66. Я знайшла своє справжнє майбутнє
Я народилася у звичайній селянській родині. Мої батьки були неосвіченими й могли забезпечувати нашу сім’ю лише фізичною працею. Ми ледве зводили кінці з кінцями. Батькам було вже за сорок, коли я з’явилася на світ, і вони покладали на мене всі свої надії. Батьки часто наставляли мене: «Ми малоосвічені й усе життя гаруємо в полі. Ми все життя боремося, але не маємо жодних перспектив. Ти маєш старанно вчитися і знайти хорошу роботу в майбутньому, щоб сидіти в офісі, не потерпаючи від сонця чи вітру, і не мати турбот про їжу та одяг. Тоді також зможемо погрітися в променях твоїх успіхів». Учителі теж часто казали: «Знання може змінити твою долю» і «Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною». Я виросла під впливом цих приказок. Зокрема, коли я бачила людей, які досягли успіхів у навчанні та здобули славу, якими захоплювалися всюди, де б вони не з’явилися, і які мали великий авторитет, я ще більше переконувалася, що знання приведуть до гарного майбутнього, де я зможу насолоджуватися кращим матеріальним життям і викликати захоплення. У душі я твердо вирішила, що обов’язково вступлю до хорошого університету і знайду престижну роботу в майбутньому. Так я б допомогла своїм батькам жити в достатку та змусила б родичів і сусідів подивитися на нашу родину зовсім іншими очима.
У школі я присвячувала весь свій час і сили навчанню: поки інші розважалися на канікулах, я читала книжки й виконувала домашні завдання. Останній рік у школі був для мене найбільш напруженим часом, і я віддавала всі свої сили підготовці до вступних іспитів в університет. Проте результати іспитів виявилися не найкращими, і я була дуже розчарована. Я не могла дозволити своєму життю піти шкереберть на самому початку. Моя сім’я не мала ні грошей, ні зв’язків, тому якщо я хотіла мати гарне життя і користуватися повагою в майбутньому, мій єдиний шанс був – вступити до хорошого університету. Отже, я вирішила залишитися на другий рік. Після цього я вчилася старанніше, ніж будь-коли. Хоч я і не була такою розумною, як мої обдаровані однокласники, я мала бути наполегливішою за них. Я часто використовувала приказки: «Неспритна пташка вилітає першою» і «Небо винагороджує за старанність», щоб мотивувати себе. Щоб зекономити час, я не їздила додому на вихідних, а залишалася в школі вчитися. Кожного разу, коли у мене з’являвся час, я розв’язувала складні зразки завдань. Іноді, якщо я не встигала зробити їх удень, я брала їх із собою в гуртожиток і продовжувала працювати над ними під ковдрою з ліхтариком. Навіть попри те, що я втрачала зір, мені було байдуже. Щодня я була наче натягнута струна, до смерті боячись провалити іспит і втратити шанс змінити свою долю. У 2014 році я вступила до університету і змогла обрати бажану спеціальність. У той момент я була сповнена надії на майбутнє і відчувала, що цього разу мої зусилля не були марними. Якщо я й далі старанно вчитимусь і після випуску знайду престижну роботу, мої рідні точно пишатимуться моїми перспективами.
У рік мого вступу до університету тітка проповідувала мені Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів, і я почала вести церковне життя. Завдяки зібранням я зрозуміла, що небо, земля і все суще були створені Богом, і Бог володарює над усім і контролює все. Після того, як люди були розбещені сатаною, вони ставали дедалі більш нечестивими й зіпсованими, і щоб спасти людство, Бог здійснює три етапи роботи. В останні дні Він також особисто став плоттю, щоб висловлювати слова для суду й очищення людей, спасаючи їх від кайданів гріха і приводячи до чудового місця призначення. Я думала про те, що з мільйонів людей мені так пощастило почути Божий голос й отримати Боже спасіння. Це була для мене велика честь і я почувалася дуже схвильованою Це було найбільшим благословенням у моєму житті! На зібраннях я розповідала сестрам про все, що траплялося зі мною в університеті, і вони бесідували зі мною про Божі слова щодо моїх проблем. Іноді вони також брали мене з собою поливати новонавернених. На зібраннях із братами і сестрами я почувалася такою вільною й розкутою, і на серці було дуже спокійно.
