27. Чому я не наважувалася вказувати на проблеми інших людей
Колись у мене була сусідка, яка говорила дуже прямо. Щоразу, помітивши, що хтось робить щось не так, вона прямо на це вказувала, і через це часто ображала людей. Інші сусіди обговорювали її за спиною, кажучи: «Як така на вигляд розумна людина може робити такі дурниці?». Згодом, якщо вона підходила, коли сусіди розмовляли між собою, ті всі розходилися. Поступово вона опинилася в ізоляції. Це глибоко вразило мене, тому я вважала, що в майбутньому, спілкуючись з іншими, мені не варто бути такою ж відвертою, як вона, аби мене не незлюбили. Як то кажуть: «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» та «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Коли помічаєш проблеми інших, достатньо просто знати про них у серці – не обов’язково на них вказувати. Інакше ви поставите їх у незручне становище та, імовірно, образите. Тому, помітивши проблеми інших, я ніколи не говорила про них прямо. Сусіди з радістю спілкувалися й охоче розмовляли зі мною на будь-які теми. Вони також хвалили мене за те, що я приємна у спілкуванні й зі мною легко ладнати. Почавши вірити в Бога, я так само будувала взаємини зі своїми братами і сестрами. Якщо я помічала їхні проблеми чи вияви розбещеності, я не хотіла вказувати на них і розвінчувати їх. Я вважала, що так збентежу їх, що просто критикуватиму їхні недоліки й ображу їх. Лише переживши певні події, я зрозуміла, що життя, засноване на таких способах взаємодії зі світом, суперечить істині.
У середині вересня 2023 року я пішла до церкви служити лідером. Деякі брати і сестри повідомили, що сестра Чжао Чжень, яка проповідує Євангеліє, має зарозумілий характер. Вона говорила, не зважаючи на почуття інших, і поруч із нею вони почувалися дещо скуто. Вони попросили мене побесідувати із Чжао Чжень і проаналізувати її проблеми й допомогти їй зрозуміти себе. Я подумала собі: «Я мушу допомогти й розібрати її проблеми. Інакше вона й далі говоритиме й діятиме, керуючись своїм зарозумілим характером. Вона не лише сковуватиме братів і сестер, а й негативно впливатиме на роботу». Однак потім я подумала: «Я нова в цій церкві й не знайома з Чжао Чжень. Чи не буде вона збентежена, якщо я, щойно прийшовши, почну її розвінчувати й аналізувати? Як ми ладнатимемо в майбутньому?». Поміркувавши, я все ще не знала, що робити, але врешті-решт неохоче пішла до Чжао Чжень. Коли я її побачила, мені наче рота заклеїли, і я довго не могла нічого сказати. Я думала про те, що в майбутньому мені доведеться часто з нею бачитися. Якщо я її ображу, то чи не наживу собі проблем? Я вирішила розібрати й розвінчати її проблеми пізніше. Тому я лише невиразно нагадала їй у майбутньому бути обережною у своїх висловлюваннях і не показувати невдоволення на обличчі, оскільки це сковує людей. Вислухавши це, Чжао Чжень відповіла: «Я прямолінійна й не мала на увазі нічого такого. Я буду уважнішою в майбутньому». Дорогою додому я думала про те, що Чжао Чжень зовсім не розуміє свого розбещеного характеру, і в серці відчувала докори сумління. Однак потім я подумала: «Я вказала їй на деякі проблеми. Якщо в майбутньому