85. Як слід ставитися до гіркої правди
У листопаді 2017 року мене обрали лідеркою церкви. Коли я тільки почала відвідувати зібрання або обговорювати справи з братами й сестрами, я могла ділитися своїми думками, і в моїх бесідах було певне світло. Брати й сестри були про мене досить високої думки та розмовляли зі мною з повагою. Тож я відчувала, що мене цінують, і була дуже задоволена собою. Через деякий час я помітила, що моя напарниця, сестра Венді, була дуже прямолінійною в розмовах зі мною й часом прямо вказувала на мої проблеми, коли помічала їх. Наприклад, коли я не брала до уваги загальні справи церкви, вона вказувала на це й казала мені зосередитися на них. Але мені здавалося, що я дещо втрачаю обличчя, тож я відповідала, що надалі зосереджуватимусь на цьому, щоб не справити на людей погане враження. Але в цій сфері я мала багато недоліків – я або взагалі не думала про певні речі, або ж, якщо й думала, то не знала, як їх зробити. Згодом, коли Венді ще кілька разів заговорила про це, я запевнила її, що надалі приділятиму цьому увагу, але насправді подумала: «Усі завжди казали, що я несу ношу у своєму обов’язку, а Венді так мене критикує. Цікаво, що тепер про мене подумають інші?». Мені здавалося, що Венді прискіпливо стежить за моїми проблемами, що вона дивиться на мене зверхньо, тож мені хотілося її уникати. Іноді, коли ми обговорювали роботу і я пропонувала якусь ідею, Венді прямо казала мені, що не вважає її підходящою. Часом її тон був неналежним, і вона ставила мене в незручне становище. Мені здавалося, що вона занадто агресивна й зовсім не зважає на мою гідність. Я вважала, що в неї погана людськість і з нею важко ладнати. Кілька разів я намагалася заговорити з Венді або кликала її їсти, коли вона розмовляла по телефону, але вона відповідала не одразу. Це ще більше переконало мене, що в неї погана людськість і вона занадто холодна, тому в мене було ще менше бажання взаємодіяти з нею. З іншими двома сестрами мені було набагато легше співпрацювати. Коли ми говорили про роботу чи наші поточні стани, я відчувала, що вони високої думки про мене, і вони розмовляли зі мною шанобливо. Коли в них виникали проблеми, вони часто зверталися до мене за порадою й рідко вказували на мої проблеми. Я почувалася так легко й невимушено, коли спілкувалася з ними або обговорювала роботу. Що більше я спілкувалася з ними, то більше мені здавалося, що з Венді важко ладнати, і я просто трималася від неї якомога далі. Насправді я відчувала, що Венді хоче співпрацювати зі мною. Вона підходила до мене, щоб обговорити справи, але я відповідала недбало й не дуже хотіла зближуватися з нею, бо вважала, що в неї погана людськість. Іноді в мене виникали певні злостиві думки: «Було б краще, якби Венді не було в нашій групі, тоді б ніхто не чіплявся до моїх недоліків».