Пізніше я почула, що сестра Мучень після закінчення університету почала виконувати обов’язки повний робочий день. Тоді я була шокована і подумала: «Хоча сестра дуже молода, її рішучість присвячувати себе Богові справді велика. У мене ж такої рішучості немає. Якщо я виконуватиму обов’язки повний робочий день і не матиму хорошої роботи, чи не скажуть родичі та друзі, що я нічого не досягла? Я маю вірити в Бога і водночас навчатися в університеті. Так я не лише зможу знайти хорошу роботу, але й отримаю Божі благословення. Так я отримаю і те, і інше». Але потім я побачила, що моя сестра вірить у Бога зовсім недовго, проте дуже швидко досягає успіхів, і вона могла бесідувати й допомагати нам із будь-якими труднощами. Особливо, коли я почула її розповідь про те, як поліція прийшла, щоб заарештувати її під час зібрання, а вона поклалася на Бога й побачила Його чудовий захист, я відчула щире захоплення і заздрість. Я почала розмірковувати й подумала: «Моя сестра щодня виконує свої обов’язки в церкві й розуміє багато істин. Її прогрес у житті такий швидкий! А я і вчуся, і відвідую зібрання, та не можу розповісти про жоден досвід. Здається, якщо я хочу досягти прогресу в житті, мені потрібно виконувати більше обов’язків. Однак, якщо я виконуватиму обов’язки повний робочий день, як моя сестра, у мене не залишиться сил на навчання. Я стільки років стараннго вчилася лише для того, щоб після випуску знайти хорошу роботу, мати вдосталь їжі та одягу, допомогти батькам жити в достатку, а також виглядати солідно й мати авторитет в очах родичів. Якщо я вирішу присвятити весь свій час виконанню обов’язку, тоді як усі мої однокурсники після випуску знайдуть хорошу роботу, тільки я одна залишуся ніким, без престижної роботи. Що тоді про мене подумають родичі та друзі?». З такими думками мені більше не хотілося виконувати обов’язок повний робочий день.
За місяць до канікул одна сестра запитала мене: «Скоро канікули. Які в тебе далі плани? Ти хотіла б пройти підготовку й виконувати свій обов’язок?». Спершу я дуже зраділа, почувши це. Я розуміла занадто мало істини, тож це була ідеальна можливість попрактикуватися у виконанні обов’язку та здобути істину. Однак потім я подумала: «Якщо я почну виконувати обов’язок, а з початком навчання в університеті покину його, це не відповідатиме Божому наміру. Але якщо я продовжу виконувати обов’язок після початку занять, це точно вплине на моє навчання. Якщо мої сусідки по кімнаті дізнаються, що я вірю в Бога, і донесуть викладачеві, мене можуть відрахувати, і тоді в мене справді не буде майбутнього. Як же я тоді віддячу батькам? Якщо я не впораюся так само добре, як інші, що про мене подумають родичі? Що ж мені обрати?». По дорозі назад на душі в мене було неспокійно. З одного боку була моя мрія про університет, до якої я так наполегливо йшла стільки років; з іншого – виконання мого обов’язку як створеної істоти. Я не хотіла втрачати ні те, ні інше. У той час у мене було дуже важко на серці, і я не знала, що обрати. Усвідомивши, що мій стан неправильний, я подумки помолилася Богу: «Дорогий Боже, я знаю, що виконання обов’язку є надзвичайно важливим, і я хочу його виконувати. Але мій духовний зріст надто малий, і я хвилююся, що якщо я виконуватиму свій обов’язок, це зашкодить моєму навчанню. Усередині я відчуваю слабкість, але не хочу втратити цю можливість. Дорогий Боже, прошу, спрямуй мене, щоб я зрозуміла Твій намір».