я знову побачу, що вона виявляє зарозумілий характер, то можу побесідувати з нею й розвінчати її». Невдовзі диякониса з поливу повідомила, що Ван Хун, лідерка команди з поливу, під приводом небезпечних обставин неодноразово ухилялася від виконання свого обов’язку й відвідування зібрань, нехтуючи двома групами, за які відповідає. Розібравшись у ситуації, я виявила, що вона боїться арешту й ув’язнення. Живучи в страху, вона постійно підозрювала, що за нею хтось стежить. З нею неодноразово бесідували, але вона так і не здобула будь-якого розуміння, тож диякониса з поливу хотіла, щоби з нею побесідувала я. Я знала, що мені потрібно якомога швидше знайти Ван Хун, щоби побесідувати з нею, але потім я подумала: «Ми з нею ще не зустрічалися. Якщо я, щойно прийшовши, розвінчаю її проблеми, чи не подумає вона, що я не співчутлива? А що, як я її ображу? Я нова в цій церкві. Якщо я одразу почну аналізувати проблеми одних і розвінчувати інших, то всіх ображу, і тоді вони обернуться проти мене й ізолюють мене. Тоді в майбутньому мені буде важко виконувати лідерську роботу. Краще почекаю, поки ознайомлюся з усіма аспектами церковної роботи». Тому я не пішла розмовляти з Ван Хун, а натомість попросила дияконису з поливу побесідувати з нею. Однак її бесіда однаково не дала жодних результатів. Отже, розв’язання проблеми Ван Хун постійно відкладалося, і внаслідок вона понад місяць не відвідувала зібрання й не виконувала свого обов’язку. Два місяці потому вищі лідери написали нам, щоб дізнатися, наскільки належно ми виконуємо свої обов’язки, і чи вчасно ми виправляємо братів і сестер та допомагаємо їм, виявивши їхні відхилення, проблеми або розбещені стани. У листі цитувався уривок із Божих слів щодо зобов’язань лідерів і працівників, який торкнувся мого серця. Я згадала, що коли я лише прийшла до цієї церкви й брати і сестри повідомили мені про проблему Чжао Чжень, я лише коротко поговорила з нею про неї, але не проаналізувала природу й наслідки її вчинків, що ґрунтувалися на її зарозумілому характері. Як наслідок, Чжао Чжень не мала жодного розуміння себе, і її зарозумілий характер анітрохи не змінився. До того ж Ван Хун постійно жила в боязкості й не відвідувала зібрань. Вона не виконувала своїх обов’язків. Попри це, я не побесідувала з нею й не допомогла їй. Як лідер у церкві, якщо я помічаю проблему в брата чи сестри, але не вказую на неї, не допомагаю їм і не виконую своїх зобов’язань, хіба це не означає, що я не виконую справжньої роботи? Подумавши про це, я відчула провину й занепокоєння. Після цього я знайшла Чжао Чжень і розвінчала й розібрала прояви, природу та наслідки її вчинків, зумовлених її зарозумілим характером. Вислухавши мене, вона здобула певне розуміння себе й була готова змінити ситуацію. Потім я пішла до Ван Хун разом із дияконисою з поливу. Ми побесідували й розібрали її проблеми, посилаючись на Божі слова, і вона зрозуміла свій егоїстичний і ниций розбещений характер. Пізніше вона знову почала виконувати свій обов’язок. Після бесіди, побачивши, що я не образила їх, як уявляла, а навпаки, допомогла, я пошкодувала, що не побесідувала з ними раніше.
