євангелія, щоб той робив це замість них. Якщо ти, як лідер чи працівник, не можеш проповідувати Євангеліє, свідчити чи бесідувати з людьми про істини щодо видінь, то що ти можеш? Які твої зобов’язання? Чи ти їх виконав? Чи просто живеш за рахунок того, що вже маєш? А що ти маєш? Хто уповноважив тебе жити за рахунок того, що ти вже маєш? Деякі куратори євангельських команд ніколи навіть не спостерігали за тим, як інші проповідують Євангеліє, і не слухали їх. Їм байдуже до того – їм просто ліньки, це для них надто клопітно, їм бракує терпіння. Вони ж лідери – хіба ти не знаєш, чиновники, не інакше – тож не виконують такі конкретні завдання, а доручають їх братам і сестрам. Уявімо, що євангельські працівники натрапили на людину з високим рівнем, яка підходить до всього з серйозністю й прагне зрозуміти певні істини щодо видінь. Євангельські працівники не можуть бесідувати цілковито чітко, тож просять це робити своїх лідерів. А ті не знають, що сказати, й навіть вдаються до відмовок: «Я сам ніколи не виконував такої роботи. Ви робіть її, а я вас підстрахую. Якщо виникнуть проблеми, я допоможу їх розв’язати, я вас підтримую. Не хвилюйтеся. Чого боятися, коли в нас є Бог? Якщо хтось шукає істинний шлях, ви можете свідчити чи бесідувати про істини видінь. Я відповідаю лише за бесіди про істини життя-входження. Робота свідчення – це ваша тяжка ноша, не покладайтеся на мене». Щоразу, коли доходить до вирішального моменту свідчення в проповіді Євангелія, вони ховаються. Вони добре знають, що їм бракує істини, то чому не докладають зусиль, щоб озброїтися нею? Якщо вони чудово усвідомлюють, що їм бракує істини, то чому завжди так наполегливо прагнуть стати лідерами? Вони зовсім не мають талантів, але мають нахабство братися за будь-яку офіційну посаду – навіть за пост імператора, якби їм дозволили – вони надто безсоромні! Який би рівень посади лідера вони не обіймали, вони не здатні виконувати реальну роботу, але однаково мають нахабство насолоджуватися благами статусу, не відчуваючи жодних докорів сумління. Хіба вони не цілковито безсоромні люди? Було б зрозуміло, якби тебе попросили говорити іноземною мовою, а ти не зміг, але бесідувати про істини видінь і Божі наміри рідною мовою – це ж можливо, хіба ні? Людей, які вірують тільки три-п’ять років, ще можна виправдати в тому, що вони не вміють бесідувати про істину. Але якщо людина вірує в Бога вже майже двадцять років і досі не здатна бесідувати про істини щодо видінь – хіба вона не марна? Хіба вона не нікчема? Мене вражає, коли чую, що хтось вірує в Бога багато років, але не знає, як бесідувати про істини щодо видінь. Що ви всі відчуваєте, почувши таке? Хіба ж таке мислимо? Як вони виконували свою роботу всі ці роки? Коли їх просять надати настанови у створенні музики, вони не знають, як це зробити, і кажуть, що ця спеціалізована сфера надто складна, що її не може зрозуміти пересічна людина. Коли їх просять надати настанови в художній роботі чи роботі над виробництвом фільмів, вони кажуть, що виконання цих завдань потребує від них надто високого рівня технічних навичок. Коли їх просять написати статті досвідного свідчення, вони кажуть, що мають надто низький рівень освіти, не вміють писати й ніколи не вправлялися в цьому. Якщо вони не здатні виконувати такі завдання, це ще можна пробачити; але євангельська робота – це невіддільна частина їхнього обов’язку. Вони ж чудово обізнані з цією роботою – хіба вона не мала б бути для них легкою? Найважливіший аспект бесіди про істини щодо видінь полягає в тому, щоб чітко бесідувати про істину трьох етапів роботи. Спочатку люди не мають великого досвіду в цьому й можуть бесідувати не надто добре, але з часом, тренуючись, вони поступово вдосконалюються: що більше бесідують, то краще це виходить, – вони здатні говорити структуровано, точно, чітко та з гарним мовним оформленням. Хіба це не конкретна сфера спеціалізованої роботи, яку лідери мають опанувати? Це ж не те саме, що змушувати рибу жити на суходолі, правда? (Ні, не те саме.) Але такі неправдиві лідери не достатньо компетентні, щоб виконати навіть цю частину роботи. І все ж вони досі служать як лідери? Що вони взагалі роблять на такій посаді? Дехто каже: «Я людина з безладним і нечітким мисленням, мені бракує логіки, і я не надто добре говорю про істини щодо видінь». Якщо так, то чи здатен ти виявляти й розв’язувати різні вади й відхилення, які виникають у євангельській роботі? Якщо ти не здатен їх виявляти, то, безперечно, не здатен і розв’язувати їх. Коли неправдиві лідери відповідають за євангельську роботу, вони не відіграють жодної ролі в перевірці чи нагляді: вони просто дозволяють своїм підлеглим діяти, як їм заманеться, щоб кожен робив, що хоче, і проповідував, кому хоче, – цілковито без дотримання жодних принципів чи стандартів. Дехто діє імпульсивно, без розуму й особливо без принципів, коли виконує роботу, і безрозсудно чинить лихі вчинки. Неправдиві лідери зовсім не здатні помічати чи виявляти ці проблеми.