Тієї ночі я крутилася в ліжку, не в змозі заснути. Я ввімкнула телефон і послухала гімн Божих слів під назвою «Ти мусиш передусім покладати віру на Бога»:
1 Коли ти хочеш вірити в Бога, якщо ти хочеш здобути Бога й догодити Йому, тобі це не вдасться, якщо ти не витерпиш певну міру болю та не докладеш певних зусиль. Ви чули багато проповідей, але просто почути не значить зробити проповідь своєю; ти повинен увібрати її в себе та перетворити на те, що належить тобі. Ти повинен асимілювати її у своє життя та привнести її у своє існування, дозволивши цим словам і проповіді спрямовувати твій життєвий шлях і надавати твоєму життю екзистенціальну цінність і значення. Тільки після цього те, що ти почув ці слова, стане того варте.
2 Якщо ж слова, які Я говорю, не приносять у твоє життя ніякого підйому та не додають твоєму існуванню жодної цінності, тобі немає сенсу їх слухати. Ти маєш ставитися до віри в Бога як до найзначущішої справи у своєму житті – важливішої навіть за їжу, одяг і все інше – так ти отримаєш результати. Якщо ти віриш тільки тоді, коли в тебе є на це час, і не здатен присвятити своїй вірі всю свою увагу, якщо ти постійно заплутуєшся у своїй вірі, ти нічого не здобудеш.
«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний X»
Слухаючи гімн Божих слів, я була настільки глибоко зворушена, що не могла стримати сліз. Я відчувала, що Бог поруч зі мною, чує мої молитви і використовує Свої слова, щоб спрямувати й надихнути мене. Я зрозуміла, що віра в Бога – це найважливіше в житті, важливіше за їжу, одяг і задоволення, і важливіше за будь-яку славу, вигоду чи майбутнє, яке я могла б мати. Усе плотське – тимчасове. Лише прагнучи істини й досягаючи зміни в характері, людина може спастися й вижити. Виконання нашого обов’язку – це шлях для нас, щоб здобути істину й увійти в істину-реальність. Виконуючи свої обов’язки, ми стикатимемося з різними труднощами й проблемами, і виявлятимемо різні розбещені характери. Однак це також спонукає нас більше шукати істину, щоб розв’язати власну розбещеність. Якщо я відвідуватиму зібрання лише у вільний час і не виконуватиму обов’язок, а натомість витрачатиму більшу частину часу на навчання, то я переживатиму менше подій і менше шукатиму істину для розв’язання власних проблем. Я розумітиму лише деякі поверхневі слова й доктрини і не зможу увійти в реальність. Через це мені буде дуже важко спастися. Ми з Мучень були разючим контрастом. Мучень вірила в Бога недовго, але виконуючи свій обов’язок, вона багато чого пережила і більше шукала істину. Коли на зібраннях бесідували про Божі слова, вона могла залучати власний досвід і говорила дуже практично. Через свої переживання вона побачила Божі діяння, її віра в Бога зросла, і вона стала більш вмотивованою у виконанні свого обов’язку. З іншого боку, я ставилася до віри в Бога як до хобі у вільний час, щоб це не заважало моєму навчанню. Я задовольнялася відвідуванням зібрань і не думала про виконання обов’язку створеної істоти. Якщо я й далі віритиму так безтолково і пропущу вирішальний період для прагнення до істини, зрештою так і не здобувши її, хіба я тоді не буду відсіяна? Нарешті почалися канікули. Я не могла змарнувати цю нагоду виконувати свій обов’язок і здобувати істину, тож сказала сестрі, що хочу пройти вправляння у виконанні обов’язку.
Під час канікул ми разом приймали групові зібрання. Коли ми збиралися разом, усі щиро відкривалися й спілкувалися одне з одним, і на душі я почувалася особливо вільною й розкутою. Я згадала своїх однокурсників, які цілими днями їли, пили й розважалися в університеті, були залежними від ігор на телефонах, ходили на побачення і вели зіпсоване й занепадницьке життя. Раніше я була такою ж, як вони. Щойно в мене з’являвся вільний час, я сиділа в телефоні або дивилася серіали, не маючи в серці нічого путнього. Тепер, завдяки зібранням, а також тому, що я їла й пила Божі слова, я усвідомила, що ці злі тенденції лише поглинають моє серце й віддаляють його від Бога, і що вони зовсім не приносять користі моєму життю. Поступово в мене з’явилася рішучість триматися подалі від цих злих тенденцій, і я змогла заспокоїти своє серце перед Богом, коли їла й пила Його слова та виконувала свій обов’язок. Я більше не марнувала свої дні даремно. Я зрозуміла, що лише вірячи в Бога, прагнучи істини й виконуючи свій обов’язок, я зможу триматися осторонь від цих злих тенденцій і прожити цінне та змістовне життя.