Згодом я розмірковувала над собою: який розбещений характер був причиною, з якої я не наважувалася розвінчувати й розбирати проблеми своїх братів і сестер? Я помолилася до Бога: «Боже, коли я бачу проблеми в братів і сестер, як лідер я повинна бесідувати про істину, вказувати на проблеми й допомагати їм. Але я боялася їх образити, тому не наважувалася бесідувати й розвінчувати їхні проблеми. Я знаю, що це не відповідало Твоїм намірам. Прошу Тебе, просвіти мене й скеруй, щоб я зрозуміла себе й засвоїла уроки». У пошуках я прочитала Божі слова: «У філософіях світських справ є постулат, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження цієї доброї дружби необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо їх ясно видно. Вони дотримуються принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Вони обманюють одне одного, ховаються одне від одного й плетуть інтриги між собою. Хоча вони кришталево ясно знають, якого типу їхні друзі, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження дружніх стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй громаді, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти критикуватимеш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся постулатом філософій світських справ, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не повірники одне одного. То що ж це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть вести дискусії від серця до серця, ні мати глибоких зв’язків, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серцях, ні вказувати на проблеми, які бачать в інших людях, ні говорити слова, які могли б принести користь іншим людям. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб утримати прихильність інших. Вони не наважуються говорити правду чи дотримуватися принципів, таким чином уникаючи виникнення в інших ворожих думок щодо них. Коли людині ніхто не становить загрози, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Звісно, що це криводушний і лукавий спосіб виживання з елементом обачності, мета якого – самозбереження. Люди, які живуть у такий спосіб, не мають ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. Серед людей присутня взаємна обачність, взаємна експлуатація і взаємні інтриги, і від таких стосунків кожна людина бере те, що їй потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). З розвінчання в Божих словах я зрозуміла, що якщо людина живе за філософією світських справ «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», – то вона стане лише лукавішою й підступнішою. Така людина стане нездатною сказати будь-кому те, що справді думає, не наважуватиметься говорити навіть те, що піде на користь іншій людині, і не зможе надати їй жодної справжньої допомоги. Так невіруючі ведуть світські справи. Усі ці роки я жила за сатанинською філософією світських справ. Я розглядала вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» як свій спосіб виживання. Я вважала, помітивши проблеми чи недоліки іншої людини, достатньо лише тактовно про них згадати, але не варто їх розвінчувати чи розбирати, інакше я ображу її, наживу ворога й завдам шкоди собі. Коли я бачила, що щось не так з деякими з моїх сусідів, я ніколи нічого не казала, боячись образити їх і через це опинитися в ізоляції. Повіривши в Бога, я й далі жила згідно з цим поглядом. Як церковний лідер, побачивши будь-яку розбещеність, що виявляють мої брати і сестри, я мала б допомогти їм з любові й вказати на їхні проблеми. Це зобов’язання, яке я повинна виконувати, але я не виконувала анітрохи справжньої роботи. Коли брати і сестри повідомили про проблему Чжао Чжень, я добре знала, що якщо не побесідую з нею й не проаналізую її проблему, не допоможу їй зрозуміти себе і змінити ситуацію, вона ще більше сковуватиме братів і сестер та впливатиме на роботу. Однак я боялася, що ображу її й у майбутньому нам буде важко ладнати, і це ускладнить мені виконання лідерської роботи. Тому я лише коротко згадала про це. Як наслідок, Чжао Чжень не мала розуміння свого зарозумілого характеру й анітрохи не змінилася. Те саме було і з Ван Хун. Я чітко бачила, що Ван Хун живе в боязкості й страху, не відвідує зібрань і не виконує свого обов’язку, що затримує роботу. Однак я думала, що якщо розвінчаю й розберу її проблеми під час нашої першої зустрічі, вона скаже, що я не співчутлива. Що б я робила, якби образила її? Тому я не хотіла розвінчувати її проблеми чи вказувати на них, і навіть вдалася до маленької хитрості, переклавши це питання на дияконису з поливу, щоб вона його розв’язала. Я використовувала сатанинські філософії, щоб підтримувати взаємини з людьми й з усіма добре ладнала, але насправді я завдавала шкоди братам і сестрам та затримувала роботу. Якби я раніше почала практикувати істину, розвінчала б і проаналізувала б проблеми Чжао Чжень і Ван Хун, вони б швидше зрозуміли себе, і можна було б уникнути шкоди, завданої роботі церкви і їхньому життю-входженню. Я побачила, що вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це не позитивна річ, а слизький і лукавий спосіб ведення світських справ. Він повністю суперечить істині. Якби я й далі жила за сатанинськими філософіями, я б вчинила багато речей, що завдали б шкоди як іншим, так і мені самій, і спричинили б переривання й заваду церковній роботі та накликали б на мене Божу ненависть й огиду. І зрештою я була б викрита й відсіяна.
Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і зрозуміла, що таке критика недоліків інших, і що таке належне вказування на проблеми й допомога. Всемогутній Бог говорить: «Хорошим чи поганим є слово “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? Чи є в слові “критикувати” певний рівень, на якому воно стосується розкриття або викриття людей у рамках слів Божих? (Немає.) Наскільки Я розумію слово “критикувати” в тому вигляді, у якому воно існує в людській мові, воно не має такого значення. Його суть полягає в дещо злостивій формі викриття; це означає виявлення проблем і недоліків людей, або якихось аспектів і моделей поведінки, невідомих іншим, або якихось інтриг, ідей чи поглядів, що реалізуються на задньому плані. Таким є значення слова “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Якщо двоє людей добре ладнають і довіряють одне одному, між ними немає бар’єрів, і кожен із них сподівається принести користь і допомогти іншому, тоді їм було б найкраще сісти разом і відкрито та щиро повідомити про проблеми одне одного. Це правильно, і це не є критикою недоліків іншого. Якщо ти виявив проблеми іншої людини, але бачиш, що вона поки що не здатна прийняти твою пораду, тоді просто нічого не кажи, аби уникнути сварки чи конфлікту. Якщо ти хочеш допомогти їй, можеш дізнатися її думку та спочатку запитати її: “Я бачу, що в тебе невелика проблема, і я сподіваюся, що можу дати тобі певну пораду. Я не знаю, чи ти зможеш її прийняти. Якщо зможеш, то я тобі озвучу її. Якщо не зможеш, я поки залишу її при собі й нічого не казатиму”. Якщо вона відповість: “Я довіряю тобі. Що б ти не мав мені сказати, це не буде виходити за рамки дозволеного; я можу це прийняти”, – то це означає, що тобі надано дозвіл, і тепер ти можеш її повідомити про її проблеми, по черзі називаючи їх. Вона не тільки повністю прийме твої слова, але й отримає від цього користь, і ви обоє, як і раніше, зможете підтримувати нормальні стосунки. Хіба це не щире ставлення одне до одного? (Так, щире.) Це правильний метод взаємодії з іншими; це не критика недоліків інших» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). З Божих слів я зрозуміла, що критика чиїхось недоліків є злостивим нападом, свідомим чіплянням до чужих слабкостей, особистих справ і навіть найтабуйованіших тем, щоб розвінчати їх; це навмисне збентеження інших, яке лише завдає їм шкоди. З іншого боку, у Божому домі, коли ми бачимо, що брати і сестри виявляють розбещені характери або діють всупереч принципам, ми розвінчуємо, розбираємо й указуємо на їхні проблеми відповідно до Божих слів, допомагаючи їм зрозуміти їхній розбещений характер. Це корисно для їхнього життя-входження. Такі аналіз і розвінчання не є критикою недоліків, а радше є допомогою їм із любові. Щодо проблеми Чжао Чжень, коли я розвінчувала й розбирала її зарозумілий характер у світлі Божих слів, я допомагала їй розмірковувати над своїми проблемами й пізнавати їх, щоб вона могла змінитися, досягти життя-входження й гармонійно співпрацювати з братами і сестрами, щоб належно виконувати свій обов’язок. Це було для неї корисно. Ба більше, коли я бесідувала з Ван Хун й аналізувала її проблему егоїзму й самозбереження, метою було допомогти їй здобути розуміння своєї егоїстичної й ницої природи-сутності, щоб вона могла покаятися, змінитися й виконувати свій обов’язок. Це також було допомогою для Ван Хун. Такі розвінчання й аналіз відповідають істинам-принципам і є позитивними; це не є критикою недоліків людей. Щоб визначити різницю між критикою недоліків і належним керівництвом й допомогою, головне, на що слід звернути увагу, – намір і вихідна точка. Крім того, я завжди хвилювалася, що розвінчання й розбір проблем інших людей образять їх і змусять ставитися до мене як до ворога, що ускладнить мою лідерську роботу. Тому я за будь-яку ціну підтримувала взаємини з іншими. Насправді Божий дім відрізняється від суспільства. У Божому домі панує істина. Щоб як слід виконувати свій обов’язок, потрібно діяти згідно з істинами-принципами, і це не означає, що належно виконувати роботу можна лише підтримуючи добрі взаємини з іншими. Я усвідомила, що мої думки були надто перекручені й зовсім не відповідали істині.