Кажуть, що в Південній Америці та Африці деяких бідних людей було приведено до церкви через євангельську роботу. Ці люди не мають стабільного доходу, й навіть питання достатнього харчування та виживання для них є проблемним. То що слід робити? Деякі лідери казали: «Божий намір – спасти людство, а щоб бути спасенним, спершу треба мати вдосталь харчів, чи не так? Тож чи Божий дім не має надавати таку допомогу? Якщо вони вірують у Бога, ми можемо роздати їм кілька книжок із Божими словами. У них немає комп’ютерів чи телефонів, то що нам робити, якщо вони попросяться виконувати обов’язки? Порозпитуйте, з’ясуйте, чи справді вони щиро хочуть виконувати обов’язки». Розпитування показали, що ці люди наразі не мають грошей, але якби мали змогу наїстися досхочу, то були б готові виходити й проповідувати Євангеліє та виконувати свій обов’язок. Зрозумівши ці обставини, лідери почали розподіляти кошти на допомогу, видаючи їх щомісяця. Їжа, проживання, навіть плата за доступ до інтернету, купівля телефонів, комп’ютерів та іншого обладнання для цих людей – усе це оплачувалося з коштів Божого дому. Розподіл грошей серед цих людей не мав на меті поширення євангельської роботи, а радше був спрямований на полегшення їхнього стану задля виживання. Чи узгоджувалося це з принципами? (Ні.) Чи є в Божому домі правило, що, коли під час проповідування Євангелія зустрічають бідних людей, які не мають засобів до існування, то якщо вони здатні прийняти цей етап Божої роботи, їм слід надати допомогу? Чи існує такий принцип? (Ні.) То на підставі якого принципу ті лідери розподіляли серед них кошти? Чи тому, що вони думали, що в Божому домі є гроші, які нікуди витратити? Чи вважали, що ці люди надто жалюгідні? Чи сподівалися, що ті допоможуть поширювати Євангеліє? Яким саме був їхній намір? Чого вони намагалися досягти? Коли справа доходила до роздавання телефонів, комп’ютерів і коштів на проживання, вони діяли з великим ентузіазмом; їм подобалося займатися такою роботою, яка приносила вигоду іншим, бо це дозволяло їм здобувати прихильність цих людей і завойовувати їхні серця; вони особливо вкладалися в такі завдання, заходили все далі, не маючи й краплі сорому. Це використання грошей Бога задля здобуття прихильності людей та оплати їхньої лояльності. Насправді ці бідні люди не вірували в Бога по-справжньому; вони просто хотіли наїстися та знайти спосіб для забезпечення собі прожиття. Такі люди не прагнули здобути істину чи спасіння. Чи спас би Бог таких людей? Дехто, навіть якщо й був готовий виконувати обов’язки, не мав щирості, а керувався бажанням отримати телефони й комп’ютери, життєві зручності. Але неправдивим лідерам було до того байдуже: якщо хтось виявляв готовність виконувати обов’язок, вони дбали про нього, не лише забезпечуючи коштами на їжу й житло, а й купуючи комп’ютери, телефони та різне обладнання. Однак виявилося, що ці люди виконували обов’язки без жодного результату. Хіба неправдиві лідери не викидали гроші просто на вітер? Хіба вони не використовували кошти Божого дому, щоб демонструвати свою щедрість? (Так.) Чи це та робота, яку мають виконувати лідери й працівники? (Ні.) Хіба це не неправдиві лідери? Неправдиві лідери люблять удавати доброту, милосердя й добросердність. Якщо ти бажаєш проявити добросердність – будь ласка, але використовуй для цього власні гроші! Якщо в когось немає одягу – скинь свій і віддай йому, але не витрачай пожертви для Бога! Пожертви для Бога призначені для роботи з поширення Євангелія, а не для розподілу соціальних пільг, і тим паче не для надання допомоги знедоленим. Божий дім – це не благодійна установа. Неправдиві лідери не здатні виконувати реальну роботу, і тим паче не здатні надавати істину чи життя. Вони зосереджені лише на тому, щоб використовувати пожертви Богу задля роздачі соціальної допомоги, здобуваючи прихильність людей і підтримуючи власну репутацію та статус. Хіба вони не безсоромні марнотратники? Якщо таких неправдивих лідерів викривають, чи є хтось, хто здатен вчасно розвінчати й зупинити їх? Ніхто не виступив, щоб їх зупинити. Якби Вишнє не дізналося й не припинило це, практика використання грошей Бога для забезпечення виплат людям ніколи б не припинилася. Ті бідні люди простягають свої руки дедалі інтенсивніше, постійно жадаючи більшого. Їм усе мало; скільки б ти не давав – їм ніколи не буває достатньо. Ті, хто щиро вірує в Бога, здатні