5. Вірити в Бога – це добре, але я гадаю, що всі релігії навчають людей бути добрими людьми. Тож незалежно від того, до якої релігії належить людина, якщо вона щира й не чинить зла, Бог неодмінно спасе її, чи не так?
Відповідні слова Бога:
Якими ж тепер є ваші знання та розуміння щодо поняття віри в Бога? Чим вони відрізняються від того розуміння віри в Бога, яке ви мали в релігії? Чи дійсно ви розумієте зараз, що таке насправді віра в релігію та віра в Бога? Чи є різниця між вірою в релігію й вірою в Бога? У чому така різниця полягає? Чи докопалися ви до суті цих питань? Якою людиною є звичайний віруючий у релігію? На чому він зосереджений? Як слід визначити віру в релігію? Віра в релігію – це визнання того, що є якийсь Бог, і віруючі в релігію до певної міри змінюють свою поведінку: вони не б’ють людей і не лають їх, не чинять поганого на шкоду іншим і не коять різних злочинів або не порушують закон. У неділю вони ходять до церкви. Такими є віруючі в релігію. Це означає, що хороша поведінка та часте відвідування зібрань є доказом того, що хтось вірить у релігію. Коли хтось вірить у релігію, він визнає, що Бог є, і вважає, що вірити в Бога означає бути хорошою людиною; якщо він не грішить і не робить поганих учинків, він зможе потрапити на небеса, коли помре, і в нього буде хороший кінець. Його віра дає йому підтримку на духовному рівні. Отже, віру в релігію також можна визначити так: вірити в релігію означає визнавати у своєму серці, що Бог є; вірити, що коли помреш, то зможеш потрапити на небеса; мати духовну опору у своєму серці; трохи змінити свою поведінку та бути доброю людиною. Ось і все. Що стосується того, чи існує Бог, у якого вірять люди, чи може Він висловлювати істину, про що Він їх просить – вони поняття не мають. Вони роблять висновки та формують уявлення про все це, ґрунтуючись на вченнях Біблії. Такою є віра в релігію. Віра в релігію – це насамперед прагнення до змін у поведінці та до духовної підтримки. Проте шлях, яким ідуть такі люди, – шлях пошуку благословень – не змінився. Їхні хибні погляди, уявлення й фантазії про віру в Бога не змінились. Основа їхнього існування, а також цілі й напрямок, які вони переслідують у своєму житті, ґрунтуються на ідеях і думках традиційної культури й анітрохи не змінилися. Таким є стан кожного, хто вірить у релігію. Отже, що таке віра в Бога? Як Бог визначає віру в Бога? (Віра у володарювання Бога.) Це віра в існування Бога та Його володарювання – ось що саме головне. Вірити в Бога означає брати до уваги Божі слова, існувати, жити, виконувати свій обов’язок і брати участь у всіх видах нормальної людської діяльності, як того вимагають слова Бога. Мається на увазі, що вірити в Бога означає слідувати за Богом, робити те, що просить Бог, жити так, як Він просить; вірити в Бога означає йти шляхом Бога. Хіба цілі й напрямок життя людей, які вірять у Бога, не відрізняються повністю від цілей і напрямку тих, хто вірить у релігію? Що мається на увазі під вірою в Бога? Мається на увазі, чи здатна людина слухати Божі слова, прийняти істину, звільнитися від розбещеного характеру, покинути все, щоб слідувати за Богом, і бути вірною у своїх обов’язках. Усе це безпосередньо стосується того, чи зможе вона спастися. Тепер ви знаєте визначення віри в Бога. Як же тоді слід практикувати віру в Бога? Що Бог вимагає від тих, хто в Нього вірить? (Щоб вони були чесними людьми, прагнули до істини, до зміни свого характеру та пізнання Бога.) Які вимоги ставить Бог до зовнішньої поведінки людей? (Він вимагає, щоб люди були побожними, не розпусними та жили нормальною людською сутністю.) Людям слід мати базову благопристойність святого й жити нормальною людською сутністю. Чим тоді мусить володіти людина, щоб мати