Пам’ятаю, якось під час щорічних виборів лідера церкви я пильно стежила за результатами Венді. Я подумала: «З її поганою людськістю її нізащо не оберуть». Але, на мій подив, усі сказали, що вона несе ношу у своєму обов’язку і є дуже відповідальною. Ніхто й словом не обмовився про те, що в неї є якісь кричущі проблеми з людськістю. Вищі лідери також сказали, що Венді – підходяща людина. Я була дуже спантеличена: «Отже, ніхто так і не здобув розпізнання щодо Венді? Вона така зарозуміла й полюбляє розвінчувати слабкості інших – це явні ознаки поганої людськості». Я зовсім не хотіла знову бути з нею в парі, але коли оголосили результати, нас обох обрали лідерками. На мене ніби звалився тягар, коли я подумала про те, що надалі мені доведеться співпрацювати з Венді. Після цього я вкрай рідко зверталася до Венді, щоб обговорити роботу. Здебільшого саме вона підходила до мене, а я максимально відкладала зустрічі з нею. Я говорила з нею лише тоді, коли відкладати вже було нікуди, і не мала бажання відкриватися їй та розповідати, що в мене на серці. Одного разу двоє братів повідомили про проблему з Венді. Вони сказали, що вона рідко бесідувала про життя-входження й здавалася більш зосередженою на роботі. Я зрозуміла, що відколи я стала напарницею Венді, вона рідко говорила про життя-входження й не проявляла ініціативи в бесідах під час зібрань. Навіть не спробувавши зрозуміти її реальну ситуацію чи провести з нею бесіду, я одразу порушила це питання перед двома дияконками. На перший погляд, я просто обговорювала її проблему, але насправді мій посил був таким: «Венді – лідерка церкви, і якщо вона зосереджується лише на роботі й не приділяє уваги бесідам про істину для розв’язання проблем, то вона не підходить для цієї ролі». Тоді я говорила, керуючись своїми прихованими намірами. Дияконки погодилися зі мною, що Венді не цінує життя-входження й не підходить на роль лідера церкви. Я також сказала їм: «Венді досить владна й не зважає на почуття інших, коли говорить. Це може сковувати людей». Щойно я це сказала, у розмову вступила одна з дияконок і розповіла, що Венді нещодавно вказала на її недоліки, через що та почувалася дуже некомфортно. Це ще більше переконало мене, що у Венді проблеми з людськістю. Тоді я додала: «У Венді погана людськість, і вона досить холодна». І я навела їм кілька прикладів. Хоча я й відчувала певну провину, кажучи це, але, згадавши, як Венді мене сковувала, я була впевнена, що з нею щось не так. Вислухавши мене, обидві дияконки також погодилися, що у Венді погана людськість. Вони, як і я, також приватно критикували Венді, а під час онлайн-зібрань, поки Венді бесідувала, ми листувалися між собою, обговорюючи, наскільки погані її життя-входження та бесіда. Одного разу дияконка та ще одна сестра прийшли поговорити про мій поточний стан. Коли вони запитали, як іде моя співпраця з Венді, я відповіла: «Вона досить владна, у неї неналежний тон і часом вона мене ігнорує, коли я до неї звертаюся. Вона здається дуже холодною, і я почуваюся скутою поруч із нею». На той час ці дві сестри не мали розпізнання щодо мене й сказали, що звернуться за порадою до вищого лідера. Зрештою, зважаючи на те, що Венді – лідерка церкви, будь-які її проблеми вплинули б на роботу церкви. Почувши це, я подумала: «Якщо вищий лідер її відсторонить, мені більше не доведеться з нею співпрацювати».
Наступного дня в нас була зустріч із вищою лідеркою, і я вказала на багато проблем Венді. Я згадала про її погане життя-входження й людськість, а також про те, що почуваюся скутою через неї. Інші дві сестри також додали свої коментарі. Вища лідерка була дещо здивована, почувши все це – вона сказала, що добре знає Венді й не помічала за нею такого. Вона пообіцяла розібратися в цьому питанні глибше. Лише через кілька днів вища лідерка повідомила мені, що з огляду на те, як я поводилася з Венді, як я ополчилася проти неї, таємно шкодила їй, судила її та не відігравала позитивної ролі, стало очевидно, що в мене погана людськість, що я не варта зрощування, і згідно з принципом мене слід відсторонити. Я була