залишити сім’ю й кар’єру, щоб виконувати обов’язки задля власного спасіння, і навіть якщо стикаються з труднощами в житті, знаходять способи подолати їх самостійно, не вимагаючи постійно щось від Божого дому. Те, що можуть, – розв’язують самі, а стосовно того, що не можуть, – моляться до Бога й покладаються на віру, щоб таке пережити. Ті, хто постійно просить у Бога, очікуючи, що Божий дім покриватиме їхні витрати на життя й утримуватиме їх, – геть позбавлені розуму! Вони не хочуть виконувати жодного обов’язку, але прагнуть насолоджуватися життям, тільки те й знаючи, що простягати руки й вимагати щось від Божого дому, і навіть тоді їм усе мало. Хіба вони не жебраки? А неправдиві лідери – ці недоумки – просто продовжували надавати пільги без упину, постійно догоджаючи людям, щоби здобути їхню вдячність, і навіть вважаючи, що такі дії прославляють Бога. Саме таке приносить найбільше задоволення неправдивим лідерам. То чи є хтось, хто здатен виявити ці проблеми, розгледіти їхню сутність? Більшість лідерів заплющує очі, думаючи: «У будь-якому разі я не відповідаю за євангельську роботу, то чому маю цим перейматися? Це ж не мої гроші витрачаються. Поки готівка в моїй власній кишені залишається недоторканою, все добре. Ви можете давати, кому хочете – яке мені до цього діло? Ці ж гроші не опиняються в моєму власному гаманці». Таких безвідповідальних людей довкола чимало, але скільки людей здатні підтримувати роботу Божого дому?

Нині євангельська робота за кордоном ведеться повсюдно. У деяких країнах є більше людей, здатних прийняти істину, а в інших населення має нижчий рівень, через що істину прийняти здатні менше людей. У деяких країнах немає свободи віросповідання, там виявляють сильний опір істинному шляху й Божій роботі, і небагато людей може прийняти істину. Крім того, у деяких країнах населення надто відстале й має такий низький рівень, що не здатне зрозуміти істину, хоч би як про неї бесідували, і складається враження, що люди там позбавлені істини. У таких місцях не слід проповідувати Євангеліє. Однак ті, хто проповідує Євангеліє, не бачать сутності проблеми: вони не проповідують тим, хто здатен прийняти істину, а наполягають на тому, щоб шукати найважчі випадки, ігноруючи легші. Вони не проповідують у тих місцях, де євангельська робота вже поширюється й де проповідувати легко. Натомість вони наполягають на проповідуванні Євангелія в тих бідних і відсталих місцях, серед груп людей із найнижчим рівнем, які не здатні осмислити істину, а також серед етнічних груп із найсильнішими релігійними уявленнями й найзапеклішим опором Богові. Хіба це не відхилення? Візьмімо, наприклад, юдаїзм і деякі глибоко вкорінені расові релігії, які вважають християнство ворогом і навіть переслідують його. У випадку таких країн і етнічних груп Євангеліє просто не слід проповідувати. Чому? Бо проповідування марне. Навіть якщо залучити всі людські, фінансові й матеріальні ресурси, мине три, п’ять, а то й десять років, і не буде видно жодних значущих результатів. З огляду на таку ситуацію, що можна зробити? Спочатку, будучи необізнаним, можна спробувати проповідувати; але коли обставини стають очевидними, коли видно, що проповідь Євангелія їм має високу ціну й зрештою не обов’язково дасть добрі результати, тоді слід обрати інший шлях, який дає результат. Хіба це не те, що мають розпізнавати лідери й працівники? (Так.) Але неправдиві лідери цього не розуміють. Коли постає питання, де за кордоном почати поширювати Євангеліє, дехто каже: «Почніть з Ізраїлю. Адже Ізраїль був основою для перших двох етапів Божої роботи, тож там обов’язково слід проповідувати. Як би складно це не було, ми маємо наполегливо проповідувати їм». Однак після тривалого періоду проповідування немає жодних значущих результатів, і це призводить до розчарування. Що лідерам слід робити в такому випадку? Якби це був лідер із рівнем і ношею, він би сказав: «Наша проповідь Євангелія не містить у собі принципу; ми не вміємо йти в ногу з обставинами, а просто оцінюємо все за власними фантазіями – ми надто наївні! Безглуздість, впертість і абсурдність цих людей – не те, чого ми очікували. Ми думали, що оскільки вони вірують у Бога вже тисячі років, то мають бути першими, хто почує Євангеліє Бога, але ми помилилися: вони надто безглузді! Насправді, коли Бог здійснював роботу відкуплення, Він уже відмовився від них. Якщо ми зараз повернемося