З наближенням початку семестру я трохи вагалася. Чи варто мені покинути навчання й виконувати обов’язки повний робочий день? Я звернулася за порадою до Мучень, запитавши: «Останнім часом я відчуваю, що, виконуючи свій обов’язок, здобуваю більше істин. Мені теж хочеться більше їсти й пити Божі слова та виконувати свій обов’язок. Але коли я думаю про те, що в майбутньому в мене не буде хорошої роботи й ніхто мною не захоплюватиметься, і що я не зможу краще віддячити батькам, я втрачаю рішучість покинути навчання». Сестра побесідувала зі мною про свій досвід і знайшла відповідні Божі слова, щоб допомогти мені. Всемогутній Бог говорить: «То яким же шляхом сатана хоче вести людей у процесі здобуття ними знань із застосуванням всіляких методів, будь то розповідання історій, просто надання їм якихось знань або можливості задовольняти свої бажання чи прагнення? Люди думають, що в засвоєнні знань немає нічого поганого, що це абсолютно природно й виправдано. Висловлюючись так, щоб це звучало привабливо, встановлювати високі жадання або мати амбіції – значить мати внутрішню мотивацію, і це мусить бути правильним шляхом у житті. Якщо людина може реалізувати свої власні жадання або побудувати успішну кар’єру за своє життя, хіба це не більш славний спосіб життя? Так людина може не тільки прославити своїх предків, але й отримати нагоду залишити свій слід для наступних поколінь – хіба це не добре? Це добре в очах мирських людей, і для них це має бути правильним і позитивним. Однак, чи сатана зі своїми зловісними мотивами веде людей таким шляхом, і на цьому все? Звичайно, що ні. Насправді, якими б величними не були жадання людини, якими реалістичними або наскільки обґрунтованими не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для кожної людини впродовж її життя, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це “слава” й “вигода”. Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, аби люди несвідомо приймали його способи й закони виживання, ставили життєві цілі й життєві напрями та здобували життєві жадання. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх життєвих жадань, ці жадання завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим упродовж свого життя женеться будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина, – стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). З Божих слів я зрозуміла, що сатана використовує славу й вигоду як приманку, щоб змусити людей тяжко працювати заради знань і прагнути виділитися з натовпу, вважати славу й вигоду метою свого життя, заперечувати Боже володарювання і несвідомо віддалятися від турботи та захисту Творця, щоб вони жили в пастці сатани і зрештою були поглинуті ним. Сатана завдав мені глибокої шкоди. Змалечку вдома й у школі мене вчили, що «знання може змінити твою долю» і «той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною». Я вірила, що успіхи в навчанні можуть принести честь родині, допомогти виділитися з натовпу й викликати захоплення в інших. Я бачила, як мої батьки не мали освіти й могли забезпечувати сім’ю лише важкою фізичною працею. Це було не лише виснажливо, їх ще й ніхто не поважав. Я відчувала, що в такому житті немає жодної цінності, і що лише здобувши академічні знання й отримавши в майбутньому престижну роботу, я зможу змінити своє життя і викликати захоплення в родичів та друзів. Щоб досягти своїх жадань, я вчилася цілодобово, а коли моя перша спроба скласти вступні іспити виявилася не надто вдалою, я вирішила залишитись на другий рік і працювала ще більше, ніж раніше. Навіть коли в гуртожитку вимикали світло, я все одно читала навчальні матеріали під ковдрою з ліхтариком. Навіть попри те, що я втрачала зір, мені було байдуже. Я постійно хвилювалась