шокована – ніколи б не подумала, що все обернеться саме так. «Ополчилася», «таємно шкодила», «судила», «погана людськість», «не варта зрощування» – ці характеристики вдарили мене, мов обухом по голові. Я не могла в це повірити, а тим більше не бажала цього приймати. Я просто не могла збагнути: із самого малечку всі завжди були про мене високої думки. Як же вона могла тепер казати, що в мене погана людськість? Може, мені почулося? Цей процес розвінчування та розбору моїх учинків нагадував страшний сон, і я відчувала нестерпну агонію. Після відсторонення я не хотіла визнати те, що сталося. Я не могла прийняти таку критику своєї людськості, не вважала себе такою людиною й зовсім не переймалася тим, щоб розмірковувати над собою. Коли ж я все-таки обговорювала своє відсторонення, то применшувала серйозність ситуації, кажучи, що люди завжди вважали, що в мене хороша людськість і що я добра та чуйна. Я мала на увазі, що все це – лише випадковість, яка не відображає мою справжню природу. Після цього моя лідерка кілька разів розглядала можливість призначити мене на важливий обов’язок, але зрештою відмовлялася від цієї ідеї через мою погану людськість. Від цього я почувалася просто жахливо й зі сльозами благала Бога: «О Боже, невже мене вже не спасти? Невже моя людськість настільки погана? Будь ласка, спрямуй мене до пізнання самої себе. Я готова розмірковувати». Після молитви мені трапився цей уривок із Божих слів: «У яких питаннях вашого повсякденного життя ви маєте серце, яке боїться Бога, а в яких – ні? Чи здатен ти зненавидіти когось, коли він ображає тебе або ущемляє твої інтереси? А коли ти когось ненавидиш, чи здатен ти покарати його та помститися? (Так.) Тоді ти дуже страшний! Якщо ти не маєш серця, яке боїться Бога, і здатний на злі вчинки, то цей твій порочний характер надто жорстокий! Любов і ненависть – це те, чим має володіти нормальна людська сутність, але ти мусиш чітко розрізняти, що ти любиш, а що ненавидиш. У своєму серці ти маєш любити Бога, любити істину, любити позитив і своїх братів і сестер, і в той же час ненавидіти диявола сатану, ненавидіти негатив, ненавидіти антихристів і злих людей. Якщо ти здатен пригнічувати своїх братів і сестер і мститися їм із ненависті, це було б дуже страшно, і це характер злої людини. Деякі люди просто мають ненависницькі думки та ідеї – злі ідеї, але вони ніколи не зробили б нічого злого. Вони не злі люди, бо коли щось трапляється, вони здатні шукати істину, і вони приділяють увагу принципам у своїй поведінці та при розв’язанні проблем. Взаємодіючи з іншими, вони не вимагають від них більше, ніж слід; якщо вони добре ладнають із людиною, то будуть і далі взаємодіяти з нею, а якщо не ладнають – то не будуть. Це майже не впливає на виконання їхнього обов’язку чи на їхнє входження в життя. Вони мають Бога у своєму серці, і вони мають страх перед Ним. Вони не хочуть образити Бога й бояться це зробити. Хоча ці люди можуть таїти певні неправильні думки та ідеї, вони здатні відкинути їх або відмовитися від них. Вони проявляють стриманість у своїх діях і не вимовляють жодного слова, яке було б нешанобливим або ображало Бога. Той, хто так говорить і діє, – це той, хто має принципи та втілює істину в життя. Твоя особистість може бути несумісною з особистістю іншої людини, і ця людина може тобі не подобатись, але коли ти працюєш разом із нею, ти зберігаєш неупередженість і не виявляєш свого розчарування у виконанні свого обов’язку, не переносиш свої розчарування на інтереси Божої сім’ї; ти можеш вести справи згідно з принципами. Що це за прояв? Це прояв базової пошани до Бога. Якщо ти маєш трохи більше, ніж це, коли ти бачиш, що хтось інший має якісь недоліки чи слабкості, то навіть якщо він тебе образив чи має проти тебе упередження, ти все одно знаходиш у собі сили поставитися до нього правильно й допомогти йому з любов’ю. Це означає, що в тобі є любов, що ти людина, яка володіє людською сутністю, що ти добра людина, яка може втілювати істину в життя, що ти чесна людина, яка володіє реаліями правди, і що ти людина, яка шанує Бога. Якщо твій