й проповідуватимемо їм, це будуть марні зусилля; це буде даремний труд і нерозумний вчинок. Ми хибно зрозуміли Божі наміри. Бог не працює над цим питанням, то ж у який спосіб ми, люди, можемо це робити? Ми вже спробували, але як би ми не проповідували, вони не приймають істинний шлях. Слід поки що відмовитися від цього, залишити їх осторонь, не звертати на них уваги. Якщо знайдуться ті, хто прагне шукати, ми їх приймемо й засвідчимо їм Божу роботу. Якщо шукачів не буде, то нам не слід самим ініціативно їх шукати». Хіба це не принцип проповіді Євангелія? (Так.) То ж чи здатен неправдивий лідер дотримуватися принципів? (Ні.) Неправдиві лідери мають низький рівень і не здатні бачити наскрізь сутність питання; вони скажуть: «Бог сказав, що ізраїльтяни – обрані Ним люди. Ми ніколи не можемо відмовитися від них. Вони мають бути першими; ми маємо проповідувати спершу їм, а вже потім – людям з інших країн. Якби Божа робота поширилася в Ізраїлі – яка це була б слава! Бог приніс славу з Ізраїлю на Схід, і ми маємо повернути цю славу назад до Ізраїлю зі Сходу, щоб вони побачили, що Бог повернувся!» Хіба це не просто гасло? Чи це узгоджується з фактами? Таке сказали б ті, кому бракує духовного розуміння. А як щодо тих неправдивих лідерів, які не виконують реальної роботи? Вони не звертають на це уваги. Люди, які проповідують Євангеліє, вже давно переймаються цим питанням, розриваючись між тим, чи їм варто припинити чи продовжити проповідувати, не будучи певними щодо того, як саме практикувати. Неправдиві лідери зовсім не усвідомлюють, що це проблема. Побачивши, що ці люди хвилюються через те, що не мають шляху, вони кажуть: «А що тут хвилюватися? У нас є істина й досвідне свідчення; просто проповідуйте їм!» Хтось каже: «Ти не розумієш, цим людям справді важко проповідувати». Коли в роботі виникають значні проблеми, для розв’язання яких потрібні лідери, ці лідери продовжують лише вигукувати гасла й промовляти пусті слова. Хіба такої поведінки слід очікувати від лідерів? Коли їх запитують, чи слід проповідувати таким потенційним одержувачам Євангелія, вони кажуть: «Проповідувати слід усім, особливо ізраїльтянам – їм неодмінно слід проповідувати». Чи ви вбачаєте в цих словах яку-небудь проблему? Чи знають вони, що це – відхилення, вада в євангельській роботі, яку мають усунути саме вони? Ці нікчеми нічого не знають і далі промовляють високопарні фрази й виголошують гасла; вони – справді марне сміття! І водночас вони вважають себе проникливими, і такими, що мають рівень і є кмітливими. Вони навіть не усвідомлюють, що в роботі виникли такі серйозні вада й відхилення; хіба вони здатні бодай почати їх усувати? Це ще менш реалістично. Всі ті, хто проповідує Євангеліє, переймаються до нестями: євангельська робота зазнала впливу й перешкод, вона не може просуватися як слід, а неправдиві лідери – як на диво – навіть не здогадуються, що в роботі є відхилення. Постаючи перед проблемами чи відхиленнями в роботі, більшість людей часто не переймається, не помічає того й далі вперто дотримується хибного підходу, діючи безрозсудно. Якщо лідери й працівники також швидко не розуміють ситуацію й не осягають її, то коли проблема стане серйозною й почне впливати на хід роботи, і більшість людей її вже помітить, лідери й працівники будуть приголомшені. Це наслідок невиконання зобов’язань з боку лідерів і працівників. То як уникнути таких тяжких наслідків? Лідери й працівники мають регулярно перевіряти роботу й швидко розуміти актуальний стан і хід роботи. Якщо виявлено, що ефективність роботи невисока, слід з’ясувати, у якій частині є вади й проблеми, і замислитися: «Зараз ці люди видаються зайнятими, але чому немає очевидної ефективності? Узяти, наприклад, євангельську команду: стільки людей щодня проповідує Євангеліє й свідчить, а ще ж є і ті, хто співпрацює в цій роботі, – то чому щомісяця здобувають так мало людей? У якій частині є проблема? Хто її спричиняє? Як виникло це відхилення? Коли воно почалося? Я маю піти до кожної групи й з’ясувати, чим зараз займається кожен, як справи в потенційних одержувачів Євангелія, чи напрям проповіді Євангелія правильний, – я маю все це з’ясувати». Через консультації, бесіди й обговорення вади й відхилення в роботі поступово стають очевидними. Щойно проблему виявлено, її не можна залишати без уваги; її слід розв’язати. То які саме лідери здатні виявляти деякі