нормальну людську сутність? Це стосується багатьох істин, які людина мусить утілювати в життя як віруюча. Тільки володіючи всіма цими реаліями істини, людина має нормальну людську сутність. Якщо хтось не втілює істину в життя, чи вірить він у Бога? Якщо не втілювати істину в життя, якими є наслідки? Як саме людям слід вірити в Бога, щоб здобути спасіння, скоритися Богу та вшанувати Його? Усе це стосується втілення в життя Божих слів і багатьох істин. Отже, людина мусить вірити в Бога згідно з Божими словами та Його вимогами, і вона мусить практикувати згідно з Його вимогами; тільки це є справжньою вірою в Бога. Це є проникненням у суть справи. Практикувати істину, слідувати словам Бога й жити за Його словами – це правильний шлях людського життя; віра в Бога стосується шляху людського життя. Віра в Бога пов’язана зі стількома істинами, і послідовники Бога мусять розуміти ці істини. Як вони могли б слідувати за Богом, якби не розуміли й не приймали істину? Люди, які вірять у релігію, усього-на-всього визнають існування Бога та вірять, що Бог є; однак вони не розуміють цих істин і не приймають їх, тому люди, які вірять у релігію, не є послідовниками Бога. Щоб вірити в релігію, достатньо просто добре поводитися напоказ, бути стриманим, дотримуватися правил і мати духовну підтримку. Якщо людина добре поводиться й має опору та підтримку для свого духу, чи змінюється її життєвий шлях? (Ні.) Дехто каже, що віра в релігію та віра в Бога – це одне й те саме. Чи слідують відтак такі люди за Богом? Чи вірять вони в Бога згідно з Його вимогами? Чи прийняли вони істину? Якщо хтось не робить нічого із цього, то він не вірить у Бога й не є Його послідовником. Найочевиднішим проявом віри в релігію є неприйняття теперішньої Божої роботи та істини, яку Він висловлює. Це риса, яка характеризує віруючих у релігію; вони зовсім не є послідовниками Бога. Віра в релігію – це лише прагнення до зміни поведінки та духовної підтримки; вона не передбачає жодної істини. Тому віруючі в релігію не змінять свій життєвий характер, не втілюватимуть істину в життя, не зможуть слухати Божі слова й підкорятися Йому. Це означає, що вони також не матимуть істинного знання про Бога. Коли людина вірить у релігію, то якою б доброю не була її поведінка, яким би твердим не було її визнання Бога і якою б піднесеною не була її теорія віри в Нього, вона не є послідовником Бога. За ким же тоді вона слідує? Той, за ким вона слідує, – це досі сатана. Яким є підґрунтя того, що вона втілює, чого прагне й жадає, що втілює в життя? Від чого залежить її існування? Звичайно, не від Божих слів, не від істини. Вона продовжує жити розбещеним характером сатани, поводячись згідно із сатанинською логікою та філософією. Усе, що вона каже, – це брехня без крихти правди. Її сатанинський характер не зазнав жодних змін, і той, за ким вона слідує, – це досі сатана. Її погляди на життя, цінності, ставлення до світу та принципи поводження – усе це вияви сатанинської природи. Лише її зовнішня поведінка трохи змінилась, але її життєвий шлях, спосіб існування й погляд на речі не змінилися зовсім. Якщо людина істинно вірить у Бога, що може змінитися в ній за кілька років? (Зміняться її погляди на життя й цінності.) Зміниться сама основа існування цієї людини. Якщо зміниться основа її існування, то що стане підґрунтям її життя? (Її життя ґрунтуватиметься на Божих словах та істині.) Отже, чи живете ви зараз щодня згідно з Божими словами у своїх словах і вчинках? Наприклад, ти більше не брешеш: чому? На чому це ґрунтується? (На вимозі Бога до людини бути чесною.) Коли ти припиняєш брехати й обманювати, це ґрунтується на Божих словах, вимозі бути чесною людиною та істині. І хіба шлях, яким ти відтак ідеш у житті, не є іншим?
