2. Щодо повернення Господа, Біблія чітко стверджує: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матвія 24:36). Ніхто не знає, коли прийде Господь, але Церква Всемогутнього Бога свідчить, що Господь Ісус уже повернувся. Звідки ви це знаєте?
Біблійні вірші для довідки:
«А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч!» (Матвія 25:6).
«Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об’явлення 3:20).
«Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Івана 10:27).
Відповідні слова Бога:
Оскільки ми шукаємо Божі сліди, нам належить шукати Божі наміри, шукати Божі слова, шукати Його висловлювання. Це пояснюється тим, що всюди, де є нові слова, сказані Богом, там є Божий голос, і скрізь, де є Божі сліди, там є Божі вчинки; всюди, де є вираження Бога, там Він з’являється, і скрізь, де Бог з’являється, існує істина, і шлях, і життя. У пошуку Божих слідів ви упустили слова «Бог є істина, шлях і життя». А тому чимало людей, навіть отримавши істину, не вірить у те, що вони знайшли Божі сліди, і тим більше не визнає Боже з’явлення. Яка серйозна помилка! Боже з’явлення не може узгоджуватися з людськими уявленнями, і тим більше Бог не може з’являтися у спосіб, якого від Нього вимагає людина. Здійснюючи Свою роботу, Бог приймає Свої власні рішення та складає Свої власні плани; більше того, у Нього Свої власні цілі та Свої власні методи. Хай яку роботу Він виконує, у Нього немає потреби обговорювати це з людиною чи шукати її поради, не кажучи вже про те, щоб повідомляти кожну людину про Свою роботу. Це Божий характер, і, ба більше, кожен має його визнавати. Якщо ви бажаєте бути свідками Божого з’явлення, бажаєте йти по Божих слідах, то вам найперше необхідно відійти від своїх власних уявлень. Ти не повинен вимагати, щоб Бог зробив те чи інше, і тим більше тобі не слід ставити Його у свої власні рамки й обмежувати Його своїми власними уявленнями. Натомість вам слід наполегливо запитувати себе, як варто шукати Божі сліди, як потрібно приймати Боже з’явлення та як потрібно підкорятися новій Божій роботі – ось що повинна робити людина. Оскільки людина не є істиною й істиною не володіє, їй слід шукати, приймати та коритися.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 1. Явлення Бога принесло новий період»
Сьогодні Бог зробив нову роботу. Ти, може, не здатен прийняти ці слова, і вони тобі можуть здатися незвичними, та Я б тобі порадив не виявляти поки свою природність, оскільки лише ті, хто дійсно прагне й жадає праведності перед Богом, можуть здобути істину, і лише тих, хто дійсно побожний, Він може скеровувати та просвіщати. Результати досягаються пошуком істини в розсудливому спокої, а не у сварках і незгодах. Коли Я кажу, що «сьогодні Бог виконав нову роботу», то маю на увазі те, що Бог повернувся у плоті. Можливо, ці слова тебе не турбують; можливо, ти їх зневажаєш; а можливо навіть, що вони тебе дуже цікавлять. Хай там що, Я сподіваюся, що всі ті, хто справді прагне Божого явлення, зможуть сміливо зустріти цей факт і ретельно його обміркувати, а не робити завчасних висновків; саме так має чинити мудра людина.
Таке неважко дослідити, але для цього кожен із нас спершу мусить знати цю одну істину: Він, хто є Бог утілений, матиме сутність Бога, і Він, хто є Бог утілений, матиме вираження Бога. Оскільки Бог стає плоттю, Він принесе ту роботу, яку наміряється виконати, і оскільки Бог стає плоттю, Він висловить те, чим Він є, і зможе принести людині істину, подарувати їй життя та вказати їй дорогу. Плоть, що не має Божої сутності, – то безперечно не втілений Бог; у тому немає сумніву. Якщо людина має намір дослідити, чи то втілена плоть Божа, то мусить підтвердити це за характером, який Він виражає, і словами, які Він каже. Тобто, щоб підтвердити, чи це втілена Божа плоть, чи ні, і чи є це істинним шляхом, чи ні, потрібно розрізняти на основі Його сутності. Отже, при визначенні, чи є це плоть утіленого Бога, ключ полягає в Його сутності (Його роботі, Його висловлюваннях, Його характері та багатьох інших аспектах), а не у зовнішньому вигляді. Якщо людина пильно розглядає лише Його зовнішній вигляд і внаслідок цього упускає з виду Його сутність, це показує, що людина темна й нетямуща.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Передмова»