проблеми, відхилення й вади, що виникають у роботі? Це мають бути лідери, які несуть ношу, є старанними й залученими до кожної деталі тієї чи іншої роботи, які здійснюють подальший контроль, розуміють і осягають кожну частину, з’ясовують, чим займається кожен, яка кількість людей підходить для виконання відповідного завдання, хто є куратором, який рівень мають ці люди, чи добре вони виконують свою роботу, яка в них ефективність, як просувається робота тощо, – усе це необхідно з’ясувати. Крім того, найважливіша частина євангельської роботи – це те, чи мають проповідники Євангелія істину, чи здатні вони чітко бесідувати про істини видінь, щоб усувати уявлення й розв’язувати проблеми людей, чи здатні вони забезпечувати те, чого бракує потенційним одержувачам Євангелія, щоб переконати їх повністю, і чи здатні вони вести бесіду про істину в розмовному стилі, щоб потенційні одержувачі Євангелія могли почути більше Божого голосу. Наприклад, якщо потенційний одержувач Євангелія хоче дізнатися про істини щодо значущості втілення Бога, а певний проповідник Євангелія постійно говорить про значущість Божої роботи й про те, що таке релігійні уявлення, – хіба це не проблема? Якщо людина просто хоче дізнатися, як їй бути спасенною й у чому полягає зміст Божого плану управління задля спасіння людства, – хіба це не той момент, коли слід бесідувати про істини щодо видінь, пов’язані з трьома етапами Божої роботи? (Так.) Але цей проповідник Євангелія постійно говорить про Божу кару й суд, про те, як Він розвінчує, що зіпсовані людські характери включають зарозумілість, лукавість, нечестя та інші подібні теми. Ще до того, як інша сторона прийняла Божу роботу, проповідник Євангелія вже починає говорити їй про кару й суд, розвінчуючи її зіпсований характер. Як наслідок, це відштовхує людину, вона не отримує того, чого хотіла, її проблеми залишаються нерозв’язаними, вона втрачає інтерес і не бажає далі досліджувати. Хіба проблема не в проповідникові Євангелія? Проповідник Євангелія не розуміє істини або йому бракує духовного розуміння, тож він зовсім не усвідомлює, чого потребує інша людина, не здатен висловити головну думку, говорить надто довго й не розв’язує жодної проблеми потенційного одержувача Євангелія – то як він узагалі може здобувати людей, так проповідуючи Євангеліє?

Неправдиві лідери нехтують будь-якими проблемами, з якими стикаються у своїй роботі. Які б труднощі не виникали в євангельській роботі та як би злі люди не заважали їй і не впливали на неї – їм усе байдуже, ніби це їх зовсім не стосується. Неправдиві лідери діють у роботі безтолково: незалежно від того, чи має та чи інша особа будь-які результати, чи відповідає істині-принципам у виконанні обов’язку, вони не здійснюють нагляду й перевірки, дозволяючи людям діяти як заманеться незалежно від наслідків. Через це вади й відхилення, що виникають у євангельській роботі, ніколи не усуваються, і незліченна кількість людей, які шукають істинний шлях, у результаті вислизає, не будучи приведеними перед Богом якомога скоріше. Дехто, прийнявши Божу роботу в останні дні, каже: «Насправді мені проповідували Євангеліє ще три роки тому. Я не те щоб не хотів прийняти його чи повірив у якусь негативну пропаганду; просто той, хто проповідував мені, був надто безвідповідальним. Він не міг відповісти на мої запитання, а коли я шукав істину, його бесіда була нечіткою: він промовляв лише якісь марні слова. Зрештою, мені нічого не залишалося, окрім як просто піти собі геть, розчарувавшись». Через три роки, після дослідження в інтернеті, а потім пошуку й бесід із братами й сестрами, ці люди викорінюють усі уявлення й непорозуміння у своєму серці одне за одним, повністю підтверджуючи, що це явлення й робота Бога, і приймають її. Це прийняття людьми Божої роботи через власний пошук і дослідження. Якби той, хто проповідував Євангеліє три роки тому, зміг чітко бесідувати про істину й усунути їхні уявлення та відповісти на їхні запитання, вони прийняли б істину на три роки раніше. Якою великою була затримка зростання життя за ці три роки! Це слід вважати порушенням зобов’язання з боку проповідника Євангелія, і це безпосередньо пов’язано з тим, що він не розумів істину. Деякі євангельські працівники просто не зосереджуються на тому, щоб озброїтися істиною; вони здатні лише виголошувати певні доктрини, не маючи змоги викорінити уявлення чи розв’язати фактичні