«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Не можна спастися вірою в релігію чи участю в релігійних обрядах»
Хоча багато людей вірить у Бога, мало хто розуміє, що значить віра в Бога та як саме вони повинні діяти, щоб відповідати Божим намірам. Причина цього в тому, що люди хоч і знають слово «Бог» і такі вирази, як «Божа робота», та вони не знають Бога й ще менше знають Його роботу. Тож не дивно, що всі ті, хто не знає Бога, заплутані у своїй вірі в Нього. Люди не ставляться до віри в Бога серйозно, і все це лише тому, що вірити в Бога для них занадто незнайомо, занадто дивно. У цьому вони далеко не відповідають Божим вимогам. Інакше кажучи, якщо люди не знають Бога та не знають Його роботи, то вони не придатні для Божого використання, і ще менше вони здатні вдовольнити Його наміри. Мати «віру в Бога» значить вірити в існування Бога; це найпростіше поняття, що стосується віри в Бога. Піти на крок далі, вірячи в існування Бога – не те саме, що істинно вірити в Бога; натомість це різновид простої віри із сильними релігійними відтінками. Істинна віра в Бога означає таке: на підставі віри в те, що Бог володарює над усім сущим, людина переживає Його слова та Його роботу й так відкидає свій розбещений характер, вдовольняє Божі наміри та пізнає Бога. Тільки такий шлях може зватися «вірою в Бога». Та часто люди бачать віру в Бога як щось дуже просте й легковажне. Коли люди так вірять у Бога, це втрачає своє значення, і хоча вони можуть і надалі вірити до самого кінця, вони ніколи не здобудуть Боже схвалення, бо йдуть хибною дорогою. Ті, хто й до сьогодні вірить у Бога за словами та порожнім ученням, досі не знають, що їм бракує сутності віри в Бога, і що вони не можуть отримати Боже схвалення. Та вони досі моляться, щоб Бог благословив їх миром і достатньою благодаттю. Заспокоймо наші серця й старанно подумаймо: чи може так бути, щоб віра в Бога була найлегшою річчю на землі? Чи може так бути, щоб вірити в Бога не значило нічого більшого, ніж отримувати від Бога велику благодать? Чи люди, які вірять у Бога, не знаючи Його, або вірять у Бога, та все ж виступають проти Нього, дійсно здатні вдовольнити Божі наміри?
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Передмова»
Прості поведінкові зміни не є стійкими; якщо немає зміни в життєвих характерах людей, то рано чи пізно вони покажуть своє справжнє обличчя. Це відбувається тому, що джерелом поведінкових змін є завзяття, а в поєднанні з певною роботою Святого Духа у відповідний час стає надзвичайно легко бути завзятими або мати добрі наміри протягом короткого часу. Як кажуть невіруючі: «Зробити щось добре один раз легко; важко робити добро все життя». Чому ж люди не здатні робити добро впродовж усього життя? Тому що за своєю природою люди лукаві, егоїстичні та розбещені. Поведінка людини визначається її природою; якою б не була природа людини, такою ж буде і поведінка, яку ця людина виявляє, і тільки те, що виявляється, природно відображає природу цієї людини. Несправжні речі не можуть тривати довго. Коли Бог працює, щоб спасти людину, Він це робить не для того, щоб прикрасити її доброю поведінкою – мета Божої роботи полягає в тому, щоб перетворити людські характери, щоб люди переродились у нових людей. Божий суд, кара, випробування й переплавка людини – усе це служить для того, щоб змінити її характер так, щоб вона досягла абсолютної покірності й відданості Богові та почала нормально Йому поклонятися. Це і є мета Божої роботи. Добра поведінка – це не те ж саме, що покірність Богу, а тим паче не дорівнює сумісності з Христом. Зміни в поведінці ґрунтуються на вченні й народжуються із завзяття; вони не засновані на істинному знанні Бога або на істині, а тим більше не спираються на керівництво Святого Духа. Хоча часом дещо з того, що роблять люди, є просвітленим або скерованим Святим Духом, це не є відкриттям їхнього життя. Вони ще не ввійшли в істину-реальності, і характер їхнього життя зовсім не змінився. Якою б гарною не була поведінка людини, це не доводить, що вона кориться Богові або що вона втілює істину в життя. Поведінкові зміни не відображають зміни в характері життя, і їх не можна вважати відкриттями життя.