Я продовжила пошук: який розбещений характер призвів до того, що я не наважувалася розвінчувати проблеми інших людей? Я прочитала Божі слова: «Сумління й розважливість мають бути складниками людської сутності особи. Вони одночасно є найістотнішими й найважливішими. Якою є людина, якій бракує сумління і в якої немає розважливості нормальної людської сутності? Загалом, це та людина, якій бракує людської сутності, людина, що має вкрай погану людську сутність. Якщо поглянути на деталі, то які прояви втраченої людської сутності демонструє ця людина? Спробуй проаналізувати, які характеристики притаманні таким людям і які специфічні прояви вони мають. (Вони егоїстичні й низькі.) Егоїстичні й низькі люди недбалі у своїх діях і пускають справи на самоплив, якщо вони не стосуються їх особисто. Вони не думають про інтереси Божого дому й неуважні до Божих намірів. Вони не мають відчуття ноші чи відповідальності, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків або свідчення про Бога. … Чи має така людина совість і розсудливість? (Ні.) Чи відчуває докори сумління людина без совісті й розсудливості, яка так поводиться? Такі люди не мають докорів сумління, а їхня совість не служить жодній меті. Вони ніколи не відчували докору власного сумління, то чи здатні вони відчути докір чи дисципліну Святого Духа? Ні, не здатні» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Прочитавши Боже слово, я відчула, ніби мене пронизало в саме серце; я відчувала провину й занепокоєння за те, що вчинила. Люди, які мають совість і людяність, несуть ношу у своїх обов’язках і мають почуття відповідальності, за будь-яких обставин рахуються з інтересами церкви, а також розвінчують і аналізують тих, хто своїми вчинками перериває церковну роботу й заважає їй. Натомість ті, кому бракує людськості, насамперед думають про свій страх образити людей і нажити ворогів. Вони захищають лише власні інтереси й поводяться як безвідмовні люди, і зовсім не захищають інтереси церкви. Розміркувавши над собою, я побачила, що була саме такою егоїстичною й ницою людиною з поганою людськістю, яку розвінчав Бог. Я чітко усвідомлювала, що брати і сестри почувалися скуто через Чжао Чжень, і що це вже вплинуло на роботу церкви та на життя-входження моїх братів і сестер. Крім того, Ван Хун використовувала загрозу своїй безпеці як привід, щоб покинути свої обов’язки. Як церковний лідер, я мала б якомога швидше побесідувати з ними й розібрати ці проблеми, щоб вони зрозуміли шкоду й наслідки такого стану, своєчасно виправили свої неправильні стани й належно виконували свій обов’язок. Однак я боялася, що якщо ображу їх, вони обуряться й ізолюють мене, тому не бесідувала з ними. За будь-яких обставин я захищала власні інтереси й думала лише про те, як підтримувати добрі взаємини з людьми й справляти на них гарне враження. Я зовсім не рахувалася з інтересами церкви й не думала про те, чи не постраждає життя моїх братів і сестер. Я була абсолютно егоїстичною й ницою, і не мала ані найменшого почуття справедливості! Я зовсім не виконувала свого обов’язку. Я чинила зло й опиралася Богові! Якби я не покаялася і не змінилася, я врешті-решт накликала б на себе Божу ненависть і була б відсіяна. Зрозумівши це, я пошкодувала про те, що вчинила. Я відчувала себе в боргу перед Богом, і розуміла, що підвела своїх братів і сестер. Я помолилася до Бога: «Боже, я готова покаятися й стати людиною, яка має людськість і почуття справедливості. У майбутньому я хочу рахуватися з Твоїми намірами й захищати інтереси церкви».