проблеми людей. Як наслідок, багато людей не приймає Євангеліє вчасно, коли його чує, і затримується у своєму зростанні життя на кілька років. Слід сказати, що відповідальність за це лежить на лідерах, які відповідають за євангельську роботу, через їхнє неадекватне наставництво й недостатній нагляд. Якщо лідери й працівники справді мають ношу, здатні витерпіти трохи більше страждань, більше практикують бесіди про істину й виявляють трохи більше вірності, чітко бесідуючи про всі аспекти істини, щоб ті євангельські працівники могли бесідувати про істину задля усунення уявлень і сумнівів людей, результати проповіді Євангелія ставали б дедалі кращими. Це дозволило б більшій кількості людей, які досліджують істинний шлях, прийняти Божу роботу раніше й повернутися до Бога, щоб раніше отримати Його спасіння. Робота церкви затримується лише тому, що неправдиві лідери серйозно нехтують своїми зобов’язаннями, не виконують реальної роботи, не здійснюють подальшого контролю й нагляду за роботою і не здатні бесідувати про істину, щоб розв’язувати проблеми. Звісно, причина також полягає в тому, що ці неправдиві лідери упиваються благами статусу, зовсім не шукають істини й не бажають здійснювати подальший контроль, нагляд чи керівництво в роботі поширення Євангелія, через що робота просувається повільно, а численні створені людьми відхилення, безглуздя й безрозсудні хибні дії не виправляються й не розв’язуються негайно, що серйозно впливає на ефективність поширення Євангелія. Ці проблеми розв’язують лише тоді, коли їх виявляє Вишнє, і лідерам і працівникам наказують їх розв’язати. Як сліпці, ці неправдиві лідери не здатні виявити жодної проблеми, й у їхніх діях зовсім немає принципів, і водночас вони не здатні усвідомити власні помилки й визнають їх лише тоді, коли Вишнє їх обтинає. То хто здатен узяти на себе відповідальність за втрати, спричинені такими неправдивими лідерами? Навіть якщо їх усунути з їхніх посад, як компенсувати завдані ними втрати? Тож коли виявляється, що є неправдиві лідери, які не здатні виконувати жодної реальної роботи, їх слід негайно відсторонити. У деяких церквах євангельська робота просувається особливо повільно, і це стається просто через те, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи, а також через надмірну кількість випадків невиконання обов’язків і помилок із їхнього боку.

У всіх робочих завданнях, які неправдиві лідери виконують, насправді є численні проблеми, відхилення й вади, які слід розв’язувати, виправляти й компенсувати. Але оскільки ці неправдиві лідери не мають відчуття ноші, а лише упиваються благами статусу, не виконуючи жодної реальної роботи, вони зрештою занапащають роботу. У деяких церквах люди не є однодумцями, усі підозрюють одне одного, остерігаються, підривають репутацію одне одного й водночас бояться бути відсіяними Божим домом. Зіткнувшись із такими ситуаціями, неправдиві лідери не беруться їх розв’язувати, не виконують жодної реальної, конкретної роботи. Робота церкви зупиняється, але неправдивих лідерів це аж ніяк не засмучує: вони й далі вважають, що зробили чимало й не затримують роботу церкви. Такі неправдиві лідери по суті не здатні виконувати роботу із забезпечення життя й не можуть розв’язувати реальні проблеми згідно з істиною. Вони виконують лише деякі загальні справи, спеціально призначені й окреслені Вишнім, так ніби їхня робота здійснюється виключно для Вишнього. Коли йдеться про основоположну роботу церкви, яку Вишнє завжди вимагає – таку як забезпечення життя й зрощування людей – або про певні спеціальні завдання, доручені Вишнім, вони не знають, як їх виконувати, і не можуть їх виконувати. Вони тільки передають ці завдання іншим, а самі вважають, що свою роботу виконали. Вони роблять рівно стільки, скільки визначено вказівками Вишнього, і вживають деяких незначних заходів лише тоді, коли їх до цього підштовхують; інакше вони бездіяльні й недбалі – такими є неправдиві лідери. Хто такий неправдивий лідер? Якщо коротко – це той, хто не виконує реальної роботи, не виконує своєї роботи як лідер, виявляє грубе порушення зобов’язань у критичній і основоположній роботі й не діє – ось це неправдивий лідер. Неправдиві лідери займаються лише поверховими загальними справами, помилково вважаючи це реальною роботою, а насправді, коли йдеться про їхню лідерську функцію й критичну роботу, доручену Божим домом, вони нічого з