«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»
У світі існує кілька основних релігій, і у кожної є свій очільник або лідер, а послідовники розкидані по різних країнах і регіонах по всьому світу; майже у кожній країні, як великій, так і малій, співіснують різні релігії. Однак, незалежно від того, скільки релігій існує по всьому світу, всі люди у Всесвіті в кінцевому підсумку існують під керівництвом одного Бога, не під керівництвом очільників чи лідерів релігій. Це означає, що людство не керується якимось певним релігійним очільником або лідером; радше, все людство веде Творець, який створив небеса, землю і все суще, і який також створив людство – це факт. Хоча в світі є кілька основних релігій, незалежно від того, наскільки вони великі, всі вони існують під пануванням Творця, і жодна з них не може вийти за рамки цього панування. Розвиток людства, заміна суспільства, розвиток природничих наук – усе це невіддільне від влаштувань Творця, і ця робота не є тим, що може виконати той чи інший релігійний очільник. Релігійний очільник – це просто провідник конкретної релігії, і він не може представляти Бога, як і не може представляти Того, Хто створив небо, і землю, і все суще. Релігійний очільник може бути поводирем усіх у межах усієї своєї релігії, але він не може командувати всіма створеними істотами під небесами – це загальновизнаний факт. Релігійний очільник – це просто лідер, і він не може зрівнятися з Богом (Творцем). Усе суще знаходиться в руках Творця, і наприкінці воно все повернеться до рук Творця. Людство було створено Богом, і незалежно від релігії кожна людина повернеться під панування Бога – це неминуче. Тільки Бог є Всевишнім серед усього сущого, і найвищий правитель серед усіх створених істот також мусить повернутися під Його панування. Хай яким високим буде статус особи, вона не може привести людство у належне місце призначення, і ніхто не зможе розподілити все суще за родом його. Єгова Сам створив людство і розподілив усіх за родом їхнім, і коли настануть останні часи, Він однаково виконає Свою власну роботу Сам, розподіляючи все суще за родом його, – ця робота не може бути виконана ніким, окрім Бога. Усі три етапи роботи, здійснені від початку і до сьогодні, були здійснені Самим Богом, і здійснив їх один Бог. Факт трьох етапів роботи – це факт Божого проводу для всього людства, факт, який ніхто не може заперечити. Наприкінці трьох етапів роботи всі речі будуть розподілені за родом їхнім і повернуться під Боже панування, адже в над усім усесвітом і у всьому всесвіті існує тільки цей один Бог, і немає жодних інших релігій. Той, хто не здатний створити світ, не буде здатний і привести його до кінця, тоді як Той, Хто створив цей світ, безперечно, здатний привести його до кінця. А отже, якщо хтось не здатний покласти край періоду, а здатний лише допомогти людині зрощуватисебе й переплавляти її моральні якості, він, вочевидь, не буде Богом і, безумовно, не буде Господом людства. Він буде нездатний виконати таку велику роботу; є тільки один, хто може здійснити таку роботу, а всі ті, хто не здатний виконати цю роботу, безперечно, є ворогами, а не Богом. Оскільки це зла релігія, вона несумісна з Богом, а те, що є несумісним із Богом, є ворогом Бога. Уся робота виконується цим єдиним істинним Богом, і цей єдиний Бог панує у всьому всесвіті. Незалежно від того, чи це Його робота в Ізраїлі чи в Китаї, незалежно від того, чи ця робота здійснюється Духом чи плоттю, – все це виконується Самим Богом, і не може бути виконане ніким іншим. Саме тому, що Він є Богом усього людства, Він діє вільно, не обмежений жодними умовами. Це найвеличніше з-поміж усіх видінь.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Знання трьох етапів Божої роботи – це шлях до пізнання Бога»