духовний стан досі малий, але ти маєш волю й готовий прагнути до істини та прагнути діяти згідно з принципом, і ти здатен справлятися із ситуаціями та діяти щодо інших згідно з принципом, то це також вважається за невелике благоговіння перед Богом; це саме основне. Якщо ти не можеш досягти навіть цього й не можеш стримати себе, то ти у великій небезпеці, і ти доволі страшна людина. Якби ти здобув якусь посаду, то міг би карати людей та ускладнювати їм життя; тоді ти в будь-яку мить міг би перетворитися на антихриста» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Із Божих слів я дізналася, що люди, які мають богобоязливі серця, не говорять і не діють легковажно. Навіть якщо інші загрожуватимуть їхнім інтересам, вони не нападатимуть і не відкидатимуть людей, бо бояться образити Бога. У серцях тих, хто не боїться Його, немає місця для Бога, тому вони роблять і кажуть усе, що їм заманеться. Вони карають кожного, хто загрожує їхнім інтересам, і мстяться йому. Бог каже, що це характер злої людини. Ця фраза «характер злої людини» справді зачепила мене за живе, і в моїй пам’яті одна за одною почали спливати сцени моєї взаємодії з Венді. Вона говорила досить відверто, часто давала мені поради та вказувала на мої прогалини у виконанні обов’язку, через що я відчувала, ніби втрачаю обличчя. Тому я вважала, що Венді має погану людськість і з нею важко ладнати. Іноді, коли Венді не відповідала одразу на мої слова, я ще більше переконувалася, що в неї погана людськість, і починала недолюблювати її ще сильніше. Коли я почула, що хтось сказав, ніби вона не приділяє уваги життю-входженню, я не стала розбиратися в контексті й не взяла до уваги її звичну поведінку, а просто скористалася цією можливістю, щоб розповісти про це своїм напарницям. Я сказала їм, що Венді зосереджується на роботі, а не на житті-входженні, і тому не підходить для служіння як лідерка. Я хотіла переманити їх на свій бік, щоб ізолювати Венді. Згадуючи це зараз, я розумію, що Венді була під величезним тиском як куратор євангельської роботи церкви. Вона мала слідкувати за великим обсягом роботи та часом починала нервувати, коли в роботі виникали проблеми й не вдавалося отримати результатів. Те, що вона говорила лише про роботу й не приділяла уваги бесідам про істини-принципи, було відхиленням у її обов’язку. Це не означало, що вона не підходила для цього обов’язку. Але я судила Венді з наміром домогтися її відсторонення, щоб мені більше не довелося з нею співпрацювати. Хіба я не намагалася її покарати? До того ж у всіх іноді буває поганий настрій. Хто може постійно бути безтурботним і веселим? Зрештою, Венді була зайнята роботою, тому цілком нормально, що в неї не було часу приділяти мені увагу, це можна було зрозуміти. Але я роздула з мухи слона через те, що вона мене проігнорувала, і зробила висновок, що в неї погана людськість і вона занадто холодна. Це не відповідало дійсності – я наосліп вішала на неї безпідставні ярлики, засуджувала її й поширювала ці думки серед інших сестер. Це призвело до ще більшого упередження з їхнього боку щодо Венді й вони слідом за мною почали судити її позаочі та перестали зосереджуватися на своїх обов’язках. Мій характер напевно був дуже злостивим, раз я робила такі речі. Коли дії й слова Венді ставили під загрозу мої інтереси та репутацію, я засуджувала її, нападала на неї і мстилася їй. Я побачила, що в моєму серці немає ані краплі страху Божого. Будучи лідеркою церкви, я не лише не змогла добре співпрацювати з братами й сестрами та виконувати свій обов’язок згідно з принципом, але й стала ініціатором творення зла та переривання церковної роботи. Я справді була не гідна виконувати такий важливий обов’язок. Я вважала, що маю чудову людськість, що я добра й чуйна, але це було лише тому, що інші люди не загрожували моїм інтересам. Щойно це сталося, моя порочна природа розвінчалася, і виявилося, що я здатна судити людей, нападати на них і мститися їм. Тільки усвідомивши це, я побачила, що в мене погана людськість. Те, що мене відсторонили, було Божою праведністю, я заслужила таку долю.