того не виконують як слід. Крім того, у різних видах робочих завдань церкви часто виникають проблеми, які потребують розв’язання з боку лідера, але той не здатен їх розв’язати, часто ухиляється, і брати та сестри не можуть їх знайти, коли хочуть розв’язати якусь проблему. Якщо їм усе ж вдається відшукати лідера, тоді він сторониться їх, посилаючись на надмірну зайнятість через роботу, і каже братам і сестрам самостійно читати Божі слова й шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми самотужки, займаючи позицію невтручання. Як наслідок, накопичується надмірна кількість нерозв’язаних проблем, хід виконання усіх робочих завдань зупиняється, і робота церкви впадає в простій. Це наслідок того, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи. Неправдиві лідери ніколи не ставляться серйозно чи старанно до своїх основних зобов’язань і не шукають істину, щоб розв’язувати різні проблеми. Це означає, що неправдиві лідери однозначно не здатні виконувати реальну роботу й розв’язувати будь-які проблеми. У чому справді неправдиві лідери відзначаються – так це у проповідуванні слів і доктрин, вигукуванні гасел і напучуванні інших, зосереджуючись лише на зайнятості загальними справами. А щодо основоположної роботи церкви, дорученої їм Божим домом, зокрема, забезпечення життя й бесіди про істину задля розв’язання проблем, вони не знають, як її виконувати, не навчаються її виконання й не здатні розв’язати будь-яких фактичних проблем, – ось це неправдиві лідери.

Коли деяких неправдивих лідерів просять здійснювати наставництво в роботі з текстами, як-от: написання сценаріїв, статей про досвідне свідчення та інших конкретних завдань, вони думають, що оскільки це лише наставництво, то їм не потрібно виконувати жодної конкретної роботи, і тому просто тиняються без діла. «Чжан, як просувається твоя стаття?» – «Майже готова». «Лі, чи в тебе виникли труднощі з написанням того сценарію?» – «Так, можеш допомогти мені розв’язати їх?» – «Обговоріть це усі разом між собою. Помоліться ще трохи». Такі неправдиві лідери не лише не надають братам і сестрам жодної настанови чи допомоги, вони також не зосереджуються на належному виконанні власної роботи, постійно вештаються туди-сюди й ведуть безтурботне комфортне життя. Зовні здається, що вони перевіряють роботу, але насправді вони не розв’язують жодних проблем, вони ніщо інше як бюрократи! Компетентні чиновники в деяких країнах невіруючого світу – такою ж мірою зіпсовані люди, але навіть вони набагато перевершують цих неправдивих лідерів, які не мають жодного відчуття відповідальності, яке мають ті чиновники. Наприклад, після спалаху пандемії країни по всьому світі почали запроваджувати превентивні заходи. Зрештою, більшість країн визнала, що запобіжні заходи Тайваню були ефективними, що свідчить про те, що тайванські урядовці виконали завдання реагування на пандемію на найвищому рівні та з максимальною ретельністю. Як для країни з мирського світу, для чиновників і політиків серед розбещеного людства, виконання завдання на найвищому рівні та ще й з такою ретельністю справді заслуговує на захоплення. Багато європейських чиновників були готові приїхати до Тайваню й повчитися там; із цього погляду тайванські урядовці значно перевершували чиновників інших країн. Лише тому, що більшість їхніх посадовців була здатна виконувати конкретну роботу й щиросердо реалізувати свої зобов’язання, це доводить, що ці чиновники відповідали стандарту. Деякі лідери й працівники в церкві завжди недбалі у виконанні своїх обов’язків, і як би їх не обтинали – усе дарма. Я бачу, що моральні якості цих лідерів і працівників навіть не дотягують до рівня моральних якостей чиновників із невіруючого світу, які можуть виконувати реальну роботу. Більшість із них заявляє, що вірить у Бога й прагне до істини, але насправді вони не бажають платити ціну. Їм надається стільки істини, а в них отаке ставлення до виконання свого обов’язку. Як наслідок, усі вони стають неправдивими лідерами, які значно поступаються вищим урядовцям! Насправді Мої вимоги до людей не високі; Я не вимагаю, щоб люди розуміли надто багато істин чи мали надто високий рівень. Мінімальний стандарт полягає в тому, щоб діяти сумлінно й виконувати свої зобов’язання. Навіть у випадку неспроможності до чогось більшого принаймні слід жити відповідно до свого щоденного хліба й даного тобі Богом доручення, цього