і тривожилась через папірець із хорошими оцінками. З наближенням вступних іспитів я була постійно напружена, наче натягнута струна, до смерті боячись провалити іспит і втратити свій єдиний «рятувальний круг». Я також відчувала розгубленість і біль, але була безсила вирватися. Мені залишалося лише плисти за течією цих тенденцій. Тепер я розуміла, що сатана використовує славу й вигоду, щоб вводити людей в оману, змушуючи їхні серця віддалятися від Бога все далі й далі. Я згадала, як моя родичка проповідувала мені Євангеліє після того, як я вступила до університету. Мені пощастило прийняти Боже спасіння й почути Його голос, але я не плекала цю можливість. Я вважала прагнення до хорошого майбутнього своїм головним пріоритетом і хотіла вірити в Бога лише у вільний час, за умови, що це не впливатиме на моє навчання. Я усвідомила, що слава й вигода були найбільшими перешкодами для мене в тому, щоб практикувати істину й виконувати свій обов’язок. Тепер я почула Божий голос, але не могла прагнути істини й виконувати свій обов’язок, натомість жила за сатанинськими правилами виживання і цінувала славу й вигоду більше за істину та життя. Я справді не відрізняла добро від зла! Навіть якби я закінчила навчання з дипломом і знайшла хорошу роботу, але не здобула б істини й життя, я б зрештою була відсіяна Богом. Раніше я завжди думала, що одночасне навчання в університеті й віра в Бога можуть принести мені славу й вигоду, а також Божі благословення. Це було лише видаванням бажаного за дійсне і зовсім не відповідало істині. Бог говорить: «Якщо ти віриш тільки тоді, коли в тебе є на це час, і не здатен присвятити своїй вірі всю свою увагу, якщо ти постійно заплутуєшся у своїй вірі, ти нічого не здобудеш» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний X). Господь Ісус також казав: «Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Луки 14:33). Я зрозуміла: щоб слідувати за Богом, потрібно мати віддане серце і не бути скутою чи зв’язаною сім’єю, плоттю, грошима, славою або вигодою. Потрібно віддавати все своє серце й розум своєму обов’язку, зосередитися на прагненні та практикуванні істини, і врешті-решт досягти зміни в характері та бути спасенною Богом. Щодо учнів Господа Ісуса в період Благодаті, то дехто з них покинув статус і багатство, а дехто – свої сім’ї, щоб усім серцем слідувати за Господом Ісусом, мандруючи всюди, щоб проповідувати Євангеліє і свідчити про Господа. Їхні життя були змістовними й гідними наслідування. Крім того, раніше я думала, що здобуття академічних знань приведе до хорошої роботи, дозволить мені жити в достатку й викликати захоплення в родичів і друзів; я вважала, що тільки слава й вигода можуть принести щастя. Але якщо подумати, хоча багато інтелектуалів і людей із багатством та владою виглядають гламурно й красиво зовні і мають авторитет, куди б не пішли, вони не вірять у Бога й не розуміють істини. Вони живуть у пастці сатани, змагаючись за славу й вигоду та борючись відкрито й потайки. Щоб здобути статус і репутацію, вони ризикують своїм здоров’ям і продають власну гідність і порядність. Їхні життя не є щасливими. Якщо людина втрачає Божу турботу й захист і залишається без Божого благословення чи спасіння, про яке щастя може йти мова? Хоч би скільки знань вони мали, хоч би як ними захоплювалися інші, чи хоч би якими розкішними були їхні матеріальні блага, зрештою вони потраплять у катастрофи, підуть на загибель і згинуть. Це не справжнє майбутнє. Зараз останні дні. Бог збирається покласти край цій епосі та здійснити Свою роботу винагороди за добро й покарання за зло. Лише прагнучи істини й досягаючи зміни в характері, ти можеш спастися й вижити, і Бог поведе тебе в наступну епоху. Ось це – справжнє майбутнє.