Після цього я відкрилася своїм братам і сестрам, розібрала наміри, що стояли за моїми діями, і поділилася своїми роздумами та пізнанням самої себе. Брати й сестри всіляко мене підбадьорювали. Вони казали: «Те, що ти змогла пізнати себе завдяки відстороненню – це добре!». Завдяки цьому досвіду я дещо пізнала себе й почувалася менш зневіреною. Я також змогла певною мірою прийняти своє розвінчання. Я молилася Богу: «О Боже, я справді чинила зло. Надалі я бажаю покаятися». Після цього, коли у спілкуванні з іншими в мене виявлявся розбещений характер, я молилася Богу, розмірковувала над собою й зосереджувалася на гармонійній співпраці з іншими. Я також почала з більшою ревністю шукати істину у своєму обов’язку, і мої дні здавалися змістовними та сповненими сенсу. Лише через кілька днів до мене прийшла вища лідерка та сказала, що раніше я була занадто зарозумілою, не приймала порад інших і не ставилася до людей згідно з принципом, але після відсторонення я навчилася розмірковувати над собою й пізнавати себе, тому всі погодилися дозволити мені повернутися до ролі лідерки. Почувши це, я була дуже здивована. Я й уявити не могла, що в мене буде ще один шанс служити лідеркою. Я не могла передати словами, наскільки була зворушена, і моє серце переповнювала вдячність Богу. Водночас я дуже шкодувала про все, що накоїла в минулому. У своєму серці я помолилася Богу й прийняла рішення покаятися, не повторювати минулих помилок, добре співпрацювати з іншими та вкладати всю душу у свій обов’язок.
Згодом я знову порозмірковувала над собою: «Чому раніше я не могла позбутися свого упередження до Венді й навіть судила її позаочі та таємно шкодила їй?». Одного разу під час духовних роздумів мені трапився уривок із Божих слів, у якому говорилось: «Передусім, коли йдеться про обтинання, антихристи не можуть його прийняти. І є причини, чому вони не можуть його прийняти; головна з них полягає в тому, що, коли їх обтинають, вони відчувають, що втратили лице, що втратили свою репутацію, статус і гідність, що вони більше не можуть підвести голови перед усіма. Ці речі впливають на їхні серця, тому їм важко прийняти обтинання, і вони відчувають, що той, хто їх обтинає, має щось проти них і є їхнім ворогом. Саме така ментальність в антихристів, коли їх обтинають. У цьому можете не сумніватися. Насправді саме в обтинанні найбільше виявляється, чи може хтось прийняти істину і чи може хтось щиро коритися. Те, що антихристи так опираються обтинанню, достатньо демонструє, що вони відчувають відразу до істини й анітрохи її не приймають. Ось у чому суть проблеми. Їхня гордість – не суть проблеми; сутність проблеми – неприйняття істини. Коли антихристів обтинають, вони вимагають, щоб це було зроблено з хорошим тоном і ставленням. Якщо тон того, хто обтинає, серйозний, а його ставлення суворе, антихрист опиратиметься й кидатиме виклик, і розлютиться від сорому. Антихристи не зважають, чи правильне те, що в них розвінчано і чи є це фактом, і не розмірковують над тим, де вони помилилися або чи слід їм приймати істину. Вони думають лише про те, чи не зазнали удару їхнє марнославство та гордість. Антихристи абсолютно не здатні визнати, що обтинання є корисним для людей, люблячим і спасительним, що воно приносить людям користь. Вони цього навіть не бачать. Хіба це не трохи нерозбірливо й нерозумно з їхнього боку? Отже, коли антихрист постає перед обтинанням, який характер він виявляє? Безсумнівно, це характер, що відчуває відразу до істини, а також характер зарозумілості й непоступливості. Це викриває, що природа-сутність антихристів – це відраза до істини та ненависть до неї» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина восьма). Бог розвінчує, що антихристи занадто переймаються захистом свого статусу та репутації і, стикаючись з обтинанням, вони зовсім не розмірковують над собою й не пізнають себе, а натомість відчувають опір, усе заперечують і думають, що інші мають на них зуб. Вони навіть нападають на людей і мстяться їм – усі ці вчинки є проявами їхніх характерів, яким притаманна відраза й ненависть до істини. Застосувавши викриття Божих слів до своєї ситуації, я побачила, що те, як я судила Венді, як таємно шкодила їй, як нападала