достатньо. Але Божа робота виконується до цього часу – і чи багато людей здатно діяти сумлінно? Я бачу, що деякі чиновники в демократичних країнах говорять і діють щиро. Вони не перебільшують і не виголошують високих теорій, їхня мова особливо сувора й щира, і вони здатні дбати про багато реальних справ. Вони справді виконують досить непогану роботу, що дійсно відображає їхню гідність і людськість. Якщо подивитися нині на більшість лідерів і працівників у церкві, у своїй роботі вони діють формально й недбало, не досягають добрих результатів і не виконують своїх зобов’язань повністю. Ставши лідерами, вони перетворюються на релігійних чиновників, задирають носа й роздають накази, стаючи бюрократами. Вони просто зосереджуються на упиванні благами свого статусу, їм подобається, коли всі ходять за ними й обертаються навколо них. Вони рідко глибоко взаємодіють із низовими ланками церкви, щоб розв’язувати реальні проблеми. У своїх серцях вони дедалі більше віддаляються від Бога. Такі неправдиві лідери й неправдиві працівники – абсолютно невиправні! Я так кропітко бесідував про істину, але ці лідери й працівники не сприймають її; вони вперто тримаються за свої хибні ідеї й залишаються байдужими. Їхнє ставлення до власних обов’язків завжди недбале, і вони не мають жодного наміру каятися. Я бачу, що ці люди не мають сумління й розуму, вони взагалі не люди! Тоді Я замислююся: чи варто повторно бесідувати про ці істини з такими людьми? Чи слід Мені робити бесіду настільки конкретною? Чи слід Мені терпіти ці страждання? Чи ці слова зайві? Після деяких роздумів Я вирішую, що все ж мушу говорити, бо хоча ці слова не мають жодного впливу на тих, хто позбавлений бодай краплі сумління й розуму, вони корисні для тих, хто, хоч і має нижчий рівень, здатен прийняти істину й щиро виконувати свої обов’язки. Неправдиві лідери не виконують реальної роботи та своїх зобов’язань, але ті, хто прагне до істини, навчатимуться, надихатимуться й знаходитимуть шлях до практики через ці слова й справи. Життя-входження – не така вже й легка річ; без того, хто підтримує й забезпечує, без розбору й пояснення кожного аспекту істини люди дуже слабкі, часто перебувають у стані безпорадності й розгубленості, негативної налаштованості й пасивності. Тому багато разів, коли Я бачу цих неправдивих лідерів, в Мене зникає бажання бесідувати з ними. Але коли Я думаю про страждання й ціну, яку заплатили ті, хто щиро вірить у Бога й вірно виконує свої обов’язки, Я змінюю Свою думку. Причина лише одна: навіть якщо 30-50 людей – або принаймні 8-10 людей – здатні щиро присвячувати себе, і бути вірними у виконанні своїх обов’язків, і готові слухати й коритися, тоді ці слова варто говорити. У Мене не було б жодної мотивації говорити й бесідувати з тими, хто не має сумління й розуму; спілкування з такими людьми виснажує й не приносить плодів. Більшість із вас не прагне до істини й не платить ціну у виконанні обов’язків – ви не маєте ні ноші, ні вірності, лише формально виконуєте дії і неохоче щось робите, сподіваючись отримати благословення. Слухати ці слова – для вас це справді незаслужена милість. Ви просто паразитуєте на тих, хто щиро виконує свої обов’язки, хто справді платить ціну, хто має вірність і ношу й хто готовий практикувати істину. Ці слова призначені для таких людей, а ви отримуєте незаслужену милість, слухаючи їх. Із цього погляду – тобто того факту, що більшість із вас має формальне ставлення до роботи без жодної щирості у виконанні своїх обов’язків, – ви не гідні чути ці слова. Чому ви не гідні цього? Бо навіть якщо слухаєте, це марно; скільки б не було сказано й наскільки б це не було докладно, ви просто формально слухаєте, не практикуєте ці слова, наскільки б добре ви їх не розуміли, почувши їх. Кому слід говорити ці слова? Хто гідний їх чути? Лише ті, хто готовий платити ціну, хто здатен щиро присвячувати себе та хто вірний у виконанні своїх обов’язків та свого доручення, заслуговують на те, щоб слухати. Чому Я кажу, що вони заслуговують на те, щоб слухати? Бо щойно вони трохи розуміють істину, почувши її, вони здатні практикувати її, і практикують те, що розуміють; вони не хитрують і не знижують темп; вони ставляться до істини й Божих вимог із ставленням щирості й жадання, будучи здатними любити та приймати істину. Тож після того, як вони слухають, ці слова чинять на них вплив і дають результат.

13 лютого 2021 року