Бог мовчазний і ніколи нам не являвся, однак Його робота ніколи не припинялась. Він оглядає всю землю та керує всім сущим і бачить усі слова й вчинки людини. Він здійснює своє управління зваженими кроками та у відповідності до Свого плану, тихо й без театральних ефектів, і водночас крок за кроком наближається до людства, а Його престол судження зі швидкістю блискавки розташовується у всесвіті, після чого Його трон негайно сходить поміж нас. Яка велична сцена, яка урочиста та вражаюча картина! Неначе голуб і неначе ревучий лев Дух приходить поміж нас. Він – мудрість, Він – праведність, Він – величність, і Він приходить потай поміж нас, наділений владою та сповнений любові й співчуття. Нікому не відомо про Його пришестя, ніхто не вітає Його пришестя і, більше того, ніхто не знає всього, що Він зробить. Життя людини триває, як і раніше, в її серці нічого не змінюється, а дні минають, як завжди. Бог живе серед нас як звичайна людина, як один із найнепримітніших послідовників, як звичайний віруючий. Він має Свої власні прагнення, Свої власні цілі та, більше того, Він має божественну сутність, якої немає у звичайних людей. Ніхто не помітив присутності Його божественності, й ніхто не усвідомив різниці між Його сутністю та сутністю людини. Ми живемо разом із Ним без примусу та страху, бо в наших очах Він всього лише непоказний віруючий. Він спостерігає за кожним нашим рухом, і всі наші думки та погляди в Нього як на долоні. Ніхто не виявляє інтерес до Його існування, ніхто й уявлення не має про Його функцію. Більше того, ніхто не має й найменшої підозри про Його ідентичність. Ми тільки й робимо, що продовжуємо свої пошуки, так наче Він не має до нас жодного відношення…
Святий Дух наче ненароком виражає слова «через» Нього, і хоча це здається дуже неочікуваним, ми, втім, визнаємо їх як слово, що походить від Бога, і з готовністю приймаємо його від Бога. Це тому, що незалежно від того, хто висловлює ці слова, якщо вони походять від Святого Духа, ми повинні приймати їх і не можемо їх заперечувати. Наступне висловлювання може прийти через мене, чи через тебе, чи через когось іншого. Від кого б воно не прийшло, все це Божа благодать. Однак ким би не була та людина, ми не повинні поклонятися їй, оскільки в жодному разі неможливо, щоб ця людина була Богом, і ми в жодному разі не повинні обирати таку звичайну людину, як ця, своїм Богом. Наш Бог такий великий і високоповажний, як могла б така незначуща людина зайняти Його місце? Більше того, ми очікуємо, що Бог прийде та забере нас назад у Царство Небесне, тож як би міг хтось настільки незначний впоратися з такою важливою та складною задачею? Якщо Господь прийде знову, то Він має прийти на білій хмарі, щоб усі натовпи могли це бачити. Як же це буде славно! Як може бути, щоб Він ховався потай серед групи звичайних людей?
І все ж саме звичайна, прихована серед інших людина виконує нову роботу з нашого порятунку. Він не дає нам ніякого пояснення та не говорить нам, чому Він прийшов, а просто здійснює роботу, яку має намір виконати згідно зі Своїм планом і Своєю процедурою. Його слова та висловлювання стають дедалі частішими. Від розради, напучування, нагадування та застереження до докорів і дисциплінування, від ніжного й спокійного тону до слів лютих і величних – усе це змушує людину відчути велику милість і цілковитий жах. Все, що Він каже, влучає в точку – у приховані глибоко всередині нас таємниці. Його слова жалять наші серця, жалять наш дух і наповнюють нас почуттям нестерпного сорому так, що ми ледве знаємо, де сховатися. Ми починаємо мати сумніви щодо того, чи дійсно Бог, присутній у серці цієї людини, любить нас, і що саме Він замишляє. Можливо, ми можемо бути підхопленими, лише зазнавши таких страждань? У себе в голові ми намагаємося вирахувати… майбутнє місце призначення та свою майбутню долю. І все-таки, як і раніше, ніхто з нас не вірить, що Бог уже здобув плоть, щоб виконувати роботу серед нас. Навіть незважаючи на те, що Він уже давно нас супроводжує, навіть незважаючи на те, що Він уже сказав так багато слів нам у вічі, ми, як і раніше, не бажаємо прийняти таку звичайну особу як Бога свого майбутнього, і тим більше ми не бажаємо довірити контроль над нашим майбутнім та долею настільки непримітній особі. Ми насолоджуємося невичерпним постачанням живої води від Нього, і через Нього ми живемо життям, у кому людина зустрічається віч-на-віч із Богом. Але ми лише вдячні за благодать від Господа Ісуса на небесах і ніколи не звертали жодної уваги на почуття цієї звичайної людини, яка має божественність. І все ж Він, як і раніше, виконує Свою роботу, смиренно схований у плоті, даючи висловитися голосу Свого серця, начебто нечутливий до неприйняття Його людством, начебто нескінченно прощаючи людську незрілість і невігластво, вічно терпимий до людського неповажного ставлення до Нього.