на неї та мстилася їй – усе це було проявами мого характеру антихриста. Коли я працювала в парі з Венді, вона часто давала мені поради та вказувала на мої прогалини, але вона не обтинала мене. Я не розмірковувала над тим, чи правдою було те, що сказала Венді, чи справді я вчинила неправильно або чого я можу навчитися з її слів. Натомість я не зводила з неї очей, думаючи, що вона має на мене зуб і дивиться на мене зверхньо. Я навіть зробила висновок, що в неї погана людськість. Я абсолютно не усвідомлювала власних проблем. На той час я служила лідеркою церкви, а також приділяла частину часу нагляду за загальними справами, але оскільки я відчувала, що не надто добре на них розуміюся, то не обтяжувала себе управлінням цією роботою, не цікавилася нею й не зверталася по допомогу до тих, хто мав у цьому досвід. Я не виконувала роботу по-справжньому – Венді мала повне право вказати на це! Коли Венді вказувала на відхилення в моїй роботі й давала мені певні поради, вона допомагала мені вдосконалюватися. Проте я переймалася лише своєю репутацією й статусом і вважала, що вона ставить під сумнів мою працездатність. Я навіть сприймала її нагадування й допомогу як особисту образу та намагалася відігратися на ній, згуртувавши навколо себе інших людей, щоб змусити їх судити й ігнорувати Венді разом зі мною, що завдавало їй великої шкоди. Це також створювало атмосферу суперечок, яка заважала всім зосередитися на своєму обов’язку й переривала роботу церкви. Хіба я не відігравала роль сатани? Я справді мала бути проклята й покарана! Я згадала тих злих людей та антихристів, яких вичистили з церкви. Вони відчували відразу до істини й ненавиділи її, не приймали ситуації від Бога та зациклювалися на людях, які загрожували їхнім інтересам, вважаючи, що ці люди мають на них зуб, і надмірно аналізували їхні вчинки. Вони зовсім не розмірковували й не пізнавали себе, коли інші часто нагадували їм про це, допомагали їм або обтинали їх. До того ж вони ненавиділи всіх, хто намагався їх виправити, нападали на них та ігнорували їх, турбуючи оточення, перериваючи роботу церкви і, зрештою, коячи стільки зла, що їх вичистили. Усе це – наслідки неприйняття істини та відрази до неї – вони всі отримали те, на що заслуговують! Зважаючи на ці характеристики, хіба я не поводилася так само, як зла людина й антихрист? Я усвідомила, що була по-справжньому розбещеною й мала погану людськість. Мені було так страшно, я опинилася у вкрай небезпечній ситуації, і якби я не покаялася, Бог зненавидів би мене й відсіяв. Я мала вхопитися за цей шанс покаятися і з усіх сил прагнути істини, підходити до ситуацій із богобоязливим серцем, шукати істину, розмірковувати над собою й пізнавати себе, бути розсудливою у своїх словах і мати правильні наміри у спілкуванні з іншими. Я постала перед Богом у молитві й сказала, що більше не буду поводитися так, як раніше, і що я готова прийняти Боже проникливе спостереження й щиро покаятися.
Згодом мені трапився ще один уривок із Божих слів, який допоміг мені зрозуміти, як оцінювати людськість людини і як ставитися до тих, хто говорить відверто й дає мені поради. Бог говорить: «Ти мусиш зближуватися з людьми, які можуть говорити тобі правду; мати таких людей поруч із собою – це для тебе велика перевага. Зокрема, наявність поруч таких хороших людей, які, виявивши в тебе проблему, мають сміливість докоряти тобі й розвінчувати тебе, може вберегти тебе від того, щоб збитися зі шляху. Їм байдуже, який у тебе статус, і коли вони виявляють, що ти зробив щось усупереч істинам-принципам, то за потреби вони відразу докоряють тобі та розвінчують тебе. Тільки такі люди є порядними, людьми з почуттям справедливості. Як би вони тебе не розвінчували й не докоряли тобі, усе це допомагає тобі, і все це для того, щоб наглядати за тобою та підштовхувати тебе вперед. Ти мусиш зближуватися з такими людьми; коли поруч із тобою такі люди, які допомагають тобі, ти в набагато більшій безпеці – ось що значить мати Божий захист. Коли поруч із тобою щодня є люди, які розуміють істину й дотримуються принципів, наглядаючи за тобою, – це так корисно для того, щоб ти добре виконував свій обов’язок і роботу. … Коли ти зробиш щось, що суперечить