Пізніше я прочитала про досвід Петра, який дав мені натхнення й мотивацію. Всемогутній Бог говорить: «Очевидно, Петро був благословенний народитись у таких сприятливих соціальних умовах. Розумний і кмітливий, він охоче засвоював нові ідеї. Коли він почав навчання, виявилося, що він дуже легко розбирається в матеріалі під час уроків. Його батьки пишалися, що мають такого здібного сина, і докладали всіх зусиль, аби дати йому змогу ходити до школи, бо сподівалися, що він зможе відзначитись і зайняти в суспільстві якусь офіційну посаду. Сам того не усвідомлюючи, Петро зацікавився Богом, і в результаті в чотирнадцять років, у старших класах, йому набридла програма з давньогрецької культури, яку він тоді проходив, а особливо те, що стосувалося вигаданих людей і подій із давньогрецької історії. Відтоді Петро, який щойно вступив у весняну пору своєї юності, почав намагатися дізнатися більше про людське життя та зовнішній світ. Його совість не говорила йому відплатити за труди батьків, бо він ясно бачив, що всі люди жили безглуздим життям у стані самообману, руйнуючи власні життя в боротьбі за багатство та визнання. Його прозріння багато в чому було зумовлене соціальним середовищем, у якому він перебував. Що більше знань мають люди, то складніші їхні міжособистісні стосунки та внутрішній світ, а отже, то більше вони існують у порожнечі. За таких обставин Петро проводив свій вільний час, відвідуючи найрізноманітніших людей, більшість із яких була релігійними діячами. У його серці маячіло невизначене відчуття, що релігія може пояснити все незрозуміле в людському світі, і тому він часто ходив на богослужіння до найближчої синагоги. Його батьки про це не знали, і незабаром Петро, який завжди відрізнявся добрим характером і прекрасними успіхами в навчанні, зненавидів школу. Під наглядом батьків він ледве закінчив старшу школу. Випливши на берег з океану знань, він глибоко зітхнув; відтоді ніхто більше його не вчив і не обмежував» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Одкровення таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Про життя Петра). З досвіду Петра я побачила, що його серце було невинним і він любив позитивні речі; він почав замислюватися про життя ще в юності. Стикаючись із суспільством, він усвідомив, що люди живуть заради слави й вигоди, і що чим більше знань людина здобуває, тим складнішим і розбещенішим стає її розум. Він також чітко бачив темряву й нечестя суспільства та розумів, що прагнення слави, вигоди й статусу – це порожнеча. Він не пішов за бажанням своїх батьків прагнути виділитися з натовпу й отримати якусь офіційну посаду в суспільстві. Натомість він рішуче покинув навчання і пішов шляхом віри в Бога, а згодом пішов за Господом Ісусом. Він провів своє життя в прагненні до пізнання Бога, шукав Божий намір у всьому й розумів власні недоліки та недосконалості через Божі слова. Зрештою, він зміг коритися Богові до самої смерті й любити Його до крайності, здобувши Боже схвалення. На противагу цьому, я не могла бачити суті речей, і через своє прагнення слави й вигоди не бажала виконувати обов’язок створеної істоти, задовольняючись вірою лише у вільний час. Якби я продовжувала так вірити до самого кінця, усе було б даремно! Я мала взяти приклад із Петра, відпустити своє особисте майбутнє і проявити ініціативу в прагненні позитивних речей. Під час навчання в університеті я побачила, що університети під владою Комуністичної партії Китаю є осередками атеїстичної освіти. Усі прагнуть марнославства й жадають зла, і нікому немає діла до того, що студенти їдять, п’ють, розважаються чи б’ються. Проте людей, які вірять у Бога й ідуть правильним шляхом, переслідують. Університети також поширюють безпідставні чутки, щоб засуджувати й зводити наклеп на Бога, змушуючи людей відвертатися від Нього і зраджувати Його. Якби я продовжувала навчатися в університеті, мене б лише захопили злі тенденції, і я б віддалялася від Бога все далі й далі. Зрештою я би впала у великі катастрофи і була б знищена. Тільки Бог може вказати людям правильний шлях, і тільки розуміючи істину, людина може більше втілювати людську подобу. Я хотіла обрати виконання свого обов’язку й задовольняти Бога.