Завдяки молитві й пошуку я знайшла шлях практики в Божих словах. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти хочеш встановити нормальні стосунки з Богом, твоє серце мусить бути поверненим до Бога; із таким фундаментом у тебе будуть нормальні стосунки і з іншими людьми. Якщо ти не маєш нормальних стосунків з Богом, то що б ти не робив для підтримання стосунків з іншими людьми, як би завзято ти не працював або скільки б зусиль ти в це не вкладав, усе це буде лише людською філософією світських справ. Ти підтримуватимеш своє становище серед людей і здобуватимеш їхню похвалу через людські точки зору та людські філософії, а не встановлюватимеш нормальні міжособистісні стосунки відповідно до слова Божого. Якщо ж ти не зосереджуєшся на своїх стосунках з іншими людьми, а натомість підтримуєш нормальні стосунки з Богом і готовий віддати своє серце Богу та навчитися коритися Йому, тоді твої стосунки зі всіма людьми природно також стануть нормальними. Тоді ці стосунки будуватимуться не на плоті, а на фундаменті Божої любові. У тебе майже не буде плотської взаємодії з іншими людьми, але буде бесіда на духовному рівні, а також взаємна любов, розрада й забезпечення. Усе це робиться на основі бажання задовольнити Бога – ці стосунки не підтримуються за допомогою людських філософій світських справ, а формуються природно, коли в тебе є відчуття ноші заради Бога. Вони не вимагають від тебе ніяких людських зусиль, і тобі потрібно лише практикувати за принципами Божих слів» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Установити нормальні стосунки з Богом – дуже важливо). З Божих слів я зрозуміла, що в своїх взаєминах із братами і сестрами ми маємо ставитися до інших згідно з істинами-принципами. Виявивши, будь-який розбещений характер у своїх братів чи сестер, ми повинні бесідувати з ними й допомагати їм із любові, щоб вони могли розмірковувати над собою, пізнати себе й досягти певного життя-входження. Нам не слід покладатися на філософії світських справ для підтримки взаємин з іншими. Іноді, коли інші не бачать своїх проблем, ми маємо їх розвінчувати й розбирати. Якщо це брати і сестри, які прагнуть до істини, вони зможуть правильно до цього поставитися й згодом змінитися. Однак ті, хто не прагне до істини, будуть сперечатися й опиратися, коли їм вказуватимуть на якісь речі й розвінчуватимуть їх. Це їхнє викриття, яке водночас допомагає нам здобути певне розрізнення щодо них. Пізніше я помітила, що диякониа з поливу не несе ноші у своєму обов’язку. Вона зволікала з виконанням роботи й навіть знаходила виправдання, кажучи, що має низький рівень і не розуміє істини. Я хотіла вказати на її проблеми, щоб вона несла більшу ношу у своєму обов’язку, але потім подумала: «Якщо я прямо розвінчаю її проблеми й так ображу її, як ми співпрацюватимемо в майбутньому?». Подумавши так, я трохи завагалася. Пізніше я згадала деякі Божі слова, що читала раніше, і зрозуміла, що знову намагаюся підтримувати взаємини з іншими, покладаючись на сатанинські філософії світських справ. Але у своєму серці я чітко знала, що хоч би які добрі взаємини я підтримувала з іншими, це не є практикою істини, і Бог цього не схвалює. Я помолилася до Бога, щоб Він дав мені рішучість повстати проти плоті й практикувати істину. Пізніше я вказала дияконисі з поливу на її проблему недбалості у виконанні обов’язку та побесідувала про природу й наслідки такої недбалості. Після моєї бесіди вона зрозуміла свою проблему й була готова повстати проти своєї плоті й практикувати істину. Я зрозуміла на власному досвіді, що коли ставишся до людей згідно з істинами-принципами, почуваєшся спокійно. Дякувати Богу!