принципам, вони тебе розвінчають, висловлять свою думку щодо твоїх недоліків, відверто й чесно вкажуть на твої проблеми та вади; вони не намагатимуться допомогти тобі зберегти обличчя та навіть не залишать тобі на людях гідного виходу з незручної ситуації. Як тобі треба ставитися до таких людей? Тобі слід мучити їх чи зближуватися з ними? (Зближуватися.) Правильно. Ти мусиш відкрити серце та побесідувати з ними, сказавши: “Ти правильно вказав мені на ту мою проблему. У той момент я був сповнений марнославства й думок про статус. Я думав, що я ж був лідером стільки років, але ти не тільки не спробував допомогти мені зберегти обличчя, а ще й указав на мої проблеми при стількох людях, і тому я не зміг цього прийняти. Однак тепер я бачу: мій учинок дійсно суперечив принципам та істині, і дарма я так учинив. Чого варта ця посада лідера? Хіба це не просто мій обов’язок? Усі ми виконуємо свій обов’язок, і всі ми рівні за статусом. Єдина різниця – що я несу трохи більше відповідальності, ось і все. Якщо надалі ти побачиш якусь проблему, то скажи те, що мусиш, і між нами не буде особистої ворожнечі. Якщо в нас різне сприйняття істини, то ми можемо побесідувати разом. У Божому домі й перед Богом та істиною ми будемо єдині, а не відчужені”. Це і є ставлення, що полягає в практиці істини та любові до неї. Що тобі слід робити, якщо ти хочеш триматися якнайдалі від шляху антихриста? Ти повинен узяти на себе ініціативу зближуватися з людьми, які люблять істину, з порядними людьми, з тими, хто може вказати на твої проблеми, хто може говорити правду й докоряти тобі, коли виявляє твої проблеми, і особливо з людьми, які можуть обтинати тебе, коли виявляють твої проблеми, – це люди, які є для тебе найкориснішими, і ти повинен їх цінувати. Якщо ти бойкотуватимеш і позбуватимешся таких хороших людей, то втратиш Божий захист, і лихо поступово прийде до тебе. Зближуючись із хорошими людьми та з тими, хто розуміє істину, ти матимеш мир і радість, і ти зможеш уберегтися від лиха; зближуючись із людьми мерзенними, безсоромними та з тими, хто лестить тобі, ти опинишся в небезпеці. Тебе не тільки легко буде обдурити й ошукати, але й лихо може спіткати тебе будь-якої миті. Ти мусиш знати, що за люди можуть принести тобі найбільшу користь: це ті, хто може застерегти тебе, коли ти робиш щось не так або коли ти звеличуєш себе, свідчиш про себе й уводиш інших в оману, – саме вони можуть принести тобі найбільшу користь. Зближуватися з такими людьми – це правильний шлях» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Із Божих слів я усвідомила, що люди з почуттям справедливості, які відстоюють істину-принцип, можуть вказувати братам і сестрам на їхні проблеми чи прогалини й можуть обтинати, розвінчувати та розбирати дії людей, коли ті йдуть проти принципів – такі люди мають хорошу людськість, і я повинна триматися ближче до них. Якщо хтось на позір люблячий, добре ладнає з людьми, нікого не ображає й усім подобається, але, бачачи, що відбувається щось таке, що не узгоджується з принципом або шкодить інтересам церкви, обирає захищати свої стосунки, не виступаючи проти цієї проблеми, не розвінчуючи її та не кладучи їй край, – така людина егоїстична й лукава, і вона не захищає інтересів Божого дому. Я подумала про те, як завжди оцінювала людськість людей на основі того, чи були вони привітними й чи говорили вони так, щоб зберегти людську гідність, але таке судження не відповідало істині. Я усвідомила, що те, як Венді часто вказувала на мої проблеми й прогалини, показувало її почуття справедливості. Незважаючи на те, що Венді говорила дуже прямо, вона казала правду й могла вказати на мої проблеми, а це допомогло б мені виконати мій обов’язок і покращити моє життя-входження. Я повинна була проводити з нею більше часу й прислухатися до її порад. Якщо людина приймає істину, їй байдуже, яким тоном говорять ті, хто вказує на її проблеми; якщо те, що вони кажуть, є хоча б частково правдою, вона прийме це, шукатиме істину й винесе певні уроки. Для такої людини це – крок уперед. Після цього я перепросила Венді. Я знала, що завдала їй непоправної шкоди, але якби в мене був ще один шанс працювати з нею в парі, я б цінувала цю можливість.