Однак, коли я вже справді збиралася прийняти рішення покинути навчання, у мене все ще залишалися певні побоювання. Якби я вирішила присвятити весь свій час обов’язкам, я б більше не змогла заробляти гроші, щоб піклуватися про батьків. Мої батьки так тяжко працювали, щоб виростити мене й оплатити моє навчання, а тепер вони постаріли, і їхнє здоров’я вже не те, що раніше. Якщо у майбутньому вони захворіють, мої обставини не дозволять мені піклуватися про них Я б завжди відчувала, що я перед ними в боргу. Коли моя сестра дізналася про мій стан, вона знайшла для мене деякі Божі слова. Я прочитала їх: «Я завжди втішатиму всіх, хто сприймає Мої наміри, і не дозволю їм страждати або зазнавати шкоди. Найголовніше нині – бути здатним діяти відповідно до Моїх намірів. Ті, хто це робить, неодмінно отримають Мої благословення та стануть під Мій захист. Хто по-справжньому здатен повністю присвятити себе Мені та пожертвувати всім заради Мене? Усі ви половинчасті; ваші думки біжать по колу, ви думаєте про сім’ю, про зовнішній світ, про їжу та одяг. Незважаючи на той факт, що ти тут, переді Мною, робиш щось заради Мене, у своєму серці ти, як і раніше, думаєш про свою дружину, дітей і батьків удома. Та хіба вони – твоя власність? Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не довіряєш Мені? Чи ти боїшся, що Мої влаштування щодо тебе будуть неналежні?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 59). Ті, хто щиро присвячують себе Богові, мають вірність і покору Йому; вони виконують свій обов’язок, не зважаючи на особисті здобутки чи втрати, і виконують свої обов’язки, щоб завершити Боже доручення. Проте, коли я поставала перед вибором, я завжди думала про власне майбутнє, свою сім’ю та своїх батьків. Я не могла по-справжньому віддати все, що мала, в Божі руки. Насправді доля наших батьків перебуває під Божим володарюванням: скільки страждань вони винесуть і скільки щастя матимуть – усе це завчасно призначено Богом. Якщо їх спіткає хвороба, ми, як діти, навіть якщо будемо поруч або оплатимо їхнє лікування, не зможемо страждати замість них і нічого не зможемо змінити. Візьмемо, наприклад, мого дядька, у якого купа дітей. Сім’ї моїх двоюрідних братів і сестер живуть відносно заможно, і вони дуже дбали про дядька. Коли в дядька виявили рак легень, вони всі скинулися йому на операцію і по черзі доглядали за ним. Вони думали, що після операції він одужає, але за кілька місяців він несподівано помер. Моя сім’я небагата, а батьки здебільшого працюють фізично. Однак вони досі мають міцне здоров’я і рідко хворіють протягом року. Я не розуміла Божого володарювання, і моя віра в Бога була занадто малою. Відтоді я захотіла коритися влаштуванням і впорядкуванням Творця і довірити все, що стосується моїх батьків, Богові.
Пізніше я прочитала Божі слова й усвідомила палкий Божий намір спасти людство. Всемогутній Бог говорить: «Бог шукає тих, хто прагне, щоб Він з’явився, шукає тих, хто зважає на Його слова, шукає тих, хто не забуває Його доручення та віддає Йому своє серце й тіло, і шукає тих, хто, наче маля, кориться й не опирається Йому. Якщо ти присвятиш себе Богу, що б за сила не чинила тобі перепони, то Бог прихильно погляне на тебе й обдарує тебе Своїми благословеннями. Коли ти маєш високий статус, прекрасну репутацію, багатство знань, безліч майна й підтримку багатьох людей, проте залишаєшся непотривоженим цими речами й досі приходиш до Бога, щоб прийняти Його зов та доручення, і робити те, про що Бог тебе просить, то все, що ти робитимеш, буде найзначнішою справою на землі та найсправедливішим ділом людського роду» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). З Божих слів я зрозуміла, що Бог шукає людей, які здатні слухати Його слова й коритися Йому, і хоче спасти тих, хто прагне Його появи. Якщо люди здатні відпустити свою репутацію, статус, гроші та інтереси й прийти перед Богом, щоб виконувати свій обов’язок, це схвалюється Ним і також є значущою справою. Я думала про те, як Петро послухався Божого заклику і виконав свій обов’язок, зрештою давши прекрасне й гучне свідчення, щоб втішити Боже серце. Я також маю виконувати обов’язки створеної істоти й виконувати свій обов’язок; тільки тоді я зможу мати совість і людськість. Те, що мені пощастило виконувати обов’язки в церкві, було Божою благодаттю для мене, і я була готова покинути навчання заради виконання свого обов’язку.