Без нашого відома ця незначна людина вводила нас в один етап Божої роботи за іншим. Ми зазнаємо незліченних випробувань і численних провчань і проходимо випробування смертю. Ми дізнаємося про праведний і величний характер Бога й також насолоджуємося Його люблячою добротою та милосердям, починаємо цінувати велику силу та мудрість Бога, бачимо Божу красу та споглядаємо настійний намір Бога спасти людину. Через слова цієї звичайної людини ми приходимо до пізнання характеру та сутності Бога, розуміння Божих намірів, пізнання природи-сутності людини і бачимо шлях до спасіння та вдосконалення. Його слова змушують нас «померти» і вони змушують нас «відродитися». Його слова несуть нам втіху, але в той же час залишають нас у муках від відчуття провини й заборгованості. Його слова несуть нам радість і спокій, але й безмежний біль. Іноді ми схожі на агнців у Його руках, які мають бути забиті за Його бажанням; іноді ми ніби зіниця Його ока та насолоджуємося Його ніжною любов’ю; іноді ми подібні до Його ворогів і під Його поглядом перетворюємося на попіл від Його гніву. Ми – спасенний Ним рід людський, в Його очах ми гробаки, і ми ж заблукалі вівці, яких Він день і ніч жадає віднайти. Він милосердний до нас, Він ненавидить нас, Він підносить нас, Він втішає та напучує нас, Він веде нас, Він просвітлює нас, Він провчає і дисциплінує нас, і Він навіть нас проклинає. День і ніч Він не перестає турбуватися про нас і захищати нас, і піклуватися про нас, ніколи не відходячи від нас. Він виливає всю кров Свого серця й платить за нас повну ціну. Завдяки висловлюванням цієї незначної і звичайної плоті ми насолоджувалися повнотою Бога й узріли місце призначення, дароване нам Богом. Та попри те марнославство продовжує розбурхувати наші серця, і ми, як і раніше, не бажаємо активно прийняти таку людину, як цю, як свого Бога. Незважаючи на те, що Він дав нам так багато манни, так багато для радості, ніщо з цього не може посісти місце Господа в наших серцях. Ми вшановуємо особливу ідентичність і статус цієї людини, але з великою неохотою. Поки Він не відкриє уста, щоб попросити нас визнати, що Він є Бог, ми ніколи не відважимося визнати Його Богом, який незабаром прийде та в той же час давно трудиться серед нас.
Бог продовжує мовити, вдаючись до різноманітних методів і багатьох перспектив, щоб напучувати нас про те, що нам слід робити, та одночасно висловлюючи голос Свого серця. У Його словах – сила життя, вони забезпечують нас шляхом, яким нам слід іти, і змушують нас усвідомити, що саме є істина. Його слова починають захоплювати нас, ми починаємо звертати увагу на тон і манеру Його мови і підсвідомо починаємо помічати голос серця цієї непоказної людини. Заради нас Він виснажує Своє серце, втрачає через нас сон і апетит, ридає заради нас, зітхає заради нас, і стогне, хворіючи заради нас; Він терпить приниження заради місця нашого призначення та спасіння, а наше оніміння й бунтарство змушують Його серце кровоточити й обливатися сльозами. Жодна звичайна людина не має такого єства й таких володінь, і жодна розбещена людина не може їх мати чи досягти. Він має толерантність і терпіння, яких не має жодна звичайна людина, а Його любов – це те, чого не має жодна створена істота. Ніхто, крім Нього, не може знати всі наші думки, нашу природу та сутність, як свої п’ять пальців, чи судити бунтарство та розбещеність людства, говорити з нами і працювати над нами, як це відбувається від імені Бога на небі. Ніхто, крім Нього, не володіє владою, мудрістю та гідністю Бога. Характер Бога, п також його володіння та єство, явлені в Ньому у всій своїй повноті. Ніхто, крім Нього, не може показати нам шлях і принести нам світло. Ніхто, крім Нього, не може відкрити таємниці, про які Бог не повідомляв від часу сотворіння до сьогодні. Ніхто, крім Нього, не може врятувати нас від сатанинської кабали та нашого розбещеного характерів. Він представляє Бога; Він висловлює голос серця Бога, напучування Божі та слова Божого суду над усім людством. Він відкрив новий період, нову еру, сповістив нові небеса та землю й нову роботу, Він приніс нам надію й поклав кінець нашому життю в невизначеному стані, і Він дав можливість усьому нашому єству цілковито узріти шлях до спасіння. Він повністю завоював наші єства і здобув наші серця. Починаючи з цього моменту, наші серця набули усвідомлення, а наш дух, здається, відродився. Ця звичайна, непомітна особа, ця особа яка живе серед нас і яку ми тривалий час відкидаємо – хіба це не Господь Ісус, який завжди в наших думках, уві сні та наяву, і якого ми прагнемо день і ніч? Це Він! Це справді Він! Він – наш Бог! Він є істина, дорога і життя! Він дав нам можливість знову жити і бачити світло та припинив блукання наших сердець. Ми повернулися в дім Божий, ми повернулися перед Його престолом, ми знаходимося з Ним віч-на-віч, ми стали свідками Його лику і побачили шлях, що лежить перед нами. На той час Він повністю завоював наші серця; ми більше не сумніваємося в тому, хто Він, і більше не опираємося Його роботі та Його слову, і ми падаємо ниць перед Ним. Ми не бажаємо нічого іншого, крім як йти слідами Бога до кінця нашого життя, крім як бути вдосконаленими Ним і відплатити за Його благодать, відплатити за Його любов до нас, підкоритися Його керівництву та розпорядженням, приєднатися до Його роботи та робити все, що в наших силах, щоб завершити те, що Він нам довіряє.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 4. Узріти появу Бога в Його суді та карі»