Згодом я стала напарницею брата Леонарда. Леонард мав хороший рівень і був дуже відповідальним у своєму обов’язку. Якщо він бачив відхилення в моєму обов’язку, він вказував мені на це перед іншими. Спершу, хоча я й почувалася трохи ніяково, я могла сприймати його критику як урок від Бога. Але з часом, оскільки все продовжувалося в тому ж дусі, мені це почало трохи набридати. Іноді критика Леонарда була дещо зневажливою, і він вишукував недоліки в моїй роботі. Мені було так соромно, ніби він бачив мене наскрізь, і я більше не хотіла з ним співпрацювати. Я вважала його занадто зарозумілим, а його тон – неприйнятним. Кілька разів, обговорюючи нашу співпрацю з іншими, я хотіла зневажити Леонарда, але щойно збиралася щось сказати, усвідомлювала, що я не маю рації – у критиці Леонарда, безсумнівно, було багато такого, у що я могла б увійти. Тож я помолилася Богу, налаштувалася на правильні наміри й шукала, як співпрацювати з Леонардом так, щоб це узгоджувалося з Божим наміром. Я не могла судити Леонарда зі злими намірами. Згодом мені трапився уривок із Божих слів, який був для мене дуже корисним. Бог говорить: «Коли ти з’ясовуєш, що робиш щось неправильно або виявляєш розбещений характер, якщо ти здатен відкритися людям і спілкуватися з ними, це допоможе оточуючим наглядати за тобою. Безумовно, необхідно приймати нагляд, але головне – молитися Богу й покладатися на Нього, постійно роздумуючи над собою. Особливо, коли ти пішов неправильним шляхом або зробив щось не так, або коли ти збираєшся самостійно ухвалити якесь рішення, і хтось поруч згадує про це й попереджає тебе, тобі потрібно прийняти це й без зволікань задуматися над собою, а також визнати свою помилку й виправити її. Це може утримати тебе від виходу на шлях антихристів. Якщо є хтось, хто допомагає тобі й попереджає тебе в такий спосіб, хіба тебе не оберігають, а ти цього не усвідомлюєш? Так і є – тебе так оберігають» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Божі слова нагадали мені, що мати поруч когось із почуттям справедливості, хто мав би сміливість говорити прямо та своєчасно вказувати на мої прогалини – це був своєрідний захист, це вберегло б мене від хибного шляху й було Божою любов’ю. Правильним було прийняти цю ситуацію! У той період я задовольнялася виконанням якоїсь дріб’язкової роботи, але не докладала зусиль для виконання дійсно важливої роботи з поливу новонавернених. Часті нагадування Леонарда зробили мене трохи більш прагматичною в моєму обов’язку. Я також багато чого здобула завдяки тим шляхам практики, про які розповідав мені Леонард. Я усвідомила, що його допомога та поради були справді цінними. З огляду на те, що я не володіла істиною, усе ще мала вкрай розбещені характери та могла будь-якої миті вчинити неправильно, нагляд Леонарда був справжньою підтримкою й завадив би мені накоїти багато зла. Зрозумівши це, я відчула готовність позбутися відхилень у своєму обов’язку та стала краще ставитися до порад Леонарда. Я надіслала йому повідомлення: «Надалі, будь ласка, кажи мені, якщо помітиш у мені щось проблемне. Мені може бути трохи ніяково, але це піде мені на користь». Озираючись назад, я розумію, що Бог посилав мені багато таких людей протягом цих останніх років, але я завжди хотіла їх уникати, бо вважала, що з ними важко ладнати. Насправді ж, я погано судила людей, не знала, як оцінювати їх чи як до них ставитися, і тому мимоволі втрачала можливості вчитися у своїх напарників. Коли Бог знову влаштував таку ситуацію, я нарешті зрозуміла Його намір, змогла ставитися до інших згідно з принципом і відчула себе набагато вільнішою! У своєму серці я дякувала Богу!