Згодом я розповіла батькові про свій вибір, і він підтримав мене. Він навіть сказав: «Віра в Бога – це правильний шлях у житті. Ти вже доросла, і раз ти обрала цей шлях, мусиш мати рішучість і наполегливість іти до кінця. Хоч би з якими невдачами чи труднощами ти стикалася, не падай духом. Просто щиро прагни цього!». Я не очікувала підтримки від батька. Я знала, що його думки та ідеї були в Божих руках, і в душі я була дуже вдячна Богові. Моя віра в слідуванні за Богом також стала ще міцнішою. З початком нового семестру я подала викладачеві заяву на відрахування. Мій викладач не розумів, чому я залишаю хороший університет, і постійно намагався мене відмовити, кажучи: «Ти маєш добре все обдумати. Твої батьки тяжко працювали, щоб відправити тебе до університету, і вступити було нелегко. Якщо ти зараз здасися, у тебе ніколи не буде стабільної роботи в майбутньому. Ти повинна мати видіння, а не бути недалекоглядною!». Коли я почула слова викладача про те, що мені слід мати видіння, моє серце тьохнуло. Я подумала: «Так. Щойно я ухвалю це рішення, я більше ніколи не матиму престижної роботи. Тоді я не матиму ні захоплення від інших, ні плотських насолод». Я усвідомила, що мій настрій був неправильним, тому швидко помолилася Богові у своєму серці. У цей момент я чітко згадала Божі слова: «У будь-який час Мої люди мають остерігатися хитрих підступів сатани» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 3). Я знала, що це Бог нагадує мені. На перший погляд здавалося, що я просто спілкувалася зі своїм викладачем, але насправді за цим ховався підступ сатани. Сатана використав викладача, щоб сказати речі, які нібито були в моїх інтересах, спокушаючи мене віддалитися від Бога й покинути свій обов’язок. Сатана справді такий ниций! Я також замислилася: «Викладач сказав, що я не маю бути недалекоглядною, а повинна мати видіння; що ж таке насправді бути недалекоглядним, а що – мати видіння? Якщо я прагнутиму високого ступеня, хорошої роботи й захоплення інших, але не зможу виконувати свій обов’язок чи здобувати істину, то коли Божа робота завершиться, я не отримаю нічого. Ось що означає бути недалекоглядною. Слідувати за Богом і виконувати обов’язки створеної істоти, а також прагнути істини, щоб досягти зміни в характері й бути спасенною Богом – це і є найправильніший вибір, і це справжнє видіння». Тоді я твердо відповіла: «Моє рішення покинути університет не було імпульсивним. Я довго про це думала і не шкодуватиму!». Викладач побачив, що не може мене переконати, і безпорадно похитав головою. Він оформив моє відрахування з університету. Тієї миті, коли я вийшла за межі кампусу, я відчула надзвичайну радість, адже мені більше не доведеться бути скутою викладачами чи одногрупниками, відвідуючи зібрання або виконуючи свій обов’язок! Здавалося, ніби важка ноша впала з моїх плечей. Я почувалася пташкою, що вирвалася з клітки й повернулася в обійми блакитного неба.
Після цього я весь свій час присвятила виконанню своїх обов’язків. Разом із братами і сестрами я щодня відвідувала зібрання й виконувала свій обов’язок, відчуваючи великий спокій і мир. У процесі виконання свого обов’язку я виявила багато розбещених характерів. Наприклад, виконуючи свій обов’язок, я жадала швидких результатів, була недбалою і впивалася плотськими зручностями; я також зазнала певного обтинання, провчання та дисциплінування. Я здобула певне розуміння власних розбещених характерів і досягла певних змін. Цих здобутків я б не змогла досягти, якби продовжувала навчання в університеті. Я дякую Богу за те, що Він витяг мене з болота гонитви за славою й вигодою і вивів на правильний життєвий шлях!
